Україна і світове господарство

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Світове господарство

1.1 Поняття світового господарства та закономірності його розвитку

1.2 Інтернаціоналізація економіки

1.3 Міжнародний поділ праці

1.3.1 Суть та фактори розвитку міжнародного поділу праці

1.3.2 Економіка України в системі міжнародного поділу праці

2. Входження України у світове господарство

2.1 Україна і світове господарство

2.2 Україна в новій моделі господарювання

3. Інтеграція України у світове господарство

3.1 Форми та етапи міжнародної економічної інтеграції

3.2 Об'єктивні основи зовнішньоекономічних зв'язків України

3.3 Основні напрями, форми і суб'єкти зовнішньоекономічних відносин України

3.4 Проблеми інтеграції України у світове господарство та шляхи їх вирішення

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

В період ринкової трансформації економіки України першочергове значення має розробка на науковому фундаменті зовнішньоекономічної політики та механізму її реалізації з урахуванням світового досвіду. Водночас в Україні бракує фундаментальних систематичних наукових досліджень щодо особливостей зовнішньоекономічної політики країн з перехідною економікою в умовах глобалізації світового господарства.

Ця обставина є однією з причин того, що в Україні після проголошення державного суверенітету у зовнішньоекономічній політиці були допущені стратегічні помилки, а пізніше, в ході розгортання економічних реформ, також спостерігалися певна хаотичність i непослідовність у здійсненні цієї політики.

Важливість вибору правильних орієнтирів зовнішньоекономічної політики набуває особливої ваги в умовах посилення процесу глобалізації світового господарства та загострення конкуренції на світових ринках.

Сучасний етап соціально-економічного розвитку країни показує, що без правильної, науково обґрунтованої всебічно зваженої та послідовно здійснюваної зовнішньоекономічної політики не може бути успішно реалізована стратегія економічного та соціального розвитку, здійснена інтеграція України у світовий економічний простір.

В Україні ухвалено закони, які створюють номінальні можливості для включення її економіки у світове господарство та міжнародний поділ праці. Це, зокрема, Закони України "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про режим іноземного інвестування" тощо.

Проте, зовнішньоекономічна політика може бути успішною лише за умов системного та комплексного вирішення низки проблем, пов'язаних із її формуванням і реалізацією. Йдеться, зокрема, про такі системні перетворення, як формування економічних основ розвитку світогосподарських зв'язків крани, створення політичних передумов i правових засад формування зовнішньоекономічної політики. Системні перетворення та їхній вплив на характер зовнішньоекономічної діяльності також повинні ретельно враховуватися.

Реалізація економічної та соціальної політики в Україні в майбутньому буде значною мірою залежати від того, наскільки успішно в країні буде реалізовуватися на практиці модель відкритої конкурентної економіки, що дозволить залучити до економіки України необхідні матеріальні, трудові, технологічні ресурси, з одного боку, та використати зовнішні ринки для збуту вітчизняної продукції - з іншого.

За таких умов перед Україною постає проблема вибору стратегічних партнерів та напрямків інтеграції в світовий економічний простір для досягнення даної мети.

Основними передумовами інтеграції України в міжнародну економіку є:

- системна ринкова трансформація;

- реструктуризація економіки;

- формування відкритої економіки, розвиток не лише зовнішньої торгівлі, а й руху факторів виробництва між країнами.

Тема курсової роботи є надзвичайно актуальною для нашого часу. Одним із найважливіших чинників розвитку людської цивілізації, безумовно, виявилася інтеграція. Вона актуальна як для економіки, самої держави, так і для науки, людини, суспільства. Вже за одне це вона гідна детального вивчення.

Інтеграція - найвищий ступінь розвитку міжнародних економічних відносин.

В наш час дуже актуальною є проблема залучення України до ЄС, НАТО і т.д.

Розвиток продуктивних сил України неминуче веде її до виходу на зовнішній ринок, до зростання міжнародних зв'язків і взаємопереплетення національних економік, сприяє інтернаціоналізації господарського життя.

Для досягнення мети в даній курсовій роботі були виконані такі задачі:

- максимально розкрити суть інтеграції України;

- показати рівень сучасного розвитку світового господарства;

- проаналізувати користь економічних зв'язків України;

- дати характеристику поступової інтеграції українських підприємств у міжнародні економічні зв'язки, з одного боку, і залучення іноземних підприємців до діяльності в Україні - з іншого;

- зрозуміти суть міжнародного поділу праці;

- зробити висновки про світогосподарські зв'язки;

- показати рух робочої сили;

- охарактеризувати інтернаціоналізацію економіки.

Автор вибрав цю тему тому що вона стосується нашої країни. Інтеграція України дуже важлива для людства. Своєю курсовою роботою автор хоче показати з якими країнами співпрацює Україна, якого рівня вона досягає на світовому ринку, що таке міжнародний поділ праці і яке відношення до нього має наша держава, який рух робочої сили. Кожен повинен знати, як розвивається Україна, які шляхи розв'язання проблем вона знаходить у тих чи інших ситуаціях. Тому ця тема близька для кожного із нас.

1. Світове господарство

1.1 Поняття світового господарства та закономірності його розвитку

Тісна співпраця національних економік сприяла виникненню цілісного планетарного утворення, яке називають системою світового господарства.

Світове господарство - це сукупність економік різних країн світу, які пов'язані між собою системою міжнародних економічних зв'язків і так чи інакше доповнюють одна одну. Таке взаємодоповнення національних економік - не чиясь воля, а вимога часу, умова економічного життя на цій планеті.

Сучасних ознак світове господарство почало набувати на межі XIX і XX ст.

Як сукупність національних економік, світове господарство функціонує завдяки наявності міжнародного поділу праці (МПП), існуванню міжнародних правових норм та угод, що визначають діяльність суб'єктів господарювання на усіх рівнях - національному, регіональному, всесвітньому.

Країни світу по-різному забезпечені економічними ресурсами. Отже, різні держави мають різні передумови розвитку для різних галузей. Такі відносини зумовили виникнення міжнародного поділу праці.

Міжнародний поділ праці передбачає спеціалізацію окремих країн на виробництві певних видів продукції, товарів та послуг залежно від місцевих умов і можливостей.

До таких умов належать: дешеві природні ресурси, спеціалізація виробничих потужностей та трудових ресурсів, науково-технічної бази, зручні транспортні мережі тощо.

Міжнародний поділ праці, як фактор розвитку світового господарства.

Завдяки МПП зменшуються сумарні витрати національних господарств, оскільки він базується на доцільності виробляти продукцію у тій країні, де її виробництво пов'язане з найменшими витратами. Країни, які беруть участь у міжнародному поділі праці, обмінюються продукцією і користуються відповідно дешевшими товарами, ніж і якби це були товари, вироблені на місці.

Наприклад, Україна, теоретично, могла б випускати і власні сучасні комп'ютери, але створення матеріальної та науково-технічної бази для їх проектування й випуску, і навчання персоналу, проведення рекламної кампанії та завоювання ринку вимагали б залучення таких великих коштів, що вітчизняні комп'ютери не витримали б конкуренції на світовому ринку через високу собівартість порівняно з комп'ютерами інших країн, де є всі необхідні умови для їх випуску. Водночас, Україна володіє потужною сировинною та виробничою базою для розвитку чорної й кольорової металургії, тому вона поставляє на світовий ринок метали, які є конкурентоспроможними через свою високу якість і доступні ціни.

У зв'язку з цим виникає міжнародна спеціалізація - спрямування країни на випуск певного виду продукції. Спеціалізація поділяється на міжгалузеву та внутрішньогалузеву.

Найдавніший тип спеціалізації - міжгалузева. Скажімо, Франція здавна є лідером у виробництві високоякісних парфумів, Італія - венеціанського скла, Китай - порцеляни, Німеччина - автомобілів, Чехія - скловиробів, паперу для банкнот, олівців, пива та ін. Попит на всю цю продукцію залишається стабільним упродовж десятків, а то й сотень років, а якість - незаперечною. Міжгалузева спеціалізація зазвичай є предметною, тобто кінцевим результатом її є випуск готового виду продукції.

1.2 Інтернаціоналізація економіки

Інтернаціоналізація економіки - формування, розвиток та поглиблення економічних взаємозв'язків між країнами завдяки відкритості національних економік. Інтернаціоналізація буває: внутрішня і зовнішня.

Інтернаціоналізація виробництва (внутрішня).

Міжнародний поділ праці та міжнародне усуспільнення виробництва знаходять конкретний вияв у міжнародній спеціалізації, кооперації, комбінуванні, концентрації виробництва тощо. Ці процеси формують важливий елемент господарського механізму на інтернаціональному рівні.

Розвиток часткового поділу праці відбувається як у межах національних країн, так і в міжнародному масштабі (інтернаціоналізація одиничного поділу праці) через ринкові та позаринкові зв'язки між підприємствами, які виробляють взаємообумовлену продукцію.

У зв'язку з цим у процесі міжнародного усуспільнення виробництва розвиваються сталі та тісні зв'язки між підприємствами, які кооперуються. Причому воно мало залежить від стихії товарного обміну на світовому ринку.

Про сталість і зростаючий динамізм цих процесів свідчать дані про збільшення частин, вузлів і компонентів у загальному обсязі імпорту машин і устаткування у розвинутих країнах світу.

Усе це свідчить про дію закону інтернаціоналізації виробництва, його різну інтенсивність у тих чи інших регіонах світового господарства. Він виражає процес переростання продуктивними силами і економічними відносинами меж національних країн та їх поступову інтернаціоналізацію у кожній із сфер суспільного відтворення (у безпосередньому виробництві, обміні, розподілі та споживанні). Щоб дати простір для дії цього закону слід, насамперед створити належні умови: розвинути транспортну інфраструктуру, розгалужену мережу інформаційних комунікацій, домогтися якісних змін у кредитно-валютній сфері, прийняти відповідні закони, усунути нестабільність у сфері національних, політичних, соціальних відносин, запровадити конвертовану валюту та ін.

Інтернаціоналізація обігу (зовнішня).

Дія закону інтернаціоналізації виробництва органічно пов'язана з процесами, які відбуваються на світовому ринку, зокрема з інтернаціоналізації ринку. У сфері торгівлі діє закон випереджаючого зростання зовнішньої торгівлі порівняно зі зростанням виробництва. Закон інтернаціоналізації обігу виражає поступову інтернаціоналізацію процесу купівлі - продажу товарів і послуг у межах регіональних економічних об'єднань і світового господарства і формування міжнародних ринкових відносин у сфері обігу.

Випереджаючі темпи зростання світової торгівлі є важливим фактором зростання промислового та с/г виробництва, розвитку науково-технічного прогресу, підвищення ефективності та якості виробництва, посилення конкурентної боротьби на міжнародній арені.

Ця конкурентна боротьба, у свою чергу, сприяє послабленню монополізму, зниженню цін на товари на національному ринку. У США, як відомо близько 75% промислового виробництва зазнає зовнішньої конкуренції. У тих галузях, де така конкуренція відсутня і протекціоністські заходи захищають підприємців від зовнішніх конкурентів, споживачів змушені витрачати значно більше грошей на купівлю місцевих товарів.

1.3 Міжнародний поділ праці

1.3.1 Суть та фактори розвитку міжнародного поділу праці

Міжнародний поділ праці (МПП) - це найвищий ступінь розвитку суспільно-територіального поділу праці між країнами, основою якого є економічно вигідна спеціалізація окремих країн і обмін випущеною продукцією визначеної кількості та якості.

У країнах, які широко використовують можливість брати участь в МПП, як правило, вищі темпи економічного розвитку.

Серед чинників розвитку МПП треба відзначити:

- природно-географічні умови;

- технічний прогрес;

- соціально-економічні умови.

Розвиток технічного прогресу призвів до зменшення значення природно-географічних умов, надавши можливість використати переваги науково-технічних досягнень, розвитку науки і техніки. Нова модель економічного розвитку набула таких характерних рис:

- почав переважати інтенсивний тип економічного зростання;

- з'явилися нові галузі промисловості та швидко модернізувалися діючі;

- скористався виробничий цикл;

- розширилася сфера послуг (особливо банківських і страхових).

Паралельно з НТП у МПП значну роль почали відігравати і соціально-економічні умови:

- досягнутий рівень економічного і науково-технічного розвитку;

- механізм організації національного виробництва;

- механізм організації зовнішньоекономічних відносин.

На сучасному етапі вплив перших чинників на МПП вирівнявся, а відмінності в соціально-економічних умовах різних країн набувають вирішального значення. Грандіозні економічні, політичні та соціальні процеси останніх десятиліть суттєво вплинули на МПП. Головним напрямком його розвитку стало розширення міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва. Вони є формами МПП і виражають їх суть.

Розвиток МПП обумовлює необхідність підвищення продуктивності праці і зниження витрат виробництва.

Реалізація переваг МПП забезпечує країні в процесі обміну отримання різниці між міжнародною і внутрішньою ціною експортованих товарів та послуг, а також економію внутрішніх витрат від скорочення національного виробництва внаслідок використання дешевого імпорту. Важливою передумовою розвитку МПП є міжнародний поділ інших факторів виробництва - землі, капіталу, технології. Будь-яка країна виробляє той чи інший товар, якщо вона має такі фактори виробництва, які дають їй змогу виробляти цей товар з більшою ефективністю, ніж іншій. Земля, праця, капітал, технологія є однаково важливими факторами для виробництва будь-якого товару.

Сучасний етап розвитку МПП характеризується:

- розвитком спеціалізації та кооперування виробництва наукомісткої продукції, прогресивних технологій, що зумовлює деіндустріалізацію промислово розвинених країн (скорочення у їхніх структурах виробництва базових, галузей);

- поглибленням спеціалізації у сфері науково-технічних знань та інформації;

- інтернаціоналізацією сфери послуг, тісним переплетінням продажу послуг з виробництвом та збутом товарів, експортом капіталу, обміном інформацією;

- загостренням конкуренції на міжнародних ринках, глобалізацією її змісту, зростанням значення інтернаціональних конкурентних переваг.

1.3.2 Економіка України в системі міжнародного поділу праці

У сучасних умовах, локальні економіки окремих країн поступово втрачають потенції саморозвитку і все більше інтегруються в загальнопланетарний організм. Прогрес кожної країни тісно пов'язаний з рівнем і характером її взаємодії з іншими державами. Включення економіки країни у міжнародний поділ праці дасть можливість значно посилити позиції України в світовому співтоваристві.

Міжнародний поділ праці, система світогосподарських зв'язків передбачають використання так званих конкурентних переваг. Кожна країна, виходячи із своїх конкретних умов, використовує ті чи інші переваги. Мета такого виробу полягає в тому, щоб виробляти і експортувати товари, що користуються попитом на світовому ринку і виготовлення, яких у даній країні вимагає мінімальних затрат, а реалізація - забезпечує максимальну різницю між світовими цінами й виробами виробництва.

Неоднозначне положення України у міжнародному територіальному поділі праці пояснюється впливом низки передумов, насамперед природних, демографічних, історико-економічних, геополітичних.

Природні передумови. На відміну від найбільших країн світу (Росія, США, Китай, Канада) Україна не забезпечує себе повністю мінеральними ресурсами,

проте вона має значний природно-ресурсний потенціал і в цьому відношенні знаходиться у більш вигідному положенні, ніж деякі економічно розвинуті країни (Японія, Італія).

Загалом, за природними ресурсами наша країна перебуває у стані певної рівноваги: дефіцит (а отже, імпорт) одних видів ресурсів компенсується достатньою кількістю інших, не менш важливих.

Демографічні передумови. Маючи 50,5 млн. чол. населення, Україна використовує значні трудові ресурси й потенційно широкий ринок збуту споживчих товарів. У працездатному віці знаходиться 56% населення, у суспільному виробництві зайнято 25 млн. працівників. Трудові ресурси країни характеризуються високим рівнем кваліфікації та освіти; питома вага фахівців з вищою та середньою освітою становить 29%, усе доросле населення освічене. У 159 вищих навчальних закладах навчається понад 800 тис. студентів.

Високий професійний рівень трудових ресурсів, наявність розвинутої науково-дослідної бази сприяє виробництву складної, наукомісткої продукції, що користується попитом на світових ринках.

Що стосується внутрішнього ринку збуту споживчих товарів, у тому числі імпортних, то він формується не тільки простою чисельністю населення, але і його купівельною здатністю. З покращанням добробуту народу купівельна спроможність зростатиме і ринок України приваблюватиме закордонних виробників товарів народного споживання.

Геополітичні передумови. Економіко-географічне положення України досить вигідне для активної участі у міжнародному територіальному поділі праці. Вона розташована поблизу економічно високорозвинутого регіону Західної Європи, у безпосередній близькості до Росії, Білорусії та країн Східної Європи. Морським шляхом вона пов'язана з Середземномор'ям, Близьким Сходом та країнами басейну Індійського океану. Через Україну проводять важливі транзитні магістралі (залізниці та автомобільні дороги, нафтопроводи й газопроводи) з країн СНД до Європи та чорноморських портів. Особливість сучасної геополітичної ситуації в Україні полягає в тому, що зв'язки з країнами СНД зазнають змін через нові реалії в галузі економічного і політичного суверенітету та орієнтацію на світові ціни. Одночасно поліпшились перспективи для економічної співпраці України з економічно розвинутими країнами, причому не тільки Європи, але й США, Японією, Канадою. З'явилась можливість проводити активнішу торговельну політику стосовно країн, що розвиваються, особливо на Близькому та Середньому Сході, в Південній та Південно-Східній Азії. Ці регіони можуть постачати нам нафту, бавовну, джут, чай каву, натуральний каучук в обмін на метал, машини та обладнання, зерно, цукор, тобто товари, попит на які у цих країнах та регіонах розширюється.



2. Входження України у світове господарство

2.1 Україна і світове господарство

Входження України у світове господарство. Україна як молода суверенна держава не має достатнього досвіду налагодження економічних зв'язків з країнами світу. Це пояснюється передусім тим, що вона не мала змоги набути такого досвіду у складі СРСР, їй бракує також достатньої кількості органів, кадрів, які могли б проводити самостійну науково обґрунтовану зовнішньоекономічну політику. Крім того, на проведення такої політики деструктивно впливають окремі міжнародні фінансово-кредитні організації.

Світові економічні зв'язки необхідні Україні для стабільного і швидкого розвитку продуктивних сил і зростання на цій основі життєвого рівня населення. Як уже зазначалося, країна, яка не провадить зовнішню торгівлю, не має господарських зв'язків з іншими державами світу, змушена збільшувати витрати виробництва приблизно у півтора-два рази.

У минулому Україна мала економічні зв'язки із 123 країнами світу, але основні рішення щодо їх розвитку приймались у Москві. Те саме стосувалося зовнішньоекономічної діяльності майже 1400 її підприємств.

Входженню України як повноправного партнера у світове господарство, є передусім низька конкурентоспроможність її продукції на світових ринках. З промислових товарів на ринках далекого зарубіжжя може конкурувати не більше 1%. Крім того, окремі товари, на які є попит на зовнішніх ринках, не відповідають міжнародним стандартам, наприклад окремі види металургійної промисловості.

Причинами цього є:

1) значний розрив господарських зв'язків України з країнами колишнього Союзу і насамперед з Росією після розпаду СРСР. Україна втратила частину своїх традиційних ринків збуту, зупинилося чимало підприємств через відсутність комплектуючих виробів тощо. Більше того, Росія значною мірою втратила інтерес до виготовлених у нашій країні приладів, машин, а також виплавленого металу тощо внаслідок зростання енергомісткості, а отже вартості та ціни продукції. Тому навіть ті вироби, в ринку, оскільки вони дорожчі за зарубіжні аналоги на 30-35%;

2) значне переважання в експорті України паливно-сировинної групи;

3) низька частка машин, обладнання, об'єктів інтелектуальної власності (патентів, ліцензій, "ноу-хау") в експорті. Згідно з даними Міністерства статистики України в 2007 р. тільки 0,5% від загальної кількості вироблених нових видів машин і обладнання за своїми технічними характеристиками були конкурентоспроможними. Ситуація дещо поліпшилась у 2010-2011 рр., але це не могло подолати негативної тенденції у цій сфері;

4) незначна частка в експорті товарів, які виготовляються відповідно до договорів про міжнародну спеціалізацію та кооперування виробництва;

5) значне зростання частки бартерних операцій у зовнішньоекономічній діяльності та всередині країни. Високий рівень бартеризації зовнішньої торгівлі зумовлений зняттям обмежень щодо квотування і ліцензування, порушенням закону грошового обігу та ін. Характерно й те, що бартерна торгівля поширюється навіть на високоліквідні товари, які раніше реалізовувались переважно за валюту, мають вирішальне значення для отримання валютних доходів держави.

Оскільки за межі України вивозиться основна частина продукції чорної металургії (яка дорівнювала майже 30% загального обсягу виробництва і забезпечила 40% валютних надходжень), для поліпшення зовнішньоторговельної діяльності країні необхідно:

1) обмежити ввезення продукції чорної металургії, поліпшити якість металу, зменшити масу готових виробів, значно збільшити обсяг номенклатури відливок, домогтися міжнародних сертифікатів на свою продукцію тощо;

2) визначити пріоритетні напрями розвитку експортної спеціалізації, орієнтуватися на виробництво наукомісткої продукції та ресурсозаощаджуючих технологій у сфері верстатобудування, літакобудування, в ракетно-космічній техніці, створенні надтвердих матеріалів. Ці напрями повинна всебічно підтримувати держава. Необхідно скасувати податок на додану вартість на продукцію, що вивозиться з України (оскільки це спричиняє необґрунтоване зростання цін і штучно знижує її конкурентоспроможність), та імпортне (ввізне мито) на такі стратегічні для України товари, як нафтопродукти, ліс, кольорові метали, целюлоза. Водночас доцільно обмежити імпорт алкогольних напоїв, цигарок тощо;

3) налагодити виробництво імпортозамінної продукції, такої, як зернові, кормо- і картоплезбиральні комбайни, тролейбуси, автобуси, холодильники, автомобілі та ін. Водночас, експортуючи переважно товари паливно-енергетичної групи, треба значно поліпшити обробку сировини (титану, рідкоземельних елементів, будівельних матеріалів, граніту, урану), сільськогосподарської продукції. Так, рівень переробки сільськогосподарської сировини в Україні становить лише майже 50% від її рівня в розвинутих країнах;

4) враховуючи низьку конкурентоспроможність продукції в Україні, не варто поспішати з лібералізацією експортно-імпортних відносин, на яку нашу державу активно підштовхують Міжнародний валютний фонд та Світовий банк. Йти таким шляхом можна лише із зміненням конкурентоспроможності товарів. Навіть у США понад 35% товарів захищені нетарифними бар'єрами;

5) заохочувати іноземних інвесторів. Найважливішою умовою цього є стабільність чинного законодавства у зовнішньоекономічній діяльності. На жаль, в Україні у 90-х роках так часто переглядалися закони, що стабільною можна вважати лише постійну їх зміну. Тому наша держава, згідно з оцінкою міжнародних експертів, за створенням надійного інвестиційного клімату посідає 139-те місце у світі;

6) налагодити надійний митний контроль. Так, у розвинутих країнах світу держава бере на себе облік і всебічно контролює експорт та імпорт товарів. В Австрії, зокрема, їй відомі адреси кожного постачальника, ціни його товарів, обсяг, сертифікація товарів. Цей процес контролюють податкові та банківські установи. В Україні недосконалим є сам Митний кодекс: у ньому налічується лише 164 статті, тоді як у Митному кодексі Росії - понад 400 статей;

7) заохочення іноземних інвесторів і формування міжнародних економічних відносин через створення спільних підприємств (СП). Наприкінці вересня 2008 р. в Україні було зареєстровано понад 500 СП з кількістю працюючих 20 тис. осіб. На початку 2010 р. їх налічувалося до 4500. Проте істотним недоліком їх розвитку є значна диспропорція між часткою іноземних інвесторів у привласнюваних ними прибутках.

Нині прилавки українських магазинів (як і в інших країнах СНД) переповнені імпортними товарами. Значною мірою це результат непродуманої зовнішньоекономічної політики держави, внаслідок якої утискається вітчизняний виробник.

З проблемою міжнародних економічних відносин тісно пов'язана проблема зовнішнього боргу України. Вона має два аспекти. По-перше, зовнішній борг України після розпаду СРСР. Величина цього боргу була поставлена в залежність від частки "України у ВНП колишнього СРСР і встановлена на рівні 16,37%. Рівноправний розподіл боргів передбачає справедливий розподіл актифондів, зарубіжних активів за кордоном (майно посольств, консульств та ін.), які становили приблизно 33 млрд. дол. Згідно з підписаною з Росією угодою прийнято "нульовий варіант" щодо розподілу активів і боргів. Проте розподіл активів і боргів відбувається не на користь України, оскільки на її частку припадало приблизно вдвічі більше активів.

По-друге, це борги, причиною яких є нераціональні запозичення у міжнародних фінансово-кредитних організацій та їх непродуктивне використання, а також борги, пов'язані з оплатою енергоносіїв. На початок 2008 р. сума зовнішнього боргу України становила майже 10,2 млрд. дол. ( у 2007 р. внаслідок реструктуризації їх обсяг знизився більш ніж на 2 млрд.), а виплати відсотків на обслуговування боргу - до 1,5 млрд. дол. на рік. Негативно впливають на цей процес диктат МВФ та Світового банку щодо умов отримання кредитів та інші фактори.

Перспективними напрямами інтегрування України в економіку світового господарства є створення вільних економічних зон, українських ТНК, банків, торгівля об'єктами інтелектуальної власності - патентами, ліцензіями, "ноу-хау" та ін.

2.2 Україна в новій моделі господарювання

Формування нового світового порядку змушує всі постсоціалістичні країни, зокрема Україну, розв'язувати складну проблему: як найбільш повно реалізувати національні інтереси в умовах становлення економіки країни, з одного боку, і формування мегаекономіки - з другого.

Виходячи з того, що сучасні технічний, технологічний і структурний рівні економіки України неадекватні таким постіндустріальних розвинених країн з ринковою економікою, входження її в світову ринкову систему прискореними темпами може призвести до багатьох небажаних наслідків, головним з яких є те, що Україна потрапить до групи країн "периферії". Це зумовлено тим, що виробництво наукоємної продукції ґрунтується на макротехнологіях, для реалізації яких потрібні відповідні міжгалузеві виробничі комплекси. Україна, на жаль, таких макротехнологій поки що не має. В інвестиційному секторі економіки в багатьох випадках втрачені науково-технічні та виробничі заділи. У деяких галузях вони взагалі відсутні. На підприємствах з високими технологіями значною мірою зруйновано обладнання, скорочено персонал. Слід врахувати і те, що здійснювана модель роздержавлення в Україні призвела до втрати державою права володіння основним капіталом, зокрема в пріоритетних галузях. Таким чином, її позбавлено можливості впливати на розвиток національної економіки. Це наочно демонструє приклад руйнування воєнно-промислового комплексу (ВПК). Під час так званої конверсії ВПК було зруйновано, деякі з його підприємств перепрофільовано на переробку сировини, що перетворює країну на технологічно-сировинний придаток економіки західних країн. Спостерігається тенденція неухильного падіння рівня наукоємності вітчизняної продукції. У промисловості цей показник не перевищує 0,3 %, що в 10-20 разів менше від світового рівня. Сьогодні понад 90 % продукції, що виробляється в Україні, не має відповідного науково-технологічного забезпечення.

Перед країною постала проблема: як відновити науково-технологічний потенціал колишнього воєнно-промислового комплексу і залучити інвестиції у ті галузі економіки, які дадуть змогу Україні посісти провідне місце у світі (космонавтика, матеріалознавство, зварювання, біотехнологія тощо). Відплив висококваліфікованих кадрів за кордон знекровлює економіку. Втрати ці важко підрахувати, але за деякими оцінками йдеться про багатомільярдні суми.

За підрахунками західних учених, еміграція одного висококваліфікованого фахівця рівнозначна вкладанню в економіку обраної ним держави 1 млн. дол.

За різними оцінками, Україна втратила у 90-х роках XX ст. До 15-20% свого інтелектуального потенціалу. За роки реформування вітчизняної економіки за межі країни виїхало 30% учених вищої кваліфікації та працездатного віку.

Водночас з тенденцією переливу природних, людських та інших ресурсів до центру світової системи, а також під впливом руйнування цілісних національних господарських систем та структурної перебудови всього світового господарства (розподіл між країнами-лідерами сфер впливу), в Україну спрямовуватиметься капітал для відтворення виробництв індустріального, а не постіндустріального характеру, оскільки останні є монопольним володінням країн "центру".

Для того щоб реалізувати плани, пов'язані з входженням до кола країн-лідерів, Україні потрібно перейти до постіндустріальної моделі розвитку. А це зумовлює потребу:

1) оцінити втрати, здобутки і потенціал країни.

2) визначити напрями і пріоритети розвитку економіки.

3) розв'язати проблему інтеграції України у глобальну ринкову систему: окремо чи в співдружності з країнами СНД.

Аналіз основних показників розвитку України в кризовий та післякризовий періоди у контексті глобалізаційних процесів свідчить, що в макроекономічній структурі, незважаючи на припинення спаду, економічну стабілізацію і піднесення, з 2000 р. не відбулося змін на краще.

Так, з 1990 р. обсяги виробництва продукції машинобудування скоротилися майже втричі, що відображує тенденцію деіндустріалізації.

Відбувається зменшення обсягів фінансування наукових досліджень і розробок, а також освіти.

Якщо врахувати, що в країні за цей час не створено великих корпорацій, які мали ґрунтуватися на високих технологіях, можна дійти висновку: сучасна модель економічної політики України не має інноваційного спрямування.

Для подолання структурної недосконалості економіки країни, її технологічної відсталості, низької продуктивності праці, невідповідності інфраструктури ринковим умовам потрібно розвивати сучасні напрями науки і техніки та відтворювати на цій основі наукоємні технології. Це сприятиме підвищенню конкурентоспроможності національних товаровиробників на світовому ринку.

Зрозуміло, що подібні радикальні зрушення в економіці України неможливі без великих фінансових ресурсів.

До інших пріоритетів внутрішньої та зовнішньої політики належать:

- визначення галузевих і структурних пріоритетів довготривалого розвитку;

- спрямування міжнародних фінансових потоків відповідно до обраних пріоритетних напрямів стратегічного розвитку, запобігання некерованому відпливу капіталів з країни, регулювання структури та сфер вкладання іноземних інвестицій в економіку нашої країни;

- вдосконалення структури експортної політики та підтримка національного виробника, що постачає наукоємну, складну техніку та іншу готову продукцію на світовий ринок;

- забезпечення національних суб'єктів господарювання інформацією щодо стану зовнішньоекономічної кон'юнктури, обмін передовим досвідом щодо нових технологічних процесів, організації та управління виробництвом і маркетингу; рекламування за кордоном продукції вітчизняного виробництва, розробок наших учених тощо;

- вжиття заходів щодо повернення українських капіталів, вивезених за кордон, через створення матеріальної зацікавленості та державних гарантій щодо неможливості експропріації та кримінального переслідування.

Важливою передумовою налагодження та поглиблення економічного співробітництва із зарубіжними партнерами є розвиток правової основи такого співробітництва.

Процес інтеграції України в глобальне конкурентне середовище потребує вирішення таких завдань:

- запобігання спробам встановити контроль над галузями вітчизняної економіки, які мають стратегічне значення для країни;

- розвиток двостороннього і регіонального співробітництва;

- приведення антимонопольного законодавства у відповідність до міжнародних норм;

- удосконалення роботи апарату управління, зокрема в галузі зовнішньоекономічної діяльності;

- використання політичних, економічних та юридичних засобів для урегулювання міграційних процесів, захист українських громадян, які працюють за кордоном.

Розвиток міжнародних зв'язків України дасть змогу нашій країні реалізувати політику, спрямовану на захист вітчизняного товаровиробника, і сприятиме освоєнню нових ринків, інтегруванню економіки України в глобальне економічне середовище.



3. Інтеграція України у світове господарство

3.1 Форми та етапи міжнародної економічної інтеграції

Одна із закономірностей політико-економічного розвитку світової економіки і міжнародних зв'язків у цілому за останній період аксіоматично характеризується поступальним зростанням взаємозалежності держав. Цей процес визначається як міжнародна економічна інтеграція. Вперше спробу и теоретичного осмислення було зроблено в роботах де Бірса, Вайнера, Mida, Лінсі, Пізніше вчення про інтеграційні процеси отримало свій розвиток у роботах Шумана, Руефа, Хальштейна, Монте, Робсона та інших.

Процес міжнародної економічної інтеграції обумовлений розвитком і поглибленням міжнародного поділу праці, в результаті чого національні економіки "переплітаються" і "взаємопроникають" (рис. 3.1). Очевидною стає економічна взаємозалежність країн і народів. Все тіснішими стають регіональні зв'язки.

Рисунок 3.1 - Структура інтеграційного процесу

праця господарство зовнішньоекономічний міжнародний

Найбільш інтенсивно інтеграційні процеси розвивались у другій половині XX століття.

Вони набули різних організаційних форм, серед яких найбільш розповсюдженими на мікрорівні вважаються:

- спільне проведення проектно-конструкторських робіт;

- спільне будівництво господарських об'єктів;

- створення спільних підприємств;

- спеціалізація і кооперація виробництва;

- формування міжнародних науково-виробничих, господарських і економічних організацій.

Сьогодні інтеграційні процеси мають здебільшого регіональний характер. Вони реалізуються шляхом формування міжнародних регіональних інтеграційних угруповань (рис. 3.2).

Рисунок 3.2 - Шляхи формування міжнародних регіональних інтеграційних угруповань

Їх розрізняють за глибиною процесів, що відбуваються (рис. 3.3). В економічній літературі частіше виділяють шість основних етапів розвитку інтеграційних об'єднань:

- преференційні торгові угоди (території країн, де застосовуються пільгове оподаткування, митне регулювання, кредитування);

- зона вільної торгівлі - ЗВТ (скасування митних бар'єрів у межах об'єднання);

- митний союз (ЕАВТ, ЛАСТ, вільне переміщення товарів і послуг усередині угруповання, єдиний митний режим відносно третіх країн);

- спільний ринок (зниження бар'єрів між країнами не тільки у взаємній торгівлі, але й для переміщення робочої сили і капіталу);

- економічний союз (передбачає проведення єдиної економічної політики, функціонування єдиної валюти, створення єдиного емісійного центру - банку);

- політичний союз (гармонізація внутрішньої та зовнішньої політики країн-учасниць, в тому числі військової).

Сьогодні в світі існує близько 20 міжнародних інтеграційних угруповань.

Деякі з інтеграційних угруповань нараховують десятки країн.

На їхню частку припадає майже 2/3 ВВП планети і основна частина міжнародної торгівлі (приблизно 7 трлн дол.).

Рисунок 3.3 - Міжнародна економічна інтеграція

3.2 Об'єктивні основи зовнішньоекономічних зв'язків України

Розбудова незалежної України об'єктивно потребує входження її у світове господарство на організаційно-економічних засадах ринкових відносин на принципах рівноправності та взаємної вигоди у співробітництві.

Дипломатичне визнання молодої Української держави більшістю країн світу прискорює й урізноманітнює розвиток її зовнішньоекономічних відносин. Однаковою мірою це стосується як молодих незалежних країн, що утворилися на основі колишнього СРСР і переходять до ринкового тину відносин, так і держав розвинутої ринкової економіки та країн, що розвиваються.

Об'єктивна необхідність інтеграції України у світове господарство і розвитку її міжнародних відносин безпосередньо випливає передусім з потреб використання у національній системі відтворення міжнародного поділу праці для прискорення переходу до ринкової економіки країни з метою її розвитку і зростання багатства суспільства. Така необхідність сприяє формуванню ефективної структури економіки країни. Зовнішньоекономічні зв'язки в процесі інтеграції України у світове господарство охоплюють також комплекс екологічних проблем, що розв'язуються спільними зусиллями. Нарешті, розвиток зовнішньоекономічних відносин відкриває додаткові можливості у створенні належних умов для задоволення життєвих потреб народу України.

Поряд з об'єктивною необхідністю інтеграції України у світове господарство та розвитку ЇЇ зовнішньоекономічних відносин існують і об'єктивні можливості для таких процесів. До них насамперед належить економічний потенціал нашої країни, що дає підставу для належної участі у міжнародному поділі праці.

Об'єктивною можливістю для інтеграції у світове господарство є вироблення механізму зовнішньоекономічних зв'язків, по-перше, на макрорівні - загальнодержавному; по-друге, на мікрорівні підприємств; по-третє, на глобальному та регіональному макрорівнях через участь у спеціалізованих і багатоцільових економічних міжнародних організаціях ООН і регіональних економічних об'єднаннях типу Чорноморської зони співробітництва. Поєднання об'єктивної необхідності та об'єктивних можливостей входження України у світове господарство робить цей процес закономірним.

Відомо, що енергетичне самозабезпечення є однією з головних умов незалежності. Досягти його Україна може, якщо візьме курс на модернізацію наявних і спорудження нових сучасних екологічно чистих вугільних та газотурбінних електростанцій, на розвиток власного енергетичного машино- та котлобудування, скориставшись вітчизняними науковими та виробничими здобутками й досягненнями високорозвинених країн. Без розвитку відповідних форм зовнішньоекономічних відносин зробити це практично неможливо.

В умовах формування сучасної моделі міжнародного поділу праці (МПП), основу якої має становити якісно оновлена технологічна база виробництва, Україна повинна поступово, цілеспрямовано розв'язувати проблеми ефективної участі у МПП, використовуючи зовнішньоекономічні зв'язки для реалізації національних економічних інтересів.

Україна має як природні, історичні, так і техніко-економічні, соціально-економічні, організаційно-економічні основи для участі в МПП, Слід зауважити, що в геологічному і гідрогеологічному аспектах територія України слабко вивчена, зокрема її глибинну будову досліджено лише на 10 відсотках території.

З історичних джерел відомо, що організовані суспільства, які існували на нинішній території України, завжди підгримували економічні зв'язки із зовнішнім світом. Тож з огляду на власні культурні та історичні традиції Україна має всі можливості для того, щоб стати рівноправним членом європейської спільноти.

Рівень розвитку продуктивних сил є одним з тих техніко-економічних чинників, які найбільше сприяють активній участі України у сучасному МПП. Видобуток залізної руди, вугілля, виробництво сталі, чавуну, мінеральних добрив, цементу, електроенергії, цукру, тракторів і металоріжучих верстатів становлять значний економічний потенціал нашої країни. За кількісними характеристиками і потужностями продуктивних сил Україна може бути гідним партнером у світових економічних зв'язках. Наявний науково-технічний потенціал дасть змогу Україні за сприятливих умов втримати передові позиції у світовій науці з цілого ряду науково-технічних напрямів і, найголовніше, провадити незалежну економічну політику на включення в систему світових господарських зв'язків.

Організаційно-економічні чинники включення України в систему сучасного МПП за своїм змістом відображають ступінь розвитку процесів концентрації, спеціалізації, кооперації й комбінування виробництва (за участю української сторони) на рівні міжнародних економічних зв'язків.

Створення виробництв з випуску всіх нових видів продукції не завжди доцільне в межах однієї країни. Одним з найважливіших критеріїв реалізації економічних інтересів країни - суб'єкта МПП є забезпечення високої економічної ефективності галузей її національної економіки, мінімізація витрат суспільної праці. Спеціалізація та кооперація характеризують економічно доцільну й раціональну організацію (територіальну, регіональну, галузеву тощо) суспільних продуктивних сил.

Разом з тим є певні обмеження у розвитку процесів концен­трації та спеціалізації. Відомо, що надмірна концентрація зусиль на розвитку однієї-двох галузей, зорієнтованих на експорт, зумовлює вразливість національної економіки та її сильну залежність як від світового ринку, так і від конкретної країни-партнера. Так, у колишньому СРСР більше 80 відсотків промислового виробництва України не мало на її території завершеного технологічного циклу, що зробило Україну залежною від стану її зовнішньоекономічних зв'язків, причому левова частка цієї залежності припадає на колишні республіки СРСР.

Складність і розмаїтість соціально-економічних факторів включення України в систему світових господарських зв'язків детермінується перехідними виробничими відносинами з притаманними їм формами та методами ведення господарства. На міжнародному рівні вплив соціально-економічних чинників країн-партнерів визначається їх адекватністю та відповідністю загальносвітовим тенденціям.

У сучасному взаємозалежному світі розвиток соціально-еконо­мічних чинників МПП нівелює їхні відмінності в окремих національних господарствах, і цей факт дослідники пов'язують з формуванням однотипної за своїм соціально-економічним змістом системи світового господарства. Утверджуються ринкові методи господарювання, активізується державне регулювання певних напрямів розвитку економіки, виявляється соціальна спрямованість її тощо. Такі процеси зумовлюють, по-перше, подібність змісту економічних базисів більшості країн, що беруть участь у МПП; по-друге, природний поділ праці між країнами з урахуванням не тільки їхніх національних економічних інтересів, а й інтересів світового співтовариства в цілому.

Нерозвиненість ринкових відносин і форм господарювання в Україні посилює необхідність значного підвищення економічної культури населення та ділової етики підприємців, оволодіння принципово новою культурою ринку, високим професіоналізмом поряд з такими поняттями, як честь, достойність, порядність, які знадобляться Україні для визнання її розвинутими країнами як рівноправного партнера.

Особливості об'єктивних основ зовнішньоекономічних зв'язків України пояснюються насамперед тривалою відсутністю національної державності та можливості провадити незалежну економічну політику.

3.3 Основні напрями, форми і суб'єкти зовнішньоекономічних відносин України

Етапною правовою основою для розширення зовнішньоекономічних зв'язків незалежної України стали Декларація про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.), Акт проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.) і, нарешті, Конституція України (28 червня 1996 р.). Серед спеціальних законів з питань економіки слід відзначити Закони України про економічну самостійність (З серпня 1990 р.); про зовнішньоекономічну діяльність (16 квітня 1991 р.); про створення державного експортно-імпортного банку (З січня 1992 р.); про іноземні інвестиції (13 березня 1992 р.), Декрет Кабінету Міністрів України "Про режим іноземного інвестування" (20 травня 1993 р.); Закони України про промислово-фінансові групи в Україні (21 листопада 1995 р.); про режим іноземного інвестування (19 березня 1996 р.); про захист від недобросовісної конкуренції (7 червня 1996 р.) та інші законодавчі та нормотворчі акти. Важливими правовими документами щодо створення механізму зовнішньоекономічних зв'язків України стали договори та угоди з молодими незалежними державами, що утворилися на території колишнього СРСР, та багатьма країнами Європи, Північної й Південної Америки, Азії, Африки.

З колишніми республіками СРСР Україна проводила переговори щодо розв'язання економічних і фінансових проблем, питань паливно-енергетичного комплексу, транспорту і зв'язку, правонаступництва новостворених держав. Водночас основою розширення економічного простору е горизонтальні зв'язки між безпосередніми виробниками товарів, а також між державами. При цьому тільки за умови безмежності економічного простору складаються ефективні господарські зв'язки. До того ж стабілізація економіки, радикальні зміни інституціональних структур, збалансованість товарної та грошової маси більше ймовірні, якщо їх провадити в масштабах держав. Між процесами введення вільних цін, децентралізації системи прийняття рішень і фінансовою дисципліною існує найтісніший зв'язок, який і зумовлює формування внутрішніх ринків молодих держав, що є передумовою створення справді ринкового міждержавного середовища.

Для України важливими є двосторонні угоди і договори з державами - колишніми республіками СРСР. За цими угодами держави мають надавати своїм підприємствам можливість самим встановлювати господарські зв'язки, обумовлювати порядок розрахунків, форми матеріальної відповідальності за невиконання поставок. Загалом угоди мають виробляти економічний механізм реалізації інтересів України та її партнерів, а не бути політичними деклараціями на економічну тему.

Перехід у розрахунках на ВКВ поставив питання про нову організацію співробітництва. Вихід на прямі економічні зв'язки між підприємствами поглибив, але вже на новій основі, торговельні зв'язки, бо торгувати повинні товаровиробники. Проте сьогодні потрібний певний перехідний період, протягом якого у взаєморозрахунках за товари та послуги сторони мають виходити з цін світового ринку, а для погашення заборгованостей, що виникатимуть, надавати одна одній довгострокові кредити на пільгових умовах. Про це свідчить і розвиток такої примітивної форми товаровідносин, як бартер.

У процесі створення нових основ співробітництва важливо не тільки не допустити неконтрольованого розпаду кооперативних зв'язків, а й знайти нових партнерів (адже нерентабельні підприємства і неконкурентоспроможна продукція випадуть з усталених господарських зв'язків), спрогнозувати кон'юнктуру товарообміну з метою створення економіки відкритого типу, інтегрованої в європейський і світовий економічний простір.

Розробка і послідовне втілення в життя єдиної національної геополітичної стратегії сприятиме оновленню на економічній основі старих виробничих зв'язків України і розширенню прямої участі її в системі економічних і політичних стосунків на глобальному рівні.

Колишні зв'язки України зі східноєвропейськими країнами відбивали лише міждержавний обмін продукцією. Перехід до вільної торгівлі на основі світових цін і конвертованої валюти випливає з курсу країн Східної Європи й України на переведення економіки на ринкові рейки і ставить розв'язання всіх проблем взаємних зв'язків у залежність від економічного інтересу. Передбачається, що спочатку існуватимуть два взаємозалежних сегменти,

По-перше, це визначення параметрів співробітництва на між­державній основі через погодження між урядами контингентів взаємних поставок. Це мають бути форми торгівлі, насамперед стратегічними товарами (металом, газом, нафтою тощо), форми, пов'язані з централізованими рішеннями. Міждержавні розрахунки мають вестися за валютним клірингом, проте сальдо розрахунків, якщо воно утворюватиметься, слід погашати за домовленістю сторін (ва­лютними товарами або ВКВ),

По-друге, - це розвиток відносин на рівні прямих зв'язків підприємств, об'єднань, кооперативів, бірж, асоціацій, консорціумів, спілок тощо. Перехід до подібних відносин можливий за умови поступового звуження сфери дії державних органів у визначенні взаємних поставок і надання свободи підприємницької діяльності виробничим ланкам. Останні повинні погоджувати не лише предмет співробітництва, а й сферу ціноутворення, поставок, кредитів, інші фінансові питання. Широкий вихід товаровиробників на ринок, наповнення його товарною масою створять передумови для функціонування східноєвропейської зони вільної торгівлі.

Очевидно, що в розрахунках застосовуватимуться не тільки ВКВ, а й національні валюти країн-партнерів. Коли будуть встановлені реальні курси національних валют і введені часткова, а потім і повна конвертованість їх, тоді зросте потреба в створенні спільних банків, які з балансову вати муть торговельні операції між партнерами. Одні лише бартерні операції та компенсаційна торгівля, навіть якщо вони й відповідатимуть інтересам України, обмежуватимуть можливості співробітництва.

Отже, перехід України на нові умови господарювання і форми зовнішньоекономічних зв'язків сприятиме зміцненню зони взаємного економічного тяжіння східноєвропейських держав і України.

Співвідношення згаданих вище сегментів складаються для країн-партнерів по-різному, залежно від прийнятих систем господарського управління, їхньої спроможності засвоювати нові форми співробітництва, Цілком ймовірно, що практика породжуватиме й інші сегменти. Спочатку за нових умов центр ваги перемістився на двосторонні зв'язки.

Якщо Україна прийме відповідне законодавство, можливі й нові напрями взаємного співробітництва. Йдеться про інвестиційну сферу, створення спільних підприємств за кордоном, особливо в прикордонній смузі, спільну діяльність на ринках третіх держав, оскільки угорські, польські, чеські, словацькі фірми вже завоювали там певні позиції.

...