Експортно-імпортні операції країн

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Європейський університет

Кафедра економіки та менеджменту

Контрольна робота

Міжнародні фінанси

Виконав:

Гриньова П.Т.

Перевірив:

Черненко Т.М.

Київ 2015

Зміст

експортний імпортний форфетування факторинг

1. Вплив експортно-імпортних операцій країн на стан валютних курсів

2. Особливості форфетування та факторингу на сучасному етапі

3. Вексельна форма розрахунків

4. Задача

Список використаних джерел

1. Вплив експортно-імпортних операцій країн на стан валютних курсів

Є кілька методів визначення валютних курсів. Традиційним вважається метод визначення валютних курсів на основі зіставлення ринкових цін на золото. Визначається ринкова ціна, наприклад, однієї унції золота в певній валюті, паралельно визначаються ринкові ціни унції золота в інших валютах. На основі зіставлення визначається валютний курс грошової одиниці даної країни, що береться за умовну одиницю. Наприклад, на певну дату на Нью-Йоркській біржі ціна унції золота дорівнювала 400 дол. США (береться за умовну одиницю), 700 фунтів стерлінгів (Великобританія), 50 000 єн. Якщо необхідно визначити курс долара, то одержимо: 1 долар = 1,75 (700/ 400) фунта стерлінгів; 125 (50000/400) єн.

До речі, міжнародні статистичні видання регулярно друкують ціни на золото, виражені у відповідних валютах, що дає можливість їх зіставляти, аби більш-менш точно виразити валютні курси. Слід підкреслити, що золото, хоч офіційно і втратило свої колишні монетарні функції, все ж залишається стратегічним товаром у відносно невеликих кількостях порівняно з колосальною кількістю інших товарів на світових ринках. Тому суб'єкти міжнародних валютно-грошових відносин дуже уважно стежать за динамікою цін на цей благородний метал. У цій сфері відносно менше спекулятивних елементів при визначенні ціни золота на світових ринках порівняно з масою інших товарів. Однак для абсолютизації ролі золота при визначенні валютних курсів сьогодні вже немає ніяких підстав.

Найбільш поширеним і простим методом визначення валютних курсів є метод зіставлення рівня цін стандартного набору товарів та послуг (так званого споживчого кошика). При цьому методі, як і при попередньому, спочатку визначають ціну споживчого кошика в різних національних валютних одиницях, а потім ці ціни зіставляються з цінами, вираженими у валюті, курс якої необхідно визначити (береться за умовну одиницю). Поряд з ціновим методом існує метод визначення валютного курсу на основі співвідношення ефективних виробничих витрат в країнах, що зіставляються: заробітна плата, норма позичкового процента, рента і показник продуктивності праці. Техніка визначення валютного курсу грошової одиниці певної країни така сама, як і при попередніх методах, однак цей метод, на наш погляд, найбільш точний, оскільки враховує деякі довгострокові та середньострокові фактори, що впливають на валютний курс. Тобто метод зіставлення ефективних виробничих витрат характеризується відносною стабільністю, оскільки у свою чергу базується на досить стабільних виробничих показниках, відображає глибинні і найважливіші економічні процеси в країнах, що зіставляються.

Виходячи з викладеного, можна зробити висновок, що валютний курс виконує ряд важливих економічних функцій. Він є засобом:

* інтернаціоналізації грошових відносин;

* зіставлення національних цінових структур і результатів виробництва;

* зіставлення національної та інтернаціональної вартості;

* перерозподілу національного продукту між країнами.

Сучасний етап розвитку грошово-валютних відносин характеризується множинністю валютних курсів. Відбувається постійний пошук найефективніших засобів стабілізації та регулювання валютних курсів. Так, системі золотого стандарту найбільше відповідали фіксовані валютні курси, паперово-грошовому обігу притаманні плаваючі. Існують і так звані змішані валютні курси. Фіксовані валютні курси передбачають наявність твердих зареєстрованих паритетів, що лежать в основі валютних курсів і підтримуються державними валютними органами. Фіксованими бувають:

* реально фіксовані курси, що спираються на золотий паритет і допускають відхилення валютного курсу від золотого паритету в межах "золотих точок" (що можливо лише при золотомонетному стандарті);

* договірна фіксовані курси, що спираються на погоджений еталон, -- офіційну ціну золота, на поєднання золота та певних валют чи на одну або декілька валют. За узгодженим еталоном визначається валютний паритет і гранично допустимі амплітуди відхилень валютного курсу від валютного паритету.

Договірна фіксовані валютні курси ще називаються "зв'язаними" курсами і у свою чергу поділяються на:

* ординарні валютні курси, прив'язані до СПЗ. Це курси валют Лівії, М'янми, Раунди, Сейшельських островів (всього 4 країни);

* ординарні валютні курси, прив'язані до долара СІЛА. Це курси валют Аргентини, Сирії, Іраку, Панами, Венесуели, Нігерії, Оману, Литви, Туркменістану, Гаїті, Гондурасу, Анголи, Ямайки та ін. (загалом 23 країни);

* ординарні курси, прив'язані до інших валют: до ранда ПАР -- курси валют Намібії, Лесото, Свазіленду; до російського рубля -- курс валюти Таджикистану (всього 7 країн);

* кошикові курси, прив'язаний до штучно побудованих комбінацій валют основних торговельних партнерів. Це валюти Австрії, Алжиру, Фінляндії, Кіпру, Швеції, Ісландії, Угорщини та ін;

* валютні курси, що базуються на системі змінного паритету, коли держава встановлює твердий валютний курс щодо базової валюти, але зв'язок між динамікою курсів не автоматичний, а вираховується за спеціальною формулою, яка враховує різницю в темпах зростання цін. Це валюти Бразилії, Чилі, Колумбії, Мадагаскару, Португалії.

Фіксовані валютні курси використовуються за умови наявності в країні кризових явищ, при нестабільній економіці, коли використання подібного режиму валютного курсу забезпечує більш низькі темпи інфляції. За цих умов менш вірогідною є дестабілізуюча спекуляція валютою за умови утримання курсу на постійному рівні відповідними офіційними державними структурами. Багато країн, які виходили з криз, на певних етапах економічного розвитку дотримувались саме такого режиму своєї валюти. Другим різновидом валютних курсів, що використовуються в сучасних грошово-валютних відносинах, є досить поширена система плаваючих курсів, за якої взагалі немає валютних паритетів. Плаваючі валютні курси, які змінюються під впливом попиту і пропозиції на ринку, можуть у свою чергу використовувати наступні режими:

* незалежне плавання: курс валюти формується на девізних ринках при помірних інтервенціях центральних банків. Таку різновидність плаваючих курсів використовують деякі розвинуті країни та країни, що розвиваються. Серед них США, Японія, Великобританія, Італія, Швейцарія, Норвегія, Канада, Аргентина, Австралія, Венесуела, Індія, Гана, Філіппіни, Азербайджан (всього 59 країн). Режим незалежного плавання найбільш поширений у країнах з розвинутою ринковою економікою і високим рівнем доходів. Його успішне використання можливе за умов економічної і політичної стабільності, повної відсутності інфляції, або незначного її рівня, усталеної макроекономічної політики;

* кероване (регульоване) плавання схоже з незалежним плаванням, але наявне більше втручання центральних банків (валюти Ізраїлю, Туреччини, Росії, України, Греції, Індії, Китайської Народної Республіки, Південної Кореї, Польщі, Словенії, Сінгапура та ін. (всього 36 країн)). При режимі керованого плавання, що носить назву змішаного, держава вибирає валютний режим з урахуванням конкретної економічної ситуації, намагаючись подолати абсолютизацію жорсткого фіксування чи вільного плавання. Змішаний валютний курс іншими словами можна охарактеризувати як контрольований плаваючий курс.

Однією з форм такого контролю є введення так званого курсового валютного коридору -- встановлення мінімального і максимального значення відхилення валютного курсу. Для здійснення цієї політики, за якої втручання держави призначене пом'якшувати різкі короткочасні чи середньострокові коливання валютного курсу, необхідна наявність значних валютних резервів. При цьому чим менше стабільна економіка країни, тим значніші мають бути державні валютні резерви. Досвід країн, що використовують для курсів своїх валют режим регульованого плавання показує, що його успішне використання потребує наявності солідної матеріальної і методичної бази для прогнозування валютного курсу, високого ступеня професіоналізму і відповідної підготовки. В іншому разі цей режим може призвести до колосальних матеріальних і фінансових втрат;

* змішане плавання щодо однієї валюти (долара США). Такий курс національної валюти використовують Бахрейн, Саудівська Аравія, Катар, Об'єднані Арабські Емірати (всього 4 країни);

* спільне плавання, яке використовує валютне угруповання ЄС, причому з двома валютними режимами -- один для валютних операцій серед членів Союзу, інший -- для відносин країн -- членів Європейського Союзу з іншими партнерами, що знаходяться в позасоюзній зоні.

Сьогодні сфера лібералізації валютних відносин інтенсивно розширюється. Збільшується кількість країн, які прийняли на себе зобов'язання за статтею VIII Статуту Міжнародного валютного фонду, яка забороняє:

* вводити обмеження на проведення платежів і переказів за поточними операціями;

* використовувати множинність валютних курсів без згоди на це МВФ;

* брати участь у дискримінаційних валютних угодах.

Посилюється тенденція до відміни обмежень у сфері міжнародного руху капіталів (йдеться про повну свободу конвертованості валют). Намітились неординарні підходи до валютної політики взагалі. Отже, поволі створюється нова модель світового валютного устрою.

Сьогодні більше половини країн -- членів МВФ, на яких припадає три чверті сукупного світового ВВП, використовують ті чи інші режими плаваючих валютних курсів. Однак наслідками цього бувають різкі коливання валютних курсів, їх нестабільність, що негативно впливає на розвиток системи міжнародних економічних відносин. Адже для здійснення еквівалентного обміну у сфері світогосподарських зв'язків країнам необхідно користуватися у практиці взаємних розрахунків відносно стабільними валютними курсами, які б відображали реальне співвідношення валют виходячи з їхньої купівельної спроможності. Часті коливання валютних курсів через непередбачені різкі відхилення їх від купівельної спроможності нерідко призводять до необґрунтованого перерозподілу національного доходу між країнами та тягнуть за собою виграш одних країн і втрати інших. Саме тому спільні заходи з регулювання та стабілізації валютних курсів є надзвичайно важливими як з суто економічного, так і з політичного погляду.

Введення множинності гнучких валютних курсів об'єктивно відображає посилення впливу ринкових сил на формування валютних курсів у сучасній системі міжнародних валютних відносин. Однак це зовсім не означає повної відмови держави від впливу на формування валютних курсів. Відбувається перехід до відповідно більш еластичних методів державного регулювання.

2. Особливості форфетування та факторингу на сучасному етапі

Факторинг (факторингові операції, факторингове обслуговування) - придбання Банком у Постачальника (уступка Постачальником на користь Банку) права вимоги дебіторської заборгованості від Покупця за договором поставки, по якому факт надання товару (надання послуг, виконання робіт) підтверджений документально, з наступною компенсацією Постачальнику повної вартості дебіторської заборгованості за рахунок грошових коштів Банку. Проведення Банком факторингових операцій включає надання послуг по керуванню дебіторською заборгованістю Постачальника, що має на увазі термін: адміністрування дебіторської заборгованості.

За проведений факторинг дебіторської заборгованості (що відноситься по термінології законодавчих актів - до категорії валютних цінностей) Постачальник сплачує Банку винагороду, що не є предметом оподатковування за Законом України "Про податок на додану вартість". Операцією, подібною до факторингу, є форфетинг. Але на відміну від факторингу форфетинг -- однократна операція, пов'язана зі стягуванням коштів за допомогою перепродажу придбаних прав на товари і послуги. Форфетингові операції враховуються в бухгалтерському обліку аналогічно факторинговим.

Форфетування -- термін, зазвичай уживаний для позначення купівлі зобов'язань, погашення яких припадає на певний час у майбутньому і які виникають у процесі постачання товарів і послуг (здебільшого експортних операцій) без обороту на будь-якого попереднього боржника. Слово «a forfait» французького походження й означає «відмова від прав», що і становить суть операцій з форфетування. Форфетинг являє собою фінансову операцію з рефінансування дебіторської заборгованості за експортним товарним (комерційним) кредитом через передання (індосамент) переказного векселя на користь банку (факторингової компанії) зі сплатою останньому комісійної винагороди. Банк бере на себе зобов'язання з фінансування експортної операції через виплату за обліковим векселем, що гарантується наданням аваля банку країни імпортера.

У результаті форфетування заборгованість покупця за товарним (комерційним) кредитом трансформується у заборгованість фінансову (на користь банку). За своєю суттю форфетинг поєднує в собі елементи факторингу (який підприємства-експортери застосовують у випадку високого кредитного ризику) й урахування векселів (із їх індосаментом тільки на користь банку).

Форфетинг використовується при здійсненні довгострокових (багаторічних) експортних поставок і дає змогу експортерові негайно одержувати кошти через урахування векселів. Проте його вадою є висока вартість, тому підприємству-експортеру варто проконсультуватися з банком ще до початку переговорів з іноземним імпортером продукції, щоб мати можливість включити витрати, пов'язані з форфетинговою операцією, у вартість контракту. Зазвичай форфетуванню підлягають торговельні тратти або прості векселі, хоча теоретично заборгованість у будь-якій формі може бути форфетована. Менш поширені форми включають акредитив і відстрочені платежі, що випливають із нього. Переважання простих і переказних векселів пояснюється застосуванням їх як інструментів торговельного фінансування протягом тривалого часу і властивою їм простотою операцій.

Форфетинг -- найбільш уживана і важлива із середньострокових угод, тому що охоплює термін від шести місяців до п'яти--шести років. Проте кожний форфетер установлює свої тимчасові рамки виходячи, головним чином, із ринкових умов для певної угоди. У разі застосування форфетингу купівля векселів здійснюється за відрахуванням (дисконтом) процентів авансом за весь термін кредиту. Експортер, таким чином, фактично перетворює свою кредитну операцію з торговельної угоди в операцію з готівкою. У цьому випадку він відповідає лише за задовільне виготовлення і постачання товарів, а також за правильне оформлення документів за зобов'язаннями. Ця остання обставина разом із наявністю фіксованої процентної ставки, стягнутої за всю операцію на самому її початку, робить форфетування цілком прийнятною послугою для експортера і відносно недорогою альтернативою іншим сучасним формам комерційного рефінансування.

За комерційного кредитування зовнішньоекономічної операції в експортера виникає ціла низка ризиків, які він бере на себе. До числа найбільших ризиків входять ризики, пов'язані із здійсненням платежів в іноземній валюті. У процесі валюти-покупця у валюту-продавця плаваючі курси іноземних валют можуть призвести до значної зміни вартості придбаних за контрактом товарів, а відповідно і до втрат для експерта. Ризики конвентації викликані зазвичай нездатністю або небажанням держави чи іншого спеціального органу здійснити платежі у валюті контракту, а також уведенням мораторію на здійснення платежів у валюті за кордон. Усі ці види ризиків стосуються і форфетування, оскільки, враховуючи векселі, форфетер бере на себе без права регресу всі ризики експортера. Тому під час форфетування необхідно дотримуватися основних правил страхування від ризиків. Під час страхування від комерційних ризиків експортер повинен стежити за фінансовою стійкістю позичальника, хоча в більшості випадків вимоги експортера покриваються авалем або гарантією банку країни боржника. Більшість форфетингових компаній беруть на себе зобов'язання тільки в період виникнення можливого для форфетера ризику. Покриття ризику переведення валют із країни в країну здійснюється форфетером. До висновку форфетної угоди саме він визначає спроможність країни-імпортера виконувати свої валютні зобов'язання. Під час покриття валютних ризиків більшість форфетингових компаній ведуть розрахунки тільки у визначених валютах, які виходячи з попиту на цю валюту можна безперешкодно і швидко конвертувати. До таких валют належать насамперед долари США, евро, швейцарські франки. Фінансовий механізм здійснення форфетингової операції розглянемо на такій схемі (рис. 1).

Рис. 1. Фінансовий механізм здійснення операції форфетингу

На першому етапі (І) підприємство-експортер і підприємство-імпортер укладають між собою угоду про поставки продукції, форми і терміни платежу (платежі здійснюються звичайно в міру виконання окремих етапів угоди). Підприємство-імпортер відповідно до угоди зобов'язується здійснювати платежі за допомогою комерційних векселів, авальованих (гарантованих) банком його країни (або індосованих у цього банку). На другому етапі (II) підприємство-експортер укладає угоду з банком (факторинговою компанією) своєї країни про те, що зобов'язується за комісійну винагороду фінансувати поставки продукції шляхом виплат за врахованими ним векселями. На третьому (III) етапі підприємство-імпортер індосує (або авалює) свої векселі в банку своєї країни. На четвертому етапі (IV) банк країни-імпортера пересилає ін-досовані (авальовані) ним векселі підприємства-імпортера на адресу підприємства-експортера. На п'ятому етапі (V) підприємство-експортер продає векселі банку своєї країни й одержує за це відповідні кошти. На шостому етапі (VI) банк країни-експортера індосує векселі, перепродуючи їх на ринку цінних паперів.

3. Вексельна форма розрахунків

Переказний вексель (комерційна тратта) -- це безумовний письмовий наказ, адресований однією стороною (трасантом) іншій (трасату), що зобов'язує останнього заплатити певну суму грошей третій стороні (ремітентові) у визначений час у майбутньому. Цей метод платежу більш ризикований, ніж передоплата або акредитив, оскільки виконання платежу повністю залежить від імпортера (покупця). Імпортер може відмовитись від товару навіть за наявності векселя на пред'явника, і експортер буде змушений шукати іншого покупця на свій товар, зазнавши при цьому збитків.

Відкритий банківський рахунок -- метод платежу, за якого продавець просто відправляє рахунок-фактуру покупцеві, який має заплатити у визначений час після її отримання. Хоча цей метод платежу найбільш поширений при внутрішніх розрахунках, у міжнародному бізнесі він звичайно обмежується розрахунками між експортером та його власними філіями або відділеннями в інших країнах, а також внутріфірмовими операціями багатонаціональних корпорацій. Він пропонує дуже незначний захист від невиконання зобов'язань покупцем чи неконвертованості валюти. У випадку невиконання зобов'язань у експортера не залишається ніякого документального підтвердження.

Консигнація -- метод, який означає, що покупець не зобов'язаний оплачувати товар доти, поки його не продадуть. Він настільки не вигідний для продавця, що рідко застосовується в міжнародній торгівлі, як і у випадку з методом відкритого рахунка; продаж товару з використанням консигнації головним чином має місце при його відправці закордонним відділенням експортера. Для здійснення валютних операцій суб'єкти господарської діяльності повинні мати банківський рахунок в іноземній валюті. В Україні порядок відкриття рахунка в іноземній валюті зафіксований у загальній інструкції НБУ про порядок відкриття рахунків в установах банків. Рахунки в іноземній валюті юридичним та фізичним особам, резидентам і нерезидентам, відкриваються в уповноважених банках, які отримали ліценцію НБУ на право здійснення операцій з іноземною валютою. Право на відкриття рахунків в іноземній валюті отримують юридичні особи, у статуті яких окремим розділом передбачена зовнішньоекономічна діяльність згідно з чинним законодавством. Право на відкриття рахунків в іноземній валюті мають і приватні підприємці без створення юридичної особи за умови надання копії реєстраційної картки, в якій передбачена зовнішньоекономічна діяльність. Банківський розрахунковий рахунок в іноземній валюті призначений для розрахунків у безготівковій та готівковій валюті при здійсненні поточних торговельних і неторговельних операцій.

Розрахунки підприємств -- резидентів України з іноземними партнерами мають здійснюватися через систему кореспондентських рахунків комерційних банків, відкритих у зарубіжних банках. В окремих випадках, коли цього вимагає специфіка виробництва і реалізації продукції, НБУ надає суб'єктам господарської діяльності індивідуальні ліцензії на відкриття резидентами рахунків в іноземному банку.

Необхідність відкриття рахунка підприємства за кордоном зумовлюється, наприклад, виконанням за кордоном будівельних робіт, наданням послуг іноземним партнерам, утриманням представництв тощо. У таких випадках, щоб уникнути зустрічних переказів грошей, підприємствам України відкриваються рахунки в іноземних банках. На ці рахунки зараховуються кошти від виконаних робіт, наданих послуг та інші кошти, отримані від іноземних партнерів. З цих рахунків здійснюються необхідні витрати. Як правило, підприємству відкривається рахунок в іноземному банку у разі неможливості здійснення розрахунків через установи комерційних банків внаслідок відсутності їхніх кореспондентських рахунків у банках відповідної країни або з інших поважних причин. На здійснення валютних операцій НБУ видає господарським суб'єктам індивідуальні та генеральні ліцензії. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим кредитно-фінансовим установам України на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разових валютних операцій на період, необхідний для здійснення таких операцій.

Одержання індивідуальної ліцензії однією зі сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, якої стосується ця операція, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії. Резиденти і нерезиденти подають НБУ у встановлені строки звітність про свої валютні операції. НБУ може встановлювати валютний норматив -- обсяг середньомісячних валютних надходжень, який обмежує можливість отримання суб'єктами господарської діяльності ліцензій на здійснення торгівлі та надання послуг з оплатою в іноземній валюті. НБУ періодично проводить перереєстрацію валютних ліцензій.

4. Задача

Розрахуйте, скільки доларів можна купити за 1000 грн., якщо ви знаєте, що 1 долар = 1,5 фунта; 1 фунт = 3,35 грн.

Рішення:

На 1000 грн. можна купити наступну кількість фунтів:

К_ф = 1000 грн. / 3,35 грн./фунт = 298,507 фунтів.

Кількість доларів дорівнює:

К_дол = 298,507 фунтів * 1,5 = 447,76 доларів.

Список використаних джерел

1. Боринець С.Я. Міжнародні фінанси: Підручник. -- 2-ге вид., перероб. і доп. -- К.: Знання, 2006. -- 494 с.

2. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. -- 4-те вид., стер. -- К.: Знання-Прес, 2003. -- 406 с.

3. Міжнародна економіка: Навчальний посібник. -- К.: Центр навчальної літератури, Видавництво «АртЕк», 2002. -- 436 с.

4. Міжнародна економіка: Підручник / А.П. Румянцев, Г.Н. Климко, В.В. Рокоча та ін.; За ред. А.П. Румянцева.--К.: Знання-Прес, 2003. -- 447 с.

5. Боринець С.Я. Міжнародні фінанси: Підручник. -- 2-ге вид., перероб. і доп. -- К.: Знання, 2006. -- 494 с.

Размещено на Allbest.ru