Фінансові ресурси

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Європейський університет

Кафедра економіки та менеджменту

Контрольна робота

Міжнародні фінанси

Виконав:

Кравец О.М.

Перевірив:

Черненко Т.М.

Київ 2015

Зміст

1. Організаційні засади світового фінансового ринку

2. Валютні та процентні опціони

3. Кореспонденські відносини банків, як основа для проведення міжнародних розрахунків

4. Задача

Список використаних джерел

1. Організаційні засади світового фінансового ринку

Головне призначення міжнародного фінансового ринку полягає в забезпеченні перерозподілу між країнами акумульованих вільних фінансових ресурсів для сталого економічного розвитку світового господарства й одержання від цих операцій певного доходу. Через структури міжнародного фінансового ринку тимчасово вільні фінансові ресурси переводяться із тих секторів світового господарства, де вони з'являються, у ті сектори, де в них у даний момент є потреба. Завдяки цьому стає можливим валютне, кредитне, розрахункове обслуговування міжнародної торгівлі товарами та послугами, закордонних інвестицій, урядових запозичень та ін.

Головною функцією міжнародного фінансового ринку є забезпечення міжнародної ліквідності, тобто можливості швидко залучати достатню кількість фінансових засобів у різних формах на вигідних умовах на наднаціональному рівні. Залучення ресурсів на міжнародному фінансовому ринку значно розширює фінансові можливості кожної країни і сприяє вирівнюванню її економічного розвитку та створенню умов для підвищення суспільного добробуту.

Міжнародний фінансовий ринок виник на основі інтеграційних процесів серед національних фінансових ринків. Інтеграція ринків окремих країн розпочалася приблизно в середині 60-х років і згодом стала розвиватись прискореними темпами. Вона виявлялася у зміцненні зв'язків, розширенні контактів між національними фінансовими ринками, їх прогресуючому переплетенні. Банки почали надавати, а їхні клієнти одержувати фінансові послуги за межами країн, де вони розташовані, одночасно в декількох валютах. Умови таких угод, наприклад відсоткові ставки за кредитами, розпочали вирівнюватись і ставати все більш привабливими для позичальників та інших одержувачів банківських послуг порівняно з умовами національних ринків. Окрім іншого, це було пов'язано також і з тим, що в міжнародних фінансових операціях не було таких жорстких вимог державного регулювання, як в окремих країнах. Розвиток процесу інтеграції національних фінансових ринків поступово привів до початку їх глобалізації. Це виявилося у виникненні і швидкому зростанні світової фінансової системи, де циркулюють валютні, кредитні та інші фінансові ресурси. Ринки різних країн, де можна мобілізувати кошти, не тільки взаємодіють, а й залежать один від одного. Взяті в сукупності, вони розвиваються в глобальну цілісну систему, об'єднану спільними умовами функціонування і закономірностями еволюції. Тому сьогодні інвестор або позичальник, приймаючи те чи інше рішення, бачить перед собою не ізольовані національні ринки, а різні сегменти єдиної світової фінансової системи.

Міжнародний фінансовий ринок нині є глобальною системою акумулювання вільних фінансових ресурсів та надання їх позичальникам із різних країн на принципах ринкової конкуренції. Сьогодні цей ринок набув величезних масштабів і перетворився в одне із найважливіших джерел фінансових ресурсів, став визначальним фактором господарського життя всіх без винятку країн світу.

Сучасний процес глобалізації національних фінансових ринків розвивається в умовах формування таких великих інституційних інвесторів, як пенсійні і страхові фонди, інвестиційні компанії, взаємні фонди та ін. Цей процес відбувається під впливом таких чинників:

* Інтенсивного впровадження електронних технологій, комунікаційних засобів та інформатизації;

* розширення кількості й обсягів пропонованих цінних паперів;

* посилення ролі фінансових ринків як основного механізму перерозподілу фінансових ресурсів як у національному, так і в глобальному масштабі;

* впливу приватизаційних процесів на потенційну пропозицію цінних паперів.

Тенденція до глобалізації, звичайно, не означає зникнення локальних ринків окремих країн і повне стирання різниці між ними. Багато банків мають багаторічні ділові відносини з фірмами у своїх країнах; вони переплетені з ними капіталами, спільними директоратами та ін. Ці постійні клієнти і сьогодні надають перевагу послугам "своїх" банків. Є безліч невеликих компаній і банків, які не мають фінансових, інформаційних та інших можливостей для здійснення операцій на міжнародних глобалізованих ринках. І все ж процес глобалізації у фінансовій сфері пробиває собі дорогу і продовжує динамічно розвиватися.

Операції на міжнародному фінансовому ринку з деякою мірою умовності можна розділити на дві великі групи -- кредитні й інвестиційні. Відповідно можна виділити і два сектори цього ринку: сектор кредитів і сектор цінних паперів, за допомогою яких здійснюється процес інвестування. Основним критерієм цього поділу виступає той чи інший тип фінансових інструментів. Якщо їх вільні купівля-продаж не можливі, то ми маємо справу з кредитним ринком, якщо ж зобов'язання або інструменти продаються і купуються, то відповідно покупці і продавці виступають учасниками ринку цінних паперів. З іншого боку, залежно від термінів реалізації майнових прав -- короткі (до одного року) і тривалі, розрізняють грошовий (валютний) і фондовий (капіталів) ринки.

Щодо об'єднання ринку кредитних ресурсів і ринку цінних паперів під одною назвою ринку капіталів у вітчизняній літературі немає одностайності. Досить переконливою, на наш погляд, є думка відомого українського фінансиста професора О.Д. Василика, який зазначає, що подібне трактування досить закономірне, оскільки фінансові ресурси, що функціонують на зазначених ринках, дають їхньому власникові певний дохід. Проте ці ринки різняться за своїми найхарактернішими ознаками. При одержанні коштів на кредитній основі, їхній власник не змінюється. При купівлі цінних паперів власник коштів змінюється. Є певні відмінності і в одержанні доходу на вкладені кошти. Тому, на думку автора, ці міжнародні фінансові ринки слід розглядати окремо. Дещо спрощену схему основних сегментів міжнародного фінансового ринку подано на рис. 1.

Рис. 1. Структура фінансових

2. Валютні та процентні опціони

Валютний опціон -- це договірне зобов'язання, що дає право (для покупця) і зобов'язання (для продавця) купити або продати певну кількість однієї валюти в обмін на іншу за фіксованим у момент укладання угоди курсом на наперед узгоджену дату або протягом узгодженого періоду часу. В обмін на одержання такого права покупець опціону сплачує продавцю певну суму, яка носить назву премії. Ризик покупця опціону обмежений розміром цієї премії, а ризик продавця опціону знижується на величину одержаної премії.

При цьому виділяється:

* опціон "пут" -- право продати валюту для захисту від її потенційного знецінення, або в розрахунку на її потенційне знецінення;

* опціон "кол" -- право купити валюту для захисту від потенційного її подорожчання або в розрахунку на потенційне підвищення її курсу.

Крім того, розрізняють також:

* європейські валютні опціони -- опціони, які можуть бути реалізовані тільки в день закінчення терміну дії контракту;

* американські валютні опціони, які дають право купити чи продати базовий актив у будь-який час від дня закінчення терміну дії контракту.

Оскільки у випадку реалізації американських валютних опціонів продавець зазнає більш високого ризику, за них, як правило, сплачується і більш висока премія, ніж за європейські валютні опціони. Основною характеристикою валютних опціонів є те, що його власнику надається вибір: або реалізувати опціон за наперед фіксованою ціною, або взагалі відмовитися від його виконання. Таким чином, у власника опціону є право, а не зобов'язання на здійснення певних дій, тому у валютних опціонах продається право на реалізацію валютної операції, а дістається конкретна валюта.

Покупця валютного опціону приваблює те, що:

* валютний опціон забезпечує повний захист від несприятливого руху валютного курсу;

* покупець виграє від сприятливої зміни валютного курсу;

* володіння опціонним валютним контрактом дає можливість гнучкого реагування у випадку невизначеності майбутніх зобов'язань.

3. Кореспонденські відносини банків, як основа для проведення міжнародних розрахунків

Зовнішньоекономічні й неекономічні зв'язки між юридичними і фізичними особами різних країн приводять до виникнення грошових вимог і зобов'язань. У межах однієї країни такі вимоги і зобов'язання здійснюються в національній валюті. Якщо ж мова йде про зв'язки між юридичними і фізичними особами різних країн, то виникає питання про валюту, в якій має бути здійснено платіж. Такою валютою може бути або грошова одиниця однієї з сторін, що включена в торгову, кредитну чи іншу дію, або валюта третьої сторони. У процесі зовнішньоекономічної діяльності виникають платежі за грошовими вимогами та зобов'язаннями. Міжнародні розрахунки -- це система організації й регулювання платежів у сфері міжнародних економічних відносин. Міжнародні розрахунки здійснюються переважно у безготівковій формі. Основними посередниками в міжнародних розрахунках виступають банки, між якими виникають кореспондентські відносини. На основі міжбанківських кореспондентських відносин здійснюється рух валюти між різними країнами.

Розрахунки підприємств -- резидентів України з іноземними партнерами мають здійснюватися через систему кореспондентських рахунків комерційних банків, відкритих у зарубіжних банках. В окремих випадках, коли цього вимагає специфіка виробництва і реалізації продукції, НБУ надає суб'єктам господарської діяльності індивідуальні ліцензії на відкриття резидентами рахунків в іноземному банку. Необхідність відкриття рахунка підприємства за кордоном зумовлюється, наприклад, виконанням за кордоном будівельних робіт, наданням послуг іноземним партнерам, утриманням представництв тощо. У таких випадках, щоб уникнути зустрічних переказів грошей, підприємствам України відкриваються рахунки в іноземних банках. На ці рахунки зараховуються кошти від виконаних робіт, наданих послуг та інші кошти, отримані від іноземних партнерів. З цих рахунків здійснюються необхідні витрати.

Як правило, підприємству відкривається рахунок в іноземному банку у разі неможливості здійснення розрахунків через установи комерційних банків внаслідок відсутності їхніх кореспондентських рахунків у банках відповідної країни або з інших поважних причин. На здійснення валютних операцій НБУ видає господарським суб'єктам індивідуальні та генеральні ліцензії. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим кредитно-фінансовим установам України на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разових валютних операцій на період, необхідний для здійснення таких операцій. Одержання індивідуальної ліцензії однією зі сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, якої стосується ця операція, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії. Резиденти і нерезиденти подають НБУ у встановлені строки звітність про свої валютні операції. НБУ може встановлювати валютний норматив -- обсяг середньомісячних валютних надходжень, який обмежує можливість отримання суб'єктами господарської діяльності ліцензій на здійснення торгівлі та надання послуг з оплатою в іноземній валюті. НБУ періодично проводить перереєстрацію валютних ліцензій.

4. Задача

Розрахуйте, скільки доларів можна купити за 1000 грн., якщо ви знаєте, що 1 долар = 1,5 фунта; 1 фунт = 3,35 грн.

Рішення:

На 1000 грн. можна купити наступну кількість фунтів:

К_ф = 1000 грн. / 3,35 грн./фунт = 298,507 фунтів.

Кількість доларів дорівнює:

К_дол = 298,507 фунтів * 1,5 = 447,76 доларів.

Список використаних джерел

фінансовий валютний опціон

1. Боринець С.Я. Міжнародні фінанси: Підручник. -- 2-ге вид., перероб. і доп. -- К.: Знання, 2006. -- 494 с.

2. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. -- 4-те вид., стер. -- К.: Знання-Прес, 2003. -- 406 с.

3. Міжнародна економіка: Навчальний посібник. -- К.: Центр навчальної літератури, Видавництво «АртЕк», 2002. -- 436 с.

4. Міжнародна економіка: Підручник / А.П. Румянцев, Г.Н. Климко, В.В. Рокоча та ін.; За ред. А.П. Румянцева.--К.: Знання-Прес, 2003. -- 447 с.

5. Боринець С.Я. Міжнародні фінанси: Підручник. -- 2-ге вид., перероб. і доп. -- К.: Знання, 2006. -- 494 с.

Размещено на Allbest.ru