Світові фінансові центри

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Європейський університет

Кафедра економіки та менеджменту

Контрольна робота

Міжнародні фінанси

Виконав:

Шаповалов А.В.

Перевірив:

Черненко Т.М.

Київ 2015

Зміст

1. Сучасні світові фінансові центри

2. Ф'ючерсні операції на валютному ринку

3. Організаційні засади міжнародних розрахунків

4. Задача

Список використаних джерел

1. Сучасні світові фінансові центри

Об'єктивною основою становлення міжнародного фінансового ринку став розвиток міжнародного поділу праці, інтернаціоналізація суспільного виробництва, концентрація і централізація фінансового капіталу. Нині міжнародний фінансовий ринок -- це величезні фінансові центри, які мобілізують і перерозподіляють у всьому світі значні обсяги фінансових ресурсів. У цих центрах здійснюється переважна більшість усіх міжнародних валютних, депозитних, кредитних і страхових операцій. Для того, щоб перетворитись у розвинутий міжнародний фінансовий центр, здатний обслуговувати зростаючі світові потоки капіталу між собою та іншими міжнародними, регіональними і місцевими фінансовими ринками, центр повинен володіти всіма необхідними елементами підтримки як своїх національних, так і міжнародних операцій. Ці елементи включають:

* стійку фінансову систему і стабільну валюту;

* інститути, що забезпечують функціонування фінансових ринків;

* гнучку систему фінансових інструментів, які б забезпечили кредиторам різноманітність варіантів щодо затрат, ризику, прибутку, термінів, ліквідності та контролю;

* відповідну структуру і достатні правові гарантії, які здатні викликати довіру у міжнародних позичальників та кредиторів;

* людський капітал, який вільно володіє спеціальними фінансовими знаннями, як результат систематичного навчання і перепідготовки. Жоден міжнародний фінансовий центр не зможе контролювати значний обсяг міжнародних операцій без добре поінформованих людей, які працюють на фінансових ринках, і необхідної техніки та засобів зв'язку (в тому числі комп'ютерної), які безперебійно з'єднують фінансовий центр з іншими центрами всередині країни і за кордоном для здійснення безготівкових розрахунків і готівкових платежів;

* здатність каналізувати іноземний капітал через активні, всеохоплюючі і мобільні ринки -- комплексні ринки, як довгострокові, так і короткострокові, які надають позичальникам та інвесторам великі можливості;

* економічну свободу: фінансовий ринок не може існувати без свободи діяльності, споживання, накопичення й інвестування.

Розвиток фінансових інститутів, інструментів і спеціальних знань, необхідних для перетворення у міжнародний центр, потребує значного часу і зусиль. Так, для того, щоб створити свій міжнародний фінансовий центр, Лондону було необхідно декілька століть, Нью-Йорку і Токіо -- близько ста років. Берлін також у свій час був одним із важливих європейських фінансових центрів, але його значення після Другої світової війни значно зменшилося. Існує значна кількість офшорних банківських центрів, які функціонують як міжнародні транзитні центри (Гонконг, Сінгапур, Багами).

Найбільш цікавим, як з погляду становлення і розвитку, так і з погляду виняткової здатності вчасно реагувати на потреби часу, є Лондон як визнаний світовий фінансовий центр. Історія його започаткування сягає сивої давнини, коли англійський уряд у 1215 р. проголосив "Велику хартію вольностей", яка гарантувала індивідуальні права в Англії і те, що Лондон є безпечним місцем для вітчизняних і зарубіжних торговців. Створення Англійського банку і Королівської біржі в 1690 р. заклало організаційні основи для розвитку лондонських фінансових ринків, а промислова революція XVIII ст. забезпечила Великій Британії стійку комерційну, фінансову та економічну базу. Лондон функціонував як єдиний світовий фінансовий центр понад 200 років, оскільки британський золотий стандарт був наріжним каменем тодішньої світової грошової системи, а капіталовкладення у фунтах стерлінгів за кордоном домінували як у світовій торгівлі, так і в інвестиціях і фінансах до Першої світової війни. Між Першою і Другою світовими війнами, незважаючи на виклик Нью-Йорка, Лондон залишився домінуючим фінансовим центром, оскільки продовжував очолювати стерлінговий валютний блок країн Британської Співдружності і залишався лідером світових банківських операцій, управляючи обслуговуванням фінансування міжнародної торгівлі через свій грошовий ринок і торгівлею міжнародними цінними паперами через свій вторинний ринок. Після Другої світової війни у зв'язку з серйозним дефіцитом платіжного балансу і для пом'якшення проблеми втечі капіталів британський уряд вводить контроль капіталу на валютному ринку. Однак, коли в результаті цього здатність Лондона обслуговувати широкий діапазон міжнародних фінансових потреб виявилась під загрозою, тоді для виправлення такої ситуації британський уряд ініціював так званий великий шок. У рамках цієї акції було повністю змінено структуру лондонських ринків цінних паперів і створено нову Міжнародну фондову біржу, повністю оснащену комп'ютеризованою електронною системою котирувань.

Завдяки цим своєчасним заходам Лондон і сьогодні успішно конкурує з іншими фінансовими центрами у сфері міжнародної торгівлі цінними паперами. Другим світовим фінансовим центом вважається Нью-Йорк. Після Першої світової війни в результаті дії закону нерівномірності розвитку країн, провідний світовий фінансовий центр перемістився в США, Сполучені Штати першими розпочали лібералізацію національних валютних, кредитних і фінансових ринків з середини 70-х років. У 1978--1986 pp. поступово було відмінено обмеження на виплату процентів за депозитно-позичковими операціями, введено проценти за вкладами до запитання.

У 1984 р. відмінено 30-відсотковий податок на прибуток за облігаціями, .які випущені в США і належать нерезидентам. З кінця 1981 р. діє вільна банківська зона в Нью-Йорку, де іноземні банки звільнені від американського оподаткування і банківської регламентації. З метою лібералізації фінансового ринку з середини 70-х років відмінено комісійні, які фіксувалися Нью-Йоркською біржею. Лібералізація діяльності американських банків, їх банкрутства і концентрація банківського капіталу дали поштовх розвитку фінансових інновацій і сек'юритизації. Щодо Токіо, то з часів Реставрації Мейдзі в 1868 р. і до Першої світової війни Японія запозичувала іноземний капітал і технологію переважно у Великій Британії та західноєвропейських країн, після Другої світової війни -- переважно у США. І хоча токійська фондова біржа була заснована у 1878 p., майже 100 років Токіо не вважався міжнародним фінансовим центром з таких причин:

-- по-перше, на фінансові ринки Японії впливали швидше не ринкові сили, а урядова політика, яка була спрямована на вирішення завдань національної економіки. Розподіл фінансових і матеріальних ресурсів здійснювався виходячи з пріоритетів національної економіки, а фінансова система і фінансові ринки вважалися засобами виконання саме національних економічних завдань;

-- по-друге, у 50--60-х роках Японія була капіталоімпортуючою країною. При цьому якщо після Другої світової війни Японія запозичувала іноземний капітал і технологію для відбудови зруйнованої війною економіки головним чином у США, то після введення в 1963 р. Сполученими Штатами податку, який урівнював ставки процента, Японія почала переорієнтовуватися в плані джерел фінансування зі США на Європу;

-- по-третє, жорстке державне регулювання ринку цінних паперів не стимулювало іноземні кредитно-фінансові установи до розширення операцій на цьому ринку;

-- по-четверте, валютно-фінансовий контроль в Японії досить обмежував можливості іноземних позичальників і інвесторів.

Однак з часом сприятливі умови для Токіо як міжнародного фінансового центру поступово розвивалися і були підкріплені змінами в національному і міжнародному становищі після 1970 р. "Нафтовий шок" 1974 р. примусив японський уряд збільшити сукупні витрати з метою виводу національної економіки зі стану спаду. Зростання випуску державних облігацій стимулювало розвиток значного вторинного ринку, а також ринку перепродажу облігацій. Збільшення іноземними позичальниками обсягів випущених у Токіо облігацій в єнах також стимулювало зростання ринку міжнародного капіталу в 70-ті роки. Значні фінансові резерви Японії, які стали наслідком активного сальдо торговельного балансу і високої норми персональних заощаджень, залучили на національний ринок іноземних позичальників (наприклад, корпорації США) і міжнародні організації (Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Азіатський банк розвитку та ін.). Лібералізацією єни і токійського ринку капіталу у 80-ті роки японський уряд розчинив двері іноземним банкам і фірмам для торгівлі цінними паперами. Для задоволення зростаючого внутрішнього і міжнародного попиту в 1983 р. на Токійській фондовій біржі стала до ладу комп'ютеризована система проведення операцій; після 1986 р. до роботи на Токійській фондовій біржі підключилась велика кількість іноземних фірм; у тому ж році були створені офшорні банківські ринки; в 1987 р. розпочалось укладання угод на строк.

Таким чином, завдяки "економічному диву", величезному фінансовому запасу, сильній єні та ефективним кредитно-фінансовим установам Токіо вийшов у центр міжнародних фінансових операцій як конкурентоспроможний гравець. Світовими фінансовими центрами, розташованими в Європі, виступають також Франкфурт-на-Майні та Цюріх, які виборюють першість у Лондона за операціями з золотом, а також Люксембург, на частку якого припадає близько ¹/₄ всіх євровалютних кредитів. Поява фінансових центрів на периферії світового господарства (Багамські острови, Сінгапур, Гонконг, Панама, Бахрейн та ін.) зумовлена певною мірою більш низькими податковими та операційними витратами, незначним державним втручанням та ліберальним валютним законодавством.

Світові фінансові центри, де кредитні установи здійснюють операції в основному з нерезидентами і в іноземній для даної країни валюті, одержали назву фінансових центрів "офшор", які, як правило, служать податковим притулком, оскільки операції, що здійснюються на них, не обкладаються податками і вільні від валютних обмежень. Отже у світі склався цілодобово діючий міжнародний ринковий механізм, який є ефективним засобом управління світовими фінансовими потоками. На моніторах спеціальних інформаційних агентств у режимі реального часу відтворюються ринкові ціни, котирування, валютні курси, процентні ставки та інші валютно-фінансові умови міжнародних операцій незалежно від місця їх проведення. Таким чином, світові фінансові центри -- це місце зосередження банків і спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, які здійснюють міжнародні валютні, кредитні, фінансові операції, реалізують угоди з цінними паперами та золотом.

2. Ф'ючерсні операції на валютному ринку

Ф'ючерсні валютні операції -- це строкові угоди на біржах, що являють собою купівлю-продаж золота, валюти, фінансових та кредитних інструментів за фіксованою на момент укладання контракту ціною, з виконанням операції через певний проміжок часу (більше 3 днів і до 2--3 років). Розрахунки здійснюються через клірингову палату, котра виступає посередником між продавцем та покупцем і гарантує виконання сторонами своїх зобов'язань. Як видно, сутність ф'ючерсних валютних операцій дещо подібна до форвардних. Так, ф'ючерсні операції, як і форвардні, здійснюються з поставкою валюти на термін понад 3 дні з дня укладання контракту, при цьому ціна виконання контракту в майбутньому визначається в день його підписання.

Однак при видимій зовнішній подібності є й суттєві відмінності ф'ючерсних валютних операцій від форвардних:

* якщо форвардні операції здійснюються на міжбанківському валютному ринку, то ф'ючерсні -- переважно на біржовому, що приводить до визначення строків і обсягів операцій за форвардними контрактами на основі взаємної домовленості сторін, тоді як умови виконання ф'ючерсних контрактів прив'язані до певних дат роботи бірж (наприклад, перший понеділок кожного третього місяця), тобто стандартизовані за термінами, обсягами та умовами поставок;

* індивідуальні контракти, що укладаються між клієнтом і банком при форвардних валютних операціях, як правило, дорожчі порівняно зі стандартизованими ф'ючерсними контрактами. Завдяки цьому форвардні операції супроводжуються більшою маржею (спредом) і призводять до більших затрат для клієнта порівняно з ф'ючерсними;

* доступ на форвардні валютні ринки для невеликих фірм обмежений, оскільки мінімальна сума для укладання контракту становить у більшості випадків 500 тис. дол. США;

Ф'ючерсний ринок доступний як для індивідуальних, так і малих інституціональних інвесторів;

* якщо форвардні валютні операції на 95 % закінчуються поставкою валюти за контрактом, то ф'ючерсні операції навпаки -- на 95 % закінчуються укладанням зворотної (офсетної) угоди, за якої не здійснюється реальної поставки валюти, а учасники цієї операції одержують лише різницю між початковою ціною укладання контракту і ціною, що існує на день здійснення зворотної (офсетної) угоди;

* при формуванні форвардного валютного контракту набір валют практично не обмежений. Ф'ючерсні валютні операції здійснюються з обмеженим набором, як правило, резервних валют -- долара США, німецької марки, французького франка, японської єни, англійського фунта стерлінгів та деяких інших.

3. Організаційні засади міжнародних розрахунків

Зовнішньоекономічні й неекономічні зв'язки між юридичними і фізичними особами різних країн приводять до виникнення грошових вимог і зобов'язань. У межах однієї країни такі вимоги і зобов'язання здійснюються в національній валюті. Якщо ж мова йде про зв'язки між юридичними і фізичними особами різних країн, то виникає питання про валюту, в якій має бути здійснено платіж. Такою валютою може бути або грошова одиниця однієї з сторін, що включена в торгову, кредитну чи іншу дію, або валюта третьої сторони. У процесі зовнішньоекономічної діяльності виникають платежі за грошовими вимогами та зобов'язаннями.

Міжнародні розрахунки -- це система організації й регулювання платежів у сфері міжнародних економічних відносин. Міжнародні розрахунки здійснюються переважно у безготівковій формі. Основними посередниками в міжнародних розрахунках виступають банки, між якими виникають кореспондентські відносини. На основі міжбанківських кореспондентських відносин здійснюється рух валюти між різними країнами. Суб'єктами міжнародних розрахункових операцій є експортери, імпортери і банки. В основу міжнародних розрахунків покладено рух товарно-розпорядчих документів і операційне оформлення платежів.

Головними чинниками, що виражають стан міжнародних розрахунків, є:

1) умови зовнішньоторговельних контрактів;

2) валютне законодавство;

3) особливості банківської практики;

4) міжнародні правила та "звичаї" тощо.

Вирішальне значення в практиці міжнародних розрахункових операцій мають валютно-фінансові умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

Зовнішньоекономічний договір (контракт) -- це матеріально оформлена угода суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їхніх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їхніх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності. До валютно-фінансових умов, які мають бути передбачені в договорі (контракті), належать.

1. Ціна та загальна вартість договору (контракту). У цьому розділі контракту визначається ціна одиниці виміру товару та загальна вартість товарів або вартість робіт (наданих послуг), виконаних згідно з договором (контрактом), та валюта платежів.

2. Умови платежів. Цей розділ контракту визначає спосіб, порядок та строки фінансових розрахунків і гарантії виконання сторонами взаємних платіжних зобов'язань. Залежно від обраних сторонами умов платежу в тексті договору (контракту) вказуються: умови банківського переказу до (авансовий платіж) та (або) після відвантаження товару чи умови документарного акредитиву, або інкасо (з гарантією); умови гарантії, якщо вона є, або коли вона необхідна (вид гарантії -- "на вимогу" та "умовна"; умови та термін дії гарантії, можливість зміни умов контакту без зміни гарантій).

Правильність визначення валютно-фінансових умов при укладанні зовнішньоекономічного контракту -- запорука ефективності здійснення зовнішньоекономічних операцій. Погодження умов платежу, як правило, є результатом гострих дискусій контрагентів, а також залежить від платоспроможності покупця, його стану на ринку та відносин між продавцем і покупцем. Так, якщо за прогнозами долар виглядає слабким, американські імпортери намагатимуться купувати іноземну валюту зараз для виконання подальших угод, не очікуючи досягнення дати платежу. Експортери, які володіють іноземною валютою, намагатимуться навпаки не конвертувати її в долари. Коли ж долар сильний, імпортери відкладатимуть придбання іноземної валюти, а експортери прагнутимуть одержати її якомога швидше. Якраз за цих обставин виникає підґрунтя для різноманітних спекулятивних угод.

Зіставивши обсяги ринку іноземної валюти з обсягами міжнародної торгівлі і реальним переміщенням боргів, побачимо, що обсяги ринку іноземної валюти приблизно в десять разів більші, ніж цього вимагають реальні умови торгівлі або іноземних інвестицій, іншими словами, на кожну реальну торговельну або інвестиційну угоду припадає п'ятдесят дев'ять спекулятивних. Нині немає єдиного, закріпленого багатосторонньою угодою, універсального механізму валютних розрахунків між країнами. Тільки в межах окремих економічних і фінансових угруповань країн можуть існувати певною мірою єдині механізми розрахунків. У сучасній системі світогосподарських зв'язків розрахунки за торговельними та неторговельними операціями регулюються основними принципами, закріпленими в Женевській конвенції про чеки та векселі, а також зведеннями постанов Міжнародної торгової палати (Париж). У міжнародних валютних відносинах використовуються національні й міжнародні валюти. Роль тих чи інших валют визначається їхнім місцем у світогосподарських зв'язках. Причому якщо перші десятиліття після Другої світової війни головними валютами були американський долар та англійський фунт стерлінгів, то тепер їх позиції значно потіснили євро та японська єна. Крім них для розрахунків використовуються і валюти інших країн, а також міжнародні платіжні засоби та колективні розрахункові одиниці -- спеціальні права запозичення (СПЗ), що випускаються Міжнародним валютним фондом та євро -- регіональна валютна одиниця, що використовується учасниками Європейського Союзу.

І все-таки більша частина міжнародних валютних операцій припадає на долари США. Наприклад, ціни на енергоносії, передусім на нафту та газ, на світових ринках встановлюються майже виключно в доларах США, а розрахунки з поставок можуть бути зроблені і в національних валютах країн-імпортерів з числа західних країн. Світові ціни на зернові також встановлюються переважно в доларах США, оскільки на їх частку припадає понад 50 % світового експорту зерна. На готову продукцію ціни встановлюються переважно у валюті експортера. Більшість міжнародних платежів означають зміну власника банківських депозитів. Але ці зміни відбуваються тепер між громадянами різних країн і здійснюються за допомогою міжнародних банківських переказів або векселів.

Міжнародний банківський переказ -- це розпорядження, що пересилається (як правило, електронною поштою) банком однієї країни банкові іншої країни. За його допомогою дається вказівка дебетувати депозитний рахунок першого з них і кредитувати рахунок певної особи чи установи. Банки можуть також здійснювати міжнародні платежі за допомогою банківських перевідних векселів. І лише незначна частка міжнародних платежів здійснюється за допомогою банкнот (головним чином туристами).

Міжнародні платежі пов'язані з більшим ризиком, ніж внутрішні, з ряду причин. По-перше, вартість місцевої валюти при майбутньому платежі в іноземній валюті залежить від обмінного курсу між двома валютами. Такий ризик при обміні іноземної валюти є найвищим у випадку, коли курси обміну піддаються впливові ринкових сил, що зараз характерно для більшості валют. По-друге, при міжнародних платежах є ризик відсутності конвертованості: неможливість власника валюти певної країни конвертувати її у валюту іншої країни внаслідок обмеження, накладеного урядом. По-третє, є ризик невиконання зобов'язання, або несплати. У такому випадку боржник не в змозі заплатити кредиторові. Хоча цей ризик може мати місце і при внутрішніх платежах (на відміну від валютного обміну і ризику неконвертованості), він більш імовірний при міжнародних платежах, оскільки порушення судового позову проти боржника, який порушив зобов'язання, в іншій країні вимагає більше коштів і часу, а успіх менш імовірний, ніж у випадку з місцевим боржником.

Основними методами платежів у міжнародній торгівлі є: передоплата; комерційний акредитив; переказний вексель (комерційна тратта), виписаний на покупця; відкритий банківський рахунок, консигнація. Сильний продавець може наполягти на передоплаті або безвідзивному акредитиві; сильний покупець може настояти на відкритому рахунку або консигнації. Сплата за допомогою переказного векселя у більшості випадків може задовольнити інтереси як експортера, так і імпортера.

Передоплата -- метод міжнародного платежу, який супроводжується досить відчутним тиском на покупця. Продавець може вимагати передоплату за умов, коли приходить до висновку, що кредитоспроможність покупця дуже мала, або коли ризик неконвертованості дуже великий. Проте навіть за таких умов продавець може не вимагати передоплати, якщо є загроза втрати ринку на користь конкурентів. На жаль, сьогодні у зовнішньоекономічній практиці України для вітчизняних підприємств, які ще не створили для себе на світовому ринку іміджу надійного партнера, встановлюються невигідні умови розрахунків за експортно-імпортними операціями: в експортних угодах передбачається післяплата, а при імпорті -- передоплата.

Підтверджений безвідзивний акредитив. У випадку, коли експортер не отримує передоплати, але не хоче покладатися лише на обіцянки імпортера заплатити, він може вимагати підтвердженого безвідзивного акредитива. Акредитив -- це документ, виданий банком імпортера, який зобов'язує цей банк акцептувати векселі, виставлені йому експортером (бенефіціарієм) відповідно до певних умов. Ці умови включають величину кредиту, термін сплати векселя, загальний опис товару, додаткові необхідні документи і кінцевий термін сплати.

Отже, платіж, здійснений за допомогою підтвердженого комерційного акредитива, має величезні переваги для експортера, оскільки він означає сплату на час відправлення з практично відсутнім ризиком неплатежу за умови дотримання експортером умов акредитива. Але цей метод дуже незручний для імпортера, оскільки від нього буде вимагатись значний аванс, який вноситься в банк для оформлення акредитива. Через це імпортери намагаються купувати у тих експортерів, які пропонують більш м'які умови сплати. Отже, для того, щоб вистояти в конкурентній боротьбі, досвідчені експортери вимагають акредитив лише в тому випадку, коли є високий ризик невиконання зобов'язань або неконвертованості.

Переказний вексель (комерційна тратта) -- це безумовний письмовий наказ, адресований однією стороною (трасантом) іншій (трасату), що зобов'язує останнього заплатити певну суму грошей третій стороні (ремітентові) у визначений час у майбутньому. Цей метод платежу більш ризикований, ніж передоплата або акредитив, оскільки виконання платежу повністю залежить від імпортера (покупця). Імпортер може відмовитись від товару навіть за наявності векселя на пред'явника, і експортер буде змушений шукати іншого покупця на свій товар, зазнавши при цьому збитків.

Відкритий банківський рахунок -- метод платежу, за якого продавець просто відправляє рахунок-фактуру покупцеві, який має заплатити у визначений час після її отримання. Хоча цей метод платежу найбільш поширений при внутрішніх розрахунках, у міжнародному бізнесі він звичайно обмежується розрахунками між експортером та його власними філіями або відділеннями в інших країнах, а також внутріфірмовими операціями багатонаціональних корпорацій. Він пропонує дуже незначний захист від невиконання зобов'язань покупцем чи неконвертованості валюти. У випадку невиконання зобов'язань у експортера не залишається ніякого документального підтвердження.

Консигнація -- метод, який означає, що покупець не зобов'язаний оплачувати товар доти, поки його не продадуть. Він настільки не вигідний для продавця, що рідко застосовується в міжнародній торгівлі, як і у випадку з методом відкритого рахунка; продаж товару з використанням консигнації головним чином має місце при його відправці закордонним відділенням експортера. Для здійснення валютних операцій суб'єкти господарської діяльності повинні мати банківський рахунок в іноземній валюті. В Україні порядок відкриття рахунка в іноземній валюті зафіксований у загальній інструкції НБУ про порядок відкриття рахунків в установах банків. Рахунки в іноземній валюті юридичним та фізичним особам, резидентам і нерезидентам, відкриваються в уповноважених банках, які отримали ліценцію НБУ на право здійснення операцій з іноземною валютою.

Право на відкриття рахунків в іноземній валюті отримують юридичні особи, у статуті яких окремим розділом передбачена зовнішньоекономічна діяльність згідно з чинним законодавством. Право на відкриття рахунків в іноземній валюті мають і приватні підприємці без створення юридичної особи за умови надання копії реєстраційної картки, в якій передбачена зовнішньоекономічна діяльність. Банківський розрахунковий рахунок в іноземній валюті призначений для розрахунків у безготівковій та готівковій валюті при здійсненні поточних торговельних і неторговельних операцій.

Розрахунки підприємств -- резидентів України з іноземними партнерами мають здійснюватися через систему кореспондентських рахунків комерційних банків, відкритих у зарубіжних банках. В окремих випадках, коли цього вимагає специфіка виробництва і реалізації продукції, НБУ надає суб'єктам господарської діяльності індивідуальні ліцензії на відкриття резидентами рахунків в іноземному банку. Необхідність відкриття рахунка підприємства за кордоном зумовлюється, наприклад, виконанням за кордоном будівельних робіт, наданням послуг іноземним партнерам, утриманням представництв тощо. У таких випадках, щоб уникнути зустрічних переказів грошей, підприємствам України відкриваються рахунки в іноземних банках. На ці рахунки зараховуються кошти від виконаних робіт, наданих послуг та інші кошти, отримані від іноземних партнерів. З цих рахунків здійснюються необхідні витрати.

Як правило, підприємству відкривається рахунок в іноземному банку у разі неможливості здійснення розрахунків через установи комерційних банків внаслідок відсутності їхніх кореспондентських рахунків у банках відповідної країни або з інших поважних причин. На здійснення валютних операцій НБУ видає господарським суб'єктам індивідуальні та генеральні ліцензії. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим кредитно-фінансовим установам України на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разових валютних операцій на період, необхідний для здійснення таких операцій.

Одержання індивідуальної ліцензії однією зі сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, якої стосується ця операція, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії. Резиденти і нерезиденти подають НБУ у встановлені строки звітність про свої валютні операції. НБУ може встановлювати валютний норматив -- обсяг середньомісячних валютних надходжень, який обмежує можливість отримання суб'єктами господарської діяльності ліцензій на здійснення торгівлі та надання послуг з оплатою в іноземній валюті. НБУ періодично проводить перереєстрацію валютних ліцензій.

4. Задача

Французька компанія має дочірню фірму в Канаді. Рахунки канадської філії в млн. канадських доларів наведено в таблиці.

Канадський долар знецінився на 10% по відношеню до евро (1,15CAD = 1$, 0,825євро = 1$).Визначити розмір збитків понесених французською фірмою.

Рішення.

1євро = 1,15 / 0,825 = 1,394CAD

1євро = 1,394 * 10% / 100 = 1,533CAD

200 / 1,34 = 143,47 євро .

200 / 1,533 = 130,46 євро.

Висновок:

Французська фірма понесла збитків у сумі 130,46 євро.

Список використаних джерел

фінансовий ринок міжнародний

1. Боринець С.Я. Міжнародні фінанси: Підручник. -- 2-ге вид., перероб. і доп. -- К.: Знання, 2006. -- 494 с.

2. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. -- 4-те вид., стер. -- К.: Знання-Прес, 2003. -- 406 с.

3. Міжнародна економіка: Навчальний посібник. -- К.: Центр навчальної літератури, Видавництво «АртЕк», 2002. -- 436 с.

4. Міжнародна економіка: Підручник / А.П. Румянцев, Г.Н. Климко, В.В. Рокоча та ін.; За ред. А.П. Румянцева.--К.: Знання-Прес, 2003. -- 447 с.

5. Боринець С.Я. Міжнародні фінанси: Підручник. -- 2-ге вид., перероб. і доп. -- К.: Знання, 2006. -- 494 с.

Размещено на Allbest.ru