Економіка Японії

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Комп'ютерні технології, робототехніка, нанотехнології у світі швидко розвиваються і мають широкі перспективи. Ми вже не можемо уявити своє життя без комп'ютера чи мобільного телефона. Але зміни відбулись і в самому процесі споживання, процесах виробництва продукції та надання послуг. Відбувся процес модернізації важкого та легкого виробництва за рахунок інтегрування новітніх технологій, часткова заміна людей роботами або спеціалізованими комп'ютерами. Японія є одним із лідерів у цій сфері економіки. Японію називають «Економічним дивом», оскільки країна змогла підняти себе на належний рівень у світовій економіці.

Японія посідає 3 місце за обсягом ВВП і промислового виробництва після США та КНР. Займає лідируючі місця з виготовлення робототехніки. Країна, яка має критично обмежений запас ресурсів, є однією з високорозвинених у світі, володіє передовими технологіями. Вивчення цього феномену актуальне. економіка світовий інноваційний

Більшість прогнозів стверджують, що Японія і надалі буде збільшувати темпи свого економічного і соціального розвитку.

Мета даної контрольної роботи з дисципліни «Світова Економіка» - розглянути тенденції, проблеми та перспективи розвитку Японії як на внутрішньому, так і на світовому економічному ринках.

Завданнями контрольної роботи є:

- вивчити історію економічного розвитку Японії;

- описати економічний стан країни в даний момент;

- виявити тенденції і проблеми, які спостерігаються в економіці даної країни;

- з'ясувати перспективи розвитку країни у різних сферах економіки;

Об'єктом дослідження виступають галузі економіки Японії. Предметом дослідження виступає стан розвитку економіки країни.

РОЗДІЛ 1. ПЕРЕДУМОВИ ФОРМУВАННЯ СУЧАСНОЇ ЕКОНОМІКИ ЯПОНІЇ

1.1 Основні відомості про країну

Японія знаходиться у східній Азії. Розташована на Японському архіпелазі, у північно-західній частині Тихого океану. Зі сходу і півдня її омиває Тихий океан, з заходу - води Японського та Східнокитайського морів, а з півночі - Охотське море. Японський архіпелаг простягнувся з північного сходу на південний захід. Він складається з 4 великих островів Хоккайдо, Хонсю, Сікоку та Кюсю, а також понад 3 тис. дрібних островів. Складається з 47 адміністративних одиниць - префектур. Столиця країни - Токіо. За переписом 2014 року населення країни становить 126 434 964 чол.

Японія посідає 19 місце за щільністю населення у світі. 70-80% поверхні островів вкривають ліси і гори, непридатні для сільського господарства, промисловості чи мешкання через часті тайфуни, зсуви і землетруси. Більшість населення сконцентровано у прибережних зонах та на рівнинах. Але у прибережних зонах теж не все так спокійно, трапляються часті землетруси які в свою чергу визивають цунамі, що знищують будівлі та забирають життя тисячі японців. Серед зруйнованих об'єктів звісно знаходяться заводи, фабрики та електростанції. Так, наприклад, у березні 2011 року цунамі призвело до аварійної ситуації на АЕС «Фукусіма-1», що спричинило викиди радіаційних викидів у навколишнє середовище Японії і як наслідок зменшило кількість потоку туристів на острова і спричинило значне зменшення потоку закордонної валюти, а саме доларів США [6].

Оскільки більша частина Японії знаходиться на острові, а інша на значно менших островах, на економічне становище країни безпосередньо впливають природні фактори. Але важливішим фактором є працьовитість японців, яка відома у всьому світі. Тому не дивно, що багато інвесторів сьогодення вкладають свої величезні статки у розвинення японських компанії, більшість з яких існує вже близько 100 років.

1.2 Передумови формування сучасної економіки Японії

Японія в XXI ст. має динамічну економіку, промисловість з найновішими технологіями, багаті валютно-фінансові ресурси, висококваліфіковану робочу силу та вправних менеджерів, нарощує потужний науковий потенціал і займає міцні позиції на світових ринках. У другій половині XX ст. країна пройшла через небачене в її історії економічне зростання, увійшла в період економічної зрілості, якій притаманні певні завершені форми і пропорції у всій множині структур постіндустріального господарства.

Країна має сучасні продуктивні сили, у яких нестача природних ресурсів перекривається високим рівнем кваліфікації працівників і їх культурою праці, активним і гнучким використанням капіталу й можливостей менеджменту, високим рівнем техніки, технологій та прикладних наукових досліджень. Водночас внутрішніми чинниками розвитку продуктивних сил є ті можливості, які відкриваються завдяки постійній модернізації техніки та перебудові технології виробництва. Не тільки в промисловості, айв інших галузях досягнуто незаперечних успіхів з автоматизації, кібернетизації та роботизації (у виробництві, обслуговуванні і побуті). До основних зовнішніх чинників розвитку належать такі: реалізація на світових ринках високоякісної і конкурентоспроможної продукції високотехнічних галузей промисловості, науково-виробничого комплексу, активна інвестиційна діяльність і міжнародний інформаційний обмін [12].

Сучасний стан господарства Японії є результатом економічних процесів другої половини XX ст. Однак склад і характер дії факторів розвитку економіки Японії після Другої світової війни змінювалися на різних етапах: у повоєнному періоді до середини 70-х років XX ст.; від середини 70-х (економічна криза 1974-1976) до кінця 90-х років XX ст.; від подолання світової фінансової кризи та внутрішньої структурної кризи 90-х років XX ст. до сьогодення.

Перші три десятиліття після Другої світової війни японці тяжко працювали, вперто накопичували, затято вчилися і освоювали світовий досвід. Уже на початку 50-х років XX ст. у країні закінчилася післявоєнна відбудова господарства, а в наступні роки було закладено основи сучасної економіки і реконструйовано систему політичного устрою держави на засадах демократії, притаманної економічно розвинутим країнам Заходу. Звичайно, у цей час відбувалися й суттєві зрушення в системі та організації світового господарства - змінювалась ситуація на зовнішньоторгових ринках, коливалися ціни на сировину і паливо, розгорталося світове протистояння двох суспільних систем і гонка озброєнь, але все це для Японії тривалий час було зовнішніми подіями, на які вона не могла впливати. Розвиток господарства країни відбувався переважно за рахунок внутрішніх економічних ресурсів. Вирішальне значення мали високі показники норми накопичення і внутрішніх інвестицій. Іноземні інвестиції і кредити залучали в обмежених розмірах [3]. У 50-60-ті роки XX ст. склалося найсприятливіше поєднання факторів економічного розвитку за всю історію економіки Японії, що було вдало використано діловими і політичними колами країни.

Важливим фактором економічного розвитку стало інтенсивне використання висококваліфікованої робочої сили, при цьому тривалий час підприємцям вдавалося поєднувати високу якість праці з низькою заробітною платою. У ці самі роки японські підприємства вміло скористалися досягненнями світової науково-технічної думки - Японія першою у світі почала скуповувати іноземні патенти та ліцензії [4].

В умовах, що об'єктивно склалися, відбулася докорінна реорганізація японського капіталу, яка призвела до посилення державно-корпоративної тенденції. Замість довоєнних дзайбацу, розпущених після війни згідно з антимонопольним законом, розпочався процес концентрації капіталу на новій основі, який призвів до формування потужних корпорацій нових типів. Реформою 1946-1949 рр. було реорганізовано аграрні відносини шляхом знищення феодалізму в сільському господарстві - поміщицькі землі було на виплати передано селянам. Сільськогосподарський закон 1961 р., який дозволив купівлю-продаж землі, активізував суспільне розшарування селянства і створив умови для відтоку робочої сили із села в місто. Малі воєнні витрати держави стали ще одним сприятливим чинником зростання нагромаджень та активізації інвестиційного процесу.

У 50-60-ті роки XX ст. склалася сприятлива кон'юнктура на світових ринках. З одного боку, розпад колоніальної системи і поява багатьох нових незалежних країн відкрили японському капіталу "двері" раніше зачинених для них районів - багатих ринків сировини і потенційних ринків збуту, з іншого, тривалий час (аж до "нафтового шоку" середини 70-х років XX ст.) знижувалися світові ціни на сировину, паливо, продовольство, від імпорту яких залежала Японія, і навпаки, зростали ціни на продукцію важкої промисловості, яка ставала основою японського експорту. В останній чверті XX ст. у розвитку господарства Японії сталися зміни після структурної кризи середини 70-х, викликаної як катаклізмами на світових ринках, так і наростанням необхідності структурних змін в японській економіці [8].

Деякі фактори, які сприяли прискореному економічному розвитку, себе вичерпали: зросли ціни на сировину і паливо на світових ринках, витрати на закупівлю патентів і ліцензій, витрати на воєнні потреби, невпинно підвищувалася заробітна плата працівників, поступово вичерпувалися резерви дешевої робочої сили із села.

Інші фактори економічного зростання трансформувалися. Так, високий рівень кваліфікації робочої сили (поєднаний із певними традиціями дисципліни і культури праці) зберіг своє значення, але поступово ця робоча сила стала однією з найдорожчих у світі. Від практики запозичення зарубіжних технологій Японія перейшла до інтенсивного розвитку власних наукових досліджень (особливо прикладних). Ускладнення ситуації на світових ринках сировини і палива японська економіка нівелювала упровадженням енерго- та матеріалозберігаючих технологій. Необхідним стало створення принципово нової системи капіталомістких об'єктів техніко-економічної інфраструктури, зокрема системи швидкісних залізниць і швидкісних шосейних доріг, унікальних мостів і тунелів, транспортних мереж і систем комунального господарства великих міст.

Опанувавши передовий світовий науково-технічний досвід, Японія була змушена створювати власні передові технології, а отже, власний науково-виробничий комплекс зі своїми пріоритетами наукового пошуку. У 80-ті роки XX ст. виробництва "високих технологій" стали основними у структурі виробництва, експорту товарів. Японія опинилася серед світових лідерів не тільки в чорній металургії, хімічній промисловості та суднобудуванні, а й у виробництві побутових електроприладів, електронних виробів, інтегральних схем, ЕОМ та офісного устаткування і автомобілебудуванні [11].

Водночас у 70-80-ті роки XX ст. на тлі безумовних успіхів Японії в розвитку науково-технічного прогресу та експансії на зовнішніх ринках не настільки однозначно успішно розвивалися внутрішні макроекономічні процеси. Економічна активність наприкінці 70-х, коли Японія могла купувати сировину та інші імпортні товари за порівняно низькими цінами завдяки зростанню курсу єни, та у першій половині 80-х років XX ст., коли до цього додалося розширення експорту на американський ринок, завершилася наприкінці 80-х найдовшим за всі післявоєнні роки періодом економічного зростання. Його почали називати "Бум Хейсей", але інтерпретували зрештою як період "бульбашкової економіки". Економічне зростання в цей час ґрунтувалося на активному попиті внутрішнього ринку в сегментах приватного житлового будівництва, інвестицій в устаткування та виробництво високотехнологічних товарів. Однак значна частина внутрішнього попиту задовольнялася завдяки дешевим кредитам і позикам, кошти для яких надходили від спекуляції землею, нерухомістю та цінними паперами. Коли на початку 90-х років XX ст. "обвалився" ринок цінних паперів, а з ним і ринки землі та нерухомості, країна потрапила в смугу тривалої економічної кризи. Фінансові інституції зазнали тяжких втрат капіталу. Основною причиною економічного зриву стала недосконалість існуючої структури фінансового сектору Японії, яка вже не відповідала вимогам сучасної світової економіки.

Потреби в регуляції фінансово-банківської системи уряд і ділові кола Японії вирішили шляхом реалізації системи реформ, яка отримала назву "японський Біг-Бен". Мета реформування фінансової сфери полягала в тому, щоб зробити японський фінансовий ринок вільним, прозорим і глобальним. Було реорганізовано державну адміністрацію й відкрито нові можливості реорганізації структури корпоративних утворень. Очікується, що це призведе до суттєвих змін в організації системи власності. На основі традиційних угруповань японського капіталу, опорними стовпами яких останнім була "велика шістка" банків (Міцубісі, Міцуї, Сумітомо, Даїті-Кангьо, Фудзі, Санва), виникають і розбудовуються нові корпоративні утворення [9].

Процеси нової структурної перебудови господарства Японії перебувають на початковій стадії, але в дію вступили саме ті чинники, які будуть працювати на формування інформаційно-технологічної моделі її економіки. Основним ресурсом господарства країни і надалі буде висококваліфікована, дисциплінована, з певними позитивними рисами національного менталітету робоча сила. Виробничі процеси орієнтовані на використання технологій, які опираються на інформаційні і наукові ресурси - економіка країни вже давно перейшла від системи експлуатації природи до системи використання людського розуму. Науково-виробнича діяльність пере орієнтована від системи запозичення і відтворення чужих фундаментальних знань (якою вона була до 80-х років XX ст.) до системи активізації власної творчості. Організація системи власності, яка склалася в другій половині XX ст., призвела до формування стійкої, але водночас гнучкої структури державно-корпоративного комплексу, який нині перебуває в стані докорінної реорганізації і перебудови. Потужні корпорації і фінансово-корпоративні групи стали транснаціональними. Японія стала на шлях глобалізації як активний учасник подай у світовому просторі, його інформаційних та інвестиційних процесах [4].

1.3 Японія і східний тип модернізації економіки

Ще у XVIII ст. Японія була аграрною країною, 80% населення якої становили селяни та самураї. Самурайство було основою для формування державного та військового апаратів, а також інтелігенції. З'являлися ремісники й купці. Селяни отримували від феодалів землю на правах "вічної" оренди. Головною їх повинністю вважали натуральний оброк. Їх залучали до ремонтування доріг, мостів, каналів. У країні діяли закони, що строго регламентували побут і поведінку японського селянина. Наприклад, згідно із такими документа ми селянин не мав права змінити місце проживання, а також рід заняття, хоча кріпосного права як такого тут не було. Могутність сегунів залишалася непохитною, цьому сприяли не тільки відповідні реформи, а й відродження конфуціанства із певними цінностями - міцність сім'ї, патерналізм, повага до старших, культ етичної норми тощо [7].

Міське населення вважали нижчим станом, незважаючи на те, що його майнове становище було значно ліпшим. Із розвитком ремесел і торгівлі відбувалося об'єднання ремісників та купців у спілки на зразок цехів та гільдій. Допускалося підвищення рангу багатих купців до самураїв. У XVIII ст. почалася криза феодальної економіки. Її головна причина - в розвитку товарно-грошових відносин, що проникали в господарства як феодалів, так і селян. У цих умовах збільшувалася роль міст і міських жителів.

В японському селі формувався суспільний клас так званих нових поміщиків із купців, лихварів, заможних селян і навіть самураїв. У село проникав торговий капітал [11]. Так поступово відбувалося становлення капіталістичного укладу. Місто, кількість жителів якого зросла, ставало центром соціального й економічного життя країни, розвитку культури.

Уже на початку XVIII ст. у місті Едо (назва до 1869 р. Токіо) мешкало понад 500 тис. осіб. На його ринках поряд із традиційними товарами продавали щораз більше друкованих видань, виробів прикладного мистецтва, асортимент яких збільшувався у міру зростання життєвого рівня населення.

Із розвитком міст поширювалося будівництво. У XVIII ст. у містах споруджували двоповерхові магазини, що належали багатим купцям. З метою запобігання пожежам будівлі обмазували глиною і покривали черепицею. Виникали швейні майстерні, котрі задовольняли потреби в костюмах для широкого вжитку з урахуванням характеру діяльності клерків та інших представників "сидячих” професій.

Разом із становленням економіки міст формувалася ідеологія міського жителя - шлях городянина, що протиставляли шляху самурая. її основа - переконання про потребу відстоювати життєвий ідеал городянина, який займався своєю справою та турбувався про отримання доходу. Прибуток, нагромадження багатств, матеріальний інтерес, власна справа - такі цінності все більше проникали у свідомість японського суспільства XVIII ст. [9].

Інтенсивний розвиток світової економіки змусив уряд у другій половині 40-х років XIX ст. відмовитися від політики ізоляції країни. Однак відносини з іншими країнами недостатньо сприяли формуванню економіки, оскільки уряд і клани обмежилися лише освоєнням військової техніки, потрібної для зміцнення військової могутності. Наприклад, у 1848 р. клан Набесіма почав виливати гармати. Його наміри продовжив клан Сацума, побудувавши металургійний завод. Раніше від інших сприйняв досягнення європейської цивілізації керівник клану Сімадзу Наріакіра - визначний політичний діяч, військова та фінансова сила якого мала великий вплив на державну політику наприкінці періоду Едо. Цей клан за допомогою Англії запровадив спорудження механізованих прядильних фабрик (1853). Уряд, спираючись на допомогу Франції, звів першу в країні (м. Йокосука) судноверф для будівництва військових кораблів (1854) [2].

Протягом першої половини XIX ст. створили 181 нову мануфактуру, що свідчило про занепад японського феодалізму. Значна частина мануфактур, здебільшого тих, що виробляли зброю, належала великим феодалам і державі. На державних мануфактурах застосовували працю селян-утікачів. Деякі феодали споруджували великі промислові підприємства європейського зразка. Проте такі поодинокі приклади не можна розглядати як початок промислового перевороту.

"Відкриття" Японії мало суперечливий вплив на її економічний розвиток. У 1854 р. Японія під тиском військової ескадри уклала нерівноправний договір із США про відкриття портів Сімода і Хакодате для американських кораблів. У 1858 США примусили японський уряд підписати нову угоду, яка мала дискримінаційний характер. За цим документом передбачили: відкриття для торгівлі між двома країнами низки інших портів, обмеження вивізних мит до 5%, коли мита на ввезені в США товари встановлювали в обсязі від 5 до 35%, дотримання принципу сприяння, встановлення екстериторіальності американців у громадянських та кримінальних справах. Потім укладали договори з іншими державами (Англією, Францією, Нідерландами), що привело до входження Японії у світовий ринок [6]. У промисловців з'явилися можливості придбати іноземні машини й устаткування. З 1860 р. обсяг зовнішньої торгівлі швидко збільшувався. В експорті перше місце посідало вивезення шовку (від 50 до 60% вартості всього експорту), потім чай, мед, риба та інші морські продукти. Зростав експорт японської бавовни, цьому сприяло зменшення її експорту із США в період Громадянської війни. В імпорті переважали тканини (пряжа), завозили зброю, судна, промислове обладнання.

Виробники сільськогосподарської продукції отримали ринок збуту в нових умовах розвитку Японії. На світовому ринку високий рівень попиту на дешеву сільськогосподарську продукцію сприяв зростанню товарності аграрного сектору, прискоренню розшарування села, значному зміцненню економічних позицій поміщиків, багатих селян, торговців-лихварів. їх діяльність негативно впливала на монопольне становище попередніх торгових гільдій, створюючи вільніші умови для розвитку торгівлі [12].

У цей період у промисловості здійснювали інтенсивне будівництво підприємств, які оснащували європейською технікою. За 1854-1867 рр. лише в легкій промисловості їх спорудили 111. У країні створювали умови для розвитку великої промисловості. У 1868-му в країні нараховували 53 підприємства, котрі випускали продукцію машинобудування, інструменти, металовироби, зброю. Організовували приватнокапіталістичні мануфактури (переважно шовкомотальні та виноробні). Після зняття заборони на зведення великих суден (1853) у деяких князівствах спорудили корабельні, на яких до 1867 р. збудували 50 кораблів. У 1856-му на воду спустили перший пароплав.

Усе це свідчило про початок промислового перевороту в Японії. Проте в умовах феодального режиму становлення фабричної системи відбувалося повільно. Наповнення внутрішнього ринку іноземними товарами призвело до розорення домашньої промисловості та міських ремесел. Розорені невеликі товаровиробники поповнювали ринок робочої сили для мануфактурного і виробництва, що розвивалось. Зовнішні чинники пришвидшували процес формування капіталістичного господарства [13]. Водночас насильницьке втягнення країни у світову торгівлю дезорганізувало економіку. На внутрішньому ринку зросли ціни на сільськогосподарську продукцію у результаті масового експорту. У зв'язку з високими цінами на сировину провідні галузі промисловості (бавовняна і шовкоткацька) перебували в тяжкому становищі. На споживчому ринку унаслідок підняття цін на продовольство спостерігалася вкрай складна ситуація, що стала критичною.

Масове вивезення золота з країни руйнувало фінансову систему держави і сприяло збільшенню цін на внутрішньому ринкові. В Японії курс срібла щодо золота був утричі вищий, ніж на світовому ринку. Тому для іноземних компаній і приватних осіб щоразу прибутковішими ставали операції з обміну срібла на золото з вивезенням останнього. Нееквівалентний обмін і спекуляція золотом перешкоджали нагромадженню капіталу в країні. Нееквівалентний характер мала також зовнішня торгівля, що зумовлювало пасивний баланс: сільськогосподарську продукцію вивозили за цінами, нижчими ніж світові, а імпортні промислові товари у зв'язку з високим митом реалізовували за вищими цінами [7].

РОЗДІЛ 2. РОЛЬ ЯПОНІЇ У СВІТОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

2.1 Японія у світовій економіці

Японія належить до найрозвиненіших країн світу. За обсягом ВНП та ВВП вона поступається тільки США, а за душовими вимірами цих показників навіть їх випереджає. її частка в світовому ВНП становить 14%, у світовому промисловому виробництві - 12%. Японія знаходиться серед світових лідерів за виробництвом чорних металів, електроенергії, автомобілів, суден і особливо комп'ютерної техніки. Частка Японії у світовому виробництві телевізорів становить 60%, у виплавці сталі - 14%, штучних волокон - 12%. Вона посідає друге місце в світі за тоннажем торговельного морського флоту і перше місце за виловом риби. Вона є значним експортером капіталу, вона найбільший кредитор у світі, її банки - найпотужніші на світовому кредитно-фінансовому ринку. Японські готові товари, в першу чергу, електроніка, завойовують ринки майже всіх країн світу завдяки високій якості й надійності. Водночас Японія поглинає великі обсяги енергоносіїв, мінеральної і сільськогосподарської сировини, продовольства, імпортуючи їх з інших країн [13]. Сальдо японського зовнішньоторговельного балансу зводиться зі значним позитивом протягом останніх десятиліть. Але наприкінці XX століття економічний розвиток країни уповільнився, його темпи помітно нижчі, ніж в інших розвинутих країнах. Японія опинилася перед необхідністю здійснення серйозних економічних реформ.

В минулому столітті Японія здивувала світ: першого разу - коли перемогла у війні з Росією (1904-1905 рр.), коли цього ніхто не сподівався; другого - в 60-70-х роках, перетворившись із країни з застарілою технічною базою, низьким рівнем виробництва й життя населення - в країну з найпередовішою економічною структурою, країну високих темпів економічного зростання, з рівнем ВВП на душу населення одним із самих високих у світі. Цей економічний феномен окреслили "японським дивом". І дійсно, Японія, яка взнала нищівної поразки у Другій світовій війні, із зруйнованою економікою, змогла в короткий термін випередити всі європейські країни і посісти друге місце в світі за економічним рівнем. Економічний успіх Японії був здобутий специфічними методами, які дещо відрізняються від тих, що опрацьовані в інших розвинутих країнах.

2.2 Структура і динаміка розвитку економіки

В економіці Японії довоєнного періоду основна частка виробництва припадала на важку промисловість - металургію, енергетику, важке машинобудування, основну хімію й нафтопереробку. Така структура в основному зберігалася до 70-х років минулого століття. Оскільки на світових ринках в ті часи зформувалася тривала тенденція падіння цін на сировину, в тому числі мінеральну, Японія нарощувала потужності в галузях важкої індустрії на імпортованих рудах металів, нафті й газу, хімічній сировині. Практично не маючи залізної й марганцевої руд, а з кольорових металів видобуваючи тільки мідь, Японія протягом майже всього минулого півстоліття посідала друге місце в світі за виплавкою сталі, алюмінію, міді й деяких інших кольорових металів. За потужністю нафтопереробних заводів вона поступається тільки США, хоч вся її нафта надходить з інших країн.

Швидкими темпами розвивалося машинобудування. Виробництво в обробній промисловості збільшилося за 1953-1971 рр. в 11 разів, в машинобудуванні - в 25 разів. Відносно дешева робоча сила обумовлювала конкурентоспроможність і автомобілебудування, радіо й телевізійної техніки, легкої промисловості, тобто працемістких галузей. Наприкінці 60-х рр. Японія вийшла на 1 місце в світі за виробництвом легковичок, транзитних радіоприймачів і телевізорів, а згодом і металорізальних верстатів [9].

З 70-х років зовнішньоекономічна ситуація для Японії суттєво змінюється. По-перше, різко підвищуються ціни на нафту, а також на деякі інші природні ресурси, що боляче відзначалося на японській економіці; енергоємні й метало-ємні види виробництва втратили стимул подальшого розвитку. В 1973-1974 рр. імпортні ціни зросли в 2,1 рази, в 1979-1980 рр. - на 86%. По-друге, розвинуті країни вступили до стадії постіндустріального розвитку, коли традиційні галузі, особливо металургія, важке машинобудування, основна хімія вже не відіграють провідної ролі. По-третє, заробітна плата японського робітника підвищилася і досягла рівня інших розвинутих країн; це ліквідувало перевагу Японії у собівартості продукції за рахунок дешевої робочої сили [7]. В таких умовах необхідна була докорінна перебудова структури японської економіки. Енергетична криза спонукала до впровадження енергозберігаючих технологій. Значно скоротилися питомі витрати палива на виробництво одиниці товару. Різко загальмувалися темпи виробництва електроенергії й чорних металів. Подорожчання робочої сили призвело до суттєвого зниження частки продукції легкої промисловості. Натомість швидкими темпами розвивалися наукоємні види виробництва, особливо електроніка й робототехніка. Зайнятість населення за головними сферами економіки Японії розподіляється таким чином: сільське господарство 6%, промисловість 33%, послуги 61%. Частка промисловості знизилася порівняно з 50-60 рр., але вища, ніж в США і західноєвропейських країнах, а частка послуг дещо нижча. Сільське господарство Японії, незважаючи на дефіцит земельних площ, забезпечує 70% потреб країни в продуктах харчування. Основні культури: рис, картопля, цукрова тростина й цукровий буряк, цитрусові. Значна частина овочевих культур вирощується в штучному середовищі. Сільське господарство відрізняється високою інтенсивністю й врожайністю, високим рівнем хімізації [1].

В сільському господарстві переважають дрібні ферми. Уряд захищає аграрний сектор протекціоністськими заходами. Тільки в 1994 р. було знято заборону на імпорт рису, незважаючи на те, що японський рис дорожче за американський в 2,5 рази і таїландський - в 5разів.

Промисловість Японії все більше орієнтується на наукоємні галузі. Частка машинобудування в структурі обробної промисловості піднялася з 30% в 60-х роках до майже 60% в 90-х роках. Пріоритетними галузями стали електроніка, аерокосмічна техніка, телекомунікаційні засоби, робототехніка. Частка Японії у світовому виробництві кольорових телевізорів становить понад 60%, роботів - 50%, напівпровідників - 40%. Японія посідає 1 місце в світі за виробництвом суден (52% світового обсягу), автомобілів (30%), тракторів, металообробного устаткування. Незважаючи на зниження ролі традиційних галузей, позиції Японії досить міцні у світовому виробництві сталі (14%), штучних волокон (12%), гуми, холодильників, пральних машин [3].

В 70-80-х роках уряд підтримував депресивні галузі шляхом їх санації: перспективні підприємства одержали кредити й пільги, безнадійні було закрито. Найбільш складною була ситуація в таких галузях: виплавка алюмінію й мартенівської сталі, виробництво хімічних добрив і волокон, суднобудування, текстильна й швейна промисловість. В 90-х роках держава відмовилася від опіки неконкурентоспроможних галузей; їх продукція стала заміщуватися імпортом. Значною мірою цей імпорт складається з товарів, вироблених філіями японських корпорацій за кордоном.

Особливістю) японської економіки є об'єднання приватних підприємств у різні асоціації, кооперативи, союзи. Деякі з таких об'єднань перетворюються на великі концерни світового значення. В промисловості широко відомі такі корпорації як "Тойота Моторе", "Мацусіта Електрик", "Соні", "Хонда Мотор", "Хітачі", "Такеда Кемікал індастріз", "Канону "Фудзіцу", "Фузді Фото Фільм". "Ніппон Електрик компані", "Міцубісі Хеві індастріз", "Тошіба". В сфері послуг найбільшого значення набули торгівля, фінансові, банківські послуги, інформатика, зв'язок, туризм. Зростає роль послуг, пов'язаних з обслуговуванням виробництва: консалтинг, інжиніринг, маркетинг. З середини 80-х років Японія стала найбільшим кредитором світу; загальна сума її зарубіжних активів перевищує 1 трлн. дол. Золотовалютні резерви Японії складають 362 млрд. дол. (2000 р.), значно більше, ніж в будь-якій іншій країні. Японія не має зовнішніх боргів, перевищення її зарубіжних активів над зобов'язаннями досягає 600 млрд. дол. [6].

РОЗДІЛ 3. ІННОВАЦІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ ЯПОНІЇ

3.1 Інноваціїні технології Японії

Керівництво тематичного парку Huis Ten Bosch в Японії анонсувало розробку готелю, персонал в якому буде представлений виключно роботами, повідомляє CNN. Назва проекту - Henn-na Hotel, що означає "Дивний готель". Перші 72 кімнати планують відкрити у 2015 і стільки ж - в 2016 році. Гостей зустрічатимуть 3 людиноподібних андроїда, будуть оформляти в'їзд і виїзд і розумно розмовляти з постояльцями. У номера проводить один з 4 портьє. Про кількість роботів-прибиральників не повідомляється.

"Ми відкриємо найефективніший готель у світі", - заявив президент Huis Ten Bosch Хідео Савадов, який озвучив плани реалізувати 1000 аналогічних проектів і надію, що роботи візьмуть на себе до 90% роботи. Henn-na Hotel заплановано ще кілька технологічних рішень для здешевлення перебування. Дверні замки з розпізнаванням осіб виключать необхідність друку і перепрограмування ключів. Зручності плануються мінімальні, а все відсутнє можна буде замовити з планшета. На даху готелю розмістять сонячні батареї. Планується установка енергозберігаючих пристроїв. Вартість звичайних номерів в порівнянні з іншими готелями префектури Нагасакі невелика - від 60 до 153 дол. США. В 153 дол. оцінений номер з 3 спальнями. Раніше повідомлялося, що на Amazon продають 4-метрового "бойового" робота [5].

Поїзд на магнітній подушці зміг встановити світовий рекорд швидкості, розігнавшись до 603 кілометрів на годину в ході тестових випробувань. Про це повідомляють місцеві ЗМІ. Рекорд встановлений на експериментальній ділянці шляхів в префектурі Яманасі біля гори Фудзі. У найближчі тижні японська влада має намір запустити швидкісний перегін між Токіо і містом Нагоя. Як очікується, поїзд буде покривати відстань в 208 км всього за 40 хв. Попередній швидкісний рекорд для поїздів був встановлений в Японії 16 квітня: тоді швидкість склала 590 км на годину [12].

3.2 Перспективи розвитку економіки Японії

Вирішальною умовою економічного розвитку Японії є використання інтелектуального капіталу: кваліфікованої робочої сили, інформаційно-технологічних ресурсів, досягнень науково-технічного прогресу, мистецтва менеджменту як на мікро-, так і на макрорівні.

Структуру підприємництва в Японії визначають такі особливості:

1) економіка країни на макрорівні є впорядкованою системою, у якій оптимально поєднуються регулювальна і спрямувальна ролі держави з функціонуванням механізмів ринку, на якому основними дійовими особами є великі корпорації;

2) власність концентрується в руках юридичних осіб, переважно фінансово-банківських та виробничих корпорацій;

3) провідними формами володіння власністю є перехресне володіння акціонерним капіталом і утворення конгломератів спільної корпоративної власності заради забезпечення контролю над господарськими процесами;

4) основними засобами втручання держави в економічні процеси є системи державного регулювання, державного програмування, імплементація державних програм фінансової, промислової, зовнішньоторгової, регіональної та інших політик [9].

Основним економічним ресурсом господарства Японії є її трудові ресурси. Завдяки сприятливому перебігу демографічних процесів у другій половині XX ст. контингент економічно активного населення був найбільшим за всю історію країни. Однак на перспективу динаміка процесів відтворення та вікової структури населення складається несприятливо і вже в першій чверті XXI ст. національний ринок робочої сили зменшиться. Галузева структура зайнятості Японії (табл. 1) на межі XX-XXI ст. змінюється під впливом інформаційно-технічної революції.

У розвитку технологічних інновацій Японія пройшла етапи копіювання, удосконалення світової науково-технічної думки і наприкінці XX ст. перейшла до етапу творення, коли її науково-виробничий комплекс за всіма ключовими показниками став одним із лідерів у світовій науці та техніці. Це дає змогу Японії дотримуватися курсу на науково-технічну і технологічну незалежність, яка ґрунтується на існуючій фінансово-економічній незалежності [8].

Чинниками подальшого успішного науково-технічного розвитку Японії є такі явища й процеси:

- інформаційно-технологічна революція, що спирається на розвиток сучасної комп'ютерної техніки, оптико волоконних телекомунікаційних та світових інформаційних систем і потужних баз даних;

- "мехатронна" революція (японський термін "мехатроніка" - від термінів "механіка" та "електроніка"), що ґрунтується на всебічному впровадженні електронних чипів і мініатюрних процесорів у традиційні види машин і механізмів, а також розширенні сфери застосування роботів;

- розширення можливостей ринку конструкційних матеріалів, яке відбувається завдяки успіхам матеріалознавства;

- біотехнологічна революція, яка пов'язана з розвитком генної інженерії, дослідженням структури ДНК, розвитком нових технологій у сільському господарстві, медицині, фармацевтичній промисловості;

- перебудова світової енергетики, що ґрунтується на впровадженні енергозберігаючих технологій і розвитку альтернативних джерел енергії;

- освоєння Світового океану та космічного простору, що потребує нових рішень і витрат на розвиток машинобудування, матеріалознавства, приладобудування та ін.

Учені Японії вважають, що існуючі провідні групи товарів, з якими країна присутня на світових ринках, не можуть довго залишатися рушійною силою розвитку економіки і забезпечення експорту. Тому ведеться постійний пошук нової техніки і розробляються нові технології для перспективних галузей і виробництв [6]. Для господарства Японії часів інформаційно-технологічної революції характерна ресурсозберігаюча модель розвитку, однак проблеми організації раціонального місцевого природокористування та віднайдення можливостей імпорту сировини та енергоносіїв залишаються. Обмежені можливості географічного середовища Японії змушують шукати найдоцільніші схеми використання територій, у т. ч. сільськогосподарських угідь, лісів, ресурсів будівельних матеріалів, прісних вод на островах і ресурсів вод навколишнього океану; джерела поповнення нестачі місцевих ресурсів (особливо мінеральних) імпортом палива, сировини для виробництва конструкційних матеріалів, сільськогосподарських продуктів.

Реалізуються заходи з мінімізації витрат господарства на сировинну складову: впровадження енерго- та матеріалозберігаючих технологій у всі види виробничої діяльності, організація повторного використання ресурсів шляхом глибшого перероблення сировини та утилізації відходів.

За умов, коли сотні мільйонів тон стратегічно важливої сировини країна змушена завозити з-за кордону, особливо гострими стають проблеми національної економічної безпеки. Заради її підтримання на належному рівні державні інституції захищають інтереси країни засобами "економічної" дипломатії, але найдійовішим засобом є диверсифікація ринків. Жодна країна не може вважати себе монополістом у поставках сировини, напівфабрикатів або готових товарів на ринок Японії. Широка географія ринків сировини дає змогу японським корпораціям у разі зміни політичної ситуації в певній країні покрити втрати розширенням використання інших джерел.Є необхідність забезпечення захисту навколишнього природного середовища, яке в деяких регіонах перебуває на межі екологічної катастрофи. Долати ці труднощі допомагають провідні риси менталітету японського народу: впевненість у тому, що земля є неперехідною цінністю і усвідомлення цінності території та її економіко-географічного розташування як економічного ресурсу [2].

В умовах наростання процесів глобалізації та переходу економіки деяких країн від індустріальної до постіндустріальної стадії розвитку в господарстві економічно розвинутих країн формуються транс галузеві та міжгалузеві господарські утворення, функціонування яких залежить від стану справ у відповідних глобальних функціонально-господарських системах або від успіхів у діяльності на національному ринку. Інтегрованими частинами світових систем в економіці Японії можна вважати енергетику, виробництво матеріалів, машинобудування, авіаційний і морський транспорт, індустрію туризму тощо. Серед функціонально-господарських утворень Японії, що найбільше пов'язані із національним ринком, особливо вирізняються система наукових досліджень і конструкторських робіт (НДКР), воєнно-промисловий та аерокосмічний комплекси, агро бізнес, залізничний та автомобільний транспорт [7]. У функціонуванні трансгалузевих та міжгалузевих господарських утворень відбуваються зміни, спричинені інформаційно-технологічною революцією; закономірностями енерговиробничих циклів у конкретних умовах Японії з поширенням обслуговування та використання програмного продукту; дією системи перехресного володіння капіталом; впровадженням корпоративних угруповань у трансгалузеві та міжгалузеві господарські системи.

Серед функціонально-галузевих систем провідне місце займає система НДК, під впливом якої формується сучасний стан функціонально-господарської структури. Розміщення НДКР характеризується підвищеною концентрацією в найбільших агломераціях країни, але великі сподівання уряд Японії покладає на розвиток технополісів [12].

Виробництва із сировинною орієнтацією в Японії працюють на імпортній сировині, що визначає необхідність розроблення узгодженої геостратегії промислової зовнішньоекономічної політики держави та відповідних корпоративних угруповань на світових ринках сировини, активізації робіт з енерго- та матеріалозбереження, широкого застосування комбінування у виробництві. Значна частина виробничих потужностей важкої промисловості Японії зосереджена в межах територіально-виробничих комплексів, які мають назву "комбінато". Машинобудування Японії випускає продукцію за всією відомою номенклатурою і займає одне з провідних місць на світовому ринку машин та устаткування. Основною формою організації його роботи стала діяльність потужних угруповань (кейрецу), ядрами яких є великі машинобудівні корпорації. Ці угруповання активно долучаються до процесів міжнародної кооперації, мають потужні підрозділи, що проводять НДКР, досягли високого рівня автоматизації та роботизації виробництва, завдяки розвитку сервізації, тобто використання інформаційних мережевих систем, перетворюються на розгалужені виробничо-обслуговуючі системи з однаково сильними ланками як виробництва, так і збуту на національному та світовому ринках [5].

Провідною галуззю машинобудування Японії є наукоємні виробництва. їх розвиток забезпечує умови для впровадження в промисловість і господарство загалом найновіших методів організації і управління, підвищення високої якості продукції, активізації інноваційних процесів тощо. Більшість продукції машинобудування країни виробляється на території мегаполіса Токайдо. Завдяки розміщенню підприємств галузі в периферійних районах з кінця XX ст. машинобудування стало визначати спеціалізацію промисловості всієї центральної частини Японії.

Агропромисловий комплекс є інтегрованою частиною її господарства, яка забезпечує країну власним продовольством на 62%. За останні десятиліття в країні відбулася перебудова виробничої структури сільського господарства, виробництво зосередилось на таких галузях спеціалізації: рисівництві, яке застосовує високоврожайні сорти рису; плодоовочівництві, де використовують найновіші досягнення техніки будівництва теплиць, технології овочівництва та садівництва; тваринництві з використанням імпортних кормів. У забезпеченні потреб у продукції інших галузей країна значною мірою орієнтована на імпорт, де найбільше проявляється залежність від імпорту пшениці, кукурудзи, сої, цукру, яловичини та ін.

Отже, особливості розвитку господарства Японії на початку XXI ст. полягають у тому, що воно пройшло всі етапи розвитку індустріальної епохи і перебуває на початковому етапі постіндустріальної.

ВИСНОВКИ

Економіка Японії має ряд особливостей: лідерство у розвитку НДДКР, використання висококваліфікованих кадрів, проведення політики дефляції у фінансовій сфері, відмінності в структурі приватного підприємництва (групи «кіге судан», «кейрецу»), особливості трудових відносин (зниження частки постійно зайнятих, велика частка жіночої робочої сили, низький рівень страйків), роль держави (єдність державного апарату і великого капіталу)

Структура економіки Японії класифікується наступним чином. 1 сектор: Сільське господарство, рибальство, лісове господарство. 2 сектор: Гірська промисловість, обробна промисловість, будівництво. 3: Електроенергетика, газове і теплове господарство, водопостачання, транспорт, зв'язок, торгівля, фінанси, страхування, послуги, управління та ін Японія прагне до збільшення частки третього сектору в національній економіці, вважаючи метою будь-якого цивілізованого суспільства створення найбільш сприятливих умов для задоволення кінцевих споживачів. В Японії було забезпечено підвищення ефективності промисловості за рахунок зростання продуктивності праці і через це вироблялося скорочення чисельності працівників. Робітники, що звільнилися були спрямовані у сферу обслуговування.

Економіка Японії експортоорієнтованості, тому що володіючи набагато слабшою сировинної та енергетичної базою в порівнянні з більшістю розвинених країн світу, Японія в гігантських масштабах змушена імпортувати нафту, газ, залізну руду, коксівне вугілля і т.п. для забезпечення потреб промисловості, що розвивається і потреб споживчого ринку. Важливою особливістю географічної структури зовнішньоторговельних зв'язків є їхня концентрація на США і КНР.

З 1980-х років відбулася переорієнтація Японії з експорту товарів на експорт капіталу, що було зумовлено перевищенням національних заощаджень над інвестиціями, яке в 1980-1990-ті роки становила від 5 до 10% ВВП. У другій половині 1980-х років Японія перетворилася на одного з найбільших експортерів прямих капіталовкладень. Основним ринком додатка японського капіталу є Північна Америка (30%), також відбулося масоване впровадження японського капіталу в країни Східної і Південно-Східної Азії (20% загального обсягу прямих капіталовкладень).

Японія стала одним з найбільших кредиторів позичкового капіталу та економічної допомоги. Вона грає важливу роль у наданні урядової допомоги розвитку, ставши одним з найбільших донорів.

У січні-вересні 2009 р. російсько-японський товарообіг склав 8,9 млрд. доларів. У структурі російського експорту на чотири основні товарні групи (метали та вироби з них, мінеральну сировину і паливо, риба і морепродукти, ділова деревина) припадає 95%. Імпорт в значній мірі підтримується програмами економічного сприяння.

Зараз економіка Японії знаходиться в стані рецесії. На думку економістів на економіку Японії негативно впливають такі проблеми як різко збільшені витрати на робочу силу. Цінові конкурентні переваги японських товарів ослабли в порівнянні з багатьма країнами. Японія не подолала відставання від ряду західних країн у галузі соціальної інфраструктури, рівня внутрішнього попиту. На економічний розвиток починає впливати скорочення чисельності населення і збільшення частки літніх людей.

Є вагомі передумови для зростання економіки Японії. Динаміка та характер її розвитку залежать головним чином від трьох чинників: 1) готовності держави, бізнесу і суспільства послідовно продовжувати проведення соціально-економічних реформ; 2) сприятливої зовнішньоекономічної кон'юнктури, в тому числі збереження динамізму китайської економіки; 3) зміцнення інтеграційних тенденцій у Східній Азії . Помітно стримати позитивні процеси може лише істотне уповільнення проводяться в цих країнах, а також у Китаї економічних реформ.

Тому за умови збереження тенденцій, що склалися вже в недалекому майбутньому слід очікувати посилення її впливу на світове господарство та діяльність провідних міжнародних політичних та економічних організацій.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бок Зи Коу. Економіка Японії. Яка вона? - М.: Економіка, 2001.

2. Ломакін В. К. Світова економіка. - М.: Юніті, 2007.

3. Миколаєва І. П. Світова економіка. - М.: Проспект, 2006.

4. Під ред. Хасбулатова Р. І. Світова економіка і міжнародні економічні відносини. - М.: Гардаріки, 2006.

5. А. Івандер. Ідеальний штопор. // Експерт. - 2009. - № 14.

6. СОТ про розвиток світової торгівлі в 2007 р.// БИКИ. - 2008. - № 69.

7. СОТ про розвиток світової торгівлі в 2007 р.// БИКИ. - 2008. - № 70.

8. СОТ про розвиток світової торгівлі в 2007 р.// БИКИ. - 2008. - № 71-72.

9. Інноваційний потенціал Японії.// БИКИ. - 2009. - № 82.

10. Світова економіка в 2007 р.// БИКИ. - 2008. - № 53.

11. На японському ринку сервісних роботів.// БИКИ. - 2009. - № 20.

12. Несприятливі тенденції в економіці Японії.// БИКИ. - 2009. - № 27.

13. Про деякі тенденції у розвитку міжнародної торгівлі на сучасному етапі.// БИКИ. - 2009. - № 46.

14. Про деякі тенденції у розвитку міжнародної торгівлі на сучасному етапі.// БИКИ. - 2009. - № 47.

15. Перспективи подолання економічного спаду в Японії.// БИКИ. - 2008. - № 114.

16. Труднощі японських продуцентів побутової електронної техніки.// БИКИ. - 2009. - № 90.

17. Японія уповільнення спаду в експортній сфері.// БИКИ. - 2009. - № 67.

Размещено на Allbest.ru