Організація міжнародного бізнесу в умовах посилення глобалізації

Размещено на http://www.allbest.ru

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ

1.1 Міжнародний бізнес в системі МЕВ

1.2 Етапи становлення та початковий процес організації міжнародного бізнесу

1.3 Глобалізація та інтернаціоналізація міжнародного бізнесу

1.4 Транснаціональні корпорації як об'єкт міжнародного менеджменту

РОЗДІЛ ІІ. СТРУКТУРА ТА ДИНАМІКА МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ В ГЛОБАЛЬНОМУ ЕКОНОМІЧНОМУ ПРОСТОРІ

2.1 Особливості організації міжнародного бізнесу в розрізі груп країн

2.2 Аналіз організації діяльності публічної компанії ICBC

РОЗДІЛ ІІІ. СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ЗМІНИ РОЛІ В МІЖНАРОДНОМУ БІЗНЕСІ НА СВІТОВИХ РИНКАХ

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми. Міжнародні економічні відносини постійно розширюються і вдосконалюються в нинішніх умовах глобалізації. Міжнародний бізнес, що є відображенням прискореної інтернаціоналізації в світовому економічному просторі, набуває посиленої значимості для країн з ринками, що формуються. Дослідницькі завдання з вивчення наукових теорій, нових змін та доповнень у законодавчому забезпеченні, що врегульовує діяльність міжнародного бізнесу, аналізу сучасного світового ринку, а також непрямих факторів, що значною мірою коректують діяльність міжнародного бізнесу у процесі його організації, достатньо важливими та актуальними. Важливість обраної теми курсової роботи обумовлює вивчення теоретичних основ та набуття знань з питань організації міжнародного бізнесу, починаючи від ідеї, її вдосконалення до втілення у виробництво; розгляд проблем та варіантів їх рішення, що виникають або можуть виникати на різних етапах виробництва та становлення міжнародного бізнесу.

Практичне значення дослідження організації міжнародного бізнесу полягає у пристосуванні теоретичних знань (набутих у процесі написання курсової роботи) до практичного використання під час становлення власного чи участі в діяльності міжнародного бізнесу в майбутньому.

Предметом дослідження є система міжнародних економічних відносин, що обумовлює діяльність міжнародного бізнесу.

Об'єктом дослідження є організація міжнародного бізнесу в умовах посилення глобалізації.

Мета дипломної роботи: удосконалення системи теоретичних знань та практичних компетенцій щодо функціонування міжнародного бізнесу, його ролі і значення в сучасному світовому господарстві.

Завданнями роботи є: набуття початкових навичок і загального уявлення про початкові етапи організації міжнародного бізнесу та вихід його на міжнародний ринок; дослідження особливостей транснаціональних корпорацій як об'єктів управління; вивчення внутрішнього і зовнішнього середовища міжнародних корпорацій; обґрунтування стратегічних заходів щодо забезпечення міжнародної конкурентоспроможності транснаціональних корпорацій; оцінка управлінської результативності транснаціональних корпорацій. міжнародний бізнес глобалізація інтернаціоналізація

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ

1.1 Міжнародний бізнес в системі міжнародних економічних відносин

Міжнародний бізнес трактується як співробітництво між країнами світу, окремими підприємствами і суб'єктами господарювання на взаємовигідних умовах. Він базується на подальшому розвитку і міжнародному поділі праці. Це зумовлено структурою розміщення природних багатств, географічним положенням, кліматичними умовами, історичними традиціями виробництва.

Сучасний міжнародний бізнес фактично охоплює всі сфери діяльності людей, пов'язані з переміщенням і взаємопроникненням головних чинників виробництва (трудових ресурсів, засобів та предметів праці), товарів і послуг через національні кордони [1]. Кожна форма міжнародних економічних відносин відображена в міжнародному бізнесі.

Міжнародний бізнес - це частина загальної системи міжнародних економічних відносин, що відповідає взаємовідносинам, пов'язаним з діловою діяльністю промислового, комерційного, валютно-фінансового, перевізного типів. Кожна форма міжнародних економічних відносин відображена в міжнародному бізнесі, відповідно доцільно виокремити такі види міжнародного бізнесу: валютний, промисловий, фінансово-кредитний, торговий, аграрний, - кожен з яких, має свої підвиди.

Базовими теоріями міжнародного бізнесу є наступні:

1. Теорія абсолютних переваг. Питання про вигідність та ефективність міжнародного бізнесу було поставлено А. Смітом ще в другій половині XVII ст. з початком промислового перевороту в Англії. «Якщо якась чужа країна може поставляти нам будь-який товар за дешевшу ціну, ніж ми самі спроможні його виготовляти, доцільніше купувати його в цій країні за визначену частину продукту нашої власної промислової праці, що застосовується в тій галузі, де ми маємо визначену перевагу» [23]. У цих словах полягає сутність «теорії свободи торгівлі», що в економічній літературі одержала назву «теорія абсолютних переваг». Але ідея А. Сміта про абсолютні переваги як умови міжнародної діяльності, зокрема зовнішньої торгівлі, заперечила можливість одержання вигоди для країн, які таких (абсолютних) переваг не мають. При цьому необхідно зазначити, що кількість таких країн із розвитком на підприємницькій основі світового ринку та світового господарства, постійно зростає внаслідок нерівномірності розвитку продуктивних сил у різних його частинах. Ці країни, за теорією А. Сміта, практично виключалися зі сфери міжнародної діяльності. Насамперед, це були колоніальні країни, що розвивалися, та державні утворення, що прийшли їм на заміну. Останнім часом до них приєдналися країни, що утворилися в результаті розпаду командно-адміністративної системи в Східній Європі та СРСР. Тому значно більший інтерес для економічної теорії має модель Д. Рікардо, що ґрунтується на принципі порівняльних переваг [31].

2. Теорія відносних переваг. Д. Рікардо вважав можливою взаємовигідну торгівлю між країнами й за умов відсутності абсолютних (за А. Смітом) переваг однієї країни над іншою у виробництві всіх товарів [20]. «Правило, що регулює відносну вартість товарів в одній країні, не регулює відносної вартості товарів, що обмінюються між двома або декількома країнами», - писав він у роботі «Початки політекономії і оподаткування». Теорія «порівняльних переваг» (або «порівняльних витрат») [31], Рікардо доводить вигідність спеціалізації не тільки в умовах абсолютної переваги однієї країни над іншою у виробництві якогось визначеного товару, але навіть за умов, коли такі переваги відсутні. Відповідно до теорії Д. Рікардо, країна повинна виробляти й експортувати ті товари, що обходяться їй дешевше, а імпортувати ті, що порівняно дешевше виробляти за кордоном, ніж у власній країні [9; 10].

3. Модель Хекшера - Оліна - Самуэльсона панувала в економічній теорії до 60-х років ХХ сторіччя. Вона ще має назву «теореми вирівнювання цін на фактори виробництва». Відповідно до неї, країні вигідно експортувати ті товари, що можна порівняно дешевше виробляти за використання надлишкових (а відповідно і дешевших) факторів виробництва. Згідно цієї теорії, країнам із низьким рівнем розвитку продуктивних сил (ПС) вигідно й у майбутньому зберігати спеціалізацію виробництва традиційних трудомістких товарів. А капіталомістке та наукомістке виробництво, за їх твердженням, є прерогативою економічно розвинутих країн [9].

4. Моделі неофакторного та неотехнологічного напрямків. На відміну від моделі Хекшера - Оліна - Самуельсона, враховує неоднорідність факторів виробництва (наприклад, праця може бути кваліфікованою і некваліфікованою). Тому основні змінні у функціональній залежності порівняльних переваг вони вбачають не в традиційному володінні факторами, а й в інтенсивному їх використанні та у витратах на НДДКР. Подібні порівняльні переваги можуть мати лише високорозвинені країни, яким і пропонується роль монопольних виробників нових видів продукції в системі міжнародного поділу праці. У даному випадку країна (або фірма) буде мати порівняльні переваги над іншими країнами (фірмами) доти, доки ніхто інший не освоїть монопольні технології [8].

5. Теорія життєвого циклу товару. Всі товари мають життєвий цикл, що складається з 4-х етапів: впровадження, зростання, зрілість, спад. Виробництво певної категорії товарів має переміщуватись з однієї країни в іншу у залежності від етапу життєвого циклу: Впровадження - в країні нововведення (звичайно промислово розвинута країна). Зростання - в країні нововведення та інших промислово розвинутих країнах. Зрілість - в багатьох країнах. Спад - переважно в країнах , що розвиваються [8; 15].

Розвиток новітніх інформаційних технологій значним чином вплинув на всі сфери світової економіки та призвів до модифікації економічних теорій. У 2000 р. в Окінаві члени великої вісімки прийняли Хартію глобального інформаційного суспільства. У цьому документі були сформульовані принципи переходу до нформаційного суспільства. Цей перехід дозволить економікам різних країн та суспільству в цілому перейти до постіндустріальної моделі впорядкування світу. Учасники Великої вісімки вважають, що інформаційне суспільство - це таке суспільство, у якому виробництво і споживання є найважливішим видом діяльності, а електронна інформація - найбільш значимим ресурсом, нові інформаційно-комунікаційні технології стають базовими технологіями, а інформаційне середовище поряд із соціальним і екологічним ? новим середовищем [22].

Розвиток теорій міжнародного бізнесу невід'ємно пов'язаний з розвитком корпоративних форм міжнародного бізнесу, діяльність яких на практиці підтверджувала об'єктивні умови функціонування корпорацій в інформаційному середовищі. Міжнародна корпорація є, з одного боку, наслідком, а з іншого - причиною зростання інформаційної складової економіки, посилення інформаційних взаємозв'язків та інформаційних комунікацій, міжнародної концентрації виробництва, а відтак і розгортання процесу інтернаціоналізації. Безумовно, що на сучасному етапі це одна з найефективніших організаційних форм інтернаціоналізації господарського життя, яка знаходиться в центрі історичного процесу інтеграції глобальної економіки [35].

Транснаціоналізація виступає як процес посилення світогосподарської інтеграції в результаті глобальних операцій транснаціональних корпорацій (ТНК) в умовах інформатизації світової економіки. Вона виступає як об'єктивний процес, обумовлений міжнародним одиничним поділом праці і породжує транснаціональні форми кооперації. Деякі вчені вважають, що транснаціоналізація - це якісно новий етап інтернаціоналізації господарського життя, який характеризується різким зростанням ролі зовнішніх факторів розвитку всіх держав і створенням транснаціонального капіталу [33]. Розвиваючись з одногалузевих елементів національних господарських систем, сучасні ТНК перетворились на міжгалузеві внутрішньодиверсифіковані комплекси з інтернаціональним масштабом операцій, таким чином, діалектично заперечуючи свою первинну основу [13]. Глобальна конкуренція між фірмами примушує їх розглядати світ як величезний цілісний ринок. Незважаючи на олігополістичний характер структури багатьох сегментів цього ринку, тут відбувається постійна зміна співвідношення сил між присутніми агентами економічної діяльності внаслідок змін, перш за все, в перевагах власності, а також еволюції переваг інтерналізації та розміщення. У цій боротьбі за контроль над ринком перетворення національних фірм у транснаціональні або підвищення ступеню «міжнародності» останніх часто виступає однією із найважливіших умов зростання фірм. ТНК - найбільш динамічний структурний елемент світової економіки. За мобільністю, здатністю до трансформації зв'язків і організаційних структур, швидкістю реакції на імпульси НТР вони значно перевершують національні або регіональні форми господарських утворень. На відміну від них, ТНК не прив'язані до тієї чи іншої території, а відтак здатні поєднати фактори виробництва різної державної належності й брати участь в освоєнні ринків у будь-якій частині світу [26].

Інформаційні можливості транснаціональної компанії інтегрувати переваги та фактори виробництва у світовому масштабі і реалізовувати пріоритети корпоративної власності, інтернаціоналізації і розміщення виробництва, роблять ТНК високоефективним учасником міжнародної господарської діяльності. З точки зору ефективності поєднання факторів виробництва, сучасні міжнародні корпорації, очевидно, не мають альтернативи у світовій економіці, як правило така ефективність, розглядається міжнародними корпораціями з точки зору їх інтересів щодо одержання стабільних прибутків. Стратегія максимізації загальнокорпоративного прибутку і лежить в основі оптимізації корпорацією форм і напрямків їх господарської діяльності, внутрішньофірмових і міжфірмових взаємозв'язків. Діяльність міжнародних корпорацій значною мірою визначає не тільки конкурентоздатність галузей або країн, але і загальну концепцію та стан сучасної і майбутньої світової економіки [27].

У базисі переважаючої більшості існуючих концепцій міжнародних компаній знаходиться залежність між кількісним зростанням іноземних операцій та якісними змінами виробничої та організаційно-управлінської структури. Згідно із концепцією «фазового переходу», яка була розроблена відомими американськими вченими Дж. Стопфордом і Л. Уелсом [2], слідує що, при зростанні кількості закордонних філій у різних країнах, у їхньому виробничому розміщенні і зростанні частки закордонних операцій, відбуваються принципово якісні зміни в організаційно-управлінській структурі. Розвиток виробництва відбувається у напрямку послідовної консолідації первинно автономних закордонних підприємств, відбувається ускладнення змісту виробничих зв'язків між ними та їх інтеграції у цілісну структуру корпоративного виробництва. Еволюція виробництва здійснюється як послідовна зміна трьох фаз:

1 фаза - виробнича автономність закордонних підприємств у поєднанні з фінансовим контролем з боку батьківської компанії;

2 фаза - виробнича, на цій фазі відбувається інтеграція закордонних підприємств на регіональній або галузевій основі, створення міжнародного відділу, у підпорядкування якому передаються функції управління і координації діяльності закордонних підприємств;

3 фаза - консолідація більшості функцій вітчизняних і закордонних підприємств в єдину організаційно-управлінську структуру та підпорядкування всіх підприємств єдиній стратегії зростання і розвитку корпорацій [25]. Слід зазначити, що таке уявлення еволюції сучасних ТНК не може бути повним у зв'язку з відсутністю в ньому інформаційної складової.

Дуже близькою до розглянутої концепції ТНК є концепція еволюції «управлінських структур» Дж. Мак-Дональда і Г. Пайрекра, згідно до якої відбувається поетапна (4 етапи) зміна управлінських структур відповідно до потреб постійно зростаючого географічно розосередженого виробництва та збуту продукції. Згідно з концепцією, на першому й другому етапі закордонна діяльність компанії здебільшого обмежується експортно-імпортними операціями, продажами своїх ліцензій і налагодженням схем передачі технологій до інших країн. На третьому етапі відбувається інвестування у проекти на перспективних та важливих експортних ринках. На четвертому етапі міжнародна компанія переходить до реалізації глобальної стратегії свого зростання і розвитку, коли структура корпорації використовує глобальний підхід до розміщення й організації виробництва, здійснення фінансових і валютних операцій, управління продажами продукції, вивчення ринку тощо [14, 22].

Принципово іншим від попередньо розглянутих підходів виступає підхід, який описує еволюцію міжнародної корпорації у чотири базові етапи, цей підхід представлений у роботі С. Білорусова. Згідно з цим підходом становлення та розвиток міжнародної компанії відбувається за такими послідовними етапами:

- спочатку між партнерами налагоджуються контрактні відносини, що виражаються у формі разових експортно-імпортних угод;

- потім стадія партнерства переходить у форму використання прямих іноземних інвестицій, ліцензійних угод і створення консорціумів. Ліцензійні угоди, обмін технологіями, міжнародне науково-технічне кооперування дозволяють повніше використовувати виробничий, комерційний та дослідницький потенціал партнерів;

- наступним етапом є створення спільних підприємств (СП). Ця форма партнерства приваблива для партнерів з різних країн тим, що вони можуть почати спільну діяльність у країні партнера, який вже має діюче виробниче або комерційне підприємство;

- у процесі функціонування СП, як правило, один партнер стає більш могутнім і поглинає слабшого. Утворення ТНК є результатом злиття і поглинання партнерів з різних країн в одну компанію [4].

Розглянута схема свідчить про те, що розглянутий науковий підхід не розглядає консолідаційний процес або консолідаційний механізм, як самостійний етап на шляху перетворення національної компанії у міжнародну. В той же час, емпіричні дослідження зарубіжних та вітчизняних вчених, свідчать про те, що інтеграційні операції є невід'ємною складовою зростання та становлення міжнародної компанії. На думку автора, саме це положення є основою розробки та управління стратегією розвитку міжнародної компанії.

Як зазначає А. С. Бєлорусов, слід виділяти три основні стимули національних компаній для подальшої їхньої трансформації у ТНК:

1) збільшення товарообігу, а отже й прибутку. У цьому випадку компанія має можливість збільшити виробничі потужності і скористатися ефектом масштабу, а також використовувати зв'язок з іноземними партнерами для розподілу ризиків;

2) зниження витрат виробництва і збуту за рахунок дешевшої сировини та робочої сили в приймаючій країні;

3) використання промисловості, кредитно-фінансової системи, каналів збуту й інфраструктури приймаючої країни.

Те, як змінюється характер закордонних інвестицій у процесі інтернаціоналізації діяльності міжнародної корпорації, показано в роботі Дж. Бермана - представника концепції «прямих інвестицій». Автор об'єднує всі види прямих закордонних інвестицій у три групи. Перша група - інвестиції «колоніального типу», що спрямовуються в підприємства по видобутку сировини, з наступним її використанням на обробних підприємствах монополії в країні базування. Друга група - інвестиції на створення виробничих потужностей у ряді закордонних країн, із наступною реалізацією продукції на місцевих ринках. І третя група - інвестиції на створення за кордоном підприємств за принципом найменших витрат, орієнтованих на обслуговування світового ринку. При переході до третього типу закордонного інвестування, усі підрозділи міжнародної компанії, включаючи виробничі потужності материнської компанії, інтегруються в єдину структурну схему. Але, як зазначає Дж. Берман, міжнародна компанія може здійснювати інвестиції одночасно в усіх трьох формах, залежно від потреб, що формуються [5].

Такі відомі вчені, як Дж. Стівен, Г. Гроубел, Дж. Вілдсміт пояснюють інвестиційну діяльність за кордоном внутрішніми факторами компанії: реакцією конкурентів, диверсифікацією ризиків, ліквідацією неприбуткових сфер [24].

Російський дослідник В. Черейський, вивчаючи підходи прихильників «гіпотези поведінки підприємства» P. M. Сірта і І. Аароні підтверджує, що прямі інвестиції провокуються діями конкурентів, з метою не відставати від них, не допустити зниження своєї ринкової частки [6].

Західнонімецький економіст Ю. Штен при визначенні типів інтернаціоналізації звертає увагу на те, що тарифні і нетарифні обмеження торгівлі поряд з іншими місцевими факторами (податкова система, формування ринку робочої сили тощо) повинні розглядатися як внутрішні змінні, що використовуються урядом в якості інструмента впливу на стратегію інтернаціоналізації іноземних підприємств. Масштаби і форми впливу уряду приймаючої країни на цю стратегію залежать від міжнародних конкурентних позицій національної промисловості. При цьому чим більше рівень розвитку національних підприємств обмежується присутністю іноземних інвесторів, експортерів і продавців ліцензій, тим більшою мірою національний уряд буде змушений вживати захисні заходи, а підприємства промислово розвинених країн реалізовувати кілька стратегій інтернаціоналізації на тих самих закордонних ринках, що виражається у взаємних прямих інвестиціях та обміні ліцензіями [7].

А. Черезов зазначає, що на думку Р. Юнгнікеля успіх політики залучення прямих інвестицій залежить від наявності в приймаючій країні таких переваг, як ємний ринок, що постійно зростає, наявність дешевої робочої сили і необхідної інфраструктури, стабільне та передбачуване становище, що передбачає політичну стабільність, прийнятний рівень регулювання і достатню ефективність адміністративних процедур. Важливу роль також відіграє «економічна близькість» між країнами, географічні, культурні, мовні та політичні зв'язки, наявність транспортних шляхів і комунікацій тощо. Він підкреслює, що прямі інвестиції міжнародної корпорації є одним із найважливіших елементів динаміки світової економіки [29].

Таким чином, слід визнати, те що існує еклектичний підхід дослідження проблеми прямих іноземних капіталовкладень. Проте ці пояснення не розкривають глибинні причини цього руху.

Деякі економісти-міжнародники з метою пояснення цього феномену використовують дві системні теорії: «циклічну теорію виробництва», розвинену Р. Верноном та «індустріальну організаційну теорію» вертикальної інтеграції П. Кругмана. Перша теорія більш якісно пояснює необхідність залучення прямих іноземних інвестицій у виробництво, ранню закордонну експансію американських корпорацій, яка ще отримала назву «горизонтальної інтеграції» і яка передбачає відкриття підприємств з виробництва однакових або подібних товарів. Друга теорія - «індустріальна організаційна теорія» краще сприймається на сучасному етапі і пояснює необхідність «вертикальних інтегративних» інвестувань. Виробництво одних і тих самих видів продукції на одних підприємствах є компонентною базою або проміжним продуктом для інших підприємств міжнародної компанії. На сучасному етапі розвитку світової економіки, багато міжнародних компаній використовують обидві схеми закордонних капіталовкладень, тобто вертикальні і горизонтальні, або спільне використання [17].

Циклічна теорія не охоплює низки важливих аспектів торгівлі та капіталовкладень, проте вона пояснює розвиток і впровадження індустріальної технології як основного домінуючого фактора еволюції світової економіки, зростання ролі міжнародних корпорацій їхньої інтеграції в міжнародній торгівлі та виробництві [22]. Зазначена теорія демонструє не лише причини американських закордонних капіталовкладень у 1960-ті роки, але й причини, за яких ці вкладення зустріли гостру ворожість як за кордоном, так і в американських працівників. Згідно з цією теорією, шляхи міжнародної торгівлі і інвестувань детермінуються появою, зростанням і утвердженням нових технологій та галузей промисловості. При цьому кожна технологія або процес виробництва включає три фази. Перша - фаза розвитку або інновації, друга - процес впровадження, третя - стандартизована зріла фаза [28].

Перша фаза виробничого циклу як правило започатковується в найрозвиненішій індустріальній країні або країнах, таких як Великобританія в XIX столітті, США в ранній повоєнний період і Японія наприкінці XX століття. Олігополістичні корпорації в цих країнах мають порівняльні переваги в розвитку нової продукції та індустріального процесу завдяки великому внутрішньому ринку, а отже високому попиту та гарним умовам для здійснення інноваційної діяльності. На початковій стадії діяльності міжнародні корпорації набувають значних переваг, використовуючи свої монопольні позиції, і насамперед завдяки створеній ними технології. У зв'язку зі збільшенням обсягів виробництва, міжнародні компанії на перших етапах йдуть на збільшення обсягів поставок на зовнішні ринки. В умовах збільшення обсягів іноземної продукції, поширення технологій, існування іноземних конкурентів і створення торгових бар'єрів виробництво продукції за кордоном ставало необхідним і бажаним [19]. Під час другої фази процес виробництва продовжує покращуватися, і виробництво має тенденцію перенесення ядра з однієї країни в іншу. На третій стадії виробничого циклу стандартизація процесу виробництва уможливлює його перенесення в нові індустріальні і слаборозвинені країни, де існують нижчі порівняльні витрати й нижча заробітна плата. Як наслідок, відбувається процес перенесення виробництва. Такі внутрішньофірмові зв'язки стали одним із важливих компонентів сучасної світової економіки [1, 34].

Такий виробничий цикл існував з кінця XIX ст. Після закінчення Другої світової війни ступінь і розміри технологічних відкриттів, їх поширення суттєво зросли. До цього додалася активна дослідницька робота, швидкий розвиток засобів та інструментів комунікації і управління. Ці фактори значно підсилили значимість інновацій, їх більш інтенсивне поширення у корпоративному секторі. Міжнародне виробництво стало найважливішою частиною глобальної корпоративної стратегії ТНК, які намагалися монополізувати свої ринкові позиції за рахунок прямих іноземних інвестицій. У підсумку, відбувалося поєднання високо стандартизованого виробництва і виробничої техніки з істотно дешевою робочою силою в нових індустріальних країнах, що, в свою чергу, стало важливим джерелом розвитку промислового виробництва. В результаті міжнародна торгівля й іноземні інвестиції, за формою використання стали дуже динамічними, тому доцільно констатувати, що «циклічна теорія» виокремила ряд істотних і важливих характеристик сучасної світової економіки: значення міжнародної компанії, роль поширення і розвитку індустріальних технологій як найважливішого фактора міжнародної торгівлі та глобальної економічної активності, інтеграції міжнародної торгівлі та іноземного виробництва у єдину корпоративну стратегію.

При цьому, окреслені обмеження «циклічної теорії» призвели до необхідності формування більш загальної теорії мультинаціональної корпорації та прямих іноземних інвестицій. «Індустріальна організаційна теорія» вертикальної інтеграції поєднує індустріальну організаційну теорію з теорією міжнародних економічних відносин. Вона пов'язана із сучасною теорією фірм і застосовує її до розвитку сучасної економіки [30].

Центральна ідея такої концепції допомагає дати більш глибоке пояснення нового мультинаціоналізму і сучасної ролі міжнародної корпорації. Індустріальний організаційний підхід витікає з того, що «ціну ведення бізнесу» за кордоном не можна звести до ціни експорту. Вважається, що компанія може володіти деякими «компенсаційними» або «фірмово специфічними витратами», такими як: технічна експертиза, управлінська майстерність, економіка розмірів, що уможливлюють підтримку монопольної маржі при здійсненні операцій з іншими країнами. Ця унікальна особливість створюється на внутрішньому ринку, переноситься за кордон за низькими цінами за рахунок зовнішніх ринків і сприяє успішній конкуренції з іншими компаніями. Цей підхід був достатньо розроблений у працях С. Хаймером і Ч. Кіндлебергером [36, 37].

Успіх і поширення цих вертикальних форм мультинаціональної організації обумовлений факторами, серед яких певне місце мають інформаційні фактори [11]:

1. Інтернаціоналізація або вертикальна інтеграція різних стадій бізнесу, пов'язана зі зменшенням вартості. Компанія намагається поставити під контроль усі стадії виробничого процесу, у тому числі такі, як джерела й вартість доставки сировини і комплектуючих.

2. Виробництво та використання технічних знань, що пов'язано зі зростаючою вартістю досліджень. Компанії намагаються зберегти свою ринкову монополію на власні унікальні дослідження на більший термін.

3. Необхідність розширення діяльності за кордоном обумовлена можливостями розвитку засобів транспорту і комунікації. Ці ж фактори призводять до істотного домінування олігополістичних корпорацій над національними економічними системами. При цьому процес розвитку стає надзвичайно складним за своєю структурою.

Стратегія вертикальної інтеграції пов'язана із різноманітними рівнями виробництва в різних географічних регіонах світу. Первинними факторами використання іноземних інвестицій є спроба зменшення вартості виробництва та використання особливостей або недосконалості місцевих систем оподаткування. В цьому випадку, результат інтеграції виробничого процесу проявляється більш якісно та швидко, що розширює внутрішньофірмову систему постачань. Саме через це, експорт й імпорт комплектуючих для виробництва має таке важливе значення, яке перевищує роль торгівлі готовою продукцією [16].

При всіх розбіжностях проаналізованих теорій та концепцій еволюції міжнародної компанії, їх автори сходяться в тому, що в процесі інтернаціоналізації виробництва у межах кожної окремо взятої корпорації прослідковуються загальні тенденції, що пов'язано з можливостями сучасного інформаційного суспільства до імплементації економічних процесів.

Ми вважаємо, що теоретичні підвалини необхідно поділити на два змістовні блоки: теорії міжнародної торгівлі та теорії прямих іноземних інвестицій і ТНК, кожний з яких відображатиме різні напрямки становлення сучасної моделі міжнародного бізнесу та ТНК (рис. 1).

Зростання рівня ринкової влади ТНК на сучасному етапі, значний діапазон форм та методів їх активності, охоплення комерційними інтересами всієї системи міжнародної економіки визначає притаманні риси для ТНК, а також формує актуальність аналізу теорій становлення ТНК.

Середина 80-х років ХХ ст, стала відправною точкою різкого зростання ролі ТНК у світогосподарських політичних та економічних процесах, це у свою чергу активізувало інтерес наукової громадськості до коренів виробничої й фінансової діяльності ТНК та їхнього майбутнього.

Таблиця 1

Теорії міжнародної торгівлі
Меркантилізм, теорія абсолюних переваг, теорія Хекшера-Оліна; “парадокс Леонтьєва”, теорія порівняльної вартості робочої сили, теорія технологічого розриву, теорія негативного зростання теорія ЖЦП; зростання торгівлі послугами.
Електична теорія міжнародного виробництва ( OLI модель Дж. Даніннга)
Динамічна модель конкурентних переваг (Даймонд-модель М. Портера)
Розвиток динамічної моделі: інтеракції “даймондів” національного із зарубіжним (А. Рагман) вплив на “даймондів” багатонаціаональної ділової активності (Дж. Даннінг, Р. Нарулла) концепція інвестиційних полів (Д.Г. Лук'яненко) інформатизація світогосподарського розвитку (О.М. Сазонець)

Складено на основі: [http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=1118]

Проведений аналіз теоретичних підходів до дослідження феномену ТНК дозволив зробити висновок, що із сучасної точки зору найбільш реалістично процес появи і еволюції ТНК описують такі підходи: концепція інформаційного суспільства, концепція інтернаціоналізаційного процесу; концепція конкурентних переваг; концепція інтерналізації економічних зв'язків. Таким чином приймаючи до уваги безперечну важливість теоретичного обґрунтування процесу формування та розвитку ТНК виникає необхідність більш глибокого дослідження розглянутих наукових положень та концепцій.

В результаті проведеного дослідження обґрунтовано, що розвиток теорій міжнародного бізнесу та інтернаціоналізації невід'ємно пов'язаний з розвитком інформатизації суспільства, його постіндустріалізації, розвитком корпоративних форм міжнародного бізнесу (міжнародна корпорація є, з одного боку, наслідком, а з іншого - причиною зростання міжнародної концентрації виробництва, а відтак і розгортання процесу інтернаціоналізації). Визначено, що управлінська і організаційна спроможність міжнародних компаній об'єднувати використовувані фактори виробництва у системі світового господарства і реалізовувати переваги наявної корпоративної власності та системи інтернаціоналізації виробництва, створюють умови для перетворення корпорацій у активних гравців міжнародних економічних відносин. Визначено загальні тенденції інтернаціоналізації виробництва в рамках міжнародних корпорацій (інформаційні можливості комунікацій, послідовна виробнича інтеграція географічно розосереджених підприємств, яка здійснюється на базі внутрішньофірмового поділу праці; послідовна зміна цільових функцій закордонних підприємств, цілей зарубіжного інвестування; зміни в характері розміщення і територіальної організації виробництва, у напрямках географічної експансії виробничого капіталу).

1.2 Етапи становлення та початковий процес організації міжнародного бізнесу

Міжнародний бізнес (МБ) являє собою сукупність ділових операцій, пов'язаних з перетинанням національних кордонів і рухом товарів, послуг, капіталів, працівників; трансфером технологій, інформації і даних, і навіть керівництво виконавцями.

Міжнародний бізнес базується на можливості отримання вигод саме з переваг міждержавних ділових операцій, тобто з того факту, що продаж даного товару в іншій країні або налагодження фірмою однієї країни виробництва в іншій країні, або надання послуг спільно фірмами двох країн третій і т. д. забезпечують залученим у бізнес сторонам більше переваг, ніж вони б мали, якби вели справу у своїх країнах. Це -- ключовий момент не лише в розумінні природи і специфіки власне міжнародного бізнесу, але й поясненні виникнення і розвитку міжнародного менеджменту як такого.

Варто звернути увагу на те, що конкретні вигоди міжнародного бізнесу пов'язані з отриманням більшого прибутку з урахуванням таких факторів:

1) доступ до зарубіжних ринків робочої сили (ціна, кваліфікація);

2) вихід до родовищ корисних копалин і джерел сировини;

3) прагнення нових ринків збуту;

4) збільшення обсягів виробництва і зниження собівартості виробів (ефект масштабу і крива досвіду);

5) зменшення валютних ризиків.

Основні риси міжнародного бізнесу:

1. Отримання прибутку міжнародними корпораціями, використовуючи переваги виходу за межі виключно національних кордонів.

2. Підприємці прагнуть використовувати додаткові економічні можливості, що випливають із:

* ресурсних особливостей зарубіжних ринків;

* місткості зарубіжних ринків;

* правових особливостей зарубіжних країн;

* специфіки міждержавних політичних і економічних взаємовідносин, що регулюються відповідними формами міждержавної взаємодії.

3. Міжнародний бізнес суттєво варіаційний залежно від глибини рівня інтернаціоналізації: від разових поставок на зарубіжний ринок до розвинутої структури МНК.

4. Унаслідок інтернаціоналізації будь-якому бізнесу стає максимально доступнім глобальний бізнес-сервіс пакету різноманітних послуг: від наукових до фінансових і від транспортних до підбору інтернаціональних колективів.

5. Врахування в бізнесі культурного фактора, тобто сукупності вимог і обмежень, що накладаються культурою даної країни на тих, хто веде в ній бізнес.

6. Глобальний характер міжнародного бізнесу є його найважливішою рисою: він охоплює світову систему інформаційного ділового обміну, світовий фінансовий ринок, глобальну структуру технологічних нововведень і т.д.

7. Міжнародний бізнес як система поновлюваних і складно взаємодіючих професійних знань принципово вищого рівня, ніж наявна в будь-якому національному бізнесі.

8. Міжнародний бізнес вбирає найкращі національні зразки, все найкраще у світовій практиці.

9. Інформація -- головний стратегічний ресурс, а адаптація -- головна стратегічна зброя.

10. Принципова відмінність міжнародного бізнесу полягає в оберненій оцінці внутрішньодержавної ситуації: негативні тенденції в економіці країни (або окремої її галузі) можуть бути оцінені міжнародною фірмою по-іншому, оскільки саме ці тенденції можуть відкрити фірмі додаткові можливості бізнесу.

11. На відміну від внутрішньодержавної конкуренції, міжнародний бізнес може відчувати підтримку своєї держави у боротьбі з конкурентами в багатьох неявних формах.

Найвідоміша концепція періодизації розвитку міжнародного бізнесу запропонована відомим американським дослідником Річардом Робінсоном. Згідно з його концепцією протягом останніх п'яти століть виокремлюються чотири ери у розвитку міжнародного бізнесу: комерційна, експансійна, концесійна та ера незалежних держав.

Комерційна ера (1500--1850 рр.). Починається з часів великих географічних відкриттів і закінчується серединою XIX ст. Пошук величезних особистих вигід, пов'язаних з торгівлею колоніальними товарами в Європі, був потужною рушійною силою, яка визначала розвиток базової форми міжнародної торгівлі. Ризики цього бізнесу були також надзвичайно великими (пов'язані з далекими морськими подорожами), але сама можливість отримання прибутків, що набагато перевищували затрати, залучала в цей найперший міжнародний бізнес дедалі нові покоління підприємців.

Ера експансії (1850--1914 рр.). У цей період здійснюються остаточне оформлення і структуризація колоніальних імперій на фоні бурхливого розвитку європейських країн (пізніше США), спричиненого промисловою революцією початку XIX ст. і наступними досягненнями технологічного розвитку. Відбувся перехід від виведення екзотичних заморських товарів до видобутку сировини і систематичного плантаційного господарства в колоніальних регіонах як вигідніших і економічно перспективніших сфер міжнародного бізнесу.

Ера концесій (1914 -- 1945 рр.). В цей період якісно змінилась роль найбільших компаній, що оперували на колоніальних ринках. Майже повсюдно компанії-концесіонери перетворюються на автономні економічні держави, що здійснюють виробничі, торгові, освітні, медичні, транспортні, поліцейські функції не лише для своїх робітників, але часто для всіх жителів районів, що належать до концесій.

Ера національних держав (1945--1970 рр.), якій притаманні дві особливості розвитку. З одного боку, це -- становлення і бурхливий розвиток десятків нових національних держав, що отримали внаслідок концесійної ери в певному розумінні розвинутий економічний базис і певну кадрово-технологічну структуру. З іншого боку, у спадщину дісталися і всі недоліки колоніального господарського розвитку: від монопродуктових економік до тяжких фінансових проблем. Це стало першим поштовхом для значного розвитку міжнародного бізнесу: незалежні держави проводили активний пошук ринків збуту традиційних продуктів свого експорту і були активними реципієнтами для будь-яких інвестицій. Таким чином розвиток міжнародних ринків капіталу дістав нового імпульсу, що зумовило появу і розвиток ряду нових фінансових інструментів, зростання сфери міжнародного аудиту та консалтингу.

Згодом Р. Робінсон виокремив п'яту еру розвитку міжнародного бізнесу, що охоплює період після Другої світової війни і включає такі чотири періоди:

1. Післявоєнна декада (1945--1955 рр.), для якої було притаманне утворення численних міжнародних фірм, насамперед у США, які здійснювали ефективний трансфер ресурсів між країнами та експорт американського менеджменту.

2. Період зростання (1955--1970 рр.). У цей час утворились великі міжнародні фірми і почала проявлятися міжнародна конкуренція.

3. Кризовий період (1970--1980 рр.). За умов кризи в практику міжнародного бізнесу запроваджуються конкретні корпоративні стратегії, системи управління політичними ризиками, розробляються механізми формування міжнародних корпоративних культур, що поєднують організаційну культуру, з одного боку, та національну культуру -- з іншого.

4. Новий міжнародний порядок (після 1980 р.). Для сучасного періоду дедалі більшого значення набувають процеси глобалізації й утворення глобальних підприємств. Це знаходить свій прояв, зокрема, у зростанні прямих іноземних інвестицій.

1.3 Глобалізація та інтернаціоналізація міжнародного бізнесу

Суть глобалізації полягає в розвитку взаємозв'язків і посиленні взаємозалежності між окремими країнами й географічними регіонами світу.

За умов глобалізації міжнародні корпорації стають частиною трикутника, в якому, крім них, діють місцеві фірми, а також інші міжнародні конкуренти. Кожній корпорації доводиться вести конкурентну боротьбу в трьох напрямах:

1) з місцевим конкурентом даної країни;

2) з іноземним конкурентом у даній країні;

3) з іноземними конкурентами на зарубіжних ринках.

Щоб отримати успіх в умовах глобалізації, міжнародним корпораціям доводиться пропонувати, а місцевим фірмам сприймати не окремі дії компаній, а цілий комплекс пропозицій -- так звані пакети розвитку, що містять усі основні аспекти бізнесу: від досліджень і персоналу до реклами й капіталу.

Ця ідея була обґрунтована С. Роненом [Rohnen, 1986, р. 67]. Згідно з цією ідеєю реальне просування бізнесу до ефективного виробництва товарів і послуг потребує комплексу «пакета розвитку», до складу якого входять: капітал, технології, інформація, кваліфікація і компетенція персоналу, рекламна і консалтингова підтримка, збутова мережа і т. ін. Звичайно, можна отримувати складові пакета частками окремо від різних фірм і дешевше. Однак врешті-решт досягнення світового рівня виробничих процесів уповільнюються. У цьому зв'язку варто звернути увагу на ефективність впровадження в Україні «пакетів розвитку» міжнародних корпорацій «Мак-Дональдс», «Кока-Кола», «Лукойл» та ін.

З розвитком процесів інтернаціоналізації форми міжнародного бізнесу змінюються від простих (міжнародна торгівля) до складних (міжнародні корпорації з прямими іноземними інвестиціями).

До основних форм міжнародного бізнесу можна віднести:

* експорт (імпорт);

* ліцензування;

* управлінські контракти;

* спільні підприємства;

* міжнародні корпорації.

Слід підкреслити, що експорт є найпростішою формою міжнародного бізнесу і являє собою продаж товарів (послуг) в інші країни. В сучасних умовах зовнішньоторговельні операції становлять понад 80% обсягів міжнародного бізнесу. До того ж експорт є найменш ризикованою, але й найменш прибутковою формою міжнародного бізнесу.

Зазначені особливості примушують учасників міжнародного бізнесу модернізувати експорт. Найпоширенішими формами такої модернізації є локальне складування і продаж, а також локальне складання і продаж.

Для розуміння етапів інтерналізації корисно використовувати відому модель ЕРRG (етноцентризм -- поліцентризм -- регіоцентризм -- геоцентризм), яку розробив Говард Перлмуттер.

Етноцентризм (Е) означає підпорядкування зарубіжних операцій внутрішнім операціям.

Поліцентризм (Р) -- врахування особливостей бізнесового середовища кожної приймаючої країни.

Регіоцентризм (К) -- зосередження повноважень і комунікацій на регіональному рівні, який включає групу приймаючих країн-сусідів.

Геоцентризм (глобалізм) (О) -- означає діяльність компанії по всьому світу шляхом розвитку співробітництва штаб-квартири з філіями для розробки стандартів і процедур, що відповідають і загальним, і локальним завданням фірми.

Більш розгорнуту схему інтернаціоналізації бізнесу пропонує Ненсі Адлер. Вона наведена на рис. 1.1. Як видно з цієї схеми, національні фірми (фаза І) не мають міжнародної діяльності. Міжнародні фірми (фаза II) спрямовують свої зусилля на експансію зовнішніх ринків. Після перетворення їх на мультинаціональні фірми вони намагаються збалансувати свої зв'язки в межах власних міжнародних ринків (фаза III). Нарешті, фаза IV означає, що збалансування внутрішніх зв'язків супроводжується динамічним пошуком нових ринків.

1.4 Транснаціональні корпорації як об'єкт міжнародного менеджменту

Основними характеристиками транснаціональних компаній є: наявність власників у різних країнах, міжнародний склад працівників, у тому числі менеджерів;міжнародне мислення вищого керівництва; джерела прибутку в різних країнах; міжнародна структура активів; продаж на закордонних ринках.

Сьогодні у світі налічується близько 65 тис. міжнародних корпорацій, що включають понад 700 тис. відділень. Для всіх міжнародних корпорацій (міжнародних організацій, мультинаціональних організацій, транснаціональних організацій) загальним є рух товарів, послуг, капіталу, технологій, інформацій, менеджменту між національними економіками. Самі корпорації утворюють у своїй сукупності систему багатонаціональних компаній.

Міжнародна корпорація складається з материнської компанії (М), розташованої в країні походження (заснування), і мережі відділень (філій) В1; В2;... Вп, які розміщені в приймаючих країнах 1; 2;... N.

Організація бізнесу в міжнародних корпораціях ґрунтується на спеціалізації окремих відділень і материнської компанії на певних видах продукції чи видів діяльності. Існує дві моделі спеціалізації: горизонтальна і вертикальна інтеграція.

Горизонтальна інтеграція означає таку взаємодію відділень міжнародної корпорації, за якої виготовлення і реалізація певної продукції на міжнародних ринки закріплюється за відповідними відділеннями з урахуванням усіх витрат.

Вертикальна інтеграція базується на спеціалізації окремих відділень за стадіями технологічного процесу й зосередженні виготовлення кінцевої продукції в незначній кількості філій, які поставляють її на світові ринки.

Природа міжнародних корпорацій значною мірою віддзеркалюється теорією інтерналізації, обґрунтованою Пітером Баклі та Марком Кассоном.

Теорія інтерналізації міжнародних корпорацій полягає в тому, що ринки проміжних продуктів і напівфабрикатів менш досконалі, ніж ринки кінцевої продукції, тому виготовлення проміжної продукції доцільно зосередити всередині компанії, розміщуючи замовлення між окремими відділеннями як у країні походження, так і за кордоном.

Таким чином, інтерналізація означає процес перетворення зовнішніх ринкових зв'язків у внутрішні (централізовано корпоративні) за умов більшої досконалості останніх.

РОЗДІЛ ІІ. СТРУКТУРА ТА ДИНАМІКА МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ В ГЛОБАЛЬНОМУ ЕКОНОМІЧНОМУ ПРОСТОРІ

2.1 Особливості організації міжнародного бізнесу в розрізі груп країн

Кожній країні присвоюється відповідна позиція в рейтингу сприятливості умов ведення бізнесу. Рейтинг має 189 позицій. Чим вище позиція країни в рейтингу сприятливості умов ведення бізнесу, тим сприятливіші підприємницьке середовище для відкриття і функціонування підприємства. Позиція кожної країни за рейтингом сприятливості умов для ведення бізнесу визначається через упорядкування сукупної оцінки, отриманої тією чи іншою країною за показником віддаленості від передового рубежу по десяти напрямках. Кожен з напрямків складається з декількох показників, що мають рівне значення для індикатора. Рейтинг для всіх країн складений за звітом Doing Business 2016.

Рисунок 2.1. Рейтинг країн за показником «Легкість ведення бізнесу»

Складено автором за даними: [Doing business 2016]

За найвижчим показником серед країн Великої сімки перше місце зайняла Італія з показником 45. На другому місці опинилась Японія -- 34, на третьому - Франція -- 27, на четвертому -- Німеччина -- 15, на п'ятому - 14, на шостому -- Великобританія -- 8, на сьомому -- США -- 7.

Рисунок 2.2. Рейтинг країн за показником «Початок справи»

Складено автором за даними: [Doing business 2016]

Показник мінімального капіталу є лише у Германії -- 33,9.

За найбільшою кількістю процедур перше місце займає Германія-- 9, друге -- Японія -- 8, третє та четверте місце -- США, Великобританія -- 6, п'яте і щосте -- Франция і Італія -- 5, сьоме -- Канада -- 2, найменша.

Показник за найбільшою кількостю днів, перше місце -- Герміня - 10,5, друге місце -- Японія -- 10,2, третє -- Великобританія -- 6, четверте -- США -- 5,6, п'яте --Італія -- 5,5, шосте -- Франція -- 4, сьоме -- Канада -- 1,5.

За вартістю перше місце -- Італія -- 13,8, друге місце -- Японія -- 7,5, третє -- Германія -- 1,8, четверте -- США -- 1,2, п'яте -- Франція -- 0,8, шосте -- Канада -- 0,4, сьоме -- Великобританія -- 0,3.

За найбільшою кількістю процедур перше місце займає Японія -- 19, друге -- США -- 15,8, третє -- Канада -- 12, четверте -- Італія -- 10, п'яте -- Франция та Великобританія-- 9, шосте - Германія -- 8.

За найбільшою кількість днів перше місце -- Канада -- 249, друге -- Італія -- 227,5, третє -- Японія -- 197, четверте -- Франция -- 183, п'яте - Великобританія -- 105, шосте -- Германія -- 96, сьоме - США - 78,6.

За найбільшою вартістю перше місце -- Франція -- 4,7, друге місце -- Італія -- 3,6, третє -- Канада -- 1,3, четверте -- Великобританія -- 1,2, п'яте - Германія -- 1,1, шосте -- США -- 1, сьоме -- Японія -- 0,6.

За контролем над якістю будівництва перше місце -- Канада -- 14, друге місце -- Франція -- 13, третє місце -- Італія -- 11, четверте місце -- Японія та США - 10, п'яте -- Германія -- 9,5, у Великобританії показник відстутній.

Рисунок 2.4. Рейтинг країн за показником «Отримання електропостачання»

Складено автором за даними: [Doing business 2016]

За найбільшою кількістю процедур-- Канада -- 12, друге місце -- Великобританія -- 9, третє та четверте -- Франція та Італія -- 5, п'яте -- США -- 4,8, шосте -- Японія -- 3,4, сьоме -- Германія -- 3.

За найбільшою кількість днів перше місце - Канада -- 249, друге місце -- Італія -- 124, третє -- Великобританія -- 105, четверте -- Японія -- 97,7, п'яте - США -- 89,6, шосте -- Франція -- 71, сьоме -- Германія -- 28.

За вартістю перше місце займає -- Італія -- 209,4, друге місце --Германія -- 42, третє - Франція -- 41,3, четверте -- США -- 25,5, п'яте -- Канада -- 1,3, шосте -- Великобританія -- 1,2, у Японії показник відстутній.

Надійність поставок і прозорість тарифів індексу : перше місце -- Канада -- 14, друге, третє, четверте -- Германія, Франція, Японія -- 8, п'яте -- Італія -- 7.

Реєстрація власності США

Рисунок 2.5. Рейтинг країн за показником «Реєстрація власності»

Складено автором за даними: [Doing business 2016]

За кількістю процедур перше і друге місце -- Великобританія, Франція -- 8. Третє і четверте місце -- Канада, Японія -- 6, п'яте -- Германія -- 5, шосте -- Італія -- 4.

За кількістю днів перше і друге місце - Великобританія і Франція -- 49, третє місце -- Германія -- 39, четверте місце -- Канада -- 16,5, п'яте -- Італія -- 16, шосте -- Японія -- 13.

За вартістю перше місце -- Германія -- 6,7, друге, третє -- Великобританія і Франція -- 6,1, четверте -Японія -- 5,8, п'яте -- Італія -- 4,4, шосте -- Канада -- 3,3.

За якістю індексу землеустрою перше місце -- Італія -- 26,5, друге, третє, четверте місце -- 24,5, п'яте - Германія -- 22, шосте -- Канада -- 21,5

Країни Вишеградської групи

За найбільшою кількістю процедур, перше місце, Чехія -- 8, друге місце - Словаччина -- 6, третє і четверте -- Польша, Угорщина -- 4.

За кількістю днів , перше місце -- Чехія -- 15, друге - Словаччина -- 11,5, третє і четверте -- Польша, Угорщина -- 5.

За вартістю перше та друге місце -- Польша і Угорщина -- 7,3, на третьому -- Чехія -- 6,7, на четвертому -- 1,5.

За мінімальним капіталом перше і друге місце -- 47,7, на третьому -- 18,5, четверте -- Чехія -- 0.

Рисунок 2.7. Рейтинг країн за показником “Починання справи”

Складено автором за даними: [Doing business 2016]

Рисунок 2.8. Рейтинг країн за показником «Контакт з дозволом на будівництво»

...