Глобальний вимір: проблема бідності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Державний вищий навчальний заклад «Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана»

Кафедра міжнародного менеджменту

Есе

на тему: «Глобальний вимір проблема бідності»

Київ - 2015

Глобалізація -- це і стан, і процес, і перспектива розвитку людського суспільства, з'єднання людськості у цілісному світі. Відомо, що переваги глобалізації не реалізуються автоматично. Не всі країни відчувають їх однаковою мірою. Досягнення глобальної економіки не зняли з повістки дня проблему подолання небезпечних розривів у рівнях економічного розвитку країн. Так, зокрема, на 20 % населення планети, яке проживає у багатих країнах, припадає 86 % світового ВВП. На 20 % населення, яке проживає у бідних країнах, припадає лише 4 % ВВП. Лідерами у глобальній економіці виступають країни "великої вісімки" -- США, Велика Британія, Німеччина, Італія, Канада, Франція, Японія та Росія. У глобальному масштабі нерівність між країнами ще більше посилюється. Сьогодні США, європейські країни та Японія у 100 разів багатші, ніж Ефіопія, Гаїті і Непал. Швидкий економічний ріст в Індії і Китаї, які належать до найбільших та найбідніших країн, сприяє зменшенню нерівності у світі.

Нині проблема бідності набула глобального характеру і властива як багатим індустріальним країнам, так і тим, що розвиваються, хоча й проявляється неоднаково. Так, у найбідніших країнах більшість населення неписьменне, живе фактично в антисанітарних умовах. Близько 1,5 млрд. людей позбавлені елементарної медичної допомоги, майже 2 млрд. -- не мають можливості користуватися безпечною для здоров'я водою, при цьому²/₃ всіх нужденних людей проживають у 10 країнах світу (Індії, Китаї, Бангладеші, Бразилії, Індонезії, Нігерії, В'єтнамі, Пакистані, Ефіопії, на Філіппінах). Щорічно від недоїдання у цих країнах страждає 500 млн. осіб, вмирає від голоду 30--40 млн.

У країнах "золотого мільярда" бідними вважають людей, які не мають необхідних коштів для отримання сучасної якісної освіти та інших можли­востей поліпшення власного добробуту. Незалежно від загального рівня життя населення у країні, завжди є частина людей, які живуть значно гірше, їх вважають бідними за національними стандартами. Оскільки бідні, наприклад, у Швейцарії чи США, вважаються цілком забезпеченими за національними стандартами України, а вітчизняне бідне населення живе непогано порівняно з більшістю населення Ефіопії, постає запитання, що саме вважають "бідністю".

Так, згідно з матеріалами найчастіше використовуваної в Інтернет-мережі енциклопедії - Вікіпедії : «бідність -- це соціальні відносини, що характеризуються відсутністю необхідних матеріальних засобів для того, щоб провадити «нормальне» (відповідно до норм прийнятих суспільством) життя, наприклад, неможливість прогодувати свою родину, дати освіту дітям чи забезпечити сім'ю якісним медичним обслуговуванням».

З'ясовуючи сутність бідності, по різному трактують причини її загострення та виникнення нерівності. Перша причина - це нерівний розподіл економічного виграшу від функціонування більш ефективних глобальних ринків. Посилення інтегрованості ринків товарів і послуг, збільшення потоків капіталу, поширення глобальних технологій сприяють перевищенню в усьому світі попиту на працівників, що володіють відповідними навичками, над пропозицією. У результаті підсилюється нерівність не тільки усередині країн, - показовими прикладами можуть бути Китай і Індія, - але й між країнами, оскільки виникають стимули до еміграції їхніх висококваліфікованих громадян, тому що у бідних країнах практично відсутні можливості продуктивно застосовувати свої професійні навички.

Друга причина того, що глобалізація сприяє посиленню нерівності, - недосконалість глобальних ринків. Класичний приклад "провалу" ринку - забруднення навколишнього середовища, у результаті якого винний одержує вигоди, не несучи повного тягаря витрат. На глобальному рівні висока емісія парникових газів у США покладає додаткові витрати на бідні країни.

Третя причина, за якою глобалізація веде до нерівності, - те, що на глобальному рівні режими торгівлі, міграції й охорони прав інтелектуальної власності природно відбивають більшу ринкову владу багатих країн. Показовим прикладом є боротьба, що розгорнулася в теперішній час, за зниження розмірів сільськогосподарських субсидій і тарифів у багатих країнах, що обмежують доступ виробників з бідних країн на їхні ринки. Проблема тут полягає не в наявності якоїсь змови, а в тім, що під час переговорів облік вимог внутрішньої політики в країнах ЄС, США і Японії виявляється важливіше, ніж проблема нерівності ринкових можливостей для фермерів, що вирощують бавовну в країнах Західної Африки.

Бідність наявна навіть у найрозвинутіших країнах. Незважаючи на те, що Велика Британія є однією з найбагатших країн Європи і світу, вона має доволі високий рівень бідності, основними причинами якого вважають недостатній перерозподіл доходів, низький рівень соціальної допомоги, а також несправедливу сплату податку до місцевої адміністрації, оскільки найбідніше населення віддає для цього найбільшу частку своїх доходів. Основними показниками добробуту індивіда у Німеччині, крім доходів і багатства, є такі виміри: освіта, робочий статус, здоров'я, житло, в тому числі середовище мешканця, сімейний статус та соціальні зв'язки. В США людина вважається бідною, якщо вона заробляє за місяць близько 1000 дол., в Італії межа бідності вимірюється 900 євро. Водночас, наприклад у Нігерії, така ситуація оцінюється як благополучна.

Україна є однією з країн, де бідність набула поширення, оскільки набагато більше, ніж половина доходу, витрачається на харчування. Статистичні дані свідчать, що якість харчування населення нижча, ніж в інших європейських країнах. Середня тривалість життя зменшилася до 70 років. Також спостерігається зниження вкладень в освіту та науку, що призводить до виїзду за кордон найкращих учених -- найбільш активних, ініціативних, освічених. Такі сфери, як наука, культура і медицина, стають платними, а тому й недоступними для бідних.

Бідність -- явище багатогранне, відповідно, й показник бідності повинен відображати цю багатогранність. У рамках концепції людського розвитку для цього розроблені два показники бідності -- індекс бідності (злиденності) населення для країн, що розвиваються (ІБН-1), та індекс бідності (злиденності) населення для роз­винутих країн (ІБН-2).

Індекси бідності населення складаються з таких компонентів :

ІБН-1: 1) частка осіб, які не доживають до 40 років; 2) рівень неграмотності; 3) складний показник матеріальної забезпеченості, що включає: частку населення, яка не має доступу до безпечної води; частку населення, яка не має доступу до медичних послуг; частку дітей віком до 5 років з недостатньою масою тіла;

ІБН-2: 1) частка осіб, які не доживають до 60 років; 2) рівень функціональної неграмотності (нездатності розуміти прочитане); 3) частка населення, яка визнана бідною за доходами (межа становить 50 % медіанного особистого доходу); 4) рівень застійного безробіття (тривалістю 12 місяців і довше).

Американське джерело Business Insider вирішило скласти свій Misery Index-2013, підрахувавши найбільш свіжі показники щодо 197 країн світу.

ТОП-25 країн, населення яких бідує:

Як виявилося, найгірше живе населення Зімбабве, 95% якого навіть не працевлаштовані. При цьому практично на одному рівні по нещастю з африканськими країнами опинилася сусідня Білорусь. Її індекс убогості зріс до рівня 71 - з 53,4, зафіксованих у червні 2012 року. Україна зайняла 71-е місце з 144-х в рейтингу процвітаючих країн світу за версією лондонського Legatum Institute.

У доповіді про людський розвиток 2014 року, оприлюдненої Програмою розвитку Організації Об'єднаних Націй (ПРООН) було розраховано індекс багатовимірної бідності. Індекс багатовимірної бідності (ІББ) вивчає фактори на рівні господарств, що показують більш повну картину бідності, аніж тільки вимірювання доходу. До таких факторів віднесли грамотність дорослого населення, охоплення шкільною освітою дітей, рівень дитячої смертності, доступ до чистої води, електрики і каналізації, а також основних товарів та житлового будівництва.

У 104 країнах, що були оцінені за допомогою ІББ, приблизно 1,56 млрд осіб - або більш ніж 30% населення - живуть за межею багатовимірної бідності. Усі країни із найбільшим рівнем бідних осіб за показниками ІББ знаходяться у Африці: Ефіопія (87%), Ліберія (84%), Мозамбік (79%) та Сієр Леон (77%). За абсолютними показниками найбільше осіб, що живуть за межею багатовимірної бідності, знаходиться у Південій Азії, включаючи 612 мільйонів тільки у Індії. Для України даний показник становить 0,008.

За даними доповіді, 2,2 млрд. людей планети живуть у бідності. Стійка уразливість загрожує людському розвиткові, і без систематичної боротьби з нею, здійснюваної за допомогою державної політики та соціальних норм, прогрес не буде ані справедливим, ані сталим. Таким чином, проблема економічної нерівності та бідності, яка на початку XXI століття розглядається як головна у соціально-економічній політиці будь-якої держави, в окремих країнах загострилася настільки, що власними зусиллями вони вирішити її не в змозі. Така ситуація детермінує необхідність розробки нових інструментів вирішення проблеми бідності, які базуватимуться на відповідних методологічних висновках і матимуть глобальну інституціональну основу.

бідність населення економічний нерівність

Література

1. Бочан І.О., Михасюк І.Р. Глобальна економіка: Підручник. - К.: Знання, 2007. - 403 с.

2. Буряк П.Ю., Гупало О.Г. Європейська інтеграція і глобальні проблеми сучасності: Навчальний посібник. - К.: Хай-Тек Прес, 2007. - 336 с.

3. Економічні проблеми XXI століття: міжнародний та український виміри/ За ред. С.І.Юрія, Є.В.Савельєва. - К.: Знання, 2007. - 595 с.

4. Бердсол Н. Усиление неравенства в новой глобальной экономике//Вопросы экономики. - 2006. - №4. - с. 84 - 89

5. http://www.imf.org

6. http://www.un.org

Размещено на Allbest.ru