Міжнародний поділ праці

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

ГЕОГРАФІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

ІНДЗ на тему:

«Міжнародний поділ праці»

Виконала: студентка 104 групи

Напрям підготовки: «Менеджмент» Коляска Д.Г.

Науковий керівник: к.г.н., доц. Вацеба В. Я.

Чернівці 2015

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ЕФЕКТИВНІСТЬ МІЖНАРОДНОГО ПОДІЛУ ПРАЦІ, ЙОГО ВИДИ

2. ФОРМИ МІЖНАРОДНОГО ПОДІЛУ ПРАЦІ ТА ТЕНДЕНЦІЇ ЙОГО РОЗВИТКУ

3. РОЛЬ НТР У РОЗВИТКУ СУЧАСНОГО МІЖНАРОДНОГО ПОДІЛУ ПРАЦІ

ВИСНОВОК

Список використаних джерел

ВСТУП

Міжнародний поділ праці - об'єктивна матеріальна основа міжнародного обміну товарами і послугами, технологіями та знаннями, база розвитку виробничого, науково-технічного, торговельного та іншого співробітництва між країнами світу незалежно від їхньої економічної розвиненості і становища у світовій економіці.

Сутність міжнародного поділу праці виявляється в єдності двохпроцесів - розчленування процесу виробництва і подальшого його об'єднання. У спеціалізації різних видів трудової діяльності в окремихкраїнах та в подальшому їх взаємодії і взаємодоповнення - основний зміст міжнародного поділу праці.

Міжнародний поділ праці є засобом економії витрат суспільної праці, основою раціоналізації світових і національних продуктивних сил, забезпечує формування оптимальних міжнародних відтворювальних пропорцій на галузевому і територіально-краєвому рівні.

Історично і логічно міжнародний поділ праці - елемент загальної системи суспільного поділу праці, продовження його розвитку всередині окремих країн. У свою чергу, міжнародний поділ праці-активно впливає на розвиток продуктивних сил і виробничих відносин, робить істотний вплив на внутрішньо-національні форми поділу праці.

1. ЕФЕКТИВНІСТЬ МІЖНАРОДНОГО ПОДІЛУ ПРАЦІ, ЙОГО ВИДИ

У світовому господарстві виділяються три види поділу праці:

* загальна - за сферами виробництва і галузях народного господарства(галузева спеціалізація). Звідси випливає раніше сформовані у світовому господарстві традиційний поділ експортерів на індустріальні, сировинні, аграрні тощо;

* приватне - базується на виробництві окремих видів кінцевої продукції та послуг (предметна спеціалізація);

* одиничне - засноване на спеціалізації виробників на виготовленні окремих деталей, вузлів, компонентів кінцевої продукції (повузлова і подетальная спеціалізація) і на окремих стадіях (у їх взаємозв'язку) технологічного процесу (технологічна спеціалізація).

З прогресом виробництва приватне і одиничний поділ праці в значній мірі переплітаються і доповнюють один одного, стають все більш різноманітними і дробовими. З іншого боку, на основі виробництва окремих вузлів і деталей нерідко виникають передумови виробництва нових видів продукції і навіть «відбруньковування» від сформованих вже галузей нових галузей виробництва.

Основним спонукальним мотивом участі в міжнародному поділі праці для країн світового співтовариства є отримання економічних вигод. У найзагальнішому вигляді ці вигоди полягають у наступному: на світовий ринок надходять ті товари, послуги, технології і т.п. даної країни, національні витрати виробництва яких нижче світових, а ввозяться ті результати виробництва, національні витрати на які вище мірових1.

Суть питання полягає в тому, що всі товари, що надходять на світовий ринок, незалежно від національної приналежності беруть участь у формуванні світових цін і обмінюються в пропорціях, що підкоряються законам світового ринку.

В ході міжнародного обміну товарами і послугами в будь-якій країні, що бере участь у міжнародному поділі праці, забезпечуються отримання різниці (вигоди) між інтернаціональною і національною вартістю експортованих і імпортованих товарів і послуг, а також економія національних витрат на відмові від внутрішнього виробництва товарів та послуг за рахунок їх відносно дешевого імпорту.

Міжнародний поділ праці, будучи функцією розвитку продуктивних сил і міжнародних економічних відносин, створює об'єктивні умови для посилення взаємозв'язку і взаємозалежності відтворювальних процесів країн світу, породжує стимули до взаємовигідного економічного співробітництва, розширює межі інтернаціоналізації виробництва до загальносвітових масштабів. Таким чином, в основі процесу глобалізації економіки лежить якісно новий рівень міжнародного поділу праці.

Своєрідність сучасного етапу міжнародного поділу праці полягає в тому, що в ході свого розвитку всі країни (насамперед провідні індустріально розвинені і так звані країни «наздоганяючого розвитку») прагнуть на основі максимального використання наявних у них можливостей в ході конкурентної боротьби «вбудувати» національну економіку або її елементи у світовій відтворювальний процес і відстоювати, а по можливості і розширювати свою «нішу» («сегмент») в міжнародному поділі праці.

Історично вихід відтворювального процесу за межі національного господарського простору поступово стає нагальною необхідністю економічного разів розвитку. Національні господарства виявлялися все більш пов'язаними із зовнішнім світом, все більш «відкритими» по відношенню до нього Становлення відкритої економіки - об'єктивна тенденція світового розвитку. міжнародний поділ праця економіка

Відкрита економіка передбачає при збереженні цілісності національної економіки її зростаючу включеність, інтегрованість у світове господарство. Відкрита економіка - це ефективне використання принципу порівняльних переваг у міжнародному поділі праці при змінюються світогосподарських умовах, активне використання різних форм спільного бізнесу. Таким чином, відкрита економіка - це національна економіка з високим ступенем включеності в міжнародний поділ праці.

Найважливішим критерієм відкритості національної економіки є сприятливий інвестиційний клімат країни, що стимулює приплив капіталовкладень, нових технологій, інформації. Відкрита економіка передбачає розумну доступність внутрішнього ринку для притоку іноземного капіталу, товарів, послуг, інформації, робочої сили.

Відкрита економіка сприяє:

* поглиблення міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва;

* поширення та сприйняття світового досвіду розвитку міжнародних економічних відносин;

* зростання конкуренції і співробітництва між національними і зарубіжними суб'єктами підприємництва на світовому ринку.

У цілому під впливом міжнародного поділу праці в умовах зростання відкритості національних економік у світовому господарстві виникає як би додаткова сила, результати дії якої, складаючись з матеріально-речовими і особистісними факторами виробництва, присвоюються все зростаючим числом суб'єктів світового співтовариства.

2. ФОРМИ МІЖНАРОДНОГО ПОДІЛУ ПРАЦІ ТА ТЕНДЕНЦІЇЙОГО РОЗВИТКУ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

Останнім часом у світі відбулися масштабні економічні, політичні та соціальні зміни, які мали істотний вплив на світове господарство в цілому і міжнародний поділ праці зокрема.

Процес поділу праці нескінченний, але конкретні форми його прояви мають свої історичні рамки, з часом можуть змінюватися, втрачати або навпаки нарощувати внутрішні імпульси свого розвитку. Мова не йде, звичайно, про повне зникнення старих форм поділу праці. Вони можуть зберігатися, але втрачають свою домінуючу роль (подібно дотого, як елементи мануфактурного поділу праці продовжували існувати і після затвердження машинного виробництва).

Характер взаємодії між загальним, приватним і одиничним поділом праці в загальній системі міжнародного поділу праці в останні роки істотно змінюється. З одного боку, міжнародний поділ праці продовжує традиційно висловлювати процес стихійного розподілу виробничих функцій між країнами як суб'єктами світової господарської системи. З іншого - виробничі функції, планомірно розподіляючись всередині ТНК, не виходячи за їх рамки, «переступають» національні межі.

В умовах глобалізації світового господарства зростаючий вплив на зміни в напрямках і формах розвитку міжнародного поділу праці надають найбільші ТНК і сформовані ними транснаціональні відтворювальні комплекси, що працюють в єдиному режимі, заданому транснаціональними технологічними системами. При цьому технологічну єдність підприємств різних країн, що входять до складу таких транснаціональних відтворювальних комплексів, у ряді випадків доповнюється фінансовим та організаційним єдністю.

Міжнародний поділ праці реалізується у своїх основних формах -міжнародної спеціалізації і кооперації виробництва.

Під міжнародною спеціалізацією виробництва розуміється така форма міжнародного поділу праці, коли галузі, підгалузі, окремі технологічні процеси підприємств національних господарств орієнтуються на випуск однорідної продукції понад внутрішні потреби. Класифікуючи різні види міжнародної спеціалізації виробництва, можна виділити насамперед міжгалузеву та внутрішньогалузеву спеціалізацію.

Міжгалузева спеціалізація передбачає зосередження в окремих країнах певних галузей виробництва при відсутності в них цілого ряду інших галузей. Раніше міжнародна спеціалізація розвивалася майже виключно як міжгалузева, прикладом чого є спеціалізація багатьох країн Азії, Африки і Латинської Америки на виробництві мінеральної і сільськогосподарської сировини, а також деяких видів продовольства, тобто в галузі добувної промисловості і сільського господарства. Такий вид міжнародної спеціалізації пов'язаний з недостатнім розвитком продуктивних сил у багатьох країнах, тому їх місце в міжнародному поділі праці визначалося наявністю тих чи інших природних ресурсів - мінеральної або сільськогосподарської сировини, можливістю вирощування певних продовольчих культур.

Міжгалузева спеціалізація стає характерною і для розвинених країн, особливо відносно невеликих за розміром території та кількістю населення. Хоча їх спеціалізація почасти також пов'язана з географічним середовищем і природними умовами, вона більш прогресивна і характеризується виробництвом промислових продуктів і напівфабрикатів. Наприклад, Норвегія в довоєнний період спеціалізувалася на виробництві алюмінію, Бельгія - чавуну і сталі, Фінляндія - лісоматеріалів і продукції деревообробки.

Росія бере участь у міжнародному поділі праці на міжгалузевій основі як постачальник енергетичних ресурсів (нафта, нафтопродукти, природний газ), чорних і кольорових металів, добрив, паперової продукції. У цих галузях виробництва залежність від зовнішнього ринку досить висока.

Показники ступеня залученості окремих галузей виробництва в міжнародну спеціалізацію можуть бути визначені двома шляхами. По-перше, шляхом обчислення ступеня участі даної галузі в міжнародній спеціалізації в порівнянні з іншими галузями національної економіки. Цей показник може бути розрахований на основі зіставлення експортних квот (відношення експорту до обсягу виробництва) окремих галузей.

По-друге, шляхом виявлення ролі галузі цієї країни на світовому експорті відповідної продукції. У цьому випадку коефіцієнт відносної експортної спеціалізації (Коесит) може бути визначений як відношення питомої ваги товару (сукупності товарів галузі) в експорті країни до питомої ваги товару (товарів-аналогів) у світовому експорті.

Природно, що чим вище Коесит, тим більшу роль відіграє країна в світовому експорті, виробляючи конкурентоспроможну продукцію для внутрішнього і зовнішнього ринків. Роль окремих країн у міжнародній спеціалізації не залишається постійною, вона змінюється під впливом цілої низки факторів. Наприклад, під впливом успіхів в розвитку технології виробництва та поліпшення якості виробів в інших країнах дана країна може бути витіснена з займаних позицій.

Для економіки країни важливе значення має набір галузей, в яких вона спеціалізується в світовому господарстві. Більш ефективною для країни є спеціалізація в передових (наукоємних) галузях обробної промисловості, продукція яких більш високо оцінюється і менш схильна до кон'юнктурних коливань.

З початку науково-технічної революції (НТР) розвивається новий вид спеціалізації, відповідний наступного етапу в міжнародному поділі праці, - внутрішньогалузева спеціалізація. Вона пов'язана з галузями, заснованими не стільки на використанні природних ресурсів, скільки на результати науково-технічної діяльності, і охоплює переважно промислово розвинуті країни, хоча ТНК втягують в цю спеціалізацію і країни, що розвиваються.

Розвинені країни, як великі, так і малі, мають більш-менш однакову галузеву структуру виробництва, якщо під галузями розуміти досить великі підрозділи виробництва. У цих умовах поглиблення міжнародної спеціалізації йде по лінії внутрішньогалузевої спеціалізації і є необхідною умовою розвитку новітніх галузей. При цьому можливість країни зайняти певне місце у міжнародній спеціалізації шляхом випуску новітньої продукції визначається рівнем витрат на галузеві науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки (НДДКР). Швидке зростання витрат у нових галузях пов'язаний також з посиленням конкурентної боротьби між країнами, що мають подібну галузеву структуру, особливо в електроніці, авіаракетобудування, інших галузях машинобудування, а також хімії, де спостерігається високий темп зростання витрат на НДДКР.

Одним з напрямків міжнародної внутрішньогалузевої спеціалізації виробництва є предметна спеціалізація, що полягає в зосередженні випуску певних видів продукції даної галузі в тій чи іншій країні. Зокрема, існує спеціалізація великих фірм США, Великобританії, ФРН, Японії, а отже, і самих цих країн на виробництві деяких видів устаткування, синтетичних матеріалів і т.д. У ряді галузей складається міжнародна спеціалізація на виробництві виробів певних типорозмірів. Так, тракторобудування в США спеціалізується на виробництві найбільш потужних колісних і гусеничних тракторів, в Англії - колісних тракторів середньої потужності, а у ФРН - таких же тракторів малої потужності.

Міжнародна внутрішньогалузева спеціалізація виробництва розвинена і в автомобільній промисловості, яка значною мірою працює на експорт. Так, західноєвропейські країни спеціалізувалися в основному на мало-і мікролітражних автомобілях, які вивозили навіть у США, що є одним з найбільших виробників автомобілів у світі. Нині становище найбільшого експортера автомобілів завоювала Японія.

Більш тісні зв'язки між виробниками різних країн виникають на базі подетальної спеціалізації, що представляє собою зосередження на заводах окремої країни випуску комплектуючих виробів, вузлів або деталей, які не мають самостійного застосування, а використовуються як частин кінцевого продукту. Такого роду міжнародна спеціалізація отримала розвиток при виробництві продукції масових видів - автомобілів, тракторів, радіо-, телеапаратури та ін - і часто поширюється на випуск двигунів, електрообладнання, коробок передач, насосів, підшипників, різних приладів і т.д.

Отримує розвиток, хоча ще й не дуже значне в міжнародних масштабах, технологічна спеціалізація, яка полягає у виконанні на підприємствах певних видів робіт. До цього виду спеціалізації може бути віднесено виготовлення не тільки на внутрішній, але і на зовнішній ринок поковок, лиття, штамповок, заготовок і т.п.

Слід зазначити, що подетальна і технологічна спеціалізація носить, як правило, внутрішньогалузевої характер. Але іноді фірми спеціалізуються на виробництві деяких деталей або напівпродуктів, які отримують міжгалузеве застосування. У цьому сенсі подетальна і технологічна спеціалізація може мати форму міжгалузевої спеціалізації.

Розвиток міжнародної спеціалізації виробництва супроводжується розвитком міжнародної кооперації виробництва. Коли мова йде про міжгалузевий і предметної внутрішньогалузевої спеціалізації, то, як правило, виробник в змозі самостійно організувати процес виготовлення продукції та реалізувати її на ринку, в тому числі світовому. Якщо ж спеціалізація приймає характер подетальної або технологічної, неминуче встановлення прямого контакту між виробниками деталей, вузлів або напівпродуктів (в хімічній промисловості) з їх споживачами - виробниками готової продукції. Дуже часто деталі майбутньої готової продукції призначені для конкретних моделей автомобілів, літаків, електронної продукції і т.д. Тому кооперація передбачає свідоме співпраця різних фірм у виробництві готової продукції.

До найважливіших особливостей міжнародної кооперації виробництва відносяться:

* узгодження учасниками в договірному порядку або шляхом внутрішньофірмового регулювання умов спільної діяльності як на попередній стадії, так і в процесі випуску виробів на основі кооперації;

* участь в якості безпосередніх суб'єктів виробничого кооперування промислових підприємств (фірм) різних країн;

* розподіл між учасниками кооперації в рамках узгодженої програми завдань з випуску деталей, вузлів і готової продукції; при цьому можливий випуск готового виробу на одному підприємстві-кооперантами, якому інші поставляють деталі та вузли, або на двох-трьох підприємствах. У такому випадку між цими підприємствами можливі зустрічні поставки деталей і вузлів готового виробу;

* економічні відносини між підприємствами-кооперантами будуються на основі не звичайних договорів купівлі-продажу, а довгострокових контрактів, в яких встановлюється порядок визначення обсягів поставки кооперованої продукції, цін на неї і т.д. Важливим елементом договорів є забезпечення ритмічності поставок, встановлення санкцій за порушення їх термінів. Кооперування між фірмами різних країн розвивається не тільки в сфері виробництва, але і в області НДДКР, проектування та спорудження об'єктів, у сфері збуту, надання послуг та ін За формами організації при цьому перш за все необхідно виділити підрядне кооперування, яке передбачає, що одна з сторін угоди дає іншій або іншим учасникам замовлення на виконання певної роботи на основі обумовлених вимог, включаючи обсяги і терміни поставок, їх якість і т.д.

Підрядне кооперування може охоплювати не лише співпраця у виробництві вже відомого продукту, але й підряд на проектування і створення нового продукту. До підрядних кооперування можуть бути віднесені і реалізація готової продукції торговими фірмами за контрактом з фірмою-виробником, технічне обслуговування та ін.

Інша форма організації кооперування - спільне виробництво, коли дві-три або більше фірм на основі угоди спільно випускають готову продукцію, здійснюючи між собою спеціалізацію на виконанні окремих видів робіт. Наприклад, авіаційні фірми Великобританії, Франції, ФРН, а також Іспанії кооперуються у виробництві пасажирських літаків «Аеробус», а також ряду військових літаків. Спільне виробництво може включати в себе співпрацю фірм в широкому діапазоні - починаючи зі створення нового продукту, його виготовлення і закінчуючи спільної його реалізацією.

У ряді випадків співробітництво фірм в організації спільного виробництва продукту отримує більш глибокий характер, і вони створюють спільне підприємство. Воно є самостійною компанією для спільного здійснення будь-якого проекту. Фірми - засновники спільного підприємства на паритетних засадах вкладають у його створення або фінансові ресурси (капітали), або нову технологію, чи виробничі потужності. Як правило, спільне підприємство створюється для здійснення одного проекту. Для співпраці з багатьох проектів фірми-кооперантами можуть створювати партнерства (товариства).

Формою виробничого кооперування є і договірна спеціалізація, яка передбачає розмежування програм учасників угоди. Такі угоди зазвичай не тільки спрямовані на усунення дублювання виробництва, що, природно, усуває конкуренцію між учасниками на ринках відповідних товарів, але й передбачають співробітництво у виробництві іншої продукції, взаємні або односторонні субпідрядні поставки, спільні наукові дослідження і розробки.

Міжфірмові коопераційні угоди можуть включати: співпраця в навчанні персоналу та налагодженні виробництва; ліцензійні угоди; субконтракти на виробництво, складання і подальшу закупівлю продукції; контракти на управління та маркетинг; співпраця в геологорозвідці та наукових дослідженнях.

Стратегічним альянсом (стратегічним партнерством) зазвичай називається міжфірмова коопераційна угода, яка крім інших областей співробітництва включає спільне виробництво товарів і послуг, зазвичай у вигляді належить учасникам альянсу спільного підприємства.

Значення угод про спеціалізацію та кооперування виробництва полягає в тому, що, обмежуючи конкуренцію між окремими підприємствами, вони дозволяють їм використовувати перш за все вигоди великосерійного спеціалізованого виробництва.

Інший міжнародний формою спеціалізації та кооперування між підприємствами різних країн є розвиток діяльності ТНК. Цілком природно, що між підприємствами, розташованими в різних країнах, але належать одній компанії, розвиваються спеціалізація і кооперування в найрізноманітніших і найбільш зручних формах. З огляду на те що ці підприємства управляються з одного центру, відносини між ними більш стабільні, а зв'язки - глибші і довгострокові. Але навіть у межах однієї транснаціональної компанії міжнародна спеціалізація підприємств таїть у собі деякі елементи нестійкості: можливі перебої з постачанням деталей у зв'язку зі страйками і т.д. Тому ТНК часто створюють на своїх підприємствах в різних країнах дублюючі виробництва.

Тим не менш процеси поглиблення міжнародної спеціалізації і кооперування розвиваються в основних галузях промисловості, і особливо в галузях машинобудування, що пояснюється конструктивними, якісними і технологічними особливостями продукції, що випускається в цих галузях продукції. В силу зазначених особливостей тут можлива організація масового спеціалізованого виробництва окремих деталей, вузлів, агрегатів і готових виробів на десятках, сотнях і більшій кількості взаємопов'язаних між собою підприємств різних країн світу. У результаті реалізації зазначених напрямків діяльності ТНК в ряді випадків формуються і функціонують транснаціональні відтворювальні комплекси. Факторами ефективного розвитку міжнародної спеціалізації та кооперації виробництва в рамках транснаціональних відтворювальних комплексів є:

* технологічний прогрес, що дозволяє поглиблювати розчленовування виробничого процесу в обробній промисловості;

* розвиток транспортних систем транснаціональних відтворювальних комплексів, що дозволяє знижувати транспортні витрати;

* розвиток управлінських технологій, що дозволяє оперативно і ефективно контролювати діяльність географічно віддалених один від одного виробничих одиниць транснаціональних відтворювальних комплексів;

* розвиток інформаційних технологій, яке дає можливість максимально спростити і здешевити передачу великих обсягів інформації і таким чином не тільки контролювати територіально роз'єднані виробничі ланцюжки, але й оперативно пристосовувати виробництво до вимог конкретного ринку. ТНК в цьому випадку можуть комбінувати великомасштабне виробництво зі спеціалізованим виробництвом (в тому числі і малими серіями), які орієнтуються на потреби конкретного ринку.

3. РОЛЬ НТР У РОЗВИТКУ СУЧАСНОГО МІЖНАРОДНОГО ПОДІЛУ ПРАЦІ

До основних факторів, які призвели до корінних змін у формах і напрямах міжнародного поділу праці у другій половині XX ст., Відносяться, по-перше, НТР та пов'язані з нею зміни в світовому господарстві і, по-друге, крах колоніальної системи.

НТР призвела насамперед до відносного зниження ролі для промислово розвинених країн сировини і продовольства, що поставлялися з менш розвинених країн. НТР сприяла більш економного витрачання природної сировини, розширення виробництва синтетичного сировини в самих розвинутих країнах, а також збільшення в останніх виробництва деяких видів натуральної сировини. НТР в сільському господарстві призвела до зростання самозабезпеченості розвинених країн, особливо в Західній Європі, продовольством і сільськогосподарською сировиною. Все це певною мірою підірвало ту основу, на якій базувалося міжнародний поділ праці з початку XX ст. Воно не могло далі розвиватися по лінії поглиблення спеціалізації країн Азії, Африки та Латинської Америки тільки на виробництві сировини і продовольства.

Разом з тим під впливом НТР інтенсифікувалися процеси міжнародного поділу праці між промислово розвиненими країнами. Тенденція до розвитку масового автоматизованого виробництва з плином часу приходить в суперечність з тенденцією до подальшого його ускладнення і збільшення різноманіття продукції, у результаті чого стали неминучими спеціалізація промислово розвинених країн на випуску окремих видів продукції та придбання іншої продукції в зарубіжних країнах. Конкурентна боротьба в післявоєнні роки зумовила досить інтенсивний процес спеціалізації окремих промислово розвинених країн на випуску певних видів продукції.

Важливу роль у зміні міжнародного поділу праці зіграв крах колоніальної системи. Після досягнення політичної самостійності молоді національні держави опинилися перед необхідністю підвищення рівня свого економічного розвитку, що зажадало створення національного багатогалузевого господарства і зміни його ролі в системі міжнародного поділу праці. Розвиток нових галузей виробництва, перш за все обробної промисловості, стає для молодих держав необхідним, оскільки під впливом НТР попит на світовому ринку на сировину і продовольство відносно скорочується.

З метою становлення національної економіки країни, що розвиваються стали на шлях взаємного співробітництва. Однією з важливих форм його стало створення регіональних торгово-економічних союзів, інтеграційних угруповань країн, що розвиваються, в рамках яких скасовуються торгові й валютні обмеження, укладаються угоди про співробітництво в галузі промисловості, транспорту та ін Незважаючи на значні труднощі та протиріччя, що виникають у цих угрупованнях, вони сприяють розвитку нових напрямків господарських зв'язків країн, що розвиваються, поділу праці між ними.

Змінюється і ставлення ТНК промислово розвинутих країн до діяльності в країнах, що розвиваються. Зокрема, враховуючи сучасні зрушення на світовому ринку, які зумовлюють відносне зменшення попиту на сировину і продовольство, ТНК взяли курс на участь у створенні галузей обробної промисловості, нових і навіть новітніх виробництв у країнах, що розвиваються, використовуючи в своїх цілях низьку вартість робочої сили в цих країнах. При цьому мова йде про створення підприємств обробної промисловості, як правило, спеціалізованих на виготовленні окремих деталей або вузлів продуктів, збірка яких здійснюється в розвинених країнах.

З урахуванням зазначених обставин міжнародна кооперація виробництва може бути класифікована наступним чином (табл. 1).

Таблиця 1

Слід зазначити, що Росія поки ще мало бере участь у різних формах міжнародної кооперації. Хоча окремі вітчизняні підприємства і компанії мають угоди з західними фірмами про постачання деталей і вузлів, така кооперація охоплює дуже невелике коло виробництв, про що свідчить незначна роль коопераційних поставок в російській зовнішній торгівлі. Тому в даній області міжнародного співробітництва для Росії в цілому і вітчизняного бізнесу зокрема є дуже великі можливості.

У сучасних умовах формується нова структура глобального виробництва. Падає значення традиційних галузей матеріального виробництва, і зростає роль нових наукомістких виробництв, сфери інформації, «індустрії знань», сфери послуг. Відбувається все більше «обнаучуванням» виробництва, перетворення науки в безпосередню продуктивну силу, зростання ролі інтелекту як головного виробничого ресурсу. На це вказують різкі зміни в структурі витрат виробництва. Так, якщо за багатьма традиційним промисловим товарам найбільшу частину витрат ще складають витрати на сировину і робочу силу, то у виробництві мікросхем вони складають відповідно 1 і 12%, а витрати на НДДКР тут доходять до 70%.

Конкурентоспроможність високотехнологічних галузей і виробництв в цих умовах розглядається не як здатність виробляти максимальний обсяг продукції в одиницю часу або на одиницю будь-якого матеріального ресурсу. Тепер це часто не вміння виробляти багато вже освоєних видів продукції, а здатність виробляти швидше за своїх конкурентів принципово нову продукцію, що задовольняє постійно мінливі потреби ринку.

Показниками конкурентоспроможності в цих умовах служать такі, як «кількість нових товарів в одиницю часу», «час, що витрачається на вихід нового товару на ринок» і т.п. Непрямою критерієм оцінки конкурентоспроможності в цьому випадку може служити ринкове становище (наприклад, динаміка питомої ваги продукції, що продається) фірми, галузі, країни в цілому.

В умовах НТР відбувається злиття міжнародного промислового капіталу з міжнародними банківськими групами у вигляді транснаціональних або багатонаціональних корпорацій. Це надає нові риси таким традиційним явищам, як вивіз капіталу за кордон. Крім колишніх мотивів отримання прибутку з'явилися і нові мотиви, пов'язані з можливістю перенесення науково-технічних переваг, досягнутих в одній країні, в інші держави і регіони світу з метою закріпитися в них і одночасно посилити конкурентні позиції у власній країні.

Перехід до переважно інтенсивного типу розвитку виробництва визначив якісне зрушення в продуктивних силах, технологічний переворот у багатьох галузях виробництва та областях невиробничої сфери. Все більш безпосереднє і органічне поєднання НТР з виробництвом дозволяє зробити висновок про її поступове переростання в новий якісний стан, який можна характеризувати як глобальний інформаційно-технологічний переворот.

Цей переворот проявляється в наступних формах:

* прискорений розвиток електронно-обчислювальної техніки, широке використання мікропроцесорів;

* перехід на ресурсі-і енергозберігаючі технології, підвищення ролі нетрадиційних джерел енергії;

* перехід до нових конструкційних матеріалів і різке поліпшення якісних характеристик традиційних матеріалів;

* індустріальне використання новітніх досягнень традиційної та нетрадиційної біології.

Визначальну роль у цих процесах відіграє формування глобальної (загальносвітової) інформаційної системи. При цьому відбувається стирання меж між різними технологіями зв'язку та комп'ютерними технологіями, вони все більше «зростаються» в єдину і цілісну інформаційну систему.

З світогосподарської точки зору інформаційна сфера прискорює поширення відомостей про переваги нових технічних рішень і в значній мірі усуває можливість монополізації технічного прогресу. У цих умовах різко розширюється число країн, потенційно здатних включитися в процес виробничого застосування новітніх технологічних рішень. Тим самим складаються нові передумови для модернізації міжнародного поділу праці та подальшого вдосконалення конкретних форм його прояви.

Центр ваги міжнародного поділу зміщується в напрямку обміну науково-технічними досягненнями, виробничим досвідом та іншими видами ноу-хау. Уречевлена носієм такого обміну стають комплекти програм для різного роду керують виробництвом систем. Відбувається певна «дематеріалізація» товарних потоків, яка виражається в заміщенні торгівлі товарами торгівлею інформацією, інженерними та управлінськими послугами. Звичайно, при цьому за імпортом передового досвіду може послідувати і товарний імпорт (наприклад, оргтехніки тощо).

Природно, і в цьому випадку залишається місце для міжнародного поділу праці в його «старих» формах (поставки мінеральних ресурсів, обмін сільськогосподарською продукцією). Разом з тим їх відносне значення падає. При широкому використанні поновлюваних джерел енергії, розвитку системи багаторазового використання вихідної сировини і т.д. ресурсна залежність виробництва від імпортної сировини неминуче зменшується. Таке ж становище може скластися і з непрямим «імпортом праці», що лежить в основі міжнародного поділу праці на базі різної напруженості балансів трудових ресурсів або неоднаковою «ціни» праці в різних країнах.

Нові технології приводять в дію господарські зв'язки нової якості: вони націлені на економію ресурсів, індивідуалізацію і спеціалізацію виробництва та споживання. Сукупний результат від нових форм міжнародного поділу праці проходить не стільки по ланцюжку витрат, скільки у напрямку наростаючого ефекту від їх застосування. Наслідком цього процесу є збереження всіх видів ресурсів.

Характерною рисою НТР є її глобальний характер, що виключає локальне вплив фронтального технологічного перевороту на обмежене коло країн, що пішли в силу конкретних історичних причин у свого роду технологічний «відрив» від решти країн світу. Це пов'язано з широким використанням у процесі технічного перевороту досягнень фундаментальної науки, розповсюдження яких не піддається жорсткому контролю. Зазначені обставини не означають, звичайно, що НТР нівелює умови і конкретні форми міжнародного поділу праці в усіх регіонах і країнах світу.

Науково-технічний розрив, що існує між країнами, з плином часу буде поступово долатися. В основі такого процесу лежить багатоступенева форма «імітаційного» запозичення технологій, яка відіграє виняткову роль на перших етапах розвитку національного науково-технічного потенціалу.

Суть питання полягає в тому, що високі технології, як правило, звертаються переважно між промислово розвиненими країнами. Середні та низькі технології, що не представляють значної цінності для розвинених країн, реалізуються на ринках країн, що розвиваються, для яких ці технології є новими технологіями. Провідниками такої політики часто виступають ТНК.

Принципова особливість такого обміну - включення менш розвинених країн у загальносвітовий процес НТП. Під впливом НТР створюються умови для подолання суперечностей між розвиненими і що розвиваються країнами в галузі як економічних, так і науково-технічних взаємин.

Перехід до відкритої ринкової економіки колишніх соціалістичних і багатонаселених країн, що розвиваються підвищує їх адаптивну здатність до сприйняття даної закономірності.

НТР як визначальний чинник розвитку МРТ призвела до того, що світове господарство дедалі виразніше стає глобальною економічною середовищем. У цьому середовищі поступово складається певний комплекс науково-технологічних, господарсько-виробничих, організаційно-інформаційних відносин на рівні держав, міжнародних організацій, транснаціональних і національних компаній і фірм, населення країн та регіонів, які виступають як інтернаціональні виробники і споживачі.

ВИСНОВКИ

Можна зробити висновок, що роль міжнародного поділу праці дуже значна, в першу чергу, в здійсненні обміну товарами, послугами, знаннями між країнами світу.

Поділяючи процеси виробництва, тим самим залучаючи до співпраці різні країни, міжнародний поділ праці сприяє отриманню економічних вигод для його учасників, які забезпечуються за рахунок відмінностей у витратах з виробництва товарів.

Таким чином, міжнародний поділ праці безпосередньо бере участь у розвитку та зміцненні міжнародних економічних відносин, що безумовно є позитивним моментом в даному питанні.

Все це дає підставу вважати, що ефективність міжнародного поділу праці незаперечна.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТКРАТУРИ

1. Ломакін В.К. Світова економіка: Підручник для вузів.-2-е вид. перераб. і доп. М.: ЮНИТИ - ДАНА, 2003. 735 с.

2. Міжнародні економічні відносини: Підручник. / За ред. Б. М. Смітенко. М.: ИНФРА-М, 2005. 512 с.

3. Міжнародні економічні відносини: Підручник для вузов. / Під ред.проф. В. Є. Рибалкіна. 4-е вид.. перераб. і доп. М.: ЮНИТИ - ДАНА, 2003. 519 с.

4. Світова економіка. Економіка зарубіжних країн: Підручник. / Под ред. Колесова В.П., Осьмовой Н. М.: Флінта, 2000. 480 с.

5. Халевинская Є.Д., Крозе І. Світова економіка: Підручник. М.: Юристь, 1999. 304 с.

Размещено на Allbest.ru