Світова організація торгівлі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Світова організація торгівлі (СОТ) - це провідна міжнародна економічна організація, членами якої вже є 161 країна, на долю яких припадає більше 96% обсягів світової торгівлі; її функціями є встановлення правил міжнародної системи торгівлі і вирішення спірних питань - членами, що підписані під близько 30-ма угодами організації. Після приєднання ряду країн, які зараз є кандидатами на вступ, у рамках СОТ здійснюватиметься майже весь світовий торгівельний обіг товарів та послуг.

За останні роки значно розширилася сфера діяльності СОТ, яка на сьогодні далеко виходить за рамки власне торговельних стосунків. СОТ є потужною і впливовою міжнародною структурою, здатною виконувати функції міжнародного економічного регулювання. Членство у СОТ стало на сьогодні практично обов'язковою умовою для будь-якої країни, що прагне інтегруватися у світове господарство.

Процеси створення, становлення і розширення СОТ не були простими та однозначними. Хоча за останні 30 років масив загальних правил СОТ надзвичайно зріс, СОТ усе ще базується на принципі двосторонніх переговорів між членами з метою взаємного відкриття їх ринків.

Члени СОТ, формулюючи вимоги до країн-претендентів стосовно доступу до їх ринків, відстоюють інтереси власних підприємств, захищаючи таким чином власне виробництво та робочі місця. Тому переговорний процес є непростим і, як правило, тривалим.

Розвиток міжнародного поділу праці, поява дедалі більшої кількості нових товарів та інші чинники обумовили необхідність розроблення деталізованого й уніфікованого зовнішньоторговельного класифікатора.

Розроблення такої системи було завершено Радою митного співробітництва (РМС) за участі 20 інших міжнародних організацій прийняттям у 1983 р. документа під назвою "Гармонізована система опису і кодування товарів, що обертаються в міжнародній торгівлі".

Тільки за період Токійського раунду переговорів держав-учасниць ГАТТ (1973-1979 pp.) були вироблені й ухвалені такі угоди і домовленості: Угода про зниження ставок митних тарифів, Угода щодо змін у правовій структурі міжнародної торгівлі, Угода щодо антидемпінгу, Угода щодо субсидій і компенсаційного мита, Угода про оцінювання в митних цілях, Угода щодо процедури ліцензування імпорту, Угода щодо технічних бар'єрів у торгівлі, Угода з торгівлі цивільною авіатехнікою, Угода щодо урядових закупок і міжнародних домовленостей з яловичини, міжнародні домовленості щодо молочних продуктів та ін.

Сьогодні нетарифні бар'єри являють собою найефективнішу зброю дискримінації і блокування доступу до ринків збуту. Вони містять у собі велику кількість протекціоністських прийомів (за підрахунками ЮНКТАД, понад 800): починаючи від урядових субсидій, кількісних обмежень, уведення санітарних і технічних норм і закінчуючи навмисним ускладненням адміністративних процедур. Іншим різновидом немитних бар'єрів є так звані угоди про упорядкування вільної торгівлі.

Зростання обсягів зовнішньоекономічних зв'язків, їх ускладнення, постійність і посилення взаємозалежності викликають необхідність створення міжнародних митних інститутів. Основні з них такі:

1) міжнародний режим митної території і митних кордонів;

2) мито;

3) митний тариф;

4) загальна система преференцій і, генеральна система торговельних преференцій;

5) митні пільги;

6) митний контроль держав і служб.

Якщо товар, імпортований на територію зони вільної торгівлі за преференційною ставкою мита, реекспортується на територію іншої країни, остання повинна стягувати мито, що дорівнює різниці між сплаченим митом і більш високим митом, яке було б сплачене, якби товар вивозився безпосередньо з її території.

Отже, установлюється режим митного оподаткування тільки на переміщення товарів.

Так, наприклад, у рамках Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ) створена зона вільної торгівлі промисловими товарами, тобто режим цієї зони не поширюється навіть на сільськогосподарську продукцію.

Незважаючи на розбіжності в назвах (зона вільної торгівлі, або підприємництва, експортно-промислова зона, вільні зовнішньоторговельні зони, технологічні парки, "технополіси" та ін.), за функціональним призначенням їх можна звести до двох основних типів. До першого типу належать відокремлені території, призначені для зберігання, сортування, упаковування і перевалювання товарів без їх додаткового оброблення, до другого типу - промислово-технічні зони, які створюються для виробничої діяльності. Вільні економічні зони (ВЕЗ) можуть бути анклавного типу або інтегровані в національну економіку.

Митний союз створюється шляхом укладення державами багатостороннього договору. Генеральна угода про тарифи і торгівлю визначає митний союз як заміну "кількох митних територій однією при повному скасуванні мита усередині даного союзу і створення єдиного зовнішнього митного бар'єру" (п.8, ст. XXIV ГАТТ).

Митний союз можливий у тому разі, якщо угода про вільну торгівлю доповнюється єдиною зовнішньоторговельною політикою його учасників відносно третіх країн. Водночас повністю зберігається економічний суверенітет держав у питаннях економічної і валютної політики.

Митний союз передбачає встановлення єдиного зовнішнього митного тарифу, єдиних митних правил і організацію єдиної митної адміністрації. Він може передбачати умови про порядок, критерії розподілу між членами союзу отриманих митних доходів і, виключає можливість застосування державою - учасницею даного союзу будь-яких обмежувальних правил міжнародної торгівлі на своїй митній території.

світова організація торгівля товар

У ряді зон вільної торгівлі в складі митної території утворюються митні округи, що мають міжнародне значення.

Безмитні зони встановлюються для зручності транзиту товарів державам, що не мають виходу до моря (статті 127, 128 Конвенції ООН з морського права 1982 p.). Транзитний рух є основою створення безмитних зон.

У травні 1987 р. ЄАВТ і ЄЕС підписали дві конвенції - про спрощення формальностей у торгівлі товарами і про єдину процедуру транзиту (обидві конвенції набрали чинності з 1 січня 1988 p.). Конвенція про єдину процедуру транзиту передбачає введення єдиного адміністративного документа, дія якого поширюється на митну територію 18 західноєвропейських держав - членів ЄАВТ і ЄЕС.

Нині з'являються нові види митних територій, що мають на меті усунення кордонів і різноманітних бар'єрів між державами Співтовариства. Відповідно до Шенгенської конвенції, підписаної Францією, ФРН і країнами Бенілюксу, з 1 січня 1991 р. фактично ліквідуються кордони між цими країнами, які залишаться лише на географічних картах. Усередині так званого "шенгенського простору" не буде ні прикордонників, ні митників. Шенгенська конвенція передбачає єдиний підхід до вирішення цілого комплексу проблем: боротьба з нелегальною імміграцією, злочинністю; надання політичного притулку; порядок видачі віз тощо.

Зона вільного підприємництва створюється для надання пільгових економічних умов розвитку виробництва товарів і послуг у рамках обмежених територій, міст, морських і авіаційних портів, прикордонних станцій. Митний контроль на зовнішніх і внутрішніх кордонах такої зони здійснюється державою.

Продукція, що надходить на територію зони вільного підприємництва через кордон, у тому числі і для перероблення, складання і наступного реекспорту. Після тривалої перерви в переговорах по приєднанню України до Світової Організації Торгівлі (СОТ), в червні 2000 року відбулось чергове сьоме засідання Робочої групи по приєднанню України до СОТ. Починаючи з цього періоду почали відбуватись значні зміни законодавства України, спрямовані на гармонізацію у відповідності до вимог ГАТТ/СОТ. На восьмому засіданні Робочої групи Україною було надано план першочергових заходів з метою гармонізації законодавства у відповідності до вимог системи угод СОТ. Планом першочергових заходів було передбачено введення в дію визначеного переліку проектів законів з метою вирішення пріоритетних питань гармонізації національного законодавства. До такого переліку було включено двадцять проектів Законів України, зокрема, щодо внесення змін до законів України "Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції", "Про страхування", "Про телебачення і радіомовлення", прийняття Податкового та Митного кодексів, приєднання до низки міжнародних угод та конвенцій.

Вимоги до законодавства країн-членів СОТ та країн, що мають намір приєднатись до цієї організації, формалізовані в Угодах Уругвайського Раунду Багатосторонніх Торговельних Переговорів 1994 року.

Починаючи з 1998 року Інститут проводить моніторинг чинного законодавства України, проектів Законів України, що знаходяться на розгляді Верховної Ради України, та здійснює їх аналіз на відповідність вимогам Генеральної Угоди з Тарифів і Торгівлі, яка була укладена в 1947 році та змінена за рішенням Сторін ГАТТ у 1994 році.

Одним із пунктів Плану першочергових заходів передбачалося прийняти Митного кодексу України, в якому будуть встановленні правила визначення митної вартості товарів у відповідності до вимог ГАТТ.

До цього часу методика визначення митної вартості встановлена Статтею 16 Закону України "Про Єдиний митний тариф" (№2097-XII від 5.02.1992р.) і виданою на виконання цього Закону Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку визначення митної вартості товарів та інших предметів у разі переміщення їх через митний кордон України" № 1598 від 05.10.1998 р.

Норми статті 16 Закону "Про Єдиний митний тариф" та Постанови КМУ № 1598 не відповідають вимогам Угоди про правила митної оцінки.

11 липня 2002 року було прийнято новий Митний кодекс, яким питання визначення митної вартості врегульовано відповідно до норм Угоди про правила митної оцінки.

З часу введення в дію нового Митного кодексу, тобто з 1 січня 2004 року, проблема невідповідності українського законодавства нормам Угоди про правила митної оцінки буде знята.

6 квітня 1996 року Указом Президента України затверджено Концепцію трансформації митного тарифу України на 1996 - 2005 роки відповідно з системою ГАТТ/СОТ (Генеральна угода з тарифів та торгівлі Світової організації торгівлі). Концепція визначає основні принципи та напрямки поступової трансформації митного тарифу України для забезпечення гарантованого доступу до товарних ринків Отже, можна зробити наступні висновки:

Основні тенденції в здійсненні зовнішньої митної політики в сучасній загальній системі держав визначаються тим, що більшість країн світу (понад 160) за основу побудови національних митних тарифів прийняли єдину міжнародну товарну класифікацію, так звану Брюссельську митну номенклатуру.

У травні 1987 р. ЄАВТ і ЄЕС підписали дві конвенції - про спрощення формальностей у торгівлі товарами і про єдину процедуру транзиту (обидві конвенції набрали чинності з 1 січня 1988 p.). Конвенція про єдину процедуру транзиту передбачає введення єдиного адміністративного документа, дія якого поширюється на митну територію 18 західноєвропейських держав - членів ЄАВТ і ЄЕС.

Відповідно до Єдиного зводу антидемпінгових правил Європейського економічного співтовариства під демпінгом розуміють "поставку" у "Загальний ринок" товарів за ціною, нижчою від "нормальної".

Спеціальне мито стягується:

* як захисний захід, якщо товар увозиться на митну територію тієї або іншої держави в таких обсягах або на таких умовах, що завдають або загрожують завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних або безпосередньо конкуруючих товарів;

* як захід попередження учасників зовнішньоекономічних зв'язків, які порушують загальнодержавні інтереси в цій галузі, а також як запобіжний захід недобросовісної конкуренції у випадках, зазначених у національному митному законодавстві.

Ставка спеціального мита встановлюється в кожному окремому випадку.

"Сезонне", або "тимчасове", мито стягується з ввозу або вивозу окремих товарів і предметів протягом певного періоду (звичайно він не перевищує трьох-чотирьох місяців). Цей вид мита забезпечує захист внутрішнього ринку держави в сезонний період, наприклад у сезон збору місцевого врожаю.

"Протекціоністське" мито встановлюються державою (або групою держав) для захисту національної промисловості і сільського господарства.

Размещено на Allbest.ru