Україна та механізм вирішення спорів Світової організації торгівлі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра міжнародного права

РЕФЕРАТ

з дисципліни "Міжнародне економічне право"

на тему: «Україна та механізм вирішення спорів СОТ»

Виконав:

Хрупчик Р.М.

Керівник:

Гурін К.С.

Київ - 2016

Зміст

Вступ

1. Процедура вирішення спорів в рамках СОТ

2. Україна та механізм вирішення спорів СОТ

3. Участь України у врегулюванні спорів СОТ

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Сучасна процедура вирішення спорів, що існує у Світової організації торгівлі (далі - СОТ), є результатом довготривалого та складного процесу розвитку. Невдала спроба створення Міжнародної торговельної організації чітко продемонструвала небажання країн-членів підпорядковувати свою торговельну політику будь-якій міжнародній організації та віддавати повноваження вирішувати спори третій стороні. Це, на їхню думку, становило певну загрозу суверенітету. Тому весь процес еволюції механізму вирішення спорів відображає вагання країн між бажанням мати ефективну, зорієнтовану на правові засоби систему вирішення спорів та бажанням мати стабільну торгівельну політику.

Урегулювання економiчних проблем за допомогою права завжди було й залишається складним завданням. Це особливо стосується торгiвлi, яка є джерелом спорiв i розбiжностей внаслiдок того, що в самiй природi вiдносин купівлі-продажу первiсно мiститься конфлiкт iнтересiв. Невипадково, що розробці механiзму врегулювання суперечок авторами Марракеських угод було придiлено значну увагу тим бiльше, що закладена ст. ХХII i ХХIII ГАТТ-47 своєрiдна система врегулювання спорiв з часом стала «пробуксовувати». Підґрунтям для розуміння сучасної комерційної дипломатії та торговельної політики в цілому є вивчення еволюції системи регулювання міжнародної торгівлі в рамках двох найважливіших інституцій у цій сфері: Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (далі по тексту - ГАТТ) та Світової організації торгівлі (далі по тексту - СОТ). Природа механізму вирішення спорів до сьогодні залишається питанням, яке широко обговорюється провідними спеціалістами торговельного права. Питання щодо того, який саме характер - політичний чи юридичний має механізм вирішення спорів, виникає з історії функціонування цього режиму в системі ГАТТ, де регулювання його діяльності значно відрізнялося від сучасного.

1. Процедура вирішення спорів в рамках СОТ

Торговельні суперечки держав-членів СОТ є результатом порушених торговельних угод СОТ. Наприклад, суперечка виникає коли одна держава-член СОТ приймає законодавчий акт чи інші нормативно-правові документи, які розглядаються іншими державами-членами СОТ як протиправні відповідно зобов'язань які містяться в угодах СОТ.[4]

Порушенням права СОТ розглядаються дії не лише керівництва держави, а й дії уряду, окремих державних органів та іноді і недержавних інституцій. Як приклад, порушенням права СОТ буде одноособове встановлення державою-членом СОТ проходження експортними/імпортними товарами (послугами) обов'язкових процедур (які не передбачаються окремими угодами СОТ) санітарного чи фітосанітарного контролю. Відповідно, кожна з держав-членів організації матиме право ініціювати процес вирішення спорів в рамках СОТ. Надалі, за результатами розгляду цього питання органом вирішення спорів СОТ такі обов'язкові процедури будуть визнані протиправними, а держава яка їх застосувала -- порушником.[1]

На відміну від ГАТТ 1947 року коли розгляд торговельних суперечок міг тягнутися десятиріччями, Уругвайський раунд запровадив чіткі та умовно швидкі строки для кожного з етапів процедури вирішення суперечок чим безумовно сприяв підвищенню її ефективності. За результатами цього раунду переговорів ряд дослідників стверджує про перехід від політико-дипломатичного методу врегулювання торговельних спорів до адміністративно-правового.

До складу Органу вирішення спорів (ОВС) входять скоріш політичні представники держав-членів СОТ, а не професійні та об'єктивні судді, арбітри чи науковці. В той же час, на відміну від політичного представництва інтересів держав в СОТ, фактичний розгляд торговельних спорів і прийняття рішень за ними здійснює не ОВС як такий, а «панелі». Цим і обумовлюється по-перше формальність «судейських» функцій ОВС, та по-друге, відповідно перехід від політичної до правової процедури вирішення спорів. Панелі утворюються згідно з положеннями «Домовленості про врегулювання суперечок»[1].

'Процес вирішення спорів в рамках СОТ здійснюється в два етапи:' розгляд справи панеллю та розгляд справи апеляційним органом (за умов подання апеляції). Давайте зупинимось на аналізі цих етапів.

Розгляд справи панеллю

Приймаючи справу до розгляду, ОВС зобов'язує сторони пройти процедуру взаємних консультацій. Згідно зі ст. 4 Домовленості про врегулювання суперечок (надалі -- «ДСА») консультації є обов'язковим етапом процесу вирішення спорів. Мета консультацій полягає в тому, щоб визначити чи можуть сторони по справі вирішити свої суперечки шляхом мирних переговорів. Якщо сторони по справі не здатні врегулювати суперечку на цьому етапі, впродовж 60 днів, то заявник (держава яка ініціювала процес вирішення суперечки) може вимагати, відповідно положень ДСА, заснування панелі для розгляду справи.[1].

Заснування панелі для розгляду справи регламентується положенням ст. 6.1. ДСА. Панель засновується під час наступної зустрічі сторін після їх попередньої зустрічі на засіданні ОВД де заявник вперше вимагав про це. Така вимога повинна містити перелік спеціальних заходів чи процедур які на думку заявника порушила винна сторона. У вимозі також повинні бути зазначені норми права СОТ на яких заявник ґрунтує свої обвинувачення та стисло вказана суть спору. ОВС засновує панель в кожному такому випадку за одним можливим виключенням -- якщо обидві сторони по справі будуть проти заснування панелі.

За загальним правилом ст. 8.5 передбачає наявність трьох пеналістів однак за погодженістю сторін можливе збільшення їх кількості до п'яти. Стаття 8.6 передбачає, що Секретаріат СОТ має запропонувати кандидатури членів панелі сторонам по справі, причому останні можуть ветувати запропоновані кандидатури лише за наявності об'єктивних обставин. Однак, на практиці сторони по справі рідко мають можливість відхилити запропонований склад панелі. Крім того, якщо сторона чи сторони по справі не погоджуються з потенційним запропонованим їм складом панелі на протязі 20 днів з моменту коли була заснована панель то кожна зі сторін має право вимагати від Генерального Директора СОТ остаточно визначити склад панелі.

Члени панелі повинні мати достатню кваліфікацію та знання права СОТ, бути фахівцями у питаннях вирішення суперечок чи міжнародними торгівельними експертами. Наприклад, ними можуть бути люди які раніше були у складі панелі, представляли справу на розгляд панелі чи в минулому репрезентували держав-членів СОТ в процесі розгляду суперечок ще до створення ОВС, тобто відповідно загальним процедурам передбаченим ГАТТ 1947 року. Також до складу панелі можуть бути призначені відповідні представники держав-членів СОТ не зацікавлені по суті справи. Стаття 8.3. ДСА передбачає, що громадяни сторін по справі не можуть бути у складі панелі крім випадків коли обидві сторони по справі не погодяться на це.

Формально, рішення панелі по справі має рекомендаційний характер для ОВС, однак такі «рекомендації» можуть бути відхилені лише за умов «негативного консенсусу» усіх членів ОВС СОТ. Тобто, якщо усі члени СОТ будуть проти такої «рекомендації». По аналогії із судовим процесом, тут можна виділити два етапи: попередній розгляд справи панеллю та розгляд справи панеллю. Положення ст. 7.1 ДСА передбачає стандартний «мандат консультацій», якщо сторони не викажуть погодження на інший. Стандартний мандат консультацій включає право розгляду спірного питання на предмет його відповідності чи невідповідності угодам на порушення яких посилається заявник.[1].

Правове регулювання процедури вирішення спорів в рамках розгляду справи панеллю закріплюється ст. 12 ДСА. Перед першим засіданням панелі, кожна зі сторін має надати їй свої письмові доводи. На першому засіданні сторони по справі та інші члени-СОТ які заявили свій інтерес у справі також надають свої доводи та аргументи однак зазвичай в усній формі. На другому засіданні сторони по справі надають свої доводи у письмовій формі. Мета надання доводів у письмовій формі, під час другого засідання панелі, полягає у необхідності як змістовного спростування аргументів наданих противною стороною під час першого засідання, так і фактичного підтвердження своїх власних аргументів.

Якщо якась із сторін під час розгляду справи панеллю підіймає наукові, експертні чи інші питання які потребують участі кваліфікованих спеціалістів то панель може запросити таких спеціалістів та/чи групу таких спеціалістів для надання висновку. Прийнявши експертний висновок та заслухавши відгуки сторін на нього панель приймає рішення та надає сторонам для ознайомлення описову його частину (факти та аргументацію) відповідно до якої сторони мають два тижні щоб привнести свої коментарі та/чи аргументи. За результатами вказаного двотижневого періоду панель надає сторонам уточнене рішення, яке має характер «проміжного відгуку», однак з уточненням виявлених порушень та відповідних висновків панелі.

Після цього сторони мають тиждень для надання своїх коментарів щодо цього проміжного відгуку панелі. Після вказаного періоду для надання сторонами своїх коментарів починається новий двотижневий період на протязі якого панель розглядає доводи сторін та за своїм рішенням може або додатково призначити засідання (у ці два тижні) або остаточно вирішити справу. Три тижні по тому, це рішення панелі розповсюджується поміж усіма іншим державам-членам СОТ для ознайомлення.[6]

Згідно з положенням ст. 16.4 ДСА вказане рішення панелі стає рекомендацією чи рішенням ОВС якщо: 1) протягом 60 днів не буде відхилено консенсусом ОВС; 2)протягом 60 днів «винна» сторона офіційно не повідомить ОВС про своє рішення подати апеляцію до Апеляційного органу.[1]. Кожна зі сторін має право подати апеляцію.

Апеляційний розгляд

Кожна апеляційна заява розглядається трьома членами АО. АО складається з сіми членів які назначаються ОВС на чотири роки. Член АО може лише раз бути переобраним на другий строк. Крім того, членом АО може бути лише відома у професійних кругах людина, яка має достатній авторитет та довіру. Також члени АО мають бути фахівцями з права СОТ та добре розумітися у міжнародних торгівельних відносинах.

На відміну від члена панелі, який може бути представником незацікавленої у спорі держави, член АО не може бути якимось чином пов'язаним із державною службою, тобто не може бути на посаді держслужбовця жодної з держав.

Апеляційний розгляд справи не передбачає повністю новий її перегляд, а лише перевірку суто правових її аспектів та насамперед правильності інтерпретації панеллю тих чи інших положень угод СОТ. Потрібно відмітити, що АО не має компетенції розглядати нові факти чи переглядати вірність вже наданих доказів. Відповідно до положень ст. 17.5 ДСА апеляційний розгляд справи не повинен перевищувати 60 днів, однак у особо складних випадках він може бути пролонгованим ще на 30 днів. За результатами апеляційного розгляду готується рішення-відгук яке далі надається ОВС для затвердження.

Рішення-відгук АО вважається автоматично затвердженим ОВС якщо на протязі 30 днів воно не буде відхилено за консенсусом ОВС (тобто консенсусом представників усіх країн-членів СОТ)[1].

2. Україна та механізм вирішення спорів СОТ

Утворення системи вирішення спорів СОТ бере початок із положень системи права ГАТТ-1947 щодо вирішення міждержавних торгових спорів. УРСР було запропоновано приєднатися до багатосторонньої торгівельної системи та багатосторонньої системи вирішення міждержавних торгових спорів, ставши таким чином біля витоків цієї системи у рамках багатосторонньої торгівельної системи Міжнародної торгівельної організації, ГАТТ, а потім - СОТ. Однак через політичні причини вона втратила таку можливість.[7]

Лише в 2008 р. Україна завершила чотирнадцятирічний переговорний процес щодо приєднання до СОТ і стала повноправним учасником системи вирішення спорів СОТ. Для нашої держави було б цілком логічним повною мірою використати переваги цього механізму, у тому числі шляхом участі в реформуванні системи вирішення міждержавних торгових спорів у рамках Дохійського раунду розвитку СОТ.

Це ставить перед українською наукою міжнародного права низку складних завдань не тільки щодо вивчення та узагальнення права СОТ, але й розроблення національної концепції захисту внутрішнього ринку та доступу на ринки держав - членів СОТ.

У глобалізованому світі кожна країна намагається захищати національні інтереси, проте загрози для товаровиробників виникають як ззовні, так і всередині країни.

Будь-який рух у напрямку приєднання до існуючого, більш розвинутого, вже є позитивним. Процедури врегулювання торгових спорів у рамках СОТ є розвинутими, а досвід -- значним для того, щоб прискіпливіше його вивчити з метою запозичення. І в першу чергу варто звернути увагу на підхід. Адже направленість на врегулювання певного конфлікту створює значно більше можливостей отримання взаємоприйнятного результату для сторін.

Попередні консультації при вирішенні конфліктів мають на меті створення певного підґрунтя для успішного вирішення спору. Саме цього не вистачає при виникненні спорів за участю суб'єктів господарювання в Україні. Певною мірою це стосується також державних регулюючих та контролюючих органів. Створення та ефективне застосування механізмів врегулювання, можливість обговорення певної правової ситуації та проведення консультацій з метою роз'яснення є позитивним шляхом у напрямку зменшення кількості спорів. Діяльність держаних органів повинна бути спрямована в першу чергу на попередження правопорушень, врегулювання правових конфліктів. Звісно, це не має призводити до уникнення відповідальності. Але застосування правових санкцій не повинно бути головним завданням -- має бути ефективний, дієвий досудовий правовий механізм врегулювання спорів. А механізм розгляду спорів у рамках СОТ може бути вивчений більш ретельно в рамках створення такого механізму. [2]

Зі вступом до СОТ Україна та її національні виробники отримали змогу ефективніше захищати свої торгові інтереси у відносинах з іншими державами в разі застосування ними торгових бар'єрів, що не відповідають вимогам СОТ.

В умовах жорсткої конкуренції на світовому ринку посилюються тенденції захисту національного ринку та національного виробника на державному рівні. Спостерігається збільшення випадків впровадження країнами -- учасницями СОТ різних заходів, які обмежують національний ринок для іноземних виробників та не завжди відповідають вимогам СОТ. Україна тут не є винятком.

Прикладом є введення Україною спецмита на імпортні автомобілі. Україна, в свою чергу, скаржилася на введення спеціальних мит з боку інших країн, зокрема на тютюнові та алкогольні вироби (Грузія та Вірменія), вугілля, шоколад і скло (Росія), екологічний збір на імпорт певної промислової продукції (Молдова).

У багатьох країнах є спеціальні внутрішні органи, які представляють інтереси держави та її національних виробників у рамках СОТ. У США, наприклад, цю функцію виконує Федеральний торговий представник, а в країнах ЄС -- Європейська комісія.

В Україні відповідні функції покладено на Мінекономрозвитку. Згідно з внутрішнім законодавством, такі органи наділені правом представляти інтереси національного виробника у торгових спорах з іншими державами в рамках СОТ. Тут є спеціальні механізми врегулювання торгових спорів. Перевага цих механізмів у тому, що їх обов'язковим елементом є проведення попередніх переговорів (консультацій) між зацікавленими державами. Більшість торгових конфліктів у СОТ вичерпується саме на цій стадії. І лише якщо консультації не призводять до врегулювання, спір передається на вирішення спеціального органу (Dispute Settlement Body), що має розглянути спір протягом чітко визначеного часу (спір зазвичай триває близько півтора року, включно з апеляцією). Рішення DSB є обов'язковими, а в разі його невиконання зацікавлена держава має право у відповідь застосувати торгові санкції до держави-порушниці. [2]

Механізми захисту від недобросовісної конкуренції. Практичний аспект. спір світовий торгівля конкуренція

Проблеми розвитку і застосування українського та міжнародного законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності

Проблема застосування українського та міжнародного законодавства не втрачає актуальності вже багато років. Причому не стільки в матеріальному праві, скільки в процесуальному. У судовій практиці більшість проблем полягає не стільки в рішеннях іноземних судів, скільки у визнанні їх в Україні.

Прикладами проблем при розгляді цієї категорії справ є ситуація із правонаступництвом -- при зміні назви чи будь-якої реорганізації або зміні організаційно-правової форми боржника. На думку багатьох суддів, отримання дозволу на примусове виконання іноземного рішення не є стадією судового процесу в розумінні статті 37 Цивільного процесуального кодексу України, і в її рамках неможливе вирішення питання про процесуальне правонаступництво сторони у справі, а суд не може входити в обговорення правильності рішення по суті. Така абсурдна за логікою позиція призводить до суттєвого затримання процесу, й боржники нею користуються. Отже, виконання рішення іноземного суду може затягуватися на роки.

Іншим прикладом є непоодинокі випадки некоректної інтерпретації терміна «публічний порядок України». Протиріччя публічному порядку держави згідно з Нью-Йоркською конвенцією є підставою для відмови у визнанні арбітражного рішення. Тому подеколи боржники на цій підставі будують свій захист, і суди часто схиляються до доволі абсурдних аргументів. Наприклад, виходячи з того, що засобом платежу в Україні є гривня, рішення про стягнення боргу в Україні в іноземній валюті не відповідають валютному законодавству України, а отже, це є протиріччям публічному порядку держави. При цьому тлумачення даного терміна Верховним Судом України не має достатньої визначеності.

Також судові органи часто перевищують свою компетенцію та вдаються до розгляду справи по суті.

Врегулювання зазначених та подібних недоліків принесло б суттєве полегшення іноземним кредиторам та вплинуло б на привабливість України та розвиток зовнішніх торгових відносин. [3]

3. Участь україни у врегулюванні спорів СОТ

Україна--Вірменія

Про справу

20 липня 2010 р. Україна зробила запит на проведення консультацій із Вірменією щодо заходів з її боку, які впливають на імпорт і внутрішні продажі тютюнових виробів та алкогольних напоїв. Україна стверджувала, що закон Вірменії про податки на тютюнову продукцію від 24 березня 2000 р. містить дискримінаційні положення щодо внутрішніх податків на імпортні тютюнові вироби і, отже, порушує статтю III GATT 1994 і пункт 1.2 Протоколу Вірменії про приєднання до СОТ. Крім того, Україна стверджувала, що закон встановлює митні збори на імпорт тютюнових виробів у розмірі 24%, що вище, ніж зв'язана ставка Вірменії у СОТ. Що стосується імпортованих алкогольних напоїв, то Україна стверджувала, що закон Вірменії "Про акцизний податок" від 7 липня 2000 р. встановлює вищі акцизи на імпортні алкогольні напої, ніж на аналогічні вироби вітчизняних виробників. Україна вважала, що це також не узгоджується із зобов'язаннями Вірменії відповідно до статті III GATT 1994.

Економічна вартість питання

Доречно зазначити, що обсяг українського експорту до Вірменії у 2009 р. становив 0,4% від усього експорту з України, і близько п'ятої частини цього експорту припадало саме на тютюнову та алкогольну продукцію, що становило менш як 0,1% у загальному експорті України того року. Станом на сьогодні Станом на сьогодні створення робочої групи з цього питання було відкладено. Слід гадати, що це пов'язано з кількома факторами, зокрема з юридичним обґрунтуванням питання, його економічною значущістю або державними пріоритетами. В кожному разі, сторони можуть продовжувати перемовини з цього питання. [5]

Україна--Молдова

Про справу

17 лютого 2011 р. Україна попросила консультацій з Молдовою щодо закону останньої "Про плату за забруднення навколишнього середовища" від 25 лютого 1998 р., який накладає два види зборів на імпортовану продукцію. Перший -- збір на імпортну продукцію, використання якої забруднює навколишнє середовище, в розмірі 0,5-5% від митної вартості імпортованих товарів. Другий -- збір на пластик або "Тетра Пак"-пакети, які містять продукти (за винятком молочних), з мінімально визначеним рівнем від 0,8?3,0 у пакеті. Україна стверджує, що аналогічні вітчизняні товари молдовських виробників не підпадають під перший вид збору, а упаковки молдовського виробництва для аналогічних товарів не підпадають під другий вид збору. Тож Україна наполягає, що Молдова порушує статті III: 1, III: 2 і III: 4 GATT 1994. У березні 2011 р. до консультацій у цій справі як третя сторона приєднався Європейський Союз.

Економічна вартість питання

Обсяг українського експорту до Молдови у 2010 р. становив 1,38% від усього національного експорту, а у наступні роки ця частка знизилася: в 2011-му -- до 1,2% і в 2012-му -- до 1,1%.

Станом на сьогодні

Як і у випадку з Вірменією, всього через кілька місяців після запиту про консультації, у травні 2011 р., створення робочої групи у справі було відкладено Органом з вирішення спорів. Варто також пригадати, що 3 березня 2011 р. уряд Молдови звернувся із зустрічним проханням про проведення консультацій до України, стверджуючи, що податкова система України, зокрема її система акцизних зборів, дискримінує імпортні дистильовані спирти. Молдова, серед іншого, стверджувала, що зміни від 2008 р., внесені до закону №178 від 1996 р., суперечать статті III: 2 GATT 1994 через застосування до вітчизняної продукцію ставки податку, яка є нижчою від тієї, що застосовується до деяких імпортованих спиртних напоїв з Молдови. Знову ж таки, третьою стороною до цього спору приєднався Європейський Союз. Втім, уже у червні 2011 р. Орган з вирішення спорів також відклав створення робочої групи з цього питання. [5]

Україна--Австралія

Про справу

Неочікувано для більшості експертів 13 березня 2012 р. Україна направила прохання про проведення консультацій з Австралією щодо деяких законів і нормативних актів, які накладають обмеження на товарні знаки та встановлюють вимоги про використання простої упаковки на тютюнові вироби. На погляд України, перешкоди для міжнародної торгівлі створюють два ключові заходи, прийняті владою Австралії: -- закон "Про продаж тютюнових виробів у простій упаковці" 2011 р. і Правила пакування 2011 р.; -- зміни до закону "Про товарні знаки" (щодо продажу тютюнової продукції в простій упаковці) 2011 р. та всі додаткові правила, пов'язані з ними акти, політики чи практики, які були прийняті в Австралії для реалізації основних заходів. Україна доводить, що заходи австралійської влади із регулювання продажу тютюнових виробів є несумісними із статтями 1, 1.1, 2.1, 3.1, 15, 16, 20 і 27 Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС); статтями 2.1 і 2.2 Угоди про технічні бар'єри у торгівлі та статтею III: 4 GATT 1994. Навесні 2012 р. до консультацій приєдналися Гватемала, Норвегія, Уругвай, Бразилія, Канада, Європейський Союз, Нова Зеландія, Нікарагуа. Станом на сьогодні 14 серпня 2012 р. Україна висловила прохання про створення робочої групи. На своєму засіданні 28 вересня 2012 р. Органом з вирішення спорів було створено робочу групу, до участі у роботі якої як треті сторони приєдналися Аргентина, Бразилія, Канада, Домініканська Республіка, Еквадор, Європейський Союз, Гватемала, Гондурас, Індія, Індонезія, Японія, Корея, Нова Зеландія, Нікарагуа, Норвегія, Оман, Філіппіни, Сінгапур, Тайвань, Туреччина, Сполучені Штати, Уругвай, Замбія, Зімбабве, а згодом Чилі, Китай, Куба, Єгипет, Нігерія, Малаві, Малайзія, Мексика, Молдова, Перу і Таїланд.

Економічна вартість питання

Хоча цей спір має справді неабиякий резонанс серед країн -- членів СОТ, найбільш інтригуючим у цій справі є вибір України діяти як скаржник, адже обсяг українського експорту до Австралії у 2011 р. становив лише 0,03% від усього експорту з України, а у 2012 р., коли цю справу було розпочато, -- 0,05%. Що стосується експорту тютюнових виробів до зеленого континенту, то в статистичних звітах відсутні дані навіть про найменші їх обсяги. Навпаки, тютюнову продукцію до України в невеликих обсягах експортує Австралія. Звісно, економічна вартість того чи іншого питання, які становлять предмет спору, не є виключним чи єдиним чинником при ухваленні рішення про необхідність розгляду спору в рамках механізму розгляду спорів у СОТ. Україна ж має достатньо причин виступати апологетом вільної торгівлі з міркувань стратегічної зацікавленості у дотриманні правил щодо технічних бар'єрів серед країн -- учасниць СОТ. Втім, багато українських виробників цю справу, мабуть, не вважатимуть пріоритетною в плані фінансових, логістичних та адміністративних міркувань, які пов'язані з роллю скаржника у СОТ.[5]

Україна--Росія

На відміну від далекої Австралії, на сьогодні, беззаперечно, найгострішими торговельними розбіжностями вирізняються наші відносини із північним сусідом. На думку експертів, ці протиріччя повинні вирішуватися передусім згідно з вимогами Світової організації торгівлі.

Про справу

Всередині жовтня 2013 року під час засідання Комітету СОТ із санітарних та фітосанітарних заходів Україною порушувалося питання заборони РФ імпорту української кондитерської продукції, а 30 жовтня цього року українським урядом було порушено питання непрозорості, невиправданості та дискримінаційного характеру заборони РФ імпорту кондитерських виробів з України під час засідання Комітету СОТ з технічних бар'єрів у торгівлі. Україна закликала владу Росії негайно скасувати заборону.

Економічна вартість питання

Хоча після вступу України до СОТ і спостерігається зменшення питомої ваги російського ринку в зовнішній торгівлі, та, поза сумнівом, обсяг експорту до Росії залишається критично важливим для стабільності національної економіки: у 2011 р. він становив 28,97% від усього експорту, а в 2012-му -- 25,6%. Також значною є частка кондитерської продукції в експорті наших виробників на російський ринок -- торік вона становила більш як 6%. За деякими оприлюдненими оцінками, втрати бюджетів усіх рівнів через обмеження поставок продукції вітчизняних кондитерів може перевищити 1 млрд грн до кінця цього року.

Станом на сьогодні

Обмеження на експорт до Росії зачепило низку українських підприємств та цілі сектори економіки. За оцінками, втрати українських виробників від заборонних заходів можуть сягати від 1,4 до 4,5% ВВП. Не усі з цих обмежень можуть бути розглянуті в рамках процедури врегулювання спорів СОТ, позаяк деякі випливають із функціонування Зони вільної торгівлі СНД. Однак цілком ймовірно, що спори навколо низки торговельних обмежень, зокрема щодо експорту м'ясо-ковбасних виробів чи залізничних вагонів, усе ж знайдуть свій шлях до Женеви, де ми можемо очікувати на підтримку інших зацікавлених держав.[5]

Висновки

Незважаючи на світову фінансово-економічну кризу, з часу приєднання України до СОТ відбувається помітна географічна диверсифікація та зміна структури вітчизняного експорту. Це не лише сприяє зниженню залежності національної економіки від окремих географічних ринків, а й зумовлює необхідність захищати інтереси національних виробників на нових ринках.

Хоча Україна і вдається до перших несміливих спроб використовувати можливості міжнародного механізму розв'язання торговельних спорів, однак, на думку експертів, ці намагання потребують цілісніших зусиль для досягнення переконливих результатів.

Якщо вже стільки років поспіль Бразилія порушує питання субсидій для бавовни, США і ЄС -- питання субсидій для літаків цивільної авіації, ЄС захищаються від використання гормонів у деяких виробах харчової промисловості, а у США захищають практику обнулення у розрахунках демпінгової маржі і т.ін, то це тому, що ці питання справді зачіпають національні інтереси зазначених держав.

Як згадувалося вище, інші країни також набагато енергійніше вдаються до вирішення торгівельних спорів з Україною.

Втім, саме український уряд мав би відчувати підвищену мотивацію до захисту потреб українського бізнесу в зовнішній торгівлі, беручи до уваги високу залежність нашої економіки від експорту, яка просто диктує необхідність проактивної позиції у використанні механізмів СОТ.

Задля ефективного обстоювання вітчизняних економічних інтересів уряду варто сфокусувати зусилля на кваліфікованому представництві українських експортерів і ґрунтовнішій роботі в органах СОТ. Це можна робити, зокрема, шляхом активнішої участі в механізмі врегулювання спорів з питань, що є вагомими для українських виробників. I такий шлях, поза сумнівом, дасть можливість владнати найгостріші торговельні суперечки сьогодення.

Список використаної літератури

1. Гаркуша А. О. Правове врегулювання спорів у Світовій організації торгівлі: автореф. канд. юрид. наук : 12.00.11 «Міжнародне право» / А. О. Гаркуша. - Х. : Нац. юридична академія Укр. ім. Я. Мудрого, 2012. - 19 с.

2. Геєць В. М. Суспільство, держава, економіка: феноменологія взаємодії та розвитку / В. М. Геєць. - К., 2009. - 864 с

3. Коновалова Н. О. Міжнародно-правове регулювання протидії обходу антидемпінгових заходів: автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.11 «Міжнародне право» / Н. О. Коновалова. - 2011. - 20 с.

4. Лекарь А. С. Актуальні питання процедури вирішення спорів в рамках СОТ / А. С. Лекарь // Митна справа. - 2009. - № 4. - С. 92 - 97.

5. Осика С. Г. Вирішення спорів у Світовій організації торгівлі / С. Г. Осика, В. В. Коновалов. - К. : Благодійна організація «Центр дослідження СОТ, розвитку торгового права і практики», 2011. - 288 с.

6. Мальський О.М. Міжнародне торгівельне право: [Навч. посіб] // О.М. Мальський, А.М. Ягольник. - К.: Знання, 2005. - 595 с.

Размещено на Allbest.ru