Зовнішньоекономічна політика України

Размещено на http://www.allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ БІЗНЕС-КОЛЕДЖ

ВІДДІЛЕННЯ ЕКОНОМІКИ ТА ПІДПРИЄМНИЦТВА

Курсова робота

з предмету „Макроекономіка”

на тему: “Зовнішньоекономічна політика України”

Виконав студент ІІІ курсу,

групи ОА-15

напрям підготовки:

6.030509 „Облік і аудит”

Овчаренко Богдан Вікторович

Науковий керівник:

Викладач другої категорії

Цибань Анжела Олександрівна

Черкаси - 2016

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

1.1 Сутність і напрямки зовнішньоекономічної політики

1.2 Види і цілі зовнішньоекономічної політики у контексті міжнародних відносин

1.3 Механізм реалізації зовнішньоекономічної політики

РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

2.1 Оцінка зовнішньоекономічної діяльності

2.2 Реалізація зовнішньоекономічної політики України

РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Необхідною умовою подальшого розвитку України є формування державної зовнішньоекономічної політики на основі розвитку ефективних механізмів державного регулювання у сфері зовнішньоекономічної діяльності, що спрямовані на забезпечення економічного розвитку України та закріплення її на міжнародній арені. Зовнішньоекономічна політика відіграє велику роль у розвитку України вцілому та за її межами.

На формування сучасних наукових поглядів щодо механізму регулювання зовнішньоекономічної політики, а також до дослідження проблеми регуляторної політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності вплинули роботи відомих українських учених, таких як: Ю.М.Бажал, В.Д.Бакуменко, В.В.Баштанник, О.Г.Білорус, В.Г.Бодров, І.О.Бочан, А.Ю.Брегеда, І.В.Бураковський, В.Г.Власов, О.П.Гребельник, Л.І.Дідківська, М.І.Дідківський, Г.М.Дроздова, О.А.Кириченко, А.І.Кредісов, А.А.Мазаракі, І.Р.Михасюк, В.Є.Новицький, Б.М.Одягайло, Ю.М.Пахомов, Г.М.Перепелиця, І.В.Розпутенко, В.С.Сухарський, С.О.Телешун, В.О.Храмов та багатьох інших. зовнішньоекономічний політика міжнародний

Об'єкт дослідження - зовнішньоекономічна політика України.

Предмет дослідження - формування державної зовнішньоекономічної політики України та механізми її реалізації.

Мета курсової роботи полягає в теоретико-методологічному обґрунтуванні формування ЗЕП держави та розробці пропозицій щодо вдосконалення механізмів державного регулювання ЗЕП з урахуванням національних інтересів України.

Для досягнення мети курсової роботи були поставлені такі завдання:

охарактеризувати сутність і напрямки зовнішньоекономічної політики

розглянути види та цілі державного регулювання ЗЕП;

зрозуміти механізм реалізації ЗЕП

оцінити ЗЕД

дослідити особливості формування та реалізації зовнішньоекономічної політики України;

здійснити аналіз існуючих стратегій у сфері ЗЕП та стану їх реалізації, визначити напрями їх удосконалення.

В курсовій роботі використовується сукупність загальнонаукових, конкретно-наукових та спеціальних методів і прийомів теорії наукового пізнання.

Курсова робота складається з вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел



РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

1.1 Сутність і напрямки зовнішньоекономічної політики

В економічні літературі існують різні визначення зовнішньої економічної політики, наприклад, її характеризують як один із основних макроекономічних зв'язків, що спирається на тарифи і ліцензії в нинішній торгівлі, встановлення обмінного курсу національної валюти для стимулювання прискорення або уповільнення економічного розвитку країни. Або існує визначення зовнішньої економічної політики як системи заходів, націлених на досягнення економікою конкретної країни визначених переваг на світовому ринку і одночасно на захист внутрішнього ринку від конкуренції іноземних товарів.

Зовнішньоекономічна політика -- це діяльність держави, спрямована на регулювання економічних відносин з іншими країнами, на забезпечення ефективного використання зовнішнього фактора у національній економіці.

Більш чітко сутність зовнішньоекономічної політики визначається як “комплекс заходів, спрямованих на підвищення ефективності функціонування національної економіки у системі світового господарства”.

В учбовій та науковій літературі іноді ототожнюють поняття “зовнішньоекономічна політика” (ЗЕП) і “міжнародні економічні відносини” (МЕВ). Але це не тотожні поняття, бо політика - це бажання, наміри суб'єкта економічної діяльності реалізувати свої економічні інтереси, а зовнішні, міжнародні економічні відносини - це засіб, форма фактичної реалізації намірів, політики. Тому можна погодитись з тим, що зовнішньоекономічна політика (ЗЕП) - це політичний курс дій суб'єктів зовнішньоекономічних відносин і діяльності або політична стратегія суб'єкта в реалізації його зовнішньоекономічних інтересів. ЗЕП держави у процесі функціонування та розвитку МЕВ є суб'єктивним чинником, що породжує різні суб'єктивні відносини з цією системою. А загалом під зовнішньоекономічною політикою розуміють форму політичної організації публічної матеріальної можливості та спроможності соціального суб'єкта формувати й реалізовувати його зовнішньоекономічні інтереси та цілі у сфері міжнародних відносин.

В цьому визначенні ЗЕП поєднується і формування політики і намірів та їх реалізація у міжнародних відносинах, а от ступінь реалізації намірів, цілей політики може бути різним (повним, частковим). [1, с.352]

На відміну від внутрішньої економічної політики виокремлюють такі специфічні ознаки ЗЕП:

1) визначення і реалізація цілей ЗЕП (якщо за стратегічною метою і внутрішня, і зовнішня економічна політика держави можуть практично співпадати, то за засобами реалізації - відрізнятись);

2) визначення національних інтересів держави та їх узгодження з інтересами інших держав (узгодження інтересів може бути як стихійно-ринковим, конкурентним, так і ринково-регульованим);

3) національне організаційно-інституційне і теоретично-концептуальне забезпечення ЗЕП (правова, організаційна структура та інфраструктура національних ринкових відносин, відповідна теоретична концепція міжнародних економічних відносин, визначальні напрямки МЕВ).

В економічній теорії аналізуються такі основні напрямки формування і реалізації зовнішньоекономічної політики.

Історично першим напрямком зовнішньої економічної політики на етапі розвитку зовнішньої торгівлі у феодальному суспільстві був меркантилізм (від “merkante” - купець). Прихильники цієї політики виходили з того, що основою феодального суспільства був купецький капітал, переважно грошовий. Тому багатство держави ототожнювали з нагромадженням грошей (золота, срібла) і вважали, що зовнішня торгівля як напрям ЗЕП повинна бути зорієнтована на накопичення дорогоцінних металів (реальних грошей) шляхом здійснення політики обмеження імпорту і розширення експорту за допомогою втручання держави та її контролю за станом імпорту та експорту.

З розвитком продуктивних сил суспільства і переходом до капіталістичного способу виробництва виникає другий напрямок ЗЕП - протекціонізм, завдання якого полягало не в нагромадженні грошей державою, а в захисті національної економіки, національних товаровиробників за допомогою мита і кількісного обмеження імпорту, а іноді й експорту. [19, с.256]

З розвитком капіталістичного способу виробництва, підвищенням ефективності виробництва, особливо у промислово розвинутих країнах, політика протекціонізму все більше суперечила економічним інтересам капіталістичних виробників, яким потрібні були нові ринки збуту. Ця політика суперечила експансії капіталу. На шляхах реалізації зростаючого обсягу більш дешевих товарів машинного виробництва постали перепони, створені політикою протекціонізму. Світовий ринок був поділений на сектори, регіональні ринки на основі метрополій та залежних від них країн.

Об'єктивні потреби розвитку капіталістичного виробництва, зростання обсягів виробництва призвели до виникнення нового напрямку, концепції “вільної торгівлі”, яку розробили представники класичної англійської політичної економії А.Сміт та Д. Рікардо. Головна ідея цього вчення полягала в тому, що найбільшу вигоду, користь отримують країни, які беруть активну участь у міжнародному поділі праці на основі витрат виробництва, або витрат праці (абсолютних - за А.Смітом і відносних - за Д. Рікардо. Ці погляди у подальшому були розвинуті іншими вченими (Е. Хекшером та Б. Олінем), які сформулювали так звану теорію чинників виробництва, а також іншими вченими. [15, с.524]

Суть поглядів прихильників “вільної торгівлі” суперечила поглядам як меркантилістів, так і представників протекціонізму, тому що ліберали рекомендували державі максимально обмежити втручання в економіку, зокрема в зовнішньоекономічну діяльність, передусім у зовнішню торгівлю. Втручання допускалося лише в окремих випадках: для забезпечення безпеки і зміцнення обороноздатності країни або централізації державної підтримки експорту, що здійснюється іншою державою.

В сучасних умовах у торговельно-політичній практиці широко використовуються обидва напрямки зовнішньоекономічної політики - як протекціонізм, так і політика вільної торгівлі. У “чистому вигляді” вони практично ніколи не використовуються.

Представники індустріально розвинутих країн світу по відношенню до слабо розвинутих країн і сьогодні виступають під гаслом вільної торгівлі, лібералізації ринкових відносин, знищення перепон на шляху руху товарів (кількісні та митні обмеження). Але по відношенню до інших країн, які виробляють більш конкурентоспроможні товари, уряди розвинутих країн проводять політику протекціонізму, якщо внутрішня економіка або відповідні галузі недостатньо конкурентоспроможні на світовому ринку, і тому потребують державного захисту у національних інтересах. [9, с.20]

Історія свідчить, що до останнього часу основним напрямком ЗЕП був протекціонізм, а вільна торгівля існує лише епізодично на тлі застосування політики протекціонізму.

Поява монополій і монополізація (олігополізація) окремих галузей призвела до виникнення четвертого напрямку ЗЕП - зверхпротекціонізму, або наступального, агресивного протекціонізму. Його відмінність від протекціонізму вільної конкуренції полягає у тому, що він захищає інтереси найрозвинутіших, монополізованих галузей економіки, а протекціонізм на домонополістичній стадії розвитку був спрямований на захист від іноземної конкуренції найбільш слабких, неконкурентоспроможних галузей економіки.

Мета такої політики полягає в тому, щоб за рахунок високих, монопольних цін на внутрішньому ринку отримувати монопольно високий прибуток, що дасть змогу агресивно наступати на позиції конкурентів на світовому ринку.



1.2 Види і цілі зовнішньоекономічної політики у контексті міжнародних відносин

Під "зовнішньою політикою" розуміють діяльність держави на міжнародній арені, що регулює стосунки з іншими суб'єктами зовнішньополітичної діяльності: державами, всесвітніми і регіональними міжнародними організаціями. Потреба у виникненні окремого типу політики пояснюється тим, що держава лише за допомогою внутрішньої політики не спроможна задовольнити всі свої інтереси та потреби. Зовнішня політика є, фактично, загальним курсом держави поза національними кордонами, тобто у сфері, де вона позбавлена суверенітету, за допомогою якого держава регулює відносини з іншими державами і народами та задовольняє свої національні інтереси.

На зовнішньоекономічну політику практично всіх країн світу впливають такі фактори:

- загострення конкурентної боротьби на світовому ринку;

- дестабілізація валютних курсів;

- зростаюча нерівновага платіжних балансів;

- величезна зовнішня заборгованість країн, що розвиваються;

До складу зовнішньоекономічної політики держави входять зовнішньоторговельна, зовнішньоінвестиційна, валютна і митна політики (рис. 1.1).



Рис. 1.1. Склад зовнішньоекономічної політики

Зовнішньоторговельна політика встановлює і регулює відносини з іноземними державами в галузі зовнішньоторговельної діяльності, що охоплюють міжнародний обмін товарами (роботами, послугами, інформацією, результатами інтелектуальної діяльності). Ці відносини будуються на основі дотримання загальновизнаних принципів і норм міжнародного права й зобов'язань, що витікають із міжнародних договорів.

Зовнішньоторговельна політика поділяється на експортну та імпортну політики.

Експортна зовнішньоторговельна політика спрямована на реалізацію конкурентоспроможних товарів на світовому ринку і стимулювання їх виробництва. Для стимулювання експортоспроможних виробництв використовуються державні закони, бюджетне фінансування, кредити, фінансування НДДКР тощо.

Імпортна зовнішньоторговельна політика спрямована на регулювання ввезення іноземних товарів (робіт, послуг). Інструментом такого регулювання є пряме обмеження імпорту з метою захисту вітчизняної економіки. Для цього використовуються ліцензування і контингентування імпорту, антидемпінгові й компенсаційні мита, система мінімальних імпортних цін. Адміністративні формальності прямо не направлені на обмеження імпорту, проте їх дія обмежує зовнішню торгівлю. До них належать митні формальності, санітарні і ветеринарні норми, технічні стандарти і норми.

Імпортна зовнішньоторговельна політика враховує роль імпорту у вітчизняній економіці. Ця роль визначається двома моментами:

1) імпорт як традиційне джерело митних прибутків держави;

2) імпорт як антимонопольний важіль і елемент виробництва, що утворює конкурентоспроможність вітчизняного товару.

Зовнішньоінвестиційна політика являє собою комплекс заходів для залучення і використання іноземних інвестицій на території держави і регулювання вивозу інвестицій за кордон. Вона містить у собі як політику імпорту іноземних інвестицій, так і політику експорту вітчизняних інвестицій.

Політика Імпорту іноземних інвестицій спрямована на вирішення таких завдань:

- збільшення обсягу вітчизняного виробництва товарів і послуг на рівні міжнародних стандартів;

- залучення передової технології, досвіду, ноу-хау тощо;

- збільшення зайнятості населення і скорочення рівня безробіття;

- збільшення сукупного суспільного і національного доходу.

Політика експорту вітчизняних інвестицій спрямована на вирішення

таких завдань:

- просування експортних товарів (послуг) на закордонні ринки;

- розвиток закордонного виробництва для отримання прибутків або для забезпечення гарантованого постачання на ринок імпортних товарів;

- зміцнення банківської сфери і підвищення ефективності валютних операцій;

- зміцнення страхової системи і збільшення активності страхового бізнесу.

Валютна політика - це сукупність економічних, юридичних і організаційних форм і методів у галузі валютних відносин, здійснюваних державою і міжнародними валютно-фінансовими організаціями.

Валютна політика являє собою діяльність держави щодо цілеспрямованого використання валютних коштів. Зміст валютної політики багатогранний і включає опрацювання основних напрямків формування та використання валютних коштів, розробку заходів, спрямованих на ефективне використання цих коштів.

Сферою дії валютної політики є валютний ринок, ринок дорогоцінних металів.

Поточна валютна політика поділяється на дисконтну і девізну політики. До валютної політики також належать валютне субсидування і диверсифікація валютних резервів. Завданням поточної валютної політики є забезпечення платіжних балансів.

Валютна дисконтна політика є системою економічних і організаційних заходів по використанню дисконтної ставки відсотка для регулювання руху інвестицій і збалансування платіжних зобов'язань, орієнтованих на коригування валютного курсу. Ця політика проявляється у впливі на стан грошового попиту, динаміки і рівня цін, обсягу грошової маси, міграції короткострокових інвестицій.

Валютна девізна політика - система регулювання валютного курсу купівлею і продажем валюти за допомогою валютної інтервенції і валютних обмежень. Валютна інтервенція - це цільова операція НБУ з купівлі-продажу іноземної валюти для обмеження динаміки курсу національної валюти певними рамками його підвищення або зниження. Валютні обмеження являють собою систему економічних, правових, організаційних засобів, що регламентують операції з національною й іноземною валютою, золотом.

Довгострокова валютна політика охоплює довгострокові засоби структурного характеру по зміні валютного механізму. Основними методами довгострокової валютної політики є міждержавні переговори й угоди насамперед у межах Міжнародного валютного фонду, а також на регіональному рівні (Європейський фонд валютного співробітництва тощо).

Засобами довгострокової валютної політики є механізм валютних розрахунків, режим валютних курсів і паритетів, використання золота, резервної валюти, міжнародних платіжних засобів тощо.

Митна політика є складовою частиною внутрішньої і зовнішньої політики держави. її метою є забезпечення найбільш ефективного використання інструментів митного контролю і регулювання товарообміну на митній території; участь у реалізації торговельно-політичних задач щодо захисту вітчизняного ринку і стимулювання розвитку економіки.

Митна політика є частиною митної справи, основи якої визначені Митним кодексом. Більш детально митна політика була розглянута у попередньому підрозділі як підсумковий результат застосування методів митно-тарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності вітчизняних підприємств.

Цілі зовнішньої політики залежать від політичного режиму держави, форми правління, стану економіки, традицій, географічного розташування, зв'язків з іншими державами та багатьох інших факторів. Однак можна виділити групу загальних цілей, яка є характерною для більшості сучасних держав

1) зростання авторитету і зміцнення міжнародних позицій держави;

2) забезпечення національної безпеки держави, її територіальної цілісності та недоторканності;

3) створення сприятливих міжнародних умов для реалізації внутрішньополітичних цілей і завдань;

4) співробітництво та взаємодія з іншими учасниками міжнародних відносин.

До новітніх цілей зовнішньої політики, які сформувалися наприкінці XX століття, відносимо:

1) участь у міжнародному поділі праці та ринків сировини і збуту продукції;

2) обмін новітніми технологіями між країнами;

3) спільну боротьбу різних держав проти міжнародного тероризму.

1.3 Механізм реалізації зовнішньоекономічної політики

Механізм зовнішньоекономічної політики держави - сукупність правових, фінансово-економічних і організаційно-управлінських форм, методів та інструментів, за допомогою яких держава стимулює, координує і регламентує діяльність суб'єктів у сфері зовнішньоекономічних зв'язків відповідно до цілей та завдань (рис.1.2).

Рис. 1.2. Основні методи регулювання міжнародних економічних відносин

Механізм реалізації зовнішньоекономічної політики -- це неперервний, динамічний процес досягнення поставлених цілей, в якому беруть участь різні органи державної влади. Реалізація починається відразу ж після схвалення і легітимації державної економічної політики або окремої програми і є основним видом діяльності державного апарату.

Складником здійснення державної зовнішньоекономічної політики є визначення механізму її реалізації, який включає сукупність засобів, методів і ресурсів, що забезпечують виконання заходів, запланованих відповідно до поставлених завдань.

Можна виділити основні форми реалізації зовнішньої політики держав, до яких відносять:

1) пасивну (держава відмовляється від частини суверенітету на користь інших держав);

2) агресивну (держава формує експансіоністські цілі, втручається у зовнішню та внутрішню політику інших країн);

3) активну (держава прагне утримувати рівновагу між внутрішньополітичними пріоритетами та зовнішньополітичними цілями);

4) консервативну (політика, спрямована на захист існуючої ролі (статусу) держави у міжнародних відносинах, досягнутого раніше балансу між внутрішньою та зовнішньою політикою).

Головну роль у здійсненні державної економічної політики відіграють органи виконавчої влади на всіх рівнях -- від центральних і до місцевих структур. На другому місці звичайно перебувають неурядові організації, які безпосередньо заінтересовані в реалізації певної політики і часто беруть у ній найактивнішу участь. Інші учасники відіграють тут епізодичну роль, це стосується й органів представницької влади.

Неурядові організації можуть надати допомогу під час розв'язання складних питань, обґрунтування нових ідей і формування зворотного зв'язку; надати засоби мобілізації ресурсів; підтримати політичну стратегію й окремі програми.

У процесі реалізації економічної політики завдання державних органів влади полягає в тому, щоб:

- отримати необхідні ресурси:

- запропонувати відповідні плани і програми;

- організувати і скоординувати діяльність учасників.

Крім готовності керівників до змін у політиці, слід зважати на готовність до цих змін суспільства і його груп, особливо якщо нова політика зачіпає їхні інтереси. Від міри новизни, глибини і масштабів перетворень залежить сила опору змінам, рівень складності, невизначеності і ризику під час проведення перетворень.

Принципи які сприяють реалізації зовнішньоекономічної політики:

1) скорочення рівнів управління і спрощення організаційних структур:

2) створення ефективного механізму координації і тісна співпраця між учасниками реалізації політики;

3) надання певної міри самостійності й автономії виконавчим організаціям;

4) систематична оцінка результатів роботи і вдосконалення механізму підзвітності;

5) використання сучасних управлінських технологій та інформаційно-аналітичних систем.

Зовнішньоекономічна діяльність для досягнення поставлених цілей користується різними засобами: політичними, економічними, військовими, інформаційно-пропагандистськими, дипломатичними.

До політичних засобів відноситься, в першу чергу, дипломатію. Дипломатія (від лат "diploma" -- "лист, складений наполовину") -- це опосередковане (через зовнішню політику) і безпосереднє (за допомогою міжнародного права) здійснення національних інтересів конкретної держави.

Дипломатія -- це ефективний обмін інформацією, мистецтво ведення переговорів, досягнення взаєморозуміння заради досягнення поставлених цілей. За мирних часів дипломатія підпорядковує всі інші засоби реалізації зовнішньої політики.

Економічні засоби зовнішньої політики мають на увазі використання економічного потенціалу даної країни для досягнення зовнішніх політичних цілей. Держава, що володіє сильною економікою, фінансовою допомогою, займає і міцне положення на міжнародній арені. Навіть невеликі за території держави, небагаті матеріальними і людськими ресурсами, можуть відігравати головну роль на світовій арені, якщо у них сильна економіка, яка базується на передових технологіях і здатна поширювати свої досягнення далеко за свої межі. Прикладом такого державою служить Японія. Дієвими економічними засобами є ембарго, або навпаки, режим найбільшого сприяння в торгівлі, надання інвестицій, кредитів і позик, іншої економічної допомоги чи відмову в її наданні.

До військових засобів зовнішньої політики прийнято відносити військову міць держави, яка включає в себе армію, її чисельність і якість озброєння, моральний стан, наявність військових баз, володіння ядерною зброєю. Військові засоби можуть використовуватися як засіб прямого впливу, так і непрямого. До перших відносяться війни, інтервенції, блокади. До других - випробування нових видів зброї, вчення, маневри, загроза застосування сили.

Пропагандистські кошти включають в себе весь арсенал сучасних засобів масової інформації, пропаганди та агітації, які використовуються для зміцнення авторитету держави на міжнародній арені, сприяють забезпеченню довіри з боку союзників і можливих партнерів. З допомогою засобів масової інформації формується в очах світової громадськості позитивний образ своєї держави, почуття симпатії до нього, а в разі необхідності - антипатії й осуду стосовно інших держав. Часто пропагандистські засоби використовуються, щоб завуалювати ті чи інших інтереси і наміри.

Найбільш поширеними економічними засобами регулювання зовнішньоекономічних зв'язків є митні платежі, які стають суттєвим бар'єром при переміщенні товарів через митний кордон країни.

Двома основними групами засобів державного регулювання зовнішньої торгівлі є митні (мито на імпортовані та експортовані товари) і не митні (квоти, субсидії, бюрократичні перешкоди тощо). Використання цих інструментів може бути спрямоване на стимулювання експорту (прямі або непрямі експортні субсидії) або на обмеження імпорту (мито, квоти, ліцензування, системи дозволів тощо). Інструменти зовнішньоторговельної політики, які обмежують імпорт, називають торговельними бар'єрами.

Найпоширенішим з усіх перелічених є мито, податок, який накладають на товар, ввезений з-за кордону.

Існують три основні види мита, а саме:

- адвалерне - запроваджується як певний відсоток від митної вартості товару;

- специфічне - встановлюється у вигляді фіксованої суми з одиниці виміру (об'єму, ваги тощо);

- комбіноване - поєднує ставки адвалерного і специфічного мита.

Унаслідок запровадження мита ціна, яку платитимуть споживачі за імпортні товари, зросте, що надає певні переваги вітчизняним виробникам аналогічних товарів чи послуг. Водночас додаткові доходи отримує і державний бюджет.

Отже, зовнішньоекономічна діяльність здійснюється наступними засобами: політичними, включають перш за все дипломатію, економічними, тобто за допомогою економічних механізмів, військовими, використовуючи військовий арсенал і пропагандистськими засобами, тобто за допомогою ЗМІ.



РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

2.1 Оцінка зовнішньоекономічної діяльності

Зовнішньоекономічну діяльність країни характеризують такі показники як імпорт та експорт товарів та послуг, обсяги інвестицій в країну та з країни, а також відносні показники: коефіцієнт імпорту та експорту, темпи росту експорту та імпорту, сума іноземних інвестицій на душу населення.

Обсяг експорту товарів та послуг України у 2015р. становив 46647,9 млн.дол. США, імпорту - 42583,4 млн.дол. Порівняно із 2014р. експорт скоротився на 27,2%, імпорт - на 29,9%. Позитивне сальдо зовнішньоторговельного балансу становило 4064,5 млн.дол. (у 2014р. також позитивне - 3356,2 млн.дол.).

Таблиця 2.1

Зовнішньоторговельний баланс України у 2015 році

(млн.дол. США)

	Експорт	Імпорт	Сальдо
	2014	2015	2014	2015	2014	2015
Усього (товари і послуги)	64106,8	46647,9	60750,6	42583,4	3356,2	4064,5
Країни СНД	18890,8	11319,2	18441,2	11257,9	449,6	61,3
Інші країни світу	45216,0	35328,7	42309,4	31325,5	2906,6	4003,2
у т.ч. країни ЄС	20383,0	15287,1	24207,6	17956,0	3824,6	2668,9
Товари	53901,7	38134,8	54428,7	37502,3	527,0	632,5
Країни СНД	14882,3	7808,7	17276,9	10473,1	2394,6	2664,4
Інші країни світу	39019,4	30326,1	37151,8	27029,2	1867,6	3296,9
у т.ч. країни ЄС	17002,9	13017,5	21069,1	15343,8	4066,2	2326,3
Послуги	11520,8	9551,1	6373,1	5144,4	5147,7	4406,7
Країни СНД	4034,3	3518,5	1204,0	842,1	2830,3	2676,4
Інші країни світу	7486,5	6032,6	5169,1	4302,3	2317,4	1730,3
у т.ч. країни ЄС	3991,6	2859,2	3148,8	2616,5	842,8	242,7

У 2015р. експорт послуг становив 9551,1 млн.дол. США, імпорт - 5144,4 млн.дол. Порівняно з 2014р. експорт скоротився на 17,1% (на 1969,7 млн.дол.), імпорт - на 19,3% (на 1228,7 млн.дол.). Позитивне сальдо становило 4406,7 млн.дол. (у 2014р. - також позитивне 5147,7 млн.дол.).

Коефіцієнт покриття експортом імпорту послуг склав 1,86 (у 2014р. - 1,81) (рис. 2.1)

Рис. 2.1. Темпи зростання (зниження) експорту-імпорту послуг (у % до відповідного періоду попереднього року, наростаючим підсумком)

Зовнішньоторговельні операції у сфері послуг проводились із партнерами з 220 країн світу.

Частка експорту послуг країнам ЄС скоротилась на 4,7 в.п. та становила 29,9% від загального обсягу експорту, частка імпорту - на 1,5 в.п. та 50,9% відповідно.

Найбільші обсяги експорту послуг припадали на Російську Федерацію (31,6%), Швейцарію (7,8%), США (6,8%), Велику Британію (5,6%), Німеччину (4,7%), Туркменістан (2,7%), Кіпр (2,6%) та Об'єднані Арабські Емірати (2,1%).

У структурі експорту найбільші обсяги припадали на транспортні послуги - 54,8% від загального обсягу експорту послуг, у сфері телекомунікації, комп'ютерні та інформаційні - 15,9%, з переробки матеріальних ресурсів - 11,1% та ділові - 8,2%.

Головними партнерами в імпорті послуг були: Велика Британія (12,9%), Російська Федерація (12,8%), Німеччина (9,3%), США (5,6%), Кіпр (5,5%), Швейцарія (4,5%), Туреччина (3,8%) та Нідерланди (2,7%).

Основу структури імпорту послуг складали транспортні послуги - 22,3%, пов'язані з фінансовою діяльністю - 16,5%, державні та урядові - 14,7%, ділові - 13,4%, пов'язані з подорожами - 11,6%, у сфері телекомунікації, комп'ютерні та інформаційні - 10,4%.

У 2015р. експорт товарів становив 38134,8 млн.дол. США, імпорт - 37502,3 млн.дол. Порівняно із 2014р. експорт скоротився на 29,3% (на 15766,9 млн.дол.), імпорт - на 31,1% (на 16926,4 млн.дол.). Позитивне сальдо становило 632,5 млн.дол. (у 2014р. негативне - 527,0 млн.дол.) (рис. 2.2).

Коефіцієнт покриття експортом імпорту склав 1,02 (у 2014р. - 0,99).



Рис. 2.2. Темпи зростання (зниження) експорту-імпорту товарів (у % до відповідного періоду попереднього року, наростаючим підсумком)

Зовнішньоторговельні операції з експорту-імпорту товарів проводились із партнерами 217 країн світу.

Серед країн-партнерів найбільше експортувалися товари до Російської Федерації - 12,7%, Туреччини - 7,3%, Китаю - 6,3%, Єгипту - 5,5%, Італії - 5,2%, Польщі - 5,2%, Індії - 3,8% та Німеччини - 3,5%.

Експорт товарів до країн Європейського Союзу становив 13017,5 млн.дол., або 34,1% від загального обсягу експорту та зменшився порівняно з 2014р. на 23,4%.

Основу товарної структури українського експорту складали недорогоцінні метали та вироби з них - 24,8%, продукти рослинного походження - 20,9%, механічні та електричні машини - 10,3%, жири та олії тваринного або рослинного походження - 8,7%, мінеральні продукти - 8,1%, готові харчові продукти - 6,5% та продукція хімічної та пов'язаних з нею галузей промисловості - 5,6%.

Найбільші імпортні поставки товарів надходили з Російської Федерації - 20,0%, Німеччини - 10,4%, Китаю - 10,1%, Білорусі - 6,5%, Польщі - 6,2%, Угорщини - 4,1% та США - 3,9%.

Імпорт товарів із країн Європейського Союзу становив 15343,8 млн.дол., або 40,9% від загального обсягу та зменшився проти 2014р. на 27,2%.

Мінеральні продукти складали 31,2% від обсягу вартості імпорту, механічні та електричні машини 16,7%, продукція хімічної та пов'язаних з нею галузей промисловості - 13,3%, полімерні матеріали, пластмаси та вироби з них - 7,1%, недорогоцінні метали та вироби з них - 5,3%, засоби наземного транспорту, літальні апарати, плавучі засоби - 4,7%, готові харчові продукти - 4,3%.

Обсяг залучених з початку інвестування прямих іноземних інвестицій (акціонерного капіталу) в економіку України на 31 грудня 2015р. становив 43371,4 млн.дол. США.

У 2015р. в економіку України іноземними інвесторами вкладено 3763,7 млн.дол. та вилучено 891,3 млн.дол. прямих інвестицій (акціонерного капіталу). Зменшення вартості акціонерного капіталу за рахунок переоцінки, утрат та перекласифікації становило 5245,8 млн.дол., у т.ч. за рахунок курсової різниці 5024,3 млн.дол. [17]

Інвестиції надійшли зі 134 країн світу. Із країн ЄС із початку інвестування внесено 33042,3 млн.дол. інвестицій (76,2% загального обсягу акціонерного капіталу), з інших країн світу - 10329,1 млн.дол. (23,8%).

До десятки основних країн-інвесторів, на які припадає 83,0% загального обсягу прямих інвестицій, входять: Кіпр - 11744,9 млн.дол., Нідерланди - 5610,7 млн.дол., Німеччина - 5414,3 млн.дол., Російська Федерація - 3392,1 млн.дол., Австрія - 2402,4 млн.дол., Велика Британія - 1852,5 млн.дол., Вірґінські Острови (Брит.) - 1798,9 млн.дол., Франція - 1528,1 млн.дол.

Швейцарія - 1364,2 млн.дол. та Італія - 972,4 млн.дол. (рис. 2.3).



Рис. 2.3. Розподіл прямих інвестицій (акціонерного капіталу) в Україну за основними країнами-інвесторами (у % до загального обсягу)

На підприємствах промисловості зосереджено 13280,1 млн.дол. (30,6%) прямих інвестицій, у т.ч. переробної - 11331,7 млн.дол., добувної промисловості і розроблення кар'єрів - 1243,6 млн.дол., з постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря - 629,6 млн.дол. У підприємства металургійного виробництва, виробництва готових металевих виробів унесено 5309,7 млн.дол. прямих інвестицій, виробництва харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів - 2426,0 млн.дол., виробництва гумових і пластмасових виробів, іншої неметалевої мінеральної продукції - 1097,6 млн.дол., машинобудування, крім ремонту і монтажу машин і устатковання, - 808,8 млн.дол., виробництва хімічних речовин і хімічної продукції - 747,9 млн.дол.

В установах фінансової та страхової діяльності акумульовано 11823,9 млн.дол., або 27,3% загального обсягу прямих інвестицій, на підприємствах оптової та роздрібної торгівлі; ремонту автотранспортних засобів і мотоциклів - 5659,5 млн.дол. (13,0%), в організаціях, що здійснюють операції з нерухомим майном, - 3482,8 млн.дол. (8,0%), у сфері інформації та телекомунікацій - 2308,7 млн.дол. (5,3%), професійної, наукової та технічної діяльності - 2174,5 млн.дол. (5,0%).

Заборгованість українських підприємств за кредитами та позиками, торговими кредитами та іншими зобов'язаннями (борговими інструментами) перед прямими іноземними інвесторами на 31 грудня 2015р. становила 7824,2 млн.дол.

Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій (акціонерного капіталу та боргових інструментів) на 31 грудня 2015р. становив 51195,6 млн.дол.

Обсяг прямих інвестицій (акціонерного капіталу) з України в економіку країн світу на 31 грудня 2015р. становив 6210,0 млн.дол., у т.ч. у країни ЄС - 6006,0 млн.дол. (96,7% загального обсягу), в інші країни світу - 204,0 млн.дол. (3,3%).

Прямі інвестиції з України здійснено до 47 країн світу, переважна їхня частка спрямована до Кіпру (93,7%).

Вимоги українських прямих інвесторів за борговими інструментами до підприємств прямого інвестування за кордоном на 31 грудня 2015р. становили 217,1 млн.дол.

Загальний обсяг прямих інвестицій (акціонерного капіталу та боргових інструментів) в економіку країн світу становив 6427,1 млн.дол. США.

Обсяг прямих інвестицій (акціонерного капіталу) в економіку України з країн ЄС на 31.12.2015 становив 33042,3 млн.дол. США, що складає 76,2% від загального обсягу інвестицій в Україну (на 01.01.2015 - 35592,4 млн.дол., 77,8%). Головними країнами-інвесторами, на які припадає 86,4% від загального обсягу інвестицій з ЄС, є Кіпр - 11744,9 млн.дол. (35,5% від загального обсягу інвестицій із країн ЄС), Нідерланди - 5610,7 млн.дол. (17,0%), Німеччина - 5414,3 млн.дол. (16,4%), Австрія - 2402,4 млн.дол. (7,3%), Велика Британія - 1852,5 млн.дол. (5,6%) та Франція - 1528,1 млн.дол. (4,6%) (рис. 2.4).



Рис. 2.4. Прямі інвестиції (акціонерний капітал) в Україну

Значні обсяги прямих інвестицій із країн ЄС зосереджено на підприємствах промисловості (33,8%), в установах фінансової та страхової діяльності (25,3%), у підприємствах оптової та роздрібної торгівлі; ремонту автотранспортних засобів та мотоциклів (10,5%), в організаціях, що здійснюють операції з нерухомим майном (8,5%).

Обсяг прямих інвестицій (акціонерного капіталу) з України в економіці країн ЄС на 31.12.2015 становив 6006,0 млн.дол., або 96,7% від загального обсягу інвестицій з України (на 01.01.2015 - 6033,3 млн.дол., 95,0%).

Найбільші обсяги інвестицій на 31.12.2015 спрямовано до Кіпру - 5817,6 млн.дол. (96,9% від загального обсягу інвестицій у країни ЄС). Друге та третє місця посідають Латвія - 69,8 млн.дол. (1,2%) та Польща - 50,1 млн.дол США (0,8%).

Переважну частку українських інвестицій до країн ЄС унесли резиденти, що здійснюють професійну, наукову та технічну діяльність (88,8%); значною також є частка установ фінансової та страхової діяльності (8,6%).

2.2 Реалізація зовнішньоекономічної політики України

Зовнішньоекономічна діяльність України регулюється законами і нормативними актами, прийнятими Верховною Радою України. Серед них у першу чергу необхідно назвати такі: "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про режим іноземного інвестування", "Про єдиний митний тариф", "Про захист іноземних інвестицій" та ін.

Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність", ухвалений 16 квітня 1991 p., закріплює принципи зовнішньоекономічної діяльності, визначає її суб'єктів і види, встановлює основи правового і економічного регулювання зовнішньоекономічних зв'язків, спеціальні правові режими, юридичну відповідальність. Цей Закон належить до законів прямої дії, що дає можливість підприємцям безпосередньо застосовувати його норми в процесі здійснення зовнішньоекономічних зв'язків. У ньому наведено перелік фізичних і юридичних осіб, що мають право на таку діяльність, а також усіх можливих видів і форм зовнішньоекономічної діяльності. Закон вводить правові основи її державного регулювання, включаючи питання ліцензування і квотування зовнішньоекономічних операцій, розподілу виручки від зовнішньоекономічної діяльності в іноземній валюті. В ньому сформульовані принципи оподатковування при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, її митного регулювання і страхування зовнішньоекономічних операцій.

До таких принципів належать:

1) Принцип суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності. Він полягає у виключному праві народу України самостійно і не залеж-но здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на території України, керуючись законами, що діють на території України; обов'язку України неухильно виконувати всі договори і зобов'язання України в галузі міжнародних економічних відносин.

2) Принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва, що полягає у праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв'язки; праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законами України; обов'язку додержувати при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності порядку, встановленого законами України; виключному праві власності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на всі одержані ними результати зовнішньоекономічної діяльності.

3) Принцип юридичної рівності і недискримінації, що полягає у рівності перед законом всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності, в тому числі держави, при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності; забороні будь-яких дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, а також іноземних суб'єктів господарської діяльності за формами власності, місцем розташування та іншими ознаками; неприпустимості обмежувальної діяльності з боку будь-яких її суб'єктів.

4) Принцип верховенства закону, що полягає у регулюванні зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України; забороні застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що у будь-який спосіб створюють для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності умови менш сприятливі, ніж ті, які встановлені законами України.

5) Принцип захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, який полягає у тому, що Україна як держава забезпечує рівний захист інтересів всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності на її території згідно з законами України; здійснює рівний захист всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України за межами України згідно з нормами міжнародного права; здійснює захист державних інтересів України як на її території, так і за її межами лише відповідно до законів України, умов підписаних нею міжнародних договорів та норм міжнародного права.

6) Принцип еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів, дотримання вимог антимонопольного законодавства.

У законі визначені спеціальні правові режими зовнішньоекономічної діяльності, заходи щодо захисту прав і законних інтересів держави та інших суб'єктів зовнішньоекономічної і господарської діяльності України. [12, с.137]

Закон України "Про єдиний митний тариф" базується на прийнятих міжнародних нормах, у першу чергу на рекомендаціях і рішеннях ГАТТ. Він спрямований на забезпечення максимальної відповідності нашого законодавства загальноприйнятим у міжнародній практиці принципам і правилам митної справи та являє собою систематизований перелік тарифних ставок, які встановлюються на товари й інші предмети, якщо вони ввозяться на митну територію України або вивозяться за межі цієї території.

Закон визначає такі головні види мита: адвалорне, що розраховується у відсотках до тарифної вартості товарів і інших предметів; специфічне, що обчислюється у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів та інших предметів, за які сплачується мито; комбіноване - об'єднує обидва зазначені вище види мита.

Законом вводиться порядок обчислення ввізного, вивізного і сезонного мита. Визначається також сфера застосування особливих видів мита: спеціальних, антидемпінгових і компенсаційних. Спеціальні статті закону регулюють порядок обчислення й оплати мита, тарифні пільги і преференції.

Обкладання митом товарів й інших предметів при їхньому ввезенні на митну територію України здійснюється за ставками Єдиного митного тарифу України.

Товарна класифікаційна схема Митного тарифу України базується на Гармонізованій системі опису і кодування товарів; у ній класифікуються практично всі товари, що наявні в міжнародній торгівлі. Товарна номенклатура будується на основі Гармонізованої системи і Комбінованої номенклатури ЄС.

Зовнішньоекономічна політика України реалізується через митну службу за допомогою нормативно правових актів. У 2016 році були укладені такі нормативно-правові акти України щодо міжнародних відносин з питань оподаткування та митного регулювання:

1) Проект Розпорядження Кабінету Міністрів України "Про підписання Угоди між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки про взаємну допомогу між їх митними адміністраціями"

2) Про підписання Протоколу між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Хорватія про внесення змін до Угоди між Кабінетом Міністрів України і Урядом Республіки Хорватія про взаємну допомогу в митних справах

3) Проект розпорядження Президента України «Про уповноваження Р. Насірова на підписання Угоди між Україною та Королівством Іспанія про співробітництво та взаємну допомогу в митних справах»

4) Проект розпорядження Кабінету Міністрів України «Про підписання Угоди між Кабінетом Міністрів України та Радою Міністрів Боснії і Герцеговини про взаємну допомогу в митних справах».

5) Проект Закону України «Про ратифікацію Угоди між Україною та Аргентинською Республікою про взаємну адміністративну допомогу з питань запобігання, розслідування та припинення митних правопорушень» [18]

У зовнішній торгівлі України використовується також Загальна система преференцій. Починаючи з 1993 p., Україна включена до числа країн, для яких Європейським Союзом встановлений тарифний преференційний режим.

Реалізація положень поглибленої та всеосяжної зони вільної торгівлі між Україною та ЄС створює умови для переходу української економіки на нові стандарти функціонування. Це сприяло вбудовуванню українських підприємств у глобальні мережі створення вартості та зростанню їх конкурентоспроможності. Варто очікувати інтенсифікації процесів диверсифікації ринків збуту українських товарів і послуг через здійснення політики ліквідації залежності від російського ринку за багатьма напрямами торгівлі. Важливими передумовами для цього стали прискорене створення зон вільної торгівлі з динамічними висхідними країнами. Проте саме ринок ЄС, з його унікальним обсягом і диференційованою структурою, повинен стати основою прогресивних, інноваційно спрямованих структурних зрушень в українській економіці. Водночас, в умовах незавершеності багатьох заходів з адаптації до умов діяльності на ринку ЄС, нинішніх ускладнень для економічної динаміки в країнах 40 ЄС, а також підвищених складнощів виходу на нові висхідні ринки, зростання українського експорту повинен бути незначним - до 5%, а приріст імпорту стримуватися значним рівнем “передевальвації” гривні та поточним депресивним станом економіки. Загалом можна очікувати в 2016р. на незначне позитивне зовнішньоторговельне сальдо на рівні близько 1% ВВП.

Отже, реалізація зовнішньоекономічної політики України залежить від ухвалення договорів між Україною і іншими країнами а також від прийнятя законів і нармативно правових актів державнми органами правління.



РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

Перед Україною у 2016р. постають вкрай складні та безпрецедентні завдання - країна має активно здійснювати економічні реформи і через них не лише стабілізувати соціальноекономічне становище, але й реалізувати політику стійкого довгострокового якісного розвитку в напрямі створення високотехнологічної, конкурентоспроможної, інтегрованої в світове господарство економіки. Реалізація цієї стратегічної мети потребує масш- табних інвестицій в оновлення всіх ланок суспільноекономічного організму.

Ключовими завданнями для економічної політики в 2016р. мають бути:

- забезпечення стабілізації мають стати істотне зниження рівня інфляції та суттєвий приріст інвестицій в основний капітал;

- поступове відновлення ринкового платоспроможного попиту на основі послідовного підвищення гарантованих державою життєвих стандартів і рівня добробуту, з випереджаючим вирішенням питань істотного підвищення доходів малозабезпечених верств населення та зміцнення матеріальної основи середнього класу;

- формування сприятливого середовища для бізнесу, з особливим наголосом на умови для малого і середнього бізнесу, насамперед у частині зменшення податкового тиску та адміністративних обмежень на всі легітимні види економічної діяльності;

- проведення політики заохочення інновацій та сприяння підвищенню конкурентоспроможності, що повинно прискорити нарощування потенціалу конкурентоздатних виробництв та зростання їх ринкової частки як всередині країни, так і на ключових зовнішніх ринках;

- створення умов для ефективної участі в міжнародних інтеграційних процесах, у т.ч. включення компаній та організацій України до глобальних ланцюгів створення доданої вартості та трансконтинентальних проектів розвитку.

Основними пріоритетами розвитку економіки України на 2016 рік є створення базових передумов економічного зростання шляхом досягнення низького рівня інфляції, стабілізації державних фінансів і забезпечення зовнішньоторгівельних відносин.

У 2016р. в Україні вперше за останні чотири роки можливе помірне зростання реального ВВП - на 2,0-2,5%, зумовлене передусім ефектом низької бази статистичних порівнянь. Це означитиме, що фактично економіка країни перебуватиме в депресивному стані через наявність низки факторів, що стримують економічне зростання, хоча й з ознаками відновлення.

Інфляція має помітно знизитися порівняно з рівнем 2015р. і складе 14-16%, проте проінфляційні чинники підтримуватимуться продовженням підвищення житлово-комунальних тарифів. З іншого боку, процеси зростання споживчих цін стримуватимуться низьким рівнем доходів у переважної частини населення, а також посиленням конкурентного тиску з боку імпорту з країн ЄС внаслідок реалізованих положень Угоди про асоціацію, яка стосується створення зони вільної торгівлі.

Тенденція до зниження інфляційних очікувань має призвести до зниження процентних ставок, що сприятиме полегшенню доступу економічних агентів до фінансових ресурсів.

Одним з найважливіших завдань у 2016р. повинна бути реформа державних фінансів. Головним орієнтиром для неї є фіскальна стабілізація, насамперед за рахунок розширення податкової бази, з одночасним поступовим зниженням податкового тиску та закриття каналів для уникнення оподаткування, усунення неефективного використання державних коштів і корупційних схем.

Залишатимуться високими ризики збільшення бюджетних витрат, пов'язаних із значним дефіцитом Пенсійного фонду, капіталізацією державних банків, розширенням обсягів субсидій населенню за помітного підвищення житлово-комунальних тарифів, а також державними вкладеннями в оновлення базової інфраструктури. При цьому важливо, щоб Міністерство фінансів уникало здійснення бюджетної оптимізації, яка могла б справити негативний вплив на економічне та соціальне становище. В таких умовах, для забезпечення бюджетного процесу, який би не суперечив ключовим завданням стимулювання економічного розвитку, необхідно виходити із показника реалістичного граничного дефіциту у 6-7%, а не 4% ВВП, та пошуку джерел його неінфляційного покриття. У цьому контексті у 2016р. можна очікувати активізації процесів приватизації на основі застосування прозорих конкурсних механізмів. Важливим напрямом бюджетнподаткових реформ у сфері державних фінансів є подальше підвищення рівня фінансового забезпечення місцевих бюджетів з тим, щоб посилити спроможність реалізації ними розширених повноважень для забезпечення розвитку регіонів.

У 2016р. буде сприятлива для України цінова кон'юнктура на міжнародних ринках енергоносіїв, зокрема на ринку природного газу, що дозволить значно скоротити валютні витрати на його закупівлю. Передбачається продовження позитивної тенденції зі скорочення споживання газу. За рахунок власного видобутку та реверсних поставок газу з ЄС, Україна у 2016р. має можливість забезпечити споживачів цим видом палива без імпорту з РФ.

Базовим напрямом реформування та інтеграції енергетичного сектору України буде розробка та доопрацювання низки проектів законодавчих актів, спрямованих на імплементацію в Україні директив і регламентів ЄС відповідно до членства України в Договорі про заснування Енергетичного Співтовариства, зокрема:

- прийняття Закону України “Про ринок елек- тричної енергії”;

- прийняття Закону України “Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг”;

...