Торгово-посередницькі операції на зовнішньому ринку

Размещено на http://www.allbest.ru

Зміст

Вступ

1. Сутність торгового посередництва в зовнішньоекономічній діяльності

2. Види посередників в зовнішній торгівлі

3. Визначення прав та винагороди посередників

4. Покращення зовнішньоекономічної діяльності ВАТ «Ласощі» шляхом укладання зовнішньоекономічних угод

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Зовнішньоекономічна діяльність завжди була і залишається важливою складовою суспільного розвитку України, незважаючи на зміни в політичній ситуації, економічній кон`юнктурі та правовому середовищі країни.

У міжнародній економічній діяльності дуже велика кількість угод здійснюється не прямо, а за допомогою посередників, представників. Більше половини світової торгівлі здійснюється за допомогою представників або посередників, без яких неможливо було б вирішити багато питань у підприємництві.

Допомога посередників може використовуватися для пошуку закордонних контрагентів, підготовки і укладання угоди, транспортно-експедиційні послуги, страхування товарів при транспортуванні, виконання митних формальностей, проведення рекламних і інших заходів для просування товару на ринки інших країн, технічного обслуговування.

В наш час складається так, що довіритель знаходиться в більш сильному економічному положенні, порівняно з посередником, і нерідко може диктувати посереднику умови угоди, які можуть бути невигідними для посередника. Хоча трапляються випадки, коли виробник не в змозі боротися з посередниками, які надійно захопили збутовий ринок. На сьогоднішній день дана тема має досить актуальний характер. Адже, сьогодні важко знайти підприємця, який би не користувався послугами посередників чи сам не виступав в ролі посередника при здійсненні купівлі-продажу, оренди, лізингу, підряду, інших комерційних операцій. Майже немає такої галузі комерційної діяльності, пов`язаної із обміном товарами і послугами, у якій би посередники не відігравали вирішальної ролі.

Основною метою роботи є опанування знаннями щодо організації ефективної посередницької діяльності та управління нею на комерційних засадах. Предметом дослідження роботи є процеси, які пов'язані з діяльністю торгово-посередницьких фірм при організації ефективного руху товарів.

Ефективність посередницької діяльності на комерційних засадах може бути забезпечена лише у випадку, коли доходи посередників від закупівлі продукції у постачальників (виробників, продавців) і наступного її продажу (перепродажу) будуть вищі за власні витрати посередників.

торгівля посередництво зовнішньоекономічний угода



1. Сутність торгового посередництва в зовнішньоекономічній діяльності

Під торгово-посередницькими операціями у Зовнішньоекономічній діяльності розуміють операції, пов'язані з купівлею-продажем товарів, що здійснюються за дорученням експортера чи імпортера незалежним посередником на основі спеціальних угод чи окремих доручень.

Посередники - це фізичні особи та фірми, які сприяють обігу товарів і послуг на внутрішніх та зовнішніх ринках. Посередниками є юридичні або фізичні особи, які знаходяться поміж іншими контрагентами комерційної діяльності і виконують функцію їх зведення один з одним для обміну товарами, послугами, інформацією. Контрагентами, як правило, виступають виробники товарів, гуртові і роздрібні споживачі.

Посередницька діяльність інтегрує в собі численні функції і задачі, реалізація яких багато в чому забезпечує товарний обіг, а саме:

1) планування обсягів закупівлі та її організації, оскільки посереднику важливо визначити, що купити, в кого саме, в якій кількості, за якої ціни, в який час;

2) організацію перепродажу придбаних товарів з метою отримання запланованого обсягу прибутку;

3) пошук і вибір найкращого партнера серед виробників (постачальників) і покупців для здійснення угоди;

4) організацію і здійснення товаропросування і процесу торгівлі з врахуванням забезпечення ефективності угод;

5) прогнозування і постійний моніторинг ринкових змін і активне використання сукупних чинників, які впливають на максимальне задоволення запитів споживачів і одержання доходу з врахуванням інтересів партнерів;

6) виконання широкого кола послугу царині підготовки комерційної інформації, організації сервісу при кінцевому споживанні товарів, а також щодо використання транспортних засобів, забезпечення фінансових, страхових та інших численних операцій в системі товаропросування.

Посередництво, будучи одним з видів господарської, економічної діяльності, вимагає для здійснення своєї діяльності залучення певних ресурсів: природних, трудових, основних засобів, інформаційних, фінансових. Крім цього необхідні також певні умови і чинники. Умовами здійснення посередницької діяльності є наявність засад ринкової економіки і відсутність загроз економічній безпеці країни.

Посередництво є складовою виробничого, сервісного, торговельного, фінансового підприємництва і тому можна виокремити посередництво у таких сферах: виробничо-сервісній, торговельній, фінансово-кредитній.

Основними сферами підприємницької діяльності посередницьких організацій є наступні:

1) виробничо-сервісні - процеси, пов'язані з безпосереднім рухом вантажів до власних складів, забезпеченням їх зберігання, транспортуванням до покупця, фасуванням, підсортуванням, пакуванням, після продажним обслуговуванням тощо;

2) комерційні (торговельні за суттю) - це процеси, які пов'язані зі зміною форм власності, тобто з купівлею-продажем товарів. До комерційних процесів слід також віднести ті, які сприяють нормальному функціонуванню торговельного механізму, а саме: організацію маркетингових досліджень, оцінку кон'юнктури ринку, основних конкурентів, формування дійової реклами, ціноутворення тощо, тобто усе те, що відноситься до маркетингової діяльності.

Види посередницьких послуг. Посередницькі послуги поділяються на:

1) технологічні (збереження, підсортування, фасування, упакування, маркірування, експедирування);

2) комерційні (реклама, інформація, торгово-посередницькі, комісійні);

3) організаційні (консультації по формуванню асортименту, якості, організації продажу, маркетингу).

Посередники спричинюють угоди: купівлі-продажу, поставки, підряду, розвитку орендних та лізингових операцій, забезпечення виробничої та збутової кооперації, надання страхових, транспортних, побутових та інших послуг.

За даними міжнародних джерел 75-80% світового обороту товарів та послуг здійснюється за участю посередників.

Таблиця 1

Динаміка використання посередницьких послуг в Україні за 2013-2015 роки

Вид посередників, що надають послуги у сфері ЗЕД	Динаміка використання посередницьких послуг в Україні, %
	2013	2014	2015
Дилери	23	17	28
Дистриб'ютори	38	45	74
Джобери	13	15	23
Комісіонери	26	22	24
Агенти	42	45	51
Брокери	48	52	56
Комівояжери	36	29	30
Маклери	28	26	29
Торгові представники	51	59	65
Торгові дома	22	22	24

Діаграма 1. Динаміка використання посередницьких послуг в Україні за 2013-2015 роки

Вплив посередницьких компаній по країнах і товарних потоках різний. В більшій мірі він проглядається в Японії, Південній Кореї і Англії, в Скандинавських країнах. Так, в Японії 8 тис. торгових компаній контролюють 67% імпорту і 60% експорту. В Південній Кореї три відомих торгових доми - "Самсунг", "Хєнде"і "Даєку" - обслуговують 40% зовнішньої торгівлі країни. В США, Франції та інших країнах багато великих компаній здійснюють продаж своєї продукції на світових ринках через посередників. В той же час в США 3\4 малих фірм здійснюють експорт самостійно.

Головна мета залучення посередників полягає в підвищенні економічності зовнішньоторгових операцій, ї це можливо, оскільки використання посередників має низку переваг:

· дозволяє залучати їх капітал для здійснення транспортних, страхових, збуту і сервісних операцій, що дає можливість експортеру економити власні кошти;

· посередники часто беруть на себе обов'язки і ризик по доставці товару в країну експортера, підготовці його до збуту, сортуванню упаковці, маркуванню і т. д.;

· посередники часто мають власну сітку збуту, складські приміщення, роздрібні магазини, що дозволяє економити кошти експортерів при здійсненні збуту товарів;

· посередники, як правило, мають більше інформації про умови ринку, можуть оперативніше реагувати на зміни кон'юнктури, що дає їм можливість успішніше працювати на ринку в інтересах експортера;

· посередники мають більш тісні контакти із споживачами, тому володіють більшою інформацією про їх вимоги до якості, конкурентоздатності, краще знають їх попит і можуть активніше реагувати на його зміни.

В деяких випадках використання посередників стає необхідністю, частково, при таких обставинах, коли:

· окремі ринки збуту монополізовані і закриті для самостійного проникнення виробників;

· підприємства і організації не мають юридичного права на проведення зовнішньоторгових операцій;

· підприємства не можуть самостійно здійснювати дослідження закордонних ринків, займатися пошуком партнерів, грамотно розробляти умови контракту і т. д., підприємства, що виходять на зовнішній ринок, змушені використовувати посередників через те, що так склались міжнародні торгівельні звичаї (наприклад, при операціях на аукціонах, при торгівлі на біржі певними товарами і т. д.).

Доцільно діяти через посередників при виході на віддалені й слабше вивчені ринки, а також на відомий ринок з новими товарами. Це дає можливість не витрачати додаткові засоби вкорінення на новий ринок, знижує ступінь ризику підприємницької діяльності.

2. Види посередників в зовнішній торгівлі

Будь-яка посередницька діяльність здійснюється в основному з метою отримання прибутку і таким чином вона носить комерційний характер.

За визначенням Ф. Котлера, «посередники -- це фірми, які допомагають компанії в просуванні, збуті і розповсюдженні її товарів серед клієнтури».

Таким чином, до посередників належать:

1) торгові посередники;

2) організатори переміщення товарів (експедитори, митні брокери, власники транзитно-перевалочних складів, в тому числі складів тимчасового зберігання і митних ліцензійних складів);

3) агентства з надання маркетингових послуг (маркетингові та інформаційно-комерційні центри, рекламні агентства);

4) кредитно-фінансові організації (банки, фондові і валютні біржі, брокери цих бірж, інвестиційні компанії, лізингові фірми і компанії, страхові агенти і брокери).

До торгових посередників належать:

1) підприємства оптової торгівлі з повним і обмеженим циклами обслуговування (з правом власності на товари);

2) посередницькі структури, які не мають права власності на товари (агенти, оптовики-консигнатори, комісіонери, брокери тощо);

3) організатори оптового обороту (товарні біржі, виставки та ярмарки, аукціони, оптові продовольчі ринки);

4) підприємства роздрібної торгівлі.

Підприємства оптової торгівлі, організатори оптового обороту і підприємства роздрібної торгівлі розглядатимуться в наступних розділах навчального посібника. В цьому ж розділі ми розглянемо особливості посередницьких структур, які не мають права власності на товари. Вони працюють за винагороду в відсотках до обсягу реалізації або отримують плату за іншими схемами.

Агент -- це особа, яка діє від імені та в інтересах виробника чи покупця (споживача). Агент не бере на себе право власності на товари. Головна його функція -- це сприяння процесу купівлі-продажу.

Розрізняють такі типи агентів:

* агенти виробників -- представляють інтереси двох або кількох виробників товарів;

* повноважні агенти зі збуту (збутові агенти) -- отримують право на збут і відповідають за маркетинг усієї продукції виробників; виконують функції відділу збуту, але не входять у структуру підприємства-виробника; вони взаємодіють з виробником на договірних умовах;

* агенти із закупівлі -- найчастіше займаються підбором не обхідного торгового асортименту (наприклад, для дрібних роздрібних торговців).

Особу, від імені і на користь якої діє агент, називають принципалом. Ним може бути власник товару, який доручає агенту продати товар, або покупець (споживач) товару, який доручає агенту купити необхідну продукцію.

Правовою основою здійснення агентських функцій є агентський договір (угода), укладений між принципалом і агентом. Агент зобов'язується від імені принципала продати чи купити товар. При цьому ціна, розмір агентської винагороди й інших умов обумовлюються в договорі. Перевагою використання агента є те, що він дає можливість підприємству збільшувати обсяг збуту продукції, допомагає виводити нові товари на існуючі і нові географічні ринки, формувати широкі контакти з покупцями.

Оптовик-консигнатор -- це різновид агента. Він реалізує товари, які належать консигнанту, з власного або орендованого ним складу від свого імені, але за рахунок консигнанта. Функціями консигнатора є:

1) підготовка приміщень для організації торгівлі;

2) наймання персоналу;

3) рекламування товарів;

4) оптовий продаж товарів.

Оптовик-консигнатор несе відповідальність за збереження товарів на своєму складі та їх страхування. Він не є власником товарів і діє за дорученням оптовика-консигнанта. Витрати на утримання складських приміщень, рекламу, транспортування товарів та інше оплачує консигнант.

Консигнатор отримує винагороду від консигнанта після продажу товарів третім особам, як правило, підприємствам оптової торгівлі, розташованим в інших регіонах країни, та роздрібним підприємствам у своєму районі діяльності. Нерідко оптовик-консигнатор також має власні магазини, в яких реалізує частину товарів консигнанта.

Комісіонер -- це посередник, який за встановлену винагороду (комісію) укладає угоди за дорученням і за рахунок комітента, але від свого імені.

Правовою основою регулювання відносин між комісіонером і комітентом є договір комісії. Комітент-- сторона договору комісії, яка дає доручення комісіонеру на здійснення за винагороду однієї чи кількох угод від імені комісіонера, але за свій рахунок.

Комісіонер одержує від комітента (фізичної чи юридичної особи) товар у тимчасове фізичне володіння. Встановлюється продажна ціна за домовленістю і за згодою комітента. Після реалізації продукції віднімають з виторгу комісійні і витрати, пов'язані зі збутом. Залишок суми передається комітентові.

До послуг комісіонерів звертаються у разі продажу непродовольчих товарів, сільськогосподарської продукції. Комісіонери можуть бути представлені в організаційному аспекті як комісійні магазини, відділи (секції) комісійної торгівлі при універмагах, спеціалізованих магазинах. Продавці дрібнороздрібних пунктів продажу товарів (павільйонів, кіосків) також можуть приймати вітчизняні й іноземні товари на комісію.

Комітент повинен сплатити комісіонеру винагороду за проведення комісійної операції. Розмір комісії встановлюється у вигляді певного відсотка від суми угоди.

Брокер -- це посередник при укладенні угод, який спеціалізується на певних товарних групах, діє за дорученням і за рахунок клієнтів, отримує від них винагороду. Діяльність брокерів пов'язана з організацією брокерських контор, бірж.

Брокерська контора -- це юридична особа, що займається посередництвом на біржі. Залежно від організаційно-правового статусу брокерська контора може бути створена як приватне чи колективне підприємство, структурний підрозділ підприємства. Брокерські контори відкриваються членами біржі, розрізняються між собою товарною спеціалізацією. Вони можуть бути створені двома способами: на основі придбання акцій біржі чи шляхом покупки брокерського місця.



3. Визначення прав та винагороди посередників

Розрахунок розміру винагороди є складним завданням, адже його недостатній розмір може викликати зниження активності посередницької діяльності, а переплата посередникам може негативно позначитися на комерційних справах довірителя.

Доволі поширеним методом визначення винагороди є вивчення досвіду розрахунків із посередниками інших компаній, які реалізують подібний асортимент товарів. Проте в такому разі необхідно враховувати межі повноважень посередників, склад послуг, які вони надають.

Більш складним, але й значно об'єктивнішим є спосіб визначення винагороди шляхом попередньої оцінки пропозицій різних посередників щодо оплати їхніх послуг. Дослідження можливостей різних посередників з виконання умов угоди та зіставлення їхніх пропозицій за розміром винагороди дає можливість встановити найприйнятніші межі оплати.

У зовнішній торгівлі практикують кілька методів розрахунку і виплати винагороди посередникам, які доцільно застосовувати у внутрішній торгівлі:

різниця між цінами реалізації на товарному ринку та відпускною ціною товаровиробника (довірителя);

відсоток із відпускної ціни товаровиробника, так звана знижка на перепродаж;

змішана форма (знижка на перепродаж та різниця в цінах);

узгоджена тверда сума;

сума, розрахована за системою «витрати плюс прибуток»;

додаткові заохочувальні виплати.

Винагорода у вигляді різниці між цінами реалізації та відпускною ціною товаровиробника найчастіше застосовується при збуті товарів на умовах договорів купівлі-продажу та консигнації. Цей метод стимулює посередника збільшувати обсяги збуту товарів та швидкість обігу їх, але не сприяє зацікавленості його в підвищенні відпускних цін товаровиробника. Цей метод доцільно застосовувати в разі ґрунтовного знання товаровиробником (комітентом, консигнантом) кон'юнктури ринку збуту товарів, що дає можливість визначити необхідну різницю цін, яка б оптимально покривала витрати посередника і забезпечувала сукупний прибуток. Крім того, товаровиробнику потрібна достовірна інформація про коливання цін на ринку з метою коригування відпускних цін і підтримки оптимального розміру винагороди посереднику. Тому в угоду із посередником доцільно включати умову щодо періодичного поінформування ним товаровиробника (комітента) про зміни цін із відповідним документальним підтвердженням.

Більш прогресивним вважають метод встановлення винагороди шляхом нарахування посереднику узгоджених відсотків

із відпускних цін товаровиробника (комітента). Він стимулює

посередників як до розширення обсягів збуту, так і до підвищення відпускних цін, що відповідає комерційним інтересам товаровиробника. Досвід посередницької діяльності свідчить, що під час визначення розмірів винагороди варто враховувати такі чинники:

конкурентоспроможність товару. За низької комерційної та технічної конкурентоспроможності товару на ринку встановлюється максимальний розмір винагороди посередника, щоб стимулювати його зусилля з реалізації товару;

вид товару. Найвищу винагороду встановлюють за сприяння збуту наукомістких, високоефективних товарів, переважно машинно-технічного асортименту, меншу -- в разі збуту простіших споживчих товарів (одягу, взуття, продуктів харчування тощо), найнижчу -- в разі реалізації різного роду сировини, напівфабрикатів;

обсяг контрактів на посередницькі послуги. При збільшенні обсягів продажу витрати посередника на одиницю товару скорочуються, тому і розмір винагороди змінюється;

набір послуг, які посередник надає довірителю (товаровиробнику). Розширення їх складу веде до збільшення винагороди.

За умов розвиненого ринку посередники, які сприяють продажу значних обсягів конкурентоспроможних сировинних товарів (насіння зернових культур) і при цьому виконують обмежений перелік послуг, отримують винагороду в розмірі 0,5--3 % від загальної суми угоди. В разі продажу машинно-технічної продукції із супутнім технічним обслуговуванням та наданням інших післяпродажних послуг розмір винагороди посередника досягає 7--15 % від загального обсягу реалізації.

Змішана форма винагороди у вигляді відсотків та різниці цін застосовується у випадках, коли товаровиробник (комітент) має можливість оперативно контролювати рівень цін реалізації на товарному ринку.

Винагороду у вигляді твердої, заздалегідь узгодженої суми застосовують в разі виконання посередником окремих письмових доручень довірителя: маркетингове дослідження ринку, проведення рекламних акцій, участь у виставках-ярмарках тощо.

Розрахунки винагороди за системою «витрати плюс прибуток» застосовують, як правило, при виконанні посередником додаткових доручень. Посередник, після виконання додаткового доручення, надає довірителю звіт і рахунок на суму фактичних витрат, пов'язаних із виконанням додаткового доручення. Довіритель відшкодовує посереднику витрати, збільшені на узгоджений відсоток або тверду суму, що й утворює прибуток посередника. У міжнародній торгівлі розмір такої винагороди коливається від 10 до 20 % залежно від витрат посередника та обсягу авансованого ним капіталу на виконання цього доручення. Суму фактичних витрат посередника на виконання доручення необхідно підтверджувати відповідними документами. Цей метод застосовують під час пробних продажів, на початкових стадіях співпраці, під час просування на ринок нових товарів, тобто тоді, коли неможливо точно визначити майбутні витрати посередника.

За тривалої та стабільної співпраці довірителя із посередником поширені додаткові заохочувальні виплати, з метою стимулювання його діяльності з розширення кола покупців, поліпшення якості та збільшення обсягу додаткових послуг, якісного виконання своїх обов'язків. Розміри таких виплат визначаються, як правило, в твердих сумах або за системою «витрати плюс прибуток».

У практиці торговельно-посередницької діяльності застосовують два основні механізми виплати винагород:

шляхом утримання посередником належної йому за договором суми з усіх грошових коштів, що надійшли до нього для довірителя (комітента);

зворотним переказом довірителем (комітентом) винагороди з отриманих від посередника (покупця) коштів за поставлені (реалізовані) за сприяння останнього товари. Конкретний варіант виплати винагороди обирають залежно від меж повноважень та обов'язків посередника. Винагороду посереднику виплачують після оплати третьою стороною за угодою, укладеною за його посередництвом, якщо інше не передбачено угодою сторін. Розмір, терміни й механізм виплати винагороди передбачають у договорі.

4. Покращення зовнішньоекономічної діяльності ВАТ «Ласощі» шляхом укладання зовнішньоекономічних угод

Зовнішньоекономічні відносини здійснюються за допомогою укладення угоди (контракту) між контрагентами.

Суть зовнішньоекономічного контракту зафіксована в Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність», де зазначається, що під зовнішньоекономічним договором розуміють матеріально обумовлену угоду двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямовану на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності[2,c.420].

Зовнішньоекономічні контракти мають певну форму:

1. Преамбула;

2. Предмет контракту;

3. Ціна та загальна сума контракту;

4. Термін постачання товару;

5. Умови платежів;

6. Пакування і маркування товарів;

7. Претензії та санкції;

8. Форс-мажор;

9. Арбітраж;

10. Інші умови;

11. Юридичні адреси сторін.

Безпосередньому встановленню контакту з потенційним контрагентом передувало маркетингове дослідження зовнішнього ринку. Метою дослідження було вивчення попиту на товар та вибір країни-контрагента.

При виборі країни-контрагента бралися до уваги такі фактори: політичні відносини з країною-контрагентом, торгові умови, умови платежу та кредиту, правові питання.

Проаналізувавши зібраний матеріал, для проведення експортної операції країною-контрагентом обираємо Туреччину. Встановлення контакту з турецькою фірмою здійснюємо в послідовності (рис.4.1).



Размещено на http://www.allbest.ru

Рис.4.1. Послідовність встановлення контакту з турецькою фірмою “Сенджет”

ВАТ “Ласощі” і турецькою фірмою “Сенжет” було узгоджено, що проект контракту буде готувати продавець.

FOB Франко-борт (порт відвантаження зазначений). “Франко-борт” означає, що зобов'язання щодо поставки вважається виконаним після того, як товар передано через поручні судна в погодженому порту відвантаження. Це означає, що покупець повинен нести всі витрати і ризики загибелі або пошкодження товару від цього моменту.

Умова FOB вимагає, щоб продавець здійснив очистку товару від мита на експорт.

Цю умову можна використовувати тільки для морського або внутрішнього водного транспорту.

У міжнародній практиці при здійсненні зовнішньоторговельних угод використовують такі форми розрахунків:

· Банківський переказ.

· Інкасо.

· Акредитив.

· Відкритий рахунок.

На відміну від внутрішніх розрахунків, міжнародні розрахунки мають деякі особливості, а саме:

§ більш складні складні відносини, пов'язані із оформленням, пересилкою і оплатою рахунків;

§ повинні відповідати прийнятим міжнародним правилам, які регулюють порядок здійснення розрахунків;

§ мають, як правило документарний характер, що означає здійснення розрахунків за умови пред'явлення документів ( залізничних накладних, морських коносаментів, страхових полісів, рахунків квитанцій та інше).

За своїм змістом зовнішньоекономічний контракт має бути складений за схемою, яка визначена Положенням про форму зовнішньоекономічного контракту, затвердженим наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України.

Форма зовнішньоекономічної угоди визначається правом місця її укладання. Угода, яка укладена за кордоном, не може бути визнана недійсною внаслідок недодержання форми, якщо додержано вимоги законів України.



Висновки

Підводячи підсумок, можна зробити висновок, що, при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, фірмі необхідно ретельно підходити до вибору посередника, а також правильно укладати угоди. Практика показує, що ґрунтовне формулювання договірних умов являється одним з надійних засобів, щоб уникнути виникнення непорозумінь в майбутньому, особливо, приймаючи до уваги багатоаспектність проблем, які виникають при укладанні і виконанні угоди (комерційні, валютно-фінансові, юридичні, транспортні та інші проблеми).

Інтереси продавця, посередника і покупця далеко не зовсім співпадають і у випадку неналежного виконання обов`язків посередником виробник несе як юридичну, так і фінансову відповідальність. Але це, в свою чергу, залежить від умов договору, який уклали сторони. Тобто необхідно врахувати ризик невиконання умов договору і намагатися знайти засоби зниження можливих негативних наслідків.

Як зазначалося раніше, комерційний успіх торговельно-посередницької фірми на світовому ринку значною мірою залежить від взаємовідносин з принципалом -- виробником товару. Положення посередника на ринку має певне протиріччя: з одного боку, він як повноправний представник принципала залежить від нього, з іншого -- він повинен мати достатній рівень самостійності, тобто діяти автономно стосовно експортера, реалізуючи власну ринкову стратегію.

В практиці міжнародної торгівлі до 65% товарів продається через посередницькі фірми.

Вибираючи посередника фірма повинна бути впевнена в тому, що посередник не буде продавати товар конкурентним фірмам. Слід надавати перевагу відомим посередницьким фірмам, які зарекомендували себе на ринку збуту як надійний партнер. Необхідно також з`ясувати, в якому банку відкритий рахунок посередника, де знаходяться його магазини, їх кількість і якість обслуговування споживачів. Тому, перш за все, необхідно укласти пробну короткострокову угоду з декількома посередницькими фірмами для того, щоб в майбутньому обрати більш надійного посередника.

Процес переходу до ринкової економіки з незалежним розвитком ринкових відносин і регулюючою роллю держави виявився в нашій країні дуже складним, непослідовним і не комплексним. Однак за усіх об`єктивних і суб`єктивних причин, які стримували і зараз стримують становлення ринку, політика, яка спрямована на перехід до ринкової системи, залишається незмінною.

Практика здійснення економічних реформ в Україні показує, що монополістичний бар`єр на шляху розвитку сфери посередництва є однією з самих серйозних перешкод і його важко подолати. Демонополізація економіки в цілому і сфері обігу зокрема вимагає практичної реалізації багатьох заходів, серед яких слід назвати подальший розвиток антимонопольного законодавства і законодавства та юридичної практики щодо банкрутства і санації підприємств, грошову приватизацію великих монопольних об`єктів, структурну перебудову економіки, зниження податкового пресу на підприємців тощо.



Список використаної літератури:

1. Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність".

2. Л.І. Гаврилюк “Економіка підприємства”: Навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни; Житомир 2011р.

3. Кукурудза І.І. Міжнародна економіка. Матеріали до лекцій та семінарів. - Черкаси: РВВ ЧДУ, 2014. - с.166-175.

4. Основи економічної теорії: Підручник: У 2 книгах. Кн.2 / За ред. Ю.В. Ніколенка. - 2-ге вид. перероб. і доп. - К.: Либідь, 2008. - с. 211-261

Размещено на Allbest.ru

...