Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна

Факультет міжнародних економічних відносин та туристичного бізнесу

Кафедра міжнародних економічних відносин

КУРСОВА РОБОТА

з навчальної дисципліни «Міжнародні економічні відносини»

на тему: СВІТОВИЙ РИНОК ТЕХНОЛОГІЙ: СТРУКТУРА, ОСОБЛИВОСТІ, СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ

студентки третього курсу

групи УМБ-31

напрям підготовки 6.030206 -

«міжнародний бізнес»

Вишнякової Дар'ї Костянтинівни

Керівник: викл. Макарчук К. О.

Харків 2016



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СИСТЕМА СВІТОВОГО РИНКУ ТЕХНОЛОГІЙ

1.1 Сутність ринку технологій

1.2 Структура ринку технологій

РОЗДІЛ 2. ДИНАМІКА РОЗВІТКУ СВІТОВОГО РИНКУ ТЕХНОЛОГІЙ

2.1 Динаміка розвитку світового ринку технологій

2.2 Проблеми функціонування світового ринку технологій

РОЗДІЛ 3. СУЧАСНИЙ СТАН СВІТОВОГО РИНКУ ТЕХНОЛОГІЙ

3.1 Напрями розвитку світового ринку технологій

3.2 Сучасний стан ринку технологій в Україні

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Середина XX ст. стала одним із переломних моментів у розвиткові людства. Розпочався новий етап науково-технічної революції, що характеризується новою якістю: основою прогресу стає фундаментальна наука, без розвитку якої практично неможливий поступ техніки й технології. Впровадження у виробництво і повсякденне життя людства досягнень сучасної НТР відкриває величезні перспективи для вирішення злободенних економічних і соціальних проблем, але водночас породжує серйозні суперечності, котрі іноді ставлять під загрозу саме існування життя на Землі.

Розширення та поглиблення міжнародного поділу праці, що виражається у посиленні спеціалізації та кооперації виробництва і наукових досліджень, в інтенсифікації міжнародного обміну, в тому числі результатами науково-дослідних та дослідно-конструкторських розробок (НДДКР), відбувається саме-на сучасному етапі розвитку світового господарства. Причому зі збільшенням економічної ролі науки та перетворенням її в безпосередню виробничу силу посилюється процес інтернаціоналізації науки й технологій.

Сучасні темпи науково-технічного прогресу та залежність економічного зростання провідних країн і світового господарства в цілому від ефективності використання науки і технологій зробили необхідним поєднання зусиль та ресурсів різних країн для досягнення національних і глобальних науково-технологічних цілей.

Метою моєї курсової роботи є розкриття поняття світового ринку технологій, його структури та особливостей функціонування в Україні.

Відповідно до поставленої мети поставлено і вирішено наступні задачі:

- розкрити сутність поняття ринку технологій;

- дослідити його складові;

- проаналізувати динаміку розвитку світового ринку технологій;

- виявити проблеми функціонування світового ринку технологій;

- розглянути напрями розвитку світового ринку технологій;

- дослідити сучасний стан ринку технологій в Україні.

Об'єктом даного дослідження є світовий ринок технологій. Предметом дослідження є особливості його функціонування та сучасні тенденції його розвитку.

Ступінь вивчення проблеми. Теоретичні засади здійснення міжнародної інвестиційної діяльності досліджували зарубіжні та вітчизняні науковці, а саме: В. Пила, А. Апокіп, М. Єршов, В. Клипов, Е. Хазанович, А. Аслунд, Л. Делкор, Г. Костянян та інші.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою даної курсової роботи є наукові праці провідних вітчизняних і зарубіжних вчених в області дослідження ролі держави у дослідженні світового ринку технологій.

Інформаційною базою курсової роботи є підручники, статистичні збірники, щорічники, наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених.

Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків; містить 32 сторінки. Список джерел включає 27 найменувань літератури, в том числі 6 електронних публікацій.



РОЗДІЛ 1. СИСТЕМА СВІТОВОГО РИНКУ ТЕХНОЛОГІЙ

1.1 Сутність ринку технологій

Міжнародний ринок технологій - це обмін технологіями, науково-технічними знаннями між покупцями і продавцями. Міжнародний технологічний обмін розглядатися з двох сторін. У широкому сенсі слова він означає поширення будь-яких науково-технічних знань і обмін виробничим досвідом між країнами, у вузькому - передачу науково-технічних знань і досвіду, що відносяться до відтворення конкретних технологічних процесів[4]. У першому випадку міжнародний технологічний обмін здійснюється в некомерційних формах, прикладом чого можуть служити науково-технічні публікації, проведення виставок, ярмарків, симпозіумів, обмін делегаціями і зустрічі вчених і інженерів, міграція фахівців, навчання студентів і аспірантів, діяльність міжнародних організацій зі співробітництва в галузі науки і техніки. У другому - в комерційних формах, тобто передача на умовах ліцензійних угод прав користування винаходами, технічної документації, постачання машин і різного промислового устаткування, надання технічної допомоги, інжинірингові послуги, експорт комплектного устаткування, підготовка та стажування фахівців, управлінські контракти, науково-технічне та виробниче кооперування[7].

Таким чином, суб'єктом ринку технологій та ринку послуг в цілому виступає більшою мірою міжнародний технологічний обмін в комерційній формі, тобто обмін у вузькому сенсі слова.

Міжнародний обмін технологією в товарній формі відомий з початку XX ст., однак формування світового ринку технологій припадає на другу половину 50--60-х рр. Саме до цього часу обсяг міжнародних комерційних операцій з технологіями перевищив масштаби національного обміну[7].

Міжнародний науково-технічний обмін включає в себе, окрім купівлі-продажу готових товарів і устаткування для їхнього виробництва, отримання ліцензій на передові техніку і технології, наймання висококваліфікованих іноземних учених і фахівців тощо[5].

Технологія як товар має ряд особливостей:

- це найбільш цінний товар, який вимагає багато витрат часу та коштів, тому дорогий. Для забезпечення окупності витрат при створенні нових технологій потрібен вихід за вузькі межі національного ринку на міжнародний рівень[15];

- технологія може забезпечити високі прибутки[15];

- завдяки своїм якостям вона швидко розвивається[15];

- це мобільний товар, оскільки переважно не чутливий до національної та територіальної специфіки[15];

- та експортований товар, оскільки, по-перше, технологія в "чистому" вигляді має дуже низькі транспортні витрати; по-друге, мають місце незначні торгові обмеження (тарифні та нетарифні) на кордоні приймаючої країни, яка здійснює прийом, що зумовлено метою недопущення технологічного відставання[15].

Технології як факторові виробництва притаманна висока міжнародна мобільність. Досвід показує, що витрати на передачу технологій всередині країни є меншими, ніж на передачу технологій іноземним фірмам. У зв'язку з цим слід було б очікувати, що обсяг внутрішнього технологічного обміну буде більший за міжнародний. Проте на практиці ми спостерігаємо прямо протилежне. Причинами такого явища є:

· менші бар'єри та обмеження на шляху передачі технологій порівняно з переміщенням товарів та капіталу;

· багатонаціональні корпорації віддають перевагу передачі технологічних знань своїм зарубіжним філіям та дочірнім компаніям, а не незалежним фірмам, в тому числі вітчизняним. Це пояснюється бажанням утримати монопольне право на використання технології;

· зазвичай зовнішні ринки є більш місткими, ніж внутрішні;

· передача технологій за кордон супроводжується додатковими поставками сировини, устаткування, напівфабрикатів і т. д., що дає можливість продавцеві технологій збільшити випуск товарів на експорт і отримати ескорт-ефект;

· часто лише шляхом передачі технологій за кордон компанія може отримати необхідну їй технологію, якою володіє партнер. Таке перехресне ліцензування практикується фірмами, що здійснюють громіздкі науково-дослідні та конструкторські роботи і є лідерами в певній галузі науки і техніки[20].

Сегменти ринку технологій. В тій його частині, де здійснюється торгівля ліцензіями, патентами, ноу-хау тощо (тобто в "чистому" вигляді), технологія виступає як самостійний фактор виробництва. В інших сегментах цього ринку, де технології матеріалізовані в технологічномістких видах продукції, кваліфікованих працівниках, високотехнологічному капіталі, міжнародне переміщення технологій поєднується з міждержавним рухом товарів, робочої сили і капіталу[1].

1.2 Структура ринку технологій

У результаті міжнародної передачі технологій виграють як продавці, так і покупці. Продавці отримують винагороду, а покупці отримують нову технологію, за рахунок якої можуть досягти певної економії засобів та часу порівняно із самостійною розробкою технології; ліквідувати технічну відсталість у певних галузях діяльності; досягти підвищення конкурентоспроможності продукції, що виробляється за придбаною технологією, та збільшити її експорт.

Суб'єкти міжнародної передачі технологій -- підприємства, ТНК та МНК, науково-дослідні і проектні інститути, технополіси, країни, регіональні інтеграційні угруповання, міжнародні організації. Найбільш вагомими суб'єктами міжнародної передачі технологій є фірми розвинутих країн, які забезпечують більшу частину обороту світового технологічного ринку. Світовим лідером на цьому ринку є США[11].

Мотивації учасників процесу міжнародної передачі технологій[17]:

Продавців:

- міжнародна передача технологій є альтернативою торгівлі, коли експорт товарної продукції, що виготовляється за даною технологією, не можливий через економічні або політичні обмеження;

- передача технологій часто є необхідною умовою руху капіталу;

- всередині країни немає можливості або не вигідно застосувати або комерціалізувати технологію (наприклад, обмежений попит на інноваційну продукцію, відсутня виробнича база);

- продаж ліцензії на технологію дає змогу компенсувати витрати на її розробку або може бути прибутковою операцією;

- правовий захист дає змогу продавцям при виході на міжнародний ринок тимчасово зберегти комерційну таємницю та повні права на технологію;

- пройшовши пік життєвого циклу у своїй країні, інновація прагне вийти на інші ринки з метою подальшого отримання надприбутків;

- валютний ефект від реалізації технології на світовому ринку набагато вищий, ніж від експорту звичайних товарів;

- продаж технології дає можливість задовольнити широке коло економічних інтересів, що зовсім не замикаються на традиційному для будь-якого власника товару відшкодуванні вартості і зміни її форми[19].

Покупців:

- економія коштів та часу на розробку технологій.

- підняття технічного рівня виробництва за короткий термін. Технологія, що передається, у більшості випадків має для країни, що її приймає, наукомісткий та інноваційний характер;

- можливість не тільки оновити, а й розширити виробництво, оскільки передача технологій часто супроводжується вкладеннями капіталу;

- зростання конкурентоспроможності;

- збільшення експорту продукції;

- очікувані прибутки від технологічних та інших інновацій[19].

Отже, в результаті міжнародної передачі технологій виграють як продавці, так і покупці. Продавці отримують винагороду, а покупці отримують нову технологію, за рахунок якої можуть досягти певної економії засобів та часу порівняно із самостійною розробкою технології; ліквідувати технічну відсталість у певних галузях діяльності; досягти підвищення конкурентоспроможності продукції, що виробляється за придбаною технологією, та збільшити її експорт.

Загалом продавці та покупці, донори та реципієнти прагнуть ефективно використати переваги міжнародного поділу праці. Порівняльні переваги мають місце в науково-технічній сфері, так само як і в інших сферах людської діяльності, і приносять відповідні ефекти.

У практиці договорів технологічного обміну виникають складнощі з відокремленням об'єкта такого обміну в чистому вигляді. Передання технологи відбувається в тому випадку, коли приймальна сторона розглядає її як нову -- таку, що дасть змогу покращити власну конкурентоспроможність, збільшити прибуток[3].

На сучасному етапі процесу інтернаціоналізації сфери науки і технологій, етапі становлення п'ятого технологічного укладу і навіть формуванні ядра нового шостого першочергове значення мають масштаби використання саме високих технологій. Крім того, основою сучасного технологічного розвитку є збільшення частки реалізації високих технологій на світових ринках та істотне зростання обсягів наукоємного сектора виробництва національних економік[12].

Високі технології -- це технології, що ґрунтуються на принципово нових знаннях сучасного етапу науково-технічного прогресу. Вони створюються і застосовуються для виготовлення і постачання продукції з високим рівнем наукоємності, що відповідає визначеному переліку у структурі світового товарного ринку і пріоритетам науково-технічної та інноваційної політики розвинутих країн. Особливістю високих технологій є те, що з їхнім стрімким розвитком змінюється ринок, прискорюється прогрес інших секторів економіки[12].

На сьогодні у статистичній звітності країн ОЕСР галузі промисловості поділяються за показником наукоємності на чотири групи:

- високотехнологічні (high-technology industries) галузі повітряні й космічні літальні апарати; виробництво комп'ютерів та офісного устаткування; радіо-, телевізійне і комунікаційне обладнання; медичні, точні й оптичні інструменти; фармацевтична галузь;

- середньо-високотехнологічні (medium-high technology industries) галузі електричні машини й апарати; моторні засоби пересування; хімікалії, за винятком фармацевтичних; залізничне і транспортне обладнання; машинобудування та обладнання;

- середньо-низькотехнологічні (medium-low technology industries) галузі очищені нафтопродукти і ядерне паливо; гумові й пластмасові вироби; інші неметалічні мінеральні продукти; будівництво і відновлення суден; базові метали; виготовлення металевих виробів, крім машинобудування і обладнання;

- низькотехнологічні (low-technology industries) галузі виробництво і переробка; продукція з деревини і корку; целюлоза; папір, паперові вироби, поліграфія; продовольчі продукти, напої, тютюн; текстиль, текстильні вироби, шкіра і взуття. Варто зазначити, що є й інша класифікація високотехнологічної продукції та високих технологій. У країнах ЄС для сфери міжнародної торгівлі розроблена класифікація 245 високотехнологічних продуктів, що складається з восьми груп: автоматизовані верстати[13].

Технологія як сукупність знань про впровадження чи вдосконалення машин, устаткування, виробів, що забезпечують обробку, виготовлення, зміну стану, можливостей і форми сировини, матеріалів та напівфабрикатів, визначається як software -- патенти, ліцензії, товарні знаки, технічні послуги, маркетингові Ноу-Хау тощо. Сукупність способів виробництва товарів і послуг (hardware) -- це матеріалізована технологія, втілена в машинах, обладнанні тощо, яка і є ресурсом.

До методів збуту технологій у глобальних масштабах належать створення закордонних філій ТНК, участь у спільних підприємствах, експорт та імпорт техніки, виробленої за технологією компанії, продаж ліцензій тощо[11].

Загалом міжнародний науково-технологічний обмін можна класифікувати:

- за сферою поширення: міждержавний, міжрегіональний, регіональний, між- і внутрішньогалузевий;

- за типом передання технологій: комерційний, некомерційний, вертикальний (між головною і дочірньою компаніями ТНК), горизонтальний (між незалежними фірмами);

- за змістом технології, що передається (в матеріалізованому вигляді чи у вигляді інформаційного продукту).

Комерційні відносини у науково-технологічній сфері характеризуються переважно переданням права власності на науково-технологічні знання чи права на їх тимчасове використання, що приносить грошову вигоду. Некомерційні -- це сукупність різних відносин, пов'язаних із науково-технологічною сферою, що певною мірою сприяють розвиткові науки й технологій у країнах--учасницях цих відносин[9].

На сьогодні сумарна вартість створюваних у світі технологій сягає 60 % величини всього суспільного валового продукту, що зумовлює великі обсяги продажу. При цьому галузева структура ринку технологій змінювалася залежно від цілей науково-технічного розвитку країн. Якщо у 1940-- 1950 pp. головною метою було забезпечення військово-технічної переваги, у 1960--1980 pp. -- забезпечення стабільних темпів економічного зростання і посилення глобальної конкурентоспроможності галузей, то починаючи від 1990-х років акцент змістився до інформаційних послуг, медицини, екології та інших аспектів сталого розвитку і підвищення якості життя людини. Виробництво високотехнологічної продукції у світі нині забезпечують приблизно 50 макротехнологій[17].

Міжнародний ринок технологій можна поділити на три сегменти:

- ринок обладнання і устаткування;

- ринок науково-технічних послуг;

- ринок ліцензій і патентів.

У 2003 р. міжнародний ринок технологій оцінювався майже у 2660 млрд дол. Найбільший його сегмент -- ринок обладнання і устаткування -- склав майже 2300 млрд дол. (90 % усього ринку), ринок науково-технічних послуг -- 205 млрд (7 %), ринок ліцензій і патентів -- 77 млрд дол. (З %). На ринках високотехнологічної продукції домінують найбільш розвинуті країни -- США, Японія, ФРН, Велика Британія, Франція, які володіють 46 макротехнологіями та контролюють80 % цих ринків. До них стрімко наближаються Південна Корея, Малайзія, Сінгапур, Гонконг та інші нові індустріальні країни[18].

ринок технологія світовий науковий



РОЗДІЛ 2. ДИНАМІКА РОЗВІТКУ СВІТОВОГО РИНКУ ТЕХНОЛОГІЙ

2.1 Динаміка розвитку світового ринку технологій

З кожним роком в світі з'являється величезна кількість технологій, які оточують нас всюди. Те, що раніше здавалося фантастикою, тепер здається буденним. Людство намагається максимально полегшити своє життя, завдяки новим гаджетам, побутової техніки. Це допомагає рятувати життя людей, адже медицина одна з головних цілей створення. Зараз ми вже не уявляємо своє життя без техніки, яка допомагає нам в спілкуванні, роботі і просто робить наше життя легшим.

По каналах міжнародних зв'язків в області обміну науково-технічними досягненнями відбувається передача науково-технічної інформації у формі знань і технології, тобто навичок, способів виробництва, конструкцій нових виробів. Обмін новими знаннями дає можливість потенційним партнерам по науково-технічному обміні орієнтуватися в напрямках розвитку науки і техніки, одержувати загальні зведення про наявні досягнення в різних галузях науки і виробництва[9].

Передача науково-технічної інформації відбувається в основному на некомерційній основі і створює можливості для розвитку майбутньої торгівлі технологіями. Найважливішими формами некомерційних науково-технічних зв'язків є: обмін науковими і технічними знаннями через особисті контакти вчених і фахівців, науково-технічні публікації, міжнародні виставки і ярмарки, реклама, некомерційна передача технічних знань країнам, що розвиваються, некомерційні потоки технологій у структурах приватних фірм[8].

Технологічна допомога країнам, що розвиваються, у залежності від кількості країн, що беруть участь у проекті може бути:

- двостороння - здійснюється по угодах між урядами країни-донора і країни одержувача допомоги;

- багатобічна - здійснюється декількома країнами у відношенні одного країни-одержувача[8].

До розряду багатобічної відноситься і технологічна допомога по лінії міжнародних організацій. Однієї з перших міжнародних організацій, що стала надавати технічну допомогу країнам, що розвиваються, стала Програма розвитку ООН. Великі програми здійснюють також МВФ, Світовий банк, ОЕСР і практично всі інші організації.

Науково-технічне співробітництво організацій і підприємств, розташованих у різних країнах, або ж державних організацій і структур має своєю метою досягнення визначеного результату, у якому зацікавлені сторони, що співробітничають. При цьому відбувається об'єднання усіх або частини знаходяться в їхньому розпорядженні матеріальних, фінансових ресурсів, науково-дослідних кадрів, результатів попередніх розробок кожної сторони. Через цю форму міжнародних зв'язків досягається як економія ресурсів на досягнення результатів, так і скорочення ризику у випадку невдачі. Отриманими в процесі співробітництва науково-технічними знаннями і результатами мають право користуватися всі учасники відносин.

Основними формами науково-технічного співробітництва є:

- координація наукових і технічних досліджень:

- спільне проведення досліджень;

- кооперація робіт в області наукових і технічних досліджень.

Поряд із застосуванням цих основних форм науково-технічне співробітництво здійснюється також через проведення наукових і технічних досліджень за замовленням, надання технічної допомоги і послуг науково-технічного характеру, навчання і стажування фахівців[7].

Для юридичного оформлення відносин, що виникають при здійсненні науково-технічного співробітництва, складають:

1) міжнародні угоди, предметом яких може бути співробітництво в проведенні наукових і технічних досліджень по обраних проблемах, створення тимчасового колективу, спільної лабораторії, міжнародної науково-технічної організації;

2) 2) цивільно-правові договори або контракти між організаціями різних країн, предметом яких може бути проведення наукових і технічних досліджень на основі кооперації або за замовленням, створення тимчасових колективів або лабораторій, ліцензійні договори[23].

У більшості країн нова технологія захищається одним або декількома правовими інструментами:

Патент - свідчення, видаване компетентним урядовим органом винахідникові і його монопольне право, що засвідчує, на використання цього винаходу. Термін дії патенту 15-20 років і тільки на території тієї країни, де він виданий.

Ліцензія - дозвіл, видаваний власником технології (ліцензіаром), захищеної або незахищеної патентом, зацікавленій стороні (ліцензіату) на використання цієї технології протягом визначеного часу і за визначену плату.

Копірайт (право відтворення) - ексклюзивне право автора літературного, аудіо- або відео-твору на показ і відтворення своєї роботи.

Товарна марка - символ визначеної організації, що використовується для індивідуалізації виробника товару і який не може бути використаний іншими організаціями без офіційного дозволу власника.

Уперше патенти і привілеї, що зберігають права винахідника, були введені в Англії в 1623 році. Пізніше - у США (1787р.), у Франції (1791р.), у Росії (1812р.), Голландії (1817р.), Іспанії (1820р.)[23].

З розвитком капіталістичного способу виробництва патентна система удосконалювався, але основні її принципи збереглися дотепер. До них відносяться:

- виключне право патентовласника на використання об'єкта промислової власності;

- необхідність сплати мита за видачу і підтримку патенту;

- територіальна обмеженість патентних прав;

- система критеріїв патентоспроможності об'єкта промислової власності.

Патентна система пред'являла уже відразу в момент виникнення ряд вимог до об'єкта промислової власності, без задоволення яких патент не видавався. Ці вимоги мінялися, доповнювалися в процесі розвитку патентного законодавства, але основні діючі критерії патентоспроможності збереглися. До них відносяться[12]:

1. Технічне рішення задачі.

2. Новизна.

3. Винахідницький рівень технічного рішення означає перевищення рівня звичайного інженерного рішення.

4. Практична застосовність має на увазі можливість промислового використання винаходу.

Сучасний стан торгівлі технологіями дозволяє виділити деякі групи країн у залежності від їхньої ролі в міжнародній торгівлі технологіями:

- промислово розвинені країни з домінуючим експортом технологій. До цієї групи відноситься одна країна - США. Експортна спрямованість торгівлі технологіями має історичний характер і відбиває науково-технічний потенціал країни. Сумарні витрати на НІОКР у США перевищують аналогічні витрати у Великобританії, Німеччині, Японії, Франції й Італії разом узятих. Держава бере на себе гнітючу частину витрат на проведення фундаментальних наукових досліджень;

- промислово розвинені країни з переважним експортом технологій.

До них відносяться Великобританія і Швейцарія, що мають позитивне сальдо в торгівлі технологіями. Обидві країни проводять політикові, спрямовану на стимулювання експорту технологій. Основа такої політики у Великобританії така ж, як і в США. Торгівля технологіями у Швейцарії базується, по-перше, на спеціалізації у виготовленні високоякісної продукції для машинобудування, приладобудування, електротехніки і т.д., а по-друге, - на створенні великої кількості філій і дочірніх компаній великих фірм при відносно невеликих можливостях промислового використання нових технологій;

- промислово розвинуті країни з переважним імпортом технологій. До цієї групи відносяться інші промислово розвиті країни, насамперед Німеччина і Японія. Країни цієї групи широко використовують закордонний досвід і технічні знаннядля оснащення ведучих галузей передовою технологією і прискорення власних науково-технічних розробок і не прагнуть до балансування надходжень і платежів по ліцензійних угодах. Прикладом успіху цієї політики є широка експансія на автомобільному ринку в 70-і рр. західнонімецького «Фольксвагена» і японських автомобілів, що в умовах енергетичної кризи успішно застосовували придбані ліцензії для створення мало- і мікролітражних автомобілів[20].

Якщо США є найбільшим у світі експортером технології, то Японія, навпаки, з початку 50-х рр. стала одним з найбільших у світі споживачів науково-технічних досягнень. Величезне значення в створенні «японського чуда» мало ефективне використання іноземних патентів і ліцензій, їхнє негайне впровадження й освоєння. Сьогодні Японія є лідером по багатьом напрямкам науково-технічного прогресу, однак вона усе ще більше платить за іноземну технологію, чим одержує за експорт своєї, але цей розрив зменшується;

- країни, що розвиваються, з імпортно-експортною спрямованістю торгівлі технологіями. До них відносяться Аргентина, Бразилія, Мексика, Індія, Туреччина. Ці країни цілеспрямовано здійснюють закупівлю іноземних технологій для рішення великих економічних проблем, а експортують ліцензії в основному в сусідні держави;

- країни, що розвиваються, з імпортною спрямованістю торгівлі технологіями. До цієї групи відносяться Таїланд, Алжир, Панама й ін. Ці країни здійснюють закупівлю нових технологій переважно у виді супутніх ліцензій при будівництві промислових об'єктів;

- країни, що розвиваються, з епізодичним характером торгівлі технологіями. До них відносяться в основному найменш розвинуті країни.

Охорона прав на винаходи, промислові зразки і товарні знаки - предмет активного міжнародного регулювання. Основною міжнародною угодою в цій області є Паризька конвенція по охороні промислової власності[22].

Перша редакція цієї конвенції була підписана 11 державами в Парижі в 1883р. і надалі неодноразово переглядалася і доповнювалася. У країнах-учасницях Паризька конвенція діє в різних редакціях у залежності від того, який з її текстів ратифікований країною. Учасники Конвенції утворять так називаний Міжнародний союз по охороні промислової власності (Паризький союз). Паризька конвенція ставить своєю метою надання більш пільгових умов для патентування винаходів, промислових зразків, реєстрації товарних знаків іноземними громадянами і не передбачає створення міжнародного патенту, міжнародного промислового зразка і міжнародного товарного знаку[23].

Ряд країн-учасниць Паризької конвенції підписали в 1891р. Мадридську конвенцію про міжнародну реєстрацію товарних знаків, відповідно до якої в Міжнародне бюро в Женеві повинна подаватися заявка на товарний знак, що направляється у відповідні відомства країн-учасниць. Якщо відмовлення не пішло, то міжнародна реєстрація забезпечує охорону товарного знаку у всіх країнах-учасницях. У 1973р. у Відні був підписаний більш широкий Договір про реєстрації товарних знаків[12].

У 1970р. у Вашингтоні був укладений Договір про патентну кооперацію, що передбачає можливість складання і подачі в національне відомство міжнародної заявки в тих випадках, коли заявник бажає забезпечити охорону винаходу в декількох країнах.

Європейська патентна організація (ЄПО) була створена на основі Конвенції про видачу європейського патенту Європейським патентним відомством на основі уніфікованих правил (прийнята на мюнхенській конференції в 1973р., ратифікована в 1977р.).

ЄПО з 1993р. укладає з державами-не членами ЄПО договори про поширення дії європейських патентів на їхній території якщо ці країни мають власне патентне відомство і прийняли закон про охорону інтелектуальної власності[12].

2.2 Проблеми функціонування світового ринку технологій

Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІС) заснована в 1970р. у ході реалізації Конвенції про створення ВОІС, підписаної в Стокгольмі в 1967р. входить у систему ООН як спеціалізовану установу. Місцезнаходження - Женева (Швейцарія).

ВОІС керує об'єднаннями (союзами) держав і договорами в області охорони промислової власності (винаходу, товарні знаки, промислові зразки і моделі):

- Паризький союз (Паризька конвенція по охороні промислової власності), 1883;

- Мадридський союз (міжнародна реєстрація товарних знаків), 1891;

- Гаазький союз (міжнародне депонування промислових зразків і моделей), 1925;

- Ніццький союз (Міжнародна класифікація товарів і послуг для реєстрації товарних знаків), 1957;

- Лісабонський союз (охорона даних про походження товару і їхня міжнародна реєстрація), 1958;

- Договір про патентну кооперацію (міжнародна подача й експертиза заявок на винаходи), 1970;

- Союз міжнародної патентної класифікації, 1971;

- Віденський союз (міжнародна реєстрація товарних знаків), 1973[4].

Основні цілі ВОІС:

1. охорона інтелектуальної власності в усім світі за допомогою співробітництва між державами і міжнародними організаціями;

2. розширення адміністративного співробітництва між союзами в області інтелектуальної власності[4];

ВОІС виконує наступні функції:

1. висновок нових міжнародних договорів і робота з удосконалювання національного законодавства в області заохочення охорони інтелектуальної власності в усім світі;

2. надання технічної допомоги країнам, що розвиваються;

3. збір і поширення інформації;

4. підтримка при одночасному одержанні прав на винаходи, товарні знаки, промислові зразки або моделі в декількох країнах[4].

Членом ВОІС може стати будь-як держава, що є членом Паризького або Бернського союзів, або членом ООН або одного зі спеціалізованих установ ООН або запрошене Генеральною асамблеєю ВОІС приєднатися до конвенції про створення ВОІС.

Уведення державного регулювання або контролю за міжнародними передачами технології може бути викликане поруч причин, головні з яких зв'язані з конкурентною боротьбою на світовому ринку:

1. Прагненням удержати технологічне лідерство, обмежити іноземну конкуренцію і зберегти робочі місця.

2. По розуміннях національної безпеки, політичним і ідеологічним мотивам (контролюється передача військової технології і технології «подвійного призначення»).

3. За умовами міжнародних угод (наприклад, технології для створення хімічної, бактеріологічної, ракетної зброї підлягаючому строгому міжнародному контролеві)[2].

Пряме державне регулювання вивозу і ввозу технології здійснюється органами експортного контролю, методами митного і прикордонного контролю. Непряме регулювання - в основному через державну систему реєстрації патентів і торговельних знаків. Іноді потрібне спеціальний дозвіл уряду[2].

Країни-одержувачі іноземної технології найчастіше регулюють її ввіз тільки по розуміннях законності і правопорядку, забороняючи увіз визначених видів технології, що небезпечні для суспільства. Найчастіше рівень загального технологічного розвитку країни, що прагне придбати іноземну технологію, сам по собі може виявитися перешкодою на шляху її передачі. Соціальні, культурні розходження, розриви в загальноосвітньому рівні між країнами, що не дозволяють працівникам з менш розвитих країн освоїти і застосовувати новітню технологію, розходження в підходах до керування і впровадження технологій також можуть перешкоджати її міжнародному рухові[2].

Звичайно державному контролеві в тих або інших формах підлягає вивіз технології виробництва зброї, хімічних товарів, наркотиків, спиртних напоїв. Контролюється передача військової технології і технології «подвійного призначення». Багато країн обмежують імпорт технології з метою обмеження іноземної конкуренції і збереження робочих місць[2].



РОЗДІЛ 3. СУЧАСНИЙ СТАН СВІТОВОГО РИНКУ ТЕХНОЛОГІЙ

3.1 Напрями розвитку світового ринку технологій

Географія поширення досягнень НТР є дуже нерівномірною і в основному залежить від науково-технічних потенціалів країн. Так, 9/10 світового обсягу патентів та ліцензій, а також витрат на науково-дослідні та проектно-експериментальні розробки припадає на десять розвинутих країн: США, Японію, Велику Британію, Німеччину, Францію, а також Італію, Нідерланди, Швецію, Швейцарію. Хоча ці країни є основними "постачальниками" технологій на СРТ, більшість із них залишається нетто-імпортерами, їхні платежі за придбані патенти і ліцензії значно перевищують надходження за продаж власних. Позитивне сальдо ліцензійної торгівлі мають протягом останніх десятирічь лише США, Велика Британія та Швеція[9].

Характерним, як можна помітити з наведених даних, є надвисокий ступінь монополізації світового ринку технології, що набагато вищий, ніж в інших сегментах міжнародної торгівлі. До 90 % нових технологій спрямовуються внутрішньо корпоративними каналами, відповідна частина платежів надходить від закордонних філій до материнських компаній.

Передача технології здійснюється в різних формах, рівними способами і по різних каналах. Вона може передаватися на комерційній та некомерційній основі, бути внутріфірмової, внутрішньодержавної та міжнародної. Основний потік передачі технології в некомерційної формі доводиться на некомерційну, непатентоспроможним інформацію - фундаментальні НДДКР. Крім офіційної в останні роки великого розмаху набула нелегальна "передача" технології у формі промислового шпигунства і технологічного "піратства" - масового випуску і продажу технологій-імітацій тіньовими структурами. За деякими відомостями до 1/3 зарубіжних служб маркетингу великих корпорацій тим чи іншим чином причетні до промислового шпигунство. Технологічне піратство найбільше розвинене в нових індустріальних країнах Південно-Східної Азії[5].

Динамічний розвиток науково-технічного потенціалу економіки може бути забезпеченим тільки за умов активної регулюючої та стимулюючої ролі держави. Про це свідчить досвід усіх провідних ринкових держав, динамічних країн Південно-Східної Азії. Йдеться як про фінансове забезпечення науково-технічного розвитку, так і про організаційну підтримку, створення необхідної законодавчої бази.

Щодо фінансового забезпечення, то саме цей напрям державної політики в Україні пов'язаний з найбільшими об'єктивними проблемами, передусім з нестачею коштів у економіці[5].

В останні роки в промислово розвинених країнах відбувається зростання невеликих підприємств нового типу, зайнятих розробкою і застосуванням новаторської продукції та технології в галузі мікроелектроніки, обчислювальної техніки та інформатики, робототехніки. Міжнародний характер розвитку новітніх технологій дозволяє навіть середнім за розмірами фірмам домагатися вражаючих успіхів і відкриває для них широке поле діяльності. Високий інвестиційний та інноваційний динамізм невеликих фірм є наслідком не тільки їх наступальної науково-дослідної діяльності, а й того, що ініціаторами цієї роботи є вчені, які працювали у вузах, державних лабораторіях, великих промислових фірмах. Вони кваліфіковано і цілеспрямовано проводять інноваційну діяльність як підприємці, здійснюючи передачу технологічного ноу-хау. Невеликі фірми більш гнучко реагують на зміни, охочіше йдуть на ризик, мають кращі внутрішні зв'язки, що дає їм чималі переваги у конкуренції на ринку технологій і дозволяє легко вписатися в співпрацю. Для ТНК партнерство з дрібними і середніми фірмами означає можливість доступу до їх інноваційного потенціалу. Вони ж у свою чергу пропонують дрібним і середнім фірмам можливість виходу на світові ринки, а також досвід масового виробництва. Зростання ролі немонополістичного сектора у сфері НДДКР супроводжується розширенням їх фінансування великими фірмами і підтримкою з боку держави[8].

Все різноманіття форм комерційної передачі технології в світовому господарстві в кінцевому рахунку може бути зведене до трьох каналах:

- експорт технології на винахід у матеріальному вигляді, вивіз її разом з речовими товарами з матеріалізацією в прямих закордонних інвестиціях;

- в чистому вигляді, тобто технології є безпосередньо товаром - ліцензії, управління, контроль, надання технічної допомоги;

- разом з капіталом і продуктивними силами, надання технічного капіталу.

Міжнародний ринок нематеріальній технології промислово розвинених країн досяг до середини 80-х рр.. 13 млрд дол, збільшуючись щорічно на 2, 5%. Основна роль на ринку належить промислово розвиненим країнам: 95% надходжень від експорту технологій і 3/4 плати за імпорт. В останні роки найбільш розвинений ринок ліцензій та патентів, динамічно розвивається ринок консалтингу та інжинірингових послуг, про які мова піде пізніше. Це підтверджує те, що з опитаних 42 компаній США основна їх частина займається продажом і купівлею ноу-хау і технічною допомогою ліцензіату, реалізацією патентних прав - 35 компаній, товарних знаків - 20, компонентів - 14, управлінської допомогою - 6. Лідируючи позиції у якості підготовки фахівців з інноваційного менеджменту та інжинірингу займають університети США - 10 із 15 зазначених у рейтингу, на другому місці - 3 університети Великобританії[7].

3.2 Сучасний стан ринку технологій в Україні

Для України, як держави з трансформаційною економікою, важливо розглядати залучення іноземних інвестицій (у контексті структурних змін і економічного зростання), як важливий чинник залучення країни в систему міжнародного науково-технологічного обміну. Тому позитивної оцінки заслуговує презентація інвестиційного потенціалу України та національних проектів у 16 фінансових центрах світу, яка розпочалася восени поточного року. Як відзначають організатори, під час роуд-шоу будуть презентовані інвестиційні проекти першої хвилі ( «LNG-Термінал», «Олімпійська надія-2022», «Чисте місто», «Відкритий світ» та «Енергія природи», декілька інших пріоритетних регіональних та галузевих проектів) та інші іміджеві засоби для інформування потенційних інвесторів щодо інвестиційних переваг України (вдале географічне положення - доступ до трьох стратегічних ринків (ЄС, Росія, Азія); наявність висококваліфікованої та доступної робочої сили; потенційний попит внутрішнього ринку споживачів (в Україні 5 міст мільйонників); запровадження нових ефективних інструментів для інвесторів: Єдине вікно, низькі податки, маркетингові заходи тощо [20].

Другим важливим напрямом підвищення рівня високотехнологічності національної промисловості слід розглядати якість підготовки фахівців, зокрема, в сфері інжинірингу та управління інноваційними проектами. Подальшого дослідження потребують міжнародні програми підготовки та перепідготовки спеціалістів з консалтингу, менеджменту інноваційної діяльності тощо; критерії оцінки ефективності управління трансфером технологій в системі МНТО[20].

Діяльність інжинірингових компаній в Україні тільки розвивається і на ринку немає значної кількості великих компаній такого типу. Однією з головних гравців є київська група компаній «Нові Зодчі» - «NZ-Group», Напрямами діяльності компанії є: консалтинг, управління проектами, аналіз інвестиційної привабливості, діагностика ринків і страхування; розробка і реалізація інвестиційних проектів; генеральний підряд і авторський нагляд; загально будівельні роботи зі зведення будинків і споруд; реконструкція та капітальний ремонт; тощо[20].

Серед інших лідерів інжинірингових послуг України є «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія», яка є, зокрема, однією з лідерів девелоперських компаній України, що спеціалізується на будівництві нерухомості, наданні комплексу девелоперських послуг, інвестиційному і маркетинговому консалтингу. Дніпропетровська компанія «САНА ЛТД» надає весь комплекс інженерно-консультаційних послуг комерційного характеру з підготовки і забезпечення безпосередньо процесу виробництва, обслуговування споруд, експлуатації господарських об'єктів і реалізації продукції. Річний оборот складає 37 млн. грн., загальна вартість виконаних проектів - 150 млн. грн., загальна вартість поточних проектів - 84 млн. грн. Є приклади входження західних інжинірингових компаній в капітал українських та російських проектних та інжинірингових фірм[20].

Низький успіх в реалізації проектів з трансферу технологій в Україні головним чином зумовлено двома групами чинників: по-перше, безпосередньо пов'язаних з недостатнім розвитком інноваційних процесів, що гальмує участь країни у міжнародному обміні технологій, та по-друге, зумовлених недоліками вітчизняного законодавства щодо визначення та захисту права інтелектуальної власності учасників інноваційного процесу[20].

До першої групи чинників можна віднести:

1. Скорочення частки інноваційної продукції в загальному обсязі промислової продукції України та зниження інноваційної активності підприємств. Науково-технічний потенціал України практично виключений з економічної діяльності.

2. Загрозливою є товарна структура українського експорту: його обсяги формуються переважно за рахунок сировинних галузей. На відміну від розвинутих країн, у яких 85-90 % приросту ВВП забезпечує виробництво та експорт наукомісткої продукції, частка України на ринку високотехнологічної продукції, загальна вартість якого складає 2, 5 - 3 трлн. дол., становить приблизно 0, 05 - 0, 1 %.

3. В Україні відсутня сучасна законодавча база та єдиний керівний орган з питань трансферу технологій.

Звичайно як і будь-який процес трансферт технологій має свої труднощі. Основні труднощі в торговельних операціях з технологіями такі:

1. Ринок технологій значною мірою не вивчений.

2. Велика питома вага технологічних знань тільки мається на увазі, а продавець не може повідомити подробиць.

3. Продавець не бажає надавати більш докладні відомості оскільки інформація - це істотна питома вага технології.

4. Покупець не може отримати достатньо відомостей про технологію і про необхідні умови для її використання[20].

До другої групи чинників можна віднести наступні:

1.Недосконалість захисту права інтелектуальної власності через вади законодавчої бази. Незважаючи на помітний прогрес останніх років у сфері законодавчого забезпечення правової охорони інтелектуальної власності, її недосконалість все ще є одним з чинників, який перешкоджає створенню в Україні ефективної системи трансферу нових технологій та науково-технічних досягнень.

2. Не забезпечено загальний та вільний доступ до міжнародної патентної класифікації об'єктів інтелектуальної власності, яка містить не тільки їх опис, але і характеристику та переваги[20].

На даний момент в Україні створено безліч інноваційних центрів, бізнес-інкубаторів, технопарків, які створювалися як інструмент державної підтримки малого та середнього наукомісткого бізнесу за західним зразком. Але за деревами, як водиться, у нас не побачили лісу. До цих пір незрозуміло: а хто буде платити за надані послуги? Малі фірми не мають коштів, держава - сформованого механізму оплати послуг, наданих малому бізнесу з боку інноваційної інфраструктури. А співробітники інноваційних центрів не можуть жити без зарплати. Замкнене коло, яке не розірвати без створення системи грантової підтримки інноваційних центрів. Інакше центри будуть обслуговувати великий платоспроможний бізнес чи проводити час в проміжках між західними грантами, займаючись торгівлею або іншою непрофільною діяльністю[21].



ВИСНОВКИ

Прискорення НТР привело до утворення в другій половині XX ст. нового світового ринку -- технологічного, що функціонує поряд зі світовими ринками товарів, праці й капіталу. Матеріальною основою виникнення і функціонування цього ринку є міжнародний поділ технології, тобто історично сформоване або набуте зосередження цього фактору виробництва в окремих країнах. Основні передумови, що обумовили бурхливий розвиток міжнародного обміну технологіями:

- на рівні країни - це нерівномірність розвитку країн світового господарства в науково-технічній сфері, що може бути зв'язане з недостатнім обсягом витрат на НДОКР у деяких країнах і з розходженням цілей їхнього застосування;

- на рівні підприємств придбання технології сприяє рішенню конкретних економічних і науково-технічних проблем; подоланню вузькості науково-технічної бази, недоліку виробничих потужностей і інших ресурсів; одержанню нових стратегічних можливостей у розвитку.

Науково-технічні послуги за самою своєю сучасною природою не можуть не вносити радикальних змін до системи міжнародної кооперації, розподілу суспільних ресурсів, передусім робочої сили та капіталів. Причому такі зміни є взаємно пов'язаними: потреба в збільшенні послуг у сферах комп'ютерно-інформаційних технологій, телекомунікацій, кредитно-фінансовому, страхувальному секторах, торгівлі, автосервісі зумовили приплив до них як додаткової робочої сили, так і інвестицій.

Специфіка та функціональна роль саме міжнародної торгівлі послугами особливо тісно пов'язані з сучасним характером економічного, науково-технічного прогресу, зростанням значення інформаційного обміну, збільшенням інтелектуальної компоненти у ВВП. Відтепер сфера послуг потребує великого «інтелектуального навантаження», передусім завдяки таким своїм компонентам, як електронні програмні розробки, телекомунікації, ділові, наукомісткі, кредитно-фінансові та страхові послуги, охорона здоров'я, інші групи наукомістких галузей.

Всі поставлені задачі було вирішено, досліджено усі проблеми, у тому числі, проблему актуальності.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Aubhik K. Financial development and economic growth [Електронний ресурс] / K. Aubhik. - Режим доступу: http://ideas.repec.org/p/fip/fedpwp/99-11.html.

2. Directorate for Science, Technology and Industry, 2015. - 34 p.

3. Hatzichronoglou T. Revision of the High-Technology Sectors and Product Classification / T. Hatzichronoglou; Working Papers No. 1997/2. - Paris: OECD

4. International Monetary Fund [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.imf.org/external/ns/cs.aspx?id=28.

5. Sobko Y. Technology Transfers in Transition Economies [Електронний

6. Technological Developments and their Effects on World Trade [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ideas.repec.org/p/wpa/wuwpit/0108006.html.

7. Technological Revolutions, Innovations, and Trade Performance[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ideas.repec.org/p/kud/epruwp/04-12.html.

8. World Development Indicators [Електронний ресурс]. - Режим доступу:

9. Авдокушин Е.Ф. Міжнародні економічні відносини. Вид. 3-е, доп. і перероб. - М.: ІОЦ "Маркетинг", 2004, 264с

10. Акопова О.С., Воронкова О.М., Світова економіка і міжнародні економічні відносини. Ростов-на-Дону: Фенікс, 2000, 416с.

11. Буглай В.Б., Лівенцев М.М. Міжнародні економічні відносини. - М., 2001, 357с.

12. Владимирова І.Г. Дослідження рівня транснаціоналізації компаній// менеджмент в Росії і за кордоном. 2001, № 6

13. Гаврилова Т.В. Міжнародна економіка. Навчальний посібник. - М.: Видавництво "Пріор", 1999, 136с.

14. Горбач Л. Міжнародні економічні відносини: Підручник/ Люд-мила Горбач, Олексій Плотніков, . -К.: Кондор, 2005. -263 с.

15. Градобітова Л.Д., Ісаченко Т.М. Транснаціональні корпорації в сучасних міжнародних економічних відносинах. М., "Анкіл", 2002, 124с.

16. Доповідь про майбутнє телекомунікаційних мереж [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.romsat.ua/ua/40/news/market/ITU.htm.

17. Корнуелл А. Світовий ринок технологій та інформації: проблеми та шляхи вирішення// Комерсант - Влада - 2011 - № 4

18. Країни, що розвиваються. Поняття, загальні риси та місце у світовій економіці [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://enbv.narod.ru/text/Econom/ezk/str/07.htmІ

19. Ломакін В.К. Світова економіка: Підручник для вузів. - М.: Юніті, 2000. - 727с.

20. Лукін С. Ю. Україна на сучасному ринку наукоємної продукції / С. Ю. Лукін, Р. П. Козаченко // Економічний простір. - 2014. - 11. - С. 29-35.

21. Механізми регулювання міжнародного інноваційного процесу та міжнародної передачі технологій [Електронний ресурс]. - Режим доступу http://www.rusnauka.com/19_NNM_2015/Economics/23503.doc.htm.

22. Міжнародні економічні відносини. Підручник для вузів// Під редакцією Рибалкіна В.Є. - М., 2000, 519с.

23. Світова економіка та міжнародні економічні відносини// За редакцією А.С. Булатова, М.М. Лівенцева. Видавництво "Магістр", 2008. - 656с

24. Світова економіка: Підручник для вузів/під ред. проф. Ю.А. Щербанін. - М.: Юніті - Дана, 2004, 318с.

25. Семенов Г. А. Міжнародні економічні відносини: аналіз стану, реалії і проблеми: Навчальний посіб. -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -231 с.

26. Технологічний розвиток економіки [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.me.gov.ua/file/link/80452/file/fedulova_5_06_U.pdf

27. Шнипко О. Транснаціональні корпорації та проблеми транснаціоналізації українського ринку// Економіст, 2010. - № 11

Размещено на Allbest.ru

...