Глобальне лідерство у сучасній світовій економіці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський державний університет харчування та торгівлі

Харківський національний економічний університет імені Семена Кузнеця

ГЛОБАЛЬНЕ ЛІДЕРСТВО У СУЧАСНІЙ СВІТОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

Т. В. ШТАЛЬ, доктор економічних наук;

В. О. КОЗУБ, кандидат економічних наук

М. М. КОЛІСНИК, кандидат наук з державного управління

Анотація. Мета статті - розкрити зміст і особливості концепції глобального лідерства в сучасній системі світогосподарських відносин. Систематизовано погляди науковців на зміст і особливості процесу формування лідерства в глобальній економіці. Визначено чинники глобального лідерства у XXI ст. Виділено сфери оцінювання у ході аналізу глобального лідерства. На основі виявленого взаємозв'язку найбільш важливих процесів глобалізації з основними групами учасників глобального поділу праці запропонована модель глобального лідерства у сучасній світовій економіці. глобальний лідерство світогосподарський відносини

Ключові слова: глобальне лідерство, країни-лідери, потенційні лідери, аутсайдери.

Глобальна парадигма у XXI ст. стала провідною в економічних дослідженнях, цьому сприяли системна інтернаціоналізація факторної мобільності, планетарна експансіоністська мотивація транснаціональних корпорацій (ТНК), регіонально-континентальна консолідація світогосподарського розвитку, універсальна ринкова інституціоналіза- ція, регулятивна лібералізація і гармонізація. У глобальній економіці відбувається швидка країнова поляризація розвитку, яка призводить до виникнення як лідерів, так і аутсайдерів світового господарства. Численні індексні оцінки лідерства нерідко стосуються різних аспектів життя сучасного суспільства, зазвичай об'єднуючи низку первинних індикаторів, які самі також можуть слугувати основою для порівняння. З огляду на це виникає двоїста система оцінювання досягнутих економічних результатів, що зумовлює потребу оптимізувати дослідні моделі, виокремити чіткі ідентифікаційні підходи до визначення системного лідерства країни (компанії) та розробити комплекс уніфікованих оцінок для проведення відповідного компаративного аналізу.

Аналіз наукової літератури з означених проблем чітко доводить, що домінантними моделями сучасної ідентифікації країново- го лідерства є щонайменше три підходи, в яких відображені ідеї системного оцінювання (О. Білорус, І. Валлерстайн, В. Кудров, Д. Лук'яненко, Ю. Пахомов, Є. Панченко, Р Фукуяма, Т. Кальченко), конкурентоспроможності (Л. Антонюк, О. Швиданенко) та гі- перлокалізації економічної діяльності (М. Кі- тінг, В. Солет, В. Чужиков) [1-4]. Утім, виникає чимало питань стосовно виявлення особливостей процесу формування лідерства в глобальній економіці, а отже, і необхідності його ідентифікації, зокрема, через загальновідому систему макроекономічних показників і специфічних аналітичних моделей оцінювання.

Метою статті є розкриття змісту й особливостей концепції глобального лідерства в сучасній системі світогосподарських відносин.

Особливістю дослідження проблеми глобального лідерства у вітчизняній науковій школі є переконання численних авторів у необхідності диференціації цілого на окремі складові, в яких, на думку вчених, відображається суть і значення руху факторів виробництва, а також їхня гіперлокалізація в окремих регіонах світу. Серед останніх праць слід назвати ґрунтовний аналіз управлінської діяльності провідних ТНК, що був здійснений В.А. Білошапко. Натомість Т В. Завгородня до визначення проблеми лідерства підійшла з позиції оцінки брендів, а Ю. В. Гайдай, навпаки, більше уваги приділила інституціоналіза- ції глобального економічного розвитку.

Д. Г. Михайлини зосередив увагу на визначенні зон концентрації глобальних товарних потоків за умов транснаціоналізація економічних відносин. Дослідження українських фахівців М. П. Хмари та Л. М. Лиськової присвячені аналізу основних механізмів та інструментів інноваційної складової технологічних політик держав-лідерів, зокрема Європейського Союзу.

Найбільш глибокі, системні дослідження феномена лідерства належать вітчизняним авторам Д. Г. Лук'яненку та А. С. Філіпенку. Зокрема, А. С. Філіпенку запропонував вивчати проблему лідерства в глобальній економіці через дослідження багаторівневої ієрархічної системи, що охоплює світову глобалізацію, глобалізацію на рівні окремої країни, галузевий зріз глобалізації та глобалізацію нарівні компанії [5, с. 22-23].

Отже, щоб визначити лідерство в сучасній системі міжнародних відносин, необхідно виокремити два рівні - макроекономічний, на якому проводиться рейтингування країн-лі- дерів, і мікроекономічний, на якому лідерами є бізнесові структури з високими (низькими) питомою вагою у структурі виробництва певних товарів і послуг і позиціями щодо обсягів їх продукування у глобальній економіці. Головними суб'єктами глобального ринку є міжнародні корпорації, які генерують і поширюють у світовому масштабі нові ідеї, товари, послуги, виробничі процеси, технології менеджменту, натомість регуляторна функція залишається зоною відповідальності урядів або наднаціональних структур. При цьому на регіональному рівні можна розглядати як потужні інтеграційні угруповання, так і мі- крорегіональні зони швидкого економічного з ростання, відомі під назвами кластери, технопарки, технополіси тощо. Нерідко ці інноваційні форми мають складний характер відносин, у яких поєднуються як інтеграційні, так і дезінтеграційні процеси, перетинаються взаємні інтереси, відбувається трансферт факторів виробництва та розподіл результатів праці. Утім, на будь-якому рівні ідентифікації лідерства процес товаризації економічних відносин є визначальним, що означає перетворення речей або ідей на товар, який має свою ціну на локальних, регіональних, мегарегіо- нальних і глобальних ринках.

Вивченню пропорцій національних економік найбагатших і найбідніших країн світу присвячені праці багатьох дослідників. Президент Центру аналізу проблем глобального розвитку Н. Бердсолл дійшов висновку, що незважаючи на всі зусилля тих, хто декларує свої зусилля щодо зменшення дистанціювання країн третього світу, їхнє відставання останніми роками не тільки не зменшилось, а, навпаки, значно зросло. «У наш час США, країни ЄС та Японія є у 100 разів багатшими за Ефіопію, Г аїті та Непал (на початку XX ст. таке відставання було на рівні 10:1). Різниця в доходах на душу населення (10 % найбагатших американців до 10 % найбідніших ефіопів) перевищує 10 тисяч разів» [6, с. 84]. Не менш вражаючі факти наводить Дж. Перкінс, який підрахував, що якщо багаті люди на початку XX ст. жили ліпше за бідних у 19 разів, то вже наприкінці століття - у 78 разів; тобто розшарування сучасного суспільства стає дедалі більшим [7]. Ці дані свідчать про те, що в сучасних умовах розбіжності між державами світу стають усе більшими.

Глобальне лідерство у XXI ст. залежатиме від таких важливих чинників:

• уміння компаній мінімізувати свої витрати за допомогою «глобалізаційного ефекту» інтернаціоналізації виробництва;

• управління глобальним попитом, у якому постіндустріальні держави беруть найактивнішу участь не тільки через бізнесові структури, а й через узгоджену монетарну, грошово-фінансову та структурну політики;

• дальшої інституціоналізації системи регулювання соціально-економічних відносин, у яких національно-бізнесові чи коаліційно- бізнесові інтереси набуватимуть дедалі вагомішого значення, а отже, ставатимуть так званим глобальним клубом, якому належатиме провідна роль в управлінні світовим відтво- рювальним процесом;

• регулювання інноваційного попиту, чіткого позиціонування глобальних інноваторів та імітаторів, а також проведення збалансованої політики щодо них із залученням бюджетних коштів і грошових ресурсів міжнародних фондів;

• розробленняоптимальних монетарних систем, що забезпечують доволі високу оцінку національних (міжнародних) грошових одиниць, що дасть можливість одержати дешеві ресурси, товари та послуги з країн, що розвиваються;

• подальшої віртуалізації економічних відносин і можливості ухиляння від сплати податків із боку провідних корпорацій;

• гнучкості та селективності в міжнародних економічних відносинах інтеграційних секторів національної економіки.

Вважаємо, що наведені чинники успіху країни-лідера треба вписувати в певну модель відносин у глобальній економіці та визначати напрями руху до так званого світового лідерства. При цьому у новій моделі розвитку економіки вкрай важливим залишається позиціонування глобально-регіонального бізнесу, його взаємодоповнюваність і формування характеру ієрархічних відносин, який базуєтьсяна інноваціях. Саме така компонентна структура буде призводити до зміни лідерів у багатьох сферах сучасної економіки.

Враховуючи ґрунтовні дослідження авторів [4, с. 29-40], з позиції сьогодення модель лідерства (аутсайдерства) можна струк- турувати графічно (рис. 1). З рис. 1 видно, що за сучасних умов найбільш важливими процесами глобалізації є інтернаціоналізація, регіоналізація, віртуалізація економіки, а відповідними новими формами, що консолідують цей процес, є створення мережного суспільства та аутсорсинг. Вони, з одного боку, сприяють максимізації прибутку власників, а з другого - зменшують відмінності у продуктивності праці між донорами та реципієнтами та у відповідній оплаті праці. Різний характер цих економічних процесів обумовив розбіжності результатів господарської діяльності, створивши три групи учасників глобального поділу праці: лідерів, потенційних лідерів і аутсайдерів світової економіки.

Рис. 1 Модель глобального лідерства у сучасній світовій економіці

Нині економічне лідерство можна ідентифікувати передусім як країнове (держави Великої двадцятки, у тому числі країни Західної Європи), а також мегарегіони-лідери, фірми- лідери, мережні лідери тощо.

Глобальне лідерство країни чи компанії завжди ідентифікувалося цілою системою загальновідомих макроекономічних показників і специфічних аналітичних моделей оцінювання, річні числові значення яких демонстрували міру їх домінування у світовій економіці. Слід зазначити, що традиційні підходи до визначення країни-лідера в глобальній економіці за показником ВВП на душу населення серед науковців піддаються критиці. Причини цього такі:

• наявність трьох основних підходів до розрахунку ВВП (за паритетом купівельної спроможності (стандарту), за валютним курсом і за Атласною методикою Світового банку) дають доволі неоднозначну картину лідерства. Деякі з країн із загального рейтингу фактично щороку можна міняти місцями. З огляду на це, С. Роузфілд досить слушно зауважив, що ВВП «...є показником ринкової вартості придбаних і придатних для реалізації товарів і послуг, породжених працею, і не враховує корисності, одержаної у вільний від роботи час. Тому цей показник є мірою виробничого потенціалу - спроможності країни виробляти споживчі, управлінські, інвестиційні та експортні товари, і тому він є більш корисним для оцінки економічного потенціалу країни, ніж її добробут» [8, с. 253]. Похідні від нього відносні показники ВВП на душу населення є також важливими, хоч у макроекономічних порівняннях, як правило, використовують також індикатори сукупного доходу, індивідуального доходу, медіального доходу тощо;

• не завжди враховується технологічна складова ВВП: рівень диверсифікації секторів може інколи сформувати хибне уявлення про те, завдяки чому досягається доволі нестійке лідерство в глобальній економіці;

• щорічна ідентифікація лідерства за цим показником в умовах глобальної кризи може зробити країну передкризовим лідером і пост- кризовим аутсайдером (доволі характерним прикладом цього може вважатися Ірландія, яка входила в ЄС аутсайдером, потім перетворилася на так званого європейського тигра, маючи на зламі тисячоліть другий після Люксембургу показник ВВП на душу населення, а згодом знов потрапила до групи країн, що мають суттєві проблеми з розвитком).

Із 1993 р. підхід до оцінки економічної потужності змінився, адже з'явилися новітні методики індикації світового багатства, а саме: фінансові та нефінансові активи, матеріальні оборотні засоби, невиробничі та нематеріальні активи. Перевагою такого комплексного підходу стало те, що було враховано майже все, а основним недоліком - те, що оцінка виробленого у минулому мала або експертний характер, або, навпаки, в умовах гіперінфляції деяких країн із транзитивною економікою вона набувала суто умовного характеру.

Останнім часом унаслідок посилення глобалізації світового господарства частіше використовуються індекси, які розкривають суть успішності тієї чи іншої компанії (фірми), а також країни, адже використання складних агрегованих показників дає можливість, з одного боку, оцінити успішність реформ, а з другого - ідентифікувати динамізм експансії. В оцінці економічних показників, що активно впливають на ціну облігації, відзначають рівень зайнятості, індекс споживчих цін, кількість нових будівельних майданчиків, індекс ділової активності Чикаго, а в прогнозуванні курсу долара до цього додаються міжнародна торгівля, поточний баланс, продуктивність праці тощо. Водночас країнові індикатори можуть суттєво відрізнятися. Так, у міжнародних порівняннях дедалі більше використовують національні статистичні індикатори, як правило, країн-лідерів: Німеччини, Японії, Франції, Великобританії, Китаю, Бразилії, а також ЄС.

У сучасному оцінюванні глобального лідерства найчастіше використовують кілька підходів: оцінку припливу прямих іноземних інвестицій і діяльність ТНК, глобалізацію технологічного базису, виміри регіональної інтеграції, фінансову глобалізацію та узагальнюючі показники глобалізації. Розглянувши значну кількість методик дослідження [2-5], ми дійшли висновку, що в аналізі глобального лідерства найважливішими є три сфери оцінювання: діяльність ТНК, технологічна складова та узагальнюючі індикатори глобалізації (рис. 2).

Рис. 2 Найважливіші індикатори оцінки лідерства в глобальній економіці

Сучасна діяльність ТНК оцінюється більше ніж тридцятьма параметрами, утім для дослідження технологічного лідерства можна використати найбільш значущі - структуру витрат на НДДКР, індекс концентрації Херфіндала, що дає змогу виявити обсяги потоків прямих іноземних інвестицій, а також індекстранснаціоналізації. Узагальнюючі показники мають доволі велике значення, оскільки дозволяють побачити більш глибокі зв'язки у глобальній економіці. Найбільш вагомим при цьому є Індекс Керні, який розраховується сьогодні для 72 країн, на які припадає 97 % світового ВВП.

Отже, визначення глобального лідерства в сучасній системі світогосподарських зв'язків здійснюється на двох рівнях - макроекономіч- ному, на якому проводиться рейтингування країн-лідерів, і мікроекономічному, на якому лідерами є бізнесові структури. Під час посилення глобалізаційних процесів у світовій економіці визначальну роль відіграють партнерські відносини за умови збереження конкуренції між окремими учасниками нових бізнесових утворень. Модель глобального лідерства пов'язує найбільш важливі процеси глобалізації з основними групами учасників глобального поділу праці. В ході проведенняаналізу глобального лідерства найважливішими є три сфери оцінювання: діяльність ТНК, технологічний базис і узагальнюючі індикатори глобалізації.

Література

1. Білорус О. Економічна система глобалізму: монографія / Білорус О. Київ: КНЕУ, 2003. 360 с.

2. Bilorus O. Ekonomichna systema hlobalizmu: monohrafiia / Bilorus O. Kyiv: KNEU, 2003. 360 s.

3. Кальченко Т В. Глобальна економіка: методологія системних досліджень: монографія / Т В. Кальченко. Київ: КНЕУ, 2006. 248 с.

4. Kalchenko T. V Hlobalna ekonomika: meto- dolohiia systemnykh doslidzhen: monohrafiia / T. V Kalchenko. Kyiv: KNEU, 2006. 248 s.

5. Лук'яненко Д. Г. Суперечності та асиметрії глобалізації у євроінтеграційному контексті / Лук'яненко Д. Г. // Спільний європейський економічний простір: гармонізація мегарегіональних суперечностей: монографія ; за заг. ред. Д. Г Лук'яненката, В. І. Чу- жикова. Київ: КНЕУ, 2007. С. 31-47.

6. Luk'ianenko D. H. Superechnosti ta asymetrii hlobalizatsii u yevro-intehratsiinomu kontek- sti / Luk'ianenko D. H. // Spilnyi yevropeiskyi ekonomichnyi prostir: harmonizatsiia meha- rehionalnykh superechnostei: monohrafiia ; za zah. red. D. H. Luk'ianenkata, V I. Chu- zhykova. Kyiv: KNEU, 2007. S. 31-47.

7. Технологічна модернізація в європейській економіці: монографія / О. С. Бурміч, О. Д. Лук'яненко, Є. Г Панченко, В. І. Чу- жиков ; за заг. ред. В. І. Чужикова. Київ: КНЕУ, 2013. 266 с.

8. Tekhnolohichna modemizatsiia v yevro- peiskii ekonomitsi: monohrafiia / O. S. Bur- mich, O. D. Lukianenko, Ie. H. Panchenko, V I. Chuzhykov ; za zah. red. V I. Chuzhyko- va. Kyiv: KNEU, 2013. 266 s.

9. Філіпенко А. С. Глобальні форми економічного розвитку: історія і сучасність / А. С. Філіпенко. Київ: Знання, 2007. 670 с.

10. Filipenko A. S. Hlobalni formy ekonomichno- ho rozvytku: istoriia i suchasnist / A. S. Filipenko. Kyiv: Znannia, 2007. 670 s.

11. Бердсолл Н. Усиление неравенства в новой глобальной экономике / Н. Бердсолл // Вопросы экономики. 2006. № 4. С. 84-89.

12. Berdsoll N. Usylenye neravenstva v novoi hlobalnoi эkonomyke / N. Berdsoll // Voprosbi эkonomyky. 2006. № 4. S. 84-89.

13. Перкинс Дж. Исповедь экономического убийцы / Дж. Перкинс. Москва: Pretext, 2005. 358 с.

14. Perkins Dzh. Ispoved ekonomicheskogo ubiytsy / Dzh. Perkins. Moskva: Pretext. 2005. 358 s.

15. Роузфілд С. Порівнюємо економічні системи: культура, багатство та влада в XXI столітті: [пер. з англ.] / С. Роузфілд. Київ: [б. в.], 2005. 370 с.

Размещено на Allbest.ru