Диференціація та інтеграція китайського партнерства і Україна

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут історії, політології і міжнародних відносин

ДВНЗ “Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника” (Україна, Івано-Франківськ)

Диференціація та інтеграція китайського партнерства і Україна

Остап'як В. І.

кандидат політичних наук, викладач

Розвиток Китаю досліджується під призмою глобальних політичних відносин. Китай виступає одним з найбільших та наймогутніших утворень Східної Азії, і його варто досліджувати в рамках активної зовнішньополітичної діяльності з найближчими сусідами, провівши політологічний і компаративний аналіз. Аналізуючи подібні за формою, традиціями, культурою країни, що мають спільне минуле та сучасне різновекторне майбутнє, цікаво досліджувати з погляду сучасної науки. Пекін, формуючи сучасні стратегії в глобальному політичному просторі, достатньо оригінально використовує політичну складову у взаємовідносинах із своїми сусідами. Отже, вивчення ефективного використання китайського досвіду побудови партнерства буде цікавим для України, котра поки що не сформувала до кінця власну глобальну стратегію розвитку в багатополярному світі.

Ключові слова: АТР, АСЕАН, Китай, трансформації, партнерство.

Намір дослідити геополітичні імперативи розвитку Китаю під призмою розвитку на налагодження політичних стосунків із сусідніми країнами цікавий тим, що до прикладу має багато спільного з Японією. Відтак порівняння їхніх політичних, економічних, культурних взаємовідносин дасть змогу достовірно оцінити рівень та швидкість інтеграції обидвох країн у світове співтовариство. Саме китайсько-японські відносини цікаві для української політологічної науки тим, що мають певну схожість з українсько- російськими взаємозв'язками на всіх рівнях, зокрема політичному. Китай, як східна країна в сучасному світі, успішно модернізувався і спромігся здійснити трансформаційний ривок та перетворитися з відсталої аграрної держави в один з центрів політичної сили. Формуючи власну ідеологію, побудовану на “постконфуціанстві”, “легізмі”, Пекін трансформував традиції та досвід минулого, успішно поєднавши його з сучасними економічними і політичними (капіталістичними) моделями розвитку [1]. Отже, новаторський підхід комуністичної верхівки Китаю до формування нового курсу виправдав себе та показав свою ефективність у глобальному політичному середовищі. Проте неоднозначними можна вважати стосунки Китаю та Японії, які перебувають у відносній напрузі, чим користаються інші гравці в Азійськотихоокеанському регіоні, зокрема мова йде про США і Російську Федерацію. Відповідно США, втрачаючи позиції основного гравця в Азійсько- тихоокеанському регіоні, умовно передає важелі свого впливу частково Російській Федерації, а частково Китаю. За одними з прогнозів у 2050 році список світових лідерів матиме такий вигляд: 1 - Китай, 2 - Індія, 3 - США [2]. Проте сучасні політичні суперечки, що мають певний рівень кризогенності, провокують динаміку утворення нових силових та політичних центрів впливу в АТР, зокрема навколо Китаю. Також привертає увагу таке утворення, як Асоціація держав Південно-Східної Азії (Бруней, В'єтнам, Індонезія, Камбоджа, Лаос, Малайзія, М'янма, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни). Варто сказати, що АСЕАН в постбіполярному світі формує ще один центр сили разом з Китаєм та Японією в просторі АТР. У нашій розвідці доцільно також згадати про напругу у відносинах між Росією і Японією, маємо на увазі кризогенність “курильської проблематики”. Відповідно актуальність дослідження системи безпеки та світових політичних тенденцій у форматі Китай - Японія видається надзвичайно цікавою. Також варто дослідити рівень конфліктності, що виникала при взаємовідносинах між Китаєм та сусідніми державами, що може бути використано як індикатор розвитку і інтеграції Китаю в глобальному світі. Дослідження впливу криз та налагодження ефективної системи партнерства впливає на розвиток Східних суспільств, зокрема Китаю, тому що резонує з кризами світовими та може провокувати конфліктність в глобальних вимірах.

В історичному аспекті відносини між Китаєм та Японією мають досить складні закономірності, що віддзеркалюються у коливаннях та згасаннях політичної напруги. Можна описати політичні, соціальні, економічні взаємовідносини в форматі Китай - Японія, як коливальний рух спричинений конфліктами та кризами, що згасають і спалахують з новою силою. Позитивним та стримуючим фактором розвитку конфліктів можемо вважати географічне розташування досліджуваних країн, на що також варто звернути увагу аналітикам та дослідникам політичних процесів. Загалом вивчення політичної складової у взаємовідносинах між Китаєм та Японією і вплив цих процесів на систему міжнародних зв'язків є достатньо цікавим для політологічної науки.

Дослідження політичних процесів між Китаєм та Японією є достатньо поширеним в науковій думці. Дослідники також приділяли багато уваги японській катастрофі 11 березня 2011 року та її впливу на політику Японії і АТР загалом. Можна вважати цікавими роботи таких вітчизняних дослідників як Д. Гордієнко, Д. Саприкін, М. Трухін, Є. Марцун, О. Шергін, Є. Макаренко, І. Погорська. Серед закордонних дослідників політичного розвитку АТР варто згадати також А. Хазанова, Л. Арешидзе, Ф. Фукуяму, Г. Кіссінджера, З. Бжезинського та ін. Загалом з розвитком “Східного тигру” цікавість політологів до цього регіону зростатиме, а дослідження будуть носити більш детальний характер.

В дослідженні варто особливу увагу приділити взаємовідносинам між Китаєм та Японією, як провідними країнами Азійсько-тихоокеанського регіону. Дослідження утворення криз, що супроводжують існування двох держав видається доцільно здійснити в аналізі політичного життя цих суспільств. Чітко простежується провідна роль криз і налагодження системи ефективного партнерства в процесах глобалізації між двома країнами, тому дослідження рівня кризогенності в АТР повинно проводитись більш детально. Поставивши перед собою завдання розкрити основи політичного життя в Азійсько-тихоокеанському регіоні, автор послуговується загальноприйнятими прийомами компаративного аналізу з використанням соціологічних та економічних підходів.

Досліджуючи розвиток такої країни як Китай, варто в першу чергу спиратися на особливості формування її внутрішньої та зовнішньої політики. Бачимо, що політика відкритості та перехід на сучасні ринкові відносини спричинили в Китаю справжню внутрішню політико-економічну революцію. Швидкі темпи росту економіки забезпечені консолідацією правлячої верхівки “піднебесної” дозволили сформувати нову ідеологію так званого “постконфуціанства”, за прогнозами аналітиків Китай досягне рівня розвитку США близько 2030 року [3]. Саме Ден Сяопін здійснив основну роботу по формуванню та впровадженню нових зовнішньополітичних завдань для Китаю. Бачимо, що Пхеньян досить серйозно попрацював над створенням нової зовнішньої політики під час формування багатополярного світу. Врахувавши мотиви “холодної війни” і зробивши основну ставку на економічний розвиток власної держави, Китай модернізував економіку, що дозволило посилити військову могутність та присутність в АТР. З посиленням позицій Китаю в регіональному просторі зміцнилася також економічна складова цієї держави. “Східний тигр” досягнув економічного, політичного, соціального ривка завдяки впровадженню:

- нової стратегії національного розвитку, економічної політики модернізації, базованої на поєднанні капіталістичних економічних моделей та суто Китайського сприйняття внутрішнього політичного, ідеологічного, соціального, культурного розвитку держави;

- поєднанні традиційних тактик, що враховують міжнародну ситуацію. Оцінка міжнародної ситуації та суто китайський підхід до системи міжнародних відносин базований на традиційному, культурному сприйнятті глобальних тенденцій. Вироблення та впровадження суто Китайської системи розвитку базованої на стратегемах;

- формування національної безпеки Китаю, сформованої на засадах національних інтересів. Також глибокі культурні традиції, базовані на імперських амбіціях, що культивувалися протягом тривалого історичного проміжку.

Всі вищезгадані заходи та низка внутрішніх суто Китайських підходів до сприйняття явища глобалізації створили міцну систему політичного впливу не тільки в межах АТР, але й зміцнили позиції Пекіну у всьому світі. Зокрема Ден Сяопін підкреслив важливість відкритості Китаю, як в політиці і економіці так і в міжнародній дипломатії [4, с. 78]. Подальший розвиток Китаю та посилення його впливу звісно ж відчуватимуть не тільки на сході, але й у всьому світі. США, зіштовхуючись з проблемами поділу ринків та засиллям китайських товарів, важко втримувати власні позиції в системі міжнародних відносин. Політика китайського уряду, що резонує з тенденціями глобалізації, чітко вписується в сучасний світ та відіграватиме провідні позиції в політиці сучасності.

На противагу Китаю інші країни намагаються захистити свої політичні інтереси, зокрема це яскраво відображено в такому оригінальному утворенні регіонального рівня як АСЕАН. На відміну від інших країн АТР, Японія, консолідуючись, створила власну політичну стратегію на межі політичних протистоянь Китаю та Російської Федерації. Відстоюючи власні, суто прагматичні японські політичні амбіції, Токіо модернізував політичні, економічні, соціальні підходи до реалізації зовнішньої політики. Свого часу Ф. Фукуяма зазначив, що: “Китай завжди був складною головоломкою для США” [5]. Використовуючи вплив США та залучені інвестиції, Японія спромоглася здійснити більш продемократичнй стрибок у власному розвиткові, ніж авторитарний Китай. Проте, розділені географічно, Японія та Китай спроможні розвиватися не вступаючи у відкриті конфлікти на відміну від України, головним опонентом котрої виступає Російська Федерація.

Здійснюючи порівняння взаємовідносин подібних культурних державних систем Китаю - Японії та України - Росії, варто підкреслити схожість культурного наповнення вищезазначених держав, адже:

- Китай, а також Японія мають безліч спільних рис і традицій культурного, релігійного, суспільного та етнічного плану, що доводить їхню спорідненість, а відтак подібність, що логічно спрощує аналіз конфліктів між цими країнами та дає можливість розглядати вищезазначені країни, як взаємозалежні у побудові глобальної системи партнерства;

- Україна і Російська Федерація відповідно також мають спільне історичне минуле та доволі трагічні стосунки в сучасному вимірі. Дві доволі споріднені країни за культурним, релігійним, етнічним наповненням знаходяться в стані військового конфлікту, також перебуваючи в пошуку налагодження глобальної системи партнерства.

Досліджуючи проблеми розвитку споріднених суспільств, варто звертати увагу та здійснювати спробу аналізу з використанням компаративного аналізу, адже порівняння і спостереження в історичному контексті спроможне висвітлити подальший рух цих держав та розгорнуто показати найбільш ефективний алгоритм налагодження глобальної системи партнерства. глобальний китайський політичний україна

Аналізуючи українсько-російський конфлікт, зазначимо, що рефлексії міжнародної спільноти варто проводити із залученням також Китаю до протидії агресії РФ, позаяк такий конфлікт з використанням ведення гібридного протистояння загострює кризу, котра спроможна перерости з регіонального у глобальний масштаб.

Відповідно світова геополітична криза спроможна спричинити розлад розвиткові глобальної системи партнерства на основі котрої формується сучасний світовий порядок. Також стає зрозумілим, що неможливо побудувати сучасну систему міжнародного партнерства без Китаю, США та ЄС, а ключовим фактором стабільності Європейської системи безпеки на разі є Україна. Експерти доходять думки, що ослаблена Російська Федерація не буде спроможною збалансувати сили в регіоні АТР [6, с. 82]. Україна з непересічним геополітичним розташуванням і виходом до Чорного моря на перетині двох християнських світів є провідним гравцем центральної Європи. Відтак інтерес Китаю до України поволі, але зростатиме завдяки вдалому географічному розташуванню.

Доволі непростим видається на перший погляд дослідження розвитку Китаю у сучасному світі в порівнянні з Україною. Проте попри значну територіальну віддаленість двох регіонів можна спостерігати доволі цікаві особливості у стосунках до прикладу у форматі Китай - Японія та Україна - Російська Федерація. Використання прийомів і тактики боротьби “Східного тигру” з глобальними загрозами, на думку автора, є недоцільним в умовах українських реалій, проте потребує уваги подальше дослідження алгоритмів протидії зовнішньої агресії, яку виробив Китай стосовно Японії та США. Адже використання антикризових та партнерських систем поведінки Китаю можна застосувати у протидії Російській агресії на території України, а також варто зазначити доцільність впровадження цього досвіду у політичну та військову систему української держави.

Подальше дослідження Китаю варто проводити із застосуванням політичної та економічної складової, адже Україна попри значне відставання в економічному секторі має у своєму розпорядженні доволі великий природньо-ресурсний потенціал. Використання різного виду економічних ресурсів з вмілим розподілом на всіх рівнях, зокрема політичному, може призвести до якісних трансформаційних змін в середині країни. Варто також підкреслити значущість вироблення якісної системи міжнародного партнерства, котру можна розробити на основі досвіду східних країн, котрі пройшли доволі стрімкий шлях розвитку за останні 70 років.

Список використаних джерел

1. Сбалансированное развитие внешней торговли Китая создаст колоссальные коммерческие шансы для разных стран мира [Электронный ресурс] / Экономическое обозрение. Режим доступа: http://russian.china.org.cn/news/txt/2012-04/0l/content_25049415.html.

2. OECD. Statistics from Ato Z - Beta version [Non-legible

3. form] / OECD. - Access mode: http://www.oecd.org/document/0,3746,en_2649_201185_46462759_1 _1_1_1,00.html.

4. China to become the world largest economic entity by 2030 // www.english.people.com.cn/200501/12/eng/20050112-170361.html.

5. Дэн Сяопин. Основные вопросы современного Китая: Пер. с кит. - М.: Политиздат, 1988.

6. Fukuyama F. Re-Envisioning Asia // Foreign affairs. 2005. Vol.84.

7. Арешидзе Л. Г. Международные отношения в Восточной Азии.

Размещено на Allbest.ru