Сучасні міжнародні науково-технічні зв'язки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формою міжнародних економічних відносин, роль яких у сучасних умовах неухильно підвищується, є міжнародні науково-технічні зв'язки. З розгортанням НТР жодна країна, який би не був у неї науково-технічний потенціал, не взмозі повністю задовольнити свої потреби у новій техніці і технології, створювати усі види наукової продукції. Саме міжнародні науково-технічні зв'язки і є тією формою, через яку здійснюється обмін науково-технічними досягненнями між різними країнами. Обсяг цього обміну неухильно збільшується. Зараз загальний обсяг науковомісткої продукції на світовому ринку досяг 2,3 млрд дол. Міжнародні науково-технічні зв'язки реалізуються шляхом торгівлі високотехнологічними та науковомісткими товарами і обміну науково-технічними знаннями та діловими послугами, або технологічного обміну. Розглянемо їх.

Торгівля високотехнологічними та науковомісткими товарами - це торгівля електронно-обчислювальною технікою, засобами зв'язку, новітніми хімічними та фармацевтичними виробами. їх виготовлення вимагає високого рівня технічної і технологічної оснащеності підприємств, на яких вони виробляються, та великих затрат на наукові дослідження. Тому переважна частина світового товарообороту такими товарами припадає на економічно розвинуті країни. Ця група країн здійснює понад 90% світового експорту та 70% світового імпорту високотехнологічних та науково-містких товарів. А серед розвинених країн провідне місце займають США, ФРН, Японія, Франція, Італія та Англія. їх питома вага становить 80% експорту і 70% імпорту таких товарів, здійснюваних розвинутими країнами. Про їх роль свідчить і такий факт. Увесь світовий ринок високотехнологічної продукції умовно поділяється на 50 макротехнологій. З них США контролюють ринок по 22 макротехнологіях, Німеччина - по 11, Японія - по 7. У загальному обсязі наукової продукції частка США становить 39%, Японії - 30%, Німеччини - 16%.

Другою формою міжнародних науково-технічних зв'язків є міжнародний технологічний обмін. Технологія - це знання, які дозволяють поліпшувати обладнання, вироби та технологічні процеси. Вони зменшують вартість продукції та приводять до впровадження нових благ. Передача технологій здійснюється через комерційні та некомерційні форми. До комерційних форм належать торгівля, патентні угоди, ліцензійні угоди, ноу-хау, франчайзинг, інжиніринг, консалтинг, контракти під ключ, контракти на управління, іноземні інвестиції у вигляді технологій. Некомерційні форми включають спільне проведення науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт, обмін спеціалістами, підготовку і перепідготовку кадрів, "відплив умів" (міграція вчених та спеціалістів), прямі зв'язки з науковими установами, проведення наукових конференцій, симпозіумів, виставок, ярмарків, навчання студентів у зарубіжних вищих навчальних закладах і ін.

При торгівлі передача нових технологій здійснюється шляхом розповсюдження проспектів, специфікацій, інформації щодо виробничого процесу і характеристик нової продукції. Найбільшим у світі експортером технології є США. Передача технологій здійснюється двом групам покупців: зарубіжним фірмам ТНК і незалежним фірмам. Першій групи покупців надаються найновіші технології, а другій - відносно застарілі.

Патентні угоди - це міжнародні торговельні угоди, згідно з якими власник патенту поступається своїми правами на використання винаходу покупцеві патенту. Як правило, покупцями патентів виступають великі корпорації.

Велику роль у розповсюдженні нових технологій відіграє міжнародне ліцензування. Воно виступає у формі торгівлі (передачі) ліцензій на винаходи, патенти, технології, ноу-хау, торгові марки тощо. Міжнародні торговельні обмінні операції ліцензіями здійснюються через укладання ліцензійних угод, які є юридичним договором, за яким ліцензіар, як продавець, надає ліцензіату, як покупцю, певні права на деякий час і за певну винагороду. Такі угоди зазвичай передбачають комплексну передачу одного або декількох патентів і пов'язаних з ними ноу-хау. Залежно від обсягу прав, що передаються, розрізняють прості, виключні та повні ліцензії. Відмінності між ними полягають у тому, що при простій ліцензії ліцензіат має право передавати її і іншим особам, тоді як при виключній ліцензії він такого права позбавляється, хоча в обох випадках має право їх самостійно використовувати. При повній ліцензії він і його втрачає. Ціна ліцензії визначається часткою продавця у прибутку покупця ліцензії.

Формою технологічного обміну є і ноу-хау. Це форма інтелектуальної власності у вигляді певної сукупності технічних, економічних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок, виробничого чи іншого досвіду, які мають комерційну цінність і необхідні для організації певного виду діяльності, але не є запатентованими. Тому ноу-хау має менший рівень захищеності. Ноу-хау трактують як певні секрети різних видів діяльності, відомості науково-технічного, економічного, фінансового, адміністративного характеру, використання яких забезпечує певні переваги тому, хто їх отримує. Це знання, комерційна цінність яких для покупця полягає не лише в їх науково-технічному змісті, а й у тому, що вони ще не стали загальним надбанням. Тому однією з ознак ноу-хау є конфіденційність, секретність таких відомостей. І ліцензійна угода, якою оформлюється передача ноу-хау, передбачає відповідальність за збереження конфіденційності інформації та відшкодування збитків у разі її порушення. Елементами ноу-хау є секрети виробництва, організації та управління, специфікації, формули, рецептура, схеми, технологічні карти виготовлення товару, техніко-економічні обґрунтування, знання у галузі маркетингу, навички проведення досліджень.

Технологічний обмін здійснюється і через франчайзинг. Це ліцензійна угода двох сторін, одна з яких надає іншій право на використання знаку для товарів або послуг, фірмового найменування або технологічного процесу, іміджу або ділової репутації, спеціалізованого устаткування. Фірма, що продає названі блага, називається франчайзер, а та, що їх купує - франчайзі. Ця форма передачі технологій зародилася у США, а потім поширилася і в інших країнах, зокрема в Європі. Про її ефективність свідчить той факт, що щорічний валовий дохід понад 800 тис. франчайзингових підприємств перевищує 1 трлн дол. Підприємства-франчайзі, як правило, в 1,5-2 рази ефективніші однопрофільних підприємств, що не використовують франчайзинг. Най відомішим и у світі фірмами-франчайзерами є "Макдональдс", "Кока-Кола", "Адідас", "Шарп" та інші.

Україна також залучається до цієї системи. У 2008 р. було підписано понад 300 франчайзингових контрактів, що охоплюють 78 галузей економіки. Більше 20 тисяч торгових точок використовують у своїй діяльності елементи франчайзингу. Однак закон, який врегулював би цю сферу діяльності, Верховною Радою України ще не прийнято, що гальмує розповсюдження цієї ефективної системи.

Науково-технічний обмін здійснюється і через угоди про надання управлінських послуг. Договір про їх надання є угодою, за якою оперативний контроль за підприємством чи фазою його діяльності надається іншому підприємству за відповідну винагороду. Функції, що виконуються за укладеною угодою, можуть включати управління виробництвом, у тому числі і відповідальність за технічний та інженерний аспекти, управління кадрами та фінансами. Це дає можливість запозичувати новини у цій сфері.

Методом передачі технології є також угоди про здачу об'єктів "під ключ". У цьому випадку корпорація, що реалізує угоду, бере на себе відповідальність за здійснення усіх або переважної частини операцій, необхідних для планування і спорудження певних об'єктів і налагодження випуску продукції. За таких умов замовник отримує повністю готовий до експлуатації об'єкт, не зазнаючи труднощів із освоєнням нової техніки. Це передпроектні, проектні та після проекти і послуги щодо розробки техніко-економічних обґрунтувань проектів, оцінки комунікацій для проекту, комплексної підготовки проекту і оцінки його вартості, робочих креслень, підготовки контрактів на будівництво, консультацій з експлуатації устаткування та ін. Такі послуги надаються спеціальними інжиніринговими фірмами, між якими нерідко практикується створення консорціумів.

Обмін науково-технічними знаннями здійснюється і через міжнародний консалтинг, яким є надання інформаційно-консультаційних послуг суб'єктам світової економіки з широкого кола питань економічної та зовнішньоекономічної діяльності. До них належать маркетингові дослідження, бізнес-планування, різні види маркетингу та менеджменту, рекомендації з організації збуту та реклами, розробка нових виробничих концепцій, розробок програм реструктуризації і приватизації та ін. Такі послуги надаються спеціалізованими та неспеціалізованими фірмами.

Розширення науково - технічних зв'язків супроводжується і посиленням конкуренції між різними країнами в пріоритетних напрямах науково-технічного прогресу. Це приводить до зміни співвідношення СИЛ між провідними країнами, що забезпечують обмін технологіями. Якщо після Другої світової війни беззаперечним лідером були США, то в сучасних умовах їх технологічна перевага значною мірою втрачена. Все більшу роль у цій сфері міжнародних економічних відносин відіграють Японія, ФРН, Франція. Останнім часом у цій сфері зростає роль Китаю.

Спільна підприємницька діяльність з іноземним капіталом

Міжнародні економічні відносини виступають і у формі спільного підприємництва. Це економічна діяльність суб'єктів двох або більше країн, що здійснюється на основі об'єднання капіталів та інших факторів виробництва для реалізації спільних цілей. Загальною основою цієї діяльності є інтернаціоналізація виробництва і обігу, глобалізація економічних процесів, бо транснаціоналізація та глобалізація втягують усі без винятку країни в систему міжнародного поділу праці, поглиблюють процес їх взаємодії та взаємозалежності. Найпоширенішими формами спільного підприємництва є концесії, консорціуми, спільні підприємства та вільні економічні зони.

економічний технологічний міжнародний ліцензування

Концесія - це договір на здачу в експлуатацію іноземній особі на певний період надр, земельних ділянок, різного роду господарських об'єктів, що є власністю держави або органів місцевого самоврядування. На цій основі концесіонер створює господарський об'єкт, результат функціонування якого є його власністю. Державі чи органу місцевого самоврядування концесіонер здійснює обумовлені угодою платежі. Міжнародні концесії використовуються у країнах Близького Сходу та Північної Африки. Функціонували вони і в перші десятиліття існування СРСР. У сучасних умовах в Україні здійснюються певні заходи для відновлення цієї форми спільного підприємництва.

В 1998 р. прийнято Закон "Про концесії", яким врегульовується значна частина проблем функціонування концесій. Першою сферою, де застосовується концесія, є будівництво автомобільних шляхів.

Формою спільної підприємницької діяльності з іноземним капіталом є і консорціуми. Це тимчасові об'єднання фірм або організацій різних країн з метою розв'язання певних завдань. У практиці світогосподарських зв'язків консорціуми найчастіше створюються для отримання замовлень і для їх спільного використання. Одна з причин створення таких консорціумів - підвищення конкурентоспроможності на світовому ринку. Прикладом може бути банківський консорціум, що є міжнародним банком, утвореним групою діючих банків різних країн. Такі банки почали з'являтися в 1960-ті роки, а в сучасних умовах вони є в декількох фінансових центрах світу. Переважну частину їх діяльності займає середньострокове кредитування, як правило, багатонаціональних компаній. Більшу частину своїх фондів вони отримують на євровалютному ринку, а також організовують синдикативні кредити, тобто позики від груп кредиторів, у тому числі і таких, що не є засновниками банківського консорціуму.

В Україні в умовах незалежності набула поширення така форма спільного підприємництва з іноземним капіталом, як спільне підприємство. Таким є підприємство, яке базується на об'єднанні капіталів, що належать власникам різних країн, які здійснюють спільне управління, несуть спільний ризик і беруть спільну участь у прибутках, їх матеріальною субстанцією є об'єднання засобів суб'єктів двох або більше країн для спільного виробництва і збуту продукції, науково-дослідних робіт, надання послуг та інших видів діяльності.

Доцільність створення спільних підприємств зумовлена різними факторами. Це може бути пов'язано з тим, що здійснення деяких проектів пов'язано з необхідністю одночасового залучення великих інвестицій, мобілізація яких не під силу одній країні. Відіграє роль і та обставина, що в міжнародному поділі праці капіталомісткість різних галузей суттєво відрізняється, що потребує залучення капіталу для організації підприємств у таких галузях. Створення спільних підприємств пов'язане і з НТР. В її ході виникає заінтересованість декількох країн у спільному виробничому освоєнні результатів науково-дослідних та проектно-конструкторських робіт, що вимагає не тільки науково-технічної кооперації, а й спільних інвестицій для використання її результатів.

Спільні підприємства мають ряд переваг порівняно з іншими формами спільної підприємницької діяльності з іноземним капіталом. Вони, як правило, функціонують на підставі довготривалих угод. При їх функціонуванні створюється можливість комплексного використання зусиль партнерів із взаємодії у довиробничих, виробничих і збутових сферах. У таких підприємствах відбувається об'єднання найсильніших взаємодоповнюючих елементів діяльності, належних їх партнерам. Створюються умови для забезпечення контролю з боку партнерів не тільки за виробництвом, а й за реалізацією продукції підприємства. Зазначені переваги сприяють зменшенню витрат виробництва в спільних підприємствах, прискорюють оборотність капіталу, що забезпечує зростання прибутків.

Формою спільного підприємництва з іноземним капіталом є також спеціальні економічні зони. Це частина національного економічного простору, де використовується особлива система пільг та стимулів, яка не застосовується на інших територіях країни. Як правило, це тією чи іншою мірою відокремлена географічна територія. Суть таких зон полягає в тому, що держава скорочує масштаби свого втручання в економічні процеси порівняно з тим, як вона робить це на інших територіях, які не входять до вільної зони. В таких зонах створюються сприятливі умови для підприємницької діяльності.

Утворення спеціальних економічних зон зумовлено рядом причин. По-перше, їх створення є ланкою реалізації принципів відкритості економіки. Створюються сприятливі умови активізації зовнішньоекономічної діяльності, активізації зовнішніх і внутрішніх інвестицій. По-друге, створення спеціальних економічних зон стимулює промисловий і інші види експорту і збільшення на цій основі валютних коштів. По-третє, сприяючи залученню іноземних інвестицій, створення спеціальних зон приводить до розширення кількості робочих місць, забезпечуючи зайнятість робочої сили. По-четверте, в умовах спеціальних зон відбувається апробація нових методів господарювання і створюються умови для економічного розвитку окремих регіонів країни, як правило, відсталих.

При організації спеціальних економічних зон використовується два концептуальні підходи: територіальний і функціональний, або крапковий. При територіальному принципі зона створюється як відокремлена територія, де всі суб'єкти господарської діяльності користуються її пільговим режимом. При функціональному підході пільговий режим застосовується до певних суб'єктів господарювання незалежно від його місцезнаходження на території країни.

Розрізняють декілька видів спеціальних економічних зон (див. схему 18.8).

По-перше, це зони вільної торгівлі. Вони отримали найбільше поширення. Виділяють зони загального призначення і спеціалізовані. Перші займають невеликий простір і знаходяться за межами національної митної території. В них здійснюються операції зі складування і переробки ввезених товарів. Спеціалізовані зони створюються для окремих великих компаній. Є магазини вільної торгівлі у великих міжнародних аеропортах.

Схема 1 Види спеціальних економічних зон

Другим видом є промислово-виробничі зони. Вони виникають тоді, коли крім торгівлі, компанії починають займатися виробничою діяльністю. Такі зони створюються на території із спеціальним режимом, де виробляється експортна і імпортозамінна продукція. Вони користуються суттєвими податковими та фінансовими пільгами.

Третім видом є техніко-впроваджувальні зони. До них належать ті, що створюються навколо великих наукових центрів. У них концентруються національні та зарубіжні дослідні, проектні та експериментальні науково-виробничі фірми, що користуються єдиною системою податкових і фінансових пільг. Найбільше таких зон у США, Японії і Китаї. У США їх називають технопарками, у Японії - технополісами, а в Китаї - зонами розвитку і високої технології В Україні у 2004 р. було 8 технопарків, зокрема, ІБЗ "Напівпровідникові технології і матеріали" при Інституті електрозварювання НАНУ.

Одним із різновидів спеціальних економічних зон є сервісні. Це території з пільговим режимом підприємницької діяльності для фірм і організацій, що надають різні фінансово-економічні, страхові та інші послуги. Серед них найпоширенішими є офшорні зони та податкові гавані. Компанії, які функціонують у таких зонах, зовсім не підлягають оподаткуванню або обкладаються невеликим податком. Однією з вимог при цьому є те, що фірма не може бути резидентом країни, в якій знаходиться офшорна зона, і отримувати на цій території прибуток. Зараз у світі налічується понад 300 офшорних зон. Вони мають пільговий режим щодо валютних обмежень, вивезення прибутків, митних зборів тощо. Країни, в яких розміщені такі зони, мають вигоду в тому, що залучають додаткові іноземні капітали. Нерідко ці зони використовуються для відмивання так званих "брудних грошей".

Спільною рисою різних видів спеціальних економічних зон є наявність сприятливого інвестиційного клімату, що включає митні, фінансові та податкові пільги та переваги порівняно із загальним режимом для підприємців, які діють в тій чи іншій країні. Виділяють чотири групи таких пільг:

1) зовнішньоторгові. Це введення особливого митно-тарифного режиму (зниження або скасування експортно-імпортного мита або спрощений порядок здійснення зовнішньоторгових операцій);

2) податкові. Вони є нормами, пов'язаними із стимулюванням конкретних видів діяльності;

3) фінансові. До них належать різні форми субсидій, що надаються у вигляді плати за занижених цін на комунальні послуги, зниження орендної плати за користування земельними ділянками та приміщеннями, пільгових кредитів;

4) адміністративні. Вони надаються адміністрацією зони з метою спрощення процедур реєстрації підприємства і режиму в'їзду-виїзду іноземних громадян.

На початок XXI ст. у світі налічується близько 2000 вільних економічних зон різної спрямованості. Вони довели свою ефективність як форми світогосподарських зв'язків. Завдяки таким зонам створюються сприятливі умови для активізації підприємницької діяльності, залучення іноземних інвестицій, раціонального використання трудового та ресурсного потенціалів. Останніми роками такі зони почали створюватись і в Україні. Законодавчим підґрунтям став прийнятий у 1992 р. Закон "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон". Першою такою зоною була експериментальна економічна зона "Сиваш". У 2001 р. спеціальними законодавчими актами було створено 11 спеціальних економічних зон та 72 території пріоритетного розвитку. Запроваджено спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях 9 регіонів, що займають майже 10% території України. Серед них функціонують і три технопарки на базі HAH України. Перші результати їх функціонування свідчать, що темпи приросту інвестицій на територіях зон вищі, ніж у цілому по країні. Однак їх функціонування пов'язано з подоланням суттєвих труднощів. Однією з них є недосконалість законодавчої бази. Тому розробляються доповнення до Закону "Про загальні основи створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон". Необхідне також здійснення постійного комплексного моніторингу за економічними, соціальними і бюджетними результатами функціонування вільних економічних зон.

Размещено на Allbest.ru