Українська діаспора в Польщі

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО НАУКИ ТА ОСВІТИ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ

ТАВРІЙСЬКА АКАДЕМІЯ КРИМСЬКОГО ФЕДЕРАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ В.І.ВЕРНАДСЬКОГО

Факультет слов'янської філології та журналістики

Кафедра української філології

РЕФЕРАТ

з дисципліни «Україна на карті світу»

на тему: «УКРАЇНСЬКА ДІАСПОРА В ПОЛЬЩІ»

Виконала: студентка 4 курсу

заочної форми навчання Шаповалова Г.Д.

Перевірила: к.філол.н., доцент Савченко Л.В.

Сімферополь 2017

Зміст

діаспора міграція український польща

Вступ

1. Українська діаспора

2. Українська діаспора в Польщі

2.1 Історичний огляд українців у Польщі

2.2 Українські громадські організації в Польщі

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Діаспора (грец. дйбурпсЬ -- «розсіяння») -- етнічна, в першу чергу релігійна (конфесійна) та мовно-культурна спільнота або сукупність індивідів, які існують та зберігаються за межами свого материнського регіону, і котрі усвідомлюють свою генетичну або духовну з ним єдність. Поняття походить мовно з давньогрецької, але змістовно -- з іудейської традиції (мається на увазі розсіяння євреїв по світу та існування компактними релігійно-етнічними громадами). В Європі це поняття стало набувати широкого вжитку в 19 столітті. Часто ним не зовсім коректно звуться будь-які національні меншини.

В Україні термін «діаспора» інколи трактується неоднозначно. В одних випадках під ним розуміють усіх без винятку українців, розсіяних по всьому світу; в інших -- лише дисперсні (розпорошені) їх частини, що не становлять якоїсь спільноти; нарешті, діаспорою вважають усіх українців поза Україною, за винятком тих, котрі проживають у сусідніх державах на споконвічній етнічній території. Неоднозначне тлумачення поняття «діаспора» призводить до розмаїття його визначень. На Заході, наприклад, найчастіше вдаються до поєднання етноніма та політоніма («українські канадці», «україноканадці») або етноніма і громадянства («українець Канади», «українець США»), а при визначенні діаспорної групи -- до термінів «українська етнічна група», «українська імміграція», «канадські вихідці з України» тощо. Через таку різноплановість учені віддають перевагу універсальному термінові -- «українська діаспора».

За своєю структурою діаспора виступає у двох основних формах: дисперсій -- невеликих вкраплень в іноетнічному масиві; компактних утворень -- суцільних етнічних районів. Щодо природи діаспор, то вони утворюються або шляхом міграцій, або внаслідок насильницького відторгнення частини етносу від основного масиву.

В історії української еміграції простежуються два основних напрямки, кожен з яких має кілька хвиль. За напрямком її умовно поділяють на східну і західну.

1. Українська діаспора

Українська діаспора -- збірне визначення української національної спільноти поза межами українських земель (етнічної української території), яка відчуває духовний зв'язок з Україною.

Станом на 2004 рік за межами України мешкає від 13 до 15 млн. українців та їх нащадків, тобто близько чверті народу. Відповідно до статті 12 Конституції України (254к/96-ВР) держава дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб закордонних українців.

Українська діаспора - сформувалася в основному внаслідок сталінських депортацій і міграції часів II Світової війни. Вона умовно поділяється на східну (Росія 4,3 млн, Казахстан 900 тис., Молдова 600 тис., Білорусь 300 тис., Узбекистан 150 тис., Киргизія 100 тис.) і західну (США 2 млн., Канада понад 1 млн, Бразилія та Аргентина по 400 тис., Австралія і Франція по 40 тис., Велика Британія 30 тис., Німеччина 25 тис.).

Частина українців віддавна проживає на територіях, які після II Світової війни увійшли до складу сусідніх з Україною держав (Польща 300 тис., Румунія 100 тис., Словаччина 40 тис. жителів українського походження).

Усього у світі поза межами України проживає приблизно 10 млн людей українського походження.

Зв'язок української діаспори з історичною Батьківщиною здійснює через товариство "Україна", "Конгрес вільних українців", громадські та культурні організації.

Відчутну роль у зміцненні цих зв'язків відіграє журнал "Українська діаспора", що видається Національною Академією наук України.

Західна діаспора

Українська діаспора в Польщі не така велика і налічує близько 300 тис. чоловік. Українські діаспори є і в східній Словаччині, і Румунії. У країнах далекого зарубіжжя українські діаспори існують у Канаді (понад 1 млн чоловік), США, Великобританії та Німеччині, у даний момент створюється українське суспільство в Еквадорі.

Серед найбільших організацій української діаспори - Український державницький фронт (Великобританія), Європейський конгрес українців, Ліга українців і Ліга українок Канади, українсько-американська організація "Воля".

Політичною організацією, що має тісні зв'язки з українською діаспорою на Заході, є КУН (Конгрес українських націоналістів). З діаспорою також пов'язані ще кілька менш впливових правонаціоналістичних партій.

Українська влада пов'язувала особливі надії з українцями далекого зарубіжжя в перші роки становлення української державності. Орієнтація на діаспору переважно відстоювалася західноукраїнської політичною елітою, що прийшла до влади і контролювала міжнародну діяльність, культурний і духовний розвиток країни. Однак надії на значні інвестиції в економіку не виправдалися через економічну і політичну слабкість української діаспори. У той же час за кошти української діаспори зроблено чимало: відкрилися посольства і представництва України, здійснювалася гуманітарна допомога, особливо навчальною літературою і медикаментами.

Західна діаспора сформувалася в результаті переселення людей у країни Західної Європи, Північної і Південної Америки. На даний момент в США проживає 1,5 млн осіб, в Канаді - близько 1,2 млн чоловік, у Польщі - 300 тис. чоловік, в Бразилії 500 тис. осіб. Всього в західній діаспорі проживає 4 млн. 348 тис. осіб. На переселення вплинули фактор переслідування людей сталінізмом, а також безправне становище селян на початку XX століття.

Східна діаспора

Найбільшою за чисельністю діаспорою є російська. Загальна чисельність українців в Росії складає 4379690 осіб. Більшість українців проживає на Кубані (до 47%), у Тюменській області - до 800 тис., у Воронезькій, Брянській, Омській областях, в Ставропольському і Приморському краях. У Молдові проживають 600,4 тис. українців, які складають 13,8% населення республіки.

У Росії є культурна автономія українців на чолі з Руденком-Десняком (керівництво автономії займає право-ліберальні позиції, а сам Руденко-Десняк у 1995 році балотувався в Державну думу РФ за списком "Демократичний вибір Росії - Об'єднані демократи").

У 1991 році уряд Республіки Молдова прийняв постанову "Про заходи щодо забезпечення розвитку української національної культури в республіці", а також здійснив ряд кроків щодо забезпечення мирного розв'язання придністровського конфлікту, але питання життя українського населення в Молдові піднімаються практично на кожній міжнародній зустрічі міждержавного рівня.

У Білорусі питання про збереження етнічної приналежності українців також вирішується на державному рівні.

Східна діаспора включає в себе українців Росії, Середньої Азії та інших країн СНД. У Росії проживає 4млн 362тис чоловік, в Казахстані - 890 тис. чоловік, в Молдові - 600 тис. чоловік, в Білорусії - 300 тис. чоловік.

Серед причин можна назвати висилки українців Петром Першим на будівництво, на освоєння нових земель, для участі у війнах.

Українська діаспора в Італії

Про українську присутність у Ватикані та Італії існують історичні свідчення. Перш за все йдеться про пам'ятки, пов'язані з історією Української Церкви. У Ватиканській бібліотеці зберігаються найдавніші українські пам'ятки - листи Папи Григорія VII до Київського князя Ізяслава, датовані 1075 роком, служебник Київського митрополита Ізидора XV століття (до наших днів зберігся будинок неподалік від Ватикану, де митрополит доживав свого віку), документи Берестейської унії.

Центром духовного життя сучасної Української громади в Римі є комплекс інституцій на північно-західній околиці міста. Перш за все це - перебудований стараннями патріарха Йосипа Сліпого в 1967-1969 роках собор Святої Софії, за стилем та мозаїчною обробкою близький до Святої Софії Київської. Поруч розташований будинок Українського католицького університету (УКУ) імені Папи Климента та Українська Мала Семінарія. У приміщенні УКУ є архів, де зберігаються рукописи та інші цінні документи, наприклад особистий паспорт родини Михайла Грушевського.

Українська діаспора в Аргентині

Аргентинська Республіка була однією з перших держав, які визнали Українську Народну Республіку. Це сталося 5 лютого 1921, коли уряд УНР був уже вигнаний з України. Аргентина визнала УНР як суверенну державу. Що ж стосується сьогодення, то вже 5 грудня українська громада влаштувала у Буенос-Айресі перед парламентом грандіозне свято на честь перемоги на Всеукраїнському референдумі 1 грудня. Того ж дня Президент Аргентини Менем прийняв делегацію аргентинських українців і показав документ, відповідно до якого Аргентина визнала Україну як незалежну державу.

В даний час в Аргентині налічується понад 200 тисяч українців.

Українська діаспора в Грузії

Одним з найбільш знаменних подій останніх років для української діаспори в Грузії стало відкриття Першої української школи імені Михайла Грушевського. Цей навчальний заклад фінансується з бюджету "країни перебування". Програма у школі - українська. Міністерство освіти надіслало з Києва букварі, підручники, методики, карти. Планується, що випускники отримають два дипломи про середню освіту - українського та грузинського зразків. Фактично - це школа продовженого дня. З дітьми щоденно працюють по два викладачі, які допомагають готувати уроки і граються з ними. Переважна більшість дітей носять звичайні грузинські імена і прізвища, адже батьки у них грузини, а матері - українки.

Хороші відносини між українцями і грузинами збереглися завдяки тому, що Україна завжди і словами, і ділом, підтримувала Грузію. Зокрема, наші вертолітні героїчно вивезли сотні людей із снігів Сванетії. Заслуговують на похвалу й українські посли в Грузії - Анатолій Касьяненко і Степан Волковецький. Вони доклали чималі зусилля для становлення взаємовигідних відносин.

Українська діаспора в Чехії

Найбільшим організованим об'єднанням українців у Чеській Республіці є "Українська ініціатива", яку очолює Віктор Райчинець. Загальне збільшення кількості вихідців з України у Чехії позначилося й на активізації роботи українського суспільства. За словами В. Райчінця, суспільство настояло, щоб у церкві відбувалося служіння українською мовою, адже громадяни України становлять більшість прихожан чеської православної та греко-католицької церков. Церква для українців є об'єднуючим чинником: здебільшого українці підтримують між собою контакти завдяки церкві. У неділю та у свята православні та греко-католицькі церкви по всій країні ледь вміщають всіх, хто хоче слухати службу Божу.

Крім "Української ініціативи" у Чехії активно діють такі громадські організації як Союз українців, Форум Українців Чеської Республіки, Союз українських жінок. Однак всі разом вони становлять лише трохи більше, ніж 10 відсотків із загального числа українських громадян. Тому зрозуміло у якому напрямку докладати зусиль.

2. Українська діаспора в Польщі

2.1 Історичний огляд українців у Польщі

За різними даними у Польщі сьогодні проживає від 300 до 600 тис. українців та осіб українського походження.

Вважається, що після припинення евакуації українців з Польщі у липні 1946 року, відповідно до Угоди між урядом УРСР і Польським комітетом національного визволення від 9 вересня 1944 року, на території Польщі -- історичній Холмщині та Підляшші, Надсянні й Лемківщині -- залишилось ще близько 170 тисяч українського населення. Польське керівництво 40-х років XX століття, в яке входили не лише комуністи Владислава Гомулки, соціалісти Ціранкевича, а й національні демократи С. Грабського, було налаштоване на будівництво однонаціональної Польської держави -- «Polski jednolitej». Наявність значної української меншини на історико-етнічній східній українській смузі, що залишалася тут після липня 1946 року, перешкоджала такому наміру. Крім цього, та вже дуже розріджена меншина все ж продовжувала залишатись соціальною основою українського збройного підпілля в Польщі, ворогом якого була не лише так звана Польща Людова, а й Радянський Союз.

Щоб усунути українську перешкоду, тодішні польські верхи, безсумнівно, за погодженням з Москвою, вирішили радикально її ліквідувати. Був розроблений план примусової депортації зі застосуванням військової сили українського населення польського східного прикордоння на північний захід -- на ті території, які за результатами міжнародного післявоєнного врегулювання відійшли зі складу довоєнної Німеччини до складу післявоєнної Польської держави: вздовж рік Одри (Одера) і Ниси Лужицької (Нейсе) з містами Вроцлав, Зелена Гура, Щецин, Кошалін тощо.

Надалі той план і його реалізація отримали назву акції «Вісла». Його здійснення розпочалося у квітні 1947 року і тривало до літа того ж року. Військові підрозділи оточували поселення, населенню давали наказ упродовж 12--24 годин зібратися до виселення у визначеному місці. Після чого чоловіків, жінок, дітей з майном і пожитками кидали в автомобілі, потім у залізничні вагони і тижнями везли на «відновлені території» (пол. ziemie odzyskane), там розселяли по дві, найбільше по десять сімей в окремих колишніх німецьких поселеннях, зазвичай, у вороже до українців оточення польських виселенців із західних областей України, які за своє виселення звинувачували не Сталіна чи Гомулку, а українців взагалі.

Поширення української (та русинської) мов у Другій Речі Посполитій за даними перепису 1931 року.

Розріджене поселення українців серед поляків передбачало їх неминучу асиміляцію, адже ніде не мало бути українських шкіл, лише польські, скрізь -- польське соціальне середовище, мова управління, масової інформації тощо.

Попри все, відповідні антиукраїнські настановлення впроваджувались у життя під час проведення переписів населення, а також унаслідок окремого обліку українців і лемків як нібито окремої національної меншини. З огляду на це, перепис 2002 року зареєстрував у Польщі всього 30 957 українців, у тому числі польського громадянства 27 172 особи, та 5863 лемків, у тому числі 5850 польського громадянства.

Українське громадсько-політичне середовище у Польщі оцінює поточні показники про чисельність українців і лемків у Польщі великою мірою фальсифікованими. Формат перепису давав змогу задекларовувати лише одну національну приналежність, що саме по собі викреслювало з українського етносу тих осіб, які належали до мішаних у національному відношенні сімей. Велика маса громадян Польщі -- майже 775 тисяч з певних міркувань і обставин взагалі не подали відомостей про свою національну віднесеність.

Українська спільнота в Польщі від 1944 року і до наших днів зазнавала драматичних умов існування, а це об'єктивно призводило до її повільного, але неухильного зникання: до 1946 року -- фактично примусове виселення в Українську РСР. Від 1947 року після здійснення операції «Вісла» українців було розпорошено по 90 повітах дев'яти північно-західних воєводств із забороною зміни місця проживання чи повернення з місця свого виселення. Від 1956 року наступило певне режимне послаблення стосовно українців. У зв'язку з цим виникли Українське суспільно-культурне товариство (УСКТ), видавались українські газети «Наше слово». Філіали УСКТ з'явилися у 63 повітах 8 воєводств; у 152 польських школах були створені пункти навчання української мови. Був відкритий Бартошицький український педагогічний ліцей, з'явились десятки українських гуртків художньої самодіяльності. 3 1957 року дано дозвіл для бажаючих українців на повернення у місця попереднього проживання.

У 1960-1988 роках польська етнічна політика вирізнялась певним поверненням до наступу на національні форми культурного життя етнічних меншин, у тому числі й української. Проте УСКТ не зменшувало активності. У 1980 році воно мало 181 відділення, в яких об'єднувалось до 8 тисяч осіб, діяло 15 фольклорних ансамблів, 5 хорів, 4 танцювальні колективи, 18 інструментально-вокальних тощо.

Від 1989 року польська державна політика стала не лише офіційно підтримувати українські форми національного життя, а й певною мірою фінансувати їх через Міністерство культури і мистецтва. За цих умов виникли нові товариства: Об'єднання українців Польщі (ОУП), Об'єднання лемків (ОЛ), Стоваришіння лемків, Лемківський круг лемків «Господар» та ін. Активізувались прихильники ідеї окремої лемківської нації, яка неодноразово ініціювалася у польській етнологічній науці як така, що заперечувала приналежність лемківської етнографічної групи до українського народу.

В серпні 1989 року на з'їзді української молоді у Гданську було утворено Спілку української незалежної молоді (СУНМ). Дещо активізували участь у громадському житті українські релігійні структури (православна і греко-католицька), що об'єдналися в Українське християнське братство.

З'їзд УСТ 1990 року реформував Товариство, надавши йому нову назву Об'єднання українців у Польщі (ОУП). Об'єднанням керує обрана на з'їзді Головна рада з 38 осіб, а в період між сесіями останньої -- Головна управа з дев'яти осіб. П'ятий з'їзд ОУП, який відбувався в місті Ольштин у 2005 році, зазначав, що в рядах ОУП об'єднується 7500 осіб, що ОУП видає тижневик «Наше слово» накладом 4100 примірників, двомісячний додаток для дітей «Світанок», річний «Український альманах». Багато локальних і професійних об'єднань українців мають статус організацій-прихильників ОУП, у тому числі Об'єднання лемків, яке щорічно організує проведення у Гдині на Лемківщині «Лемківської ватри».

Окрім названих українських об'єднань, від 90-х років виникали різні регіональні та професійні товариства, як, наприклад, Товариство «Руська бурса» у Горлиці, Товариство розвитку Музею лемківської культури в селі Зиндрановій, Український «Народний Дім» у місті Перемишль, загальнопольський молодіжний «Пласт», Спілка юристів, Союз українок, Українське історичне товариство, Союз українців Підляшшя (у 2001 році об'єднував 383 члени), Спілка українців-політв'язнів сталінського періоду, Українське вчительське товариство, Українське лікарське товариство, Українське християнське братство святого Володимира, Товариство підприємців, Товариство імені Б. Лепкого у Кракові та інші.

Важлива роль у національному житті українців Польщі належала церквам: Греко-католицькій церкві візантійського обряду та Польській православній церкві. Перша має дві адміністрації: Перемишльсько-Варшавська архієпархія і Вроцлавсько-Гданська єпархія. Чисельність віруючих Греко-католицької церкви станом на початок 2000 року визначалася у кількості 82 тисяч осіб. Польська автокефальна православна церква об'єднує до 500 тисяч віруючих українців, росіян, білорусів, у тому числі українців -- близько 100 тисяч осіб.

Достатньо широка мережа українських шкіл у Польщі. Вони діють у багатьох населених пунктах: У Перемишлі, Лігниці, Білому Борі, Гурові Ілавецькому, Бартошицях та інших. У Варшавському університеті створена кафедра української мови, в Яґеллонському -- україністики, Люблінському -- української філології, Познанському -- російсько-української філології, Ольштинському -- української філології тощо.

На початку 2000 року їх кількість українських художніх ансамблів стала ще більшою і сягає 60 колективів. Це хори «Журавлі», «Полонина», «Проліски», танцювально-пісенні колективи «Кичора», «Ранок», «Бандура», «Родина», «Горпина», «Хутір» та інші. Кілька українських громадських діячів, зокрема професор Володимир Мокрий із Кракова, публіцист Мирослав Чех із Варшави у 90-х роках обиралися депутатами Сейму Польщі. Відносно жваве національне життя українців Підляшшя, яких 1947 року не захопила акція «Вісла» нібито через їх невизначену національну ідентичність. Тут виходить регіональний місячник «Над Бугом і Нарвою», молодіжний журнал «Діалоги», церковні «Благовіст» і «Вісті Польської православної автокефальної церкви». У Польщі виходить кілька видань у лемківському діалекті, наприклад, «Загорода», «Ватра», «Бесіда». Воєводські центри Гданськ, Люблін, Кошалін, Білосток, Ольштин, Жешув, Щецин мають українські радіопрограми.

Водночас у Польщі не припинилися різні антиукраїнські починання, зокрема в ділянці історичних інтерпретацій минулого, формування у поляків стереотипу українця як вічного гайдамаки, який завжди прагнув різати поляків, фальсифікації історії українсько-польських стосунків на західноукраїнських землях у роки Другої світової війни. Чимало польських істориків усіляко вихваляють польську національну політику міжвоєнного часу в Західній Україні, вдаючись при цьому до її порівняння зі сталінськими репресіями і голодоморами, на тлі яких вона виглядала ледве не благородною.

2.2 Українські громадські організації Польщі

1) Об'єднання українців у Польщі (ОУП, пол. Zwi№zek Ukraiсcуw w Polsce) -- найбільша організація українців Польщі, нараховує близько 7 тисяч членів.

Найбільшою українською організацією в Польщі є ОУП. Об'єднання реалізує проекти адресовані до різних суспільних груп (дітей, молоді і студентів, осіб в середньому і старшому віці). Серед реалізованих заходів були і міжнародні проекти, такі як: «Лемківська Академія». Табори скаутської організації «Пласт», концерти церковної музики (напр. «Осінні дні церковної музики»), фестивалі української культури (напр. Фестиваль Української Культури -- Сопот 2005), дитячі фестивалі (напр. в Кошаліні і Ельбльонзі). історичні семінари (напр. «Польща -- Україна. Важкі питання»). А також заходи, яка показують культуру українсько-польського пограниччя.

Організувались семінари, які пропагують співпрацю польських і українських громадських організацій, мас-медіа («Передвиборчі кампанії в мас-медіа -- польський і український досвід» в рамах «Року Польщі в Україні»). З 1990 р. ОУП є видавцем тижневика «Наше Слово» і багатьох інших книг та часописів виданих українською і польською мовами. Наприклад: річник «Український Альманах» (раніше «Український Календар»). Об'єднання є співвидавцем телевізійної програми «Теленовини», яка виходить в Регіональному Телебаченні TVP-3. ОУП співпрацює з Польським Радіо, яке реалізує україномовні програми (між іншими в Кошіліні, Ольштині, Вроцлаві, Кракові). Веде навчання української мови в 106 школах і пунктах навчання, де вчаться близько 2700 учнів. Діє чотири загальноосвітні ліцеї.

2) Союз українців Підляшшя - громадсько-культурна організація українців, які проживають на Підляшші, у Підляському та Люблинському воєводствах Республіки Польща. Заснована у 1992 році на основі Підляського відділу Об'єднання українців у Польщі. Головна управа у Більську, друкований орган - двохмісячник "Над Бугом і Нарвою"

3) Союз Українок Емігранток у Польщі -- постав 1921 у Варшаві з Жін. підсекції Укр. Центр. Комітету в Польщі (гол. О. Лукасевич), з 1924 п. н. Жін. Громада (гол. Н. Саліковська), з 1927 -- С. У. Е. П. (гол. до 1939 М. Лівицька); філія у Львові. Спершу переважно харитативна діяльність, пізніше виховна і культ.-освітня (літ. вечори, хор, театральні вистави, виставки вишивок). Існував до 1939.

4) Спілка інженерів і техніків українців-емігрантів у Польщі -- профспілкова організація, яка діяла у 1927--1939 роках у Польщі. Осідок у Варшаві. Чотири філії. 174 члени (1930). Орган «Вісті». Діяльніші члени: Іван Шовгенів, А. Лукашевич, Є. Ґловінський, М. Штанько, Л. Панасенко, В. Шевченко, Михайло Теліга та ін.

Висновки

Процес формування української діаспори у Польщі значною мірою був зумовлений політичними подіями першої половини ХХ ст. У всіх районах довоєнної Польщі налічувалось близько 0,7 млн. українців. У результаті Другої світової війни до складу Польщі відійшли етнічні українські землі - Надсяння, Лемківщина, Холмщина та Підляшшя. Заселені вони були переважно українським населенням.

Після обміну українсько-польським населенням у Польщі залишилось 220 тис. українців. Близько 150-160 тис. з них компактно жили у названих вище регіонах. Поворотним історичним моментом у розселенні українців у повоєнній Польщі стала так звана операція “Вісла” - примусове їх виселення (депортація) зі своїх етнічних земель і розселення у західних та північних районах з обов'язковим розпорошенням поселенців серед польського населення. Саме це й пояснює, що більшість українців Польщі розпорошено проживає в західних і північних її воєводствах, незначна частина на південному сході на своїх етнічних територіях, 5-10 тис. осіло у Варшаві, близько 3 тис. - у Кракові.

Розпорошеність українців у Польщі не сприяла їх громадсько-політичній та національно-культурній активності та збереженню їх національної самосвідомості.

Список використаної літератури

1. https://uk.wikipedia.org/wiki/Діаспора#.

2. https://uk.wikipedia.org/wiki/Українська_діаспора.

3. http://ridna-ukraina.com.ua/diaspora/.

4. http://lib.lntu.info/book/fof/ippy/2012/12-13/page9.html.

5. https://uk.wikipedia.org/wiki/Союз_українців_Підляшшя.

6. http://uk.wikipedia.org/wiki/Союз_Українок_Еміґранток_у_Польщі.

7. https://uk.wikipedia.org/wiki/Спілка_інженерів_і_техніків_українців-емігрантів_у_Польщі.

Размещено на Allbest.ru