Публічна дипломатія: спроби визначення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Публічна дипломатія: спроби визначення

Гапонова Я.М.,

аспірантка кафедри міжнародних відносин, Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара (Україна, Дніпропетровськ)

Досліджено визначення терміну «публічної дипломатії» як методу зовнішньої політики. Метою статті є спроба проаналізувати підходи вітчизняних та зарубіжних дослідників щодо змісту поняття «публічна дипломатія». У статті використовуються методи аналізу, синтезу, порівняння та узагальнення. Визначено, що інструменти публічної дипломатії охоплюють внутрішню і зовнішню аудиторію та реалізується як урядами, міжурядовими міжнародними організаціями, так і неурядовими акторами.

Ключові слова: публічна дипломатія, зовнішня політика, інформація, громадяни, привабливість держави.

Публічна дипломатія - дипломатія нового покоління, нового мислення і нового світоустрою. Підходи до визначення сутності «публічної дипломатії» еволюціонують і цьому сприяє розвиток міжнародних відносин і поява таких загальносвітових процесів як глобалізація та інформатизація суспільства.

Держави для досягнення своїх зовнішньополітичних цілей користуються різними методами. ХХІ століття характеризується появою нових технологій, та нових явищ у розвитку людства. У контексті розвитку сучасних міжнародних відносин старі методи зовнішньої політики стають менш ефективні, а іноді й зовсім недієві. Дипломатія в контексті розвитку громадянського суспільства сприяє зростанню участі безпосередньо самого суспільства у формуванні та реалізації зовнішньої політики держави, тому поруч з офіційною дипломатією стрімко розвивається публічна дипломатія, спрямована на населення країни.

Актуальність дослідження публічної дипломатії обумовлюється також активною міжнародною діяльністю України та необхідністю розширенням методів досягнення зовнішньополітичних цілей.

Публічна дипломатія, як метод зовнішньої політики, набула широкого використання та стала предметом дослідження багатьох вчених із різних держав. Питаннями появи публічної дипломатії, та застосуванням даного напряму дипломатії приділяється увага у працях американських дослідників. Так, американський дипломат Е. Джуїліон, один із перших дає визначення публічної дипломатія і намагається охарактеризувати її інструменти [2]. У працях Дж. Ная акцентується увага, перш за все, на сучасні тенденції розвитку і необмежені можливості інформаційного середовища, що, в свою чергу, є сприятливим ґрунтом для застосування публічної дипломатії як методу зовнішньої політики [10]. Українські дослідники Є.А. Макаренко і О.П. Кучмій стверджують, що публічна дипломатія охоплює вимір міжнародних відносин за рамками традиційної дипломатії [9]. Вагомий внесок в розвиток та дослідження публічної дипломатії зробив український науковець В.Г. Ціватий [13]. У своїх дослідженнях він стверджує, що публічна дипломатія націлена на масову аудиторію і виходить з того, що громадська думка може вплинути на зовнішню політику національних держав та в жодному випадку публічна дипломатія не замінює собою традиційну дипломатію. В свою чергу, російська дослідниця Т.В. Зонова ототожнює публічну дипломатію з комунікаційними технологіями [6]. Відсутність єдиного підходу до визначення терміну «публічна дипломатія» викликає необхідність подальшого дослідження даної проблематики.

Мета статі полягає у спробі дослідження підходів до визначення публічної дипломатії як методу зовнішньої політики.

Підвищення ролі інформації та впровадження комунікаційних технологій сприяє формуванню інформаційного суспільства. В основу розвиту інформаційного суспільства покладенні матеріальні, не матеріальні, інтелектуальні цінності. Це призводить до суттєвих змін у сучасному світі та світовій політиці. Розвиток інформаційного суспільства обумовлює і методи, які використовують учасники міжнародних відносин для досягнення свої зовнішньополітичних цілей.

Кінець 80-х - початку 90-х рр. ХХ ст. виступає переломним моментом у міжнародних відносинах. Завершення епохи біполярності призводить до необхідності у реорганізації методів зовнішньополітичної діяльності. Після розпаду СРСР та соціалістичного табору змінюються система безпеки. Військова сила перестає бути основним методом досягнення зовнішньополітичних цілей. Провідними у зовнішній політиці стають несилові методи. Серед не силових зовнішньополітичних методів набуває поширення публічна дипломатія.

Незважаючи на активне використання публічної дипломатії як методу зовнішньої політики, єдиний підхід серед дослідників до її визначення відсутній.

Термін «публічна дипломатія» вперше був запроваджений американський дипломатом, викладачем університету Тафтс Е. Джуїліоном. Він вважає, що публічна дипломатія це вплив на суспільну думку іноземної держави за для впливу на її зовнішню політику [2].

Одним із перших хто почав активно займатися вивченням публічної дипломаті був декан школі Флетчер (США) та відомий як дипломат у минулому Едмунд А. Галліон. У 1966 р. він зазначав, що «під публічною дипломатією ми розуміємо засіб за допомогою якого уряд чи то неурядові організації або взагалі окремі суб'єкти впливають на погляди, думки інших народів і таким чином на їхній уряд з метою здійснення впливу на зовнішньополітичну діяльність держави» [4]. На думку професора Дж. Ная, публічна дипломатія - це один з найбільш ефективних методів нарощування потенціалу «м'якої сили» [10]. Він розглядає публічну дипломатію як інструмент «м'якої сили», призначення якого у формуванні позитивного іміджу держави у свідомості громадян іншої держави.

У 2004 р. колишній старший директор по зв'язкам з громадськістю Ради національної безпеки США Дж.А. Шукер визначив публічну дипломатію як «ефективне спілкування з громадськістю по всьому світові - «зрозуміти», спонукати до наслідування і бачення ідей певної держави, історично це один з найефективніших видів зброї» [4].

У енциклопедії по зв'язках з громадськістю за редакцією Р. Хіта та Г. Сонді стверджується, що публічна дипломатія - основний комунікаційний інструмент для урядів, щоб впливати на громадську думку в зарубіжних країнах і сприяти формуванню позитивного іміджу своєї держави в цих кранах. У той час як традиційна дипломатія проводиться між урядами, публічна дипломатія безпосередньо має зв'язки одночасно як між урядом чи то урядовими або неурядовими організаціями, так і між іноземними громадянами, щоб викликати сприятливі думки, ставлення або поведінку до країни, її політики та громадян. Основою публічної дипломатії є культурні та громадські заходи, як-то: освітні програми обміну, міжнародні кінофестивалі, вивчення іноземних мов, художні виставки і шоу, міжнародне телерадіомовлення (передача новин через бюджетне міжнародне радіо, телебачення та Інтернет), промови політиків тощо [3].

Оксфордська енциклопедія американської військової і дипломатичної історії за редакцією Т.Дж. Лінча характеризує публічну дипломатія як пропаганду [1]. Публічна дипломатія розуміється дослідником Дж. Берріджом як використання професійними дипломатами і міністерствами закордонних справ широких можливостей сучасних комунікаційних технологій, щоб брати участь у діалозі з іноземною громадськістю [1].

Українські дослідники Є.А. Макаренко та О.П. Кучмій стверджують, що публічна дипломатія орієнтовано на міжнародну діяльність, яка спрямована на публічне представництво інтересів держави або легітимних інституцій (урядових установ, недержавних, громадських організацій та окремих індивідів) у міжнародних відносинах. Публічна дипломатія також визначається як діяльність офіційних урядових установ, спрямована на формування міжнародного комунікативного середовища з метою позитивного сприйняття зовнішньої політики держави та протидії негативному позиціонуванню [9]. В свою чергу, В.Г. Ціватий вважає, що публічна дипломатія - це перш за все, інструмент довгострокової дії, що створює сприятливий клімат для зовнішньої політики і дипломатії в цілому. Вона націлена на масову аудиторію і виходить з того, що громадська думка може вплинути на зовнішню політику національних держав. Публічна дипломатія не замінює собою традиційну дипломатію, а допомагає підготувати ґрунт для проведення офіційних заходів на зовнішньополітичній арені [12]. Подібної ж думки дотримується В. Руднєва. Дослідниця стверджує, що публічна дипломатія - це інформування громадськості про політику держави і популяризацію національних культурних цінностей, використовуючи як канали традиційної дипломатії.

Публічна дипломатія передбачає інформування громадськості про політику держави і популяризацію національних культурних цінностей, використовуючи як канали традиційної дипломатії, так і PR-технології впливу на громадську думку.

Особливостями реалізації публічної дипломатії є роз'яснення політики країни встановлення контактів з громадськими лідерами держав, проведення освітніх і культурних програм тощо. До реалізації публічної дипломатії залучаються неурядові організації та громадські лідери. Основною метою публічної дипломатії є створення позитивного іміджу країни на міжнародній арені та формування сприятливого інформаційного середовища для реалізації національних інтересів та цілей [11]. Дослідник С.І. Бєлєй у своїх працях стверджує, що публічна дипломатія є превентивним механізмом у зовнішній політиці держави. А також це процес діалогу та налагодження відносин з іншими акторами міжнародних відносин для впровадження гуманітарних та ліберальних цінностей у міжнародну сферу безпеки та політики [5].

Отже, частина дослідників розуміє публічну дипломатію як своєрідну програму популяризації, яка має за мету зацікавити та спонукати людей мислити певним чином, вигідним для країни, що веде публічну дипломатію.

Директор Клінгендальської програми дипломатичних досліджень Нідерландського інституту міжнародних відносин, Ж. Мелиссен вважає, що сучасна публічна дипломатія - це дорога з двостороннім рухом. Переконливість діалогу між дипломатом та аудиторією, що базується на ліберальних поглядах на комунікацію, яка не повинна бути односторонньою» [7]. публічний дипломатія зовнішньополітичний неурядовий

Подібної думки дотримується Н. Кулл із Центру США з публічної дипломаті: «Якщо мета - покращити взаємовідносини з іншою державою, то це означає, що обидві країни повинні не лише говорити, але і слухати одна одну. Громадяни не терпітимуть вплив від когось, хто не прагне зрозуміти їх і виключає можливість змінити самих себе і свої переконання» [7].

Отже частина науковців у своїх спробах дали визначення публічній дипломатії здебільшого характеризуючи її з політичних та комунікативних аспектів.

Ще один підхід до розуміння сутності публічної дипломатії розглядає публічну дипломатію з позиції психології спілкування. Так, професор Т. Зонова виділяє кілька характеристик публічної дипломатії:

по-перше публічна дипломатія - це засіб здійснення зовнішньої політики держав шляхом знаходження оптимального варіанту впливу на громадську думку, яка сьогодні значно впливає на вироблення та реалізацію зовнішньої політики держав. Сфера публічної дипломатії охоплює внутрішню і зовнішню аудиторію, вона реалізується як урядами, міжурядовими міжнародними організаціями, так і неурядовими акторами;

по друге, публічна дипломатія - це спілкування з широкою аудиторією [6].

Сучасні дипломати є активними учасниками публічної дипломатії. Вони виступають перед громадянами інших держав, дають інтерв'ю ЗМІ, організовують прес-конференції та міжнародні брифінги. Таким чином, публічна дипломатія створює транснаціональне комунікативне поле.

Російські дослідники на чолі з Т.В. Зоновою доклали чи мало зусиль у дослідженні публічної дипломаті. Доктор історичних наук А.В. Лукін дійшов висновку, що публічна дипломатія - порівняно нова сфера як для держави, так і для суспільства. Для додання їй більший ефективності публічної дипломаті потрібні зусилля як держави, так і громадян. Головне для держави - зрозуміти, що діяльність ця повинна здійснюватися не в інтересах якоїсь політичної групи чи бюрократичного клану, а суспільства і країни в цілому. В цілях активізації публічної дипломатії, на думку А.В. Лукіна, було б доцільно на прикладі інших країн призначити посадову особу чи відомство, яке координувало б її на загальнодержавному рівні [8].

Таким чином, за для розвитку і ефективного залучення публічної дипломатії насамперед необхідно підтримувати постійне спілкування з різними верствами населення, так як публічна дипломатія це засіб здійснення впливу на населення. Відповідно до поглядів вищезгаданих дослідників учасниками публічної дипломатії повинні виступати різни прошарки населення, незважаючи на їх соціальні, релігійні, культурні тощо відмінності.

Отже, публічна дипломатія допомагає традиційній дипломатії реалізовувати зовнішньополітичні завдання держави та спрямована на встановлення взаємовідносин на неурядовому рівні.

Сучасна публічна дипломатія використовує різноманітні заходи, які допомагають вибудовувати відносини з цільовою аудиторією і коригуються в залежності від одержуваних від аудиторії сигналів. У цьому криється беззаперечна перевага і сильна сторона сучасної публічної дипломатії. До переваг публічної дипломатії також належить відносна легкість та невимушеність у побудові відносин з певною країною, оскільки взаємодія відбувається не міжурядовими структурами. Однією зі сторін діалогу виступають широкі кола громадськості, окрім того публічна дипломатія надає можливість впливати на широке коло суб'єктів з міжнародних відносин.

Висновки. Отже, публічна дипломатія - це метод здійснення зовнішньої політики державою, який реалізується через взаємодію з широкими громадськими колами інших держав при участі урядових установ, недержавних організацій та окремих індивідів. Для здійснення цієї взаємодії використовуються різноманітні комунікаційні технології.

В умовах кризи на сході України та Криму відбувається протистояння як у військовій, так і в інформаційній сфері. Для України існує нагальна необхідність ознайомити не лише світових політичних діячів, але й світову громадськість зі своєю позицією в україно-російському конфлікті та станом його розвитку. Публічна дипломатії дозволяє досягти цих цілей.

Список використаних джерел

1. Berridg G.R. Diplomacy, thйories of [Electronic resource] / G.R. Berridg. - The Oxford Encyclopedia of American Military and Diplomatic History. - Mode of access: https://books.google. com.ua/books?id=2-lMAgAAQBAJ&pg=PA332&dq=Public+dip lomacy+Encyclopedia+of+American+Military+and+Diplomatic+ History&hl=ru&sa=X&ved=0CBoQ6AEwAGoVChMIiJD5suCq yAIVSN4sCh1akAgU#v=onepage&q=Public%20diplomacy%20 Encyclopedia%20of%20American%20Military%20and%20 Diplomatic%20History&f=false

2. Glassgold S.M. Public Diplomacy: the evolution of literature [Electronic resource] / S.M. Glassgold. - The International Search Association. - Mode of access: www.allacademics.com/pd_theory_and_ notion.pdf.

3. Szondi G. Public Diplomacy [Electronic resource] / G. Szondi. - Encyclopedia of Public Relations. - Mode of access: https://books. google.com.ua/books?id=AgpzAwAAQBAJ&pg=PA980&dq=encyclop edia+of+public+relations&hl=ru&sa=X&ei=7hxSVcK4HoaLsAGfo4H QDg&ved=0CBsQ6AEwAA#v=onepage&q=encyclopedia%20of%20 public%20relations&f=false

4. What is Public Diplomacy? [Electronic resource]. Center of Public Diplomacy. The Fletcher school. - Mode of access: http://fletcher. tufts.edu/Murrow/Diplomacy/Definitions.

5. Бєлєй С. Публічна дипломатія держав середньої сили в сучасних міжнародних відносинах: досвід Канади та Нідерланди [Електронний ресурс] / С. Бєлєй // Наукові праці. - Режим доступу: http://lib.chdu.edu.ua/pdf/naukpraci/politics/2012/197-185-14.pdf

6. Зонова Т.В. Коммуникативные технологии в публичной дипломатии [Текст] / Т.В. Зонова // Психология общения. Энциклопедический словарь. - 2011. - 600 с.

7. Концевая Н.А. Пр-кампании в системе публичной дипломатии [Текст] / Н.А. Концевая // Вестник Московского университета. Серия 10. Журналистика. - 2013. - №5. - C.81-93.

8. Лукин А.В. Публичная дипломатия: государственная пропаганда или гражданская инициатива? [Текст] / А.В. Лукин // Дипломатический ежегодник. - 2012. - С.57-86.

9. Макаренко Є.А., Кучмій О.П. Публічна дипломатія [Текст] /Є.А. Макаренко, О.П. Кучмій / Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. / Редкол.: Л.В. Губеорський (головна) та ін. - К.: Знання України, 2004. - Т.1. - 760 с.

10. Най Д.С. Нова публічна дипломатія [Електронний ресурс] / С.Н. Най // Газета День. - 2010. - №28. - Режим доступу: http:// www.day.kiev.ua/uk/article/den-planeti/nova-publichna-diplomatiya

11. Руднєва В. Публічна дипломатія: теоретичні основи застосування нової інформаційно-комунікаційної технології в державному управлінні [Електронний ресурс] / В. Руднєва // Механізми державного управління. - Режим доступу: http://visnyk. academy.gov.ua/wp-content/uploads/2013/11/2012-1-18.pdf

12. Циватый В.Г. Новая публичная дипломатия: традиции, новации, инструментарий ХХІ века (опыт для Украины) [Электронный ресурс] / В.Г. Цвиватый. - ІІІ міжнародна науково- практична конференція «Реструктуризація глобального простору: історичні імперативи та виклики». - 24 квітня 2014 року. - C.83-90.

Размещено на Allbest.ru