Суперечності глобалізації та її моделі
Суперечливий вплив глобалізації на світогосподарський розвиток. Ознаки неоліберальної та нової моделей глобалізації. Глобальні екологічні та інформаційні проблеми. Класифікація глобальних проблем за сферами дії. Умови досягнення сталого розвитку країни.
Рубрика | Международные отношения и мировая экономика |
Вид | реферат |
Язык | украинский |
Дата добавления | 21.07.2017 |
Размер файла | 804,2 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Суперечності глобалізації та її моделі
Глобалізація - багатовимірний, нелінійний процес, який справляє неоднозначний, різноспрямований і суперечливий вплив на сучасний світогосподарський розвиток, економічну безпеку держав та розподіл між ними економічних вигід і загроз, що виникають (рис. 22.8).
У Підсумковому комюніке Кельнського саміту країн Великої сімки (1999 р.) зазначено, що глобалізація - це складний процес прискорених і збільшених у масштабах потоків ідей, капіталів, техніки, товарів та послуг у всьому світі, який спричинив кардинальні зміни у всіх суспільствах. Відкритість і динамізм трансформацій сприяли економічному зростанню
Рис. 22.8. Суперечливий вплив глобалізації на світогосподарський розвиток
і поліпшенню соціальних умов життя. Інтеграція стимулювала ефективність виробництва і вплинула на створення системи нової зайнятості людських ресурсів. Інформаційна революція і багатогранна взаємодія культур та цінностей посилили тенденції до становлення демократичних суспільств і забезпечення прав людини та основних свобод, розвитку нововведень. Одночасно констатується, що для нерозвинутих країн, бідних соціальних спільнот глобалізація супроводжується кризовими ризиками, пов'язаними з необхідністю зміни місця роботи і проживання, вдосконалення освіти і кваліфікації, фінансовою невизначеністю та інформаційною дискримінацією.
Однією з суперечностей глобалізації стала неспроможність держав регулювати економіку на національному рівні за відриву від світових господарських процесів і стану міжнародної кон'юнктури, оскільки:
-суперництво країн за приплив іноземних інвестицій унеможливило використання таких традиційних інструментів мак-роекономічного регулювання, як експортні субсидії, курс національної валюти, митні тарифи, ставка рефінансування центрального банку тощо;
- зростання внутрішньофірмових трансакцій ускладнило реалізацію економічної і податкової політики;
- послабився зв'язок глобального ринку, що зростає, з географічною територією;
- мобільність капіталу зменшила ефективність трудового законодавства, підірвала можливості реалізації соціальних програм і цілей соціального добробуту;
- все більша частина національного багатства (інтелектуальні ресурси, знання, науково-технічний потенціал) почала функціонувати поза державним контролем тощо.
Вимоги глобалізації справляють суперечливий вплив на трансформаційний потенціал перехідних економічних систем, які функціонують за несприятливих умов зростання нестійкості світогосподарської системи та прискореного входження до структур уже сформованих економічних зв'язків. Пошуково-експериментальний характер економічних та інституцій-них трансформацій цих країн доповнюється:
- випереджальною зовнішньоекономічною лібералізацією, яка створює переважно зовнішній, а не внутрішній тиск на національних товаровиробників, ускладнюючи можливості їх пристосування до конкурентного середовища;
- прискореною лібералізацією валютно-фінансової сфери, що формує передумови для переведення капіталу з проблемного реального сектору в більш гнучкий сектор валютних операцій, операцій з цінними паперами тощо;
- скороченням можливостей національних урядів щодо регулювання торгівлі" конкурентних відносин, реалізації податкової політики, досягнення цілей суспільного добробуту;
- підривом національної самодостатності економічного розвитку, зростанням зовнішніх і внутрішніх ризиків трансформаційних економік, пов'язаних із їх перетворенням на меншовартісний придаток розвиненого світу;
- зростанням домінування ТНК та відпливом продуктивних ресурсів, що позбавляє національні економіки важливих джерел саморозвитку, викликаючи структурне спрощення їхніх народногосподарських комплексів.
За цих обставин важливого значення набувають чітке розмежування об'єктивних процесів глобалізації світогосподарського розвитку та конкретних соціально-економічних форм реалізації цього складного і суперечливого процесу, а також усвідомлення того, що неоліберальна модель глобалізації, яка домінує в сучасному світі, є лише однією з можливих альтернатив багатовекторного процесу глобальної трансформації світової економіки.
На думку відомого американського дослідника І. Валлер-стайна, сучасна світова економіка була і залишається капіталістичною світ-економікою: її основною рушійною силою с нескінченне нагромадження капіталу; її межі утворює поділ праці, який охопив земну кулю, починаючи з середини XIX ст.; суверенні держави виникли у рамках цих меж; вони об'єднані у міждержавну систему; нагромадження капіталу відбувається у межах частково вільного світового ринку; різна потужність держав викликає нерівномірний розподіл світового прибутку, забезпечуючи постійне його переміщення від периферії до центру; капіталістична світ-економіка має періодичні цикли розширення і скорочення, викликані монополізацією економічного життя*.
Обмежена рамками капіталістичної світ-системи, неоліберальна глобалізація "має свій власний набір економічних правил, що базуються на відкритті, дерегуляції та приватизації національних економік з метою зміцнення їхньої конкурентоспроможності та збільшення привабливості для іноземного капіталу", що означає "поширення капіталізму вільного ринку на практично всі країни світу"6. її ідеологічною основою є логіка "ортодоксального ринкового фундаменталізму"6, пов'язана з утвердженням суто ринкових мотивів і принципів поведінки у всіх сферах суспільного життя та відторгненням фундаментальних морально-етичних, духовних цінностей, нагромаджених людством у процесі свого історичного розвитку: справедливості, солідарності, соціальної злагоди, безпеки, добробуту майбутніх поколінь.
Отже, можна виокремити такі характерні ознаки неоліберальної моделі глобалізації:
1. Стихійний характер здійснення та спрямованість на реалізацію короткострокових інтересів індустріально розвинених країн, загальний виграш яких від високого рівня відкритості національних економік поки що перевищує їхні втрати. Підштовхуючи менш розвинені країни до ліквідації торговельних бар'єрів та зберігаючи власні на основі політики подвійних стандартів, консервуючи економічну відсталість країн третього світу та зміцнюючи їх технологічну залежність, розвинені країни забезпечують собі непропорційно великі вигоди від глобалізації, поглиблюючи поділ світу на розвинений центр і відсталу та залежну периферію. Згідно з доповіддю експертів ООН, тарифи індустріально розвинених держав на імпорт Із країн, що розвиваються, у середньому в 4 рази перевищують тарифи на імпорт із країн першого світу. Водночас розрив у цінах на висо-котехнологічну продукцію, яку постачають індустріально розвинені країни, та продукцію, що постачається країнами третього світу, продовжує зростати7.
2. Поглиблення нерівномірності розвитку та посилення диспропорцій світової економіки, розширення експансії транснаціонального капіталу, нарощування монополістичних позицій розвинених країн на глобальних ринках товарів, послуг, капіталів. На думку більшості науковців, глобальні ТНК та світові фінансові центри є головними генераторами ідей неоліберальної глобалізації, яка породжує небезпеку деградації окремих національних економік на основі технологічного, екологічного та інформаційного неоколоніалізму. Знищуючи конкуренцію з боку національних товаровиробників у менш розвинених державах із нестійкими, корумпованими урядовими структурами, вони залишаються поза межами правового поля, орієнтованого на національний економічний простір.
3. Ігнорування соціально-економічної, культурної, історичної специфіки розвитку національних економік, їх системна вестернізація, форсована гомогенізація на жорсткій монета-ристській основі механізмівїх господарського регулювання, нав'язування менш розвиненим країнам моделі уніфікованого наздоганяючого розвитку, зорієнтованого на використання коштів, досвіду та технологій, що надходять із-за кордону. Рекомендуючи країнам третього світу та перехідним економікам реалізувати політику "структурної адаптації", "золотого корсета", "вашингтонського консенсусу", "шокової терапії" з метою їх прискореної інтеграції у світову економіку, інституціоналізо-вану навколо набору уніфікованих "правил гри", розвинені країни реалізують власні інтереси та вигоди, ігноруючи можливі негативні соціально-економічні наслідки цих дій. Загальновідомі випадки, коли виконання рекомендацій Світового банку, Міжнародного валютного о>онду дестабілізувало макроекономіч-ну ситуацію в трансформаційних економіках, породжуючи кризові ситуації та перешкоди структурному оздоровленню національних господарських комплексів.
4. Обмеження національного суверенітету та посилення диктату впливових міжнародних фінансових інститутів, послаблення ролі держави у сфері регулювання національних економік, соціального захисту населення, деградація природного середовища на догоду ринковій наживі, загострення глобальних проблем. Незважаючи на те, що за останнє десятиріччя XX ст. світовий дохід зростав у середньому на 2,5 % на рік, чисельність бідних (людей, які живуть менш ніж на 2 долари в день) зросла на 100 млн осіб. Якщо у 1970 р. співвідношення доходів 20 % найбагатших людей планети та 20 % найбідніших не перевищувало ЗО разів, то на кінець XX ст. цей показник сягнув 70,48.
5. Пріоритет ідеології ринкового фундаменталізму, що породжує загрозу духовного збіднення людства, втрати національної ідентичності, стандартизації та уніфікації національних культур, традицій, звичаїв, поширення масової культури, споживацького ставлення до природи, національної та релігійної нетерпимості тощо.
Критикуючи неоліберальну модель глобалізації, зарубіжні та вітчизняні дослідники звертають увагу на комплекс притаманних їй суперечностей, зокрема:
- між об'єктивним процесом інтеграції різних країн, народів в єдину систему і прагненням окремих кіл світової еліти встановити свою гегемонію над планетою;
- між виникненням єдиногосвітового економічного простору та поділом світу на ядро і периферію;
- між інтересами ядра та інтересами периферії;
- між становленням єдиного економічного простору та виникненням потужних регіональних блоків;
- між об'єктивною тенденцією до збільшення обсягів виробництва, зростання продуктивності праці та тенденцією до поглиблення поляризації доходів і споживання;
- між зростанням ефективності світової економіки та падінням життєвого рівня значної частини населення планети;
- між ефективністю вільного переміщення капіталів і руйнівною спекулятивною діяльністю світової фінансової еліти;
- між фінансовим капіталом і віртуальним сектором та промисловим капіталом і реальним сектором глобальної економіки;
- між культурним урізноманітненням і культурним нівелюванням за стандартами поп-культури, встановленням єдиної шкали цінностей, зорієнтованої на гроші та наживу;
- між потребою у стабільності та поширенням локальних осередків нестабільності, міжнародної злочинності та тероризму;
- між об'єктивною необхідністю формування глобальної планетарної спільноти як єдності різноманітних цивілізацій та фактичним утвердженням однополюсного світу, в якому домінує західна цивілізація9.
Важливо зазначити, що неоліберальна модель глобалізації має згубні наслідки не лише для країн третього світу, але і для розвинених країн. Так, на думку відомого західного економіста, лауреата Нобелівської премії Моріса Алле, "всеосяжна глобалізація торгівлі між країнами з суттєво різними рівнями заробітної плати (за обмінним курсом валют) не може не привести в кінцевому рахунку повсюди - як у розвинених, так і в менш розвинених країнах - лише до безробіття, падіння темпів економічного зростання, нерівності, злиднів. Вона не є ні неминучою, ні необхідною, ні бажаною"10.
Таким чином, на сьогодні глобальна трансформація світового господарства привела людство до розгалуження шляхів подальшого розвитку, своєрідної "точки біфуркації", проходження якої має вивести (за певних умов) його подальший розвиток на якісно новий рівень. Це актуалізує проблему пошуку нової парадигми міжнародних відносин та співробітництва, заснованої на філософському осмисленні економічної глобалізації у загальноцивілізаційному контексті.
Усвідомлення складної будови сучасного світу та довгострокових стратегічних інтересів людства, пов'язаних з відродженням провідної ролі соціокультурного фактора світогосподарського розвитку, покликали до життя концепції "синергетичної", "моральної", "соціально-ринкової", "керованої" глобалізації, "глобалізації з людським обличчям", за якої пріоритетними стають інтереси основної маси населення планети: як теперішніх, так і майбутніх поколінь. Характерними ознаками нової моделі глобалізації є:
- відновлення рівноваги між ринковими та позаринковими регуляторами у світовому масштабі;
- гуманізація та орієнтація на загальнолюдські цінності, дотримання громадянських прав і свобод, визнання культурної самобутності всіх народів світу;
- розвиток діалогу та партнерства цивілізацій, проголошення взаємодії та співпраці універсальними формами людських відносин, перевага економіки над політикою;
- забезпечення балансу інтересів та рівності можливостей для всіх країн, визнання специфічних потреб розвитку;
- демократизація діяльності міжнародних організацій, формування ео>ективного механізму координації дій національних держав;
- усунення практики подвійних стандартів у відносинах між країнами, ліквідація штучних бар'єрів для поширення звань та інформації, розширення доступу до нових ідей, науково-технічних досягнень з метою зростання добробуту та якості життя населення всіх країн;
- забезпечення більшої інформованості суспільства щодо проблем глобалізації, залучення незалежних громадських і наукових організацій до розробки та прийняття господарських рішень на всіх рівнях влади;
-екологічна та соціальна спрямованість економічного розвитку, гармонійне відтворення людини, соціальних відносин, здорового довкілля;
- формування багатополярного світу, співпраця національних держав та міжнародних організацій у вирішенні глобальних проблем.
Отже, йдеться насамперед про перетворення глобалізації зі стихійного в інституційно оформлений та свідомо спрямований процес. "У новому столітті, - зазначають експерти ООН, - виклик глобалізації полягає не в тому, щоб зупинити розширення глобальних ринків. Виклик полягає в тому, щоб знайти правила та інститути для більш ефективного управління на місцевому, регіональному та глобальному рівнях з тим, щоб зберегти переваги глобальних ринків і одночасно створити необхідний простір, в якому людські, суспільні та природні ресурси працювали б не лише на прибуток, а й на людей"11.
У преамбулі до "Декларації глобальної цивілізації" Першої всесвітньої конореренції з проблем глобальної щівілізації (Сідней, 2001) зазначається, що глобальні трансформації радикально впливають на розвиток цивілізації і потребують не тільки теоретичного осмислення світових еволюційних процесів, а й практичної підготовки людства до сприйняття ідеології гармонійного інтелектуального суспільства, яка виключає нецивілізовані методи вирішення конфліктів, проголошує відмову від політики глобальної конфронтації та має на меті побудову всеохопноїі сучасної за своєю природою глобальної цивілізації на основі базових цінностей різних народів.
У доповіді Світової комісії з соціальних наслідків глобалізації "Справедлива глобалізація і створення можливостей для всіх" (2003 р.) звертається увага на невідповідність між початковими оптимістичними очікуваннями та реальними наслідками розвитку процесу глобалізації; поглиблення розриву між завданнями економічного та технологічного прогресу світової цивілізації та потребами соціально-культурного розвитку населення планети; послаблення національної системи соціального захисту; надмірне підпорядкування всіх аспектів розвитку людства інтересам ринку. Відтак ставиться завдання змінити цільову спрямованість сучасної глобалізації на основі загально цивілізаційних ціннісних орієнтирів:
- відповідності інтересам усіх народів, поваги до національної та культурної самобутності, забезпечення "гідної зайнятості" та тендерної рівності;
- демократичної та еофективної держави, здатної інтегруватись у світову економіку та забезпечити національну безпеку;
- чесних правил, що забезпечують реальну рівність можливостей і доступу до ринку всіх країн, визнання специфічних потреб їх розвитку;
- солідарності, надання допомоги державам, окремим верствам населення, які не мають можливості скористатися вигодами глобалізації;
- стійкого розвитку, забезпечення більшої поінформованості населення щодо проблем глобалізації;
- поглиблення партнерства між усіма учасниками процесу глобалізації, зростання ефективності діяльності закладів ООНіа.
Взаємопов'язаність і передумови вирішення глобальних проблем
Глобальні проблеми - проблеми, пов'язані з природними, природно-антропогенними, суто антропогенними (у т. ч. економічними, соціальними) явищами, що виникли в процесі розвитку сучасної цивілізації та мають загально-планетарний характер як за масштабами та значенням, так і за способами вирішення, а тому потребують координації зусиль усього світового співтовариства.
Сировинна, енергетична, продовольча та інші проблеми для людства не нові, новим для сучасного етапу розвитку є їх глобальний характер, оскільки вони зачіпають життєво важливі інтереси всіх держав і народів, є потужним чинником взаємозалежності та цілісності світу, надаючи йому нових інтегративних рис.
Найзагальнішою причиною загострення глобальних проблем е криза індустріальної цивілізації внаслідок:
- безсистемної, безконтрольної, безмежної утилізації природних ресурсів;
- низького рівня технологічної культури виробництва;
- максимізації, а не оптимізації темпів економічного зростання;
- домінування технократичного підходу, послаблення антропогенних засад;
- масштабного впливу людської діяльності на навколишнє середовище й необмеженого втучання людства у біосферу;
- швидкої урбанізації населення планети, зростання кількості мегаполісів та агломерацій, що супроводжується скороченням сільськогосподарських угідь, лісів, бурхливою автомобілізацією;
- поглиблення суперечностей між світовим економічним розвитком і соціальним прогресом.
Глобальні проблеми:
- мають всезагальний, універсальний характер, загально-планетарний зміст і значення, принципово важливі для долі всього людства;
- безпосередньо стосуються життєвих інтересів усіх верств населення, усіх країн і народів планети, усіх або значної групи держав;
- мають взаємопов'язаний характер і суттєво впливають на всі сфери суспільного життя;
- відображають поглиблення та ускладнення світогоспо-дарських зв'язків;
- потребують залучення колосальних технологічних, фінансових, трудових, інформаційних ресурсів, невідкладних і рішучих дій на основі колективних і скоординованих зусиль світового співтовариства;
- можуть бути успішно вирішені за умови створення адекватної моделі гармонійного розвитку людської цивілізації.
Класифікація глобальних проблем за сферами дії (рис. 22.9) не означає, що вони відокремлені одна від одної. Межі між сферами мають умовний характер. Так, III сфера концентрує та посилює увесь комплекс глобальних проблем.
Ри., 22.9. Класифікація глобальних проблем за сферами дії
I. Глобальні проблеми у сфері взаємодії природи І суспільства:
- надійне забезпечення людства сировиною, енергією, продовольством тощо;
- раціональне природокористування і збереження навколишнього природного середовища;
- раціональне використання ресурсів Світового океану, мирне освоєння космічного простору;
- утилізація відходів життєдіяльності тощо.
II. Глобальні проблеми у сфері суспільних взаємовідносин:
- відвернення світової термоядерної війни і забезпечення стабільності мирного становища;
- подолання економічної відсталості частини регіонів і країн світу;
- попередження локальних, регіональних та міжнародних конфліктів;
- ліквідація наслідків світових та локальних криз;
- роззброєння і конверсія військового виробництва тощо. Ш. Глобальні проблеми у сфері розвитку людини і забезпечення ЇЇ майбутнього:
- пристосування людини до умов природного і соціального середовища, що змінюється під впливом НТР;
- подолання епідемій, тяжких захворювань (серцево-судинних, онкологічних, СНІДу, наркоманії);
- культурно-моральні проблеми втрати довіри до соціальних інститутів, нестабільності сім'ї та послаблення зв'язку поколінь;
- боротьба з міжнародною злочинністю, наркобізнесом, тероризмом;
- проблеми демократизації та охорони прав людини.
Саміт тисячоліття, що відбувся у вересні 2000 р. у Нью-Йорку, визначив нагальні потреби людства за такими показниками: низькі доходи; продовольче забезпечення та харчування; охорона здоров'я і смертність; стан репродуктивного здоров'я; житловий фонд - базові житлові вигоди та комунальні послуги; освіта; гендерна рівність; охорона довкілля.
Наростання антропогенного навантаження на довкілля зумовлює різке загострення екологічної ситуації в глобальному масштабі, наближає світове співтовариство до критичної межі в його взаємовідносинах з природою, яка втрачає відтворювальний та асиміляційний потенціал.
Екологічна криза - незворотні антропогенні зміни екосистеми, глобальне порушення природної рівноваги й деградація природного середовища, яке втрачає здатність до відтворення, асиміляції та саморегулювання.
Екологічна криза виявляється:
- у безпрецедентному за масштабами й темпами нарощуванні природотрансформаційних процесів, різкому зростанні негативного антропотехногенного впливу на довкілля;
- кількісному та якісному виснаженні природних ресурсів, зменшенні площі лісів, запасів прісної води, забрудненні океанів, розширенні зони пустель, скороченні родючих земель;
- інтенсифікації природних катаклізмів, стихійних лих, катастроф;
- глобальній зміні клімату, хімічному та радіаційному забрудненні біосфери, руйнуванні озонового шару, виникненні парникового ефекту;
- зростанні генетичних загроз популяції у результаті збільшення кількості радіоактивних відходів, арормування збудників нових хвороб;
- незворотних втратах у генофонді планети у зв'язку зі зникненням багатьох видів тварин і рослин тощо.
Поглиблення інтернаціоналізації соціально-економічного розвитку посилює транскордонний характер екологічних проблем, провокуючи загрозу глобальної екологічної катастрофи. Екологічні чинники зумовлюють появу нових явищ у міжнародних економічних відносинах. Ідеться насамперед про екологічний демпінг, екологічний неоколоніалізм та екологічний протекціонізм.
Екологічний демпінг - один із проявів недобросовісної конкуренції, пов'язаний із необгрунтованим зниженням експортних цін шляхом скорочення витрат на природозберігаючі та екологічно безпечні технології.
Екологічний неоколоніалізм - екологічна експансія розвинених країн, їх спроби розв'язати власні екологічні проблеми за рахунок переміщення природонебезпечних виробництв, токсичних та радіоактивних відходів у менш розвинуті країни, інтенсивного використання світових природних багатств при консервації власних природних ресурсів, нарощування збуту за межами країни екологічно шкідливих товарів тощо.
Екологічний ("зелений") протекціонізм - політика держави, спрямована на заборону та обмеження виробництва, продажу і використання екологонебезпечної продукції та ввезення в країну технологій і товарів, які завдають шкоди навколишньому середовищу і становлять загрозу здоров'ю населення.
Підвищення рівня екологічної безпеки господарювання і подолання кризи передбачають радикальну перебудову взаємовідносин суспільства з навколишнім середовищем, екологізацію економічного розвитку й відбір пріоритетних напрямів природоохоронної діяльності.
Міжнародне співробітництво у природоохоронній сфері було започатковано у 1968 р. італійським економістом А. Печчеї, який виступив з ініціативою створення Римського клубу - міжнародної організації, діяльність якої спрямовувалась на обґрунтування необхідності консолідації зусиль людства у вирішенні глобальних проблем.
У 70-ті роки XX ст. за ініціативою Римського клубу було підготовлено наукову доповідь з проблем деградації навколишнього середовища та зроблено висновок про необхідність призупинення технологічного прогресу, зростання обсягів виробництва матеріальних благ та чисельності населення {концепція "нульового зростання"). Відомий західний дослідник Дж. Форрестер у книзі "Світова динаміка" (1971) здійснив спробу проаналізувати взаємодію демографічної, індустріальної та аграрної систем. Ці дослідження були продовжені Д. Медоузом, який у 1972 р. опублікував працю "Межі зростання". Висвітливши динаміку п'яти глобальних факторів розвитку суспільства (населення, виробництва продуктів харчування, індустрії, забруднення навколишнього середовища, споживання невідтворюваних ресурсів), вчений дійшов висновку, що зростання масштабів світового промислового виробництва неминуче призведе людство до загибелі внаслідок деградації та руйнування навколишнього середовища.
У 1974 р. М. Месарович та Е. Пестель запропонували новий проект Римського клубу "Людство на роздоріжжі", у якому еволюція людського суспільства уподібнювалася до розвитку живого організму та досліджувалася на основі виявлення та аналізу взаємозв'язків та взаємозалежностей економічної, демографічної, енергетичної та інноваційної сфер. Водночас у 60- 70-ті роки XX ст. дослідники глобальних проблем акцентували увагу переважно на демографічних аспектах, що було зумовлено "демографічним вибухом", який переживали на той час країни третього світу.
80-ті роки XX ст. були пов'язані з переосмисленням шляхів вирішення глобальних проблем та формуванням концепціїста-лого розвитку, яка нині визнається одним із найважливіших досягнень наукової та суспільної думки кінця XX ст. У 1983 р. за ініціативою ООН була створена Світова комісія з навколишнього середовища і розвитку, яку очолила прем'єр-міністр Норвегії Гру Харлем Врундтланд. У звіті "Наше спільне майбутнє", підготовленому цією комісією у 1987 p., вперше було використано термін "сталий розвиток" - розвиток, який задовольняє потреби теперішнього покоління, не ставлячи під загрозу можливості задоволення потреб майбутніх поколінь.
Концепцію сталого розвитку було поглиблено на Конференції ООН з проблем навколишнього середовища і розвитку, яка відбулась у 1992 р. в Ріо-де-Жанейро. У 2002 р. в м. Йоганнесбурзі (ПАР) відбувся саміт ООН "Ріо + 10" - друга зустріч глав держав, присвячена проблемам екології та сталого розвитку. У прийнятих конференцією документах ("Порядок денний на XXI століття", "Декларація Ріо") зазначалося, що модель благоустрою розвинених країн з екологічних причин не підлягає глобальному розширенню; нагальною необхідністю є поглиблення міжнародного співробітництва щодо подолання екологічної кризи на основі рівноправної кооперації, координації зусиль усіх держав світу, екологічної розрядки, інтернаціоналізації природоохоронних коштів, передбачення, моніторингу та врахування транскордонного характеру екологічного забруднення, активного включення глобальних екологічних імперативів у практичну діяльність на всіх рівнях.
Йоганнесбурзький саміт Землі підтвердив безальтернативність моделі сталого розвитку. Водночас було зауважено, що зазначена концепція ще не переросла в модель консенсусу, досягнення якого є метою всіх учасників міжнародних економічних відносин.
Таким чином, концепція сталого розвитку, яка була прийнята на Конференції ООН з проблем навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро (1992), обґрунтовує здатність постіндустріального світу до подальшого прогресу на основі використання власних ресурсів.
Водночас ставлення до феномену сталого розвитку у світовому науковому товаристві є неоднозначним. До цього часу ведуться дискусії щодо точності перекладу англійського терміна "sustainable development" як "сталого розвитку". Натомість пропонуються інші варіанти, в тому числі: "розвиток, що не підриває власних передумов", "розвиток, що може підтримуватись нескінченно", "самопідтримувальний", "безперервний", "допустимий", "збалансований", "прийнятний" розвиток. Визнаючи відсутність в українській мові точного семантичного еквівалента англійського терміна, більшість дослідників використовують поняття "сталого розвитку", яке є офіційно визнаним у нашій державі. При цьому сталість економічного розвитку трактується як здатність економічної системи зберігати динамізм, стабільне збалансоване зростання у часовому, просторовому та структурному аспектах*
Згідно з концепцією сталого розвитку, необхідно і можливо здійснити послідовний перехід до такого розвитку, який забезпечуватиме збалансоване вирішення соціально-економічних завдань, проблем збереження сприятливого навколишнього середовища та природноресурсного потенціалу з метою задоволення основних життєвих потреб нинішніх і майбутніх поколінь (рис. 22.10).
Рис. 22.10. Інтегративна єдність соціоеколого-економічного прогресу в концепції сталого розвитку
глобалізація екологічний світогосподарський
Мета сталого розвитку - перехід до господарської діяльності, зорієнтованої на досягнення соціальної справедливості та суспільного добробуту в поєднанні з екологічною безпекою шляхом введення природовідтворювальної складової як внутрішнього параметра функціонування соціально-економічної системи.
Необхідною умовою для досягнення сталого розвитку є зміна світової структури виробництва та системи суспільних цінностей, що лежить в її основі, з метою трансформації стихійної ринкової форми господарювання в соціалізовану та екологізовану.
Концепція сталого розвитку синтезує антропоцентричний і біосфероцентричний принципи та передбачає оптимальне використання в економічних і позаекономічних процесах природної складової, приведення у відповідність впливу людини на природу та здатності останньої нести антропогенне навантаження, що забезпечить спроможність майбутніх поколінь задовольняти власні потреби й сприятиме подоланню екологічної кризи.
Оскільки у центрі соціально-економічного розвитку перебуває людина та її потреби, все більшого значення на сьогодні набуває поняття "сталого людського розвитку", пов'язаного з процесом розширення можливостей індивідуального вибору в різних сферах: від гарантування економічних, соціальних та політичних прав і свобод до можливостей творчої самореалізації та вдосконалення.
Сталий людський розвиток є тривалим у часі й означає задоволення фізичних, духовних та інших потреб людей на сталій основі, без погіршення можливостей вибору наступних поколінь.
Важливою проблемою практичної реалізації цих завдань є визначення інтегральних показників сталого розвитку. На сьогодні експерти ООН застосовують більше ніж 20 показників для характеристики сталості економічних, соціальних та екологічних складових, у т. ч. б показників, які стосуються інституцій-ної складової13.
Водночас більшість дослідників звертають увагу на складність та тривалість переходу людства до нової моделі соціально-економічного розвитку, заснованої на перебудові суспільної свідомості, оскільки "головна причина глобальної кризи полягає в нежиттєздатності нашої системи цінностей, самої нашої свідомості, яка визначає наше ставлення до світу"14.
Важливим кроком в цьому напрямку стало започаткуван-ня "ноосферної" парадигми цивілізаційного розвитку, обґрунтованої у працях відомих дослідників XX ст. П. Тейяра де Шар-дена, Е. Леруа та В.І. Вернадського. Останній пов'язував епоху ноосфери з часом, коли діяльність людства перетвориться на потужний геологічний фактор і воно візьме на себе відповідальність за подальшу долю біосфери Землі15.
Необхідні умови забезпечення екорозвитку:
- відбір запасів відтворюваних ресурсів не повинен перевищувати їх природне відтворення;
- споживання невідтворюваних ресурсів має відбуватись лише в замкнутих циклах, а їх вичерпання - компенсуватись замінниками чи технологічними нововведеннями;
- шкідливі викиди в навколишнє середовище не повинні перевищувати можливості самовідтворення екосистеми.
Стратегічні напрями екорозвитку зображено на рис. 22.11. Основні напрями подолання екологічної кризи:
1) науково-теоретичнийг проведення фундаментальних еколого-економічних досліджень, аналіз та наукове обґрунтування критеріїв екологічної безпеки, розробка теоретико-мето-дологічних основ еколого-економічного розвитку з обґрунтуванням відповідного понятійного апарату, системи показників та методів визначення екологонебезпечних виробництв, еколого-економічної експертизи нових проектів і природоохоронного бізнес-планування;
2) техніко-технологічний: забезпечення якісного поліпшення стану довкілля за рахунок прогресивних структурних зрушень в економіці та екологізації розвитку продуктивних сил; розробка і впровадження екологічно чистих, безвідходних, екологобезпечних та ресурсозберігаючих технологій, альтернативної енергетики;
3) економічний: інтегрування екологічних принципів у моделі ринкових реформ, розвиток і вдосконалення економічного механізму природокористування та охорони навколишнього середовища:
Рис. 22.11. Стратегічні напрями екорозвитку
а) спонукання забруднювачів довкілля до обмеження екологодеструктивної діяльності шляхом упровадження платежів за викиди та погіршення якості природних ресурсів, введення екологічного податку з виробників, які застосовують екологонебезпечні технології, впровадження штрафних санкцій до порушників екологічного законодавства, стандартів якості природного середовища;
б) стимулювання природокористувачів до переходу на безвідходні, ресурсозберігаючі, екологобезпечні технології та поліпшення стану навколишнього середовища шляхом надання державних субсидій, податкових пільг, позик, пільгових кредитів, встановлення режиму прискореної амортизації природоохоронного устаткування тощо;
4) адміністративно-правовий: удосконалення чинного природоохоронного законодавства, створення правового поля раціонального природокористування та управління захистом навколишнього середовища; екологічна експертиза проектів, екологічне інспектування й ліцензування виробництва, посилення екологічної дисципліни та юридичної відповідальності підприємств за порушення природоохоронних норм, стандартів тощо.
Застосування екологічних стандартів та сертифікація продукції на відповідність вимогам екологічної безпеки відіграють важливу роль у сучасних міжнародних відносинах. Пріоритетні позиції у цій сфері займає ISO - Міжнародна організація зі стандартизації, яка безпосередньо визначає екологічні вимоги до продукції, що реалізується на світових ринках, екологічного менеджменту та аудиту. На сьогодні більшість національних систем обов'язкової та добровільної сертифікації товарів і послуг на відповідність екологічним вимогам засновані на стандартах ISO.
5) еколого-просвітницький: еколого-правове виховання, формування нового екологічного мислення, стимулювання розвитку екологічної свідомості населення з метою подолання споживацького ставлення до природи, підготовка фахівців-екологів;
6) міжнародний', розвиток міжнародного співробітництва у сфері охорони навколишнього середовища, інтеграція сил, ресурсів і коштів з метою успішного вирішення глобальних екологічних проблем, створення міжнародної мережі глобального екологічного моніторингу, міжнародних фінансових фондів і банків екологічної інформації, активізація діяльності відповідних міжнародних організацій тощо.
Нині у рамках світового співтовариства склалась ціла система міжнародних екологічних організацій*. Світова комісія з навколишнього середовища і розвитку (WCED), Світова промислова рада з навколишнього середовища (WICE), Коаліція на підтримку екологічної відповідальності компаній (CERES), Консультативний комітет із питань бізнесу і навколишнього середовища (АСВЕ), Комітет COT з торгівлі та навколишнього середовища. Оскільки екологізація економіки вимагає значних затрат людських, матеріальних та фінансових ресурсів, зусиллями світового співтовариства створено низку міжнародних організацій, покликаних сприяти залученню коштів для захисту навколишнього середовища, модернізації застарілих, екологічно небезпечних виробництв і технологій, розвитку безпечної торгівлі тощо. Серед цих організацій - Глобальний екологічний фонд ринків, що розвиваються (GЕЕМР), Північно-Американський екологічний фонд (КАЕГ), Скандинавська екологічна фінансова корпорація (КЕРСО)та ін.
Поряд з екологічною все більшу увагу дослідників привертають глобальні інформаційні проблеми, пов'язані:
- з "цифровою нерівністю", інформаційним розшаруванням суспільства, що виникають внаслідок економічної відсталості, різних можливостей доступу до новітніх комп'ютерних технологій;
- порушенням прав людини та недоторканністю особистого життя, загрозою маніпуляцій суспільною свідомістю, нерегульованістю правових основ поширення інформаційних потоків та мереж;
- вразливістю новітніх інформаційних та технологічних систем, які забезпечують функціонування енергетики, транспортних мереж, міського господарства та інших життєво важливих об'єктів і систем;
- поглибленням суперечностей між обмеженими можливостями людей у сприйнятті та переробці великих обсягів інформації та глобальними міжнародними інформаційними потоками і масивами необхідної та корисної інформації;
- "забрудненням" інформаційного простору та зростанням обсягів надлишкової інформації, яка обмежує доступ до потрібних даних;
- порушенням цілісності глобальних комунікацій внаслідок дії приватних, відомчих, вузьконаціональних інтересів на шкоду всецивілізаційним.
Аналізуючи глобальні проблеми людства, сучасні дослідники звертають увагу на явище технологічного та інформаційного неоколоніалізму, пов'язане з прагненням глобальних гравців реалізувати своє монопольне становище у сфері новітніх інформаційних технологій для стримування технологічного розвитку відсталих країн та одержання додаткових доходів шляхом нееквівалентного обміну.
Найважливіші напрями вирішення цих проблем:
- створення міжнародної правової системи з урегулювання кіберпростору та посилення відповідальності держав за дотримання основних прав і свобод людини в інформаційному суспільстві;
- забезпечення вільного всезагального доступу до інформації, включення в інформаційне поле незахищених верств міжнародної спільноти;
- гарантування права невтручання у приватне життя, конфіденційності інформації приватного характеру тощо.
Таким чином, вирішення глобальних проблем можливе лише за умови невідкладності й рішучості дій, колективних і скоординованих зусиль світового співтовариства. У доповіді ООН про людський розвиток зазначається, що програма дій, спрямованих на забезпечення прогресу людства в епоху глобалізації, має передбачати досягнення семи основних цілей, у контексті кожної з яких необхідна взаємодія на національному і міжнародному рівнях:
1) удосконалення діяльності, спрямованої на розвиток людського потенціалу, коригування політики з урахуванням нових реалій глобальної економіки;
2) зменшення загрози турбулентності фінансових потоків та пов'язаних із ними втрат;
3) активізації міжнародного співробітництва в галузі боротьби з глобальними загрозами щодо безпеки людини;
4) нарощування діяльності з розробки нових технологій для забезпечення розвитку людини, ліквідації злиденності;
5) припинення процесів маргіналізації та подальшої поляризації багатства і бідності;
6) ліквідації диспропорцій у структурах глобального регулювання;
7) формування ціліснішої та демократичнішої системи глобального регулювання.
Головна передумова успішного вирішення глобальних проблем - розгляд їх у взаємопов'язаній цілісності, тісному переплетенні економічних, політичних, соціальних, культурних, технологічних, екологічних, психологічних та інших процесів.
Водночас необхідно враховувати, що, незважаючи на міжнародний резонанс, глобальні проблеми сприймаються в різних країнах світу диференційовано, через призму національних інтересів та індивідуальних поглядів політичних лідерів і спільнот.
Передумови вирішення глобальних проблем:
- парадигмальний прорив у суспільній свідомості, нові концептуальні підходи до розуміння перспектив розвитку людства;
-переосмислення суті економічної безпеки держав, які реалізують різні моделі демократичного суспільства;
- досягнення консенсусу з питань, що стосуються головних контурів нового суспільного порядку в XXI ст.;
-синтез, взаємозбагачення і доповнення оцінок, стратегій і програм розвитку світового співтовариства, які висуваються різними країнами, науковими школами тощо;
- перегляд і перебудова системи міжнародних відносин на засадах загальнолюдських цінностей, пріоритетності розвитку творчого потенціалу людської особистості;
- формування нового світопорядку, створення єдиного механізму регулювання на глобальному рівні, міжнародних процедур і механізмів, які відповідають потребам забезпечення гідного майбутнього людства;
-об'єднання зусиль і ресурсів людства на основі усвідомлення важливості та невідкладності розв'язання глобальних проблем, єдності інтересів і спільної відповідальності перед майбутніми поколіннями.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Стратегія економічного розвитку як невід’ємна складова системи політичного, економічного й соціального регулювання країни. Особливості стратегії глобалізації та середовище формування їх розвитку. Економічні стратегії держави в умовах глобалізації.
реферат [30,8 K], добавлен 12.04.2019Вимоги до робочої сили, її кваліфікації, загальноосвітнього рівня, мобільності. Модель постіндустріального розвитку. Вплив процесів глобалізації на розвиток ринку праці. Тенденції розвитку людського потенціалу. Рівень освіти трудових мігрантів з України.
научная работа [75,1 K], добавлен 13.03.2013Утворення і швидкий розвиток наднаціональних структур у світовій економіці - риса глобалізації. Створення сприятливих умов для підвищення конкурентних переваг національної економіки - важливе завдання економічної політики держави в глобальних умовах.
реферат [21,5 K], добавлен 04.04.2019Головні етапи економічної глобалізації. Позитивні та негативні наслідки, суперечності глобалізації. Світова економічна криза як наслідок глобалізації міжнародних економічних відносин. Глобалізаційні процеси міжнародних економічних відносин в Україні.
дипломная работа [185,4 K], добавлен 21.01.2011Вплив на економіку фінансової глобалізації. Центри економічного впливу та стимулювання вирівнювання розвитку країн. Україна на світових фінансових ринках: взаємодія з зарубіжними фінансовими інститутами для залучення інвестиційних і кредитних ресурсів.
реферат [39,6 K], добавлен 30.05.2009Змістовність поняття глобалістики. Історія розвитку та погляди дослідників на глобалістику. Класифікація глобальних проблем людства. Тероризм як одна з найнебезпечніших глобальних проблем. Демографічні зрушення, продовольча безпека, енергозабезпечення.
курсовая работа [62,0 K], добавлен 27.06.2015Остаточна та повна сучасна глобалізація світового суспільства. Поняття самого терміну "глобалістика". Класифікація глобальних проблем людства. Тероризм як одна з найнебезпечніших глобальних проблем. Основні шляхи подолання глобальних проблем людства.
курсовая работа [62,8 K], добавлен 13.06.2015Процес глобалізації: періодизація, сутність, історичні передумови та протиріччя. Сценарії розвитку глобальних процесів на перші десятиріччя XXI століття. Визначення найактуальніших глобальних проблем людства та міжнародна співпраця для їх подолання.
реферат [47,7 K], добавлен 18.09.2010Глобалізація як ключова тенденція людського розвитку. Сучасні системні трансформації, глобальні проблеми людства. Концепція "Сталого розвитку". Школа універсального еволюціонізму, мітозу біосфер. Закономірність глобального соціального розвитку.
презентация [350,0 K], добавлен 19.01.2011Формування національних стандартів господарської й економічної діяльності країни в глобальній економіці. Глобалізація і конкурентоспроможність країни. Вплив ТНК на конкурентоспроможність країни. Актуальність теорій міжнародної торгівлі на сьогодення.
реферат [30,8 K], добавлен 03.02.2008Тенденції формування світового господарства, етапи його розвитку. Закони світової економічної системи. Процес інтеграції суспільства. Розподіл країн за економічною ознакою. Чинники та рушійні сили сучасної глобалізації. Передумови глобалізації економіки.
презентация [3,1 M], добавлен 18.05.2015Поняття та сутність інформатизації, тенденції її історичного розвитку. Особливості впливу глобалізації на інформатизацію сучасного суспільства. Пропозиції та пріоритетні напрямки її вдосконалення, в тому числі із застосуванням комп’ютерних технологій.
дипломная работа [107,0 K], добавлен 15.09.2010Загальні причини загострення глобальних проблем, їх трактування різними ідеологами світу. Проблеми, що виникають у сфері взаємодії природи і суспільства, суспільних взаємовідносин та розвитку людської цивілізації. Розв’язання глобальних проблем сьогодні.
курсовая работа [46,4 K], добавлен 09.06.2009Сутність та еволюція основних моделей економічного розвитку національних економік. Дослідження особливостей формування азійських моделей економічного розвитку. Наслідки інвестиційного буму в Індії. Причина низької конкурентоздатності економік країн Азії.
курсовая работа [224,7 K], добавлен 31.05.2014Дослідження сутності, значення та впливу глобалізації на міжнародні відносини. Роль Європейського Союзу, як особливого учасника міжнародних відносин, у запроваджені глобалізаційної політики в усіх його державах-членах. Негативні тенденції глобалізації.
реферат [31,1 K], добавлен 15.01.2011Глобалізація в соціально-економічній сфері. Головні особливості та національність капіталізму. Джерела внутрішніх і зовнішніх конфліктів як основні фактори процесу глобалізації. Глобалізація з точки зору економіки, її основні негативні наслідки.
реферат [29,6 K], добавлен 08.11.2011Стан, проблеми та перспективи розвитку української економіки. Нова модель економічного розвитку України. Специфіка процесів інтернаціоналізації на сучасному етапі розвитку України. Стратегія відродження і розвитку в умовах глобалізації і інтеграції.
контрольная работа [30,5 K], добавлен 05.06.2011Поняття, класифікація та основні форми зовнішньої торгівлі. Регулювання зовнішніх торгових відносин. Роль зовнішньої торгівлі для економічного розвитку країни в умовах глобалізації. Місце і роль розвинутих країн у міжнародному товарному обміні.
курсовая работа [293,8 K], добавлен 14.10.2014Феномен товарного виробництва, що переріс національні кордони. Формування глобального ринку та контури його сегментації. Розвиток глобальних ринків як прояв глобалізації економіки. Взаємозалежність країн, збільшення ризиків "ланцюгової" нестабільності.
реферат [144,8 K], добавлен 03.06.2015Пропозиції з глобальної модернізації, напрямки глобальних змін. Тенденції до делегування частини державних функцій іншим структурам, процес транснаціоналізації економічних явищ як провідна риса глобалізації. Зростання ролі ТНК,стратегічних альянсів.
контрольная работа [29,9 K], добавлен 28.01.2010