Міжнародні розрахунки за комерційними операціями

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Порядок здійснення міжнародних розрахунків за експортно-імпортними операціями

Всі міжнародні розрахунки за комерційними операціями здійснюються через банки, що встановили між собою кореспондентські відносини та мають домовленість про порядок і умови проведення міжбанківських операцій.

Для проведення взаємних розрахунків банки укладають угоди про встановлення кореспондентських відносин і відкривають відповідні кореспондентські рахунки.

Рахунок, що відкривається українським уповноваженим банком в іноземному банку, називається "Ностро". Рахунок, що відкривається іноземним банком в українському уповноваженому банку, -- "Лоро".

Кореспондентські рахунки відкриваються у вільно конвертованій валюті, обмежено конвертованій валюті, неконвертованій валюті, валюті клірингових розрахунків.

Міжнародні розрахунки в іноземній валюті між резидентами і нерезидентами здійснюються уповноваженими банками через кореспондентські рахунки "Ностро". На уповноважені банки покладено функції агентів валютного контролю за здійсненням міжнародних розрахунків їхніми клієнтами. Так, для забезпечення контролю за проведенням розрахунків, пов'язаних з експортом-імпортом товарів, робіт, послуг, уповноважені банки при списанні коштів з поточного валютного рахунка резидента зобов'язані вимагати від останнього документи, що підтверджують мету операції (договори, контракти, інвойси тощо). У разі, якщо резидент здійснює авансовий платіж або попередню оплату за продукцію, що імпортується в Україну, банк реєструє цю операцію у спеціально заведеному журналі, в якому фіксуються дата перерахування коштів; найменування постачальника продукції; дата і номер контракту; граничний термін надходження продукції з-за кордону на адресу резидента, виходячи із законодавчо встановлених термінів; дата фактичного надходження продукції, яка проставляється на підставі реєстрів вантажних митних декларацій, що свідчать про перетинання імпортованою продукцією митного кордону України.

Експортні операції клієнтів фіксуються уповноваженими банками після одержання реєстрів вантажних митних декларацій в аналогічному журналі з одночасною вимогою від резидента копій контракту та товаросупроводжувальних документів, які підтверджують момент фактичного перетинання митного кордону України.

При експорті товарів, робіт та послуг на умовах відстрочення платежу виручка резидентів в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їхні поточні валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені у контрактах, але не пізніше ніж 180 календарних днів з дати митного оформлення продукції, що експортується, або з моменту підписання акта чи іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг.

Дія зазначеного терміну не поширюється на розрахунки за вивезені за межі України матеріали, комплектуючі та обладнання для здійснення резидентом довгострокового будівництва за межами України, оплата якого проводиться у строки, обумовлені контрактом, але не пізніше 30 днів з моменту підписання акта виконаних робіт, та на частку вартості будівництва, яка згідно з умовами контракту сплачується іноземним замовником після гарантійного строку експлуатації обладнання (не більш як 10% загальної вартості контракту).

Моментом одержання виручки в іноземній валюті за експортну продукцію вважається дата надходження коштів на поточний валютний рахунок в уповноваженому банку.

Подовження загального терміну можливе лише за висновком центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.

Валютна виручка від здійснення експортних операцій підлягає зарахуванню у повному обсязі на поточні валютні рахунки резидентів, відкриті в уповноважених банках, і тільки на ті, які зазначені у контрактах з іноземними партнерами. Порядок використання валютної виручки резидентами встановлюється чинним законодавством та регламентується нормативними актами НБУ.

Національний банк України має право встановлювати строк, протягом якого куплена резидентом на міжбанківському валютному ринку України іноземна валюта для забезпечення виконання зобов'язань перед нерезидентом має бути використана за призначенням, і порядок її продажу в разі недотримання резидентом цього строку.

При проведенні імпортних операцій на умовах відстрочення поставки резиденти мають враховувати, що імпортована продукція повинна надійти в Україну не пізніше 180 днів з моменту здійснення авансового платежу або відкриття акредитива.

Моментом здійснення авансового платежу або відкриття акредитива на користь нерезидента вважається дата списання коштів з поточного валютного рахунка резидента або їх резервування при відкритті акредитива.

Перевищення встановленого терміну надходження продукції потребує висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.

При відсутності на рахунку резидента передбаченої контрактом вільно конвертованої валюти для оплати продукції, що імпортується в Україну, уповноважений банк здійснює конвертацію наявної іноземної валюти у валюту контракту за власним курсом купівлі.

Дія встановленого терміну не поширюється на виконання будівельних робіт іноземними фірмами на території України при спорудженні об'єктів, які будуються тривалий час. Зазначені терміни не застосовуються також до перерахованих за кордон валютних коштів у вигляді заставної суми для участі у міжнародних торгах з одержання замовлення на здійснення будівництва чи поставок обладнання для будівництва за кордоном, які після закінчення торгів повертаються резидентові.

Для одержання індивідуального дозволу на продовження законодавчо встановлених термінів розрахунків за експортно-імпортними операціями резидент має право подати центральному органу виконавчої влади з питань економічної політики матеріали з обґрунтування такої необхідності:

а) при експорті:

-- заяву з обґрунтуванням необхідності подовження термінів перерахування виручки в іноземній валюті з-за кордону;

-- нотаріально завірену копію установчих документів;

-- копії контрактів з нерезидентами з обов'язковим зазначенням поштових та банківських реквізитів іноземних контрагентів;

-- копію вантажної митної декларації та товаросупровідних документів, що підтверджують момент фактичного перетинання митного кордону України продукцією, що експортується, а у разі експорту робіт (послуг) -- підписаного іноземним партнером акта або іншого документа, що засвідчує термін виконання робіт чи надання послуг. При цьому вантажна митна декларація, що не містить реквізитів уповноваженого банку України, через який здійснюються розрахунки за експортовану продукцію, до розгляду не приймається;

б) при імпорті:

-- заяву із обґрунтуванням необхідності подовження законодавчо визначених термінів відстрочення поставки продукції в Україну за умови здійснення авансового платежу чи відкриття акредитива;

-- згоду Управління зовнішніх економічних зв'язків обласної державної адміністрації на подовження терміну поставки продукції;

-- нотаріально завірену копію установчих документів;

-- копії контрактів з нерезидентами з обов'язковим зазначенням поштових та банківських реквізитів іноземних контрагентів.

Резидент одночасно з поданням комісії при регіональному управлінні НБУ пакета документів для оформлення індивідуального дозволу на подовження термінів розрахунків за експортно-імпортними операціями повинен у письмовій формі проінформувати уповноважений банк про передачу документів на розгляд комісії. Комісія має розглянути пакет поданих документів у двотижневий термін з часу надходження. Індивідуальний дозвіл на подовження термінів розрахунків за експортно-імпортними операціями надається регіональним управлінням НБУ на строк не більш як 90 календарних днів. В окремих випадках регіональні управління НБУ можуть, за повторним рішенням комісії, пролонгувати строки вже наданих індивідуальних дозволів (загальне подовження термінів розрахунків не може бути більше ніж 270 днів).

При ненадходженні валютної виручки або продукції, що імпортується, у встановлені терміни уповноважені банки у тижневий строк подають інформацію про це комісіям при регіональних управліннях НБУ за місцем реєстрації резидента.

Разом з тим після закінчення встановлених термінів надходження виручки в іноземній валюті або продукції за імпортом в Україну уповноважені банки нараховують пеню на резидентів за кожний день прострочення розміром у 0,3% суми недоодержаної виручки в іноземній валюті або вартості продукції, перерахованої за офіційним валютним курсом НБУ на день виконання заборгованості.

Уповноважені банки нараховують пеню за прострочення термінів розрахунків і 20 числа поточного місяця повідомляють про нарахування пені державну податкову інспекцію за місцем реєстрації резидента, яка, у свою чергу, дає розпорядження на безакцентне списання пені з рахунка резидента. Уповноважені банки щомісяця 28 числа перераховують до Державного бюджету України (за розпорядженням податкової інспекції) суми нарахованої пені.

Стягнення пені безпосередньо податковими органами здійснюється у тому разі, якщо встановлено, що уповноважений банк не виконує покладених на нього функцій агента валютного контролю. При цьому податкові органи зобов'язані повідомляти обласне управління НБУ про ухилення уповноваженого банку від здійснення функції органу контролю за експортно-імпортними операціями своїх клієнтів для притягнення їх до відповідальності.

Центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики протягом п'яти робочих днів з дати видачі висновку, зазначеного в частині другій цієї статті, інформує Національний банк України та Державну податкову адміністрацію України про видачу такого висновку.

Розрахунки за експортно-імпортними операціями після перерахування суб'єктами космічної діяльності авансу за виконання робіт з виготовлення (розробки) агрегатів, систем космічних ракетних комплексів (космічних ракет-носіїв), космічних апаратів, наземного сегмента космічних систем та їх агрегатів, систем і комплектуючих здійснюються у строк до 500 календарних днів. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.

Якщо перевищення строків обумовлено виникненням форс-мажорних обставин, перебіг зазначених строків зупиняється на весь період дії форс-мажорних обставин та поновлюється з дня, наступного за днем закінчення дії таких обставин.

Підтвердженням форс-мажорних обставин є відповідна довідка Торгово-промислової палати України або іншої уповноваженої організації (органу) країни розташування сторони договору (контракту) або третьої країни відповідно до умов договору.

2. Основні форми міжнародних розрахунків

Міжнародні розрахунки -- це система організації та регулювання платежів у сфері міжнародних економічних відносин, суб'єктами яких є банки, експортери та імпортери. В основу міжнародних розрахунків покладено рух товаророзпорядчих документів і операційне оформлення платежів за укладеними зовнішньоекономічними угодами.

Порядок здійснення міжнародних розрахунків регулюється міжнародними документами, які розробляються спеціально створеними організаціями -- Міжнародною торговельною палатою, Комісією з права міжнародної торгівлі ООН та ін.

Форми міжнародних розрахунків умовно поділяються на документарні (акредитиви, інкасо) і недокументарні (платіж на відкритий рахунок, авансові платежі, банківський переказ, векселі та чеки).

Міжнародні розрахунки на відміну від внутрішніх регулюються не тільки національними нормативними і законодавчими актами, а ще й міжнародними законами, банківськими правилами і звичаями, такими як Єдиний чековий закон, затверджений Женевською конвенцією у 1931 р., Єдиний закон про переказний та простий вексель, прийнятий Женевською вексельною конвенцією у 1930 р., Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів, остання публікація яких здійснена Міжнародною торговельною палатою у 1933 р.; Уніфіковані правила для інкасо 1996 р. та інші, які регулюють окремі форми і способи міжнародних розрахунків, визначають характер взаємовідносин учасників розрахункових операцій. Такий рівень уніфікування міжнародних розрахунків із боку світового співтовариства спричинений інтернаціоналізацією господарських зв'язків, збільшенням обсягів міжнародних торговельних угод і, отже, розрахунків, універсалізацією банківських операцій.

У зв'язку з тим, що міжнародні розрахунки здійснюються в різних валютах, з одного боку, на їх ефективність впливає динаміка валютних курсів, з іншого боку, нормальне функціонування міжнародних товарно-грошових відносин досягається лише за умови вільного обміну національної валюти на валюту інших країн, безперешкодного руху грошей. Таким чином, найефективніше включення тієї чи іншої країни в міжнародний поділ праці та міжнародні валютні розрахунки можливе тільки на основі конвертованої валюти.

Конвертованість валют немов розмиває національні кордони під час руху товарів, послуг, переміщення капіталу на світовому ринку. Так, експортеру, який реалізує продукцію за кордон з оплатою у валюті імпортера або валюті третіх країн, конвертованість валют забезпечує можливість безперебійного перетворення одержаної виручки у власну національну валюту для підтримання нормального кругообігу його коштів усередині країни. Аналогічно вирішується проблема розрахунків для імпорту товарів, які підлягають оплаті в іноземній валюті: через механізм конвертації здійснюється обмін національної валюти імпортера на потрібні інвалютні кошти для платежу.

Вільна конвертація національної грошової одиниці -- це не тільки форма зв'язку між національним та світовим господарствами. Вона забезпечує країні:

-- вільний вибір виробниками і споживачами найвигідніших ринків збуту та закупівлі усередині країни і за кордоном;

-- розширення можливостей залучення іноземних інвестицій і розміщення інвестицій за кордоном;

-- стимулювання іноземною конкуренцією ефективності, гнучкості і пристосовування підприємств до умов, що змінюються;

-- підтягування національного виробництва до міжнародних стандартів щодо ціни, витрат, якості та асортименту;

-- можливість здійснення міжнародних розрахунків у національних грошах.

Валютні та інші обмеження, які заважають здійсненню зовнішніх операцій, змушують торговельні фірми у всьому світі ретельно вивчати питання експортно-імпортного ліцензування, валютного контролю, податкового законодавства; вимоги з екології й охорони праці; юридичні вимоги до товарів (послуг), їх упакування та маркування; особливості тарифів і квот; торговельного ембарго; антидемпінгового законодавства; наявності конвертованої валюти і стабільності місцевої валюти в країні потенційного партнера. З цією метою торговельні фірми можуть навіть призначати місцевих агентів для збору необхідної інформації в країнах потенційного покупця (продавця), проведення маркетингових досліджень.

У міжнародній практиці використовують як документарні, так і недокументарні форми розрахунків. При цьому за останні кілька років значно зросла популярність недокументарних розрахунків через їх простоту і дешевизну. конвертація експортер інкасо акредитивний

У розрахунках між країнами з розвинутою ринковою економікою переважають недокументарні форми розрахунків. Документарні поширені в розрахунках з країнами третього світу, а також з деякими країнами Східної Європи. Це пов'язано з тим, що документарні форми дають можливість значно зменшити ризик неплатежу або непостачання товару.

Документарні форми розрахунків широко використовуються в українській зовнішньоторговельній практиці. Зокрема, документарні акредитиви за імпортними операціями використовуються в розрахунках з партнерами із Західної Європи, Північної Америки, Японії, тобто з розвинутими країнами, які враховують підвищений ризик партнерських зв'язків з Україною і низьку платоспроможність українських імпортерів. Під час експортних операцій українські підприємства і банки використовують акредитиви в розрахунках із країнами третього світу, платоспроможність яких оцінюється низько. Водночас багато українських підприємств успішно використовують недокументарні форми розрахунків.

Однак кожна форма розрахунків передбачає певний ризик для експортера або імпортера, це залежить від багатьох чинників: від виду товару, ступеня взаємної довіри контрагентів, наявності кредитної угоди, платоспроможності зовнішньоторговельних партнерів, рівня попиту і пропозиції на товар, надійності залучених банків. Тому кожний контрагент намагається наполягати на тій формі розрахунків, за якої він мав би найменший ризик.

У сучасних умовах основними формами міжнародних розрахунків виступають акредитив, інкасо, відкритий рахунок. Переважна більшість міжнародних розрахунків вітчизняних господарюючих суб'єктів здійснюється у вигляді банківського переказу.

Акредитив -- це зобов'язання банку здійснити за дорученням клієнта-імпортера і відповідно до його вказівок розрахунок з експортером проти надання останнім необхідних фінансових і комерційних документів. Тобто документарний акредитив -- це зобов'язання, оформлене банком на запит клієнта-імпортера (апліканта) щодо кредитування визначеної суми в обумовленій валюті для розрахунків з експортером (бенефіціаром).

Документарні акредитиви можуть виступати в різних формах, що відрізняються за ступенем забезпечення безпеки та терміном дії.

Відзивний акредитив -- акредитив, який може бути змінений або взагалі анульований (за наказом апліканта) у будь-який час без попереднього повідомлення бенефіціара. Він не е юридичним документом, який зобов'язує банк здійснити платіж. Відзивний акредитив не забезпечує бенефіціару належного ступеня безпеки і не може бути підтверджений банком-кореспондентом. Тому сьогодні використання відзивних акредитивів при здійсненні міжнародних розрахунків не дуже поширено. Найчастіше застосовуються безвідзивні акредитиви, тобто чіткі зобов'язання банку-емітента здійснити оплату. Безвідзивний акредитив не може бути змінений або анульований без попередньої згоди з боку бенефіціара.

У разі використання непідтвердженого безвідзивного акредитива банк-кореспондент просто повідомляє бенефіціара про те, що на його користь відкрито акредитив. При цьому він не бере на себе ніяких зобов'язань щодо оплати за цим акредитивом. І якщо бенефіціар надасть банку-кореспонденту документи до оплати, то останній не буде зобов'язаний сплатити визначену в акредитиві суму. Таким чином, при непідтвердженому акредитиві бенефіціар залежатиме від закордонного банку, який відкрив акредитив. Це означає, що дана форма акредитива прийнятна у тому разі, коли ступінь політичного та валютного ризику незначні.

Підтверджений безвідзивний акредитив. Підтверджуючи акредитив, банк-кореспондент зобов'язується сплатити документи, надані бенефіціаром, які оформлені відповідно до умов акредитива. У цьому разі бенефіціар отримує не тільки зобов'язання з боку банку-емітента, але й незалежну гарантію сплати з боку банку-кореспондента. З юридичної точки зору ця гарантія має таку ж вагу, як і зобов'язання банку-емітента.

Використання даної форми акредитива значно підвищує ступінь безпеки експортера, оскільки підтвердження звичайно надається банком, розташованим з ним в одній країні. Найнадійнішим для експортера є безвідзивний акредитив, підтверджений банком, в якому відкритий його рахунок.

У міжнародній практиці застосовується класифікація акредитивів залежно від використання того чи іншого методу оплати.

Акредитив на пред'явника. При використанні цього акредитива бенефіціар одержує оплату відразу після пред'явлення означених в акредитиві документів при повному дотриманні вказаних в ньому умов.

При використанні акцептного акредитива оплата здійснюється у формі строкового переказного векселя, виписаного на імпортера, банк-емітент або банк-кореспондент. Як тільки бенефіціар виконає умови акредитива, він може вимагати, щоб переказний вексель був акцептований та повернений йому.

Бенефіціар може пред'явити акцептований вексель у свій банк для оплати з настанням строку або для врахування, залежно від того, бажає він отримати кошти відразу після пред'явлення векселя чи ні.

Акцептний акредитив застосовується у тому разі, коли імпортеру необхідний деякий проміжок часу, щоб здійснити платіж.

Акредитив з відстроченим платежем. При використанні такого акредитива бенефіціар одержує оплату не відразу після надання документів, а у визначений в акредитиві строк. Подаючи необхідні документи, бенефіціар отримує від банку офіційне письмове зобов'язання сплатити кошти з настанням строку. При цьому імпортер стає власником відповідних документів (а отже, товарів і послуг) до виникнення в нього заборгованості на суму, обумовлену в акредитиві.

У разі використання цього акредитива з "червоним застереженням" експортер може одержати позику на визначену суму від банку-кореспондента. Вона витрачається на виробництво або купівлю товарів, які мають бути вказані в документарному акредитиві. Позика виплачується банком-кореспондентом, але при цьому передбачається, що відповідальність за неї несе банк-емітент.

Пропозиція банку-кореспондента оплатити позику традиційно пишеться червоними чорнилами, звідси і назва -- акредитив з "червоним застереженням".

Автоматично відновлюваний (револьверний) акредитив застосовується в тому разі, коли товари відправляються партіями через визначені часові інтервали. Сума, що сплачується кожного разу за акредитивом, дорівнює вартості часткового відвантаження товару, яке здійснюється у цей момент.

Револьверний акредитив може бути кумулятивним або не-кумулятивним. Кумулятивність означає, що часткові суми, не використані або використані частково у попередніх проміжках часу, можуть бути сплачені у наступних проміжках. Якщо акредитив некумулятивний, то ці суми не використовуються в подальшому.

Оборотний акредитив. Оборот означає купівлю та продаж переказного векселя або іншого прийнятного для продажу ("оборотного") розрахункового документа. Оборотним є товарний акредитив, відкритий банком-емітентом у валюті тієї країни, де цей банк розташований. Цей акредитив уповноважує названого в ньому бенефіціара виписати вексель на банк-емітент, на будь-якого іншого трасата чи на апліканта цього акредитива. Бенефіціар потім може надати цей вексель будь-якому банку для обороту разом з оригінальним акредитивом та документами, обумовленими в ньому.

Допоміжний акредитив використовується в основному в США. За його допомогою гарантуються такі види оплати та контрактні зобов'язання:

-- оплата строкового переказного векселя;

-- виплата банківських позик;

-- оплата товарів;

-- поставка товарів відповідно до умов контракту.

Трансфертні акредитиви добре адаптовані до сучасних вимог міжнародної торгівлі. Торговець (посередник), який одержує оплату від покупця у формі трансфертного документарного акредитива, може скористатися ним для розрахунків зі своїми постачальниками, що дає йому можливість здійснити цю трансакцію практично без використання власних ресурсів. Покупець уповноважує банк відкрити безвідзивний акредитив на користь торговця. Банк-емітент повинен чітко вказати, що акредитив є трансфертним.

Серед зазначених видів акредитивів виділяються покриті та непокриті. Тобто може бути передбачене або непередбачене валютне покриття, що виступає забезпеченням та джерелом платежів бенефіціару за даним акредитивом. Покриття може перераховуватись одночасно з виставленням акредитива на всю суму або в міру фактичних виплат з акредитива.

Поширеною формою міжнародних розрахунків у сучасних умовах виступають інкасові операції.

Головна перешкода для ефективного використання акредитивів -- це значна невідповідність між документами, що вимагаються та подаються за акредитивом. В операції з акредитивом всі документи мають відповідати його термінам та умовам із здійснення платежу (акцепту).

Щоб запобігти цьому, експортер має бути впевненим, що акредитив відповідає контракту про купівлю-продаж. Вирішення потенційних проблем експортер має розпочинати одразу після одержання акредитива, оскільки заявник (покупець/імпортер) може не погодитися з невідповідностями в документах, або невідповідності виявляться після відвантаження товарів. За наявності невідповідностей, неприйнятних для експортера, він може просити імпортера відкоригувати акредитив у банку-емітенті. Запит імпортера щодо коригування акредитива необхідно здійснити до моменту відвантаження товарів.

На відміну від передоплати, акредитив надає експортерові надійну гарантію повної оплати. Вигідний для експортера, цей метод розрахунків у зовнішньоторговельних операціях також дуже зручний для імпортера.

Переваги акредитивних розрахунків для експортера:

- мінімальний ризик несплати. Експортер, погоджуючись з термінами та умовами акредитива для здійснення оплати за продукцію, яку він має намір закупити, звертається до банку-емітента чи до підтверджуючого банку з метою зробити оплату. Банк не може відмовитися від оплати, якщо він узяв на себе безвідзивне зобов'язання щодо цієї операції;

-- швидкість та зручність: оплата банком здійснюється швидше і значно надійніше, ніж інкасо від експортера.

Недолік акредитивних розрахунків для експортера полягає у зниженні конкурентоспроможності. Оскільки імпортер зазнає значних витрат і здійснює великий обсяг роботи з паперами, експортер, який продає товари лише за акредитивом, може обмежити свій ринок, зазнаючи труднощів у пошуку покупців.

Переваги акредитивних розрахунків для імпортера:

-- можливість кредитування та фінансування;

-- безпека операції: імпортер може бути впевнений, що експортерові доведеться дотримуватися всіх термінів та умов акредитива до моменту оплати. Оскільки банк не несе відповідальності за якість та відповідність наданих документів, імпортер все-таки залежить від надійності експортера. Отже, імпортер може бути впевненим тільки у відповідності документів акредитиву.

Недоліки акредитивних розрахунків для імпортера:

-- збільшення витрат та незручність. Найчастіше імпортер є єдиним, хто здійснює витрати за акредитивом (на відміну від інкасо, де витрати здійснює експортер). Акредитив коштує дорожче за інкасо й забирає більше часу на оформлення.

Для експортера покритий акредитив із погляду надійності, безумовно, привабливіший, ніж непокритий, оскільки мінімізує ризики, пов'язані з країною імпортера.

Аналіз практики застосування акредитивної форми розрахунків дає підстави сформулювати три основних способи надання покриття:

а) відкриття банком-емітентом депозиту у виконуючому банку;

б) кредитування на суму акредитива кореспондентського рахунку виконуючого банку в банку-емітенті чи іншому банку; в) надання виконуючому банку права списувати суму акредитива з відкритого в ньому кореспондентського рахунку банку-емітента.

Слід зазначити, що і в науковій літературі, і в банківській практиці під "покритими акредитивами" мають на увазі акредитиви, які відкриваються банком-емітентом після того, як заявник надасть цьому банку покриття. У даному випадку виконання акредитива здійснюється банком-емітентом за рахунок не власних коштів, а коштів, попередньо наданих йому заявником акредитива. Така схема покриття характерна для роботи банків-резидентів України зі своїми клієнтами.

Якщо український резидент є експортером і бенефіціаром за виставленим на його користь акредитивом, вибір його виду (покритого чи непокритого) залежить від надійності банку-емітента. При цьому, як правило, застосовується така формула: за високої надійності банку-емітента використовується непокритий акредитив, за недостатнього рівня надійності -- покритий.

Практика роботи вітчизняних банків засвідчує переважне використання покритих акредитивів. За результатами проведеного нами опитування фахівців підрозділів документарних операцій комерційних банків покриті акредитиви застосовуються насамперед як форма страхування ризиків, пов'язаних із економічною і політичною ситуацією в країні імпортера, а також -- зі складністю проведення претензійно-позовної роботи щодо стягнення заборгованості в разі невиконання банком-емітентом зобов'язань за акредитивом. Під поняттям "складність" мають на увазі передусім недостатню обізнаність з міжнародним законодавством та брак коштів, які мав би виділяти експортер на претензійно-позовні дії.

Незважаючи на наявність серйозних ризиків, зазначені акредитиви все ж застосовуються у процесі зовнішньоторговельного обороту. Однак ступінь їх застосовності зумовлений не природою цих акредитивів, а загальною торговою та інвестиційною ситуацією в країнах розташування зовнішньоторговельних партнерів.

Інкасо -- це операції з комерційними і фінансовими документами або тільки з комерційними документами, що здійснюються банками на підставі одержаних від клієнтів інструкцій з метою:

-- одержання акцепту та (або) платежу;

-- видачі комерційних документів проти акцепту та (або) платежу;

-- видачі документів на інших умовах.

Залежно від документів, що надаються експортерами до банку, розрізняють чисте та документарне інкасо.

Чисте інкасо -- це інкасо векселів, чеків, платіжних розписок та інших документів, що використовуються для одержання платежу.

Документарне інкасо -- це інкасо фінансових документів, що супроводжуються комерційними документами, або інкасо тільки комерційних документів.

Процес застосування інкасо включає велику кількість етапів, однак всі вони можуть бути згруповані у три основні стадії.

Стадія 1. Визначення умов інкасо

Експортер обумовлює форму оплати у своїй діловій пропозиції чи приходить до згоди з покупцем щодо умов оплати в ході підписання договору купівлі-продажу. Наприклад, "документи проти оплати (documents against payment)" або "документи проти акцепту (documents against acceptance)". Встановлені умови оплати визначають такі типи документарного інкасо.

Документи проти платежу (D/P). Банку, якому пред'являються документи, надається право передати їх трасату тільки у тому разі, якщо він здійснить негайний платіж. Слово "негайний" (immediate) в міжнародній торгівлі означає "не пізніше дати прибуття товарів".

Документи проти акцепту (D/А). Банк, якому пред'являються документи, передає їх після того, як імпортер акцептує переказний вексель, котрий сплачується, як правило, протягом 30-- 180 днів після пред'явлення або у визначений строк у майбутньому.

Стадія 2. Інкасування платіжної вимоги і переказ документів

Після того, як договір купівлі-продажу підписаний, експортер відвантажує товар на адресу покупця або банку, який пред'явить покупцю документи до оплати. Одночасно він збирає всі необхідні документи (інвойс, коносамент, страховий сертифікат, сертифікат походження тощо) і надає їх своєму банку разом з інкасованою платіжною вимогою. Банк пересилає одержані документи разом з необхідними інструкціями до банку імпортера.

Стадія 3. Пред'явлення документів та їх оплата

Банк, який пред'являє документи, інформує покупця про надходження документів, а також ознайомлює його з умовами передачі цих документів. Покупець здійснює платіж або акцептує переказний вексель і після цього одержує документи. Потім банк, який пред'явив документи, здійснює трансферт одержаної від покупця суми до банку, що переслав документи, котрий, у свою чергу, кредитує рахунок експортера на цю суму.

В інкасовій операції, як правило, беруть участь такі сторони:

-- експортер (продавець, принципал);

-- банк, що пересилає документи;

-- банк, що пред'являє документи (інкасо-банк). Термін "інкасо-банк" може бути застосований до будь-якого банку (за винятком банку, що пересилає документи), який бере участь у виконанні інкасованої платіжної вимоги;

-- імпортер (покупець, трасат).

Банківський переказ є розрахунковою операцією, яка здійснюється через подання телексного або телеграфного платіжного доручення одного банку іншому. Це наказ одного банку, адресований своєму банку-кореспонденту, про виплату певної суми бенефіціару. Платіжне доручення банк видає на підставі відповідних вказівок клієнта банку щодо умов виплати бенефіціару суми переказу.

Здійснення банківського переказу включає такі операції:

1) відповідно до укладеного контракту експортер передає необхідні документи імпортеру;

2) імпортер виставляє платіжне доручення в обслуговуючий його банк;

3) банк імпортера надсилає до свого банку-кореспондента наказ про перерахування відповідної суми на користь експортера;

4) банк-кореспондент перераховує кошти з коррахунка банку імпортера до банку експортера;

5) банк експортера зараховує одержані кошти на рахунок експортера та авізує експортера про находження на його користь відповідної суми коштів.

При надходженні коштів на користь клієнта українського уповноваженого банку іноземний банк-кореспондент зараховує відповідну суму на його коррахунок та надсилає авізо на його адресу. Український банк, у свою чергу, зараховує кошти на поточний валютний рахунок клієнта-експортера та авізує його про надходження на його користь відповідної суми в іноземній валюті.

На сьогодні переважна більшість міжнародних міжбанківських платежів здійснюється через Всесвітню систему міжбанківських фінансових телекомунікацій -- SWIFT (Society for Worldwide Interbank Financial Telecommunications). Ця система зараз об'єднує понад 1800 банків -- дійсних членів та близько 1500 банків на правах асоційованих членів у 88 країнах світу. Система SWIFT забезпечує найбільшу швидкість та велику надійність і безпеку здійснення міжбанківських розрахунків.

У цілому використання конкретних форм міжнародних розрахунків залежить від розвиненості міжнародної торгівлі, ступеня валютного регулювання і валютного контролю, рівня розвитку, інтенсивності та надійності розрахункових операцій, що здійснюються комерційними банками.

Щодо української банківської системи, то на сучасному етапі найбільш поширеною розрахунковою формою залишається банківський переказ.

Размещено на Allbest.ru