Міжнародний рух капіталів та міграція робочої сили

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міжнародний рух капіталів та міграція робочої сили

Міжнародний рух капіталів

Важливою формою міжнародних економічних відносин є переміщення капіталу між країнами, або його вивезення. Це процес вилучення частини капіталу з національного обороту даної країни і застосування його в економічній діяльності інших країн. Як форма світогосподарських зв'язків вивезення капіталу сформувалося на початку XX ст. Воно зумовлене рядом причин. Причинами міжнародного руху капіталів є передусім відносний надлишок капіталу в даній країні, його перенакопичення. За таких умов застосування частини капіталу в національній економіці приводить до зниження його прибутковості. Тому в пошуках вигіднішого застосування капітал виходить за межі національної економіки і застосовується в тих країнах, де його прибутковість набагато вища.

Важливою причиною міжнародного руху капіталів є загострення проблеми збуту товарів на зовнішніх ринках. Нерідко країни застосовують заходи протекціонізму для обмеження ввезення товарів на національний ринок. З метою їх подолання і використовується ввезення капіталу до такої країни, що дає змогу організувати виробництво товарів на території країни, яка застосовує протекціоністські заходи, і реалізувати їх на її ринках без обмежень.

Схема 1. Причини міжнародного руху капіталів

Рух капіталів між країнами зумовлюється і прагненням розвинутих країн забезпечити сталі джерела сировини. З цією метою на території країн, багатих сировинними ресурсами, створюються іноземні підприємства з їх видобутку.

Причиною міграції капіталів є і неспівпадання попиту та пропозиції капіталу в різних регіонах світової економіки. Як правило, пропозиція капіталів здійснюється розвинутими країнами, де відчувається його відносний надлишок. Водночас країни, що розвиваються, відчувають гостру нестачу капіталів і заявляють про високий попит на них, що й приводить до їх переміщення у такі країни, бо перевищення попиту над пропозицією робить ціну капіталу високою (в даному випадку це прибуток, що його приносить вивезений капітал).

Переміщення капіталу між країнами зумовлюється і різницею в цінах на сировину і робочу силу в різних регіонах світової економіки. Це суттєво впливає на рівень витрат виробництва у країнах, де ціни на ці фактори виробництва низькі. Тут продукція виробляється з меншими витратами і є більш конкурентоспроможною. Це і стимулює застосування іноземного капіталу в таких країнах.

Міжнародному руху капіталів у сучасних умовах сприяє ряд факторів. Серед них:

1) зростаючий взаємозв'язок національних економік на основі поглиблення міжнародного поділу праці, що полегшує міграцію капіталу; 2) економічна політика економічно розвинутих країн, спрямована на залучення значних обсягів капіталів для підтримки темпів економічного розвитку; 3) економічна політика країн, що розвиваються, спрямована на створення сприятливих умов для залучення іноземних капіталів; 4) загострення економічних проблем, що спонукає розвинуті країни переводити економічно брудні виробництва у слаборозвинуті країни; 5) відмивання "тіньових" або "брудних" капіталів, обсяг яких у зв'язку з розширенням тіньової економіки зростає.

Міжнародний рух капіталу здійснюється в трьох формах.

Схема 2. Форми міжнародної міграції капіталів

Вивезення капіталу у формі підприємницького капіталу відбувається тоді, коли іноземний капітал інвестується в промислові, сільськогосподарські, транспортні, торгові та інші підприємства за кордоном шляхом нового будівництва або придбання діючих підприємств чи прав власності на них. Такі капіталовкладення поділяються на прямі та портфельні інвестицій. Прямі інвестиції - це вкладання капіталу з метою отримання прибутку та забезпечення довготривалих економічних інтересів у країні вкладення. Вони дозволяють експортеру капіталу встановлювати контроль над об'єктом, в який здійснюється інвестування. До складу прямих іноземних інвестицій входять: 1) вкладення компаніями власного капіталу за кордоном у формі створення філій, дочірніх підприємств та придбання акцій іноземних акціонерних товариств; 2) реінвестування прибутку, тобто частки іноземного інвестора у прибутках компанії, що не розподілені на дивіденди і не переказані; 3) внутрішньофірмові позики, які надаються один одному прямими інвесторами (материнськими компаніями та їх філіями). Прямі іноземні інвестиції приводять до утворення підприємств з іноземними інвестиціями, якими за міжнародними стандартами є підприємство, в якому прямому іноземному інвестору належить понад 10% простих акцій в акціонерному товаристві або у статутному фонді інших форм підприємства. Філією є підприємство, що повністю належить іноземному інвестору. В дочірній компанії прямий інвестор-нерезидент володіє понад 50% капіталу.

Портфельними інвестиціями є вкладення капіталу в іноземні цінні папери у розмірах, що не забезпечують права власності або контролю над об'єктами інвестування. Його метою є виключно отримання доходу у формі дивідендів чи відсотків або спекулятивного доходу за рахунок перепродажу цінних паперів. Портфельні інвестиції мають ряд особливостей порівняно з прямими інвестиціями. Вони мають вишу ліквідність, тобто здатність швидко та без значних фінансових витрат перетворитись у готівкові гроші, та високу мобільність, яка полягає у можливості їх швидкої реалізації. В той же час вони більш ризикові і мають, як правило, нижчий рівень рентабельності.

Другою формою є рух позичкового капіталу. Це надання кредитів урядам або приватним особам інших країн, вкладення коштів на банківські або інші рахунки фінансових організацій за кордоном. Нерідко надання позик обумовлюється придбанням певної продукції, технологій тощо. Такі кредити називають "пов'язаними". Дохід виступає у вигляді позичкового відсотка.

Формою міжнародного руху капіталу є також іноземна економічна допомога. Це будь-який приток капіталу, що надається країні, яка не в змозі одержати кошти шляхом звичайних ринкових механізмів. Сюди відносять довгострокові позики під невисокі відсотки, а інколи і безвідсоткові пільгові позики, що можуть бути виплачені в місцевій валюті, причому ці кошти знову надаються у позику. До цієї форми міжнародного руху капіталу належить і продаж надлишку продукції розвинутими країнами слаборозвинутим державам за їх власну валюту. Іноземна допомога виступає і у формі науково-технічної допомоги. Вона здійснюється шляхом надання грантів і субсидій для одержання консультацій та інженерної допомоги, розробки різного роду програм, стажування і навчання за кордоном. Ця допомога має на меті створення сприятливих умов для розміщення іноземних інвестицій. Особливого поширення вона набула в другій половині XX ст.

У світовій практиці розрізняють переміщення капіталу та іноземні інвестиції. Переміщення капіталу це платежі по операціях із зарубіжними партнерами, надання позик на термін не більше 5 років та придбання іноземних цінних паперів із спекулятивною метою. Іноземні інвестиції - це таке переміщення капіталу за межі країни, що має на меті встановлювати контроль і участь в управлінні об'єктами в країні, що приймає капітал.

Масштаби міжнародного руху капіталу зростають. Так, на початок XXI ст. лише прямі зарубіжні інвестиції досягли 63 трлн дол. Водночас у русі капіталу відбуваються і суттєві зміни. По-перше, прискорились темпи зростання обсягу вивозу капіталу. На початку XXI ст. цьогорічний його обсяг досяг 300 млрд дол. (для порівняння експорт товарів складав 5 млрд дол.). Це пов'язано з прискоренням економічного зростання, розгортанням НТР та інтернаціоналізації виробництва.

По-друге, відбувся відхід від однонаправленості переміщення капіталу з розвинутих країн у слаборозвинуті. Якщо в першій половині минулого століття переважна частина вивезення капіталу направлялась із розвинутих країн у слаборозвинуті, то після Другої світової війни зросли обсяги міграції капіталів між розвинутими країнами. Це призводить до зростання частки розвинутих країн світу у залученні іноземних інвестицій. Так, у другій половині 1990-х роках 80% прямих іноземних інвестицій було спрямовано у ці країни. Та й з тих іноземних інвестицій, що здійснюються у країни, які розвиваються, значна частина направляється у так звані нові індустріальні країни. З розпадом СРСР і появою так званих постсоціалістичних країн з перехідною економікою частина іноземних інвестицій із розвинутих країн спрямовується у ці країни. Певна частина їх припадає і на Україну. Загальна сума іноземних інвестицій в Україну, включаючи позичковий капітал, на початок 2007 р. становила 212 млрд дол. США, які надійшли з 110 країн. Сприятливі можливості для зростання іноземних інвестицій забезпечує нова редакція Закону "Про режим іноземного інвестування", прийнятого у 1996 році. Певні умови для цього створюються і з прийняттям у 1995 р. Закону "Про промислово-фінансові групи". По-третє, особливістю міжнародного руху капіталів є зміна співвідношення його форм. З одного боку, суттєво розширився обсяг переміщення капіталів у позиковій формі. Кредити значною мірою надаються або урядом, або під його поруку. Так, наприклад, іноземні кредити Україні в декілька разів перевищують прямі іноземні інвестиції. З іншого боку, відбулися зміни у співвідношенні переміщеного капіталу за формою власності. Якщо в 1960-ті роки вивезення капіталу у країни, що розвиваються, здійснювалося переважно у державній формі, то вже через десятиліття між ними встановилася рівновага, а в подальшому почало переважати вивезення приватного капіталу. На початок XXI ст. частка недержавних форм експорту капіталу у загальній масі міжнародних потоків капіталу становить 60%, тоді як на державну форму припадає 30%, а на міжнародні фінансові організації - 10%.

По-четверте, міжнародний рух капіталів після Другої світової війни прискорив процес інтернаціоналізації господарського життя за рахунок взаємопроникнення капіталів різних країн. На основі вивезення підприємницького капіталу склалася розгалужена мережа ТНК, що включає підприємства багатьох країн. Саме ТНК у сучасних умовах виступають основним суб'єктом руху капіталів у підприємницькій формі. Це знайшло і своє теоретичне обґрунтування у комплексній моделі експорту капіталу, що називається "електричною парадигмою", одним із провідних авторів якої є Дж. Даннінг. Згідно з цією моделлю фірми здійснюють прямі інвестиції за кордоном за наявності певних передумов. По-перше, коли фірма має переваги перед іншими підприємцями в певній зарубіжній країні. По-друге, коли їй вигідніше реалізувати їх саме в тій країні шляхом організації свого виробництва, а не через експорт товарів чи надання певних відомостей. По-третє, виробничі ресурси в іншій країні будуть використані ефективніше, ніж у своїй.

Використовуючи такі умови, ТНК, по суті, створили міжнародне виробництво товарів і послуг, яке є випуском продукції материнськими компаніями ТНК та їх зарубіжними філіалами. На початок XXI ст. його обсяг оцінювався у 70% світового ВВП. По суті, на основі міжнародного руху капіталу утворилася так звана "друга економіка", під якою розуміють виробництво товарів та послуг закордонними філіями ТНК. При цьому останні зараз широко використовуються для контролю над своїми зарубіжними філіалами надання їм довгострокових кредитів і новітніх технологій. Зростання ролі ТНК у міжнародному русі капіталів привело до посилення їх монополізму у цій сфері. У 2000 р. на 100 найбільших ТНК припадало 65% іноземних інвестицій, тоді як у 1976 р. - 54%. При цьому посилюється суперництво за інвестиційні ресурси між такими центрами світової економіки, як США, ЄС та Японія.

Особливістю міжнародного руху капіталів на сучасному етапі є і посилення його політичної і воєнної спрямованості. Особливо це стосується надання кредитів розвинутими країнами та міжнародними фінансовими організаціями. Нерідко їх надання обумовлюється як політичними, так і воєнними вимогами до позичальника, відмова від яких робить одержання позики неможливим.

Міжнародна міграція робочої сили

Масова міграція населення - характерна риса життя світового співтовариства в другій половині XX - на початку XXI століть. Це переміщення людей через кордони із зміною місцепроживання зумовлене політичними, релігійними, військовими, сімейними чи іншими причинами. Воно здійснюється у різних формах - трудовій, сімейній, релігійній, туристичній. Розглянемо трудову міграцію, або міграцію робочої сили. Остання є процесом організованого чи стихійного переміщення працездатного населення з одних країн в інші з метою застосування своєї робочої сили. Міжнародна трудова міграція складається з двох взаємопов'язаних процесів: еміграції та імміграції. Еміграція - це виїзд працездатного населення з країни за її межі, а імміграція - в'їзд такого населення до країни. Виділяють також рееміграцію, тобто повернення емігрантів на батьківщину. Масштаби міжнародної міграції робочої сили зростають. Лише протягом 1970-2008 років число в межах світової економіки робочої сили, що мігрувала, зросло у 2,5 рази. На початку XXI ст. мігрантом є кожен 35-й житель планети. В Україні, за оцінками, кожен п'ятий працездатний застосовує свою працю за кордоном. У процеси міжнародного трудового обміну на початок XXI ст. було втягнуто 105 країн світу, і нараховувалось майже 204 млн мігрантів з економічних причин.

Міжнародна міграція робочої сили зумовлена різними причинами - політичними, релігійними, національними, расовими, сімейними та ін. Головними причинами залишаються економічні.

Це, насамперед, нерівномірність економічного розвитку різних країн, що зумовлює неспівпадання попиту на робочу силу з її пропозицією у різних регіонах світової економіки.

Однією з найважливіших причин міжнародної трудової міграції є відмінності у рівнях заробітної плати. А вони дуже значні у країнах

Схема 3. Причини міжнародної міграції робочої сили

рух капітал міжнародний міграція

розвинутих і тих, що розвиваються. Заданими Організації Об'єднаних Націй з промислового розвитку розрив у погодинній заробітній платі названих груп країн у машинобудуванні становить 7 разів, у текстильній промисловості - майже 19 разів. Оплата праці в США перевищує її рівень в Україні у 12 разів, у Франції - у 9 разів, у Великій Британії і Німеччині - у 8 разів. Саме висока зарплата в розвинутих країнах і є тим мотивом, що примушує мільйони працівників із слаборозвинутих країн мігрувати на заробітки. Важливою причиною міграції робочої сили є безробіття. В більшості країн, що розвиваються, воно має хронічний характер. Це і штовхає найактивнішу частину працівників шукати роботу за межами своєї країни, насамперед у благополучних розвинутих країнах.

Суттєво впливає на міжнародну трудову міграцію інтернаціоналізація господарського життя. В другій половині XX ст. її процеси прискорились, що проявилось у посиленні міжнародного руху капіталів, створенні регіональних інтеграційних об'єднань країн, поглибленні глобалізаційних тенденцій у світовій економіці, зростанні ролі ТНК. Останні, здійснюючи інвестиції, надаючи технічну допомогу країнам, де розміщені їх філіали, нерідко направляють туди і кваліфіковану робочу силу для організації і налагодження свого виробництва.

Важливою причиною міжнародної трудової міграції є демографічна ситуація у світі. Нинішній стан розвитку світової економіки характеризується погіршенням демографічної ситуації. В економічно розвинутих країнах темпи приросту населення суттєво скоротились. Одночасно відбувається процес скорочення працездатного населення, що породжує дефіцитність робочої сили. У країнах, що розвиваються, відбуваються протилежні процеси. Темпи приросту населення в них високі, що приводить до суттєвого збільшення працездатного населення, а отже, і пропозиції робочої сили. Рівень економічного розвитку цієї групи країн не дає змоги забезпечити їх повну зайнятість, що і зумовлює міграцію робочої сили з цієї групи у високо-розвинуті країни.

Міжнародна міграція робочої сили здійснюється у різних формах:

1) неповоротна, коли мігранти змінюють місце проживання і залишаються назавжди в країні, що їх приймає;

2) тимчасова, за якої мігрант перебуває у країні певний період часу (як правило, від 1 до 5 років) і повертається до країни, з якої виїхав;

3) сезонна, коли мігрант перебуває у країні до 1 року на період якихось сезонних робіт (наприклад збирання фруктів);

4) маятникова, або човникова, коли мігрант щоденно переїжджає на місце роботи з однієї країни в іншу. Вона характерна для прикордонних регіонів. Таких працівників називають фронтальєрами;

5) нелегальна, за якої в'їзд до країни з метою пошуку роботи відбувається з порушенням міграційного законодавства.

Специфічною формою міжнародної трудової міграції є так званий "відплив умів", тобто міжнародна міграція висококваліфікованих працівників - вчених, обдарованих працівників мистецтва та ін. За даними експертів секретаріату ЮНКТАД, міграція спеціалістів за післявоєнний період сягала 2 млн осіб. Якщо в 60-ті роки минулого століття щорічно мігрували ЗО тис. спеціалістів, то у 1980-ті роки - 70 тис. Тільки з України протягом 1990-х років виїхало за кордон декілька тисяч наукових працівників, значна частина з яких залишилася на постійне місцепроживання. Це втрата інтелектуального потенціалу, що негативно позначається на розвитку країни, бо, за висловом відомого американського вченого П. Друкера, справжнім капіталом розвинутої економіки є знання, а працівники інтелектуальної праці стали тим прошарком, що визначає цінності та норми суспільства.

Міжнародна міграція робочої сили здійснюється за 5 основними напрямками. По-перше, із країн, що розвиваються, в економічно розвинуті країни, передусім у США і Канаду, Західну Європу та нафтодобувні країни Західної Азії. Так, загальна чисельність іммігрантів у США на середину 1990-х роках становила 11 млн осіб. У країнах Західної Європи їх було понад 20 млн.

По-друге, міграція в межах економічно розвинутих країн. Це зумовлено насамперед інтеграційними процесами між цими країнами. Так, у країнах ЄС, по суті, немає перешкод для вільного переміщення робочої сили.

По-третє, трудова міграція здійснюється між країнами, що розвиваються. Рівень їх економічного розвитку суттєво відрізняється, що і спричиняє міграцію робочої сили із найбідніших країн до країн з вищим рівнем економічного розвитку і життя.

По-четверте, міжнародна міграція робочої сили здійснюється із постсоціалістичних країн в економічно розвинуті країни. Реформування командної економіки у більшості країн цієї групи привело до суттєвого зниження зайнятості і рівня життя, що і зумовило відтік з них робочої сили. Це стосується і України. Після одержання самостійності і розгортання кризових явищ почався відтік робочої сили переважно в такі країни, як Італія, Німеччина, Польща. Лише в Португалії, за оцінками, працюють близько 300 тис. українців, переважна частина яких - нелегально.

По-п'яте, відбувається міграція кваліфікованих спеціалістів та наукових працівників із розвинутих країн у країни, що розвиваються. Цей напрям міграції пов'язаний із міграцією капіталів та розширенням сфери діяльності ТНК.

Особливістю міжнародної трудової міграції кінця XX - початку XXI століть є суттєве зростання серед мігрантів кількості осіб з високим рівнем освіти і професійної кваліфікації. Цьому сприяв і розпад СРСР, після якого значне число таких працівників з Росії, України та інших країн - членів СНД почали виїздити на роботу в США і Західну Європу. Це зумовлено, по-перше, великою різницею в рівні оплати праці спеціалістів у розвинутих та інших країнах і умовах праці, а, по-друге, прагненням розвинутих країн залучити їх у свою економіку, заощадивши значні кошти на їх підготовці.

Міжнародна трудова міграція приводить до формування міжнародного ринку робочої сили. Це система відносин, які виникають між державами щодо узгодження попиту і пропозиції світових трудових ресурсів, умов формування і використання робочої сили, її оплати і соціального захисту. Він формується двома шляхами. З одного боку, через міжнародну міграцію робочої сили, а з іншого - через об'єднання національних ринків у результаті економічної інтеграції. Міжнародний ринок праці включає декілька сегментів. Перший охоплює відносно постійно зайняту робочу силу, яка характеризується відносно високим рівнем кваліфікації і заробітної плати. Другий сегмент включає робочу силу, яку складають вихідці з країн із відносно низьким рівнем економічного розвитку. Висококваліфіковані спеціалісти (наукові працівники, інженери, програмісти і ін.) формують третій сегмент. Найхарактернішою особливістю цього ринку нині є активне розширення нових форм зайнятості, що роблять ринок гнучким. Цей процес отримав назву флексибілізації ринку праці.

Розглянемо економічні наслідки міжнародної міграції робочої сили. Вони неоднозначні як для країн, що приймають мігруючу робочу силу, так і для тих, з яких робоча сила емігрує. Для першої групи країн позитивними наслідками є:

1) підвищення конкурентоспроможності їх товарів, бо використання робочої сили іммігрантів, що оплачується, як правило, нижче вітчизняних працівників, зменшує витрати виробництва;

2) зростає попит на товари та послуги, насамперед, невисокої якості, які місцеве населення, як правило, не купує;

3) досягається економія на витратах підготовки кваліфікованої робочої сили;

4) заповнюються вакансії робочих місць із шкідливими і важкими умовами праці, які місцеве населення на заповняє, але які мають важливе значення для економіки і соціальної сфери;

5) іммігранти відіграють роль амортизатора у період економічних спадів, оскільки їх звільняють з роботи першими;

6) досягається економія на пенсійних витратах, бо іноземна робоча сила пенсіями не забезпечується.

До негативних наслідків імміграції робочої сили можна віднести посилення конкуренції на внутрішньому ринку праці країн, які ввозять робочу силу, і відповідне зниження заробітної плати, що приводить до загострення соціальних суперечностей у країні. Прикладом є ті погроми, що були вчинені в місцях поселення іноземних працівників у Німеччині наприкінці 1990-х роках і у Франції на початку XXI ст. Суперечливими є і наслідки для країн, з яких робоча сила емігрує. Позитивними є такі моменти:

1) збільшуються доходи вільноконвертованої валюти у країнах - експортерах робочої сили. Значну частину зароблених доходів іноземні працівники (насамперед, сезонні і тимчасові) відправляють у країни, з якої вони виїхали. Це суттєво збільшує надходження вільно конвертованої валюти. Протягом 1970-2005 років обсяги надходження грошових переказів у світі (переважно з розвинених держав у країни, що розвиваються) зросли у 13 разів, а кількість мігрантів - у 2,3 рази. Лише у 2008 р. офіційні грошові перекази до країн, що розвиваються, становили 433 млрд дол., що значно більше за обсяги міжнародної технічної допомоги цим країнам і майже дорівнює обсягам залученого капіталу у формі прямих інвестицій. За оцінками, мігранти з України щорічно надсилають в Україну понад 25 млрд дол;

2) зменшується напруженість на внутрішньому ринку праці;

3) підвищується кваліфікація за рахунок роботи за кордоном на підприємствах з високим рівнем техніки і технології.

Суттєвим негативним наслідком є те, що еміграція кваліфікованих кадрів звужує потенційні можливості економіки країн - експортерів робочої сили і збільшує їх витрати на підготовку такої робочої сили.

Размещено на Allbest.ru