Чинники активізації зовнішньої політики Індії на Близькому Сході

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чинники активізації зовнішньої політики індії на Близькому Сході

Полещук Т.Ю.

Політика Індії на Близькому Сході пройшла тривалий шлях розвитку. Зовнішньополітичний курс Нью-Делі в регіоні наштовхувався на необхідність пошуку рівноваги між абсолютно різними за своїми культурними та політичними традиціями державами, що тривалий час стримувало розвиток двосторонніх відносин із рядом країн. І лише в останній час політика Індії на цьому напрямі вийшла на якісно новий рівень, зробивши її важливим і впливовим гравцем в близькосхідному регіоні.

Вивченню відносин Індії із державами регіону присвячено значну увагу в закордонній науковій думці, перш за все - з боку індійських науковців та наукових центрів. У цьому списку варто відзначити таких науковців як М. Сангіта [1], С. Прадхан [2], П. Кумар [3] тощо. Так, Махапатра Сангіта в своїй роботі «India's Relationship with Arab Countries» детально розглядає історичний розвиток відносин Індії із державами регіону [1]. В роботі П. Кумара «India's Energy Requirements, Natural Gas and the Persian Gulf» [3] проаналізовано економічні та енергетичні складові у відносинах Індії з державами Перської затоки. Цікаве геостратегічне бачення цілей Індії в регіоні можна зустріти в роботі «Long Term Challenges of Indian Foreign Policy: The Gulf and West Asia» Раніта Гупти [4], в якій автор пише про боротьбу між КНР та Індією за посилення свого впливу на Близькому Сході. Загалом, можемо констатувати досить значний рівень вивченості даної проблеми в індійській науковій думці, меншою мірою - в арабській, іранській та ізраїльській науковій літературі. Вітчизняних досліджень з обраної нами тематики практично немає, що робить необхідним вивчення цього важливого феномену сучасних міжнародних відносин, особливо в умовах активізації української зовнішньої політики в регіоні Перської затоки та враховуючи можливість перейняття індійського досвіду у налагодженні двосторонніх відносин з сусідніми країнами, де проживає значна кількість громадян-мігрантів.

Зовнішня політика Індії в регіоні Перської затоки та особливості двосторонніх відносин Індії з окремими країнами регіону досить добре досліджені індійськими науковцями. Більшість робіт присвячені енергетичному та економічному факторам відносин держав, які також розглядаються в статті. Однак поза увагою залишається геостратегічний та безпековий чинники, які розглянуті автором в якості важливого стимулу посилення присутності Індії в регіоні.

Автор статті намагається дослідити основні фактори зростанні ролі країн Перської затоки в зовнішньополітичній діяльності Індії в їх взаємозалежності та виділити ключові детермінанти, які наразі впливають на політику Індії в регіоні.

Основними факторами активізації політики Індії на Близькому Сході стали інтереси Індії в енергетичній сфері, геостратегічні цілі та внутрішні причини, які спричинені, в першу чергу, значною трудовою міграцією індійського населення до країн регіону. Детальний розгляд цих факторів та передумов, що забезпечили посилення позицій Індії, є важливою умовою для повноцінного вивчення цього вектору зовнішньої політики Індії.

Протягом 1950-х і 60-х років, Індія намагалася налагодити міцні зв'язки з арабськими країнами, перш за все з Єгиптом. Мотиви такого курсу були пов'язані із головною зовнішньополітичною детермінантою Індії - прагненням розвинути та очолити Рух неприєднання. Перший прем'єр- міністр Індії Джавахарлал Неру і президент Єгипту Гамаль Абдель Насер мали вирішальне значення у створенні цього політичного об'єднання. Логічним продовженням зазначеного вектору індійської політики в регіоні була підтримка арабських держав в арабо-ізраїльському протистоянні. І під час Суецької кризи 1956 року, і під час шестиденної війни 1967 року Індія виступала з критикою дій Ізраїлю, що не могло не вплинути на розвиток двосторонніх відносин із цією країною. Під тиском Єгипту та арабських країн Індія погодилася не запрошувати Ізраїль на Бандунзьку конференцію і виключити Ізраїль з Руху неприєднання. А дипломатичні відносини між державами були повністю нормалізовані тільки після завершення холодної війни [1, с. 21-55].

Відносини Індії з країнами регіону різко погіршилися після того, як в 1970-х роках арабські країни і Іран надали підтримку Пакистану у зв'язку з кризою в Кашмірі. Це оголило складну дилему, яка стояла перед Індією в її близькосхідній політиці і яка стримувала розвиток відносин із країнами регіону - на Близькому Сході існувало кілька центрів сили, що боролися між собою і цим самим не дозволяли розвивати відносин із всім регіоном, а фактор Пакистану робив позиції Індії дуже нестійкими. До таких чинників у 1973 році додався нафтовий шок, після якого Індія стала сильно залежною від енергоресурсів країн регіону.

Така економічна детермінанта вимагала абстрагуватися від політичної складової відносин Індії із державами регіону і як наслідок в наступні роки відносини Індії з регіональними акторами нормалізувалися і торгівля з державами регіону почала процвітати.

У політичному плані в 1960-1970-х роках Індія була в дуже невигідному становищі для посилення свого впливу на Близькому Сході. Конфлікт з КНР у 1962 році продемонстрував вразливість Індії і фактично зняв з порядку денного будь-які питання щодо активної політики в інших регіонах світу. Тривалий час близькосхідна політика Індії в зводилася до голосних антиімперіалістичних та анти ізраїльських заяв, а по суті політика Індії лише сприяла посиленню ролі США в регіоні.

Перехід Індії від фрагментарної і ситуативної політики на Близькому Сході до продуманої стратегії, направленої на забезпечення інтересів країни в регіоні, відбувся тільки після розпаду біполярної системи і співпав із кількома важливими для Індії питаннями. В 1991 році до влади в Індії прийшов уряд Нарасімхи Рао, котрий відійшов від сорокарічної політики обмеження відносин з Ізраїлем і встановив повноцінні дипломатичні відносини із країною [2]. Маргіналізація Організації визволення Палестини на чолі з Ясіром Арафатом після підтримки окупації Кувейту режимом Саддама Хусейна дозволила Індії, починаючи із 1992 року, вивести відносини з Ізраїлем на новий рівень. І хоча Нью-Делі час від часу виступає з засудженням ізраїльських операцій в секторі Газа та на Західному березі річки Йордан, однак така критика зараз є значно поміркованішою [5]. За рахунок цього арабо-ізраїльське протистояння перестало бути перешкодою для розвитку відносин Індії з обома сторонами конфлікту. Більше того, арабські держави (які теж стали займати менш активну позицію в конфлікті) не висловилися проти встановлення тісних відносин Індії з Ізраїлем, і навіть Іран, який має з Індією дуже давні традиції близьких і взаємовигідних відносин, змирився із індійсько-ізраїльським співробітництвом і продовжив розвивати власні відносини з Нью-Делі автономно від політики Індії щодо інших держав в регіоні [2].

Інша важлива подія 1991 року - це згадувана окупація Кувейту та операція «Буря в пустелі». Позиція Індії в цьому конфлікті вразила не тільки західні держави, але і лідерів арабських країн, оскільки Нью-Делі відмовився засуджувати дії Іраку і не надав офіційних пояснень такої пасивної позиції [2]. Такий крок більшість західних держав засудили, однак саме з цього часу можна говорити про початок нової політики Індії в регіоні - політики, що має на меті розвивати відносини із всіма державами регіону, незалежно від внутрішніх протиріч.

Лібералізація економіки Індії в 1990-х роках не тільки дала поштовх для економічного розвитку країни. Розвиток промисловості та демографічне зростання значно збільшили обсяги споживання нафти Індією. Тому цілком логічним процесом було зростання частки близькосхідних держав, передусім з субрегіону Перської затоки, в імпорті Індії, що і було запорукою зростання торгівельного балансу сторін. Знаковою подією, яка продемонструвала вихід відносин Індії з близькосхідними країнами став візит короля КСА Абдалли до Індії та КНР у 2006 році [4]. Цей візит був демонстрацією зближення Саудівської Аравії із провідними азійськими державами і розглядався як визнання грандіозних перспектив розвитку торгівлі КСА та інших аравійських монархій з Індією. Особливо актуальною є остання теза у зв'язку із зростанням енергетичної самостійності США. Оскільки Сполучені Штати все менше зацікавлені в підтримці стратегічних відносин із близькосхідними державами для забезпечення власної енергетичної безпеки, утворюється політичний вакуум. Логічним буде, якщо його заповнять держави із зростаючими об'ємами споживання нафтопродуктів, що підвищує і інтерес самих держав регіону у диверсифікації нафтового експорту.

Економічні детермінанти активізації близькосхідного вектору зовнішньої політики Індії найзручніше продемонструвати з допомогою абсолютних та відносних даних торгівлі Індії із державами регіону. Для початку розглянемо зростання залежності / зацікавленості Індії щодо нафти. В 1996 році Індія імпортувала нафти на суму11.5 млрд. дол. (і експортувала нафти на суму 0, 5 млрд. дол.) при загальному обсязі зовнішньої торгівлі країни 72.6 млрд. дол. У 1998 році ці показники склали відповідно 8 і 75, 5 млрд. дол. Починаючи з 1998 року споживання і імпорт Індією нафти збільшувався в усі роки (окрім 2001 та 2009 року, коли спостерігалося незначне зниження імпорту). Станом на 2012 рік Індія імпортувала нафти на суму майже 173 млрд. дол. при загальному товарообігу 795 млрд. дол. [6].

Помітно, що за 15 років Індія в десять разів збільшила обсяги своєї зовнішньої торгівлі, що відображає не лише відкриття та лібералізацію індійської економіки, але і грандіозний і швидкий економічний ріст (який втім не такий уже і грандіозний на фоні КНР). Проте ріст споживання енергоресурсів відбувається ще швидшими темпами і збільшився в 15 разів в порівнянні з 1996 роком та в 21 раз в порівнянні з 1998 роком. Як бачимо, індустріалізація Індії, збільшення кількості населення на майже 200 млн осіб за вказаний проміжок часу, а також не найбільша економність індійських автівок спричиняють над швидке зростання споживання найти (обсяги споживання подвоюються кожні 3-4 роки).

Із вказаної суми імпорту енергоносіїв в 172, 8 млрд. дол. з району Перської затоки імпортувалося в 2012 році нафти на 104 млрд. дол., тобто понад 60% від всього індійського імпорту. 28 млрд. дол. припадає на Саудівську Аравію, 19 млрд. дол. - на Ірак, 15, 7 млрд. дол. - на Кувейт, 14, 6 млрд. дол. - на ОАЕ, 11, 7 млрд. дол. - на Катар, 11, 5 млрд. дол. - на Іран [6]. Однак ці дані не можна вважати основним критерієм для визначення ваги тієї чи іншої країни Перської затоки в зовнішній політиці Індії з тієї причини, що вказаний розподіл не коригується із загальними показниками торгівлі Індії з вказаними країнами. Нафта є домінуючим пунктом взаємної торгівлі лише в декількох випадках, а із рядом країн регіону Індія має більш складну структуру торгівельних контактів.

У цьому регіоні працює більше 6 мільйонів громадян та вихідців із Індії, а Дубаї за розміри індійської діаспори часто називають п'ятим індійським мегаполісом. Переважна більшість цієї діаспори потрапила в регіон в якості простих будівельників та робітників, однак формування повноцінної діаспори спричинило встановлення більш тісних торговельно-економічних відносин аравійських монархій із Індією. Індійське населення в цих країнах формує попит на товари з Індії та сприяє налагодженню контактів між малим та середнім бізнесом країн. А з іншого боку кілька аравійських монархій вже давно досягнули успіхів в диверсифікації своєї економіки, і як результат частка нафти в експорті ОАЕ, наприклад, знизилася із понад 75% в 1970-ті роки до 30% останнім часом, а поряд із видобутком найти в країні працює кілька величезних заводів, чия продукція користується популярністю і в Індії (наприклад, алюміній із заводу в Дубаї, який за обсягами виробництва вдвічі перевищує Запорізький) [8].

ОАЕ в загальному товарообігу Індії займає друге місце станом на 2012 рік, на Емірати припадає 9% зовнішньої торгівлі Індії (71, 7 млрд. дол.). Із цих показників ми бачимо, що імпорт нафти Індією в товарообігу з ОАЕ становить лише 20%. Більше того, імпорт із ОАЕ становить 35, 8 млрд. дол., а експорт - 35, 9 млрд. дол., що демонструє позитивне сальдо балансу із цією країною. Інакшу картину спостерігаємо у випадку із КСА [9]. На Саудівську Аравію, яка є лідером із поставок нафти до Індії, припадає вдвічі менше - 4, 6%, що робить її четвертим за обсягом торгівельним партнером Індії. Загальний обсяг товарообігу Індії та КСА в 2012 році становив 36, 7 млрд. дол., з них 31 млрд. - імпорт в Індію, з них 28 млрд. дол. - імпорт нафти, тобто 76, 3%. Далі йдуть Ірак, Кувейт, Іран та Катар, які займають з десятого по двадцять перше місця [6]. В їхньому випадку співвідношення імпорту- експорту подібне до саудівсько-індійської торгівлі, тобто імпорт Індією нафти превалює в двосторонній торгівлі. На основі цього можемо говорити про те, що тільки із однією країною регіону Індія змогла розвинути дійсно рівноправні торгівельні відносини, передумовами для чого були з однієї сторони інтерес Індії в нафті з Еміратів, а з іншого - трудова міграція з Індії до ОАЕ. У випадку решти країн Аравійського півострову Індія досі не вийшла за рамки одностороннього імпорту енергоресурсів. Однак така ситуація компенсується політичними зусиллями, які ми коротко розглянемо далі.

Політичні відносини Індії із країнами Близького Сходу варто розглядати одночасно і через призму економічного детермінізму, і з огляду на необхідність розширення свого геополітичного впливу внаслідок значного економічного зростання та політичного посилення Індії. Наочною демонстрацією пожвавлення політичних відносин Нью- Делі з близькосхідними країнами буде короткий список основних візитів на найвищому рівні між сторонами. Тут варто згадати візити іранських президентів Рафсанджані (1993 рік) і Мохаммеда Хатамі (2003 рік), короля Саудівської Аравії Абдулли (2006 рік), президента Сирії Башар аль-Асада (червень 2008 року), президента Єгипту Хосні Мубарака (листопад 2008 року), еміра Кувейту аль-Ахмад аль-Джабар аль-Сабаха (червень 2006 року), наслідного принца Бахрейну Салман бін Хамад аль- Халіфа (березень 2007 року та травень 2012 року), президента Алжиру Абдельазіза Бутефліки (січень 2001 року) і еміра Катару Хамад бен Халіфа аль-Тані (квітень 1999 року, травень 2005 року і квітень 2012 року). Три з цих лідерів, Хатамі, Абдулла і Бутефліка, були удостоєні честі бути головними гостями в урочистостях з нагоди Дня Республіки [10]. З нещодавніх візитів окремо варто відзначити візит Прем'єр-міністра Індії Нарендри Моді до ОАЕ, який відбувся 17-18 серпня 2015 р., при чому - вперше за останні 34 роки. На фоні зростаючих протиріч Індії з Пакистаном, який вирішив надіслати свої війська до складу Арабських Об'єднаних Сил в Ємені, та індійських планів покращення відносин з Ізраїлем, цей візит свідчить про збільшення пріоритетності регіону у зовнішній політиці Індії [11].

Разом з тим, така різноманітна по двостороннім векторам динаміка політичних контактів демонструє значну увагу сторін одна до одної, а також негласне визнання того факту, що Індія не надає переваги жодній державі Близького Сходу і розвиває відносини із усіма сторонами незалежно від їхніх відносин між собою.

Поряд із економічними міркуваннями та прагматичною необхідністю Індії в нафті з Перської затоки важливим є геостратегічний фактор посилення уваги Індії до Близького Сходу. Виведення військ США із Іраку в поєднанні із регіональним зовнішньополітичним курсом Обами демонструють, що США якщо не йдуть із регіону, то принаймні значно зменшують свою присутність і вплив у ньому. Такий процес іде не дуже гладко і не завжди радо сприймається у США. Основна причина цього - неуспішна політика Обами щодо іранської ядерної проблеми. Прагнення мирним шляхом врегулювати цю проблему викликає незадоволення союзників США в регіоні, які відчувають пряму загрозу своїй національній безпеці. Результатом цього стало псування відносин США із Ізраїлем та Саудівською Аравією, що наклалося на проблеми в відносинах із Туреччиною та Єгиптом. У 2015 році ці тенденції проявилися ще більш гостро в умовах посилення позицій ІДІЛ та створення міжнародної коаліції з протидії цій терористичній організації.

Це створює сприятливі умови для витіснення впливу США іншими гравцями. Провідну роль в цьому процесі на себе може взяти КНР, що продовжує реалізовувати свою стратегію «нитки перлин» та активно розвиває відносини з державами регіону поряд із посиленням власних позицій в Центральній Азії. Ініціатива Індії із створення нафтопроводу Іран - Пакистан - Індія, який просувається з перемінним успіхом, має як економічну, так і політичну вагу (оскільки проведення газопроводу вимагає нормалізації відносин із Пакистаном і посилення мало контрольованих районів племен на півдні Пакистану).

Забезпечення власної енергетичної безпеки вимагає від Індії (як і від КНР і свого часу від США та Британської імперії) активної безпекової політики, а краще - військової присутності. В 2008 році Індія та Катар підписали оборонну угоду про взаємну допомогу в разу зовнішньої агресії [12]. І хоча конкретизації типу та джерела такої агресії немає, ця угода дозволяє Індії посилити військову присутність в Катарі, що видається дивним з огляду на наявність в цій країні великої військової бази США.

Із Саудівською Аравією оборонну угоду Індія підписала лише в 2014 році, однак імовірно, що її умови, які наразі не розголошуються, були обговорені ще під час візиту М. Сінгха в Ер-Ріяд в 2010 році. Доказом ефективності такого співробітництва є депортація із

КСА до Індії осіб, які підозрювалися в Індії в тероризму в 2008 році. Окрім того, Індія бере регулярну участь в боротьбі проти піратства в районі Баб-ель-Мандебської протоки, а також в патрулюванні Аравійського моря. Ці елементи безпекової політики звичайно поступаються китайському підходу розбудови ряду військових баз вздовж маршруту транспортування нафти і тим більше американській безпековій політиці в регіоні, однак згода сторін на розвиток співробітництва в цій сфері свідчить про взаємну зацікавленість в поглибленні відносин і в створенні міцного політичного і безпекового фундаменту для двосторонньої торгівлі.

Таким чином, протягом останніх років Індія якісно змінила свою зовнішньополітичну стратегію щодо Близького Сходу, остаточно порвавши із упередженнями часів «холодної війни». Прагматичний підхід до двосторонніх відносин із державами регіону і розвиток економічних відносин незалежно від проблем в відносинах між державами регіону дозволили Індії отримати додаткові джерела енергоресурсів для свого активного промислового зростання. Енергетичний фактор пожвавлення близькосхідного вектору зовнішньої політики Індії є головним, що видно із абсолютних даних споживання енергоресурсів. Однак побічними функціями зовнішньої політики Індії в регіоні є покращення геостратегічного положення Індії, заповнення утвореного вакууму сили, недопущення одностороннього посилення КНР в регіоні тощо. Разом ці фактори створюють складний комплекс стимулів для розгляду Західної Азії Індією як одного з пріоритетних векторів своєї зовнішньої політики.

зовнішньополітичний індія арабський перський

Список використаних джерел

1. Sangeeta M. India's Relationship with Arab Countries / M. Sangeeta // Jabber Club, June 18, 2008. - P.21-55.

2. Pradhan S. R. India and the GCC: An Economic and Political Perspective / S. R. Pradhan // Strategic Analysis, 2010. - Vol.34:1. -P.93-103.

3. Kumar P. !ndia's Energy Requirements, Natural Gas and the Persian Gulf / P. Kumar // India, Global Powers and West Asia: Political and Economic Dynamics // Ed. by A. Anwar. - New Delhi: New Century Publications, 2011. - P.175-190.

4. Ranjit G. Long Term Challenges of Indian Foreign Policy: The Gulf and West Asia / G. Ranjit // Presentation delivered at Jamia Millia Islamia. - New Delhi, March 14, 2012. [Electronic resource]. - Rezhym dostupu: http://www.mei.edu/sites/default/files/publications/Ranjit%20 Gupta.pdf.

5. Mushtaq H. India-Israel Relations: Towards Strategic Cooperation / H. Mushtag [Electronic resource]. - Rezhym dostupu: http://www.mei. org.in/documentsettings/pdf/357_pdf.pdf.

6. Ministry of External Affairs. Annual report 2011-2012. - New

Delhi: Ministry of External Affairs [Electronic resource]. - Rezhym dostupu: http://mea.gov.in/Uploads/PublicationDocs/19337_annual-report-2011-2012.pdf.

7. India's importance in the Middle East [Electronic resource]. - Rezhym dostupu: http://warontherocks.com/2014/04/indias-growing- strategic-importance-to-the-middle-east-and-persian-gulf/.

8. UAE Economy on the CIA World Factbook [Electronic resource]. - Rezhym dostupu: https://www.cia.gov/library/publications/ the-world-factbook/geos/ae.html#Econ.

9. Barmon. Indo-UAE Trade Registers Growth of 300% in Last Five Years // Corporate Press Releases (India) Daily News [Electronic resource]. - Rezhym dostupu: http://pib.nic.in/newsite/erelease.

10. Pradhan S. India's Economic and Political Presence in the Gulf - A Gulf Perspective / S. Pradhan // Dubai: Gulf Research Centre, 2009 [Electronic resource]. - Rezhym dostupu: http://www.cftni.org/ monograph-indias-growing-role-in-the-gulf.pdf.

11. Ali Khan M. A. PM Modi's UAE visit indicates change in India's Gulf policy / M. A. Ali Khan // The Times of India. - 23 August, 2015. [Electronic resource]. - Rezhym dostupu: http://timesofindia.indiatimes.

12. Herbert-Burns R. Indian Ocean Rising: Maritime Security and Policy / R. Herbert-Burns [Electronic resource]. - Rezhym dostupu: http://www.stimson.org/images/uploads/research-pdfs/Book_IOR_2.pdf.

Размещено на Allbest.ru