Роль адаптації земельного законодавства до європейських стандартів на досвіді країн Балтії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль адаптації земельного законодавства до європейських стандартів на досвіді країн Балтії

Коритнюк Н.М., старший викладач кафедри теорії та історії держави і права

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки

Анотація

У статті аналізується історія земельно-правового регулювання країн Балтії. Приділено увагу дослідженню та наслідкам проведених земельних реформ.

Ключові слова: земельна реформа, Європейський Союз, земельні відносини.

Аннотация

В статье анализируется история земельно-правового регулирования стран Балтии. Уделено внимание исследованию и последствиям проводимых земельных реформ.

Ключевые слова: земельная реформа, Европейский союз, земельные отношения.

Abstract

Koritnyk N.M. The role of adaptation of land legislation to european standards on the experience of Baltic countries

This article analyzes the history of land regulation Baltic countries. Attention is paid to the research and results of the land reform.

Key words: land reform, European Union, land relations.

Постановка проблеми

Гармонізації земельного законодавства України до законодавства ЄС визначається потребами вирішення стратегічних зовнішньополітичних завдань української правової політики. З посиленням процесів глобалізації, активізацією зовнішньої торгівлі, становленням глобального інформаційного співтовариства дослідження процесів гармонізації національних законодавств стали актуальними для більшості сучасних держав.

Земельна реформа України активізувала вивчення досвіду реформування земельних відносин в інших країнах. Отже, автор поставив собі за мету дослідити основний зміст правового регулювання земельних відносин, концептуальні засади та наслідки земельних реформ у Латвії, Литві та Естонії.

Зазначені обставини обумовлюють актуальну необхідність дослідження теоретичних, практичних та перспективних аспектів методологічного, гносеологічного та функціонального потенціалу гармонізації земельного законодавства України до законодавства ЄС.

Стан наукового дослідження. В українській історичній та правовій науці питання інтеграції країн Балтії до ЄС не досліджувались. В зарубіжних країнах наукових досліджень із згаданої тематики також мало, проте слід відмітити наукову роботу фінських науковців, які створили колективну працю за загальною редакцією К. Ліухто «Країни Балтії та інтеграція у Європейський Союз». В монографії досліджено лише початковий етап процесу інтеграції Латвії, Литви та Естонії до ЄС, останньою подією у дослідженні є подання заявок на вступ вищезазначеними країнами [4]. Науковців висловили думку про те, що країни Балтії найшвидше серед країн Центральної та Східної Європи змогли подолати перехідний первинний шлях інтеграції до ЄС [9].

В контексті тематики підрозділу слід також згадати колективну монографію німецьких науковців К. Малфієта та В. Кейгнаерта, які опублікували наукову роботу під назвою «Країни Балтії у розширенні Європейського Союзу», в які автори досліджували процес інтеграції Латвії, Литви та Естонії в період з 1991 по 1998 роки [1]. Дана робота присвячена аналізу подій процесу інтеграції з позиції виконання вимог Копенгагенських критеріїв членства у ЄС.

Проте зазначимо, що суттєвим недоліком даних наукових робіт є відсутність аналізу періодизації процесу інтеграції країн Балтії, а також відсутність аналізу рішень самітів Ради ЄС як важливого джерела у дослідженні цього процесу.

Виклад основного матеріалу

Проблема гармонізації земельного законодавства країн Балтії до законодавства ЄС може стати доктринальною базою, основою зростання для нових фундаментальних і прикладних напрямків розвитку правової науки України.

Найбільш послідовними серед країн колишнього Радянського Союзу є земельні реформи, проведені в країнах Балтії. Цілі їх визначені на законодавчому рівні досить чітко. Так, уже в 1989 р. в постанові Ради Міністрів Естонської РСР «Про первинні заходи щодо розвитку селянських господарств» говорилося: «державна сільськогосподарська політика та примусова колективізація 1947-1950 рр. завдали значної шкоди сільському господарству Естонії (в Законі

«Про хутірське господарство» 1988 р. підкреслюється, що метою його діяльності є не лише ведення сільськогосподарського товарного виробництва, а й формування відповідної естонським традиціям життя на селі. У цьому ж Законі (ст. 17) вперше (зі всіх країн колишнього Союзу), було встановлено, що майно колгоспів і радгоспів ділиться на частки і всім працівникам сільськогосподарського підприємства буде нараховуватися (відповідно до їх часток) певний відсоток прибутку підприємства, і отримати свою частку в натурі зможе лише той, хто захоче відділитись для створення хутірського господарства. Аналогічна норма з'явилася потім у російському законі і в ряді законів про селянські господарства інших країн СНД.

Наскільки оперативно і в той же час послідовно і поетапно проводилося правове забезпечення аграрної реформи, видно на прикладі Латвії.

Початок перетворень в сільському господарстві в Латвії був проголошений постановою Верховної Ради Латвії «Про аграрну реформу в Латвійській Республіці» від 13 червня 1990 р. Вона визначала основні цілі і зміст підготовки реформи, яку треба було здійснювати за трьома напрямками: земельна реформа, реформа економічних відносин і реформа управління аграрною галуззю. Зазначалося, що земельна реформа буде проводитися в два етапи; на першому земля надаватиметься тільки в користування, а на другому можна буде оформити право власності (на певних умовах) на отримані ділянки землі. Через місяць виходить Закон «Про земельні комісії», який визначає порядок формування комісій з координації та правового забезпечення робіт щодо земельної реформи в волостях (а також селищах і містах, де є сільськогосподарські землі), районах і у Верховній Раді Латвійської Республіки. 21 листопада 1990 року приймається Закон «Про земельну реформу та сільську місцевість Латвійської Республіки». Він говорить про поступову приватизацію землі, що має сприяти перебудові правових, соціальних та економічних відносин на селі, відновленню традиційного для Латвії укладу сільського життя. Закон визначає порядок надання землі у користування з правом успадкування.

Наступним кроком було прийняття 21 червня 1991 Другого основоположного акта - Закону «Про приватизацію сільськогосподарських підприємств і риболовецьких колгоспів». Закони: «Про приватизацію землі в сільській місцевості» від 9 липня 1992 р., «Про індивідуальне (сімейне) підприємництво, селянське господарство та індивідуальну трудову діяльність» від 8 січня 1992 р.,

Постанова Ради Міністрів Латвійської Республіки від 26 жовтня 1992 р. «Про волосні сільськогосподарські кооперативні товариства», а також Закони «Про приватизацію підприємств по переробці молока» від 19 січня 1993 р. і «Про приватизацію власності на підприємствах агросервісу» від 30 березня 1993 р. завершився процес реформування.

Основна відмітна особливість реформи в усіх трьох балтійських державах: в ході приватизації землі і майна сільськогосподарських підприємств на перше місце ставилося повернення землі і майна колишнім власникам. Так, за латвійським Законом про приватизацію землі в сільській місцевості безумовно підлягають приватизації. Для землі, яка була у власності фізичних осіб на 21 липня 1940 даний Закон виділяє два види приватизації: 1) відновлення прав на землю колишніх власників; 2) надання права власності громадянам Латвії за оплату. У першому випадку земельна ділянка (частина її) повертається в натурі, або надається рівноцінна ділянка, або виплачується компенсація.

За Законом Литовської Республіки «Про земельну реформу» також існує два способи придбання землі у приватну власність: відновлення права власності та купівля земельної ділянки. Колишні власники, що отримали землі, і працівники приватизованого сільськогосподарського підприємства мають переважне серед інших громадян право на придбання засобів цього підприємства (Закон «Про приватизацію майна сільськогосподарських підприємств»).

Прийнятий у 1992 р. Закон Естонської Республіки «Про реформу сільського господарства» регулює «повернення усуспільненого майна та надання компенсації за нього, а також реорганізацію та ліквідацію спільних господарств», під якими Закон розуміє і державні підприємства, і колгоспи, а також організації, що утворилися шляхом виділення частки із колгоспного майна. Реформа сільського господарства проводилась в два етапи: 1) встановлення часток у майні спільного господарства, 2) ліквідація або реорганізація господарства.

Слід також зазначити, що в країнах Балтії є і об'єктивні умови, які створюють передумови для можливої реалізації ідеї щодо повернення до старих порядків: за відносно недовгий період радянської влади там збереглися не тільки документи про власність на землю та майно, а й чіткі уявлення про колишню форму діяльності в сільському господарстві [5].

Як ми вже зазначали раніше, критерії членства в ЄС у 1993 році були детально описані на Копенгагенському саміті Ради ЄС. Критерії членства полягали в реалізації за такими напрямками:

1) у країні мали бути забезпечені стабільність інституцій, що гарантують демократію, верховенство закону, поважання прав людини та захист прав національних меншин (політичний критерій);

2) існування функціонуючої ринкової економіки та спроможність впоратися з тиском конкуренції й ринкових сил у межах ЄС (економічний критерій);

3) спроможність взяти на себе обов'язки членства, включаючи прихильність цілям політичного, економічного та монетарного союзів (спроможність адаптувати acquis communautaire - правові норми ЄС) [3, с. 13].

На думку В. М. Завадського, «всі ці вимоги виявилися занадто широко сформульованими та складними для виконання. По-перше, не було впроваджено чіткої системи оцінки виконання цих критеріїв, а однозначно визначити, наприклад, ступінь поважання прав людини або захист національних меншин виявляється дуже складним процесом. По-друге, критерій щодо існування функціонуючої ринкової економіки не містить конкретних показників, за якими визначатиметься ступінь його виконання. По-третє, країнам, що лише кілька років тому поновили незалежність, занадто важко буде адаптувати законодавчу базу до норм ЄС, що створювалися протягом десятиліть» [8, с. 14-15].

Як ми вже неодноразово наголошували, одним із найважливіших критеріїв членства в ЄС є адаптація національного законодавства країни-кандидата до норм положень acquis communautaire. В даному випадку мова не йде лише про певне копіювання та впровадження норм положень acquis communautaire в національне законодавство країни-кандидата, а й створення відповідних державних органів, які б забезпечували процес гармонізації права, проводили контроль за дотриманням й реалізацію цього процесу на практиці. Даний критерій членства є базисним на шляху інтеграції в ЄС, оскільки його виконання сприяє економічним та політичним перетворенням, необхідних для членства в ЄС [7, с. 389-390].

Як і в проаналізованих вище країнах, процес гармонізації національних земельних законодавств країн Балтії (Латвії, Литви та Естонії) до законодавства ЄС супроводжувався прийняттям та реалізацією урядових спеціально розроблених програм. Такі програми в країнах Балтії мали однакову назву - «Національна програма адаптації acquis сcommunautaire». Дані документи відзначались значним обсягом та змістом, в яких були чітко окреслені конкретні заходи з гармонізації розділів acquis њommunautaire в національне законодавство, а також терміни та графік виконання заходів. Якщо звернутися до цифр, то в середньому кожній із країн необхідно було адаптувати 2000 законодавчих актів. Програми передбачали кінцевий термін адаптації цих законодавчих актів 2003 рік [2, с. 13].

В Естонії для іноземців не існує жодних обмежень на придбання землі. Крім того, власники нерухомості мають переважне право на придбання ділянки, зайнятої нею. Громадяни ЄС, Норвегії, Ісландії та Ліхтенштейну можуть купувати ділянки площею до 24,7 акрів з дозволу губернатора місцевого округу [6, с. 33]. Землю можна купувати через іноземну корпорацію, проте компанія, що бажає придбати велику ділянку лісу, має бути зареєстрована в естонському комерційному реєстрі, і працювати в галузі лісового господарства чи аграрного виробництва не менше трьох років [6, с. 34].

Отже, однією з найважливіших складових частин інтеграції країн Балтії у ЄС є гармонізація законодавства. Напрямки цього процесу, як ми бачимо, охоплюють практично все правове поле. На момент вступу до ЄС країнам Балтії довелося адаптувати велику частину усього комплексу acquis communautaire. За цей час докорінні зміни торкнулися економічної, соціальної та політичної сфери життя країн. В економічному плані країнам довелося пристосовуватися до нових умов, що створювалися через впровадження загальноєвропейського торгового, фінансового та митного законодавства. За таких обставин ринок країни відкривався для безперешкодного доступу більш конкурентоспроможних товарів з ЄС, але й Латвія, Литва та Естонія мали змогу просувати свою продукцію на європейські ринки. Адаптація країною соціального, візового та трудового законодавства до правового доробку відкриває більше можливостей для працевлаштування у країнах ЄС, спрощує подорожування Європою, надає значні перспективи у навчанні. Реформування законодавства в галузі транспорту та енергетики дозволило включити цей регіон у єдину європейську мережу товарообігу. Звісно, що процес адаптації усього правового доробку Європейського Союзу у державах Балтії триватиме ще не один рік[8, с. 17].

Автором доведено, що за весь період свого існування та функціонування ЄС отримало величезний теоретичний та практичний досвід гармонізації національних законодавств країн-кандидатів в ЄС. Сам же процес гармонізації національних законодавств до норм права ЄС є одним із важливих засобів формування спільного ринку ЄС. Так, в Римському Договорі про заснування ЄС (Treaty Establishing the European Community) та Маастрихтському договорі про Євросоюз (Treaty on European Union) зазначена необхідність та механізм гармонізації національного законодавства з законодавством ЄС.

Висновки

Дослідження зарубіжного досвіду здійснення земельних реформ дозволили виділити окремі техніко-юридичні прийоми, що могли б бути впроваджені у законодавство України: приватизацію земельних ділянок виключно на конкурентних засадах із наданням певним категоріям громадян права «кредиту» («знижки» на придбання) підтримку переселення (у трудонедостатні райони, населені пункти); задоволення вимог про реституцію земельних ділянок у разі, якщо повернення земельної ділянки в натурі неможливе (аналогічний механізм може бути використаний для задоволення вимог суб'єктів права на земельну частку (пай), які були «пропущені» при паюванні); створення спеціальних квазісудових землевпорядних органів, що могли б оперативно і фахово приймати рішення щодо землеустрою; надання права управління державними землями спеціалізованим підприємствам або агентствам; розмежування земель державної та комунальної власності шляхом передачі в комунальну власність земель під об'єктами комунальної власності; запровадження оренди в силу вимог закону при фактичному використанні земельної ділянки; запровадження жорсткого оподаткування земель та ліберального оподаткування доходів, що стимулюватиме ефективне використання земель.

правовий земельний реформа балтія

Література

1. Malfiet K., Keygnaert W. Baltic States in an Enlarging European Union. - Berlin: Coronet, 1999. - 187 p.

2. National Programme for the Adoption of the Acquis (Estonia). - Tallinn: State Chancellery Office of European Integration, 2000. - Р. 13.

3. Presidency Conclusions: Copenhagen European Council (21-22 June 1993) // Bulletin of the European Communities. - 1993. - № 6. - P. 13.

4. The Baltic States and the European Union integration / edited by Kari Liuhto. - Turku: Turku School of Economics and Business Administration, 1997. - 148 p.

5. Аграрное право. Учебное пособие / Отв. ред. С. А. Боголюбов, Е. Л. Минина. - М.: Норма-ИНФРА. М., 2000-2001.

6. Європейська бізнес асоціація. В центрі уваги: права власності на землю // Земельне право України. - 2007. - № 3. - С. 33-34.

7. Завадський В. М. Європейська інтеграція країн Балтії - крок за кроком // Этнические сообщества Украины: история, современность, будущее. - Донецк, 2006. - С. 389-390.

8. Завадський В. М. Виконання країнами Балтії критеріїв членства у ЄС - досвід для України // Наука, релігія, суспільство. - 2009. - № 1. - С. 14-15, 17.

Півак К. В. Досвід країн Балтії на шляху до євроінтеграції // Вісник. - Львів, 2005. - Вип.17: Сер.: Економічна. - С. 185.

Размещено на Allbest.ru