13

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реінтеграція Криму та послаблення кримської регіональної проросійської ідентичності в контексті реалізації державної політики національної безпеки України

Гай-Нижник П.П., доктор історичних наук,

академік Української академії наук, завідувач відділу історичних студій, Науково-дослідний інститут українознавства (Україна, Київ)

Батрименко О.В., доктор політичних наук, доцент кафедри політології, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка (Україна, Київ)

Чупрій Л.В., кандидат філософських наук, доцент кафедри соціології та політології, Національний авіаційний університет (Україна, Київ)

Розглядаються загрози та виклики, що стоять перед сучасною Українською державою, зокрема військова агресія, тимчасова окупація території Автономної Республіки Крим та частини східних регіонів, нарощування військових угруповань біля кордонів України, інформаційно-психологічна війна, приниження української мови і культури, фальшування української історії тощо. Аналізуються чинники формування кримської регіональної проросійської ідентичності, зокрема активне поширення російського інформаційного продукту, ідей "русского мира", дуалізм історичної пам'яті, панування радянської топоніміки, недостатній рівень розвитку культурних індустрій, низький рівень підтримки української мови та ін. Намічаються шляхи реінтеграції Криму в контексті реалізації державної політики національної безпеки України.

Ключові слова: загрози, кримська регіональна ідентичність, загальноукраїнська ідентичність, політика національної безпеки.

На сучасному етапі розвитку Українська держава зіткнулася з загрозами та викликами, які потребують негайного вирішення. Нагадаємо, що в Стратегії національної безпеки зазначається, що найбільш актуальними загрозами для України є:

- військова агресія, участь регулярних військ, радників, інструкторів і найманців у бойових діях на території України;

- тимчасова окупація території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та дальші дії щодо дестабілізації обстановки у Балто-Чорноморсько-Каспійському регіоні;

- розвідувально-підривна і диверсійна діяльність, дії, спрямовані на розпалювання міжетнічної, міжконфесійної, соціальної ворожнечі і ненависті, сепаратизму і тероризму, створення і всебічна підтримка, зокрема військова, маріонеткових квазідержавних утворень на тимчасово окупованій території частин Донецької та Луганської областей;

- нарощування військових угруповань біля кордонів України та на тимчасово окупованій території України, у тому числі розміщення на півострові Крим тактичної ядерної зброї;

- інформаційно-психологічна війна, приниження української мови і культури, фальшування української історії, формування російськими засобами масової комунікації альтернативної до дійсності викривленої інформаційної картини світу [1].

У даному контексті для України першочерговим стратегічним завданням державної політики національної безпеки України є відновлення територіальної цілісності України та цілісності демократичних інститутів на всій її території, консолідація української політичної нації, формування загальнонаціональної ідентичності, єдності всіх громадян України і всіх регіонів України, реінтеграція тимчасово окупованих територій після їх звільнення. Для вирішення цих завдань в першу чергу необхідно створити ефективну інформаційну політику Української держави, спрямовану на постійну підтримку громадської думки про те, що окуповані території, зокрема АР Крим є невід'ємною складовою Української держави, а їх жителі - громадянами України.

Дані соціологічних досліджень чітко засвідчують що переважаюча більшість українців вважає Крим українською територією. Так, за даними фонду "Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва", 69% громадян визнають Крим як українську територію, анексовану Російською Федерацією. Лише 14% громадян визначають Крим як територію Російської Федерації. При цьому 8% із них вважають, що включення Криму до складу Росії відбулося в цілком законний спосіб, а решта 6% певні, що приєднання Кримського півострова до Росії було нелегальним. Для 10% населення України Крим - це територія, що не належить ані Росії, ані Україні, а ще 8% не змогли чітко визначити своєї позиції щодо статусу Криму [2].

Протилежну точку зору мають росіяни. За результатами всеросійського опитування, проведеного 2-5 жовтня 2015 р. аналітичним центром "Левада-центр" лише 8% росіян ставляться цілком позитивно до ідеї повернення Криму Україні; "швидше позитивно" обрали 7%; ставляться негативно до ідеї повернення Криму Україні 58% росіян, швидше негативно, ніж позитивно, до цієї ідеї ставляться 25% росіян [3]. Опитування проводилося і серед жителів Криму. За даними <ЮЖ. Україна" 82% мешканців Криму повністю підтримують анексію півострова

Росією, 11% опитаних сказали, що скоріш підтримують, а 4% висловилися проти [4]. Утім репрезентативність даного опитування викликає сумніви, позаяк в умовах жорстких репресій з боку кримської влади, коли навіть згадування про анексію Криму може привести до арешту і звинувачення в терористичній діяльності, люди бояться говорити правду.

Слід констатувати, що недалекоглядна і безсистемна політика попередньої української влади у безпековій, гуманітарній, етнонаціональній та інформаційній сфері, а іноді й пряме потурання з боку деяких можновладців щодо поширення ідей "руского міру", призвела до того, що ці шовіністичні ідеї закріпилися в масовій свідомості частини населення південних і східних регіонів, сприяли формуванню регіональної проросійської так званої кримської чи донецької (луганської) ідентичності й дозволили здійснити злочинну експансію Криму та поширювати сепаратистські настрої на Сході країни при підтримці певної частини місцевого населення, яке прагнуло об'єднатися з "великою Росією".

За даними соціологічного опитування Центру Розумкова, громадяни України в першу чергу пов'язують себе із місцем проживання. Жителям України найбільш притаманна локальна ідентичність, прив'язаність до конкретного місця проживання. З малою Батьківщиною насамперед ідентифікували себе 45% громадян, з Україною в цілому - 32%, з регіоном проживання - 16%, близько 7% не визначилося (Див. діаграму).

крим реінтеграція військова агресія

Дiaгрaмa

Переважаючі ідентичності в Україні

Подібні ж дослідження, проведені у 2013 році Інститутом соціології НАН України, підтверджують високий рівень місцевої ідентичності. Так показники локальної (мешканець села чи міста) та регіональної ідентичностей (мешканець регіону) також були досить значними - відповідно 28,6% та 7,8% опитаних, хоча й менші ніж в попередньому дослідженні. Громадянином України себе вважали близько половини респондентів (50,6%).2,4% віднесли себе до громадян світу, 1,2% - до громадян Європи, 6,6% - громадян колишнього Радянського Союзу [5, с.390-391].

Наводимо таблицю 1 динаміки змін ідентичностей з 1992 по 2014 роки (на основі досліджень Інституту соціології НАН України).

Ким Ви себе перш за все вважаєте?

(Дайте одну відповідь, що найбільше підходить)

Таблиця 1

Слід констатувати, що від 1992 до 2013 роки спостерігалося збільшення локальної ідентичності на 6,4%, а потім за один рік зменшення на 12,3%. За цей же період спостерігається збільшення загальноукраїнської ідентичності з на 5%, а лише за один рік збільшення на 13,8%, зменшення пострадянської ідентичності на 7,3%. Це засвідчує те, що у 2014 році відбулися значні зрушення в сфері зменшення локальної та збільшення загальноукраїнської ідентичності, що значною мірою зумовлено подіями на Євромайдані й під час Революції Гідності та консолідацією української політичної нації в умовах боротьби з сепаратистами та відбиттям зовнішньої агресії Російської Федерації.

Проте у АР Крим та на окупованих частинах Донецької та Луганської областей досі переважає проросійська регіональна ідентичність, яка активно посилюється потужним інформаційним впливом з Російської Федерації, що насаджує російські імперські цінності. В Україні активно працюють проросійські громадські організації, що нав'язують ідеї "русского мира". Так, за даними Представництва Росспівробітництва у Києві діють 142 "організації співвітчизників", з них 14 загальноукраїнські. З регіональних організацій найбільша кількість знаходиться у Криму - 19.

Українська мова та культура в цих регіонах належним чином не підтримувалася і не популяризувалася, досі панує радянська топоніміка, поширюються радянські історичні міфи, що сприяють формуванню пострадянського проросійського історичного наративу. Якщо на Заході та в Центрі України радянська топоніміка втратила свої позиції, особливо процес руйнування пам'яток тоталітарному минулому прискорився у постмайданний період й в зв'язку із законами про декомунізацію, то на Сході та Півдні країни залишається майже недоторканою. Тисячі назв населених пунктів, вулиць, майданів продовжують щоденно проектуватися на історичну пам'ять, капіталізуючи в ній рудименти тоталітаризму. Експертна група Ради Європи, яка декілька років тому здійснювала огляд культурної політики в Україні, зазначала, що із 150 тисяч вітчизняних пам'яток, які знаходяться під охороною, 7 тисяч (майже 6%) складали пам'ятники

Леніну та іншими тоталітарним діячам. Останнім часом кількість пам'яток тоталітарному минулому суттєво зменшилася, проте на сході та півдні країни вони все ще продовжують переважати. Закон України №2558 від 9 квітня 2015 року "Про засудження комуністичного і націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні і заборона пропаганди їх символіки" вже зараз сприяє суттєвим змінам ситуації в даній сфері.

Дуалізм історичної пам'яті підтверджують й дані соціологічних досліджень, що проводилося Фондом "Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва" спільно з соціологічною службою "Ukrainian Sodology Service" у січні 2015 р. щодо ставлення населення до ключових вітчизняних історичних подій. Слід відзначити, що громадяни України позитивно оцінили такі історичні події, як Перемога СРСР у війні 1941-1945 рр. проти Третього Райху (84,0% позитивних відповідей), Хрещення Русі 988 року (74%), проголошення незалежності України (71%) та національно-визвольну війну під проводом Гетьмана Богдана Хмельницького (69%) [6]. Відносна більшість громадян України також позитивно оцінила утворення Української Радянської Соціалістичної Республіки (47% проти 20%), створення УПА (40% проти 31%), остаточне звільнення української частини Русі литовсько-руськими військами після битви 1362 р. на Синіх водах (42% проти 3%), заснування Організації українських націоналістів (ОУН) (37% проти 31%), Помаранчеву революцію 2004 року (44% проти 35%), наслідки Переяславської ради (33% проти 24%), Берестейську церковну унію (заснування Греко-Католицької Церкви) (30% проти 7%), перемогу українсько-кримсько-татарських військ над військами Московського царства під Конотопом у 1659 році (41% проти 7%) [6].

Проте у ставленні до заснування ОУН в 1929 р. та УПА у 1942 р. ситуація в регіональних оцінках виглядає по-іншому. Позитивні оцінки щодо ОУН та УПА вже переважають у "помаранчевих" регіонах України (Волинь, Галичина, Закарпаття, Буковина, м. Київ, Центр, Поділля, Полісся), а негативні в південно-східних регіонах (Донбас, Нижнє Подніпров'я, Причорномор'я, Слобожанщина)/

Така ж сама регіональна диференціація оцінок спостерігається й стосовно Помаранчевої революції 2004 року.

Серед історичних та державних діячів найбільш позитивно громадяни України оцінили князя Ярослава (Мудрого) - 33%, Богдана Хмельницького - 32%, князя Володимира (Великого) - 31% та Михайла Грушевського - 19%. Серед негативних персонажів перше місце утримує екс-президент В. Янукович (54%), далі - Й. Сталін (39%), В. Ющенко (25%), В. Лєнін (23%) та С. Бандера (20%) [6].

Посиленню проросійської регіональної ідентичності в АР Крим сприяв також і недостатній рівень поширення української мови в інформаційному просторі Криму, в ЗМІ, в вищих та загальноосвітніх навчальних закладах АР Крим. Цьому сприяла також діяльність філій російських ВНЗ в Криму, що здійснюють очне навчання. Вони представлені переважно у м. Севастополі. У цьому місті, зокрема, працювали Філія Московського державного університету імені М. Ломоносова, Інститут економіки і права (філія Московської академії праці та соціальних відносин), Кримська філія Новоросійської державної морської академії, Севастопольська філія Санкт - Петербурзького гуманітарного університету профспілок, Севастопольська філія Саратовського державного соціально-економічного університету.

На сьогодні в кримських школах українська мова не використовується, викладання "Історії України" заборонено.

Якщо розглянути попередні роки, то у 20101014 рр. відбувався прихований процес деукраїнізації, позаяк поширення української мови не відбувалося, а підтримка російської мови посилювалася.

Так, питома вага учнів які навчалися українською мовою там не змінилася, а питома вага учнів, які навчалися російською мовою збільшилася натомість на 8,5%, кількість загальноосвітніх навчальних закладів з російською мовою навчання збільшилася на 36, а кількість класів, де учні навчаються українською мовою зменшилася на 117, класів же, де учні навчалися російською мовою на 234 збільшилося (табл. 2).

Таблиця 2

Розподіл денних загальноосвітніх навчальних закладів за мовами навчання учнів (за даними Служби статистики України)

Крім того, 12 закладів у Закарпатській та 70 у Чернівецькій обл. здійснювали навчання румунською мовою, 66 у Закарпатській області - угорською, 15 - кримсько-татарською та 1 англійською в Автономній Республіці Крим, 4 у Львівській та 1 у Хмельницькій областях - польською, 6 в Одеській області - молдовською (табл.3,4).

Таблиця 3

Розподіл класів денних загальноосвітніх навчальних закладів за мовою навчання учнів

Таблиця 4

Розподіл учнів денних загальноосвітніх навчальних закладів за мовами навчання

Для зменшення проросійської регіональної ідентичності в АР Крим українському уряду крім інформаційної, потрібно підготувати і реалізувати ефективну гуманітарну і етнонаціональну політику. Зокрема гуманітарні чинники мусять протистояти створенню так званої "гібридної ідентичності" (за теорією Г. Бгабги). Теоретик постколоніалізму Г. Бгабга досліджував ті простори, які виникають між різними національними ідентичностями і називав їх культурними гібридами. Гібриди за допомогою мімікрії можуть пристосуватися до "гегемонізованого переписування євроцентру" (у випадку сепаратистів Криму - це Київ). Науковець стверджує, що гібридність із такої перспективи може виявитися станом, рівноважним відчуженню, станом бездомності. Для того, щоб зруйнувати таке відверто вороже символічне поле в східних та південних регіонах України, необхідні комплексні зусилля, що сформують нову гуманітарну, культурну, інформаційну архітектуру місцевого символічного поля.

Якщо розглядати в цілому Стратегію повернення Криму, то вона мала би бути комплексною і включати цілий ряд заходів в різних сферах:

створити центральний орган з питань Криму - агентство чи Комітет, яке б координувало діяльність органів влади і громадських організацій з питань повернення Криму;

розробити та затвердити державну Стратегію з реінтеграції Криму з акцентом на міжнародно - правововому, економічному, культурному й гуманітарному аспектах проблеми;

посилити зовнішньополітичну діяльністю держави, спрямовану на збільшення проукраїнської коаліції демократичних держав світу, що визнають злочинними дії Російської Федерації щодо анексії Криму і підтримують посилення економічних санкцій проти неї;

продовжувати реалізацію євроінтеграційної стратегії. Докладати зусиль щодо виконання Україною міжнародних угод стосовно впровадження демократичних стандартів у контексті підписання Договору про асоціацію з ЄС, особливо в аспектах подолання корупції та покращення матеріального добробуту населення;

розробити і надіслати звернення до міжнародних судів, відповідних міжнародних організації з юридичними позовами проти Російської Федерації з вимогою її відповідальності за анексію Криму і підтримку сепаратистів на Донбасі, за порушення прав людини та національних меншин в Криму;

сприяти підготовці позовів від іноземних і українських юрисдикції щодо тих підприємств, які були націоналізовані незаконною владою Криму, до міжнародних судів з вимогою компенсації нанесених збитків;

забезпечити прийняття відповідних нормативно-правових актів, спрямованих на сприяння діяльності органів влади і громадських організацій з питань повернення Криму;

налагодити системну взаємодію державних органів з експертним середовищем, з громадськістю для підготовки і реалізації програм з реінтеграції Криму;

розробити і впровадити ефективні державні програми щодо інтеграції біженців з Криму в українське суспільство;

розробити і реалізувати активну інформаційну компанію шляхом налагодження постійної трансляції на Крим центральних українських каналів українською, російською та кримсько-татарською мовою з метою об'єктивного висвітлення подій в Україні та розвінчання неправдивих міфів, що поширюється Російською Федерацією;

для протидії впливам ідей так званого "руского міра" розробити власний національний інформаційно-культурний проект ("Український світ", "Велика Україна" тощо), спрямований на консолідацію українського народу;

провести інформаційно-просвітницьку кампанію популяризації історії та культури Криму серед усіх категорій населення; створити єдиний електронний портал-бібліотеку видань з історії та культури Криму;

створити систему інформаційного висвітлення ініціатив та проектів щодо питань реінтеграції Криму через вітчизняні ЗМІ, зокрема шляхом створення рубрик, теле- і радіопередач, присвячених цій тематиці;

сприяти приверненню міжнародної уваги до проблем репресій та порушення прав людини на півострові, зокрема через застосування торговельної, продовольчої, енергетичної, водяної блокади півострова;

забезпечити створення логістичних центрів на кордоні з Кримом з метою формування позитивного сприйняття жителями Криму України;

виробити й ухвалити Закон України "Про колабораціонізм".

Ми навели лише низку стратегічних напрямів у даній сфері, які варто наповнити конкретним змістом при виробленні цільових програм реінтеграції Криму. Крім конкретних заходів щодо реінтеграції Криму, комплексне вирішення даної проблеми стане можливим тільки внаслідок успішного реформування ключових сфер життя Української держави, подолання корупційних явищ, системного вирішенням проблем в економічній, соціальній, політичних та інших сферах життєдіяльності країни, що зробить Україну модерною і сильною європейською державою.

Список використаних джерел

1. Стратегія національної безпеки // Верховна Рада України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon3. rada.gov.ua/ laws/show/287/2015

2. "Крим - рік після анексії" - загальнонаціональне опитування // Фонд "Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва" спільно з соціологічною службою "Ukrainian Sociology Service" [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.dif.org.ua/ua/polls/2015a/ krim-rik-pislja-an-opituvannnja. htm

3. Стало відомо, скільки росіян хочуть повернути Крим Україні [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://24tv.ua/ukrayina/ stalo_vidomo_skilki_rosiyan_hochut_povernuti_krim_ukrayini/ п620910р

4. 82% кримчан підтримують анексію Криму і не вірять у війну з Україною - опитування // Українська правда [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/news/2015/02/4Z7057470/

5. Укрaїнcьке суспільство 1992-2013. Соціологічний моніторинг. - К.: Інститут соціології НАН Укрaїни, 2013. - 566 с.

6. "Що об'єднує та роз'єднує українців" - опитування громадської думки України // Фонд "Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва" спільно з соціологічною службою "Ukrainian Sociology Service" [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.dif.org.ua/ua/polls/2015a/sho-obednue-ta-rozednue-. htm

Размещено на Allbest.ru