Хронологія політико-економічної трансформації Європейського Союзу: загрози та виклики сучасності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Хронологія політико-економічної трансформації Європейського Союзу: загрози та виклики сучасності

Брензович К.С.

Ерфан Є.А.

Анотація

Досліджено хронологію політичних та економічних трансформаційних процесів європейської інтеграції. Визначено та охарактеризовано сім основних етапів розвитку ЄС, в тому числі передінтеграційний. Проаналізовано базові умови, що сприяли успішному розвитку регіонального інтеграційного об'єднання. Досліджено економічні та політичні ефекти останніх трьох хвиль розширення ЄС та наслідки приєднання країн Центрально-Східної Європи для подальшого поглиблення європейської інтеграції. інтеграційний європейський політичний

Ключові слова: Європейський Союз, європейська трансформація, розширення Європейського Союзу.

Постановка проблеми. Сучасний етап існування найбільш потужного в світі за низкою економічних параметрів інтеграційного об'єднання - Європейського Союзу - більшість експертів-економістів, політиків, представників громадського сектору характеризують як нестабільний, кризовий, висловлюються сумніви щодо перспектив подальшого його існування. Криза Єврозони, спричинена зовнішніми заборгованостями країн-членів та загальним погіршенням кон'юнктури світових ринків після глобальної кризи 2008 року, та внутрішня політична криза, що виявляється в ускладненні прийняття спільних рішень, є відображенням діалектичного взаємозв'язку політичної та економічної складових інтеграції, тобто взаємозалежності та суперечливості політичних та економічних процесів всередині об'єднання.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Впродовж останніх дванадцяти років з моменту розширення 2004 року питання наслідків останніх хвиль розширення активно обговорюється у наукових колах ЄС. Зокрема, проблеми та перспективи подальшого розширення розглядаються у працях Дж. А. Тавареса [2], К. Фрейзера [3], Г. Авері [5], питанню "втоми від розширення" присвячені публікації Д. Форга [8] та Дж. О'Бреннана [10].

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. В контексті вступу в силу в 2016 році економічної частини Угоди про Асоціацію з ЄС та поглиблення співпраці в інших аспектах, актуальності набуває необхідність аналізу сучасного етапу інтеграції ЄС у всіх проявах останньої, що дасть можливість у загальних рисах окреслити можливі напрями подальшого поглиблення інтеграції, оцінити їх вплив на євроінтеграційні перспективи потенційних претендентів на вступ. При цьому, в колі особливого інтересу перебуває питання змін, спричинених у економічному, політичному житті ЄС після приєднання останніх 13 членів, оскільки згадані хвилі розширення мають віддалені насідки для об'єднання загалом, та, без сумніву, впливають на те, чи матиме Україна реальну перспективу членства в союзі.

Мета статті. Метою статті є дослідження еволюції політичної та економічної трансформації ЄС, загальний аналіз змін у політичній та економічній архітектурі Союзу під впливом останніх хвиль розширення та оцінка фактичних і потенційних наслідків таких змін для об'єднання загалом та претендентів на вступ зокрема. В межах визначеної мети дослідження, сформульовано наступні завдання:

— в загальних рисах окреслити та проаналізувати основні етапи розвитку ЄС від заснування до сучасності, з акцентом на взаємозалежність політичної та економічної складових процесу інтеграції;

— проаналізувати короткострокові економічні та віддалені економіко-політичні наслідки останніх трьох хвиль розширення ЄС та їх зв'язок із сучасною кризою ЄС;

— узагальнити прогнозний матеріал щодо поглиблення інтеграції та сформулювати можливі наслідки аналізованих процесів для України.

Інформаційну базу дослідження становлять наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених, експертні оцінки та дані статистичних баз Європейського Союзу. В процесі дослідження використано методи ретроспективного аналізу, порівняння, системного аналізу, політичні та економічні аспекти інтеграції розглядаються у їх діалектичній взаємодії.

Виклад основного матеріалу. Аналіз основних етапів розвитку ЄС, причин його створення і трансформаційних процесів, що відбувалися і нині тривають у політичній та економічній сфері об'єднання, дозволяють виділити певні вихідні умови, групи факторів, завдяки яким інтеграційне утворення донині залишається найбільш успішним за усіма ключовими параметрами:

1. Природно-економічні умови. Крім територій у складі ЄС, що знаходяться у підпорядкуванні її членів за межами континентальної Європи (португальські Азорські острови і Мадейра, іспанські Канарські острови, французькі Реюньйон, Гвіана, Гваделупа, Мартиніка), на сьогодні площа ЄС - це сприятлива для життя територія в межах Євразійського континенту з різноманітним ландшафтом, достатнім рівнем забезпеченості відновлюваними ресурсами, де проживає 503 млн. осіб населення (третє місце в світі після Китаю та Індії) [1].

Більшість європейців мешкають у помірному кліматі, у відносній близькості до моря, переважно в міській місцевості. Високий рівень урбанізації, компактна і зручна за ландшафтом територія сприяли розбудові ефективної системи транспортних комунікацій, що позитивно позначилось на економічній взаємодії учасників союзу. Зазначене вигідно вирізняє ЄС з-поміж подібних союзів, що мали на меті створення внутрішньоконтинентального інтеграційного об'єднання (МЕРКОСУР у Південній Америці чи АСЕАН у Південно-Східній Азії), однак характеризуються значно складнішими базовими природними умовами, що вносить певні корективи у можливості реалізації інтеграційних задумів.

2. Історична спільність та національна толерантність. Відносна гомогенність соціально-культурних рис країн, що входять до ЄС - близькість культур, спільна історія та відсутність радикальних протиріч у релігійних поглядах - дозволяють проводити ефективну інтеграційну політику в науковій та культурній сферах. З одного боку - це унікальна, європейська ідентичність, самоусвідомлення громадян ЄС як носіїв європейської культури, з іншого - повага до європейських цінностей у поєднанні зі збереженням культурної, мовної ідентичностей країн-членів союзу (у ЄС діє 24 офіційні мови, ще 5 мають статус напівофіційних).

3. Чітка вісь політичного та економічного лідерства. В основі створення союзу в первинному його вигляді є роль відомих політиків, таких як Р. Шуман та К. Аденауер, Ж. Моне та У. Черчіль, що є авторами ідеї про об'єднану Європу, та франко-німецька вісь економічного та політичного лідерства, що сформувалася від самого моменту створення союзу та діє сьогодні (донині, Париж та Берлін залишаються основними рушійними силами, що приймають ключові рішення щодо європейській інтеграції), а також суттєвим впливом США на початковому етапі розбудови.

4. Консенсус, солідарність та політична воля. У взаємовідносинах країн-членів панує підхід, що заснований на поєднанні консенсусу, солідарності та толерантності й полягає у неприпустимості ізолювання окремого члена, що зіткнувся із значними проблемами, в тому числі економічними (як, приміром, Греція за сучасної боргової кризи), призупиненні впровадження подальших реформ до того моменту, поки до цього не будуть готовими усі члени), та готовності забезпечити належні фінансові трансфери країнам-членам для боротьби з певними труднощами.

Традиційно, етапи розвитку ЄС розглядаються виходячи з ознак економічної інтеграції (зона преференційної торгівлі - зона вільної торгівлі - митний союз - спільний ринок - економічний союз). Однак враховуючи складну інституційну будову, масштаби об'єднання, економічну та політичну складову інтеграції, на нашу думку, не можна розглядати розрізнено. По-перше, політичну мету примирення та співіснування країн Заходу у біполярному геополітичному середовищі у повоєнний час було досягнуто завдяки формуванню спільної економічної цілі: подальша співпраця країн Європи формувалася на базі спільного інтересу в стратегічній галузі (вугільна галузь, сталеливарна, атомна енергетика). По друге, в сучасних умовах політичної та економічної архітектури об'єднання (значні розбіжності у економічних показниках, послаблення позицій соціал-демократичних сил та зростання популярності політичних сил, збудованих на концепції євроскептицизму), від вдалого поєднання кроків у політичній та економічній площинах інтеграції залежатиме добробут та майбутнє Європейського Союзу.

Тому, доречною буде така періодизація політико-економічної трансформації ЄС, що враховуватиме як поглиблення економічної співпраці, так і розширення інтеграції в політичній площині. Важливо при цьому проводити оцінку впливу горизонтальної інтеграції (розширення ЄС за рахунок приєднання нових членів) на внутрішні трансформаційні процеси в об'єднанні. Відповідно до авторської періодизації виділено сім етапів (в тому числі переінтеграційний), що охоплюють період від завершення Другої світової війни і формування спільних пріоритетів розвитку повоєнної Європи - до сучасного, найбільш суперечливого і складного етапу розвитку ЄС (таблиця 1).

Таблиця 1

Основні етапи політико-економічної трансформації ЄС

Укладено автором з урахуванням [1-4], [7]

Тривалість кожного періоду коливається від 5 до 11 років, а виділення етапів виконано на підставі узагальнення сутнісних змін у горизонтальній трансформації (розширення кількості членів), та поглибленій (вертикальній) інтеграції - в інституційній будові союзу, зовнішньоекономічних та зовнішньополітичних пріоритетах, розширенні економічної співпраці всередині союзу.

На наш погляд, найбільш стабільним періодом історії політико-економічної трансформації був час з 1992 по 2003 роки, який характеризувався сталим економічним зростанням та стабільним безболісним горизонтальним розширенням за рахунок приєднання Австрії, Фінляндії та Швеції. Для даного етапу характерна відносно стабільна соціально-економічна ситуація, зближення національних економічних політик з метою запровадження Європейського валютного союзу, і, водночас, глибока політична інтеграція, що виявлялася в ускладненні інституційної будови ЄС, запровадженні європейського громадянства, прийнятті рішення про створення монетарного союзу, і власне - початком історії сучасного Європейського Союзу.

Сучасний етап існування ЄС, що розпочався найбільшим в історії об'єднання розширенням його кордонів у 2004 році, значно змінив не тільки його територіальну базу, але і зчинив значні корективи у його "людській" будові, як у трудовому, так і в соціально-політичному розумінні. Завдяки приєднанню 10 нових країн населення ЄС збільшилося на 74,722,685 осіб (або на 19,57%), територія - на 737,690 кв. км. (на 17,97%), що зробило ЄС найбільшим у світі регіональним інтеграційним об'єднанням.

Для країн, що приєдналися, процес інтеграції супроводжувався складними процесами приведення у відповідність європейським стандартам національного законодавства, в першу чергу в економічній сфері, перебудовою національних виробництв до умов функціонування в умовах спільного ринку, стабілізацією фінансового ринку задля запровадження євро. Однак в цілому, як свідчать дослідження економічних наслідків розширення в перші 10 років після входження до складу ЄС [5-6], економіки зазначених країн отримали більше переваг, аніж негативних ефектів. До позитивних наслідків приєднання в економічній площині можна віднести зростання національних економік та добробуту населення(для всіх нових членів характерним було зростання ВВП та ВВП на душу населення, середнього рівня оплати праці), зниження рівня безробіття, зростання потоку прямих іноземних інвестицій та пожвавлення конкурентного середовища. При цьому, наприклад, економіка Кіпру виявляла зростання навіть у першому кварталі 2009 року в розпал глобальної економічної кризи [5, с. 55]. Спільним негативним наслідком для усіх нових членів стало зростання рівня інфляції, для окремих країн - зростання зовнішнього боргу. Водночас і окремі "молоді" країни ЄС, і економіка об'єднання загалом отримали виграш від пожвавлення взаємної міжнародної торгівлі.

Разом з тим, розширення 2004, а тим більше - приєднання Румунії та Болгарії у 2007 році, поклало початок новому етапу ЄС, що характеризується наростанням популярності євроскептицизму та призупинкою вертикальних перетворень. З приєднанням у 2004 році десяти нових членів ВВП на душу європейського населення відповідно знизився з 20,200 до 18,394 дол. США (-8.94%). При цьому сукупний ВВП ЄС зріс лише на 8.88% [7]. За деякими даними, ЄС витратив понад 10 мільярдів євро на країни-претенденти на вступ у 1990-х, більше 22 мільярдів у період між 2000 та 2006 роками, та більше 57 мільярдів євро після приєднання. Країни, що приєдналися у 2004 році, отримали від ЄС на 4 млрд. євро більше, ніж внесли до спільного бюджету. 2006 році Болгарія та Румунія отримали близько 1.5 млрд. євро ще до вступу [8-9]. Фінансовий тягар по зміцненню економіки недостатньо підготовлених до вступу в ЄС країн був покладений на попередніх членів, що зумовило концептуальне переосмислення майбутнього розширення ЄС.

Особливим питанням, яким євроскептики аргументують невдоволення суспільства всередині ЄС приєднанням нових членів, є погіршення ситуації на ринку праці країн "старої" Європи. До прикладу, більшість безробітних у перші роки після розширення 2004 року (70%, за даними [6]), сконцентрувалися у Великобританії та Ірландії, що призвело до зниження рівня оплати праці в країні. Зазначене вище, а також погіршення ситуації із рівнем злочинності у зв'язку з "експортом" криміналу з нових до старих членів ЄС, викликало значні труднощі у подальшому поглибленні інтеграційних процесів (провалом національних референдумів у Франції та Данії щодо конституційного договору 2005 року). Сьогодні це соціально-політичне явище, яке характеризує негативне бачення подальшого розширення ЄС, що склалося у європейському суспільстві, асоціативно негативний зв'язок між "розширенням" і "поглибленням", має назву "втома від розширення" ("enlargement fatigue") [10]. Цей феномен здебільшого характерний для "старих" членів ЄС, в той час як населення більшості країн, що приєдналися до союзу у 21 столітті, більш оптимістично ставляться до ідеї подальшого розширення.

Хоча найбільші сумніви щодо подальшого приєднання нових членів стосуються Туреччини, яка вже є офіційним кандидатом разом з Албанією, Сербією, Чорногорією та Македонією, тривають обговорення можливостей подальшого розширення, в тому числі щодо приєднання Грузії та України. Спираючись на досвід останніх приєднань та враховуючи нинішню економічну та політичну ситуацію в ЄС, офіційні представники Євросоюзу та експерти висловлюють думку, що в подальшому рішення про залучення нових членів буде прийматися не тільки з врахуванням готовності нових кандидатів виконувати поставлені зобов'язання, але й за умови, що таке розширення не спричинить зниження ефективності функціонування інституцій ЄС та не призведе до дестабілізації спільних фінансів [11].

Висновки

Таким чином, трансформація інтеграційного об'єднання - це складний, тривалий і суперечливий процес зближення країн-учасниць завдяки об'єднанню зусиль щодо вирішення спільних проблем, який відбувається у двох взаємопов'язаних вимірах - політичному та економічному, та виявляється у територіальному розширенні інтеграційного об'єднання(горизонтальна, географічна трансформація) та погоджених інституційних змінах. За більш як півстоліття інтеграції в Європі розбудовано дієву сферу повноважень органів системи інституцій ЄС, яка поширюється в тій чи іншій мірі на всі сфери функціонування державних утворень, від економіки - до зовнішньої безпеки. Однак, аналіз впливу останніх хвиль розширення на економічну та політичну ситуацію в об'єднанні дає підстави припускати, що подальше розширення ЄС є далекою перспективою і відбуватиметься не тільки в разі чіткого дотримання претендентами визначеного порядку приєднання і висунення більш жорстких вимог з боку ЄС, що дозволить мінімізувати негативний вплив приєднання нових економік на спільний ринок, але й виключно за умови подолання суспільного спротиву подальшому розширенню.

Список літератури