Особливості функціонування євроринку

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ЄВРОРИНКУ



План

1. Євроринок: характерні риси, учасники, інструменти

2. Євровалютний міжбанківський ринок. Євровалютне кредитування

3. Ринок єврооблігацій та його інструменти. Первинний та вторинний ринок єврооблігацій

4. Ринок євронот та єврокомерційних паперів. Деривативи (похідні цінні папери) на євроринку



1. ЄВРОРИНОК: ХАРАКТЕРНІ РИСИ, УЧАСНИКИ, ІНСТРУМЕНТИ

євроринок кредитування єврооблігацій ринок

Євроринок -- частина світового ринку позичкових капіталів, на якому банки здійснюють депозитно-кредитні операції в євровалютах.

Євровалюта -- це строковий депозит, що знаходиться в банку, розташованому за межами країни, в якій випускається дана валюта.

Фактори розвитку ринку євровалют: об'єктивна потреба в гнучкому міжнародному валютно-кредитному механізмі для обслуговування зовнішньоекономічної діяльності; введення конвертування ключових валют з кінця 50-х -- початку 60-х років ХХст.; ліберальне національне законодавство стимулювало розміщення коштів банків і фірм у закордонних банках для отримання прибутку; введення єдиної валюти в ЄС -- ЄВРО.

Специфічні характеристики ринку євровалют:

ь Мінімальне урядове регулювання та стимули для учасників-нерезидентів діяти на ринку.

ь Оптовий ринок, де оперують великими сумами, переважно міжбанківські операції (4/5 ринку).

ь Вклади, як правило, строкові.

ь Функціональна банківська система, що сприяє міжнародним операціям.

ь Наявність великої кількості фінансових інструментів, що забезпечують свободу вибору позичальникам та кредиторам.

ь Внутрішня політична стабільність для забезпечення безперервності операцій.

ь Наявність кваліфікованої робочої сили та комунікацій для досягнення ефективної роботи з міжнародною банківською спільнотою.

ь Набір правил, які необхідно виконувати для забезпечення мінімального національного й внутрішнього регулювання та відсутність на ринку порушень

ь Відсутність на ринках міжнародного регулювання.

Учасники ринку:

ь міжнародні фінансові організації;

ь центральні та комерційні банки;

ь уряди та урядові відомства;

ь небанківські установи (брокерські фірми, страхові компанії, корпорації).

Інструменти ринку:

Термінові депозити

Основний інструмент євровалютного ринку, кошти, вкладені депонентом на визначений період (як правило, менше року) під визначений процент.

Види: депозити до запитання, добові, одномісячні, тримісячні, шестимісячні, дванадцятимісячні, більше 1 року.

Депозитні сертифікати

При випуску нових депозитних сертифікатів вказуються: об'єм депозиту; дата його закінчення; процентна ставка; умови нарахування процентної ставки.

Види депозитних сертифікатів: теп, транш, ролловер.

Теп -- вид депозитного сертифіката з фіксованими строками.

Транш -- вид депозитного сертифіката, що ділиться на кілька частин та використовується інвесторами, які оперують невеликими сумами.

Роловер -- контрактний депозит, умови якого погоджуються між емітентом та депонентом.



2. ЄВРОВАЛЮТНИЙ МІЖБАНКІВСЬКИЙ РИНОК. ЄВРОВАЛЮТНЕ КРЕДИТУВАННЯ

Євровалютний міжбанківський ринок передбачає здійснення операції між банками, що передбачає вкладення капіталу в головних конторах та філіалах банків в інших країнах для фінансування позик банківським установам.

Учасники: банки, грошові брокери, центральні банки, керівні грошово-кредитні установи, великі корпорації.

Функції: розподільча; хеджування; забезпечення зручного механізму надання позик для корекції статей балансу; забезпечення руху коштів.

Інструменти: міжбанківські депозити (короткострокові вклади з фіксованими ставками (строки: 3 місяці та менше, 6 місяців, 1 рік).

Процентні ставки на євровалютному міжбанківському ринку є конкурентними. Різниця між ставками процента на центральних та внутрішніх ринках усувається за допомогою арбітражу за короткий термін, оскільки учасники ринку досить оперативно отримують інформацію про несприятливі зміни на ринках. Міжбанківська маржа є або дуже низькою або її взагалі немає. Євродоларовий арбітраж міжнародного міжбанківського ринку класифікують як зовнішній та внутрішній, залежно від напрямку руху коштів.

Ризики, що несуть банки-учасники міжбанківського ринку: неплатоспроможності; ринковий; пов'язаний з діяльністю в одній країні; валютний; ліквідності; виникнення кризи.

Більша частина євровалютних кредитів деномінована в доларах. Використовується декілька форм євровалютних синдикованих кредитів. Зміни умов на ринку також впливають на строки євровалютних кредитів. За один період строки становлять 10 років, за інший -- 3 роки.

Синдикований кредит (СК) -- кредит, наданий синдикатом банків. При цьому ризики, пов'язані з невиконанням обов'язків, розподіляються між учасниками синдикату.

Синдикація -- група банків, що об'єдналися для участі в кредиті одного позичальника. Головна мета -- розподіл ризику між учасниками. При цьому кожен банк несе самостійну відповідальність за свою частину наданого кредиту

Банки надають СК для того, щоб знизити ризик, пов'язаний з позичанням грошей у суспільному секторі.

Синдикація виконує низку функцій:

ь дає змогу банкам брати участь у наданні позик, незалежно від свого розміру;

ь усі банки-учасники такої операції несуть ризики та отримують прибуток;

ь дає змогу позичальнику отримати великий кредит, який не може бути наданий одним кредитором.

Головною його особливістю є наявність декількох кредиторів, тож сума кредиту і ризики розподіляються між банками-учасниками. Синдикуватися можуть торгові кредити, проектне фінансування, ординарні кредити (на загальні корпоративні потреби), лізингові операції, кредитні лінії, акредитиви тощо. Цей банківський інструмент застосовується, якщо позичальник потребує великих сум кредитів, а для одного банку небажана така концентрація ризиків кредитного портфеля.

Процес організації синдикованого кредитування

- позичальник вибудовує відносини з одним банком - організатором кредиту. Банк-організатор гарантує конфіденційність інформації про операції. Завдання організатора полягають у підготовці інформаційного меморандуму про позичальника, пропозиції іншим банкам щодо участі в синдикації і переговорах з ними, підготовці й узгодженні договору. Банк-організатор повинен бути одним з найбільших кредиторів - це означає, що він впевнений у надійності позичальника і є додатковою гарантією для решти учасників синдикату;

- після укладення кредитної угоди банк-організатор, виступаючи в ролі агента операції, акумулює кошти банків - членів синдикату і передає їх позичальникові. Аналогічним чином він розподіляє процентні виплати й основну суму для повернення. За умовами будь-якої синдикації позичальник повертає кошти кожному кредиторові рівними частками. Якщо позичальник повернув лише 50% усієї суми, кожен з кредиторів отримає 50% своєї частки. Таким чином, індивідуальний ризик кредитора безпосередньо пов'язаний із загальним ризиком;

- термін організації синдикованого кредиту, як правило, менший за термін організації облігаційної позики. Банки-учасники економлять на трансакційних витратах, пов'язаних з видаванням кредиту, довіряючи перевірку позичальника і роботу над договором переважно організаторові.

Класифікувати синдикований кредит можна за різними принципами.

Залежно від банків, які беруть участь у видаванні кредиту, синдикований кредит може бути відкритим, коли залучаються кошти всіх бажаючих банків, або клубним, якщо до складу кредиторів входить обмежене коло банків. Пошуком банків - учасників синдикованого кредитування займається банк-організатор.

Синдиковані кредити можна також розділити на забезпечені та незабезпечені. У першому випадку позичальник надає ліквідну заставу або гарантію уряду. У разі незабезпечених кредитів ризик кредитора безпосередньо пов'язаний з бізнесом позичальника. Вони видаються тільки високорейтинговим компаніям, які відповідають суворим вимогам надійності.

Типи операцій

При організації синдикованого кредитування найбільшого поширення набули термінові позики, револьверні кредити, а також трансферабельні і мультивалютні кредити.

У разі термінового кредиту позичальник, як правило, має право одноразово отримати певну суму або транш протягом узгодженого всіма сторонами періоду. Сума, відшкодована раніше, ніж це зазначено в кредитній угоді, не може бути повторно надана.

Револьверний кредит пропонує позичальникові змінювати усю або частину позики на власний розсуд. Кожного разу, коли потрібна позика, вона надається на заздалегідь визначених умовах. Ця особливість револьверного кредиту зазвичай зберігається протягом усього терміну дії договору.

Трансферабельні кредити - це кредити, які можуть бути послідовно продані іншим банкам. У міжнародній практиці цей вид кредитів набув поширення, оскільки не тільки дозволяє кредитним організаціям ефективно рефінансувати свої активні операції, але й відкриває для багатьох банків доступ до високоякісних активів, мінімізуючи при цьому операційні витрати.

Мультивалютні кредити - будь-які з перелічених вище форм кредитів, які містять мультивалютну складову (наприклад, не збігаються валюти, в якій номінований кредит, в якій він наданий і в якій він погашатиметься).

Вигода синдикованого кредиту

Зручність синдикованого кредиту для позичальника очевидна - він отримує великий кредит і при цьому спілкується фактично лише з одним банком - організатором операції. З позичальником укладається один договір, і аналіз фінансово-майнового стану позичальника проводиться тільки організатором. Це істотно спрощує для позичальника залучення значних ресурсів.

Вигода в синдикуванні для банків:

- невідповідність потреб великих позичальників і кредитних можливостей банків, які їх обслуговують, повинна підштовхувати банки до створення синдикатів. Більшість банків стикаються з труднощами при кредитуванні своїх великих клієнтів. Навіть якщо у банку достатньо вільних коштів, він скутий нормативами Національного банку. Синдиковане кредитування дозволяє вирішити цю проблему;

- як організатор, банк отримує чималі комісійні за організацію синдикату. З іншого боку, приєднуючись як учасники до синдикації, банки економлять на трансакційних витратах, пов'язаних з видаванням кредиту, довіряючи перевірку позичальника і роботу над договором переважно організаторові;

- найбільші суми, як правило, залучають гіганти бізнесу, часто з найвищим кредитним рейтингом. Беручи участь у синдикації, порівняно невеликі банки отримують доступ до першокласних позичальників, підвищуючи якість свого кредитного портфеля.

Форми єврокредитів:

ь Класичні синдиковані єврокредити - довгострокові кредити на велику суму передбачають створення спеціальної структури. Керівник банку є лід-менеджером, що формує банківський синдикат та визначає умови кредиту за участі позичальника. Члени синдикату беруть на себе зобов'язання надати частину кредиту;

ь Єврокредити з обмовкою про валютний опціон - позичальнику надається можливість вибору валюти погашення боргу (однієї або кількох) за настання строку платежу. Наявність цієї обмовки дає змогу позичальнику відобразити прибуток та витрати грошових коштів у єдиній валюті й уникнути валютного ризику.

3. РИНОК ЄВРООБЛІГАЦІЙ ТА ЙОГО ІНСТРУМЕНТИ. ПЕРВИННИЙ ТА ВТОРИННИЙ РИНОК ЄВРООБЛІГАЦІЙ

Інструментами Євроринку є єврооблігація та іноземна облігація. Уряди багатьох країн установлюють обмеження на інвестиції в іноземні цінні папери. Тому позичальникам вигідніше продавати фондові активи в інших країнах.

Іноземна облігація -- облігація, розміщена внутрішнім синдикатом на ринку однієї країни; валюта позики для позичальника є іноземною, а для кредитора -- національною.

Єврооблігації (інша назва -- «євробонди» -- від англ. eurobonds) -- облігації, випущені в валюті, що є іноземною для емітента (як правило), що розміщуються за допомогою міжнародного синдикату андеррайтерів серед зарубіжних інвесторів, для яких дана валюта також, як правило, є іноземною.

Позичальниками, що випускають євробонди, виступають уряди, корпорації, міжнародні організації, зацікавлені в одержанні коштів на тривалий термін (від 7 до 40 років). Розміщуються євробонди інвестиційними та комерційними банками. Вони є одним з найбільш надійних фінансових інструментів. Тому основними їхніми покупцями є інституційні інвестори: страхові та пенсійні фонди, інвестиційні компанії.

Приставка «євро» в даний час -- данина традиції, оскільки перші єврооблігації з'явилися в Європі, торгівля ними здійснюється в основному там же.

Різновидом єврооблігацій є облігації «Драгон» (англ. dragon bonds) -- євродоларові облігації, розміщені на азіатському (в першу чергу, японському) ринку і мають лістинг на який-небудь азіатській біржі, зазвичай в Сінгапурі або Гонконгу.

Основні інструменти ринку єврооблігацій

Існує чотири основні категорії єврооблігацій:

* прості;

* з плаваючою процентною ставкою;

* конвертовані;

* з варантом.

Прості євробонди (Straight, або "Plain Vanilla" Bonds), як випливає і з їхньої назви, мають звичайні характеристики облігацій і випускаються без будь-яких особливих умов. Вони випускаються за номінальною або близькою до номінальної ціною, мають фіксований щорічний купон і погашаються за номінальною ціною. На них припадає більш як 70 % загального запасу емітованих єврооблігацій. (Купонна облігація -- тип облігації, за якою власнику облігації виплачується не тільки номінальна вартість у момент погашення, але і періодичний відсоток. Купонні облігації є найбільш поширеним видом облігацій, при цьому найбільш часто вживаний термін купонного періоду складає 6 місяців. (В Україні -- 3 місяці). У свою чергу, купонні облігації поділяються на наступні види: облігації з постійним купоном; облігації зі змінним купоном; облігації що індексуються). Прості єврооблігації можуть бути погашені або достроково (callable bonds), або у визначений емісією термін (non callable bonds).

Близько 26 % запасу випущених євробондів -- це облігації з плаваючою процентною ставкою (Floating Rate Bonds, або Floating Rate Notes -- FRN). Як правило, FRN -- порівняно короткострокові інструменти. Їхній купон індексується щодо певних змінних показників грошового ринку, таких як 3- або 6-місячна Лондонська міжбанківська ставка пропозиції -- LIBOR (London Interbank Offered Rate), ставка за 90-денними казначейськими векселями США і т. п. Іноді основою для індексації слугують ставки LIBID (London Interbank Bid Rate -- Лондонська міжбанківська ставка попиту) або LIMEAN (середня між LIBOR та LIBID). Розмір спреду (надбавки щодо базової ставки) залежить від інвестиційної якості певного випуску FRN та умов, що склалися на ринку. Найчастіше FRN мають мінімальні процентні ставки. Індексація процентної ставки відбувається періодично -- кожні 3 або 6 місяців. І, на відміну від "ванільних" єврооблігацій, для FRN характерна щоквартальна сплата процентів.

Існують різноманітні типи FRN. Часто випускаються євробонди з обмежено плаваючою процентною ставкою, яка має верхній або нижній рівень. Аналогічний інструмент -- "мінімаксові" облігації, у яких задаються фіксовані мінімум і максимум плаваючої ставки процента. Позаяк існування "верхніх" обмежень звужує потенційні прибутки інвесторів, то випуск таких FRN потребує встановлення більш високого процентного спреду. Випускаються також FRN із регульованими ставками, коли процентні ставки переглядаються частіше, ніж відбувається виплата процентних доходів. Емітент може пропонувати плаваючу процентну ставку в початковий період і фіксовану -- в подальшому.

FRN випускаються головним чином банками і фінансовими компаніями, які використовують цей інструмент для рефінансування своїх активних операцій.

На дві наступні категорії євробондів -- конвертовані єврооблігації та єврооблігації з варантом -- припадає досить незначна кількість емісій. Разом їхній обсяг становить близько 4 % загального запасу випущених на кінець 2001 р. єврооблігацій.

Конвертовані облігації (Convertible Bonds, або Convertibles) надають інвесторові можливість обміняти борг на інші цінні папери (базові цінні папери) емітента за заздалегідь визначеною ціною (ціною конверсії) у заздалегідь визначений період (період конверсії). У разі конверсії єврооблігацій у базові цінні папери борг за облігаціями не сплачується. Якщо ж такі облігації не конвертуються, вони можуть бути погашені або достроково, або по закінченні терміну їх дії. Як правило, конвертовані облігації мають фіксовану процентну ставку, але завдяки можливості конверсії встановлювана процентна ставка має нижчий рівень, ніж за звичайними єврооблігаціями того ж емітента. Можливість конверсії може стосуватися як відносно нових облігацій, так і акцій. Наприклад, єврооблігації з фіксованою процентною ставкою можуть конвертуватися в аналогічні облігації з фіксованою ставкою, але з більшим строком обігу. Облігації з плаваючою процентною ставкою -- в облігації з фіксованим доходом або в короткострокові боргові цінні папери. Окремий тип конвертованих єврооблігацій -- облігації, які конвертуються в акції (Equity-Linked Bonds). Ціна конверсії базових акцій установлюється на рівні, який перевищує їхню ринкову вартість на момент емісії конвертованих єврооблігацій. З огляду на порівняно низький рівень дохідності конвертованих облігацій це означає, що завдяки випуску таких єврооблігацій емітент отримує можливість залучати фінансування на більш дешевих умовах, ніж у разі випуску звичайних акцій. Облігації, конвертовані в акції, можуть випускатися як класичні одновалютні облігації або передбачати валютний опціон. Наприклад, єврооблігації в доларах, які конвертуються в акції в євро на основі певного обмінного курсу. Такий валютний курс може бути зафіксований попередньо і зберігатися без змін упродовж усього строку обігу конвертованих облігацій.

Єврооблігації з варантом (Bonds with Warrants Attached) надають інвесторові право купувати цінні папери емітента (найчастіше звичайні акції) протягом визначеного періоду за наперед установленою ціною. Варант може стосуватися державних цінних паперів, корпоративних облігацій, золота, валюти і т. д. Варанти звичайно відокремлені від єврооблігацій, разом з якими вони були випущені, а відтак виступають самостійним обіговим цінним папером.

На відміну від конвертованих облігацій, борг за єврооблігаціями з варантом завжди сплачується, незалежно від того, реалізував своє право купівлі інвестор чи ні. А це означає, що, по-перше, за придбання нових активів, наприклад акцій, інвестор має сплачувати гроші, по-друге, як правило, випуск євробондів із варантом призводить до додаткової емісії в даного емітента. Так, варанти на акції дають змогу інвесторові при купівлі акцій зберігати й ті інвестиції в боргові інструменти, що були зроблені раніше.

Організація випуску єврооблігацій

Перший етап. Звернення позичальника до банку, обраного керівником консорціуму чи керівним менеджером.

Другий етап. Створення гарантійного консорціуму.

Третій етап. Створення синдикату з розміщення.

Четвертий етап. Визначення витрат за емісією.

Звичайно витрати за емісією єврооблігацій на міжнародному ринку значно нижчі за вартість випуску схожих за основними параметрами облігацій на національному ринку.

Первинне розміщення євробондів здійснює міжнародний емісійний синдикат. Це 1--2 лід-менеджера і 10--15 андеррайтерів, які разом утворюють групу купівлі (андеррайтингову групу). Лід-менеджером -- керівником синдикату -- є звичайно банк тієї країни, у валюті якої відбувається випуск (за винятком євродоларових облігацій). Синдикат бере на себе тверді зобов'язання щодо розміщення всього обсягу або частини емісії. Якщо один із членів синдикату не має можливості виконати свої зобов'язання перед емітентом, то їх, як правило, переймають на себе інші члени синдикату пропорційно їхній частці. Крім андеррайтингової групи, створюється також «група продажу» (селінгова група), яка складається з агентів з розміщення і здійснює безпосередній продаж єврооблігацій інвесторам. Особливістю сучасного первинного ринку єврооблігацій є те, що андеррайтери випуску одночасно виконують й функції агентів з розміщення облігацій. Вилучення додаткових посередників зменшує витрати на проведення євроемісії.

Вторинний ринок єврооблігацій виник наприкінці 60-х років ХХ ст., коли банки розпочали торгівлю єврооблігаціями в Люксембурзі, Лондоні, Франкфурті і т. д. Розвиткові вторинного ринку сприяло формування його інфраструктури і системи регулювання. У 1969 р. була створена Асоціація дилерів міжнародних облігацій, діяльність якої спрямована на розв'язання організаційно-технічних проблем вторинного ринку єврооблігацій.

Вторинному ринкові єврооблігацій притаманна децентралізація здійснення операцій -- угоди з облігаціями укладаються майже винятково на позабіржовому ринку без використання правил тієї біржі, де вони зареєстровані. На операторів вторинного ринку єврооблігацій практично не поширюються будь-які національні форми регулювання. Однак їхня діяльність досить жорстко урегульована правилами і рекомендаціями Асоціації учасників міжнародних фондових ринків.

Основною фігурою вторинного ринку єврооблігацій є маркет-мейкер, яким за правилами ринку виступає лід-менеджер відповідного випуску облігацій. Призначення маркет-мейкера -- стабілізація ринку шляхом підтримки активного вторинного ринку даного випуску. Купуючи облігації за надлишку їх пропозиції та продаючи цінні папери за підвищення попиту, маркет-мейкер урівноважує попит і пропозицію цінних паперів і таким чином стабілізує їхній курс і забезпечує необхідний рівень ліквідності цінних паперів.

4. РИНОК ЄВРОНОТ ТА ЄВРОКОМЕРЦІЙНИХ ПАПЕРІВ. ДЕРИВАТИВИ (ПОХІДНІ ЦІННІ ПАПЕРИ) НА ЄВРОРИНКУ

Прагнення інвестиційних банків уникнути підвищених ризиків призвело до виникнення програми випуску євронот (Note Issuance Facility, NIF), що належать до короткострокових боргових цінних паперів євроринку. Програма випуску євронот являє собою поновлювану середньострокову кредитну лінію на основі випуску простих векселів із терміном, що становить, як правило, 3--6 місяців.

Євроноти випускаються позичальником за спеціально складеним графіком. Банки та брокерські компанії створюють об'єднання розміщення для реалізації нот серед різних інвесторів за встановленою ставкою. Розміщення проходить через систему банківських торгів. Величина процентної ставки залежить від того, наскільки легко євроноти можуть бути розміщені.

Комісійні сплачуються за управління, за підтвердження -- два рази на рік з невиплаченої частини кредиту; за використання -- часто сплачуються лише починаючи з визначеного процента від суми кредиту.

Інструмент ринку -- кредитні програми підтримки емісії євронот. Євроноти дуже схожі за своїми характеристиками з комерційними паперами. Відмінність лише в тому, що вони гарантуються інвестиційним банком або ж групою банків, які самі їх викуповують чи подовжують кредитну лінію позичальнику.

Специфіка даного банківського кредиту полягає у тому, що синдикат пропонує боржнику викупити чергову партію євронот за своєю ціною, що є близькою до ринкової, але не дорівнює їй. У випадку, якщо таке підвищене котирування не задовольнить клієнта, він може одержати від консорціуму єврокредит.

До специфічних інструментів сектора негарантованих емісійних послуг відносять єврокомерційні векселі або єврокомерційні папери (Eurocommercial Papers, ECP). Вони являють собою короткострокові зобов'язання промислових і торговельних компаній, що розміщуються на євроринку за допомогою інвестиційних банків.

Єврокомерційні папери не мають стандартних термінів обігу. Зазвичай він коливається від 3 до 6 місяців, проте можливість поновлення ЕСР шляхом нових розміщень через емісійні (торговельні) банки дозволяють боржникам мобілізувати ресурси на період, аналогічний середньостроковому фінансуванню (трансформація короткострокового зобов'язання у середньостроковий фінансовий інструмент).

Інвестиційні банки здійснюють негарантоване розміщення єврокомерційних векселів і не несуть відповідальності за цими цінними паперами, виконуючи суто технічну роль. Гарантом єврокомерційних векселів та засобом залучення покупців виступає авторитет (рейтинг) компанії, що їх виписала.

До переваг ЕСР можна віднести розвиненість їх вторинного ринку, а також менший обсяг витрат на розміщення, ніж за програмами NIF. Мінімальний номінал одного єврокомерційного векселя еквівалентний 50 тис. дол.

За весь час свого існування євроринок створив фінансові інструменти, що сприяють не тільки ефективному розміщенню та мобілізації фінансових ресурсів, а й дозволяють управляти ризиками та здійснювати спекулятивні операції.

В операціях хеджування, як і в спекулятивних операціях, зазвичай використовуються різні модифікації трьох різновидів строкових операцій:

класичні строкові контракти (форварди та ф'ючерси);

строкові угоди з правом відмови від їх виконання (опціони);

строкові контракти, що ускладнені зустрічними обмінними операціями у комбінації з негайною поставкою (валютні та боргові свопи).

Дериватив -- стандартний документ, який засвідчує право та/або зобов'язання придбати або продати цінні папери, матеріальні або нематеріальні активи, а також кошти на визначених ним умовах у майбутньому. Дериватив (derivative instrument) -- це інструмент (контракт), вартість якого базується на зміні ціни фінансового інструменту, що лежить в його основі (актив, індекс тощо). Таким чином, один інструмент є похідним від іншого.

Іншими словами, дериватив -- це контракт (договір, угода) чітко встановленої форми, причому обумовлене в ньому право (обов'язок) придбати (продати) за певних умов може бути продане іншій особі. Правила випуску та обігу деривативів встановлюються законодавством.

Ф'ючерсний контракт (futures contract) -- це зобов'язання купити або продати визначену кількість фінансових інструментів або товару за узгодженою сторонами угоди ціною на строковій біржі. На євроринку біржі відіграють другорядну роль. У класичних строкових угодах провідне місце належить банкам, тобто позабіржовому ринку (Over the Counter Market, OTC). Їх частка у загальному обсязі подібних операцій становить 95 %. На відміну від бірж, кредитні інституції укладають з клієнтами індивідуальні контракти, що іменуються форвардними.

Форвардний контракт (forward contract) -- це угода купівлі-продажу товару, іноземної валюти або фінансового інструменту з поставкою та розрахунком у майбутньому. Форвардний контракт укладається на гнучких умовах. Тут може бути встановлено будь-які терміни та суми операцій і не потребується внесення гарантованого депозиту.

Опціон (option) -- це різновид строкової угоди, котра надає його власнику право (не зобов'язує, як форвард чи ф'ючерс) купити (Call Option) або продати (Put Option) товар, валюту чи фінансовий інструмент протягом певного терміну часу за обумовленою ціною в обмін на сплату визначеної суми (маржі, премії). Опціон не є обов'язковим для виконання.

На євроринку розрізняють звичайні опціони (Traditional Options), що призначені тільки для одноразової реалізації, та опціони, що обертаються (Traded Options), які можна продавати та купувати в разі потреби. Існує також багато видів опціонів, що створені для мобілізації фінансових ресурсів на євроринку в найрізноманітніших ситуаціях, зокрема: форвардний опціон (Forward Option), відсотковий опціон (Option Plain Vanilla), опціон погашення (Repayment Option) тощо.

Угода з правом вибору, або форвардний опціон (option forward), -- це контракт, який дає клієнту право купити або продати іноземну валюту у будь-який день між двома датами, що зазначені в контракті. Проте клієнт не може уникнути виконання контракту: операція щодо здійснення купівлі/продажу валюти обов'язково має бути здійснена не пізніше дня закінчення контракту.

Опціон відсоткових ставок -- це угода, яка дає право покупцеві на одержання кредиту за ставкою, що не перевищує фіксованої верхньої межі, або право інвестування коштів під ставку, не нижчу за встановлену нижню межу, у деякий момент часу в майбутньому або протягом наперед визначеного періоду.

Опціони відсоткових ставок у механізмі дії та реалізації дещо відрізняються від інших видів опціонів і мають самостійні назви, а саме: CAP (кеп), FLOOR (фло), COLLAR (колар).

СAP -- це угода, яка надає право покупцеві опціону на одержання в майбутньому кредиту визначеного розміру з попередньо встановленим максимальним рівнем відсоткової ставки. CAP може розглядатися як серія опціонів PUT європейського типу.

FLOOR -- це угода, яка надає право її власникові інвестувати певну суму грошових коштів під попередньо обумовлену мінімальну відсоткову ставку протягом деякого періоду в майбутньому. FLOOR -- це серія опціонів CALL європейського типу. Механізм дії угоди FLOOR такий самий, як угоди CAP. Сума угоди може бути реальною або умовною з виплатою різниці у ставках. Операції інвестування коштів та власне угода FLOOR розглядаються як окремі незалежні операції. Відсотки за інвестованими коштами нараховуються у звичайному порядку за ринковими поточними ставками. Водночас згідно з угодою FLOOR продавець виплачує різницю у ставках, якщо ринкові ставки стали нижчими за рівень FLOOR, зафіксований в угоді. Завдяки цьому інвесторові компенсується зменшення дохідності активів, спричинене зниженням ринкових відсоткових ставок.

COLLAR -- це угода, яка передбачає одночасну купівлю CAP та продаж FLOOR. Застосовується з метою захисту позичальника в умовах плаваючих відсоткових ставок від їх підвищення за вартістю нижчою, ніж звичайний CAP. Щоб отримати такий захист як COLLAR, клієнт купує CAP з установленою максимальною межею, яка перевищує поточні ставки, та одночасно продає FLOOR з обумовленою нижньою межею, яка звичайно нижча за поточні ставки.

Досить широкі можливості для управління валютними та відсотковими ризиками відкривають страхувальнику багаторівневі строкові угоди, що поєднують негайні поставки валюти. Це операції своп (Swap), що являють собою повний або частковий обмін заборгованістю.

Розрізняють два види подібних операцій:

валютні свопи (у тому числі золото);

боргові (купонні) свопи.

Валютний своп (Currency Swap) являє собою один із двох варіантів багаторівневих угод, що поєднують різноспрямовані обміни валют із негайною (спот) та терміновою (форвард) поставкою.

Перший варіант -- касовий спот (репорт), що починається з негайного (готівкового) продажу іноземної валюти та купівлі її на термін і закінчується контругодою на той самий часовий період.

Другий варіант -- депорт, який починається з купівлі іноземної валюти на умовах спот та продажу її на термін у поєднанні з відповідною контругодою.

Валютні свопи являють собою обмін заборгованістю в еквівалентних сумах, що виражені у двох різних грошових одиницях та діють за принципом паралельних позик.

Боргові свопи (валютного виразу боргу, процентні, валютно-процентні) дозволяють їх учасникам обмінювати валюти як основної суми боргу (валютного наповнення заборгованості), так і доходів від позики у вигляді відсотків. Це своп валютного виразу боргу (Currency Rate Swap).

Інша форма обміну борговими зобов'язаннями називається процентні свопи (Interest Rate Swaps). У цьому випадку сторони обмінюються характеристиками ставок за їх борговими зобов'язаннями, тобто засобами нарахування доходів за кредитами.

Існують також комбіновані валютно-процентні свопи (Combined Interest Rate Currency Swaps), що дозволяють обмінюватись як валютним наповненням кредитів, так і характеристиками ставок одночасно.

Запитання для самоперевірки

1. Дайте визначення «євроринку» та «євровалюти».

2. Назвіть специфічні характеристики ринку євровалют.

3. Які ви знаєте інструменти ринку євровалют?

4. Розкрийте поняття євровалютного міжбанківського ринку та його інструментів.

5. Перерахуйте ризики, які несуть суб'єкти міжбанківського ринку.

6. Що таке «синдикація» та «синдикований кредит»?

7. Назвіть форми єврокредитів та як розраховується їхня вартість.

8. Дайте визначення інструментів ринку єврооблігацій.

9. Назвіть етапи організації випуску єврооблігацій.

10. Коротко схарактеризуйте боргові ринки Європи.

11. Що ви знаєте про єврооблігації в євро?

12. Назвіть основні риси ринку єврокомерційних паперів.

13. Дайте характеристику інструментам ринку євронот.

14. Що таке ринок деривативів та які його інструменти?

Размещено на Allbest.ru

...