Статус сучасної Росії: геополітичний та політико-економічний виміри

Размещено на http://allbest.ru

Національний авіаційний університет

СТАТУС СУЧАСНОЇ РОСІЇ: ГЕОПОЛІТИЧНИЙ ТА ПОЛІТИКО-ЕКОНОМІЧНИЙ ВИМІРИ

Олег Кондратенко

З крахом соціалістичної системи та зникненням одного з полюсів глобального протистояння у особі СРСР, відбулися серйозні і незворотні «тектонічні зсуви» у світовому геополітичному просторі. Росія втратила практично всі ознаки (за виключенням ядерного) «наддержавності», які колись були притаманні СРСР. Залишається ядерний арсенал як єдиний аргумент, що дозволяє Москві зберігати відносний паритет у стосунках зі США та іншими геополітичними центрами. Також російські представники консервативного підходу або т. зв. державницько-центристської парадигми вважають, що саме ядерна зброя багато в чому дозволяє Росії зберігати статус великої держави, слугує стримуючим фактором від зовнішніх загроз і підтримки безпеки в цілому.

Утім, чимдалі більше політичних експертів відстоює думку про те, що ядерна зброя перестала бути тим критерієм, який визначає потенціал сучасної держави та її міжнародний статус. Як знаємо, показником потуги сучасної держави є статус у сфері інноваційних технологій у яких Росія не надто далеко просунулася. Все це змушує російський політичний істеблішмент активніше шукати шляхи оптимізації зовнішньополітичного розвитку своєї держави в умовах формування багатополярного світу. Геостратегічне положення Росії як правонаступниці СРСР, що кардинально змінилося після 1991 р. зумовило також реструктуризацію її стратегії. Остання має трансформуватися у відповідності до інтересів тепер регіональної держави.

Дедалі більший інтерес науковців привертає геополітика з її претензіями перетворення на повноцінну науку. Саме геополітика дає можливість визначити положення конкретної держави в сучасному світі. Цілком доречно навести слова політолога Ю. Гладкого котрий відзначає, що: «...Геополітика -- це передусім аналітична оцінка "балансів” і "контрбалансів”, що забезпечують відомустійкість між державами»¹. Сучасну геополітику як процес тісно пов'язують з проблемою безпеки і лише консолідоване геополітичне бачення здатне мінімізувати ряд внутріполітичних проблем РФ з якими вона зіткнулася після розпаду СРСР. Не випадково окремі експерти наголошують на тому, що шлях до вирішення низки російських проблем лежить в самій площині геополітичного освоєння російського простору Гладкий Ю.Н. «Геополитическая конструкция» и «геополитический потенциал» - основные понятия геополитики / Ю.Н. Гладкий, С.В. Писаренко // Известия Российского государственного педагогического университета им. А.И. Герцена. -- 2013. -- №154. -- С. 129. Жаде З.А. Национальные интересы и безопасность России в контексте геополитики / З.А. Жаде // Вестник Адыгейского университета. -- 2005. -- Вып. 2. -- С. 57..

Геополітику можна розглядати як певну сферу знань стосовно зовнішньополітичного розвитку держави чи групи держав, навчальну дисципліну, науку тощо. Сьогодні геополітика як порівняно молода наукова галузь стала об'єктом прискіпливої уваги вітчизняних та зарубіжних вчених. Варто розпочати з російських дослідників, оскільки їх розвідки безпосередньо пересікаються з тематикою нашої статті. Зокрема російська геополітична думка представлена роботами таких вчених як: К. Гаджиєв, Ю. Гладкий, В. Дергачов, О. Дугін, С. Панарін, К. Сорокін тощо.

Не менш активно проблему російської геополітики піддають науковому моніторингу у своїх розвідках зарубіжні політологи та журналісти-міжнарод- ники як от: З. Бжезинський, Т. Грем, Р. Кохейн, А. Коен, Дж. Най, А. Ослунд, О. Рар, М. Рожанскі, Ф. Фукуяма, С. Хантінгтон, Дж. Шерр та ін.

Не оминули своє увагою проблеми геополітики і українські науковці у контексті дослідження діяльності регіональних та глобальних систем. Як об'єкт окремої наукової уваги представлений євразійський геополітичний простір. Вказані питання синтезовано у працях О. Волошина, І. Дудко, О. Ірхіна, Б. Канцелярука, Г. Перепелиці, О. Потєхіна, М. Рижкова, О. Шергіна тощо. геополітичний євразійський росія політика

Враховуючи складність питання автор статті ставить за мету висвітлення теоретичного аспекту геополітичної діяльності РФ у контексті аналізу запропонованих євразійських стратегій та доктрин, а також розкриття практичної сторони геоекономічного статусу Росії шляхом інтерпретації сукупності різнорівневих зовнішньоекономічних зв'язків.

У відповідності до мети поставлено наступні завдання:

- визначити та проаналізувати доктринальні імперативи євразійської політики РФ;

- розкрити трансформацію геополітичного статусу Росії після краху СРСР;

- висвітлити європейський геоекономічний вектор Росії;

- охарактеризувати здобутки та перспективи російської зовнішньоекономічної політики в АТР.

Модернізація концепції геополітичного розвитку РФ відбувається в умовах формування багатополярного світу. У контексті цього Росія намагається виконати т. зв. «євразійську місію», передусім шляхом активної політики як на європейському, так і азійському напрямах Лицарева Е.Ю. Интеграция России в глобальную систему экономических связей / Е.Ю. Лицарева // Вестник Томского государственного университета. -- 2005. -- № 288. -- С. 62.

В політологічній літературі вже тривалий час фігурує риторична дилема відносно геополітичного статусу Росії у сучасній світосистемі. Розмаїтість політичного та політологічного дискурсів сприяє висуненню та апробації низки геополітичних концепцій та стратегій від цілком прагматичних до відверто фантастичних у формуванні яких приймають участь слов'янофіли, західники, неоєвразійці тощо. Посилення уваги до геополітики пояснюється серйозними змінами і прискоренням всіх без виключення процесів у сучасному світі. Такий стан речей вимагає від політиків усіх рівнів професійної орієнтації в умовах такої динаміки задля прийняття чітких і виважених рішень.

Вектор сучасного геополітичного дискурсу щодо РФ спрямовується, переважно, у бік двох наступних дефініцій: чи є Росія великою державою, здатною вливати на глобальні процеси, чи вона має все ж таки статус регіональної держави, реальний вплив якої обмежується країнами, розміщеними по периметру її кордонів? Шеремет О.Л. Геополитическое положение России: современность и будущее / О.Л. Шеремет // Известия Российского государственного педагогического университета им. А.И. Герцена. -- 2007. -- Т. 10. -- Вып. 31. -- С. 153. Подібна дилема сприяє появі цілої низки геостратегій від радикальних (неоімперських/державницьких) до відверто націоналістичних. Всупереч прогнозам у сучасній Росії актуалізується геополітична концепція О. Дугіна, яка передбачає створення трансконтинентальної Євразійської імперії (євразійського мосту) у якій Росії відводиться ключова роль системного ядра. Необхідною умовою на шляху до створення такої імперії є відновлення геополітичного впливу на всьому пострадянському просторі через т. зв. «різношвид- кісну» систему інтеграційних проектів. Разом з тим, наголошується на відновленні глобальної конфронтації Росії зі США у ході якої останні мають бути зміщені з «наддержавного геополітичного трону» та поступитися місцем одразу кільком геополітичним центрам. Саме це на думку О. Дугіна має стати запорукою багатополюсного світоустрою. Другим постулатом для Росії є виведення Європи з-під впливу США та розширення євразійських інтеграційних об'єднань за рахунок європейських держав на кшталт Німеччини ДугинА.Г. Основы геополитики / А.Г. Дугин. -- М.: Арктогея, 1997. -- С. 212-213; 252-253; 367-369.. Доповнює ідею О. Дугіна менш радикальна геостратегія Г. Зюганова ідеологічним стрижнем якої є підтримка динамічної рівноваги між ключовими центрами світової сили на противагу однополярності США. Водночас для автора ідеї модель стійкого розвитку пострадянського простору має стати альтернативою західному капіталізму, який є неприйнятним для православної цивілізації на чолі з Росією. Принцип стійкого розвитку покладений в основу геополітичної концепції О. Пана- ріна, котрий ув'язує безпеку російських кордонів з використанням переваг геополітичного положення РФ, що має у підсумку сприяти економічному, соціальному і культурному розвитку держави. Також реінтеграція пострадянського простру, у О. Панаріна, має поєднуватися із встановленням суспільного устрою, альтеративного постсоціалістичному ідеологічному вакууму Панарин А.С. Реванш истории: российская стратегическая инициатива в ХХ1 веке / А.С. Панарин. -- М.: Логос, 1998. -- С. 356-358..

На думку В. Хачатурова Росія та і весь пострадянський простір має виконувати роль своєрідної стабілізаційної геополітичної осі світу. Автор стверджує, що саме від ситуації в РФ та на пострадянському просторі багато в чому буде залежати стабільність в усьому світі Хачатуров В.Р. Россия и геополитическая стабильность мира / В.Р. Хачатуров // НГ- сценарии. -- 1997. -- С. 23.. Зрештою К. Сорокін запропонував двокомпонентну стратегію, яка включає як збереження/розширення геополітичного впливу Росії на пострадянському просторі через традиційні економічні стосунки, так і підтримку зв'язків з країнами далекого зарубіжжя на основі т. зв. «балансуючої рівновіддаленості». Таке формулювання спрямоване на підтримку ідеї існування небезпеки надмірного зближення з провідними центрами сили, ризику перетворення Росії на ведену країну та загострення боротьби за перерозподіл енергетичних ресурсів Сорокин К.Э. Геополитика современности и геостратегия России / К.Э. Сорокин. -- М.: РОСПЭН, 1996. -- С. 55-56.. Подібного принципу рівновіддаленості дотримується С. Кортунов, який наголошує, що Росія має інтегруватися у світову економіку виключно у якості рівноправного суб'єкта світової політики та вибудовувати при цьому прагматичні відносини з провідними центрами сили Кортунов С.В. Имперские амбиции и национальные интересы. Новые измерения внеш-ней политики России / С.В. Кортунов. -- М.: МОНФ, 1998. -- С. 38-40..

Процес глобальної реструктуризація зумовив появу низки нових міжнародних учасників у т. ч. й за рахунок суб'єктів пострадянського простору. Подібна ситуація підштовхнула представників різних політологічних шкіл вдатися у своїх розвідках, присвячених аналізу нової системи міждержавних відносин, до використання терміну «багатополярність». Ідея багатополярності стала «священною коровою» і для тих представників російського політологічного дискурсу, які чимдалі розуміли примарність ідеї наддержавності для нової Росії. Зокрема, упродовж 90-х рр. ідеї політологів були цілком співзвучними з офіційною позицією РФ у особі її президента Б. Єльцина та очільника МЗС - Є. Примакова, котрі у своїх офіційних виступах підкреслювали багатополярний характер сучасного світу. Саме тому в Росії набула свого актуального розголосу ідея т. зв. світового концерту великих держав, покликаного визначити конфігурацію сучасного світу. Проте окресливши такий постулат, представники російської політологічної думки не поспішають дефініціювати поняття «багатополярність», пропонуючи широкій громадськості своєрідний завуальований образ «бажаного майбутнього» як свого роду ідеального світоустрою. Зважаючи на означене, Кремль чимдалі впертіше просуває власний проект геополітичного майбутнього з тим щоби хоч якось компенсувати втрату наддержавного статусу та зберегти бодай мінімальний вплив на світові процеси, у т. ч. й через участь у формуванні світової архітектури безпеки. Вирішення алгоритму такого масштабного завдання бачиться Москві здебільшого через нарощування постачання енергоносіїв на світовий ринок, за умов збереження сприятливої цінової кон'юнктури, та початок формування під її егідою низки «різношвидкісних» євразійських інтеграційних об'єднань.

Попри все, загальновизнаним залишається той факт, що Росії навіть у далекостроковій перспективі навряд чи вдасться відновити статус наддержави, співмірний зі США або Китаєм у зв'язку з відсутністю необхідних для цього зовнішньополітичних ресурсів. Єдиним поки що геополітичним аргументом для РФ залишається успадкований від СРСР ядерний щит, котрий дозволяє зберігати відносний паритет у відносинах зі США та іншими світовими центрами сили. Проте сьогоднішні ядерна зброя вже не виконує тої ролі, яка відводилася їй в добу холодної війни. Зокрема цілий ряд політичних експертів доводить, що нуклеризація перестала бути тим критерієм, що визначає потенціал сучасної держави та її міжнародний/геополітичний статус. Приміром, показником потуги сучасної держави є займаний статус у сфері інноваційних технологій у яких саме Росія займає далеко не перші позиції. За останніми даними в РФ інноваційну продукцію випускає не більше 10% підприємств, тоді як у Євросоюзі такий показник сягає понад 80%. Все це змушує російський політичний істеблішмент активізувати пошуки шляхів оптимізації зовнішньополітичного розвитку своєї держави в умовах формування багатополярного світу. Геостратегічне положення Росії, що кардинально змінилося після 1991 р. зумовило також реструктуризацію її стратегії. Остання має трансформуватися у відповідності до інтересів вже регіональної держави.

Попри значні втрати зовнішньополітичного ресурсного потенціалу з крахом СРСР, Росії достатньою мірою вдалося зберегти статус трансконтинентальної держави, а разом з ним і роль повноцінного суб'єкта/актора світової політики. Все це дає можливості Кремлю визначати сучасну геополітичну картину світу. Стратегічним пріоритетом РФ як стрижневої держави православної цивілізації є формування інтеграційних об'єднань, які у перспективі можуть сприяти залученню у російську орбіту низки суміжних держав, близьких за своєю культурною ідентичністю. Першочерговим завданням для РФ після дезінтеграції пострадянського простру, став пошук свого місця у новій геополітичний системі, синонімом якої є багатополярний світ. У зв'язку з цим питання оптимізації стратегії геополітики РФ ставиться у залежність від реалій нового світоустрою. Доповненням до цієї тези є констатація того, що зовнішньополітичний розвиток РФ має нерозривно поєднуватися із пошуком нового вектору політичного і соціально-економічного розвитку Лавалье Ф. Геополитические стратегии современной России [Электронный ресурс] / Ф. Лавалье. -- Режим доступа: http://www.proza.ru/2010/06/01/440. Вироблення нової геополітичної стратегії РФ значною мірою відповідає парадигмі відомого метра американської політології Г. Кіссинджера, який бачить Росію невід'ємним силовим «пазлом» багатополярного світу.

Перед сучасною Росією як національною державою постала мета входження у нову систему міжнародних відносин відповідно до її ресурсних можливостей. Таке завдання полягає в тому, що РФ керуючись модернізованою стратегієюпрагне зайняти достойне місце в багатополярній світосистемі. Представниками політичних та наукових кіл було констатовано, що попри слабіючи економіку, виражену у її мінімальному річному зростанні, РФ все ж володіє потужними природними, військовими та пропагандистськими можливостями.

Не менш актуальним є питання підвищення рівня національної і міжнародної безпеки країни як теоретичного узагальнення складової національних інтересів, оскільки перспективи трансформації Росії у наддержаву в умовах подальшого розмивання сучасної системи міжнародної безпеки виглядають сумнівними. Саме системи національної і державної безпеки, що пересікаються у соціокультурному і етнополітичному рівнях сприяють інтеграції міжнародного суб'єкта в світовий геополітичний простір. Актуальність зміцнення національної безпеки пов'язується й з тим, що сьогодні під такою розуміється передусім фізичне виживання суверенної держави у контексті збереження її територіальної цілісності і здатності реагувати на потенційні виклики і загрози. Концепція національної безпеки РФ тісно переплітається з її військовою доктриною, яка передбачає підготовку держави до ліквідації реальних і потенційних військових загроз, у т. ч. й з використанням ядерної зброї. Зокрема, одним із головних завдань військової доктрини РФ є попередження військових конфліктів і збереження миру як на міжнародній арені так і в межах суверенної території країни. Загалом же розуміння національної безпеки РФ як однієї з центральних проблем геополітики, зводиться до балансу захисту держави як від зовнішніх, так і внутрішніх загроз¹¹.

Відомий німецький політик і екс-міністр закордонних справ ФРН Й. Фішер у одному зі своїх інтерв'ю відзначив, що В. Путін фактично з перших днів свого президентства ставить перед собою три основні цілі: покласти край залежності пострадянської Росії від Заходу; поновити суверенітет над більшістю колишніх радянських республік з метою припинити процес розширення НАТО на схід; і, зрештою, поступово повернути Росії статус світової держави. Зазначених цілей російський лідер панує досягти, на думку німецького екс-міністра, за рахунок стратегії енергетичної політики через встановлення повного контролю над левовою часткою світових енергоресурсів та їх експортом Жаде З.А. Национальные интересы и безопасность России в контексте геополитики / З.А. Жаде // Вестник Адыгейского университета. -- 2005. -- Вып. 2. -- С. 57. Фішер Йошка. Незалежність України - основа безпеки в Європі [Електронний ресурс] / Йошка Фішер. -- Режим доступу: http://www.dw.de/йошка-фішер-незалежність-україни- основа-безпеки-в-європі/а-17347870?таса=икг-^-икте^икг-а11-3816-хт1. Досягнути програми максимум -- відновлення великодержавного статуту, Росії, як зазначалося, не дозволяє ресурсна обмеженість, а тому її керівництво зайняте пошуком союзників у побудові багатополярного світу, передусім тих, які проявляють невдоволеність політикою США. Тому не випадкового РФ розглядає можливість участі в майбутніх інтеграційних проектах, на кшталт ЄАС, таких потужних країн як Китай, Індія, Іран, Туреччина тощо.

Одним із головних геополітичних завдань для Росії як євразійської держави є достатнє та прагматичне балансування між Європою та Азією, при цьому виключається жодне протиставляючи цих двох континентальних векторів. У рамках формули «Схід-Захід» актуальним кроком російської зовнішньої стратегії є вироблення нових геоекономічних принципів стосовно як до країн ЄС так і АТР. Зміна рівноваги геополітичних сил відбувалася не на користь Росії. Про зниження рівня її впливу в Євразії свідчить розширення «експансії» НАТО за рахунок пострадянського простору, здебільшого в Закавказзі і Середній Азії, які були проголошені зоною особливої відповідальності Альянсу. Не може не суперечити інтересам Росії активна участь Туреччини у розширенні євразійського геополітичного плацдарму, котра прагне мобілізувати транспортування енергоресурсів через Босфор і Дарданелли. На цьому тлі відносини РФ зі США можна розцінювати як ситуативну коаліцію, яка періодично виникає у разі необхідності регулювання цілого ряду питань на кшталт боротьби з викликами світовій безпеці. Також Вашингтон зацікавлений Росією, передусім, у якості противаги Китаю, котрий дедалі набирає обрисів економічної надпотуги. При всьому Вашингтон не відмовляється від ідеї розширення НАТО у поєднанні з перебудовою структури безпеки в Європі і Євразії (про це зокрема свідчить Програма розвитку американської системи ПРО -- О.К.), що можна розцінювати як засіб тиску на Москву Современное геополитическое положение России [Электронный ресурс]. -- Режим доступа: http://www.coolreferat.com/.

Якщо півстоліття тому геополітична боротьба провідних світових гравців розгорталася в основному за контроль над територіями, то сучасні суб'єкти світової політики ведуть боротьбу за перерозподіл ресурсів: енергоносіїв, фінансових потоків, інфраструктури, товарів, послуг, робочої сили, інформаційних потоків тощо. Для цього кожен більш-менш потужний суб'єкт світової політики прагне максимально оптимізувати свою геоекономічну стратегію. Саме економічні, а не військові ресурси визначатимуть чимдалі потугу великих держав. Зокрема для Росії при розробці даної стратегії враховується експортно-орієнтована модель її економіки, оскільки РФ по суті затиснута між трьома потужними світовими гравцями, такими як ЄС, Китай та Японія. У зв'язку з цим одним із шляхів збереження і подальшого зміцнення позицій Росії як одного з геополітичних центрів вважається розвиток саме зовнішньоекономічної діяльності через кооперацію різнорівневих зв'язків у рамках великих геополітичних просторів Там само..

Підтвердженням пересікання стратегічних інтересів РФ та ЄС слугувала ціла низка угод, укладених між двома центрами впливу упродовж 1990-х рр., котрі стосувалися як економічних зв'язків так і проблем зміцнення європейської безпеки. Першим помітним підсумком такої співпраці стало підписання у 1999 р. Договору про міжнародну науково-технічну співпрацю між ЄС і РФ Угода про партнерство та співпрацю з ЄС (1994 р.); Спільна стратегія ЄС по відно-шенню до Росії» (1999 р.); Стратегія розвитку відносин Російської Федерації і Європейського Союзу на середньострокову перспективу (2000-2010 рр.)» (1999 р.).. Хоча у таких «двосторонніх» відносинах існувало чимало протиріч здебільшого через те, що Росія практично не виробила чіткої моделі відносин з ЄС як єдиним геополітичним партнером, розвиваючи їх окремо з Німеччиною, Францією, Великобританією, Італією та іншими країнами, які утворюють ядро даної організації. Також досить алогічною виглядала стратегія та інституційні рамки майбутньої економічної співпраці щодо створення зони вільної торгівлі, оскільки ЄС досить тривалий час займав вичікувальну позицію щодо темпів проведення ринкових реформ в Росії та прискорення темпів її економічного зростання. Разом з тим, дефолт російського карбованця, котрий стався у 1998 р. на невизначений час відтермінував реалізацію вказаних стратегій двосторонньої співпраці Лицарева Е.Ю. Интеграция России в глобальную систему экономических связей / Е.Ю. Лицарева // Вестник Томского государственного университета. -- 2005. - № 288. -- С. 62..

Ще на поч. 1990-х рр. з проведенням ринкових реформ у РФ з'явилися можливості для залучення прямих іноземних інвестицій в економіку. Саме тоді Європа та країни АТР проявили зацікавленість до російських енергоресурсів, диверсифікація торгівлі з якими прискорювалася по мірі лібералізації зовнішньоекономічних зв'язків РФ. У 1990-х рр. обсяг торгівлі з ЄС та залучення прямих іноземних інвестицій був більшим порівняно з іншими країнами і складав, у середньому, біля 60%. Приміром, доля товарообігу США та Японії в торгівельній структурі Росії складала на той час відповідно 7 і 4 %. Варто нагадати, що більшу частину структури російського експорту до європейських країни (понад 50%) складає сировинна продукція та енергоресурси, досі не витримує конкуренції (за виключенням військової і космічної техніки) високотехнологічна продукція Там само. -- С. 63..

Сприятлива тенденція світового ринку на сировинну продукцію, яка склалася на 1999 р. дозволила прискорити темпи зростання російського ВВП до на рівні 8-10% у 2000-2008 рр., після чого почався поступовий спад. У зв'язку з цим, за підсумками 2013 р. ріст економіки Росії уповільнився до 1,5%. Розвиток економічної інтеграції російського ринку до світового В. Путін вбачав через необхідність створення гармонічної спільноти економік від Лісабона до Владивостока (з перспективою створення зони вільної торгівлі), яка б дотримувалася принципів загальної промислової політики, заснованої на технологічних і ресурсних потенціалах Росії та ЄС Петров В.И. К вопросу о политико-экономической интеграции России / В.И. Петров // Общество: политика, экономика, право. -- 2010. - №2. -- С. 12.. Проте, недостатня інтегрованість Росії у міжнародний економічний розподіл праці, практична відсутність експортної та інвестиційної диверсифікації, а також належної модернізаційної бази російської економіки породжує значні ризики консервації статусу постачальника сировинно-ресурсної продукції, яка слугує, більшою мірою, розвитку не РФ, а таких промислових гігантів як ЄС і Китай ТарасбухД. Россия 2013. Мрачные итоги года [Электронный ресурс] / Д. Тарасбух. -- Режим доступа: http://hvylya.org/analytics/geopolitics/rossiya-2013-mrachnyie-itogi-goda.html. Також структура російської економіки відзначається певними негараздами у налагодженні торгівельних зв'язків з країнами Східної Європи, які ЄС визначив як зону власних інтересів. Водночас «європеїзація» пострадянських країн, що розташовані між Росією і ЄС вели до

зіткнення інтересів останніх. До позитивних сторін російсько-європейської співпраці слід віднести науково-технічну сферу, зокрема спільні наукові розробки вчених, фінансову участь Євросоюзу у програмах по дослідженню та інноваціях у сфері інформаційних технологій, біотехнологій та виробництва нових композитних матеріалів. Проте в цілому, не дивлячись на низку проблем у двосторонніх стосунках ЄС залишається провідним торгівельним партнером Кремля, а їх зв'язки носять більш об'ємний характер порівняно з такими світовими центрами як Китай, США та Японія і займають понад 50% долі російського зовнішньоторговельного балансу. Все ж таки енергоресурси та сировинна продукція складають переважну частину російського експорту до ЄС, що дорівнює, приблизно, 70% від загальної його кількості Лицарева Е.Ю. Интеграция России в глобальную систему экономических связей / Е.Ю. Ли- царева // Вестник Томского государственного университета. -- 2005. - № 288. -- С. 65-68..

Як і європейський вектор зовнішньої політики Росії, зв'язки з АТР розвиваються переважно у площині торгово-економічних зв'язків. Проте відносини РФ з країнами цього регіону позначаються цілим рядом ускладнень, котрі є відчутнішими, ніж у відносинах з ЄС. Так, у стосунках з Китаєм ключовою проблемою виступає малозаселений Східний Сибір з його перспективою перетворення на об'єкт етнічної експансії Піднебесної. Наріжними каменем відносин Росії з Японією є проблема приналежності Курильських островів. На відносних Росії з РК та КНДР позначається неузгодженість політики їх мирного співіснування, а безпосередня участь Москви у врегулюванні корейської проблеми не приносить їй особливих успіхів у оптимізації двосторонніх відносин.

Попри все, активне повернення Росії в Азію відбулося у другій половині 1990-х р. з обґрунтуванням т. зв. доктрини «багатополярної альтернативності» новим очільником МЗС -- Є. Примаковим. Сутність цієї доктрини полягла в тому щоби перейти від намагань негайної інтеграції в євроатлантичні структури до політики самоствердження та гармонізації відносин з усіма геополітичними центрами багатополярного світу. Відзначимо, що доля азіатських держав у зовнішній торгівлі РФ складала тоді лише 17 %. Відносно низькі показники торгівельного балансу пояснювалися здебільшого тим, що у країн АТР на відміну віл ЄС була відсутня загальна стратегія економічної політики відносно Росії. Необхідність розширення стосунків Росії з країнами АТР полягає у появі можливості залучення ресурсних інвестицій для модернізації Далекого Сходу і Східного Сибіру. У свою чергу країни АТР, економіка яких демонструє стабільне зростання, зацікавлені у залученні російських енергетичних ресурсів для, що свідчить про взаємодоповнюваність східних регіонів Росії та регіонів країн Південно-Східної Азії особливо під час спільної інтеграції у світове господарство. Утім, лідери РФ поки що обмежуються стратегією будівництва в Далекосхідному регіоні сітки нафто- і газопроводів, а також ліній електропередач, котрі на їх думку стануть основою економічної інтеграції Росії в АТР Лицарева Е.Ю. Интеграция России в глобальную систему экономических связей / Е.Ю. Ли-царева // Вестник Томского государственного университета. -- 2005. - № 288. -- С. 68-70.. Важливість розширення відносин РФ з азіатськими країнами та їх взаємовигідність було акумульовано в «Концепції зовнішньої політики Російської Федерації» у 2000 р. Концепция внешней политики Российской Федерации [Электронный ресурс]. -- Режим доступа: http://www.ng.ru/world/2000-07-11/1_concept.html Також важливим для Росії є її участь в Азійсько-Тихоокеанському економічному співробітництві (АТЕС) та СОТ, що має дати Росії можливість тісніше інтегруватися не лише в азійсько-тихоокеанську економіку, але й світову.

Таким чином, з другої пол. 1990-х рр. російське керівництво зрештою усвідомило необхідність дотримання балансу відносин між США та ЄС з одного боку та АТР з іншого. Утім, поки що ці регіони враховуючи дисбаланс їхнього розвитку цікавлять ЄС виключно як джерело енергоресурсів, так як особливої активності вкладати кошти у їх розвиток з боку як європейських так і азіатських країн не простежується. Все це зрештою не сприяє формуванню потужного сибірського і далекосхідного ринку, необхідного для модернізації економічної інфраструктури та соціально-економічного розвитку даних регіонів. До того ж прийнята у 1996 р. федеральна програма економічного і соціального розвитку Далекого Сходу і Забайкалля на період з 1996 по 2013 рр. фактично так і залишилася на папері Федеральная целевая программа «экономическое и социальное развитие Дальнего Востока и Забайкалья на период до 2013 года» [Элекронный ресурс]. -- Режим доступа: http://www.bestpravo.ru/federalnoje/bz-gosudarstvo/q3v.htm.

Також досі є не реалізованою ідея перетворення Сибіру і Далекого Сходу в єдину економічну систему. Недостатня увага російського політикуму до азійського вектору зовнішньої політики стала однією з причин депресії східних регіонів Росії та значного відтоку населення до європейської частини Росії. Всі намагання проводити конверсійну політику місцевої влади Далекосхідного та Сибірському регіонів практично не отримали фінансової підтримки центрального уряду Лицарева Е.Ю. Интеграция России в глобальную систему экономических связей / Е.Ю. Лицарева // Вестник Томского государственного университета. -- 2005. - № 288. -- С. 73..

Економічні стосунки Росії з такими «тиграми» як Південна Корея, Гонконг, Тайвань все ще залишаються ситуативними. У відносинах з Японією зберігалася певна частка недовіри, отримана у спадок з радянських часів у поєднанні з територіальними проблемами. Японія не поспішає інвестувати в енергетичний сектор Далекосхідного регіону намагаючись ув'язати цей процес з аналогічними заходами американських компаній. Російсько-японська співпраця обмежується здебільшого науково-технічними та інноваційними зв'язками. На цьому фоні доволі обнадійливими залишаються стосунки з Республікою Корея та Китаєм, особливо у тих сферах які торкаються налагодження спільного виробництва високотехнологічної побутової та промислової техніки. Зокрема, товарообіг між РФ та КНР вийшов у 2013 р. на рівень близько 100 млрд. дол., попри те, що десять років тому він складав усього 15,7 млрд. дол. Саме через це експерти радять Росії активніше розвивати свої торгівельні відносини з Китаєм, які можуть стати альтернативою економічних відносин з країнами СНД. До прикладу, товарообіг РФ з Україною за 2013 р. склав 45 млрд. дол. з визріванням тенденції

до зниження на фоні небувалої кризи у двосторонніх стосунках Гайдуцкий В. России нужна интеграция не с Украиной, а... с Китаем / В. Гайдуцкий // Зеркало недели. -- 2013. - №37. -- 11 октября.. Проте не все так яскраво виглядає й у російсько-китайському торгівельному секторі. Хоча порівняно з іншими країнами АТР Китай і залишається найбільшим торгівельним партнером Росії, структура торгівлі між ними виглядає надто примітивно, оскільки не виходить за рамки усталеної формули -- «енергоресурси і військова техніка в обмін на споживчі товари». При всьому низка стратегічних інтересів Росії й Китаю пересікаються на пострадянському просторі, зокрема щодо спільної більш поглибленої участі у роботі інтеграційного проекту ШОС.

Подібну структуру мають і російсько-індійські відносини. Приміром, на 60% індійські військові оснащені зброєю російського виробництва. Доволі перспекивою є кооперація інтересів обох держав у комп'ютерній, медичній та енергеичній сферах, зокрема участі Росії у будівництві атомної електростанції «Куаулам» на півдні Індії та участі «Газпрому» у розробці газоносних родовищ на шельфі Бенгальської затоки. Як у відносинах з Китаєм, так і в стосунках з Індією, Москва намагається надати останнім статусу стратегічного партнерства, про що зокрема свідчить регулярна серія взаємних візитів перших осіб цих держав. Національні інтереси Росії та Індії пересікаються у точці бачення сучасного світу як багатополярногоНовые тенденции в международных отношениях в Азии / Отв. ред. А.М. Хазанов. -- М.: Институт востоковедения РАН, 2002. -- С. 132-138..

У 2002 р. в Куала Лампурі було проведено спільний форум Росія-АСЕАН, головною темою якого стало питання прискорення торгівельних операцій та інвестиційної діяльності. У подальшому подібні зустрічі стали нормою на яких зрештою почали також підніматися питання безпеки, хоча традиційно основна увага їх учасників зосереджувалася виключно на економічній сфері. Що стосується таких країн, як В'єтнам, Монголія та Північна Корея то тут варто зауважити, що РФ у найближчому майбутньому навряд чи досягне такого обсягу та щільності економічних відносин, які існували за часів СРСРЛицарева Е.Ю. Интеграция России в глобальную систему экономических связей / Е.Ю. Лицарева // Вестник Томского государственного университета. -- 2005. - № 288. -- С. 74..

Таким чином, констатовано, що сучасна Росія все ще знаходиться у стадії пошуку оптимальної стратегії зовнішньополітичного та зовнішньоекономічного розвитку, котра би балансувала інтереси особистості, суспільства й держави. Поки що жодна із запропонованих геополітичних концепцій, будь-то західно-ліберальна чи неоєвразійська, досі не знайшли достатньої державної підтримки та практичної реалізації.

Головним для Росії сьогодні залишається дотримання геополітичного балансу між Європою та Євразією, а також підтримка власного шляху розвитку з перспективою покладання на себе відповідальності створення трансконтинентального євразійського мосту. До того ж Кремлю варто відмовитися сьогодні від проведення агресивної політики на пострадянському просторі з метою забезпечення у подальшому добросусідських стосунків та зміцнення економічної співпраці, що зрештою дасть можливість всім сторонам стати та спільний шлях гармонічного розвиту і соціального добробуту.

Анотація

Статус сучасної Росії: геополітичний та політико-економічний виміри. Олег Кондратенко, кандидат історичних наук, доцент, Національний авіаційний університет

Розглянуто теоретичні та практичні аспекти зовнішньої політики РФ у контексті аналізу трансформацій її геополітичного статусу після розпаду СРСР. Також презентовано та проаналізовано бачення концепції євразійської геополітики різними авторами. Висвітлено геополітичну та геоекономічну діяльність Росії у площині її двох ключових векторів - європейського та євразійського.

Ключові слова: геополітика, геоекономіка, геополітична стратегія, євразійська доктрина, Росія.

Размещено на Allbest.ru