Фінансові ресурси - капітал у грошовій формі (фінансові активи, фінанси). У світовому господарстві постійно відбувається переливання грошового капіталу, що формується в процесі кругообігу капіталу. Фінансові ресурси належать приватним особам, компаніям, національним і міжнародним організаціям, державам. Вони нерівномірно розподілені між країнами й тому постійно переміщуються між ними. Цей рух фінансових активів набирає форми міжнародного руху капіталу. Разом з тим частина фінансових ресурсів зайнята в обслуговуванні платежів, що виникають у міжнародній торгівлі товарами та послугами, за передачі знань (технологій) і міжнародної міграції населення. Цей рух фінансових активів у світі набирає форми міжнародних валютно-розрахункових відносин або фінансування міжнародної торгівлі.

Фінансові ресурси світу: У широкому розумінні - це сукупність фінансових ресурсів усіх країн, міжнародних організацій та міжнародних фінансових центрів світу. У вузькому розумінні - це ті фінансові ресурси, які використовуються в міжнародних економічних відносинах, тобто у взаєминах між резидентами та нерезидентами.

Фактори, що впливають на рух фінансових потоків: стан економіки; взаємна лібералізація торгівлі країн-учасниць ГАТТ/ВТО; структурна перебудова економіки; масштабне перенесення за кордон низькотехнологічних виробництв; міждержавний розрив темпів інфляції та рівнів процентних ставок; зростання масштабів незбалансованості міжнародних розрахунків та ін.

Основні канали руху світових фінансових потоків:

1) валютно-кредитне та розрахункове обслуговування купівлі-продажу товарів (зокрема особливого товару - золота) і послуг;

2) зарубіжні інвестиції в основний та оборотний капітал;

світовий фінансовий ринок офшор

3) операції з цінними паперами та різними фінансовими інструментами;

4) валютні операції;

6) перерозподіл частини національного прибутку через бюджет у формі допомоги країнам, що розвиваються, та внесків держав у міжнародні організації тощо.

Механізм перерозподілу фінансових ресурсів світу зображено на рис. 1.

Рис. 1. Механізм перерозподілу фінансових ресурсів світу

2. Поняття та структура світового фінансового ринку

Світовий фінансовий ринок - це система відносин ринкового типу, що забезпечує акумуляцію і перерозподіл міжнародних фінансових ресурсів. Це система різноманітних міжнародних ринків, що характеризується високим ступенем інтегрованості та має глобальний характер. Світовий фінансовий ринок можна розділити на сектори за різними ознаками.

За об'єктом торгівлі він поділяється на валютний, грошовий та фондовий ринки.

На валютному ринку реалізуються поточні і термінові валютні операції з метою забезпечення реальних потреб у валюті, спекуляції та хеджування.

На грошовому ринку відбувається передача у тимчасове користування тимчасово вільних ресурсів. Це ринок короткострокових угод. У межах грошового ринку виділяють обліковий ринок (ринок переважно казначейських та комерційних векселів) та міжбанківський ринок (ринок короткострокових міжбанківських депозитів).

На фондовому ринку (ринку капіталів) відбувається залучення коштів на більш тривалий період часу з метою капіталовкладень. У рамках цього ринку виділяють ринок середньо - та довгострокових кредитів та ринок цінних паперів.

За місцем торгівлі світовий фінансовий ринок поділяється на біржовий та позабіржовий ринки. Основною принциповою відмінністю між цими видами ринків є високий ступінь стандартизованості біржового ринку, у той час як на позабіржовому ринку, хоча і існують певні стандарти, яких дотримуються учасники ринку, у той же час багато питань може бути узгоджено у двосторонньому порядку між учасниками угоди. На біржовому ринку стандартними є об'єкти торгівлі та умови угод, що забезпечує біржовим інструментам значно вищий ступінь ліквідності, ніж угодам позабіржового ринку, які у багатьох випадках і не призначені для перепродажу. Існують також певні відмінності з точки зору контролю за реалізацією угод. На біржовому ринку основну роль виконує біржа, діючи, звичайно, у рамках національного і міжнародного законодавства. Позабіржовий ринок регулюється національним та міжнародним законодавством за допомогою відповідних регулюючих органів. Таким чином, біржовий ринок вважається більш регульованим, контрольованим і безпечним для учасників.

Заслуговує на увагу і класифікація О.І. Рогача, згідно з якою світовий фінансовий ринок поділяється на такі складові: валютний ринок, ринок боргових зобов'язань, ринок прав власності, ринок похідних фінансових інструментів (деривативів). Деривативи (похідні інструменти) - фінансові інструменти, які походять із (базуються на) інших фінансових інструментів (-ах), відомих як базові інструменти.

Інституційну основу функціонування світового фінансового ринку складають:

Для того, щоб набути статусу міжнародного, кожен фінансовий центр має пройти відповідний еволюційний процес. Стадії розвитку міжнародного фінансового центру: розвиток місцевого ринку; перетворення в регіональний фінансовий центр; розвиток до стадії міжнародного фінансового ринку.

Основні умови міжнародного фінансового центру: економічна свобода; стабільна валюта та стійка фінансова система; ефективні фінансові інститути й інструменти; активні та мобільні ринки - комплексні ринки; сучасна технологія та засоби зв'язку; фінансові спеціальні знання та людський капітал; підтримка відповідного правового та соціального клімату, створення сприятливих умов для міжнародних потоків капіталу.

Найбільш активно переливання фінансових ресурсів здійснюється у світових фінансових центрах (фінансових центрах світу). До них належать: Нью-Йорк і Чикаго - в Америці, Лондон, Франкфурт, Париж, Цюріх, Женева, Люксембург - у Європі, Токіо, Сінгапур, Гонконг, Бахрейн - в Азії. У майбутньому світовими фінансовими центрами можуть стати і сьогоднішні регіональні центри - Сан-Паулу, Шанхай та ін. У світові фінансові центри перетворились деякі офшорні центри, насамперед у басейні Карибського моря - Панама, Бермудські, Багамські, Кайманові, Антильські та інші острови.

Світові фінансові центри - це ті місця, де торгівля фінансовими активами між резидентами різних країн має особливо великі масштаби.

Серед нових фінансових центрів, якщо брати до уваги тільки ринкову капіталізацію акцій, у Європі - ринки Польщі, Чехії, Угорщини та Росії, в Азії - Індії, Індонезії, Південної Кореї, Малайзії, Таїланду, Тайваню, Філіппін і, особливо, Китаю з Гонконгом, в Африці - Південно-Африканської республіки, а в Латинській Америці - Аргентини, Бразилії, Венесуели, Мексики, Чилі.

Найважливішими та найбільшими фінансовими центрами є Нью-Йорк, Лондон, Токіо. Денний оборот на трьох найбільших ринках у 1973 р. становив 20-30 млрд дол США; у 1983 р. - 60 млрд; у 1995 р. - 1,3 трлн і в 1998 р. - 1,5 трлн дол США, у 2006 році - 1,9 трлн дол США.

Офшорні банківські центри

Фінансові центри "офшор" - це світові фінансові центри, де кредитні установи здійснюють операції, переважно з нерезидентами, в іноземній для даної країни валюті.

Офшорні банківські центри тісно пов'язані з євровалютним ринком. Однак їх можна розглядати як окрему категорію міжнародних фінансових центрів, що виконують посередницькі функції для позичальників та депонентів. Основною причиною привабливості офшорних банківських центрів є мінімальне офіційне регулювання, практична відсутність податків та контролю за управлінням портфелями цінних паперів банків.

Офшорні банківські центри почали з'являтися з 1960 р.

Основні властивості:

ь відплив та приплив коштів майже не регулюється;

ь операції мають суто міжнародну основу та не зачіпають внутрішню економічну й фінансову політики;

ь наявність високоефективних місцевих і міжнародних засобів зв'язку та транспортної інфраструктури;

ь наявність надійних взаємовідносин з фінансовими органами влади промислово розвинених країн;

ь існування за умов внутрішньої політичної стабільності й забезпечення таємниці операцій;

ь наявність ефективно та стабільно функціонуючих центральних банків;

ь основна (або альтернативна) мова - англійська;

ь легка доступність та розміщення в часових поясах, що знаходяться між поясами, де розташовані найважливіші ринки;

ь висококваліфікована робоча сила.

Види офшорних банківських центрів:

"паперові" центри (зберігають документацію, а банківські операції проводять у незначних розмірах або не проводять зовсім);

"функціональні" центри (займаються депозитними операціями й наданням позик).

Існує три типи офшорних банківських (фінансових) центрів:

I тип - нью-йоркська модель - передбачає спеціальні формально встановлені домовленості з такими авторитетними фінансовими центрами, як Нью-Йорк, Токіо, Сінгапур. На цих ринках установлюються спеціальні рахунки окремо від внутрішніх, і ці рахунки вільні від обмежень, які відносяться до внутрішнього фінансового ринку (наприклад, резервні вимоги). Існує корпоративне оподаткування; місцевий гербовий збір (на ринку Токіо), може допускатися (Сінгапур), а може не допускатися оподаткування ділових цінних паперів (ринок Нью-Йорку, Токіо);

II тип - лондонська модель. У Лондоні, Гонконзі фінансові угоди вільні від обмежень, незалежно від того, резиденти чи нерезиденти є учасниками ринку. У цих містах офшорний ринок - це просто офшорні угоди між нерезидентами, тому що внутрішні і зовнішні угоди об'єднані. На офшорних ринках даної моделі існує корпоративне оподаткування і допускається оподаткування ділових цінних паперів;

III тип - "податкове сховище". До даного типу офшорних ринків відносять ринки Багамських та Кайманових островів. На цих ринках угоди укладаються нерезидентами і зовсім не оподатковуються, відсутні корпоративне оподаткування й оподаткування ділових цінних паперів, але існують реєстраційні внески і плата за ліцензії.

Розташування офшорних банківських центрів:

Європа (Лондон, Париж, Швейцарія, Люксембург, Франкфурт, Брюссель, Амстердам, Нормандські острови);

Західна півкуля (Нью-Йорк, Маямі, Лос-Анджелес, Сан-Франциско - 80-ті роки, Торонто, Нассау, Панама, Кайманові острови, Бермудські острови, Барбадос, Антигуа, Нідерландські та Антильські острови);

Азія (Токіо, Сінгапур, Гонконг, Тайбей, Маніла, Вануату, Бахрейн - 70-ті роки).

3. Ринки золота

ь постачальники металу (видобувні компанії, асоціації виробників, афінажні підприємства тощо);

ь спеціалізовані посередники (комерційні та інвестиційні банки, ділерські компанії);

ь фінансові і промислові споживачі (центральні банки, інвестори, афінажні заводи, ювелірні підприємства, електронне виробництво, дантисти тощо).

Торгівля металом на ринку здійснюється тільки в регламентованій стандартній формі. Тому постачальники відправляють видобутий метал у формі неочищених від домішок зливків до афінажних заводів (спеціалізовані установи, які переробляють продукцію золотовидобувників і вторинної сировини для отримання стандартних зливків (за замовленням банків) чи заготівок (за замовленням ювелірної і електронної промисловості). Афінажні заводи переробляють напівфабрикати, можуть надавати послуги по виготовленню зливків золота і срібла із монет. Вони можуть розглядатись і як постачальники, які викуповують метал у добувачів і потім поставляють його на ринок, і як споживачі, коли купують метал у посередників, щоб переробляти його в іншу форму для подальшого постачання промисловим підприємствам), де їх доводять до “лондонського стандарту”. Опісля він надходить на ринок через посередників, які виконують накази-замовлення клієнтів із купівлі-продажу металу. Причому, в залежності від того, як це питання вирішено національним законодавством, постачальники продають метал у неочищених зливках афінажеру або (частіше) просто передають його для збагачення і він залишається власністю замовника, за винятком періоду його переплавки, коли воно знаходиться у рідкому стані і вважається власністю афінажера.

Метал, який купують споживачі у стандартній формі, виготовляється або у формі зливків чи монет, або в іншій формі, в яку зливковий метал переробляється на їх замовлення афінажними заводами. Останні можуть розглядатися і як постачальники, які викуповують метал у добувачів, а потім поставляють його на ринок, і як споживачі, коли купують метал у посередників щоб переробляти його в іншу форму для подальшого постачання промисловим підприємствам.

Для торгівлі фізичним металом використовують металеві рахунки відповідального зберігання типу “Allocated”, тобто “З розміщенням”. На цих рахунках обліковується метал, який фізично зберігається в даному банку. Останній не має права використовувати цей метал і повертає власнику саме ті зливки, які той отримав на своє ім'я.

Для операцій із безготівковим (“паперовим”) металом використовують рахунки типу “Unallocated”, тобто “Без розміщення”. На них обліковується метал у грамах чи унціях, а не в конкретних зливках. Зарахування металу на такий рахунок здійснюється після його фізичної поставки до даного банку або придбання в іншого учасника міжбанківського ринку металу. Отримати метал у зафіксованій кількості (але не обов'язково у тих зливках, у яких його було поставлено) можна в даному банку або в інших світових центрах торгівлі дорогоцінним металом як це передбачено угодою між клієнтом та банком. Як правило, всі банки гарантують отримання металу у таких світових центрах як Лондон чи Цюріх, у своїх установах або в банках-кореспондентах.

Для забезпечення промислових споживачів широко використовується консцімаційний метод. Посередник поставляє на склад підприємства певну кількість металу без його оплати. З потребою підприємство оплачує узгоджену кількість металу, яка і переходить відтоді у його власність.

Відповідно до вимог клієнтів золототоргові доми (фірми), поряд із звичайними 400-унційними зливками пропонують низку зливків інших стандартів. Стандартні зливки вагою 12,5 кг кожен, можуть мати форму трапецоїдів (у поперечному перерізі - рівностороння трапеція) або паралелепіпедів. Перші, як правило, є продукцією підприємства ПАР і Західної Європи, а другі виплавляються у США. Золотий лінгтон - стандартизований золотий зливок вищої проби з титром 995/1000. Вага його - 400 унцій. Для більшої зручності у користуванні існують фракціоновані лінгтони (5, 10, 20, 25, 50, 100, 200, 500 і 1000 грамів).

На сьогодні продаж золота здебільшого зводиться до надання права на його отримання з банку, тобто до передавання квитанції на золото, що зберігається. Угоди з купівлі-продажу золота здійснюються миттєво із застосуванням найсучаснішої техніки зв'язку та банківських розрахунків.

Із золотом, як і з валютою на ринку, проводяться арбітражні операції (безперервна купівля на одних ринках і продаж на інших) завдяки чому ціни на вільних ринках, де немає обмежень і податків, вирівнюються і утворюють єдину світову ціну. Якщо золото продається не за долари, а за якусь іншу валюту, то у формуванні ціни бере участь курс валюти щодо долара. Якщо золото продається/купується на позикові кошти, то важливе значення має процентна ставка за позикою, яку необхідно сплачувати.

Золото також продається у вигляді листів, пластин, дроту, золотих сертифікатів (свідоцтво про депонування золота в банку, тобто документ, який дає право його власнику отримати за пред'явленням певну кількість золота). Такий же документ видається клієнтові у разі купівлі золота в банку без отримання самого золота.

Випускаються золоті сертифікати двох видів на алоковане та на неалоковане золото, в залежності від типу металевого рахунку, на якому воно депоноване. У першому випадку клієнт ніби тримає метал у сейфі, але може прийти в банк і помилуватися своєю власністю. У складі золотого фонду, яким керує банк, йому “фізично” виділено певні зливки чи монети (враховується вид, кількість, проба, виробник, серійний номер та інше). Метали на таких рахунках не є залученими коштами банку і не можуть розміщуватися ним від власного імені і за власний рахунок. У другому випадку клієнт має таке ж право на золото банку, як і вкладник на свій вклад, тобто на знеособлене, визначене лише кількісно золото. Знеособлені металеві рахунки відкриваються для обліку дорогоцінних металів без значення індивідуальних ознак. Метали на цих рахунках повинні мати лише кількісну характеристику маси (для монет - кількість у штуках) і вартісну балансову оцінку. Рахунки призначені для проведення таких видів банківських операцій: залучення дорогоцінних металів на вклади, їх розміщення, надання позик у дорогоцінних металах. Відповідно банки змушені відкривати кілька різновидів знеособлених металевих рахунків: рахунки клієнтів (термінові та до запитання), кореспондентські рахунки банків, рахунки обліку позик, виданих клієнтам.

Операції з надання позик у дорогоцінних металах здійснюються шляхом поставок у фізичній формі або зарахування на знеособлені рахунки в обмін на зобов'язання зворотної поставки відповідного металу в термін вказаний у договорі. Суми позики в дорогоцінних металах можуть погашатися у формі фізичної поставки чи шляхом перерахунку дорогоцінних металів із знеособлених металевих рахунків позичальника.

Купивши золото у зливках власник металу (банк, фізична або юридична особа) може або зарахувати його за принципом банк-банку, або ж залишити зливок золота чи срібла у постачальника.

Купівля зливків золота чи срібла великими партіями з подальшим їх продажем супроводжується видатками, пов'язаними з перевезенням, страхуванням, транзитом. У багатьох випадках при купівлі зливків золота та срібла використовується фінансування та ліверидж (в Англії цей процес називається передачею). Коли зливок золота чи срібла куплено, його відправляють до джерела фінансування (як правило в банк), при цьому покупець має справу не лише з коливанням цін на золото, а й з тягарем процентних ставок на позику, яка була використана для цієї операції.

Власник значної кількості золота в зливках може генерувати дохід на операціях з дорогоцінним металом, сплачувати витрати, пов'язані з його нагромадженням або наданням золотих позик. Хоча ставки за позиками надані у золоті досить малі (близько 1% за рік власнику золота) і поточні премії (страхові внески) для опціону купівлі можуть бути зниженими, обидва заходи генерують дохід для учасників.

Хеджування прибутку (у випадку, коли власник золотих зливків не може нести жодних грошових витрат у випадку зниження ціни) можливе через стратегію готівкового розрахунку чи процентного доходу.

Запитання для самоперевірки