Деякі особливості статусу міжнародних угод суб’єктів федерації (на прикладі земель ФРН)

Размещено на http://www. allbest. ru/

Стаття

на тему: Деякі особливості статусу міжнародних угод суб'єктів федерації (на прикладі земель ФРН)

Виконав:

Донець А.А.

У статті досліджуються особливості, притаманні міжнародним угодам, які укладають суб'єкти федерації з іноземними партнерами. Розглядаються міжнародно-правові та внутрішньодержавні акти в цій сфері. Проводиться порівняльний аналіз міжнародних договорів федерації й угод її суб'єктів.

Ключові слова: суб'єкт федерації, міжнародна угода, ФРН, міжнародний договір.

В статье исследуются особенности, присущие международным соглашениям, которые заключают субъекты федерации с иностранными партнерами. Рассматриваются международно-правовые и внутригосударственные акты в данной сфере. Проводится сравнительный анализ международных договоров федерации и соглашений ее субъектов.

Ключевые слова: субъект федерации, международное соглашение, ФРГ, международный договор.

The article focuses on researching the peculiarities of international agreements which are made by federal regions and their foreign partners. International and interstate legal acts in this field have been considered. International treaties of federation and agreements of its regions have been comprehensively analyzed from a comparative point of five.

Key words: federal region, international agreement, FRG, international treaty.

Постановка проблеми. Відповідно до загальноприйнятої позиції, саме федеративна держава є суб'єктом міжнародного права й бере участь у міжнародних правовідносинах. Однак основу будь-якої федеративної держави становлять її суб'єкти. Життєздатність і стабільність федерації, її успішне існування в міжнародному співтоваристві не в останню чергу залежить від соціально-економічного й політичного добробуту регіонів, їх залучення до міжнародного співробітництва. Складові частини федерації не володіють універсальною міжнародною правосуб'єктністю, однак сьогодні вони беруть активну участь у міжнародному спілкуванні. Очевидно, що з появою нового учасника міжнародних відносин постає питання про те, чи володіє він міжнародною правосуб'єктністю. Одним із елементів останньої є здатність укладати міжнародні договори, тож дослідження характеру угод суб'єктів федерації є важливим кроком на шляху до розуміння специфіки статусу складових частин федерації в міжнародних правовідносинах.

Ступінь розробленості проблеми. У різні часи питання міжнародної правосуб'єктності складових частин федерації розглядалося вітчизняними (І. Яковюк, О. Тарасов, М. Бай- муратов, В. Буткевич) і зарубіжними (І. Лука- шук, І. Бусигіна, Г. Лаутерпахт, Н. Надірадзе) вченими. Незважаючи на значну кількість робіт, у яких досліджувався міжнародно-правовий статус суб'єктів федерації, бракує спеціальних досліджень у сфері їх договірноїправоздатності. Ураховуючи викладене, можемо констатувати, що доцільним для формування більш повного уявлення про міжнародний статус суб'єктів федерації є виявлення правової природи їх міжнародних угод.

Мета статті полягає в дослідженні міжнародно-правового статусу угод суб'єктів федерації з іноземними партнерами.

Виклад основного матеріалу. Хоча міжнародна діяльність суб'єктів федерації перебуває у сфері регулювання одночасно і внутрішньодержавного, і (частково) міжнародного права, останнє слово в питанні про перетворення потенційної правосуб'єктності суб'єктів федерації на реальну залишається за державою. Як правило, право суб'єктів федерації вступати в міжнародні відносини регулюється федеральною конституцією, яка визначає наявність і обсяг правосуб'єктності членів федерації та можливі форми її реалізації.

З огляду на те, що універсальної моделі федералізму не існує, міжнародний статус суб'єктів федерації може мати суттєві відмінності в різних федераціях, а тому доцільно розглядати це питання на прикладах конкретних держав. Ми вирішили зупинитися на прикладі ФРН, тому що її Конституція (Основний Закон) докладно регламентує статус земель і містить положення, що регулюють їх міжнародну діяльність.

Ключовою для визначення міжнародної компетенції земель є ст. 32 Основного Закону: абз. 1 ст. 32 Основного Закону зараховує

підтримку міжнародних відносин до відання Федерації. Однак, відповідно до абз. 3, землі наділяються договірною правоздатністю в тих сферах, де вони мають законодавчу компетенцію. Як правило, суб'єкти федерації укладають угоди в господарській, культурній, екологічній сфері, у сфері науково-технічного співробітництва тощо, тоді як політичні питання залишаються прерогативою федерації [1, с. 138]. Отже, здійснення суб'єктом федерації своєї договірної міжнародної правоздатності відбувається в межах тих прав, якими його наділяє внутрішнє законодавство федерації. Міжнародним правом це питання досі остаточно не врегульоване, що робить цей вид міжнародного співробітництва складових частин федерації предметом наукових дискусій.

І. Лукашук, розглядаючи міжнародні угоди за участю суб'єктів федерації, посилається на роботу Комісії ООН з міжнародного права над створенням проекту статей про право міжнародних договорів, у ст. 5 якої говорилося: «Держави-члени федеративного союзу можуть володіти правоздатністю укладати договори, якщо така правоздатність допускається федеральною конституцією й у межах нею встановлених». Через позицію низки держав запропонована Комісією стаття не зібрала необхідної для прийняття більшості голосів на Віденській конференції з права міжнародних договорів 1968-1969 рр. Проте це положення є сьогодні свідченням формування звичаєвої норми міжнародного права щодо участі членів федерації в міжнародних угодах [2, с. 63-64].

Із тексту проекту ст. 5 випливає, що міжнародна правоздатність членів федерації встановлюється на рівні конституції федерації. Це виключає регулювання питання як на міжнародно-правовому, так і на регіональному рівнях. Безумовно, пріоритет у визначенні міжнародного статусу суб'єкта федерації належить федерації, яка своїм волевиявленням утворює похідного суб'єкта міжнародного права й наділяє його вторинною, похідною правосуб'єктністю [2, с. 63-64].

Варто мати на увазі, що норми міжнародного права, яка б забороняла членам федерації укладати міжнародні угоди, не існує. Це, звичайно, не доводить автоматичного існування дозвільної норми, але загалом спростовує тезу про те, що міжнародне право виключає участь у міжнародних відносинах «некласичних» суб'єктів.

Отже, члени федерації можуть володіти правоздатністю укладати угоди, якщо вона визнається федеральною конституцією й не виходить за встановлені нею межі. Як правило, конституції більшості федерацій не наділяють своїх членів правоздатністю самостійно укладати міжнародні договори з іноземними державами. Німеччина є одним із небагатьох винятків. міжнародна угода суб'єкт федерації

Робота Комісії ООН з міжнародного права підкреслила необхідність урегулювання питання про міжнародну діяльність суб'єктів федерації на міжнародно-правовому рівні. Це свідчить, по-перше, про те, що міжнародне право здатне регулювати відносини за участю членів федерації; по-друге, про те, що міжнароднеправо в майбутньому буде змушене врегулювати ці відносини більш детально й однозначно, зважаючи на те „що звичай у цій сфері вже існує [2, с. 63-64]. Його подальше ігнорування або спростування є недоцільним, адже практика укладання суб'єктами федерації міжнародних угод від цього не припиняється, а полишення питання без міжнародно-правового регулювання робить її менш ефективною, ніж вона могла б бути за чіткої регламентації.

Певну допомогу під час визначення статусу міжнародних угод суб'єктів федерації можуть становити положення Віденської конвенції про право договорів між державами та міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 р. Зокрема, у ст. 3 говориться, що той факт, що ця Конвенція не застосовується до міжнародних угод, учасниками яких є одна або декілька держав, одна або кілька міжнародних організацій і один або кілька суб'єктів міжнародного права, інших, ніж держави або організації; до міжнародних угод між суб'єктами міжнародного права, іншими, ніж держави або міжнародні організації, не стосується:

а) юридичної сили таких угод;

б) застосування до них будь-яких норм, викладених у цій Конвенції, під дію яких вони підпадали б на підставі міжнародного права незалежно від цієї Конвенції [3]. Аналогічні положення містяться в ст. 3 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. [4], а також у ст. 3 Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів 1978 р. [5].

Із цитованого положення Конвенції випливає, що партнерами інших суб'єктів міжнародного права за міжнародними угодами можуть бути держави, міжнародні організації, а також «інші» суб'єкти міжнародного права. Це означає, що суб'єкти федерації можуть брати участь як у симетричних, так і в асиметричних відносинах, укладати угоди як із державами, так і з суб'єктами федерації інших держав. Такі угоди можуть мати юридичну силу, до них можуть застосовуватися норми міжнародного права, в тому числі норми, викладені в Конвенції (наприклад, правило про обов'язковість виконання міжнародних зобов'язань). Не можна однозначно стверджувати, що ці конвенційні положення остаточно закріплюють право суб'єктів федерації здійснювати міжнародні зносини. Проте можливість для такого припущення залишається [2, с. 65-66]. Як пише Г. Ігнатенко, положення про договори за участю інших суб'єктів міжнародного права можна розцінити як визнання множинності суб'єктів і потенційної можливості появи нових нетрадиційних суб'єктів міжнародного права [6, с. 20].

Існує загальноприйняте теоретичне заперечення проти здатності суб'єктів федерації укладати міжнародні договори, що супроводжується, як правило, посиланням на ч. 1 ст. 2 вже згадуваної Конвенції, в якій сказано: «Для цілей цієї Конвенції: а) «договір» означає міжнародну угоду, укладену між державами в письмовій формі й урегульовану міжнародним правом» [4]. Із цього положення часто робиться висновок, що міжнародні угоди можуть укладатися лише між державами. В іншому випадку угоди між іншими суб'єктами міжнародного права не потрапляють у сферу дії міжнародного права. Тут знов-таки варто погодитися з думкою Г. Ігнатенка в тому, що визначення міжнародного договору в цьому випадку дається відповідно до цілей конвенції, що відображено в самій ст. 2, отже, термін «договір» може мати інше значення, зокрема бути укладеним між суб'єктами міжнародного права - недержавами Стаття 2 Віденської конвенції 1986 р. визначає «договір» як «міжнародну угоду, яка регулюється міжнародним правом і укладається в письмовій формі». У Конвенції не визнача-ється коло можливих учасників міжнародного договору. [6, с. 20].

Загальним висновком до вищевикладених положень може бути таке:

- під час вирішення питання про статус міжнародних угод суб'єктів федерації варто виходити з того, що в межах своєї компетенції суб'єкти федерації настільки ж правомочні, як федерація - у межах своєї компетенції, так як, створюючи похідний суб'єкт міжнародного права, федеративна держава певною мірою відмовляється від регулювання деякої сфери. У цьому полягає сутність федеральної системи з властивим їй інститутом поділу повноважень. Правильним є зауваження В. Пустога- рова, який зазначає, що суб'єкти федерації підписують міжнародні угоди з іноземними державами не тому, що федеральні органи час від часу надають їм таку можливість, а в силу того, що в порушених питаннях саме вони, а не федерація правомочні робити це [7, с. 47];

- угоди суб'єктів федерації з іноземними державами або їх частинами, укладені за згодою або з відома федерації, можуть мати таку саму юридичну силу, як і договори між незалежними державами [8, с. 152-153].

У конституціях німецьких земель прямо закріплене право на укладення «державних договорів» (Баварії - ст. 7, Гессена - ст. і0з, Північного-Рейн-Вестфалії - ст. 66 тощо). Так, у 1952 р. було підписано угоду про електростанції Іохенштайн на Дунаї. Сторонами в договорі виступили уряди Австрії, Німеччини та Баварії. Суб'єкт німецької федерації став учасником міжнародного договору поряд із самою федерацією, оскільки низка питань договору стосувався його виключної компетенції [2, с. 77-79]. У 1958 р. земля Рейнланд-Пфальц і Люксембург уклали договір про будівництво греблі на прикордонній річці Ур. Баварія уклала кілька договорів торгово-економічного характеру з Австрією, а в 1965 р. - Конкордат із Ватиканом. У 1953 р. було укладено угоду між землею Баден-Вюртемберг і кантоном Тургау про полювання на вершинах гір навколо Боденського озера [2, с. 103].

Останній наведений випадок є прикладом угоди суб'єктів різних федерацій. У зв'язку з цим у юридичній науці існує думка, що подібні договори є не міжнародними, а всього лише «транскордонними». На нашу думку, це питання не має великого практичного значення й може породжувати дискусії лише з погляду термінології, а не практики. Міжнародні угоди суб'єктів федерації в юридичному сенсі відрізняються від договорів між незалежними державами. Але ці відмінності не настільки значущі, щоб виключити угоди суб'єктів федерації (за кожним із яких стоїть сама федерація й наданий нею суб'єктам обсяг повноважень) з іноземними державами або їх складовими частинами з галузі міжнародно-правового регулювання [8, с. 152-153].

Проте угоди суб'єктів федерації мають свої особливості, що відрізняють їх від договорів, укладених державами, а саме:

- мають в основному декларативний характер;

- укладаються за згодою федеральних органів влади;

- регулюють відносини переважно непо- літичного характеру (економічне, культурне, науково-технічне співробітництво тощо).

Щодо останнього пункту варто зазначити, що, оскільки угоди суб'єктів федерації обмежені їх конституційно встановленою компетенцією, вони стосуються питань, які зазвичай не зачіпаються міжнародними договорами самої Федерації й не становлять їй конкуренції. Вони використовують власну «нішу», яку не заповнюють, а часто й не можуть заповнити договори Федерації. Адже федеральний центр, відповідно до принципу розмежування повноважень, як правило, наділяє суб'єктів федерації виключною компетенцією з певного кола питань, у яке не має права втручатися. Якщо до цього додати питання, які стосуються спільної або конкуруючої компетенції, то в суб'єктів федерацій може утворитися порівняно широкий спектр повноважень, відповідно до яких вони будуть мати право укладати міжнародні угоди. Невизнання міжнародно-правового характеру таких угод, не нівелюючи їх практичного значення, водночас може виключити їх із зони дії норм і принципів міжнародного права, створюючи тим самим підґрунтя для зловживань і конфліктів.

Безумовно, варто пам'ятати, що суб'єкти федерації є похідними суб'єктами міжнародного права. Участь у міжнародному співробітництві може бути додатковим, але аж ніяк не основним видом їх діяльності. Відіграючи передусім роль суб'єктів господарювання, вони беруть участь переважно в економічних формах співпраці, зокрема, в межах Європейського Союзу [1, с. 138].

Варто також розглянути характеристику таких договорів, яку наводить І. Яковюк. Учений пише, що договори суб'єктів федерації мають міжнародну сферу застосування, але не завжди є міжнародними договорами. Декларація про регіоналізм у Європі використовує, замість чіткого й однозначного поняття «міжнародний договір», який укладається на основі міжнародного права, більш розпливчасте поняття «міжнародна сфера застосування». Якщо регіонам дозволяється укладати міжнародні договори, то Декларація передбачає їх попереднє узгодження з національним урядом, що, як правило, відповідає загальній практиці [1, с. 136]. В Основному Законі ФРН ця вимога закріплена в п. 3 ст. 32 [9].

Г. Ігнатенко наголошує, що якщо сьогодні договірні процеси, пов'язані з новими суб'єктами, опосередковані конкретними договірними рішеннями і сформованими на їх основі міжнародними звичаями, то в перспективі можна прогнозувати перехід до перевіреного конвенційного методу регулювання, предметом якого стане формування комплексу норм про міжнародні договори за участю суб'єктів федеративних держав, що володіють обмеженою міжнародною правосуб'єктністю. Проміжною формою такого регулювання могли б стати взаємно визнані правила на рівні договорів між зацікавленими федеральними (а можливо, й іншими) державами про участь їх суб'єктів у самостійних договірних відносинах міжнародного характеру [6, с. 20].

Висновки. Підводячи підсумок, варто підкреслити, що статус угод, які укладають суб'єкти федерації, не є тотожним статусу міжнародних договорів самої федерації. Однак, регулюючи суспільні відносини міжнародного характеру, такі угоди посідають окреме місце в системі нормативно-правових актів, що є джерелами прав та обов'язків відповідних суб'єктів.

Реалізація часткової міжнародної пра- восуб'єктності суб'єктів федерації у формі укладення міжнародних угод є важливим способом зміцнення економічних, культурних і соціальних зв'язків між державами та їх складовими частинами, ефективним засобом залучення нових акторів до міжнародного співробітництва.

Літератур

1. Яковюк І.В. Правові основи інтеграції до ЄС: загальнотеоретичний аналіз : [монографія] / І.В. Яковюк. - Х. : Право, 2013. - 760 с.

2. Надирадзе Н.А. Федеративное устройство государств: Международная правосубъектность субъектов федерации : дисс. ... канд. юрид. наук / Н.А. Надирадзе. - М., 2000. - 176 с.

3. Венская конвенция о праве договоров между государствами и международными организациями или между международными организациями от 21 марта 1986 г. [Электронный ресурс].

4. Венская конвенция о праве международных договоров 23 мая 1969 г. [Электронный ресурс].

5. Венская конвенция о правопреемстве государств в отношении договоров 23 августа 1978 г. [Электронный ресурс]. -

6. Игнатенко Г.В. Международно-правовой статус субъектов Российской Федерации / Г.В. Игнатенко // Российский юридический журнал. - 1995. - № 1. - С. 3-20.

7. Пустогаров В.В. Члены федерации как субъекты международного права / В.В. Пустогаров // Сов. гос. и право. - М., 1992. - № 1. - С. 43-53.

8. Янюк Е. Э. Субъект федерации и международное право : дисс. ... канд. юрид. наук / Е.Э. Янюк. - М., 2006. - 211 с.

9. Grundgesetz fьr die Bundesrepublik Deutschland, Ausfertigungsdatum 23.05.1949 [Електронний ресурс].

Размещено на Allbest.ru