Інституційний механізм регулювання інвестиційної діяльності в Європейському Союзі

16 вересня 2014 р. Угода була ратифікована Україною та Європейським Союзом (далі - ЄС) [1]. Також Угоду ратифікували всі держави-члени ЄС, крім Нідерландів. Додатком №XVII Угоди про Асоціацію [2] передбачено нормативно-правове зближення між Україною та ЄС, зокрема, у сфері фінансових послуг, тому потребує гармонізації законодавство України з правом ЄС у сфері інвестиційної діяльності. Тому дослідження інституційного механізму регулювання інвестиційної діяльності в Європейському Союзі є важливим для вітчизняної науки і для органів державної влади України, які приймають участь у розвитку співробітництва між нашою державою і ЄС.

Ступінь розробленості проблеми. Деякі питання правового регулювання інвестиційної діяльності в ЄС були проаналізовані Р. Бойчуком. Інституційний механізм ЄС досліджувався у працях Л. Грицаєнко, а окремі органи та інститути ЄС вивчалися, зокрема, такими науковцями, як Н. Шапран, К. Нікітіна, Х. Якименко, О. Шпакович, К. Бережна та ін. Однак питання інституційного механізму регулювання інвестиційної діяльності в Європейському Союзі не було досліджене вітчизняними науковцями.

Мета статті полягає у проведенні комплексного аналізу інституційного механізму регулювання інвестиційної діяльності в Європейському Союзі.

Виклад основного матеріалу. На основі аналізу наукових доробок Л. Грицаєнко, яка визначає мету інституційного механізму ЄС загалом [3, с. 16], можливо зазначити, що метою інституційного механізму регулювання інвестиційної діяльності в ЄС є забезпечення регулювання інтеграційних процесів ЄС у сфері інвестиційної діяльності в інтересах всіх держав-членів ЄС.

Інвестиційна діяльність у ЄС регулюється великим колом органів. Це як інститути ЄС (Європейський парламент, Рада Європейського Союзу, Комісія ЄС, Суд ЄС), так і спеціально створені органи.

Найбільшу роль в інституційному механізмі регулювання інвестиційної діяльності в ЄС відіграють декілька інститутів ЄС, які мають повноваження приймати юридично обов'язкові для держав-членів ЄС, громадян, юридичних осіб та інших органів ЄС рішення.

Передусім це Комісія ЄС, яка має широке коло повноважень. її головне призначення пов'язане із забезпеченням загальних інтересів ЄС, і з цією метою Комісія наділена повноваженнями на здійснення відповідних заходів. За змістом ст. 17 Договору про Європейський Союз (далі - ДЄС) [4] можна виділити такі напрями діяльності Комісії, як законодавча ініціатива, забезпечення виконання та контроль за виконанням права ЄС, планування діяльності ЄС, а також представництво ЄС у зовнішніх відносинах (за винятком сфери спільної зовнішньої та безпекової політики та ін.)

Комісія ЄС забезпечує належне дотримання установчих договорів державами-членами ЄС, іншими інститутами ЄС, приватними особами. Для цього Комісія ЄС має передусім широкі можливості збору інформації та контролю. Держави зобов'язані надавати їй детальні відомості щодо низки заходів і дій - інкорпорації директив, надання державної допомоги, злиття підприємств тощо.

Комісія ЄС також має право переслідувати порушників європейського законодавства [5, с. 91]. Так, наприклад, у червні 2015 р. Комісія ЄС розпочала перший етап ініціювання проваджень відповідно до ст. 258 Договору про функціонування Європейського Союзу (далі - ДФЄС) відносно 5 держав-членів ЄС (Австрія, Нідерланди, Румунія, Словаччина та Швеція), надіславши їм офіційне попередження з приводу припинення двосторонніх інвестиційних договорів, укладених з іншими державами-членами ЄС [6]. Оскільки вимога не була виконана державами, хоча, наприклад, у Румунії був розроблений відповідний законопроект [7], у вересні 2016 року Комісія ЄС надіслала їм мотивований висновок з цього питання [8].

У структурі Комісії ЄС створений Генеральний Директорат з економічних і фінансових питань, який очолюється главою Директорату, що є членом Комісії. Генеральний Директорат з економічних і фінансових питань фокусує свої зусилля задля досягнення двох загальних цілей Комісії, таких як новий імпульс для створення робочих місць, економічного зростання та інвестицій; більш глибокий і більш справедливий Економічний і монетарний союз.

Для виконання вищевказаних цілей була створена стратегія Генерального Директорату з економічних і фінансових питань, яка містить декілька конкретних завдань, зокрема сприяння політиці зростання та підвищення зайнятості в зоні євро і ЄС, заохочення інвестицій в ЄС, сприяння процвітанню за межами ЄС, а також підвищення ефективності функціонування Економічного і монетарного союзу [9].

У ЄС існує унікальний у своєму роді орган, який до набуття чинності Лісабонським договором мав повністю неформальний характер. Європейська рада 13 грудня 1997 року прийняла Резолюцію про координацію економічних політик держав-членів зони євро [10]. У п. 6 цієї резолюції було вказано, що міністри держав, які входять в зону євро, можуть зустрітися в неформальній обстановці між собою, щоб обговорити питання, пов'язані з їх обов'язками щодо єдиної валюти. Членам Комісії ЄС і Європейського центрального банку у разі потреби може бути запропоновано взяти участь у засіданнях. Якщо розглядаються питання, які представляють взаємний інтерес, вони обговорюються міністрами всіх держав-членів. Рішення, що прийняті на таких засіданнях, повинні бути прийняті Радою з економічних і фінансових питань або ЕКОФІН (однією із найстаріших конфігурацій Ради ЄС) відповідно до процедур, визначених установчими договорами.

У результаті виникла неформальна нарада міністрів економіки і фінансів країн, які прийняли євро як єдину валюту. Цю нараду почали називати Єврогрупою (або Групою євро). Єврогрупа, як правило, збиралася напередодні офіційних засідань ЕКОФІН [11, с. 47]. Рада ЄС офіційно визнала роль Єврогрупи як форуму для узгодження політики економічного і фінансового характеру, починаючи із са - міту Ради, проведеного в Ніцці в грудні 2000 року [12, с. 146].

Із прийняттям Лісабонського договору діяльність Єврогрупи була урегульована на рівні Протоколу №12 «Про Єврогрупу» до цього договору [13]. Якщо в Резолюції про координацію економічних політик держав-членів зони євро 1997 року було зазначено, що міністри економіки та фінансів держав-членів ЄС, валютою яких є євро, можуть збиратися неформально, то Протоколом було встановлено обов'язок щодо проведення таких засідань. У ст. 1 Протоколу вказано, що такі зустрічі повинні мати місце, коли це необхідно, щоб обговорити питання, пов'язані з конкретними обов'язками, які держави-члени ЄС поділяють щодо єдиної валюти. Крім цього, представники Комісії ЄС повинні брати участь у засіданнях, а представники ЄЦБ повинні бути запрошені до участі в них.

Відповідно до ст. 2 Протоколу міністри держав-членів, валютою яких є євро, обирають президента на строк 2,5 роки більшістю голосів. При цьому у Протоколі не уточняється, чи це буде президент, звільнений від інших обов'язків, чи ним має бути один із міністрів фінансів, який із часом припинить виконувати функції міністра фінансів [14, с. 99].

Рада ЄС наділена широким колом повноважень. У ч. 1 ст. 16 ДЄС передбачено, що спільно з Європейським парламентом Рада здійснює законодавчу і бюджетну функції. Також вона здійснює функцію з розробки політики та координаційну функцію, як встановлено Договорами. Загалом повноваження Ради визначаються такими напрямами, як законодавчі функції; координація політик ЄС в економічній області; розвиток спільної зовнішньої та безпекової політики; укладення міжнародних угод від імені ЄС; прийняття бюджету Союзу [15, с. 70].

Відповідно до ч. 6 ст. 16 ДЄС Рада ЄС засідає в різних конфігураціях, перелік яких ухвалюється відповідно до ст. 23б ДФЄС [4]. Для вирішення завдань у рамках політики у сфері економічної політики, питань оподаткування, фінансових ринків і руху капіталу, а також економічних відносин з країнами за межами ЄС Рада здійснює свої повноваження за допомогою Ради з економічних і фінансових питань (ЕКОФІН). ЕКОФІН складається із міністрів економіки та фінансів усіх держав-членів ЄС. Засідання ЕКОФІН, як правило, проходять раз на місяць. Він також готує щорічний бюджет ЄС і займається правовими та практичними аспектами єдиної валюти - євро. ЕКОФІН координує економічну політику держав-членів, сприяє зближенню їх економічної діяльності та контролює їх бюджетну політику [16].

Європейський парламент наділений повноваженнями з регулювання інвестиційної діяльності шляхом прийняття нормативних актів у рамках здійснення законодавчої функції разом із Радою ЄС (ч. 1 ст. 14 ДЄС). При Європейському парламенті функціонує Комітет з економічної та грошової політики (ЕКОН), деякі функції якого пов'язані з інвестиційною діяльністю. До них, зокрема, належить, по-перше, вільний рух капіталу і платежів, а по-друге - регулювання і нагляд за сферою фінансових послуг, інститутів і ринків, включаючи фінансову звітність, аудит, стандарти ведення бухгалтерського обліку, корпоративне управління та інші напрями, пов'язані з корпоративним правом, та ті, що стосуються надання фінансових послуг. У своїй діяльності ЕКОН спирається на консультативну допомогу з боку наукового співтовариства і представників Європейського центрального банку [15, с. 67].

Відповідно до ст. 13 ДЄС Європейський центральний банк (далі - ЄЦБ) наділений статусом інституту ЄС, який раніше був просто органом. Відповідно до ч. 2 ст. 127 ДФЄС основними завданнями, що виконуються ЄСЦБ, є визначення та реалізація монетарної політики Союзу; проведення валютно-обмінних операцій, що відповідають положенням ст. 219 ДФЄС; утримання та управління офіційними валютними резервами держав-чле - нів; сприяння безперешкодному функціонуванню платіжних систем.

Таким чином, діяльність ЄЦБ не стосується безпосередньо інвестиційної діяльності. Проте ЄЦБ, будучи інститутом ЄС, наділеним переважно повноваженнями щодо забезпечення стабільності фінансової системи Союзу, має консультативні повноваження, пов'язані з моніторингом та здійсненням нагляду за функціонуванням фінансового ринку, що опосередковано впливає на фінансовий ринок [15, с. 69] та інвестиційну діяльність.

Суд ЄС впливає на регулювання інвестиційної діяльності в ЄС у декількох напрямах. По-перше, Суд ЄС є вищою судовою інстанцією Європейського Союзу, яка покликана забезпечувати дотримання законності у тлумаченні і застосуванні положень установчих договорів (ст. 19 ДЄС). Наприклад, Суд ЄС у справі Test Claimants in the FII Group Litigation v Commissioners of Inland Revenue (С-446/04) [17] визначив межі розповсюдження прямих інвестицій. По-друге, Суд Європейського Союзу переглядає правомірність законодавчих актів, актів Ради, Комісії та Європейського центрального банку, актів Європейського Парламенту, що мають на меті правові наслідки для третіх сторін (ст. 263 ДФЄС). По-третє, як слушно зазначає Л. Грицаєнко, цей інститут має значний вплив на уточнення і навіть розширення повноважень інших інститутів ЄС [3, с. 6].

Відповідно до ст. 134 ДФЄС з метою сприяння координації політик держав-членів у повному обсязі, необхідному для функціонування внутрішнього ринку, створено Економічно-фінансовий комітет. Економічно-фінансовий комітет має, зокрема, такі завдання: стежити за економічною та фінансовою ситуацією в державах-членах та Союзі і регулярно звітувати про неї Раді та Комісії з питань фінансових відносин із третіми країнами та міжнародними установами; сприяти підготовці роботи Ради у відповідних питаннях, виконувати дорадчі та підготовчі завдання, покладені на нього Радою; перевіряти принаймні раз на рік ситуацію у сфері руху капіталу та свободи платежів, що є результатом застосування Договорів та заходів, ухвалених Радою; перевірка охоплює всі заходи, пов'язані з рухом капіталу та платежів; Комітет звітує Комісії та Раді про результати цієї перевірки.

У рамках процесу Ламфалуссі (підходу до розробки законодавства ЄС у сфері фінансових послуг, розробленого у березні 2001 року) Комісією ЄС було створено Європейський комітет із цінних паперів (European Securities Committee) [18], який провів свою першу нараду у вересні 2001 року. Він перебуває у віданні Європейської комісії і зазвичай скликається раз на місяць. ESC виконує консультативні функції, надаючи допомогу Комісії у прийнятті реалізації заходів щодо Директив ЄС, а також консультації з питань політики у сфері цінних паперів. Орган складається із представників високих посадовців країн-членів і очолюється представником Комісії ЄС.

24 листопада 2010 року Регламентом 1095/2010 Європейського Парламенту та Ради (далі - Регламент) було створено Європейське управління з цінних паперів та ринків (the European Securities and Markets Authority - ESMA) [19]. У преамбулі до Регламенту вказано, що ESMA повинен діяти з метою поліпшення функціонування внутрішнього ринку, зокрема, шляхом забезпечення високого, ефективного та узгодженого рівня регулювання і нагляду з урахуванням мінливих інтересів усіх держав-членів і різного характеру учасників фінансового ринку. ESMA повинен захищати суспільні цінності, такі як цілісність і стабільність фінансової системи, прозорість ринків і фінансових продуктів і захист інвесторів. Орган також повинен мати можливість тимчасово заборонити або обмежити певні фінансові дії, які ставлять під загрозу упорядковане функціонування та цілісність фінансових ринків або стабільність всієї або частини фінансової системи в Союзі у ситуаціях, передбачених у законодавчих актах, що згадуються у Регламенті 1095/2010. ESMA має належним чином враховувати вплив своєї діяльності на конкуренцію та інновації на внутрішньому ринку, на глобальну конкурентоспроможність Союзу, на фінансову інтеграцію, а також на нову стратегію ЄС щодо робочих місць і економічного зростання.

ESMA має штаб-квартиру у Парижі, на відміну Комітету європейських регуляторів цінних паперів, який не мав постійного місця розташування і розташовувався в офісі національного регулятора цінних паперів, представник якого на той момент очолював Комітет [20, с. 67].

Згідно із ч. 5 ст. 1 Регламенту основними завданнями ESMA є, зокрема, поліпшення функціонування внутрішнього ринку, зокрема законне, ефективне та послідовне регулювання і нагляд; забезпечення цілісності, прозорості, ефективності та належного функціонування фінансових ринків, зміцнення міжнародного співробітництва наглядових органів; забезпечення належного регулювання і контролю за інвестиційними ризиками; покращення захисту прав споживачів.

Одним із безпосередніх завдань ESMA відповідно до ч. 1 ст. 8 Регламенту є сприяння захисту прав інвесторів. Це завдання конкретизується у ст. 26 Регламенту. Цей орган сприяє зміцненню європейської системи національних схем компенсацій для інвесторів, діючи в рамках повноважень, покладених на нього цим Регламентом, з метою забезпечення того, щоб національні компенсаційні схеми для інвесторів адекватно фінансувалися за рахунок внесків зацікавлених учасників фінансового ринку. Також ESMA забезпечує високий рівень захисту для всіх інвесторів на всій території Союзу.

У порівнянні з Комітетом європейських регуляторів цінних паперів повноваження ESMA були суттєво розширені. Так, у ч. 2 ст. 8 Регламенту зазначено такі повноваження ESMA^ розробка проектів нормативно-правових та виконавчих технічних стандартів; публікація керівних принципів і рекомендацій; прийняття індивідуальних рішень, адресованих компетентним органам, а також учасникам фінансового ринку; надання висновків Європейському Парламенту, Раді ЄС або Комісії ЄС; збір необхідної інформації щодо учасників фінансового ринку; розробка загальних методів оцінки вартості; впровадження централізованої бази даних всіх зареєстрованих учасників фінансового ринку.

Особливу увагу привертає те, що ESMA має повноваження щодо прийняття індивідуальних рішень, адресованих компетентним органам і учасникам фінансового ринку (в тому числі інвесторам). Це свідчить про поступове розширення компетенції наднаціональних органів ЄС у сфері регулювання фінансових ринків та інвестиційної діяльності.

Відповідно до Регламенту 1092/2010 Європейського Парламенту та Ради від 24 листопада 2010 року [21] був створений консультативно-аналітичний орган - Європейська рада з фінансових ризиків (European Systemic Risk Board). Згідно з положеннями ч. 1 ст. 3 цього регламенту Європейська рада з фінансових ризиків несе відповідальність за макро-пру - денційний нагляд за фінансовою системою в рамках ЄС з метою запобігання або пом'якшення системних ризиків для фінансової стабільності в ЄС, які випливають із подій у рамках фінансової системи, з урахуванням макроекономічних змін, з тим, щоб уникнути періодів широкого поширення фінансових труднощів. Це буде сприяти нормальному функціонуванню внутрішнього ринку і тим самим забезпечить стійкий внесок фінансового сектору в економічне зростання.

Таким чином, ключове значення інституційному механізмі регулювання інвестиційної діяльності в ЄС мають чотири інститути ЄС, Комісія ЄС, Рада ЄС, Європейський парламент і Суд ЄС. ЄЦБ лише опосередковано впливає на інвестиційну діяльність, оскільки має консультативні повноваження щодо нагляду за фінансовим ринком. Також у ЄС існує спеціальний орган - Єврогрупа, яка складається із міністрів економіки і фінансів країн, які прийняли євро як єдину валюту. Єврогрупа не є інститутом ЄС та не може приймати юридично обов'язкові рішення, однак має суттєвий вплив на прийняття таких рішень.

Допоміжними органами у сфері регулювання інвестиційної діяльності в ЄС є Економічно-фінансовий комітет, Європейський комітет із цінних паперів, Європейська рада з фінансових ризиків, Європейське управління з цінних паперів та ринків. При цьому Європейське управління з цінних паперів та ринків виконує функції фінансового контролю, а діяльність інших допоміжних органів має консультативний характер.

Висновки. На основі аналізу компетенції Європейського управління з цінних паперів та ринків та його попередника - Комітету європейських регуляторів цінних паперів - можливо дійти висновку про поступове розширення компетенції наднаціональних контролюючих органів ЄС у сфері регулювання фінансових ринків та інвестиційної діяльності.

Література

інвестиційний законодавчий право

1. Гудима В.В. Зона евро и правовое регулирование финансово-экономических отношений в Европейском союзе [Текст] / В.В. Гудима // Образование. Наука. Научные кадры. - М: ЮНИТИ-ДАНА, 2014, №2. - С. 47-48.

2. Лукинская М.П. Правовое регулирование инвестиционной деятельности в Европейском Союзе: дисс…. к.ю.н.: 12.00.10. /М.П. Лукинская - Москва, 2011. - 192 с.

3. Protocol on the Euro Group // Official Journal of the European Union C 310/341, 16.12.2004 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/ LexUriServ. do? uri=0J:C:2004:310:0341:0341:EN:PDF

4. Бирюков М.М. Европейское право: до и после Лиссабонского договора / М.М. Бирюков // Учебное пособие. М.: Статут, 2013. - 240 с.

5. Некрасов А.И. Правовое регулирование финансовых услуг в Европейском Союзе: дисс…. к.ю.н.: 12.00.10. / А.И. Некрасов - Москва, 2012. - 232 с.

6. Economic and Financial Affairs Council configuration (Ecofin) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www. consilium.europa.eu/en/council-eu/configurations/ecofin/. - Назва з екрану.

7. Judgment of the Court (Grand Chamber) of 12 December 2006. Test Claimants in the FII Group Litigation v Commissioners of Inland Revenue. Case С-446/04. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://curia.europa.eu/ juris/document/document.jsf? text=&docid=66367&pageInd ex=0&doclang=EN&mode=lst&dir=&occ=first&part= 1 &c id=762322

8. Commission Decision of 6 June 2001 establishing the European Securities Committee // OJ L 191/45, 13.07.2001. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://eur-lex.europa. eu/LexUriServ/LexUriServ.do? uri=0J:L:2001:191:0045:0046:E N:PDF

9. Regulation (EU) No 1095/2010 ofthe European Parliament and of the Council of 24 November 2010 establishing a European SupervisoryAuthority(EuropeanSecuritiesandMarketsAuthority), amending Decision No 716/2009/EC and repealing Commission Decision 2009/77/EC // OJ L 331, 15.12.2010, p. 84-119 [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://eur-lex.europa. eu/legal-content/EN/TXT/? uri=CELEX:32010R1095#ntc44 - L_2010331EN.01008401-E0044

10. Шапран Н.С. Реформування системи фінансового нагляду в ЄС / Н.С. Шапран // Фінанси, облік і аудит: зб. наук. праць / М-во освіти і науки, молоді та спорту України, ДВНЗ «Київ. нац. екон. ун-т ім. Вадима Гетьмана»; відп. ред. А.М. Мороз. - К.: КНЕУ, 2013. - Вип. №1 (21). - С. 164-170.

11. Regulation (EU) No 1092/2010 ofthe European Parliament and of the Council of 24 November 2010 on European Union macro-prudential oversight of the financial system and establishing a European Systemic Risk Board // OJ L 331, 15.12.2010, p. 1-11 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://eur-lex.europa. eu/legal-content/EN/TXT/? uri=celex:32010R1092

Размещено на Allbest.ru