Деглобалізаційні тенденції у сучасній світовій торгівлі в умовах нестабільності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

ДЕГЛОБАЛІЗАЦІЙНІ ТЕНДЕНЦІЇ У СУЧАСНІЙ СВІТОВІЙ ТОРГІВЛІ В УМОВАХ НЕСТАБІЛЬНОСТІ

Проблема циклічності розвитку світової економіки була актуальною завжди, але найбільшої гостроти вона набуває в процесі глобального розвитку світової економіки. Для оптимізації зусиль з вирішення цієї проблеми проводяться і міжнародні зустрічі на вищому рівні, і заходи щодо координації прийнятих заходів урядами провідних національних економік, і мобілізація зусиль світовими регіональними об'єднаннями щодо оптимізації негативних наслідків кризових потрясінь в умовах глобалізації.

Однією з характеристик світової економічної кризи 2008 р. стало падіння обсягів міжнародної торгівлі в 2009 р. у вартісному та фізичному вираженні. Після відновлення світового виробництва з 2011 р. темпи зростання світового експорту все одно залишаються істотно нижчими, ніж на початку 2000-х років, навіть незважаючи на швидкі темпи зростання в країнах, що розвиваються, і позитивну динаміку виробництва в розвинених країнах. Одна з гіпотез, які пояснюють ефект зниження темпів зростання світової торгівлі, полягає в тому, що світова криза показала неспроможність глобалізації і необхідність розвитку в першу чергу національних виробництв. Гіпотеза «деглобалізації» набирає популярність і привертає увагу урядів, особливо для обґрунтування протекціоністських заходів. Однак сама наявність деглобалізації у світовій економіці поки не має явних підтверджень.

Сучасні дослідження, присвячені проблемам глобалізації та регулюванню міжнародної торгівлі, представлені у працях багатьох вітчизняних і зарубіжних учених: У. Беллоу, О. Білоруса,

I. Бураковського, М. Делягіна, I. Дюмулена, В. Зуєва, П. Кругмана, Т. Мельник та інших [1 -- 3]. Однак дослідженню співвідношення глобалізаційних та дег- лобалізаційних тенденцій в сучасній світовій торгівлі приділялося недостатньо уваги. Автори ставлять за мету проаналізувати тенденції деглобалізації в міжнародному русі товарів, послуг і капіталів тазростання протекціонізму у світовій торгівлі, що є результатом триваючих негативних процесів у світовій економіці, початок яким було покладено недавньою фінансово-економічною рецесією.

Рівень економічної глобалізації або інтернаціоналізації вимірюється низкою показників, які в першу чергу характеризують динаміку світової торгівлі і світового ВВП. За даними СОТ, після потужного сплеску у 2010 р. (13,9%) світова торгівля сповільнила своє зростання до 5,4% у 2011 р, а у 2012 -- 2013 рр. її зростання ще більш сповільнилося, особливо в розвинених країнах (табл. 1). Помітне зростання світової торгівлі почалося лише з 2014 р., але воно було значно нижчим докризових темпів зростання, які перевищували 7%. При цьому повільніше, ніж раніше, зростали не тільки фізичний, але й вартісний обсяг світової торгівлі, оскільки ціни на сировину почали знижуватися у відповідь на швидке зростання пропозиції.

Таблиця 1 Динаміка світової торгівлі товарами (% до попереднього року)

Рис. 2. Індекс цін на біржові товари (2005 = 100). Джерело: [5]

Загальна тенденція до підвищення світових цін на всі біржові товари почала спостерігатися після 2003 р. (рис. 2). Найбільш високими темпами зростали ціни на метали та енергетичну сировину. Після різкого падіння в 2009 р. ціни на сировину відновили висхідну траєкторію у 2010-2011 рр., але у 2012-2013 рр. була знову зафіксована незначна негативна динаміка, а наприкінці 2014 р. ціна нафти просто обвалилася із 98 до 48 дол. за барель і залишається майже на цьому рівні вже протягом 9 місяців. Слід відзначити, що останній раз така ціна була в 2005 р. Світ повернувся назад на 10 років.

Процес інтернаціоналізації протікає з різною швидкістю в різних регіонах світу. Як видно з рис. 3,

Рис. 3. Рівень економічної інтернаціоналізації (експортної квоти) за регіонами світу. Джерело: [6]

найбільш інтенсивні процеси інтеграції у світову економіку характерні для близькосхідних та пів- нічноафриканських країн, Європейського союзу, економік, що трансформуються. Істотно знизилася частка експорту у ВВП в кризові роки і в посткризо- вий період у країнах, що розвиваються, Азіатсько- Тихоокеанського регіону. Найменшою мірою інтегровані у світогосподарські процеси південноазіатські та північноамериканські країни.

При аналізі рівня інтернаціоналізації світової економіки необхідно враховувати не лише динаміку міжнародної торгівлі, але й динаміку інвестицій та міжнародного руху капіталу.

Основною формою міжнародних інвестицій є портфельні інвестиції. За даними МВФ, протягом 2001 -- 2014 рр. загальна сума накопичених портфельних капіталів у світі збільшилася більше ніж у 3 рази, при цьому вкладення в акції зросли у 3 рази, в боргові довгострокові та короткострокові зобов'язання -- відповідно, у і 2,5 рази [5].

У передкризові 2001 -- 2007 рр. спостерігалося постійне зростання показників портфельного інвестування у світі. Однак на динаміку портфельних інвестицій вкрай негативно вплинула світова криза. Після швидкого відновлення у 2009 -- 2010 рр. обсяг світових портфельних інвестицій знизився вже у 2011 р. І знову зниження було обумовлено скороченням вкладу капіталу в придбання акцій.

У 2012 р. загальна сума портфельних інвестицій досягла 43,6, а вже у 2013 р. знову дещо знизилася до 40,2 трлн дол. Питома вага портфельних інвестицій у світовому ВВП протягом 2001--2007 рр. зросла з 39,1 до 69,7%, у 2008 р. сукупний їх обсяг становив тільки 50%, а потім знову почалися коливання (табл. 2) [5].

Таблиця 2 Портфельні інвестиції у світі, трлн дол.

Складено і розраховано авторами на основі даних: [5].

За даними ЮНКТАД та ОЕСР, з 1990 р. по 2014 р. обсяги залучених у світі прямих інвестицій зросли в

7,5 разів, обсяги накопичених інвестицій в 0,7 разів. У 1990 р. частка накопичених у світі ПІІ у світовому ВВП становила лише 9,3% (ОЕСР -- 6,7%), у 2014 вона досягла 33% (табл. 3) [7].

Таблиця 3 Прямі іноземні інвестиції у світі

Складено і розраховано авторами на основі даних: [7].

У довгостроковій ретроспективі динаміка потоків ПІІ відрізняється більшою волатильністю в порівнянні з динамікою світової торгівлі, причому в умовах як підйому, так і спаду світової економіки (рис. 4) [5-7].

Рис. 4. Динаміка світового ВВП, торгівлі та ПІІ у довгостроковій ретроспективі. Складено авторами на основі даних: [5-7

За даними ЮНКТАД, у 2014 р. було залучено ПІІ на суму 1,6 трлн дол., а у 2015 р. очікується подальше збільшення припливу прямих іноземних інвестицій у світі -- до 18 трлн дол. [7]. Таким чином, обсяги накопичених прямих інвестицій в 2015 р. може досягти 27,7 трлн дол., що по відношенню до обсягу світової економіки складе 34,2% [7].

У контексті світової фінансової кризи протекціоністські заходи торговельної політики розглядаються країнами як інструмент регулювання ринків і штучної підтримки рівня конкурентоспроможності національних виробників. Одна з гіпотез полягає в тому, що саме посилення протекціонізму в період кризи стало підштовхувати світову економіку до деглобалізації. Незважаючи на визнання обмежувальних торговельних заходів в якості однієї з причин гальмування економічного зростання та зайнятості і встановлення офіційної добровільної відмови від їх використання (та усунення вже наявних заходів) в рамках різних міжнародних організацій і форумів, наприклад в рамках G-20 та АТЕС, дані заходи продовжують активно використовуватися.

За даними аналітичного агентства Global Trade Alert (GTA), всього з 2008 р., коли країни G-20 прийняли зобов'язання щодо усунення протекціоністських заходів, у світі було введено 2134 заходи, які призводять до однозначного погіршення умов комерційної діяльності конкурентів, а також 261 міра, що потенційно призводить до ущемлення комерційних інтересів (рис. 5) [8].

Рис. 5. Кількість введених і скасованих протекціоністських заходів у світі. Складено авторами на основі даних: [8]

Країни G-20 відповідальні за 63,5% всіх протекціоністських заходів, введених у світі з 2008 р. Усередині «двадцятки» ситуація з часом змінюється: в 2009 р. більше половини заходів вводилися країнами-членами ЄС (колективно та індивідуально), Японією та США, а після 2009 р. їх частка різко скоротилася (не беручи до уваги економічні санкції проти окремих країн). При цьому внесок країн БРІКС в цьому питанні всередині G-20 перевищив 50% вже в 2010 р. Важливо також зазначити, що від 60 до 70% заходів, що негативно впливають на комерційні інтереси країн G-20, введені самими країнами-членами «великої двадцятки». При цьому кількість скасованих протекціоністських заходів склала всього 845 за аналогічний період. У середньому більше ніж 100 заходів на квартал вводилося країнами з 2008 р. У цілому ж використання обмежувальних заходів продовжує розширюватися країнами, найбільш активно залученими в торгівлю. Хоча не можна не визнати, що, незважаючи на істотне зростання кількості протекціоністських заходів, їх вплив на світову торгівлю є незначним. Так, введені з кінця

2008 р. імпортні обмежувальні заходи охоплюють лише близько 5,2% від загального обсягу імпорту «великої двадцятки» і 4,1% світового імпорту [8].

Існують різні способи кількісного виміру процесів інтернаціоналізації світової спільноти. До них, зокрема, відноситься розробка інтегральних індикаторів, що охоплюють різні аспекти глобалізації. При цьому найбільш інформативним показником є індекс глобалізації КОЯ, створений у 2002 р. в Швейцарському економічному інституті за участю Федерального Швейцарського технологічного інституту. Всі країни, що досліджувалися в межах цього індексу, оцінюються за 24 показниками, об'єднаними в три основні групи глобальної інтеграції: економічна глобалізація (обсяг світової торгівлі і міжнародних інвестицій, тарифна політика, обмеження на рахунки, податки на міжнародну торгівлю тощо); соціальна глобалізація (обсяг телефонного трафіку, міжнародних поштових відправлень, транскордонних грошових переказів та міжнародного туризму, частка іноземного населення, розвиток інформаційно-комунікаційної інфраструктури, дані про культурну інтеграцію тощо); політична глобалізація (кількість посольств та інших іноземних представництв у країні, членство в міжнародних організаціях, участь у міжнародних місіях, ратифікація міжнародних багатосторонніх договорів). деглобалізація капітал протекціонізм торгівля

КОЯ Індекс глобалізації обчислюється як сума груп показників економічної, соціальної та політичної глобалізації з ваговими коефіцієнтами 36, 39 і 25%, відповідно [9]. Дані, представлені в табл. 4 і на рис. 6 [10], показують, що в провідних країнах світу індекс глобалізації, який демонстрував стійке зростання протягом 1970--1990 рр., почав стагнува- ти на початку нового тисячоліття. Причому в країнах, що розвиваються, і перехідних економіках цей процес настав пізніше (напередодні кризи 2008 -- рр.), ніж у розвинених країнах.

Якщо озирнутися назад, то можна помітити, що динамічний процес інтернаціоналізації протікає «хвилями» вже доволі довго. Тенденції глобалізації займають центральне місце, коли світова економіка на підйомі, і відкидаються тоді, коли світова економіка переходить у стадію спаду заради зниження уразливості національної економіки до руйнівних наслідків глобальної нестабільності.

Таким чином, тенденції глобалізації та деглобалі- зації змінюють одна одну в залежності від зовнішніх обставин. Коли світова економіка знаходиться на підйомі, вузли, які встановлюють важливі зв'язки в економіці, перевищують громадський оптимум, генеруючи негативні зовнішні ефекти (екстерналії), тим самим підриваючи суспільний добробут. У такому контексті політичні втручання є виправданими для зменшення зв'язків, що сприяють поширенню негативних потрясінь, або взаємозв'язків, які призводять до зниження здатності перерозподілу ризиків [11].

Політична загадка циклічності глобалізації також чітко проглядається відносно торгових потоків, мобільності транскордонного капіталу, стійкості рахунку поточних операцій і поширення технологій. При цьому торгові потоки можуть бути поганими індикаторами рівня глобалізації з двох причин: 1) глобалізація пов'язана з інтеграцією національного ринку у світовий, і для виміру глобалізації слід використовувати близькість ціни товару на домашньому ринку до ціни на світовому, в той час як зростанняімпорту або експорту є не більше ніж симптомом такої інтеграції і може бути не пов'язане із спрощенням («близькістю») переміщення товарів, особливо для сировини; 2) введення заходів протекціонізму.

Рис. 6. Динаміка індексу глобалізації KOF в найбільших економіках світу.

Джерело: [9]

У зв'язку з цим, на наш погляд, є достатні підстави говорити про кризу тієї моделі економічної глобалізації, яка практикувалася до настання глобальної рецесії і знаходиться нині в процесі трансформації. Криза (не) керованості світового господарства, яка стала очевидною в обстановці загальносвітової економічної рецесії 2008 -- 2009 рр., обумовлена, з одного боку, зацікавленістю країн Заходу в збереженні історично сформованих основ існуючого механізму міждержавного (наднаціонального) економічного регулювання, що допускає лише часткову його модифікацію без глибокого та всебічного реформування, а з іншого -- відсутністю на глобальному рівні міжнародного інституту (органу), повноважного у прийнятті спільних рішень з ключових світогоспо- дарських проблем.

Таблиця 4 Динаміка індексу глобалізації KOF у провідних країнах світу.

Джерело: [9]

Циклічність процесів глобалізації посилюють і деякі інші вагомі обставини економічного та неекономічного характеру: можливість подальшої експансії світового тероризму; проблема розширення світової пропозиції ресурсів; тимчасове відставання розвитку інфраструктури глобальної економіки, насамперед Інтернету, від потреб агентів світогоспо- дарських відносин; відноснанестача продовольства; розширення сфери транскордонного наркобізнесу; глобальні екологічна та енергетична проблеми.

Якими ж можуть бути наслідки циклічності процесів глобалізації для світової економіки у разі переважання тенденцій глобалізації або деглоба- лізації? У роботі Е. Хіллебранда розглядаються два прогнозні сценарії розвитку світової економіки -- глобалізаційний і деглобалізаційний -- та можливі їх наслідки до 2035 р. Основний висновок дослідження -- активізація деглобалізаційних процесів надає менший (порівняно з розвитком глобалізації) позитивний ефект на рівень соціально-економічного розвитку більшості країн світу, як розвинених, так і країн, що розвиваються [12].

Так, стосовно країн, які не є членами ОЕСР, розвиток деглобалізації припускає зниження темпів приросту ВВП на душу населення, а також підвищення рівня так званої крайньої бідності, чи злиднів, порівняно зі сценарієм подальшого розвитку в них глобалізаційних процесів (табл. 5) [12].

Таблиця 5 Сценарії розвитку глобалізації та деглобалізації в країнах світу, які не є членами ОЕСР

Джерело: [12]

Однак негативні наслідки деглобалізації більшою мірою відіб'ються на розвинених країнах. За прогнозами, деглобалізаційний сценарій розвитку економік США та ЄС, порівняно з глобалізаційним сценарієм, на 2035 р. може призвести до погіршення всіх представлених показників (табл. 6) [12].

Таблиця 6 Сценарії розвитку глобалізації та деглобалізації в США та ЄС