Співпраця регіонів України і Китаю у контексті економічної децентралізації: від формалізації до реальностей

Размещено на http://www.Allbest.ru/

Размещено на http://www.Allbest.ru/

Дипломатична академія України при МЗС України

Співпраця регіонів України і Китаю у контексті економічної децентралізації: від формалізації до реальностей

Величко В.В., к.е.н., доцент

Анотація

У статті розглядаються науково-практичні аспекти співпраці регіонів України і Китаю у контексті децентралізації. Підбито підсумки здобутків і проблем у розвитку міжрегіональних зв'язків з Китаєм. На цьому тлі зроблена спроба виявити ключові інструменти децентралізації, які б забезпечили перехід співпраці з регіонами Китаю у практичну площину.

Ключові слова: міжрегіональне співробітництво, децентралізація, регіональний розвиток, міжнародні регіони, регіональний інтерес.

Velychko V.V. The cooperation between Ukraine and China in the context of decentralization: from formalization to realities

This article reviews the scientific and practical aspects of cooperation between Ukraine and China in the context of decentralization. Results of achievements and challenges in the development of inter-regional relations with China are outlined. Against this backdrop, an attempt was made to identify key tools available due to decentralization, which would ensure the transition of cooperation with regions of China to a practical way.

Keywords: interregional cooperation, decentralization, regional development, mixed regions, regional interest.

Величко В.В. Сотрудничество между Украиной и Китаем в контексте децентрализации: от формализации к реальностям

В статье рассматриваются научные и практические аспекты сотрудничества между Украиной и Китаем в контексте децентрализации. Подведены итоги достижений и проблем в развитии межрегиональных связей с Китаем. На этом фоне была предпринята попытка определить основные инструменты децентрализации, которые позволили бы обеспечить переход сотрудничества с регионами Китая в практическую плоскость.

Ключевые слова: межрегиональное сотрудничество, децентрализация, региональное развитие, смешанные регионы, региональный интерес.

Постановка проблеми та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями

У 2014-2015 рр. українська влада при підтримці громадянського суспільства та територіальних громад вдалася до рішучих дій у сфері регіональної політики, децентралізації влади та реформи місцевого самоврядування, яка, по суті, вступила у фазу глибокого реформування. Свідченням того є діяльність утвореної Указом Президента України від 3 березня 2015 року Конституційної комісії, ухвалення або перспективи розгляду ВРУ відповідних законів, видання нормативних актів КМУ про децентралізацію та початок їхньої імплементації. Фактично в Україні триває Конституційна реформа, у центрі якої децентралізація та регіональна політика, зокрема, визнання територіальної громади первинним суб'єктом місцевого самоврядування, який згодом користуватиметься матеріально-фінансовою самостійністю. У свою чергу, самостійність дає можливість територіальним громадам забезпечити передумови вирішення таких питань розвитку регіонів як економічне зростання, інвестиційна привабливість, експортний потенціал тощо і, як наслідок, активно залучатися до євроінтеграційних та світових процесів. Децентралізація також надає громадам усіх рівнів, від регіонів до селищ, кардинально нові, істотно ширші можливості встановлення і розвитку зв'язків з регіонами європейських та інших країн світу.

Це відповідатиме закономірностям існування і трансформацій глобальної міжнародної системи регіонів, а також пошуку та здійснення самими регіонами, без обов'язкового втручання Центра, каналами міжнародного співробітництва, ефективних рішень на світовому ринку товарів, послуг, капіталів та робочої сили. У разі успіху децентралізації українські регіони в частині співпраці з регіонами Китаю мають реформувати її модель, передусім позбутися формалізму і забюрократизованості у співпраці з регіонами інших країн. Разом з тим переваги децентралізації дадуть можливість перейти до співпраці з регіонами інших країн, зокрема Китаю, у сфері реальної економіки, до наповнення раніше формалізованих міжрегіональних зв'язків новим практичним змістом, до отримання прямих, вагомих вигід від міжрегіональної взаємодії.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Протягом 2001-2015 рр. в Україні напрацьована і набула чинності Концепція державної регіональної політики, діяла Державна стратегія регіонального розвитку на період до 2015 року. У 2014 р. ухвалений і набув чинності Закон України про співробітництво територіальних громад, який визначає організаційно-правові засади їх співробітництва з іншими, в т.ч. з іноземними, громадами, а також принципи, форми, механізми такого співробітництва, його стимулювання, фінансування та контролю [1-3]. Повільно, але вже почався перехід територіальних громад та регіонів України в цілому до нових, децентралізованих засад власного розвитку. На порядку денному перебуває ухвалення відповідних змін до Конституції України, зокрема, в частині економічної децентралізації.

Серед досліджень щодо розробки методичних підходів щодо міжнародного співробітництва регіонів, реалізації завдань зовнішньоекономічної діяльності в умовах децентралізації слід відмітити праці українських вчених П. Беленького, М. Долішнього, Є. Євдокименка, С. Мазура, Н. Мікули, З. Варналія та ін.[4-8]. В українській науці вже сформовано теоретичні підходи до реформи регіонального управління, децентралізації, включення просторових систем до важливих орієнтирів розвитку вітчизняної економіки, здійснено орієнтацію на поліцентричний політико-економічний простір з перспективами паритетної участі регіонів у міжнародному розподілі праці та інтегрованих структурах не тільки розвинутих промислово-сервісних центрів ЄС, а й економік, що динамічно розвиваються, в т.ч. Китаю.

У частині Китаю такі зарубіжні науковці як Ш. Бреслін, Р. Брукс, Т. Кеннон, Дж. Сакс та ін. визначили перспективи регіонального розвитку в ході економічної реформи, виявили тенденції поступової децентралізації у регіональній політиці Китаю тощо[9-11].

Для побудови ефективної моделі децентралізації і наповнення її конкретним змістом досвід зарубіжних країн, зокрема Китаю, становить актуальний, практичний інтерес. У КНР зусиллями Ян Кайчуна, Хоу Жоши, Е Сяоміня, Чжу Хоула ня, Чжан Дасуна та ін. розроблено основи міжнародної інтеграції регіонів в умовах глобалізації, а також визначено її зворотній вплив на зростання і удосконалення структури економіки регіонів [12-17].

Проте, не зважаючи на актуальність і важливість зовнішніх аспектів децентралізації в Україні, зазначена тема в частині українсько-китайських міжрегіональних зв'язків належним чином не досліджена.

Стаття ставить на меті збагатити розуміння політичними та експертними колами України якісно нових, істотно ширших можливостей, які відкриває децентралізація в Україні в ході розвитку міжрегіональних зв'язків з Китаєм, а також особливостей проведення китайської реформи у частині децентралізації.

Виклад результатів дослідження

З огляду на важливість Китаю у зовнішній політиці України та належність КНР до числа її основних зовнішньоторговельних партнерів, передусім у Східній Азії, очікується, що в умовах децентралізації система міжрегіональних зв'язків регіонів України отримає нові, широкі перспективи розвитку. Фактично зовнішні міжрегіональні зв'язки регіонів і найбільш потужних територіальних громад переходитимуть від початкового стану розвитку відносин з Китаєм до нового динамічного тренду, до отримання інвестицій, кредитів та інших благ для власної економіки та життя громад.

Розвиток регіонів Китаю відбувається із залученням потенціалу та досвіду міжрегіонального співробітництва з регіонами інших країн. Китайськими науковцями виокремлюються характерні особливості міжрегіональної співпраці як напрямку зовнішньоекономічної та регіональної стратегії країни та регіональних стратегій її регіонів, специфіка яких проявляється через єдність міжнародної, національної та регіональної економік.

Формування і становлення механізму міжрегіонального співробітництва з КНР, його системи і зв'язків відбувається з урахуванням потенціалу китайських регіонів. Адже вони виступають не тільки в якості партнерів співпраці, а й як структурно-просторові елементи міжнародної регіональної економіки та потенційні учасники різних за масштабами просторових систем співпраці.

Знаходячись в умовах перехідного періоду (від планово-централізованої до ринкової моделі), регіональні власті та органи місцевого самоврядування Китаю, згідно чинних норм національного законодавства, мають сприяти діловим колам своїх регіонів і територіальних громад у виході на зовнішній ринок, залученні іноземних інвестицій, встановленні контактів з діловими колами інших країн, укладанні контрактів на поставку товарів на зовнішній ринок тощо.

Ще наприкінці 20-го - на початку 21-го століття китайське керівництво у рамках політики реформ та відкритості створило організаційну та правову основу піднесення ролі регіонів у розвитку національної економіки та активізації їх зовнішньоекономічної діяльності.

У свою чергу, запровадження зазначеної політики викликало істотне розширення безпосередніх зв'язків регіонів із своїми закордонними партнерами. Не тільки у китайських регіонах та містах, а й у повітових центрах сформувався механізм самостійного виходу на зовнішній ринок, створена інфраструктура для розвитку міжрегіональних зв'язків, закладена їх правова, економічна та організаційна основи. Окреслені повноваження суб'єктів міжрегіонального співробітництва, від провінцій до міст та повітів.

Слід зазначити, що владні повноваження щодо зовнішньоекономічної діяльності на місцеві органи самоврядування було розповсюджено поступово. У цілому процес передачі повноважень тривав понад три десятиліття.

На початку реформи більш широкі права в організації зовнішньоекономічного співробітництва було делеговано приморським та прикордонним регіонам. Так, з початку 1980-х рр. постановами народних урядів провінцій Гуандун та Фуцзянь закладені правові основи створення спеціальних економічних зон задля залучення іноземного капіталу, ухвалено і введено в дію низку місцевих нормативних актів щодо створення і функціонування в регіонах господарських зон різного призначення. У їх числі - 23 нормативних акти про створення спеціальних економічних зон, ухвалених зборами народних представників ряду відповідних провінцій (Гуандун та Фуцзянь), а також району Пудун міста Шанхая.

Згодом до міжрегіонального співробітництва було поступово залучено міста, в т.ч. повітові центри. Завдяки, в т.ч. міжрегіональній і міжнародній, співпраці, місцевим владам вдавалося вирішувати такі проблеми регіонального розвитку як повільніший, ніж у цілому в країні, розвиток продуктивних сил, порівняно відсталий рівень регіонального управління тощо. Окремі здобутки міжрегіональної взаємодії сприяли поступовому виходу зі складної соціально-економічної та екологічної ситуації низки регіонів (низький рівень життя населення, особливо національних меншин на Заході КНР, серйозні забруднення території та водного басейну Східного Китаю тощо).

Знаходячись в умовах переходу від планово централізованої до ринкової моделі, відповідні органи місцевого самоврядування, згідно чинних норм національного законодавства, сприяли діловим колам своїх регіонів і територіальних громад у виході на зовнішній ринок, залученні іноземних інвестицій, встановленні контактів з діловими колами інших країн, укладанні контрактів на поставку товарів на зовнішній ринок тощо.

У Китаї офіційно ухвалені основні параметри стратегії регіонального розвитку і в рамках політики реформ та відкритості вжито заходів з підвищення ролі регіонів та активізації зусиль щодо їх розвитку.

У свою чергу, запровадження зазначеної політики викликало істотне розширення безпосередніх зв'язків китайських регіонів із регіонами іноземних держав, в т.ч. з Україною.

Темпи «регіоналізації назовні» продовжують прискорений розвиток, за даними китайської статистики, у 2015 р. було укладено 79 угод про співробітництво і побратимські відосини між китайськими регіонами, містами і районами міст зі своїми іноземними партнерами, що набагато більше, ніж у 2014 р. [19]

Таблиця 1

Основні напрями стратегії регіонального розвитку Китаю:

Прискорений розвиток Західного макрорегіону

Відродження Північно-Східного макрорегіону та «старих індустріальних баз»

Забезпечення розвитку Центрального макрорегіону

Збереження провідної ролі Східного макрорегіону в розвитку господарського комплексу

Підтримка розвитку районів проживання національних меншин, районів «старих революційних баз» та прикордонних районів

Таблиця 2

Список країн Європи, з регіонами яких Китаєм встановлено міжрегіональні відносини

Стратегія «один пояс, один шлях» та програма «нового шовкового шляху» Джерело: Чжу Хоулунь. Чжунго цюйюй цзінцзі фачжань чжаньлюе (Стратегія розвитку регіональної економіки Китаю): Шехуей цзінцзі чубаньше. Пекин, 2013. С.18.

Джерело: Сайт Китайської народної асоціації дружби із закордонними країнами. - [Електронний ресурс]

Протягом першого десятиліття 21-го ст. механізм самостійного (у рамках правових норм та партійних рішень) виходу економік міст та громад на світовий ринок істотно зміцнився, інфраструктура розвитку міжрегіональних зв'язків була удосконалена, що забезпечило зрілість правових, економічних та організаційних умов міжрегіонального співробітництва.

З метою піднесення подальшої економічної ролі регіонів Китаю, владні повноваження щодо проведення інвестиційної діяльності було розповсюджено практично на усі місцеві органи самоврядування. Громадам дано ще ширші, ніж раніше, права в організації зовнішньоекономічного та інвестиційного співробітництва. Наразі ухвалено і введено в дію низку місцевих нормативних актів щодо створення і функціонування в регіонах сучасних форм залучення іноземних інвестицій з регіонів-партнерів, зокрема, в місцеві технополіси, технопарки та кластери.

Будучи мікроекономічними просторовими утвореннями, технополіси і кластери за участю партнерів з регіонів інших країн максимально наближені до територіальних громад, створюючи для їхніх членів робочі місця, сплачуючи місцеві податки та збори, тощо.

Таблиця 3

Перелік країн, які за обсягами експорту до китайських регіонів є їх найбільшими партнерами

За нашими підрахунками, у період з 1979 по 2013 рр. було ухвалено майже 300 законів та інших нормативних документів, що регулюють зовнішні аспекти економічної, культурно-освітньої і гуманітарної політики регіонів.

Державна економічна політика спрямована на розширення виходу регіонів на світовий ринок у пошуках нових каналів експорту своєї продукції та джерел залучення інвестицій у регіональні господарства.

За даними Китайської народної асоціації дружби з зарубіжними країнами, станом на 2014 р. у китайську економіку по лінії міжрегіональних зв'язків було залучено інвестицій на загальну суму понад 28 млрд. дол. США, або майже на 10 млрд. дол. більше, ніж станом на 2009 р.[19]. Наприкінці першого десятиліття 21 ст. регіони Китаю найбільш активно нарощували зовнішню торгівлю з регіонами Європейського Союзу, США, а також Республіки Корея, Німеччини, Австралії, Росії, Казахстану та ін. У Таблиці 3. на основі узагальнення даних імпорту китайських регіонів за 2014 р. наведено перелік країн, які за обсягами експорту до китайських регіонів є їх найбільшими партнерами.

Попри те, що у китайському законодавстві немає універсального закону, який би регулював зовнішню діяльність регіонів, у ряді чинних під законних нормативних актів містяться положення, що надають регіональним адміністраціям, місцевим урядам та громадам широкі права зовнішньоекономічної діяльності (зовнішня торгівля, залучення інвестицій, вивіз капіталу, галузеві питання, гуманітарна складова, створення технопарків тощо).

Регіональні уряди, органи місцевого самоврядування мають набір економічних інструментів (пільг, преференцій, кредитів, дотацій, доплат тощо) для ефективного сприяння діловим колам своїх регіонів та територіальних громад у більш широкому виході на зовнішній ринок. Наразі китайські регіональні компанії здатні інвестувати за кордоном, чому сприяє державна підтримка у різних формах (від державних закупівель та аутсорсингу до дольової участі у прямих інвестиціях чи купівлі іноземних підприємств або частини їхніх акцій).

У цьому зв'язку концепція “регіоналізації назовні” постійно збагачується новим змістом. Так, її новітнім проявом є створенні комплексних зон співпраці з сусідніми державами, регіональних інтернаціональних районів на зразок єврорегіонів, у які б входили суміжні, маючи спільний кордон (сухопутний та/чи морський), територіально-адміністративні одиниці Китаю та сусідніх держав (так звані змішані регіони ЗР).

Так, формуються ЗР у складі китайських регіонів Юньнань, Хайнань та Гуансі-Чжуанського автономного району разом із регіонами країн-членів АСЕАН (В'єтнаму, Лаосу, М'янми та тяжіючих до них північно-східних регіонів Таїланду та Камбоджі). Розвитку транскордонної співпраці між ними сприяє становлення зони вільної торгівлі Китай-АСЕАН, яка почала діяти (з обмеженнями та відтермінуванням ряду обумовлених ступеневим режимом зони зобов'язань) з 2005 р. Деякі риси ЗР має взаємодія між провінціями Гуандун та САР Гонконг і Макао у рамках угоди про економічне партнерство між ними. міжрегіональний економічний децентралізація китай україна

Існує можливість утворення у перспективі ЗР між Сіньцзян-Уйгурським автономним районом КНР та прикордонними з Китаєм регіонами Казахстану та Киргизстану, а також районами Узбекистану, Таджикистану, Туркменистану, що тяжіють до них. Фактично вони створять економічний пояс вздовж «нового шовкового шляху».

Створенню двосторонніх ЗР сприяє те, що у ході реалізації згаданої вище стратегії освоєння Заходу регіональні ресурси вільних капіталів істотно зросли. Цим забезпечується спроможність місцевих бюджетів нести частину витрат і заохочувати бізнес-сердовище на активну участь у створенні зазначених міжрегіональних утворень. Цим забезпечено випереджаючий розвитку регіонів і територіальних громад Заходу Китаю порівняно з іншими регіонами країни. До того ж створення ЗР на Заході дало можливість подолати суб'єктивний підхід місцевих чиновників до визначення пріоритетів інвестування, зменшити масштаби нецільового використання капіталовкладень, уповільнити дублювання у створенні виробничих потужностей тощо.

З іншого боку, в ході міжрегіонального співробітництва китайські регіони отримують з іноземних регіонів-партнерів Південно-Східної та Центральної Азії сировинні ресурси, можливість здійснювати інвестиції у виробничі об'єкти на території партнерів, а територіальні громади мають можливість через китайський менеджмент ЗР завозити устаткування, комплектуючі, а також власних фахівців та робочу силу.

У зв'язку з тим, що у Китаї, починаючи із середини 1980-х років, високими темпами тривають процеси урбанізації, китайська сторона активно використовує позитивний досвід міст-партнерів, особливо з розвинутих країн, в галузі міського проектування, будівництва, збереження і реставрації архітектурних пам'яток. Китайські міста зацікавлені в залученні найкращих проектних бюро Заходу до спорудження у себе архітектурно довершених будівель і споруд.

Така співпраця має перспективи, оскільки, за даними китайської статистики, кількість міст у Китаї з початку політики реформ і відкритості (кінець 1978 року ) до кінця 1990-х рр. збільшилася з 193 до 640. Станом на 2013 р. майже 200 китайських міст перебували у стані масштабної реконструкції міського господарства [17, 22]. З початку 21-го століття міжнародна діяльність міст Китаю значно активізувалася у частині не тільки здійснення зовнішньоекономічної діяльності, а й культурного співробітництва, спільної реалізації освітніх та дослідницьких програм, енергозбережувальних, природозахисних проектів.

Хоча інтенсивність співпраці з регіонами Китаю з боку України набагато нижча за розвинені регіони Заходу, за останні два десятиліття зв'язки між регіонами України і Китаю у цілому розширювалися досить активно, оскільки увесь комплекс українсько-китайських відносин розвивався по висхідної, зміцнювалася їхня організаційна та договірно-правова база.

Поступово було створено організаційні рамки міжрегіонального співробітництва. Починаючи з 1996 року, у Верховній Раді України була організована і донині активно працює Група народних депутатів України з міжпарламентських зв'язків з КНР (у чинній ВРУ до її складу входять близько 170 депутатів). Для забезпечення розвитку відносин між регіонами у рамках цієї групи була утворена і деякий час працювала підгрупа з питань розвитку регіонального співробітництва між областями України та регіонами Китаю.

У вищому законодавчому органі Китаю Все китайських зборах народних представників тривалий час діє група дружби “Китай-Україна”. До складу групи також входять представники ряду китайських регіонів, у тому числі провінцій і Півночі, і Півдня Китаю.

Просуванню міжрегіональних зв'язків з наголосом на економічній складовій співпраці сприяє також взаємодія дипломатичних та консульських установ України і Китаю з регіонами сфери їхньої відповідальності. Вона спрямована не тільки на забезпечення потреб мешканців регіонів у оформленні віз та вчиненні інших консульсько-правових актів, а й на організацію взаємних візитів делегацій бізнесменів, на захист їхніх інтересів відповідно в Україні і Китаї.

Розвиткові міжрегіонального співробітництва присвячена діяльність консульських установ України і Китаю в регіонах двох країн. Діяльність Генеральних консульств України в Шанхаї та Гуанчжоу, а китайського ГК у Одесі впродовж тривалого часу була присвячена активізації міжрегіонального співробітництва у межах їхніх консульських округів.

Цінним для сьогодення надбанням двостороннього співробітництва між Україною і КНР і одночасно сприятливою передумовою використання можливостей децентралізації українських регіонів у перспективі виступає досить розгалужена і юридично закріплена мережа суб'єктів міжрегіонального співробітництва. Вона охоплює не тільки столиці і області (провінції) двох країн, а й головним чином міста і навіть райони міст. За нашими даними, з 1990 по 2015 р. встановлені і розвиваються зв'язки між столицями України і КНР Києвом та Пекіном (1993 р.), Києвом та Уханем (1990 р.), Київською областю та провінцією Хубей (1994 р.), Київською областю та провінцією Гуандун (2012 р.), Хмельницькою областю та провінцією Хебей (1997 р.), Миколаївською областю і Спеціальною економічною зоною Шаньтоу (1995 р.), Автономною республікою Крим і провінцією Хайнань (1995 р.), Донецькою областю і провінцією Гуандун (1996 р.), Сумською областю і провінцією Гуйчжоу (2012), Луганською областю і провінцією Хейлунцзян (1994 р.), Івано-Франківською областю і провінцією Шаньсі (1998 р.), Кіровоградською областю та містом Сюйчжоу (1995 р.), Херсонською областю та провінцією Шаньдун (1994 р.), Запорізькою областю та містом Чунцін (2000 р.), а також між містами Одеса та Ціндао (1994 р.), Запорожжя та Ічан (1997 р.), Харків та Тяньцзінь (1993 р.), Херсон та Цзінань (1994 р.), Дніпропетровськ та Сіань (1997 р.), Черкаси та Цзілінь (1996 р.), Чернігів та Цзибо (1995 р.), Кременчук та Веньчжоу (2000 р.), Севастополь та Далянь (2002 р.), Луцьк та Цянтан (2003 р.). Херсон та Цзінань (1994), Дніпропетровськ та Сіань (1995), Черкаси та Цзілінь (1996), Кременчук та Веньчжоу (1995), Біла Церква та Цзіньчжоу (1996), Кривий Ріг та Ханьдань (2001). У активі територіальної громади м. Києва встановлення постійних зв'язків між Печерським районом та районом Січен м.Пекін (1997 р.), Солом'янським районом та районом Шицзіншань м. Пекін (2008) та ін. Розпочалася міжрегіональна співпраця між м. Київ та м. Нанкін (2010 р.). Протокол про наміри започаткування дружніх відносин укладено між Вінницькою областю і провінцією Аньхой (2010 р.).

Починаючи з 2010 р., договірно-правова база почала оновлюватися з урахуванням нових можливостей регіонів двох країн. Зокрема, оновлено такі міжрегіональні документи як угоди між Луганською обласною державною адміністрацією і Луганською обласною радою України та Народним урядом провінції Хейлунцзян, між Автономною Республікою Крим Україна та провінцією Хайнань, між Одеською областю та провінцією Фуцзянь. Відмінність переукладених угод полягає в тому, що ними вперше у практиці укладення угод передбачено „дзеркальні”, тобто двосторонні заходи із конкретними зобов'язаннями сторін. Процес формалізації відносин між регіонами України і Китаю триває. Так, у 2015 р. Дніпропетровській облдержадміністрації передано проект Угоди між Народним Урядом провінції Шеньсі і Дніпропетровською облдержадміністрацією про встановлення дружніх побратимських відносин. Нині опрацьовується пропозиція Тернопільської ОДА щодо встановлення побратимських відносин з провінцією Гуйчжоу, на розгляд Народного Уряду провінції передано відповідну угоду про встановлення побратимських відносин та пакет інвестиційних та експортних пропозицій області.

Із запровадженням Китаєм стратегії «один пояс, один шлях» у 2014 р. китайські регіони активно підключилися до створення нового суходільного шовкового шляху Китай-Західна Європа. Регіони України мають бути готовими, аби скористатися з нинішнього і майбутнього товарообігу між ЄС і Китаєм, забезпечивши свою участь у проекті «новий шовковий шлях». Серед варіантів цього шляху є гілка залізничного сполучення, що номінально з'єднує Роттердам з Києвом, Волгоградом та Атирау (Казахстан). У межах України 1300-километро вий маршрут проходить через Ковель, Київ, Полтаву, Харків та Луганськ.

Очевидно, що становище на Сході України та криза у відносинах з РФ поки унеможливлюють реалізацію ідеї «нового шовкового шляху» за участю України, зокрема, через заборону РФ транзиту вантажів територією РФ до інших країн-учасниць Зони вільної торгівлі СНД. Однак рано чи пізно, коли нинішня криза добіжить кінця, а Україна зробить успіхи на шляху до євроінтеграції і побудови всеосяжної зони вільної торгівлі з ЄС, прокладання цього шляху набуде актуальності для її регіонів та громад. Доступність як європейського, так і китайського капіталу для інфраструктурних проектів в українських регіонах вздовж «нового шовкового шляху» може прискорити розвиток конкретних територій України.

Проте, в умовах відкритості і ринкового характеру української економіки, будь яке місто чи громада можуть долучитися до співпраці з китайськими регіонами. Головне, аби ними було створено відповідні умови для взаємодії. На наш погляд, ключовими питаннями життєздатності та перспективності міжрегіонального співробітництва з Китаєм в умовах децентралізації можна вважати наступне:

- підтримання українсько-китайського діалогу на найвищому рівні і розвиток відносин стратегічного партнерства між Україною і КНР;

- договірно-правове оформлення (угоди, контракти) міжрегіональних зв'язків з Китаєм із глибокими та всеохоплюючими взаємними зобов'язаннями, чітким визначенням сфер відповідальності та контролем за реалізацію;

- створення спільного алгоритму діяльності українських та китайських місцевих органів влади з реалізації угод (контактів) співробітництва без корупційної складової;

- створення зон та/або окремих об'єктів спільного підприємництва на території регіонів-партне рів з метою притоку інвестицій у їх будівництво та розвиток за умови надійних гарантій для китайських інвесторів;

- преференції та стимулювання китайських партнерів у разі їх участі у використані місцевих ресурсів, розв'язанні місцевих проблем розвитку спільного підприємництва, заохочення технологічних інновацій та залучення інвестицій регіона (громади) партнера на взаємовигідних умовах;

- сприяння фінансово-платіжному обслуговуванню сторін міжрегіонального співробітництва у валютах країн-учасниць (гривня-юань);

- гарантії безпеки інвестицій та вільного трансферу прибутків;

- вільний від корупції митний контроль обладнання, транспортних засобів та інвестиційних товарів;

- забезпечення прозорості та правового захисту концесій компаній регіонів-партнерів на розробку корисних копален та інших ресурсів із залученням прогресивних технологій, передового обладнання, прямих іноземних інвестицій та створення технологічного ланцюга кінцевого продукту;

- створення конкуренції між підрядниками сторін з будівництва об'єктів місцевої інфраструктури з метою здешевлення їх кошторисної і реальної вартості тощо.

За таких умов міжрегіональні зв'язки за порівняно короткий час можуть перетворитися на вагому частину балансу регіональних інтересів міст (громад) двох держав і один з важливих шляхів підвищення ефективності двостороннього співробітництва у майбутньому.

У перспективі рівноправне міжрегіональне партнерство потребує вирівнювання потенціалів його суб'єктів, який би сприяв його розвитку. Якщо розбіжності потенціалів сягнуть критичного рівня, взаємовідносини регіонів втрачають динаміку, сторона, яка розвивається випереджаючими темпами, втрачає інтерес до ділової співпраці зі стороною аутсайдером.

Останнім часом розбіжності у динаміці та рівню економічного розвитку регіонів України і Китаю не тільки не скоротилася, а й мають тенденцію до поглиблення, адже китайська економіка за темпами зростання та інноваційною складовою продовжує випереджати українську. Може скластися ситуація, що українські регіони будуть цікаві китайським партнерам переважно як ринки збуту та постачальники аграрної продукції.

Адже ще у 2012 р. на XVIII з'їзді КПК програму модернізації Китаю було скореговано в напрямі переходу від моделі «факторів економічного розвитку» до моделі «ефективного розвитку», а також зазначено, що до 2020 р. Китай повинен перетворитися на «могутню, гармонічну, модернізовану соціалістичну державу» та подвоїти показник ВВП. У 2010-2014 рр. у ряді регіонів середній дохід на душу населення вже сягнув рівня 10 тис. дол. США, що обумовило заможність відповідних територіальних громад. Очікується, що впродовж наступного десятиліття процес індустріалізації нового типу буде завершено, у більшості регіонів країни будуть закладені основи інформаційної економіки, новизна наукових технологій сягне передових рубежів, а рівень життя населення більшості регіонів і міст Китаю рівня розвинутих країн.

За цих обставин співпраця українських регіонів зі своїми партнерами з Китаю стане змістовнішою, передусім з використання її потенціалу українськими регіонами для переходу до власного економічного зростання, в тому числі завдяки залученню інвестицій і технологій з китайських регіонів-партнерів.

Висновки та перспективи подальших розвідок

У ході політики реформ та відкритості відбулося істотне підвищення ролі китайських регіонів у розвитку національної економіки та активізація їхньої зовнішньоекономічної діяльності у контексті децентралізації.

В умовах перехідного періоду (від планово централізованої моделі до моделі на ринкових засадах з державним регулюванням), регіональні власті та органи місцевого самоврядування Китаю, згідно чинних норм національного законодавства, створили дієвий механізм сприяння діловим колам своїх регіонів і територіальних громад у виході на ринки регіонів-партнерів, залученні їхніх інвестицій, диверсифікації контактів з діловими колами, укладанні контрактів на взаємну поставку інвестиційних та споживчих тощо.

Запровадження політики зовнішньої відкритості регіонів („регіоналізація назовні”), стратегії «один шлях, одна дорога» і програми «новий шовковий шлях» сприяло не тільки реалізації політики реформ та відкритості, а й зміцненню в китайських регіонах містах механізму самостійного (у межах більш широкої компетенції) виходу на ринок регіонів-партнерів, створенню інфраструктури задля розвитку міжрегіональних зв'язків, зміцненню їх правової, економічної та організаційної основи.

Особливістю реформування системи місцевого самоврядування КНР було те, що владні повноваження щодо зовнішньоекономічної діяльності китайське керівництво передавало органам влади регіонів та територіальних громад поступово, завдяки чому вони отримували усе ширші повноваження разом з визріванням у них відповідних економічних та соціальних умов і розширенням відкритості.

Отже, співробітництво на рівні регіонів та громад міст двох країн є важливим чинником двосторонньої співпраці, враховуючи значну кількість регіонів України і КНР, що мають стійкі і доволі розгалужені зв'язки, зафіксовані у відповідних міжрегіональних угодах.

Можна передбачити, що у контексті політики децентралізації можливості українських регіонів істотно зростатимуть, з'явиться можливість переведення співпраці з формальної й правової площини до реальних програм та проектів за участю регіональних адміністративних та господарсько-комерційних структур. Очевидно, що вони будуть наближені і до бізнесу, і до громад. Цим міжрегіональна взаємодія з Китаєм отримає динаміку взаємовигідного розвитку, сприятиме використання переваг спрямованої назовні інтеграції задля розв'язання нагальних проблем подолання кризи та забезпечення переходу до власного зростання.

Посилання:

1. Закон України «Про співробітництво територіальних громад» // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2014. №34. С.1167.

2. Державна стратегія регіонального розвитку на період до 2015 року: затверджена Постановою Кабінету Міністрів від 21 липня 2006 року. №1001 [Електронний ресурс]

3. Концепція державної регіональної політики: Затверджена Указом Президента України від 25.05.2001 р. №341/2001 [Електронний ресурс]

4. Долішній М.І. Регіональна політика на рубежі ХХ-ХХІ століть:нові пріоритети / М.І. Долішній. К.:Наукова думка, 2006. 512. С. 13.

5. Мазур С.А. Значення економічного регіону і просторовому упорядкуванні національної економіки/ С.А. Мазур // Продуктивні сили і регіональна економіка. 2008. Ч.1. С.261-264.

6. Шемшученко Ю.С. Концептуальні проблеми регіональної політики і децентралізації влади в Україні в контексті євроінтеграційних процесів / Ю.С. Шемшученко // Віче, 2015. №12.-С.14-15.

7. Величко В.В. Міжрегіональне співробітництво України з Китаєм: засади, структура, потенціал / В.В. Величко. К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАНУ, 2011. 236 с.

8. Українська дипломатична енциклопедія. У 2-х т. / Редкол. Л.В. Губернський та ін. К.: Знання України, 2004. Т.1. 760 с.

9. Breslin, Shaun. Decentralisation, globalisation and the «creation» of trans-national economic regions in the People's Republic of China. Coventry: University of Warwick, Centre for the Study of Globalization and Regionalisation (CSGR). Working Paper. No. 38/09. September. 2009.

10. Brooks, Ray. China's regional performance and challenges. Washington, DC: International Monetary Fund. 2013. IMF Working Paper WP.13.21.

11. Cannon, Terry. China's policy on regions, migration, and the environment. / Terry Cannon / New York:St. Майт^ Press, 2010. 298 pp.

12. Ян Кайчун. Цюйюй ітіхуа фачжань где цзоусян (Напрямки розвитку регіональної інтеграції) // Чжунго цю йюй фачжань яньцзю (Дослідження розвитку регіонів Китаю) / Кайчун Ян. Пекін: Чжунго шехуей фачжань чу баньше, 2007. С.149.

13. Хоу Жоши. Цун цзінцзі ітіхуа цзоусян цзінцзі цюаньцюхуа (Від регіональної інтеграції до глобалізації еко номіки) // Шицзє цзінцзі (Світова экономика), 2006. №3. С.29.

14. Е. Сяомінь. Цюйюй ітіхуа лілунь гайнянь цзі фачжань (Теоретичні основи региональної інтеграції та його развиток) / Сяомінь Е. Пекін: Шехуей кесюе веньчжай чубаньше, 2007. 301 с.

15. Чжу Хоулунь. Чжунго цюйюй цзінцзі фачжань чжаньлюе (Стратегія розвитку регіональної економіки Ки таю)/Хоулунь Чжу. Пекін: Шехуей цзінцзі чубаньше, 2013. -198 с.

16. Чжан Дасун. Цюйюй чаньє цзєгоу дунай юхуа лі лунь цзі яньцзю (Теорія та дослідження переваг у становленні структури виробництва регіонів) Пекин: Шехуей цзінцзі чубаньше, 2012. 215 с.

17. Бао Бін. Во го ченцюнь сяньчжуан цзі фачжань цяньцзін (Сучасний стан та перспективи розвитку міських агломерацій Китаю) // Чжунго женькоу бао (Китайська газета народонаселення). 2014. 26 липня.

18. Цуцзінь цюйюй сєтяо фачжань (Стимулювати координацію розвитку регіонів) // Чжунхуа женьмінь гунхего 2014 нянь цзінцзі фачжань гунбао (Повідомлення про розвиток економіки КНР у 2014 році) // Чжунго тігайвей гун бао (Вісник Державного комітету з реформи та розвитку). 2015.-№2. C 21-23.

19. Сайт Китайської народної асоціації дружби з закордонними країнами. [Електронний ресурс 2015 р.]

20. Шергін С.О. Суспільна модернізації та регіональна безпека: східноазійський варіант / С.О. Шергін // Зовніш ні справи. 2015. №11. С.6 [Електронний ресурс]

Размещено на Allbest.ru