Інвестиційна політика в Європейському Союзі та перспективи для України

Размещено на http://www.Allbest.ru/

Размещено на http://www.Allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка

Факультет міжнародних відносин

Кафедри міжнародного економічного аналізу і фінансів

Інвестиційна політика в Європейському Союзі та перспективи для України

Мальський М.З., д.е.н., професор,

Біленко Ю.І., к.е.н., доцент

Анотація

В статті проаналізовано сучасну інвестиційну політику Європейського Союзу. Особливу увагу приділено вивченню співвідношення між державними та приватними інвестиціями, а також механізму державної підтримки інвестиційного процесу в економіці, фінансуванню інноваційних процесів і людського капіталу.

Визначено ключові проблеми у промислово-інвестиційній політиці України та можливі механізми їх вирішення в умовах співробітництва з економічними та фінансовими інституціями Європейського Союзу.

Ключові слова: інвестиційна політика, Європейський Союз, співробітництво України з ЄС.

Malskiy М. Z., Bilenko Y.I. Investment policy in the European Union and the prospects for Ukraine

In the article we analyze the investment policy of the European Union. Particular attention is paid to the relationship between public and private investments as well as the mechanism of state support of investment process in economy, finance innovative processes and human capital. We define key problems in industrial and investment policy of Ukraine and the possible mechanisms of their decision in terms of cooperation with economic and financial institutions of the European Union.

Keywords: investment policy, European Union, Ukraine's cooperation with the EU.

Мальский М.З., Биленко Ю.И. Инвестиционная политика в Европейском Союзе и перспективы для Украины

В статье проанализирована современная инвестиционная политика Европейского Союза. Особое внимание уделено изучению соотношения между государственными и частными инвестициями, а также механизма государственной поддержки инвестиционного процесса в экономике, финансированию инновационных процессов и человеческого капитала. Определены ключевые проблемы в промышленно-инвестиционной политике Украины и возможные механизмы их решения в условиях сотрудничества с экономическими и финансовыми институтами Европейского Союза.

Ключевые слова: инвестиционная политика, Европейский Союз, сотрудничество Украины с ЕС.

Постановка проблеми

Дослідження інвестиційної сфери економіки завжди перебувало в центрі уваги економічної думки. Це зумовлено тим, що держави не можуть розвивати економіку без залучення та ефективного використання інвестицій. Шляхом накопичення приватного, державного та іноземного капіталів та через забезпечення доступу до сучасних технологій, інвестиції не лише сприяють формуванню національних інвестиційних ринків, але й позитивно впливають на динаміку ринків товарів та послуг. Крім того, інвестиції сприяють заходам макроекономічної стабілізації та вирішенню соціальних проблем трансформаційного періоду.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Особливе місце серед економічних теорій, що описують інвестиційну діяльність як важливу компоненту економічної політики, безперечно належить Дж.М. Кейнсу та його теорії зайнятості, процента і грошей, ідея якої полягала у необхідності державного регулювання інвестиційних процесів та формуванні інвестиційного середовища за умов кризового розвитку. Дж. Кейнс уперше вказує на необхідність стимулювання інвестиційного процесу шляхом втручання держави в економіку через стимулювання ефективного попиту. Вважаючи визначальною складовою останнього інвестиційний попит (виробниче споживання), Дж. Кейнс пропонує впливати на інвестиційні процеси за допомогою грошово-кредитної та бюджетної політики [8].

Значну роль у макроекономічній моделі Кейнса відіграє механізм інвестиційного мультиплікатора - відношення обсягів доходів до обсягів інвестицій. Інвестиційний мультиплікатор є показником зростання попиту та, відповідно, і доходів зі збільшенням інвестицій. На думку Дж. Кейнса, мультиплікатор дає змогу оцінити ефект від державного стимулювання, тобто державних витрат [8].

Підходи Кейнса щодо інвестиційної моделі суспільства були доповненні і розвинуті неокейсіан- ською школою, зокрема Е. Хансеном, Р. Хародом, Дж. Хіксом, Є. Домаром, та іншими. Їхні висновки зробили вагомий внесок у теорію формування моделей інвестиційного регулювання макроекономічної рівноваги. Ними було розроблено нові підходи щодо аналізу інвестиційних процесів з увагою на національних особливостях розвитку макросистеми за умов інтернаціоналізації.

Лауреат Нобелівської премії Дж.Е. Стігліц до інвестицій відносить спрямування видатків держави в „майбутню продуктивність ... через систему державної освіти і підготовки спеціалістів та інвестиції в дослідницьку діяльність, що забезпечує підвищення продуктивності всієї економіки” [7, с. 89]. Дж. Стігліц пропонує збільшити державні інвестиції, які будуть давати високу дохідність. Навіть якщо це збільшить дефіцит у найближчий час, то в кінцевому підсумку все ж призведе до зменшення національного боргу. Важливо зазначити, що Дж. Стігліц підтримує активне державне регулювання інвестиційної діяльності з особливим акцентом на інвестуванні у людський капітал.

Метою статті є дослідження співвідношення між державними та приватними інвестиціями, а також механізму державної підтримки інвестиційного процесу в економіці, фінансуванню інноваційних процесів і людського капіталу в Європейському Союзі, визначенню ключових проблем у промислово-інвестиційній політиці України та можливі механізми їх вирішення в умовах співробітництва з економічними та фінансовими інституціями Європейського Союзу.

Виклад основного матеріалу

Головну роль в організації інвестиційної діяльності в Європейському Союзі відіграють спеціалізовані міждержавні фінансово-інвестиційні установи, фонди та програми розвитку. Крім того, значна увага в країнах ЄС приділяється розвитку інвестиційних інституцій, які утворені на основі поєднання дослідницьких і консультативно-інформаційних центрів та фондів фінансування.

Однак, державні інвестиції часто не є відокремленими від впливу окремих груп інтересів. Навіть якщо метою спрямування капіталовкладень є підвищення рівня соціального добробуту, вони далеко не завжди використовуються найбільш ефективним способом.

Довгострокові тенденції розвитку інвестиційної політики ЄС характеризуються поступовим зниженням показників для більшості країн-членів, за винятком зростання у період 1995-2008 рр. у тих державах, що приєдналися протягом найбільшої хвилі розширень (рис. 1). Зрозуміло, що починаючи з 2008 року, більшість держав змінили курс із використання експансивної фіскальної політики на рестрикційну, що у свою чергу передбачало скорочення видатків на інвестиційні статті. Так, якщо розглянути нещодавню динаміку державних інвестицій країн ЄС, можна дійти висновку, що саме вони були головною мішенню для бюджетної консолідації. З рис.1 видно, що в середньому частка державного валового нагромадження основного капіталу у ВВП знизилась із 4% у 2009 році до 1,5% у 2013 році у таких країнах, як Греція, Ірландія, Іспанія та Португалія. Водночас, валове нагромадження основного капіталу приватним сектором зазнало значних негативних зрушень у цих країнах: падіння відбулося з показників більш ніж 25% ВВП у 2007 році до менш ніж 15% у 2013 році (рис. 2). Варто також зазначити, що вагомий спад валового нагромадження основного капіталу спостерігався також у 12 нових членів ЄС, що приєдналися до блоку в період 2004-2007 рр., і невелике зниження у країнах ЄС-9До складу ЄС-9 входять: Австрія, Бельгія, Великобританія, Данія, Італія, Нідерланди, Німеччина, Фінляндія, Франція. Для порівняння, на рис.1 зображено динаміку інвестицій у Канаді, Японії та США, де валове нагромадження державного основного капіталу збільшилося в останні роки [4].

Рис. 1. Валове нагромадження основного капіталу (державний сектор), у % до ВВП2 [5]

Рис. 2. Валове нагромадження основного капіталу (приватний сектор), у % до ВВП [5]

На основі проведеного динамічного аналізу довгострокового аспекту інвестиційної політики ЄС можна зробити висновок, що довгострокова тенденція до зниження державних інвестиційних видатків не була компенсована за рахунок нагромадження основного капіталу приватним сектором (рис. 2). Однак виникає запитання, які чинники є причиною такого довготривалого рецесивного тренду. З цього приводу економісти наголошують на згубному впливі фіскальної консолідації та великого обсягу державного боргу, які вони спричиняють на державні інвестиції. Крім того, вважається, що Маастрихтські критерії також відіграли негативну роль у цьому процесі, оскільки дотримуючись їх, держави в першу чергу скорочували видатки саме на інвестиційні цілі при підготовці вступу до ЄС [5, 6].

Широко відомо, що в сучасній світовій економічній системі саме інновації є ключовим фактором підвищення продуктивності, довгострокового економічного зростання і благополуччя країн. Інновації зумовлюють технологічні зміни, а останні у свою чергу є центральним визначником економічного зростання. Крім того, в умовах посилення глобальної конкуренції інновації відіграють ключову роль у підвищенні конкурентоздатності та досягненні країною економічного успіху. Тривала економічна рецесія ЄС підкреслює важливість інновацій, які повинні стати новим джерелом зростання.

Інноваційна діяльність фірм значною мірою ґрунтується на їхньому нематеріальному капіталі. Згідно з даними Організації з Економічного Співробітництва і Розвитку (ОЕСР), інвестиції у капітал, що ґрунтується на знанняхАнгл. «knowledge-based capital”, має постійну тенденцію до зростання у більшості держав ОЕСР і часто навіть випереджає темпи зростання капіталовкладень у матеріальні активи [7]. Попри те, що шляхів здійснення інвестування у інноваційний сектор є безліч, зазвичай це дорогий процес, який вимагає систематичного і цілеспрямованого капіталовкладення, що може принести результати лише через доволі великий проміжок часу. Саме тому, як державний, так і приватний сектори займаються інвестуванням інновацій і відіграють при цьому взаємодоповнюючу роль.

У розвинених країнах приватний сектор є основним генератором інновацій. У ЄС-27, на приватний сектор припадає близько 63% інвестицій в інновації, решту відповідно здійснює або держава самостійно, або через спільні державно-приватні проекти [5].

Так, на рис.3 зображено динаміку валових внутрішніх видатків на сектор інновацій (R&D) у ЄС- 27 та США і Японії для порівняння [6].

Таким чином, загальною рисою державного інвестування в країнах ЄС було те, що пряме державне фінансування сектора інновацій для малих і середніх підприємств збільшилося під час кризи в ряді країн. Це у свою чергу відобразилося на підвищеній увазі та зміні акцентів фінансової політики ЄС на користь збільшення інвестицій малим і середнім підприємствам та сприянні подальшому створенню нових підприємств.

Державні програми підтримки інвестицій ЄС ґрунтуються на кількох важливих документах та допоміжній ролі бюджету ЄС.

Рис. 3. Валові внутрішні видатки на інновації, у % до ВВП [6]

Передусім, провідна роль належить Пакту про стабільність і зростання (ПСЗ), який зокрема був нещодавно посилений рядом реформ, що зробило фіскальні правила ЄС більш жорсткими. Вартою уваги є реформа Пакту стабільності і зростання (так звана Six-Pack), яка складається із 5 правил та однієї директиви та набула чинності у грудні 2011 року. Згідно з реформою, прийняті зміни спрямовані на посилення координації економічної та фіскальної політики держав-членів ЄС шляхом оцінювання і моніторингу національних програм стабільності (країни-члени зони євро) та конвергенції (інші держави ЄС) з боку Ради і Європейської Комісії з метою попередження виникнення надмірного дефіциту бюджету загального уряду для підтримання у межах Союзу зростання та зайнятості. Кожна держава ЄС повинна мати середньострокові цілі для бюджетної позиції (у межах країн зони євро від 1% ВВП до профіциту циклічно скоригованого бюджету загального уряду).

Ще однією реформою ПСЗ став Договір про стабільність, координацію та управління (Фіскальний Пакт), який набрав чинності 1 січня 2013 року і є обов'язковим для всіх країн-членів Єврозони, які ратифікували його. Відповідно до цього документу, країнам-членам необхідно збалансувати бюджети таким чином, щоб нижня межа структурного дефіциту становила 0,5% ВВП (або 1% ВВП для держав-членів, борг яких становить значно менше, ніж 60% ВВП).

Таким чином взявши до уваги динаміку державної інвестиційної політики ЄС та реформи Пакту стабільності і зростання, можна зробити висновок, що ці значно суворіші бюджетні правила ще більшою мірою обмежать фіскальний простір для маневрів. Це у свою чергу, ймовірно, перешкоджатиме здійсненню держаного інвестування, адже стаття бюджету на інвестиційні видатки є найбільш простою (і на перший погляд найменш болісною для поточного стану економіки) для втілення цільової бюджетної консолідації.

Ще однією програмою підтримки інвестицій ЄС доцільно вважати рішення Європейської Комісії, прийняте на основі виправної частини Пакту стабільності та зростання щодо надання ряду країн додаткового часу для завершення процедури надмірного дефіциту. На думку Комісії, такий захід може допомогти захистити державні інвестиції, які здійснюють країни-члени ЄС [5].

Як уже було згадано, допоміжну роль у державних програмах ЄС з підтримки інвестицій відіграє бюджет ЄС, який спрямований на покращення використання коштів Спільноти шляхом [2]:

- перепрограмування коштів на кінець завершального періоду дії програм;

- скорочення частки національного фінансування через тимчасове підвищення ставок співфінансування до 95% для допомоги країнам-членам, які зазнають найбільших труднощів (Греція, Угорщина, Ірландія, Латвія та Португалія).

Варто також звернути увагу на структури, які безпосередньо займаються фінансуванням державних інвестицій у Європейському Союзі, йдеться про Європейський Інвестиційний Банк (ЄІБ). Інституція була створена з метою фінансування проектів, що сприяють європейській інтеграції, збалансованому розвитку, економічному й соціальному вирівнюванню та розвитку інноваційної економіки.

Проекти, в які ЄІБ вкладає гроші, повинні відповідати певним критеріям, зокрема [6]:

* сприяти виконанню завдань ЄС, зокрема, підвищувати конкурентоспроможність європейської промисловості та маленьких підприємств, стимулювати розвиток інформаційних технологій, захищати довкілля, поліпшувати освіту й охорону здоров'я;

• здійснюватись переважно на користь найбільш відсталих регіонів;

• залучати інші джерела фінансування.

Крім того, ЄІБ надає позики і гарантії для фінансування проектів у пріоритетних секторах економіки, наприклад [6]:

- проекти розвитку недостатньо розвинутих регіонів;

- проекти модернізації підприємств та розвиток нових видів діяльності в тих випадках, коли ці проекти за своїм масштабом, або за своєю природою не можуть повністю фінансуватися за рахунок коштів, які є в розпорядженні окремих країн;

- проекти, до яких виявляють інтерес декілька країн, і які не можуть повністю фінансуватися за рахунок інших джерел, які є в розпорядженні окремих країн.

Переважну більшість позик ЄІБ надає всередині ЄС, однак, значна частина позик спрямована на допомогу майбутнім членам.

Ще однією вагомою фінансово-інвестиційною установою ЄС є Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), створений з метою надання фінансової допомоги країнам Центральної та Східної Європи, які встановили демократичні форми правління і прийняли стратегію переходу до ринкової економіки. Завдяки найвищому кредитному рейтингу (ААА) ЄБРР надає позики, не звертаючись до грошей акціонерів, а залучає ресурси з міжнародних фінансових ринків.

Стратегія ЄБРР спрямована на підтримку структурних та галузевих економічних реформ, шляхом розвитку конкуренції, приватизації та підприємництва. ЄБРР сприяє розвитку приватного сектора, зміцненню фінансових закладів та правових систем, а також розвитку інфраструктури, яка є необхідною для підтримки приватного сектора.

Через надання позик та здійснення інвестицій ЄБРР стимулює надходження до приватного та державного секторів економіки згаданих країн додаткових фінансових ресурсів, допомагає мобілізувати місцевий капітал на реалізацію проектів розвитку національної економіки [2].

Серед головних інвестиційних, фондів ЄС потрібно назвати: Фонд регіонального розвитку (ERDF), за рахунок якого підтримуються заходи направленні на зменшення регіональної нерівності, а також перебудова регіональної промисловості і вирішення структурних проблем у відсталих регіонах; Європейський фонд розвитку і гарантій сільського господарства (EAGGF), що фінансує низку проектів в рамках єдиної сільськогосподарської політики; Фонд єднання (CF), що фінансує великі проекти окремих держав пов'язані з інвестиціями в екологію та транспортну інфраструктуру [6].

Сукупна вартість інвестиційної підтримки малим і середнім підприємствам (особливо в рамках програм регіонального розвитку) від національних та наднаціональних фінансово-кредитних інституцій в країнах ЄС, може досягати до 50% вартості проекту [6].

Структурні фонди ЄС є важливим джерело державних інвестицій для Європейського Союзу, що сприяє економічному розвитку як окремих країн-членів, так і Об'єднання в цілому. З рис. 4 видно, що частка державних інвестицій спів фінансована з бюджету ЄС становить значну частину державних інвестицій у більшості країн-членів ЄС, що приєдналися у період 2004-2007 рр., тоді як у країнах ЄС-15 відповідні частки надзвичайно малі.

Варто зазначити, що крім загальних фондів ЄС в кожній країні Європейського Союзу існують власні фінансово-інвестиційні установи (спеціалізовані інвестиційні банки і фонди), що займаються питаннями пов'язаними з фінансуванням власних інвестиційних програм, як у середині країни, так і за кордоном. європейський державний приватний інвестиційний

Таким чином, підсумовуючи вищесказане, можна зробити висновок, що загалом Європейський Союз приділяє значну увагу підтримці інвестиційних програм. Це відбувається як через заходи безпосереднього фінансування інвестиційних проектів в рамках регіональної політики за допомогою різних фондів, так і непрямими шляхами - через створення програм, що спрямовані на заохочення країн-членів Спільноти до здійснення внутрішніх капіталовкладень.

Необхідність структурної перебудови української економіки як на державному, так і на регіональному рівнях спричиняє інтенсивне проведення нової промислово-інвестиційної політики і розробку засад створення нових робочих місць. Промислова політика повинна визначати механізми, пріоритетні галузі, в які необхідно здійснювати капіталовкладення з метою переорієнтації виробництва на потреби масового споживача, забезпечення довготривалого економічного зростання.

Деякі концептуальні положення формування промислово-інвестиційної політики повинні враховувати певну послідовність управлінських заходів у короткостроковому та довгостроковому періодах.

Зокрема, на поточний момент необхідно врахувати те, що в нас у більшості трудомістких галузей (харчова, легка промисловість, машинобудування) виробничі можливості недовикористовують, а також нема вільних коштів для капіталовкладень у технологічну реконструкцію виробництва.

Рис. 4. Структурні фонди та національне співфінансування, % від загального обсягу державних інвестицій, середні значення за період 2009-2011 рр. [6]

Повноцінне функціонування існуючих робочих місць можливе за рахунок певних адміністративних заходів: створення тарифних перешкод для імпорту продуктів харчування, припинення виробництва нерентабельної продукції, особливо в металургійній галузі, радикальної зміни організації менеджменту, маркетингу на цих підприємствах. Одним із можливих способів фінансового оздоровлення підприємств могло б бути створення груп кризових менеджерів. Як показує досвід, їх активний тренінг у провідних корпораціях світу сприяє швидкому та успішному виходові з кризи збанкрутілих фірм.

Аналіз свідчить, що ті галузі промисловості, які є матеріаломісткими та енергомісткими дають майже половину обсягів випуску продукції, забезпечуючи зайнятість трохи більше, ніж десяти відсоткам від середньоспискової чисельності працівників промисловості, однак ці галузі в українській економіці користуються державною підтримкою і не відзначаються до останнього часу значними спадами у виробництві.

Виробництво у машинобудуванні протягом останнього часу різко скорочувалось. Але ж саме такі галузі, як машинобудування, визначають технічний прогрес у державі, принаймні у середньостроковій перспективі. Для створення робочого місця у паливній промисловості, потрібно витратити набагато більше коштів, ніж у машинобудуванні. До того ж, в енергетиці та паливній промисловості кількість робочих місць обмежена. Розвиток цих галузей прямо залежить від того , яким чином збільшується загальний випуск продукції. З іншого боку, зростання виробництва у машинобудуванні не є суворо лімітованим. Воно може розвиватися шляхом випуску нових високотехнологічних товарів з такими споживчими якостями, які не були доступними раніше.

Найцікавіше те, що іноземний інвестор вкладає гроші не в машинобудування, а у паливну промисловість та електроенергетику. Підприємства цих галузей мають гарантований ринок збуту, попит на їхню продукцію є нееластичним, а це добра ознака для будь-якої компанії. Отже можна отримувати стабільний, але невисокий прибуток при досить низькому рівні ризику. Якщо ж інвестувати у машинобудівні підприємства, то ризик відразу зростає, рівень складності виготовлення продукції також зростає, однак ми отримуємо можливість значно підвищити величину доданої вартості порівняно з енерговитратними галузями.

Важливим є стимулювання державою створення робочих місць у тих галузях, які працюють на масового споживача, а також розвиток галузей, на продукцію яких споживач готовий витратити свої валютні заощадження: житлове будівництво, надання високоякісних рекреаційних послуг, автомобілебудування, побутова електротехніка і т.д. Вирішувати згадану проблему необхідно в комплексі, забезпечуючи організацію стабільних та надійних фінансових інститутів, спрощення доступу фізичних осіб до інвестицій на фондовому ринку. [1]

Нагромаджених заощаджень на основі залучення в Україні першокласних банків з Європейського Союзу та їх залучення в реальний інвестиційний процес через фінансову систему держави могли б покращити фінансове здоров'я країни та служити основою для великого поштовху (big push) для української економіки в класичній традиції теорій економічного розвитку. Повернути довіру населення можна було б через певні фінансові організації за участю іноземних кредитних інститутів, які б своїм величезним капіталом гарантували повернення вкладів українських громадян. Наприклад, у Німеччині після війни молодше покоління, по суті, утримувало старше, але створення певних пенсійних та страхових фондів, куди відраховували кошти, спричинило те, що сьогодні основним інвестором економіки Німеччини є люди старшого віку. Цей приклад засвідчує необхідність створення надійних фінансових інститутів, яким би наші громадяни довіряли б щомісячно 30-35% заробітної плати.

Фінансове співробітництво населення дасть змогу надати потужний імпульс розвитку галузям, які працюють на добробут людини, якість її життя. Такі галузі промисловості та послуг - трудомісткі, з високим рівнем доданої вартості і сприяють зайнятості висококваліфікованої робочої сили, сприяють запровадженню відомих технологій середнього рівня.

Створення у промисловому виробництві робочих місць з високою заробітною платою (до 50-60% у собівартості продукції) та зменшення частки матеріальних та енергетичних витрат, може стати ефективним важелем підвищення платоспроможності населення. Така ситуація можлива тільки при впровадженні виробництво високотехнологічних товарів завершеного циклу (електронна, автомобільна промисловості) на основі використання трудового потенціалу висококваліфікованих спеціалістів науково-дослідних інститутів. А вивільнення зі сфери науки і наукового обслуговування дає їм добрі шанси для успішної кар'єри у вищеназваних галузях.

Важливим є звільнення від оподаткування коштів, які будуть використані для створення нових робочих місць та здійснення активної політики раціоналізації виробництва.

Маючи на меті досягнення параметрів високо розвинутої держави, в яких вартість капіталу на одного працівника сягає 150 тисяч доларів США і вище, в Україні необхідно збільшити обсяги капіталу у 8-10 разів. Цього можна досягнути завдяки розвитку фінансових інституцій залучення європейських фондів, які сприяли б притоку внутрішніх та зовнішніх інвестицій, необхідних для створення високотехнологічних робочих місць. Якщо нині на утримання одного працівника у машинобудуванні витрачають близько 3000 дол. США, то для створення нового стандартного місця сучасного типу необхідно 20-30 тисяч дол. США, і це мінімальний розмір, для автомобільної галузі ця величина перевищує 100 тисяч доларів США.

Участь України в міжнародних економічних програмах, зокрема, у Програмі будівництва транс європейських магістралей сприятиме створенню в нашій країні від 30 до 50 тисяч робочих місць.

Висновки

Європейський Союз проводить збалансовану і послідовну інвестиційну політику. Інвестиційна діяльність ЄС являє собою багаторівневу і структуровану систему, в якій комплексно поєднуються наддержавна, державна і регіональна інвестиційна політика. Головну роль в організації інвестиційної діяльності ЄС відіграють спеціалізовані міждержавні фінансово-інвестиційні установи, фонди та програми розвитку. Крім того, значна увага в країнах ЄС приділяється розвитку інвестиційних інституцій, які являють собою поєднання дослідницьких і консультативно-інформаційних центрів та фондів фінансування.

Дослідження динаміки і структури державних інвестицій ЄС свідчить про те, що попри тимчасові фінансові проблеми Спільнота не припиняє фінансування пріоритетних інвестиційних програм і продовжує політику приєднання нових членів. До того ж, держави-члени ЄС усвідомлюють важливість здійснення інвестицій у сектор наукових розробок, про що свідчить аналіз цього аспекту інвестиційної політики.

Таким чином, щоб проводити ефективну промислово-інвестиційну політику необхідно забезпечити ряд структурних реформ на макро- та мікрорівнях, створення нових фінансових інститутів кредитування виробництва та сфери послуг з участю першокласних банків та фінансових корпорацій США та Європейського Союзу, що безумовно створить нові важелі для стабільного, сталого, а не кон'юнктурного економічного зростання.

Посилання:

1. Біленко Ю.І., ВанДузер Е., Мол. К. Економіка прямих іноземних інвестицій і міжнародна торгівля (Розділ 15) / Ю. Біленко, Е. ВанДузер, К. Мол // Комерційна дипломатія: торговельна політика і право. - Львів: Астролябія. - 2006.- С.303-333.

2. Головаш Б.Е. Інвестиційний потенціал інтеграції України в Європейський Союз // Наукові праці Полтавської ДАА. Серія: Економічні науки.- Вип. 4.- Т. 2.- С. 94-99.

3. Касич А.О. Розвиток інвестиційно-інноваційних процесів в Україні: джерела, оцінка, перспективи: монографія / А.О. Касич. - Кременчук: КДПУ, 2008. - 406 с.

4. Макроекономічна база даних Європейської Комісії.- [Електронний ресурс]

5. Офіційний сайт Європейського Інвестиційного Банку /Інформація / Офіційний сайт Європейського Інвестиційного Банку.- [Електронний ресурс]

6. Офіційний сайт Європейської Комісії / Інформація/ Офіційний сайт Європейської Комісії.- [Електронний ресурс]

7. Стігліц Дж.Е. Економіка державного сектора / Пер. з англ. А. Олійник, Р. Скільський. - К.: Основи, 1998. - 854 с.

8. Keynes John Maynard The General Theory of Employment, Interest and Money.- London: Macmillan. - 1970. - 475 p.

Размещено на Allbest.ru