Ставлення США і Росії до проблеми вступу України в НАТО

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ставлення США і Росії до проблеми вступу України в НАТО

Сергій Гвоздков

Київ

Анотації

У статті аналізуються позиції Сполучених Штатів Америки та Російської Федерації щодо руху України в напрямі вступу до Північноатлантичного альянсу в 2002-2010 р., а також їх вплив на цей процес.

Ключові слова: розширення НАТО, План дій щодо членства в НАТО, Україна, Росія, США.

В статье анализируется отношение Соединенных Штатов Америки и Российской Федерации к проблеме присоединения Украины к НАТО, а также их влияние на этот процесс в 2002-2010 гг.

Ключевые слова: расширение НАТО, План действий по членству в НАТО, Украина, Российская Федерация, США.

The article examines the attitude of the United States of America and the Russian Federation to the problem of Ukraine's accession to NATO, as well as their influence on this process in 2002-2010. Keywords: NATO enlargement, Membership Action Plan, Ukraine, Russian Federation, USA.

Нещодавно Україна відмовилася від позаблокового статусу, а поглиблення співпраці з Організацією Північноатлантичного договору (НАТО) з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації, було закріплено на законодавчому рівні. Вище керівництво держави налаштоване подати заявку на членство в НАТО після здійснення відповідного реформування і проведення референдуму з цього питання. В зв'язку з цим, ретроспективний аналіз руху України до Альянсу є сьогодні актуальним. Слід відмітити, що у вітчизняній науці тема співпраці України з НАТО є популярною і добре дослідженою. В цьому контексті варто згадати доробки першого секретаря Ради національної безпеки і оборони, а нині директора Національного інституту стратегічних досліджень Володимира Горбуліна, директора Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії при Міністерстві закордонних справ Григорія Перепелиці, професора Інституту міжнародних відносин Київського університету імені Тараса Шевченка Миколи Дорошка, експертів Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова Олексія Мельника та Миколи Сунгуровського та ін.

У статті робиться спроба поглянути на проблему з точки зору зовнішніх впливів на процес приєднання нашої держави до Північноатлантичного альянсу, а саме на впливи Сполучених Штатів та Росії. Саме ці держави були одними з ключових міжнародних акторів, які визначали розвиток ситуації навколо вступу України до Альянсу. Тому метою статті є з'ясування їхнього ставлення до руху України в НАТО, а також їх ролі у цьому процесі.

Варто зазначити, що у дослідженні вперше у вітчизняній історіографії використовуються матеріали Wikileaks з даної проблематики. На відміну від мови офіційних документів і виступів, вони містять інсайдерську інформацію, яка додатково розкриває мотиви, погляди, дії акторів, що не виносяться на широкий загал.

Дослідження охоплює період з 2002 р., коли Україна оголосила про бажання приєднатися до Північноатлантичного альянсу, до 2010 р., коли було прийнято закон, що затверджував позаблоковий статус, а отже Україна призупинила рух у напрямку вступу до Альянсу.

Для розгляду проблеми необхідно спершу з'ясувати вихідні позиції російського та американського бачення можливості вступу держав СНД до НАТО. північноатлантичний альянс членство

Москва в усіх зовнішньополітичних стратегічних документах (Концепціях зовнішньої політики, Воєнних доктринах), прийнятих у 2000-і роки, ставила розширення НАТО на схід в категорію загроз безпеки Росії. Відповідні заяви постійно лунали і з вуст високопосадовців, передусім, президента. Стійкий спротив розширенню альянсу обумовлювався багатьма факторами, в тому числі й історичними пережитками "холодної війни", коли альянс упродовж декількох десятиліть був ворожим блоком Організації Варшавського Договору (ОВД), очолюваної Радянським Союзом.

Період після завершення епохи блокового протистояння також виявився нелегким для відносин Росії з Альянсом. Москва сподівалася, що НАТО, як і ОВД, припинить своє існування за відсутності блокового протистояння, або ж Росія стане повноправним членом альянсу. Це питання президент РФ Б. Єльцин підіймав ще в 1991 р., але Росії тоді дали зрозуміти, що це неможливо, і лише запропонували увійти до Ради північноатлантичного співробітництва. В подальшому програма "Партнерство заради миру" фактично стала для центральноєвропейських держав інструментом підготовки до вступу в Альянс, в той час як для РФ двері до НАТО не були відчинені. Таким чином, все більше проявлявся ефект "дилеми інтеграції", перед якою опиняється держава, котра сприймає як загрозу своїй безпеці інтеграцію сусідів в недоступні для неї економічні організації або військові блоки.

Були й інші моменти, які змушували Москву негативно ставитися до розширення НАТО. Так, наприкінці 1990-х поширення набув міф про обіцянку США не розширювати НАТО в обмін на возз'єднання Німеччини, на що активно посилалися російські політики та експерти. Крім того, важким ударом для Москви виявилася військова операція НАТО в Югославії, коли думку Москви союзники відмовилися враховувати. Такий розвиток подій формував у Москві уявлення ігнорування Росії і небажання дослухатися до її думки у важливих питаннях безпеки.

Тому, щоб мати вплив на міжнародній арені, Москва прагнула втримати військовий, передусім ядерний, паритет з США, не допустити появи нових баз і тим більше ядерного озброєння на кордонах з Росією. В умовах одностороннього виходу Сполучених Штатів у 2001 р. з Договору про протиракетну оборону (ПРО) і бажання розмістити елементи ПРО в Польщі та Чехії питання розширення НАТО ставало ще більш гострим.

Нарешті, Росія розглядала СНД як власну "сферу впливу", а вступ пострадянських держав до НАТО означав її фактичну втрату. Саме про це неодноразово говорив президент України Віктор Ющенко, порівнюючи вступ до НАТО з незалежністю України.

Отже, для Росії недопущення вступу держав СНД до НАТО було одним з найбільш принципових моментів її зовнішньополітичної стратегії.

США на початку ХХ ст. в цілому виступали за розширення Альянсу. "Нам потрібно приймати в члени НАТО ті демократичні країни, які готові і спроможні взяти на себе частину відповідальності за захист і просування спільних інтересів", - сказано в Стратегії національної безпеки США 2002 р.1 Після "помаранчевої революції" такою державою стала Україна, а тому Вашингтон активно підтримав бажання тодішньої влади приєднатися до НАТО. Слід також додати, що сприяння вступу України до НАТО зі сторони США лягало у канву демократизаційної політики США. Таким чином вони намагалися закріпити західний вектор розвитку України і показати свою підтримку молодій демократії. Заразом США сподівалися вплинути і на Росію, яка демонструвала посилення авторитарних тенденцій як у внутрішній, так і у зовнішній політиці.

Рух України в напрямку вступу до НАТО розпочався у травні 2002 р., коли президент Леонід Кучма оголосив про бажання України приєднатися до Альянсу. Законодавчо курс на євроатлантичну інтеграцію був закріплений у Законі України "Про основи національної безпеки України" від 19 червня 2003 року, який ставив за мету набуття членства в ЄС і НАТО при збереженні добросусідських відносин України з Російською Федерацією, а згодом і у Воєнній доктрині 2004 р.

Практичні кроки в напрямку приєднання до НАТО стартували з реалізації Плану дій Україна- НАТО та Цільового плану Україна-НАТО на 2003 рік. Як зазначав Г Перепелиця, за змістом вони були аналогічні Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ), але, на відміну від нього, не ставили за безпосередню мету вступ країни в НАТО, розглядаючи його як віддалену перспективу. Науковець відзначав, що тоді Україна поряд з іншими країнами - кандидатами на членство в НАТО хотіла отримати План дій щодо членства. Проте "касетний скандал", інспірований проти президента Л. Кучми, та невідповідність України основним критеріям членства, з одного боку, і російський чинник та неготовність країн НАТО до позитивного вирішення цього питання, з іншого, унеможливили отримання Україною ПДЧ 2.

Нова помаранчева влада активізувала процес приєднання України до Альянсу. Вже у 2005 р. Україна приєдналася до інтенсифікованого діалогу з набуття членства в НАТО, а в лютому наступного року В. Ющенко заявив, що Україна готова приєднатися до ПДЧ.

У цей час США на найвищому рівні задекларували підтримку бажання України вступити в НАТО. "Сполучені Штати підтримують НАТОвські устремління України і готові допомогти Україні досягти своїх цілей, надавши допомогу в необхідних реформах", - сказано в спільній заяві президентів України і США від 4 квітня 2005 за підсумками двосторонньої зустрічі у Вашингтоні, на якій Дж. Буш заявив також про особисту підтримку ідеї вступу України в НАТО 3.

Послідовно слідувати курсу на вступ до НАТО знову не дозволила внутрішньополітична ситуація в Україні. Формування у Верховній Раді "антикризової коаліції" і призначення Віктора Януковича на посаду прем'єр-міністра розкололо владу з питання інтеграції з Альянсом. У вересні 2006 р. Янукович у штаб-квартирі НАТО в Брюсселі оприлюднив своє бачення розвитку відносин з Альянсом:

1. Україна не готова до підписання ПДЧ, а тому це питання треба поставити на паузу.

2. Потрібно відділити питання членства від співробітництва і розвивати саме співробітництво, а не думати про членство.

3. Українські інтеграційні євроатлантичні прагнення поставлять Росію в її відносинах з НАТО і ЄС у глухий кут 4.

За такої позиції українського керівництва Ризький саміт альянсу, що проходив у грудні 2006 р., не став моментом просування України на шляху до НАТО.

Вперше реально питання приєднання України до ПДЧ постало лише у 2008 р., коли 11 січня президент В. Ющенко, голова уряду Ю. Тимошенко та спікер парламенту А. Яценюк направили звернення до генерального секретаря Північноатлантичного Альянсу Я. де Хооп Схеффера з проханням розглянути можливість надання Україні ПДЧ (так званий "лист трьох"). Увечері 15 січня текст листа був оприлюднений на сайті президента, після того як у Києві пройшли переговори сенатора Річарда Лугара з президентом Ющенком, прем'єром Ю. Тимошенко. Під час зустрічі Ющенко попросив підтримки США у просуванні заявки України на приєднання до ПДЧ. "Ющенко відверто сказав, що членство в НАТО для України еквівалентно незалежності держави. В іншому випадку Україна залишиться напівколоніальною державою через свою енергетичну залежність від Росії і завдяки російським тіньовим політичним проектам. На думку Ющенка, єдиний спосіб забезпечити суверенітет України - це членство в НАТО", - йдеться в телеграмі з Wikileaks5. Як президент, так і прем'єр запевнили Р Лугара, що "помаранчева команда" об'єднана в намаганні отримати ПДЧ для України.

Варто зазначити, що саме внутрішньополітичну єдність як влади, так і народу України в питанні отримання ПДЧ бажали бачити члени НАТО. Це питання було принциповим для Берліну та його однодумців. В українській історіографії зазвичай пояснюють позицію Німеччини російським впливом. Він, безперечно, мав місце, але, як свідчать телеграми Wikileaks, був не єдиним фактором німецького бачення. "Позиція Німеччини не обумовлюється лише небажанням провокувати Росію, хоча цей пункт і є одним з елементів такої позиції. І це ми маємо брати до уваги", - йшлося в телеграмі з Берліну від 5 червня 2008 р.6 Німецькі чиновники стверджували, що їх небажання підтримки ПДЧ частково випливає зі страху, що як тільки ПДЧ буде наданий, США добиватимуться негайної пропозиції членства, в той час як А. Меркель вважала, що в Україні дефіцит демократії і невизначеність суспільної підтримки щодо членства в НАТО. Офіс канцлера і МЗС були стурбовані, що занадто швидке надання ПДЧ без досягнення внутрішнього консенсусу може спричинити дестабілізацію і розкол країни між проросійським сходом і більш пронатовським заходом 7.

США намагалися сприяти єдності "демократичної коаліції", а також переконували союзників по НАТО у відсутності загрози її розпаду. Так в березні 2008 р. американський посол Вільям Тейлор наголосив на принциповості єдності коаліції для успіху в Бухаресті. "Посол почав з інформування президента В. Ющенка, що президент Буш наполегливо працював, розмовляючи з союзниками по НАТО про ПДЧ для України. Уряд США буде розчарований, якщо коаліція розвалиться в той час, коли ми прикладаємо такі зусилля"8. При цьому США наполягали на тому, що, перш за все, саме українці мають прикласти найбільше зусиль для переконання німців. "Самі кандидати (а також їх прихильники серед членів НАТО) мають відігравати ключову роль в зміні німецького погляду. Українці (особливо Ю. Тимошенко, а не лише В. Ющенко і А. Яценюк) повинні були б доставити послідовні повідомлення про свою прихильність стратегічній прив'язаності до Заходу, продемонструвати прогрес у реформуванні, вести на найвищому рівні діалог з Росією і розвіяти враження німців, що НАТО ризикує перетворитися на м'яч в українській внутрішньополітичній грі, правила якої Захід розуміє лише смутно"9.

Д. Буш особисто відвідав Україну з офіційним візитом напередодні саміту у Бухаресті. 1 квітня у Києві президент США заявив про рішучу підтримку української заявки щодо ПДЧ та завірив українського президента що зробить для цього все, що від нього залежить, для прийняття такого рішення на Бухарестському саміті10. Крім того, 2 квітня 2008 р. Конгрес США дав потужний сигнал для союзників - прийняв резолюцію на підтримку приєднання України і Грузії до Плану дій щодо членства в НАТО.

Втім, за словами держсекретаря США Кондолізи Райс, до саміту в Бухаресті німців все ж переконати не вдалось, не дивлячись на інтенсивні консультації. "В якийсь момент ми думали, що маємо відповідь - щось на зразок розширеного співробітництва, яке виглядає як ПДЧ, пахне як ПДЧ, але не називається ПДЧ. На жаль, це не задовольнило нікого, оскільки німці не прагнули підштовхнути відносини з претендентами далі ніж вони знаходилися. Потім ми намагалися зафіксувати кінець року як для фінального рішення для ПДЧ. Це також нікого не задовольнило. Ми відбули в Бухарест без певної домовленості", - писала К. Райс у мемуарах 11.

Російська позиція з питання надання ПДЧ Україні була прогнозовано негативною. В розмовах з представниками Державного департаменту російські аналітики різного політичного спектру наголошували, що принципова позиція Росії щодо недопущення вступу України в НАТО пояснюється наступними тезами:

1. Більшість українців проти вступу України до НАТО. За їх оцінками 60-75%.

2. "Антиросійська істерія, згенерована В. Ющенком". Аналітики вважають неприпустимим, що В. Ющенко і його політичні союзники бачать "демонізацію" Росії як єдиний шлях до розвитку української ідентичності і незалежності.

3. Втрати для російського військово-промислового комплексу. Це не лише розрив зв'язків між підприємствами та перенесення виробництва в Росію, а й проблеми з продовженням оренди бази в Севастополі12. Російські посадовці не приховували, що їхня мета - це закріплення статус-кво в питанні Україна-НАТО. "Росія прийняла західну орієнтацію України, в тому числі і можливий вступ до ЄС (насправді, з цим важко погодитись - С. Г.) і тісніші зв'язки з НАТО, але членство в Альянсі або створення військової бази США чи НАТО в Україні залишається чіткою червоною лінією. В ідеалі російською ціллю є письмове закріплення нейтралітету України"13.

З одного боку, в Росії низько оцінювали шанси України отримати ПДЧ в Бухаресті, а з іншого, Москва значно активізувала свої зусилля з протидії такому сценарію. По-перше, в Україні активізувалися проросійські сили. Так, Партія регіонів блокувала роботу Верховної Ради та організовувала разом з лівими силами масові антинатовські мітинги та концерти, а Янукович навіть спромігся добитися зустрічі з Генеральним Секретарем НАТО Яапом де Хооп Схефером, умовляючи його відмовити Україні в приєднанні до ПДЧ. "І в цьому сенсі необхідно визнати, що дії цих проросійських сил в Україні справили належний ефект. У тому, що Україні відмовили в ПДЧ, є їх значний внесок", - вважає Г Перепелиця 14.

По-друге, Росія вдалася до погроз як Україні, так і НАТО, малюючи перспективи своєї реакції у разі задоволення заявки України на отримання ПДЧ. При цьому погрози зі сторони Росії робилися не офіційно і не на широкий загал. Американським дипломатам вдалося з'ясувати, що у разі, якщо ПДЧ Україні нададуть, Росія допускала такі заходи:

1. Підвищення ціни на газ для України. Заступник директора другого департаменту країн СНД в МЗС Юрій Мордвінцев зазначив, що в такому разі Росія звільниться від будь-яких зобов'язань для підтримки ціни на газ для України нижче ринкової.

2. Згортання співпраці з НАТО. Росіяни підкреслили, що надання ПДЧ для України послабить або зруйнує співпрацю з США і НАТО з таких спільних проблем, як протидія тероризму і наркотрафіку в Афганістані.

3. Вихід з Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією ("Великого договору") 1997 р., в якому Росія визнає кордони України. Хоча посол Росії в Україні засудив публічно такий крок, Ю. Мордвінцев підкреслив, що Росія не виключає такий варіант, адже рішення України вступити в НАТО призведе до порушення статті 6 Договору, яка передбачає, що жодна зі сторін не буде вживати ніяких дій, аби приєднатися до якоїсь організації, яка загрожує безпеці іншої сторони.

Ю. Мордвінцев заявив, що Росія розглядає також й інші "каральні заходи", такі як скасування політики відкритого кордону і, можливо, переправлення балістичних ракет Росії на Україну, але ці плани ще не повністю розроблені15.

Таким чином, Україна підійша до Бухарестського саміту в умовах відсутності справжньої єдності у владній коаліції, тиску з боку Росії, незміненої позиції європейських держав-скептиків щодо ПДЧ, що було вкрай негативним підґрунтям для обговорення заявки. Як зазначала К. Райс, на саміті питання фактично стояло як знайти рішення, щоб зберегти обличчя. Обговорення виявилося доволі гострим. На зустрічі міністрів закордонних справ держав-членів НАТО Франк- Вальтер Штайнмайєр назвав німецькі аргументи, концентруючись на слабкості української коаліції. Також наголосив на тому, що "заморожені конфлікти" в Грузії роблять неможливим надання ПДЧ, на що декілька центральноєвропейських міністрів зауважили, що Західну Німеччину за такою логікою не можна було приймати в НАТО у 1949 р., оскільки вона була "одним великим замороженим конфліктом до 1990 р.". Польський міністр закордонних справ Р Сікорський звинуватив Німеччину у тому, що вона більше турбується за Москву, аніж своїх союзників 16. Такі звинувачення аж ніяк не похитнули позицію Німеччини, а лише остаточно розкололи союзників.

На саміті відверто свою позицію озвучив російський президент. Фактично В. Путін поставив під сумнів територіальну цілісність України. Російська газета "Коммерсант" стверджувала, що на закритому засіданні В. Путін сказав: "Ти ж розумієш, Джордж, що Україна - це навіть не держава! Що таке Україна? Частина її територій - це Східна Європа, а частина, і значна, подарована нами!"17. Те, що заява такого змісту прозвучала, підтверджує і К. Райс у своїх мемуарах: "Ближче до кінця він (Путін) ніби пригрозив Україні, нагадуючи присутнім, що східна частина нині незалежної держави була російською і етнічно, і історично"18. Підтверджують наявність такого виступу і телеграми Wikileaks. "Путін опосередковано кинув виклик територіальній цілісності України, натякаючи, що Україна була штучно створена шляхом сполучення частин територій Польщі, Чехії, Румунії і, особливо, Росії в результаті Другої світової війни. Він заявив, що "Крим просто даний Україні рішенням Політбюро ЦК КПРС...". В. Путін стверджував, що 90% жителів Криму росіяни, 17 з 45 мільйонів громадян України є росіянами, і що Україна отримала величезну кількість своїх територій на сході і півдні за рахунок Росії. Він додав, що "якщо ми додаємо питання НАТО і інші проблеми, саме існування держави може опинитися під загрозою", - йшлося у телеграмі від 14 серпня 2008 р 19. Саме такі твердження стали ідеологічним підґрунтям для захоплення Криму у 2014 р.

Результат переговорів: ПДЧ Україні не надали, але члени НАТО домовилися, що Україна та Грузія будуть членами альянсу. Саме цей момент К. Райс публічно озвучувала в якості успіху і прогресу руху цих держав до НАТО. Питання надання ПДЧ було відкладено до грудневої зустрічі міністрів закордонних справ НАТО у Брюсселі.

На порядку денному Вашингтона стосовно сприяння Україні стояли ті ж самі завдання, що й до квітневого саміту НАТО 2008 р., головне з яких - переконати німців у необхідності підтримки української заявки. У телеграмі від 5 червня 2008 р. вказувалося, що "деякі німецькі чиновники готові конфіденційно заявляти, що Грузія і Україна можуть подолати нерозв'язані питання і приєднатися до ПДЧ у 2010 році, але жоден не назвав можливість більш ранньої дати"20. Таке відтермінування не влаштовувало ні Україну, ні США. "Ми маємо взаємодіяти регулярно з німецьким урядом у найближчі місяці, щоб мати надію залучити німців на нашу сторону щодо розширення ПДЧ на Україну і Грузію на зустрічі міністрів закордонних справ держав НАТО в грудні", - йшлося в тій же телеграмі21.

Однією з найважливіших для процесу приєднання України та Грузії до НАТО подій стала російсько-грузинська війна, викликана цілою низкою причин. У контексті дослідження назвемо лише одну з основних - бажання Росії завадити Грузії та Україні вступити до НАТО. По-перше, Росія шляхом визнання Південної Осетії і Абхазії створила, а точніше закріпила "зони нестабільності" на території Грузії, що фактично закрило цій державі шлях до НАТО. По-друге, Москва продемонструвала, що погрози Путіна щодо територіальної цілісності держав, що бажають вступити до НАТО, можуть бути реально реалізовані.

Очікуваний Москвою ефект на міжнародній арені був досягнутий. Грузинсько-російська війна поділила членів НАТО щодо сприйняття наслідків рішень Бухарестського саміту на дві частини. "Очолювані Німеччиною союзники стверджують, що рішення в Бухаресті щодо можливого членства спровокували російську агресію, тоді як інші (включаючи нових членів і Канаду), бачать результат як і ми: Росія інтерпретувала відмову в ПДЧ як зелене світло для дій проти Грузії", - зазначалося в телеграмі від 14 серпня 22.

Остаточно поховав надію на позитивне вирішення питання надання ПДЧ Україні у 2008 р. розпад "демократичної коаліції" і парламентська криза, яка розпочалася на початку вересня. Як вже зазначалося, єдність владної коаліції була одним з найбільш принципових моментів, на який зважали західні партнери. Німецька реакція була прогнозованою: "(Крістоф) Ісранг (тоді завідувач відділу СНГ в офісі канцлера - С. Г) розповів, що бачення ситуації офісом канцлера полягає в тому, що "хаос", який панує у внутрішній політиці України, зняв з порядку денного надання ПДЧ в грудні, якщо не пізніше"23. 10 листопада 2008 р. французькі посадовці з МЗС в один голос завили, що їх країна не підтримує надання ПДЧ для України та Грузії ні на грудневому саміті, ні на ювілейному саміті НАТО 2009 р.24 У листопаді США повідомили, що не будуть наполягати на ПДЧ для України та Грузії на Брюссельському саміті НАТО. На цьому саміті було лише досягнуто домовленості розробляти Річні національні програми, які мали стати інструментом забезпечення співпраці з НАТО.

Початок президентства Барака Обами ознаменувався спробою знайти порозуміння з Росією, що було оформлено у політику "перезавантаження". Оцінки впливу "перезавантаження" російсько-американських відносин на Україну різняться, але в контексті дослідження для нас важливим є той факт, що про ПДЧ для України за нової адміністрації мова не йшла, хоча заяви на підтримку євроатлантичної інтеграції з вуст американських вищих посадовців лунали. Так, під час візиту до Києва (21-22 липня 2009 р.) віце-президент Д. Байден заявив, що США підтримують суверенітет і незалежність України та її прагнення вступити до НАТО 25. Втім, декларативні заяви не супроводжувалися конкретними кроками.

На ювілейному саміті НАТО в Страсбурзі/Келі 2009 р. питання надання ПДЧ для України не розглядалось, та й Україна взагалі не була запрошена на цей саміт. У підсумковій декларації саміту лише констатувався досягнутий прогрес у взаємовідносинах і підтверджувалася прихильність бухарестським домовленостям, що "Україна та Грузія стануть членами НАТО". При цьому наголос робився на необхідність продовження процесу реформ в Україні26.

У 2010 р. питання вступу до НАТО було закрито самою Україною. Зовнішньополітичний курс В. Януковича базувався на формулі позаблоковий статус + "конструктивне" партнерство з НАТО. Ця формула лягла в основу Закону України "Про засади внутрішньої і зовнішньої політики України", яким було закріплено позаблоковий статус України.

Таким чином, спроба України приєднатися до НАТО впродовж 2002-2010 рр. виявилася невдалою, що обумовлюється великою кількістю факторів. Зокрема, відсутністю внутрішньополітичної єдності і послідовного курсу на інтеграцію з НАТО в української влади, так само як підтримки більшості населення; об'єктивними проблемами з відповідністю України критеріям членства в Альянсі; активною протидією українському євроатлантичному курсу зі сторони Росії; скептичні погляди щодо можливості прийняття України до НАТО в низки європейських держав та ін.

Важливо відмітити, що процес євроатлантичної інтеграції України розпочався лише у 2002 р. та й більшою мірою декларативно. Україна, знаходячись в "геополітичному вакуумі", тоді лише зазначила бажаний вектор інтеграції. Такі дії були явно запізнілими, враховуючи те, що вже перші центральноєвропейські держави стали членами НАТО, а частина держав колишнього Радянського Союзу об'єдналася в російсько-центричну Організацію договору колективної безпеки.

Єдиний шанс реально наблизитися до вступу в НАТО Україна отримала у 2008 р., коли на Бухарестському саміті Альянсу було розглянуте питання надання Україні Плану дій щодо членства в НАТО. Значну роль у лобіюванні українського прохання надати ПДЧ відіграли Сполучені Штати, які чітко заявили про підтримку українського бажання вступити в НАТО. Саме ця держава доклала всіх зусиль для переконання партнерів по Альянсу на користь задоволення української заявки, але перебороти опір деяких партнерів по Альянсу американцям не вдалося.

Найбільшу протидію потугам нашої держави одержати членство в НАТО чинила Росія, яка вважала розширення НАТО на схід загрозою своїй національній безпеці. Москва використала весь наявний арсенал засобів для недопущення надання Україні та Грузії ПДЧ аж до військової операції проти останньої. Не в останню чергу позиція Росії впливала і на головного європейського опонента надання ПДЧ Україні - Німеччину.

Література

1. The National Security Strategy of the United States of America. - Washington: The White House, 2002. - P. 25. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.state.gov/documents/organization/63562.pdf.

2. Перепелиця Г Безпека України і проблема інтеграції в євроатлантичні структури: Україна і НАТО // Україна: безпековий вимір східного сусіда Словаччини. - Братислава, 2011. - С. 38.

3. Joint Statement by President George W. Bush and President Viktor Yushchenko. April 4, 2005. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://georgewbush-whitehouse.archives.gov/news/releases/2005/04/20050404-1 .html

4. Press point with NATO Secretary General, Jaap de Hoop Scheffer and the Prime Minister of Ukraine, Viktor Yanukovych after the meeting of the NATO-Ukraine Commission. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nato.int/cps/en/natohq/opinions_89613.htm?selectedLocale=en

5. Ukraine: Senator Lugar Meets New Government; Publicizes Ukrainian Request For a NATO MAP. 2008 January 16. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://wikileaks.org/cable/2008/01/08KYIV97.html

6. Getting Germany On Board For MAP For Georgia And Ukraine. 2008 June 5. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://wikileaks.org/plusd/cables/08BERLIN744_a.html

7. Там само.

8. Ukraine: Yushchenko Confirms Coalition Unity, Support For PM Role On MAP. 2008 March 13. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://wikileaks.org/plusd/cables/08KYIV522_a.html

9. Getting Germany On Board For MAP For Georgia And Ukraine...

10. President Bush Participates in Joint Press Availability with President Viktor Yushchenko of Ukraine. April 1, 2008. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://georgewbush-whitehouse.archives.gov/news/ releases/2008/04/20080401-1.html

11. Rice C. No higher honor: a memoir of my years in Washington.- New York, 2011. - P. 672.

12. Russian-Ukrainian Relations Monopolized By Ukraine's Nato Bid. 2008 May 30. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://wikileaks.org/plusd/cables/08MOSCOW1517_a.html

13. Там само.

14. Перепелиця Г Вказ. прац. - С. 41.

15. Russian-Ukrainian Relations Monopolized By Ukraine's Nato Bid.

16. Rice C. Вказ. праця. - P.P. 673-647.

17. Цит. за: Блок НАТО разошелся на блокпакеты. // Газета "Коммерсантъ". - 07.04.2008 - №57. - С. 9.

18. Rice C. Вказ. праця. - P.675.

19. Ukraine, MAP, And The Georgia-Russia Conflict. 2008 August 14. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://wikileaks.org/plusd/cables/08USNATO290_a.html

20. Getting Germany On Board For MAP For Georgia And Ukraine.

21. Там само.

22. Ukraine, MAP, And The Georgia-Russia Conflict.

23. Germany: Collapse Of Orange Coalition Pulls MAP Off The Table. 2008 September 19. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: //wikileaks.org/plusd/cables/08BERLIN1295_a.html

24. French Officials: NATO Unity Requires No Decision On MAP Until After 2009 Summit. 2008 November 10. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://wikileaks.org/plusd/cables/08PARIS2079_a.html

25. Україна має право на власний вибір безпекової політики - Дж. Байден. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.president.gov.ua/news/14557.html

Размещено на Allbest.ru