Юридична сила Будапештського меморандуму про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до договору про нерозповсюдження ядерної зброї

Summary

The paper provides a definition of the memorandum and disclosem the legal nature of the Budapest Memorandum. Its structure is analyzed and inaccuracies in the document are found. Justified author's attitude to this document and that of some scholars to compare with is covered. The problem of unability of Budapest Memorandum to protect the independence and sovereignty of Ukraine even from the signatories of this agreementis diclosed. It is explained why it is necessary to improve the document and change its legal status of a political document into a legal document. Two possible ways out for Ukraine in terms of breach obligations under the memorandum by the Russian Federation are described in detail. It is Noted that the violation of the terms of the memorandum is a loss of confidence and peace not only for Ukraine but also for the whole world.

Постановка проблеми та її зв'язок з важливими практичними завданнями

Останні події в Україні та в світі в цілому, які почалися рік тому остаточно підняли питання безпеки України. Одне з найголовніших питань для кожної держави - це забезпечення суверенітету та цілісності своєї держави. Тому саме Будапештський меморандум, який гарантував Україні безпеку та мир, має велике значення. У зв'язку з посяганнями на територіальну цілісність України юридичний статус та спроможність

Будапештського меморандуму забезпечити безпеку Україні викликають підтверджені сумніви.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Проблема гарантування безпеки Україні Будапештським меморандумом отримала не достатній розвиток у працях вітчизняних вчених, оскільки дане питання розглядається переважно в політичному контексті. Разом з тим окремі аспекти аналізу юридичної сили даного документа були висвітлені в працях таких вчених, як О.О.Чалий, В.А.Василенко, І.Г.Буркут, В.П.Горбулін, О.В.Литвиненко, О.В.Святун.

Метою дослідження є визначення та аналіз юридичного статусу Будапештського меморандуму.

Відповідно до мети завдання даної роботи є: а) проаналізувати праці вчених щодо юридичного статусу Будапештського меморандуму ; б) сформулювати поняття меморандум та юридичну силу даного документа; в) проаналізувати структуру та зміст Будапештського меморандуму; г) Запропонувати висновки і рекомендації щодо удосконалення та зміцнення юридичної сили документа.

Виклад основного матеріалу дослідження

Будапештський меморандум було підписано 5 грудня 1994 року. Сторонами меморандуму були Леонід Кучма - Україна, Борис

Єльцин - Росія, Джон Мейджор - Великобританія, Біл Клінтон - США. Дві країни , які на момент підписання володіли ядерною зброєю, Франція і Китай висловили аналогічні гарантії в формі заяв, але не підписались під договором. А отже, згідно з положеннями ДНЯЗ ядерними вважаються держави, котрі виготовили й підірвали ядерну зброю чи інший ядерний вибуховий пристрій до 1 січня 1967 року (ст. ІХ) [3]. Виходячи з цього, всі країни, які мали ядерний статус, виразили свою підтримку документу.

Згідно з текстом , меморандум вступив у силу з моменту його підписання і не був ратифікований жодною з країн підписантів по сьогоднішній день.

Доцільно зазначити , що передумовами підписання цього договору і надання Україні гарантій безпеки від ядерних країн було приєднання України, на той час третьої по кількості власниці ядерного озброєння, до договору про нерозповсюдження ядерної зброї та відмова від ядерного арсеналу. Меморандум було підписано у чотирьох автентичних примірниках трьома мовами - українською, російською та англійською.

Що стосується тексту, меморандум складається з короткого вступу та 6 пунктів. У першому пункті говориться про те, що країни підписанти повинні поважати суверенітет, незалежність та існуючі кордони України. В другому пункті - що країни підписанти повинні утримуватися від загрози силою та її застосування проти територіальної цілісності та політичної незалежності України; їх зброя ніколи не буде використовуватися проти неї, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН. У третьому пункті говориться, що країни підписанти повинні утримуватись від економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету. У четвертому пункті домагатися негайних дій Ради Безпеки ООН з метою надання допомоги Україні, якщо та стане жертвою акту агресії або об'єктом погрози агресією з використанням ядерної зброї. У п'ятому пункті - не застосовувати ядерну зброю проти України, крім випадку нападу на них, і їх підопічні території, збройні сили, їх союзників. У шостому пункті говориться проводити консультації у випадку виникнення ситуації, внаслідок якої питання щодо цих зобов'язань не буде виконуватися. Отже, аналізуючи текст меморандуму, робимо висновок, що це доволі серйозний захист від країн-гігантів.

Для ґрунтовного розуміння цього документу необхідно охарактеризувати юридичну силу цього документу. Доцільно почати з визначення терміну. Меморандум з латинського Memorandum - буквально те, про що слід пам'ятати, нагадування - це дипломатичний документ, у якому викладений фактичний, документальний чи юридичний бік якогось питання. Як правило, додається до ноти або вручається представнику іншої країни. Крім того, цей документ немає ніякої юридичної зобов'язуючої сили. Виходячи з нашого аналізу, його можна назвати політичним документом, за яким Україна здобуває лише політичних союзників з питань, викладених у цьому меморандумі. Але все одно тривалий час документ вважався певною формою колективних гарантій безпеки для нашої держави. Втім, він не є юридично обов'язковим міжнародним договором, а лише підтверджує на практиці політичні домовленості. Від 1994 року юридична сила та статус меморандуму залишаються незмінними [6, с. 28].

Детально аналізуючи текст документу, помітно, що три останні пункти хоч якось відповідають суті документу - а саме відмові України від ядерного статусу, а от перші три або дублюють звичайне міжнародне право, або не відповідають останнім трьом. Дійсно, якщо «ніяка їх зброя не буде використовуватися»[1], то недоцільно підкреслювати: «не застосовувати ядерну зброю» [1]. Таким чином, деякі пункти були вписані в текст «Меморандуму» без серйозної роботи над документом. Крім того, ця несерйозність виражена ще в тому, що в меморандумі не вказано порядок його ратифікації країнами-підписантами , не прописаний механізм його застосування.

Також привертає увагу той факт, що в англомовному варіанті тексту меморандуму йдеться не про security safeguards (українською мовою - гарантії безпеки), а про security assurances (українською мовою - запевнення в безпеці), що передбачає значно слабший характер зобов'язань сторін [4].

Зі змісту самого договору нам зрозуміло, що країни-підписанти і не збиралися його ратифіковувати, так як, наприклад, пункт третій «утримуватись від економічного тиску» [1]. Подібний пункт яскраво демонструє, що якби країни-підписанти хотіли його ратифікувати, то підвищення цін на нафту, газ чи інше тлумачили б як економічний тиск .

Незважаючи на це, вперше юридичну неспроможність меморандуму, як гаранта територіальної цілісності України, продемонстровано в 2003 році під час конфлікту пов'язаного з островом Тузла. Незважаючи на це, маючи значний потенціал у ядерній галузі та активно просуваючи політику поліпшення дієвості й ефективності функціонування режиму нерозповсюдження, наша держава прагнула долучитися до нової системи гарантій МАГАТЕ. Вона підписала Додатковий протокол 15 серпня 2000 року, а ратифікувала 16 листопада 2005 року [5]

У 2014 році президент Росії, країни підписанта меморандуму, Володимир Путін на фоні Кримської кризи отримав від Думи дозвіл на використання військових сил Росії та зброї для вторгнення в Україну. У результаті, з порушенням усіх пунктів меморандуму, частину території України, а саме АР Крим, було анексовано Росією, однією із держав - підписантів. Складається враження, що вся міжнародна спільнота отримала шок і до кінця не оцінила втрату міжнародної довіри і глибину удару по міжнародному праву і мирному існуванню.

Як і слідує із меморандуму, Україна отримала політичну підтримку від двох інших країн гарантів і зіткнулася на практиці з тим. що в пункті шість не прописано, як саме необхідно проводити консультації, де та яким чином . Ми не бачимо пункту, в якому написано, що повинні робити країни підписанти для захисту України у зв'язку з тим, що одна із країн підписантів проявила агресію стосовно України.

Володимир Рябцев - директор з питань стратегічного розвитку та міжнародного співробітництва в Асоціації «Український ядерний форум» має іншу думку з цього питання, а саме, що Меморандум - це міждержавний договір, у якому чітко визначаються зобов'язання сторін, і ці зобов'язання треба виконувати[7]. Як вказує видання «Хвиля», ратифікація, як така, є важливим, але далеко не єдиним способом вираження тією чи іншою державою своєї згоди на підписання міжнародного договору. Крім того, наголошується, що на момент підписання Росією Будапештського меморандуму, якої-небудь спеціальної процедури обов'язкової ратифікації даного виду міжнародних договорів у російському законодавстві не було передбачено, Федеральний закон № 101-ФЗ «Про міжнародні договори Російської Федерації» (що передбачає в певних випадках обов'язкову ратифікацію міжнародних договорів ) « Стаття 14. Ратифікація міжнародних договорів Російської Федерації відповідно до Конституції Російської Федерації ратифікація міжнародних договорів Російської Федерації здійснюється в формі федерального закону», [2] був прийнятий лише 15 червня 1995 року, тобто після підписання Росією Будапештського меморандуму. Видання робить висновок, Будапештський меморандум, на момент його підписання, не потребував обов'язкової ратифікації з боку РФ, по причині відсутності такої вимоги в російському законодавстві [10].

Висновок