Роль організації Об’єднаних Націй у координації міжнародного співробітництва у боротьбі з ксенофобією та расизмом

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 341.1/8

Міжнародне право

РОЛЬ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБ'ЄДНАНИХ НАЦІЙ У КООРДИНАЦІЇ МІЖНАРОДНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА У БОРОТЬБІ З КСЕНОФОБІЄЮ ТА РАСИЗМОМ

Т.Я. Цимбал,

кандидат юридичних наук, доцент, професор кафедри кримінального права, процесу та криміналістики Національного університету ДПС України,

О.С. Калмикова, асистент кафедри міжнародного права Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого

Стаття присвячена актуальним питанням участі Організації Об'єднаних Націй у розвитку та координації міжнародного співробітництва держав-учасниць у боротьбі із ксенофобією та расизмом.

Ключові слова: дискримінація, расизм, ксенофобія, релігійна нетерпимість, правові засоби боротьби з дискримінацією, ООН.

Подано до редакції 25 грудня 2014 р.

The article is devoted to the topical issues of United Nations in development and coordination of international cooperation of States Parties in the fight against xenophobia and racism.

Keywords: discrimination, racism, xenophobia, religious intolerance, legal means to combat discrimination, UN.

У Міжнародній конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації поняття расизму зазначено як «будь-яке розрізнення, виняток, обмеження або перевагу, заснований на ознаках раси, кольору шкіри, родового, національного чи етнічного походження, що мають метою чи наслідком знищення або применшення визнання, використання чи здійснення на рівних засадах прав людини та основних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній чи будь- яких інших галузях суспільного життя» [1].

Світова спільнота та ООН засуджують расизм як грубе порушення загальних і фундаментальних прав людини, вимагають від усіх країн активної боротьби за викорінення расизму. У 1945 році в своєму Статуті ООН закріпила повагу прав і свобод людини. А 10 грудня 1948 року на третій сесії Генеральної Асамблеї ООН в Парижі Резолюцією ООН була прийнята і проголошена Загальна декларація прав людини. Вона являє собою так сказати приклад, на який повинні орієнтуватися всі народи і держави, щоб кожна людина і кожен орган завжди спираючись на цю Декларацію, прагнули шляхом освіти сприяти збільшенню поваги до цих прав і свобод і забезпеченню, шляхом національних і міжнародних прогресивних заходів, загального та ефективному визнанню і здійсненню їх як серед народів держав-членів Організації Об'єднаних Націй, так і серед народів територій, що перебувають під їх юрисдикцією.

Загальна декларація - це перший в історії міжнародних відносин акт, в якому проголошено широке коло основних свобод і прав людини, що підлягають загальній повазі і дотриманню. В преамбулі Загальної декларації сказано, що вона проголошена, приймаючи до уваги те, що визнання гідності, яка властива всім членам людського суспільства, і рівних та невід'ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру; що зневажання і нехтування правами людини призвели до варварських актів, які обурюють совість людства і що створення такого світу, в якому люди будуть мати свободу слова і переконань і будуть вільні від страху і нужди, проголошено як високе прагнення людей. Генеральна Асамблея ООН і проголосила Загальну декларацію, виходячи з того, що в світі існує гостра необхідність сприяння розвитку дружніх відносин між народами; народи Об'єднаних Націй підтвердили в Статуті свою віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особи і в рівноправність чоловіків і жінок та вирішили сприяти соціальному прогресові і поліпшенню умов життя при більшій свободі, а держави- члени зобов'язались сприяти у співробітництві з Організацією Об'єднаних Націй загальній повазі і дотриманню прав людини і основних свобод. расовий дискримінація право міжнародний

«Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. Вони наділені розумом і совістю і повинні діяти у відношенні один до одного в дусі братерства», - проголошує перша стаття Загальної декларації. В наступних тридцяти статтях розкривається зміст основних прав і свобод людини. Зокрема, ст.7 зазначає, що всі люди рівні перед законом і мають право, без будь-якої різниці, на рівний захист перед законом [2].

Прийняття Загальної декларації прав людини було лише одним з перших кроків, адже ООН створювалася як основний інструмент боротьби з усіма формами дискримінації, встановлення рівноправного світу, в якому кожна людина могла б почувати себе як вдома в будь-якій точці планети.

20 листопада 1963 Генеральна Асамблея прийняла Декларацію ООН про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. У преамбулі Декларації було визнано, що, незважаючи на досягнутий прогрес, дискримінація, заснована на расу, колір шкіри або етнічне походження, продовжує викликати серйозну заклопотаність.

У статті 1 Декларації знову підтверджуються принципи Статуту ООН і Загальної декларації прав людини та їх основоположне значення для підтримки дружніх міжнародних відносин:

«Дискримінація щодо людей за ознакою раси, кольору шкіри або етнічного походження являє собою посягання на гідність людської особи і засуджується як заперечення принципів, викладених у Статуті Організації Об'єднаних Націй, як порушення прав людини та основних свобод, проголошених у Загальній декларації прав людини, як перешкода до підтримання дружніх і мирних відносин між державами і як обставина, яка може порушити міжнародний мир і безпеку» [3].

Ця декларація, однак, не є документом, що має обов'язкову юридичну силу. 21 грудня 1965 р. Генеральна Асамблея прийняла Міжнародну конвенцію про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. Конвенція, яка є документом, що має обов'язкову юридичну силу, вступила в силу 4 січня 1969, і в даний час її учасниками є 173 держав. У ній расова дискримінація визначається як «будь-яке розрізнення, виняток, обмеження або перевага, заснований на ознаках раси, кольору шкіри, родового, національного чи етнічного походження, мають метою чи наслідком знищення або применшення визнання, використання чи здійснення ... прав людини та основних свобод» [1]. Держави-учасниці домовилися засудити расизм і вжити заходів для його ліквідації у всіх формах. Відповідно до Конвенції також було засновано Комітет по ліквідації расової дискримінації - перший орган подібного роду зі спостереження за реалізацією договору в галузі прав людини, що складається з 18 експертів Він здійснює спостереження за виконанням Конвенції на основі розгляду доповідей держав-учасниць Конвенції. Крім того, даний орган може розглядати індивідуальні скарги на порушення Конвенції щодо тих 54 країн, які зробили відповідну заяву. Наприклад, станом на липень 2010 року Комітет прийняв рішення по суті 24 скарг, і в 10 випадках з них визнав порушення Конвенції [1].

У 1968 році незабаром після вступу Конвенції в силу учасники першої Міжнародної конференції з прав людини, скликаній в Тегерані, звернулися із закликом оголосити расистські та нацистські організації поза законом. 11 грудня 1969 Генеральна Асамблея проголосила 1971 рік Міжнародним роком по боротьбі з расизмом і расовою дискримінацією. Вона постановила, що Рік «повинен бути проведений під знаком все наростаючої боротьби проти расової дискримінації в усіх її формах і проявах та під знаком міжнародної солідарності з борцями проти расизму». Вона настійно закликала держави активізувати свої зусилля з метою викорінення расової дискримінації в усіх її сучасних формах, включаючи нацизм і апартеїд.

В рамках подальшої діяльності після проведення Року Генеральна Асамблея запропонувала Комісії з прав людини представити свої міркування щодо проведення «десятиліття рішучої і безперервної мобілізації проти расизму і расової дискримінації в усіх її формах». Підкомісія з попередження дискримінації і захисту меншин розробила проект програми такого десятиліття, і 2 листопада 1972 року Генеральна Асамблея проголосила десятирічний період, який розпочинається 10 грудня 1973 року, Десятиліттям дій з боротьби проти расизму і расової дискримінації [4].

В основу програми Десятиліття було покладено проведення всесвітньої інформаційної кампанії та заходів щодо реалізації документів Організації Об'єднаних Націй, спрямованих на ліквідацію расової дискримінації. Його цілі полягали в наступному: розвиток прав людини та основних свобод для всіх без якої б то не було різниці раси, кольору шкіри, походження чи національної чи етнічної приналежності допомогою ліквідації расистських забобонів, расизму та расової дискримінації; боротьба з поширенням расистської політики, усунення сталості расистської політики, протидія зміцненню расистських режимів, виявлення, ізоляція і викриття помилкових та міфічних переконань, політики та практики, які сприяють расизму і расової дискримінації; і ліквідація расистських режимів [4].

Перша Всесвітня конференція з боротьби проти расизму і расової дискримінації була проведена в Женеві в 1978 році в середині першого Десятиліття. В її Декларації і Програмі дій були знову підтверджені властивий расизму лженауковий характер і та загроза, яку він створює для дружніх відносин між народами і державами. У Декларації було проголошено наступне:

будь-яка доктрина расової переваги є науково необгрунтованою, гідною морального осуду, соціально несправедливою і небезпечною і не має собі виправдання;

всі народи і всі групи людей внесли вклад в розвиток цивілізації і культур, які представляють собою спільну спадщину людства;

- всі види дискримінації, засновані на теорії расової переваги, винятковості або ненависті, є порушенням основних прав людини і перешкодою дружнім відносинам між народами, співробітництву між націями, миру і міжнародної безпеки [5].

Особливому осуду в ній був підданий апартеїд - «крайня форма узаконеного расизму» - як злочин проти людства, образа гідності людства і загроза миру і міжнародної безпеки. Крім того, у Декларації, з урахуванням істотної економічної нерівності, обумовленої расовою дискримінацією, було рекомендовано, щоб зусилля по боротьбі проти расизму включали в себе заходи, спрямовані на поліпшення життєвих умов чоловіків і жінок.

На другий Всесвітній конференції по боротьбі проти расизму і расової дискримінації, яка відбулася в Женеві 01-12 серпня 1983 року, були проведені огляд і оцінка заходів, проведених протягом Десятиліття, і розроблені конкретні заходи для забезпечення реалізації документів Організації Об'єднаних Націй з метою ліквідації расизму, расової дискримінації та апартеїду. Крім підтвердження засудження расизму в Декларації, прийнятій на Конференції, було заявлено наступне: «Расизм і расова дискримінація як і раніше є лихом, яке необхідно викоренити в усьому світі». У ній було заявлено, що апартеїд являє собою зовсім огидну образа совісті і гідності людства, злочин проти людства і загрозу міжнародному миру і безпеці [5].

У Декларації містився заклик до вживання заходів проти всіх ідеологій і практик, таких, як апартеїд, фашизм і неофашизм, заснованих на расовій або етнічній винятковості або нетерпимості, ненависті, терорі або систематичному запереченні прав людини та основних свобод. Крім того, в ній була відзначена подвійна дискримінація, якої найчастіше піддаються жінки; підкреслена нагальна необхідність забезпечення захисту прав біженців, іммігрантів та трудящих-мігрантів; і з задоволенням відзначено установа Групи Організації Об'єднаних Націй з питань корінного населення. У ній також було рекомендовано проголосити друге десятиліття дій по боротьбі проти расизму і расової дискримінації.

22 листопада 1983 року Генеральна Асамблея розглянула доповідь другої Всесвітньої конференції по боротьбі проти расизму і расової дискримінації і з занепокоєнням відзначила, що, незважаючи на зусилля міжнародного співтовариства, перше Десятиліття не досягло своїх основних цілей і що мільйони людей досі піддаються тим чи іншим формам расизму і расової дискримінації. Асамблея проголосила десятирічний період, який розпочинався 10 грудня 1983 року, другим Десятиліттям дій з боротьби проти расизму і расової дискримінації.

Частина Програми дій на друге Десятиліття була присвячена ліквідації апартеїду, і в ній містився заклик до Ради Безпеки розглянути питання про введення обов'язкових санкцій проти уряду Південної Африки. В Програмі до засобів масової інформації був звернений заклик відігравати важливу роль у поширенні інформації про методи і прийоми боротьби проти расизму, расової дискримінації та апартеїду, і було зроблено застереження щодо можливої необ'єктивності або спотворень, які можуть виникати у випадках, коли представники расових або етнічних меншин позбавляються можливості самовираження. Також в Програмі було рекомендовано вжити заходів, зокрема для заохочення і захисту прав людини осіб, які належать до груп меншин, корінного населення і народів і трудящих-мігрантів; і забезпечити процедури правового захисту для жертв расової дискримінації. Друге Десятиріччя було відзначено одним з найбільших досягнень Організації Об'єднаних Націй: в 1990 році уряд Південної Африки звільнило Нельсона Манделу і почало процес ліквідації системи апартеїду [5].

У червні 1993 року у Відні було проведено другу Всесвітню конференція з прав людини. У Віденській декларації і Програмі дій особливу увагу було звернуто на взаємозалежність, неподільність і цілісність всіх прав людини. Учасники Конференції вітали ліквідацію апартеїду, однак при цьому звернули увагу на безрадісне становище справ, обумовлене ростом нетерпимості, ксенофобії, расизму та расової дискримінації в багатьох країнах і підкреслили необхідність забезпечення здійснення прав меншин, жінок і корінного населення [6].

А вже 20 грудня 1993 року Генеральна Асамблея проголосила третє десятиліття дій по боротьбі проти расизму і расової дискримінації (1993-2003 роки). Також в 1993 році Комісія з прав людини призначила Спеціального доповідача з питання про сучасних формах расизму, расової дискримінації, ксенофобії і пов'язаної з ними нетерпимості. Їм були представлені доповіді про узаконені та непрямі форми расизму і расової дискримінації щодо національних, расових, етнічних, мовних та релігійних меншин і трудящих-мігрантів в усьому світі. Сфера його мандата також охоплює нові прояви расизму та ксенофобії, зокрема в розвинених країнах.

Таким чином, в ході третього Десятиліття застосовувався більш широкий підхід до проблеми расизму, включаючи усвідомлення того, що дискримінація вражає і роз'їдає всі суспільства у світі. Міжнародне співтовариство взяло на себе зобов'язання визначити корінні причини расизму і заохочувати здійснення перетворень, необхідних для запобігання виникненню конфліктів, обумовлених расизмом або расовою дискримінацією. В силу необхідності постало питання про етнічну чистку і геноциді, а також про інституціоналізацію ксенофобії у зв'язку з тим, що в деяких державах приймаються заходи проти трудящих-мігрантів. Глобалізація призводить до виникнення нових соціальних проблем, що вимагають застосування нових методів боротьби з расизмом і відновленої прихильності. Більшість людей згодні з тим, що расистами не народжуються, а стають і що однією з головних причин расизму є невігластво. З нагоди проведення Міжнародного дня боротьби за ліквідацію расової дискримінації 21 березня 1999 року Генеральний секретар ООН заявив: «Невігластво і забобони - це підручні засоби пропаганди. Тому наша задача полягає в тому, щоб протиставити невігластву знання, фанатизму - терпимість, а відчуженню - простягнуту щедру руку. Расизм може, буде і повинен бути переможений» [7].

Також слід зазначити, що в структурі ООН питаннями расизму, расової та національної дискримінації, ксенофобії, іншим видам нетерпимості, а також питаннями прав людини в світі і в окремо взятих державах займається Рада з прав людини. Цей орган відіграє одну з найважливіших ролей. Рада з прав людини - це установа, що займається ліквідацією всіх форм дискримінації, захищає права і свободи людини, відстоює рівність усіх людей у всьому світі. Рада була створена в 2006 році та є наступником завдань та повноважень Комісії з прав людини. Членами Ради є держави- члени ООН, обрані Генеральною асамблеєю. Сьогодні це 47 країн з п'яти регіональних груп: Африки (13), Азії (13), Латинської Америки і Карибського басейну (8), Східної Європи (6) і Західної Європи та інших країн (7). У Резолюції про створення Ради з прав людини ООН зазначено, що члени Ради повинні підтримувати найвищі стандарти в галузі заохочення і захисту прав людини. Генеральна Асамблея уповноважена шляхом голосування у дві третини його членів, призупиняти права і привілеї члена Ради, якщо він наполегливо здійснював або здійснює грубі і систематичні порушення прав людини, як це сталося, наприклад, з Лівією в 2011 році. Україна входить до складу Ради з прав людини ООН [7].

До речі, позиція України, як однієї з країн-засновниць ООН, з даного питання наступна: расизм, расова чи національна дискримінація, ксенофобія та пов'язані з ними види нетерпимості, не тільки не прийнятні в сучасному світі, оскільки порушують основоположні права людини, а й є злочинами за своєю суті.

На території України питання расизму, націоналізму, інших видів нетерпимості, та протидії їм регламентуються Конституцією України, окремими положеннями Кримінального законодавства України, іншими нормативно-правовими актами України.

Організація Об'єднаних Націй як міжнародний інститут може зіграти величезну роль у вирішенні проблем расизму та дискримінації на національному ґрунті (а проблема ця дуже складна, до неї необхідний комплексний підхід). Тому органи ООН мають активізувати свою діяльність у питаннях розробки комплексних заходів, спрямованих на вирішення проблеми дискримінації в міграційній сфері, в сфері освіти, працевлаштування, отримання виду на проживання тощо.

Список використаної літератури

1. Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, ООН; Конвенція, Міжнародний документ, Заява від 21.12.1965 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_1055.

2. Загальна декларація прав людини, ООН; Декларація, Міжнародний документ від 10.12.1948 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_015.

3. Декларация ООН о ликвидации всех форм расовой дискриминации, 1963 год [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.uapravo.com/hro/ text.php?lan=rus&id=9276&id_book=0&id_parent=0&id_vid_res=11.

4. Историческая перспектива: этапы пройденного пути [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.un.org/russian/conferen/racism/fact2.htm

5. Второе десятилетие действий по борьбе против расизма и расовой дискриминации [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.africana.ru/racism/declarations/ 831122_20years.htm

6. Венская декларация [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.africana.ru/ racism/declarations/vena.htm

7. Human Rights Council. UN Watch. Monitoring the United Nations. Promoting Human Rights. [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.unwatch.org/site/c.bdKKISNqEmG/ b.1518297/k.7483/Human_Rights_Council.htm (режим доступу 06.06.2012)

Размещено на Allbest.ru