Глобалізаційні взаємодії як чинник геополітичної структуризації сучасного світу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Глобалізаційні взаємодії як чинник геополітичної структуризації сучасного світу

Наукова проблема та її значення - унаслідок розширення кола учасників міжнародних відносин виникають нові взаємодії та зв'язки між ними. Виникнення таких взаємозв'язків впливає на формування нової конфігурації міжнародних акторів всередині геополітичної структури. Трансформація світового устрою, яка триває в наш час, зумовлює необхідність ґрунтовного дослідження всіх її складових.

Частково дану проблему в своїх працях досліджували такі українські та іноземні вчені як: А. Демідов, C. Ільїн, Р. Коен, C. Кононенко, Ю. Кукулка, Дж. Най, Е. Палига, Дж. Розенау, Дж. Стоун, Л. Угрин, М. Шимаї. Однак, комплексний аналіз глобалізаційних взаємодій як один із чинників трансформації геополітичної структури наразі не відображався в науковому дискурсі.

Мета дослідження - з'ясувати, яким чином взаємодії між учасниками міжнародної системи, зумовлені поширенням процесів глобалізації, впливають на модифікацію геополітичної структури сучасного світу.

Для досягнення заявленої мети були поставлені наступні завдання: виокремити коло акторів, які взаємодіють між собою, проаналізувати тип та характер їхніх взаємодій та з'ясувати, яким чином це вплинуло на трансформацію геополітичної структури.

Система глобалізаційних взаємодій акторів міжнародної системи - сукупність офіційних та неофіційних норм поведінки, а також створених на їхній основі інститутів, організацій та союзів, які визначають світовий порядок на певному історичному етапі. Дані взаємодії можуть бути коопераційними, конфліктними чи нейтральними [9].

У процесі реалізації інтересів усі учасники міжнародних відносин змушені на різних рівнях (глобальному/регіональному, двосторонньому/ багатосторонньому) вступати у взаємозв'язки між собою, не дивлячись на їхній активний чи пасивний характер. Залежно від того, яку роль вони відіграють у формуванні та функціонуванні міжнародної системи, дані актори поділяються на два типи: суб'єкти та об'єкти міжнародних відносин. Перші, за твердженням польського політолога Е. Палиги, носять ініціативний характер та наділені міжнародно-правовим статусом, другі - як правило, таким статусом не володіють. Від себе зазначимо, що дії міжнародних акторів рідко мають односпрямований характер, переважно учасники здійснюють взаємний вплив. Тому міжнародні актори одночасно можуть бути суб'єктами і об'єктами міжнародних відносин. Також учасник міжнародних відносин може опосередковано брати участь в ініційованій ситуації.

У сучасних умовах кількість міжнародних акторів постійно збільшується. Так, до традиційних акторів, як держава та міжнародна організація, додалися нові - транснаціональні корпорації, неурядові організації, індивід (як такий, що впливає на міжнародну ситуацію через власну державу, чи соціальні рухи). Відтак, українська дослідниця Л. Дорош пропонує наступну класифікацію міжнародних акторів:

- класичні («державні») актори - суверенні держави, а також створені суверенними державами міжнародні, міжурядові, міжпарламентські організації, у тому числі наднаціональні (зразком яких слугує Європейський Союз). До цієї групи також додають суб'єктів федерації, органи регіонального управління та місцевого самоврядування, національно-визвольні та сепаратистські рухи;

- нові («недержавні») актори - транснаціональні корпорації, неурядові міжнародні організації, політичні партії та їхні об'єднання, громадські, релігійні та інші організації, соціальні групи, терористичні угрупування, національно-визвольні рухи, ЗМІ, індивіди [2].

У політичній літературі наразі немає єдиної думки стосовно того, які саме міжнародні актори можуть бути суб'єктами міжнародних відносин. Так, до останнього часу переважав погляд про те, що суб'єктами є лише держави або блоки держав. Як стверджує польський політолог Ю. Кукулка: «міждержавні відносини є визначальними у відносинах між рештою учасників, створюючи для них правові рамки та умови, а також започатковують відлік для позадержавних відносин» [4].

З іншого боку, не можна не зважати на аргументи прихильників так званої антиетатистської теорії, які стверджують, що напрямок сучасних міжнародних відноси визначають недержавні актори, такі як транснаціональні корпорації, міжнародні неурядові організації та глобальне громадянське суспільство. Американський політолог Дж. Стоун стверджує, що: «...вже самим фактом свого існування та діяльності держави перешкоджають виникненню транснаціональної свідомості, необхідної для підтримання інститутів, що виконують важливі функції для планетарної спільноти» [4].

Як прихильники етатистської теорії, так і їхні опоненти сходяться на тому, що всі учасники міжнародних відносин, незалежно від їхнього статусу, формують сучасну міжнародну систему. Основним прагненням будь-якої системи є збереження рівноваги й одночасно автономності її елементів. Як зазначає український політолог Л. Угрин у своїй статті «Міжнародні системи: проблеми стабільності», дана рівновага базується на збалансованості двох протилежних тенденцій їхнього функціонування: по-перше, змінності окремих елементів (передовсім держав); по-друге, відносній стійкості зв'язків між даними елементами, які і формують структури системи [8]. Тобто будь-які взаємодії між учасниками системи спрямованні на підтримання її рівноваги, незалежно від того, хто буде виконувати дані взаємодії.

Варто наголосити на тому, що, попри центральну роль національної держави у міжнародній системі, діяльність решти учасників також відіграє свою роль у її формуванні. Так, із розширенням кола акторів на міжнародній арені з'являються та змінюються форми співпраці та взаємодії між ними. Наприклад, державі, як найстарішому учаснику міжнародної системи, доводиться адаптуватися до нових реалій, щоб залишатися центральним суб'єктом міжнародних відносин. Взаємодії між учасниками зумовлюють поширення процесів централізації та децентралізації влади та виробленню нових форм співпраці і засобів впливу для досягнення бажаного результату. Разом дані модифікації впливають на формування нової структури світу. Американські дослідники Р. Коен та Дж. Най відзначають п'ять варіантів впливу транснаціональних відносин на зміст і характер міжнародної політики [6, с. 152-167]:

- під впливом недержавних акторів змінюються відносини між самими державами;

- транснаціональні актори координують свою діяльність задля дотримання національних інтересів у межах однієї структури;

- механізм стримування працює завдяки взаємозалежності держав;

- збільшуються можливості впливу урядів одних держав на політику інших через посередництво міжнародних організацій (наприклад - постійні члени РБ ООН);

- виникають автономні актори із власною зовнішньою політикою, які здатні обмежувати суверенітет держави та перебирати частину її повноважень на себе.

Одночасно із трансформацією міжнародної системи змінюється трактування поняття міжнародної безпеки та стабільності. Так, американський вчений Дж. Розенау зазначає, що для світу «постміжнародної політики» притаманними є такі явища як хаотичність, непередбачуваність, спотворення ідентичності, переорієнтація традиційних зв'язків авторитету та лояльності [10, с. 322]. Тобто розширення кола міжнародних акторів вносить у міжнародну систему непевність та непередбачуваність. Під впливом інтеграційних та глобалізаційних процесів додається загроза міжнародного тероризму та економічне суперництво між усіма учасниками міжнародної системи.

Обґрунтованим є твердження російського вченого- міжнародника С. Ільїна про те, що сучасні взаємодії в глобальних політичних відносинах слід розглядати як взаємозв'язок держава - ТНК (капітал) - громадянське суспільство (неурядові організації, рухи, фонди). Загалом, держава в даних взаємодіях забезпечує легалізацію партнерства, ТНК - різноманітність ресурсів, а громадянське суспільство - нагляд та, водночас, посередництво між державою та транснаціональною корпорацією. Спільна діяльність держави та ТНК дозволяє їм створити необхідні умови для діалогу з громадянським суспільством, яке, водночас, є клієнтами ТНК [3]. Формування даної зв'язки значною мірою було продиктовано змінами в глобальній політичній системі та дією глобалізаційних чинників. Оскільки одним із ключових наслідків глобалізації є посилення взаємозалежності процесів та їхніх учасників, то, на нашу думку, сьогодні будь-яку проблему необхідно досліджувати комплексно, з урахуванням усіх аспектів, які можуть впливати на її стан. Діяльність взаємозв'язку «держава - ТНК - громадянське суспільство» охоплює всі політичні відносини та пояснює особливості формування сучасної політичної структури світу. Так, держави залишаються центральними учасниками даної структури, однак важливу роль починають відігравати недержавні актори. Зокрема, ТНК здатні посилити роль тієї чи іншої держави в політичній структурі (через забезпечення економічними ресурсами), а громадянське суспільство, шляхом діяльності різноманітних рухів та за посередництва неурядових організацій здатне впливати як на внутрішню, так і на зовнішню політику держави, у такий спосіб частково визначаючи її позицію на міжнародній арені [3].

Враховуючи увесь спектр змін у принципах функціонування міжнародної системи, що відбулися внаслідок процесів глобалізації, пропонуємо ґрунтовніше розглянути наступні пари учасників міжнародної системи: держава - держава, держава - міжнародна організація, держава - транснаціональна корпорація, держава - громадянське суспільство, держава-індивід, держава - ЗМІ, держава - церква. Вибір даних пар був зумовлений ступенем їхнього впливу на міжнародну політику, а їхніх взаємозв'язків - на функціонування та структуризацію міжнародного політичного життя. Наше дослідження здійснене в рамках концепції Дж. Розенау щодо паралельного існування державоцентричного світу та світу недержавних акторів міжнародних відносин. Так, на наш погляд, для державоцентричного світу характерними є інтеграція і блоковість (принцип «інтеграції» передбачає об'єднання владних потенціалів держав задля спільного розвитку («системного ефекту»), результати котрого суттєво перевищать результати, яких може до сягнути кожен із учасників інтеграційного процесу окремо. Цей принцип переважно діє в розвинених інтеграційних об'єднаннях на кшталт ЄС та НАТО) [4, с. 149]. Іншою характерною рисою взаємодій між учасниками міжнародної системи є конкуренція, оскільки сьогодні взаємовідносини між структурними елементами системи глобального світу можна порівняти із феноменом ринкової конкуренції, між всіма акторами є неминучим суперництво на своєму ієрархічному щаблі. Водночас, дана конкуренція стимулює посилення інтеграційних процесів як на регіональному рівні, так і на рівні міждержавних об'єднань. Бажання зберегти та посилити свій статус у даній ієрархії мотивує до подальшого посилення інтеграційних та союзницьких відносин шляхом підписання міжнародних договорів, створення наднаціональних органів управління, тощо; а також зумовлює необхідність поступатися частиною своєї влади, тактичними економічними інтересами і навіть частиною суверенітету держави заради досягнення стратегічних глобальних цілей.

У парі «держава - держава» багатополюсна та поліцентрична система сама породжує конкуренцію. Так, державі - регіональному лідеру можуть складати конкуренцію інші впливові в даному регіоні держави. Декілька регіональних держав-лідерів можуть конкурувати між собою, з країнами-полюсами глобального світу або з претендентами на статус центра сили. Дана конкуренція проявляється у формі боротьби за ринки збуту, сфери політичного впливу, та в залученні в нових учасників до власного геополітичного поля.

Таким чином, перебіг глобалізаційних процесів, їхній зміст та вектор розвитку значною мірою визначається конкуренцією між акторами глобального політичного ринку, їхніми спробами зберегти та покращити свій статус у глобальній ієрархії, шляхом залучення нових партнерів та членів блоку.

Держава - міжнародна організація. Міжнародні організації створені державами, які одночасно є членами даних організацій. Вони виступають базою для координації взаємодій та організації спільної діяльності. Міжнародні організації можна розглядати під різним кутом зору: з одного боку, вони перебувають під впливом потужних держав, з іншого боку - виступають зобов'язуючим фактором для своїх членів. Також міжнародні організації представляють спільну мету та законодавство, які формують дії її членів. Взаємодії між державою та міжнародною організацією - коопераційні або нейтральні (якщо держава не є членом тієї, чи іншої організації). Часто дані взаємодії впливають на формування геополітичної структури: статус держави в міжнародній організації часто є відображенням її статусу на міжнародній арені (члени РБ ООН, Саудівська Аравія в ОПЕК, Бразилія та Аргентина в МЕРКОСУР). З іншого боку, членство в організації може сприяти зміцненню позицій держави в регіоні - набуття членства Польщі в ЄС та НАТО).

Широко розповсюдженою є думка про те, що держави та транснаціональні корпорації є конкуруючими суб'єктами міжнародної політики. Аргументами для цього слугують твердження про те, що, по-перше, ТНК в еру глобального капіталізму та ринкової економіки перехопили в держави економічну ініціативу, по-друге, окремі з них, як наприклад, Toyota, IBM, General Motors, Royal Dutch Sell перетворилися на справжніх глобальних гігантів і завдяки своїм економічним потенціалам є значно могутнішими за низку національних держав.

Якщо порівнювати основні макрокономічні показники держави і ТНК, то в рейтингу п'ятдесяти найбагатших економік світу опинилося б тринадцять транснаціональних корпорацій. Так, обсяг продажів General Motors перевищує ВВП Данії, Греції або Португалії, Exxon Mobile та Daimler Chrysler - Південної Африки чи Польщі, Toyota Motor - Єгипту чи Ізраїлю. Завдяки своїм бюджетам ТНК суттєво впливають на політичні рішення держави. Незважаючи на це, ТНК змушені діяти в визначених юридичних та інституційних рамках, що встановлюються державою як основним політичним елементом міжнародної системи [9]. Водночас, прихильники етатистського погляду визнають, що взаємини держава - корпорація є комплексними та взаємозалежними, однак стверджують, що держави далеко не завжди діють в інтересах сильних економічних гравців (Німецька транснаціональна корпорація Бош-Сіменс була змушена відмовитись від російського ринку збуту, оскільки в 2015 році Європейський Союз запровадив економічні санкції проти Росії у зв'язку з її підтримкою військових дій в Україні). Держави залежать від корпорацій за рахунок їхніх прибутків та конкурентних переваг, а останні, в свою чергу, залежать від державної підтримки.

Держава - церква. Незважаючи на те, що загалом церква та держава є незалежними і непов'язаними інституціями, нерідко можна постежити їхню доволі тісну співпрацю. Часто релігія стає геополітичною доктриною в стратегії держави. Прикладом, коли релігійні вірування стають знаряддям геополітики, може слугувати доктрина «Третього Риму» в Росії. Варто зазначити, що Російська православна Церква і сьогодні залишається активним учасником міждержавних політичних відносин. Також не можна не згадати мусульманські держави Близького Сходу, де зовнішня політика держав часто диктується релігійними переконаннями, зокрема йдеться про створення Ісламської держави. Кооперація держави і церкви впливає на геополітичну структуру наступним чином: на основі релігійних вчень держави прагнуть розширити свої сфери впливу. На прикладі Близькосхідного конфлікту можна продемонструвати, що релігія є знаряддям геополітичного протистояння та боротьби за регіональну та глобальну першість.

Політична глобалізація значною мірою асоціюється із зміною взаємовідносин між державою та суспільством. Центральним положенням тут став розвиток громадянського суспільства, яке може уособлювати в собі політичну глобалізацію в цілому та демонструвати тиск глобалізаційних процесів знизу, власне у відносинах держава - громадянське суспільство. Варто зазначити, що є певна відмінність між громадянським суспільством, яке сформувалося за національним принципом, та глобальним громадянським суспільством, яке є рушійною силою політичної глобалізації. Так, громадянське суспільство, сформоване на національній основі, охоплює своєю діяльністю дуже широке коло політичних питань, включаючи спірні питання національних і субнаціональних систем, транснаціональних політичних та соціальних рухів та діяльність, яка стосується глобальних проблем людства. У свою чергу, діяльність глобального громадянського суспільства насамперед пов'язана із діяльністю неурядових міжнародних організацій та політичних кампаній, що підтримують дані організації, транскордонними соціальними рухами, транснаціональними правозахисними мережами та рухами, що борються із глобальними загрозами людства.

Держава - ЗМІ. Посилення ролі ЗМІ у світовій політиці також стало вагомим чинником для «стиснення» світу. Можливість доступу, швидкість оперування та маніпулювання суспільною думкою зробило Інтернет однією із сфер політичних комунікацій та геополітичних засобів впливу. Власне значною мірою через Інтернет громадськість може чинити тиск на державні та міжнародні інститути. Широкого застосування сьогодні набули так звані «інформаційні війни», які ведуться між державами за посередництвом всіх можливих засобів масової інформації. З огляду на це, російський дослідник І. Панарін виокремлює геополітичне інформаційне протистояння, як одну із сучасних форм боротьби між державами, а також характеризує систему заходів, що здійснюються однією державою з метою дестабілізації інформаційної безпеки іншої держави, при одночасному захисті від аналогічних дій із боку держави - ініціатора протистояння [7].

Держава - індивід. Припущення щодо способу взаємодії та впливу індивіда на власну державу та міжнародну політику запропонував Дж. Розенау. Він виокремив три рівні міжнародної політики, де на мікрорівні перебуває індивід, а на макрорівні - глобальна політика [10]. На думку вченого, все, що відбувається на макрорівні, має своє відображення на макрорівні. Підтвердженням цього може слугувати, наприклад, «Жасминова революція» в Тунісі, де мобілізація населення почалася через соціальну мережу Твіттер та набула загальнодержавного розмаху. А події, що отримали назву «Арабська весна», є прикладом того, що події на мікрорівні в Тунісі перейшли на макрорівень та змінили політичну ситуацію в цілому регіоні.

Отже, серед широкого кола акторів міжнародної політики та численних взаємодій між ними виникають нові тенденції та напрями, які впливають на формування та розвиток сучасної міжнародної системи. Дж. Розенау стверджує, що серед багатьох динамік, які змінюють світ сьогодні, реальну вагу мають лише дві - ті, які прискорюють глобалізаційні та інтеграційні процеси, та ті, які сприяють децентралізації, фрагментації та локалізації.

Окрім розширення кола акторів та виникнення нових взаємодій, змінюється ще й вимір, в якому відбуваються взаємодії, - до традиційних географічного, економічного і політичного вимірів додаються космічний, інформаційний та кіберпростори. Сукупність даних факторів, а також нові форми взаємодії між окремим акторами міжнародних відносин, впливають як на позиціонування окремого учасника всередині геополітичної структури, так і на конструкт нової геополітичної моделі світу в цілому. З огляду на те, що даний процес трансформації ще не завершився, він потребує подальшого ґрунтовного дослідження.

Список використаних джерел

глобалізація геополітичний міжнародний

1. Дорош Л. О. Багатоманітність міжнародних акторів: проблеми класифікації / Дорош Л. // Наукові праці Чорноморського державного університету ім. П. Могили. Сер. Політологія. - 2012. - Т.182, Вип.170. - С.14-18.

2. Кононенко С. Теоретичні передумови розуміння сучасної багатополярності / С. Кононенко // Політичний менеджмент. - 2013. - №59. - С.145-154.

3. Кукулка Ю. Проблемы теории международных отношений / Ю. Кукулка. - М.: Прогресс, 1980. - 320 с.

Размещено на Allbest.ru