Політичний вимір мультилатералізму США у Латинській Америці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Політичний вимір мультилатералізму США у Латинській Америці

Зазуляк З. М.,

аспірантка кафедри міжнародних відносин і дипломатичної слуЖби, Львівський національний університет ім. Івана Франка

Подано аналіз сучасного політичного мультилатералізму США у латиноамериканському регіоні. Визначено та доведено, що мультилатералізм США у Латинській Америці діє неефективно та дисфункційно. Розглянуто діяльність Організації американських держав та Саміту Америк як ключових політичних багатосторонніх інституцій у регіоні. Проаналізовано протидію цим інституціям з боку регіональних структур, що виключають участь США.

Ключові слова: мультилатералізм США у Латинській Америці, міжамериканська система, Організація американських держав, Саміт Америк, Спільнота країн Латинської Америки та Карибського басейну.

Zazulyak Z. М., PhD student at the Department of International Relations and Diplomacy Ivan Franko University of Lviv

Political dimension of the U.S. multilateralism in Latin America

The article analyzes the current U.S. political multilateralism in Latin American region. It is determined and proved that U.S. multilateralism in Latin America is ineffective and dysfunctional. Activity of the Organization of American States and the Summit of the Americas as a key political multilateral institutions in the region is explored. Resistance to these institutions by the regional structures which exclude U.S. participation is analyzed.

Зазуляк З. Н., аспирантка кафедры международных отношений и дипломатической службы, Львовский национальный университет им. Ивана Франко (Украина, Львов), Zoriana_Zazuliak@i.ua

Политическое измерение мультилатерализма США в Латинской Америке

Представлен анализ современного политического мультилатерализма США в латиноамериканском регионе. Определено и доказано, что мультилатерализм США в Латинской Америке действует неэффективно и дисфункционально. Рассмотрена деятельность Организации американских государств и Саммита Америк как ключевых политических многосторонних институтов в регионе. Проанализировано противодействие этим институтам со стороны региональных структур, которые исключают участие США.

У Західній півкулі мультилатералізм у політичній сфері є дисфункціональним, що виражається у співіснуванні величезної кількості інституцій, форумів та ініціатив, яку часто називають міжамериканською системою. Ядро цієї системи формують три основні міжамериканські багатосторонні установи: Організація американських держав (ОАД), Саміт Америк та Міжамериканський банк розвитку (МБР). Їх доповнюють інші важливі інституціональні гравці регіону: Панамериканська організація охорони здоров'я, підрозділи Світового банку, Латиноамериканська економічна система (SELA), Андійська корпорація розвитку (CAF), Економічна комісія ООН для Латинської Америки і Карибського басейну (ECLAC), а також структури, що займаються питаннями захисту навколишнього середовища, регіональної та громадської безпеки, захисту прав жінок, ініціативи соціального спрямування і т.д. Окрім того, діють численні неурядові організації, в тому числі компанії та асоціації приватного сектора, профспілкові організації, аналітичні центри, фонди, консультаційні центри з розвитку, адвокатські групи та інші структури, спрямовані на розвиток політичних, економічних, соціальних та культурних аспектів відносин між Америками. мультилатералізм саміт політичний

Увесь цей спектр механізмів та ініціатив реалізації міжамериканської багатосторонньої взаємодії хоча і має фрагментарний та хаотичний характер, однак для визначення його значення для подальшого розвитку відносин між Америками необхідний більш конкретний розгляд найбільш впливових інституцій у регіоні, у чому й полягає основна мета статті.

Аналіз останніх досліджень і публікацій вказує на плюралізм підходів до розгляду ефективності діяльності багатосторонніх інституцій та організацій. Зокрема, ректор University for Peace у Коста Риці, доктор Франциско Рохас Аравена («America Latina y el Caribe: Vlnculos globales en un contexto multilateral complejo», 2012) [8] виділяє найвагоміші причини розвитку розбудови багатосторонньої взаємодії регіоналізму без участі США та Канади. На противагу йому, професор коледжу Ролінс у Філадельфії, Декстер Боніфейс стверджує, що для латиноамериканських країн, як і раніше, дуже важливим є залученість Сполучених Штатів у регіоні («United States Multilateralism and the Unilateral Temptation», 2011) [2]. Леслі Мартіна Бернс («Multilateralism is what states make of it: Canada and the Community of LatinAmerican and Caribbean States», 2010) [3] пропонує механізми для діяльності нещодавно утвореної Спільноти країн Латинської Америки та Карибського басейну (CELAC), спрямованої на зміцнення міжамериканської системи. Багато авторів, в першу чергу дослідники Ольга Пеллісер і Річард Фейнберг («Multilateralismo; perspectiva latinoamericana», 2000) [6], ставлять під сумнів перспективи визначення загальнорегіональної концепції розвитку чи досягнення консенсусу в рамках регіональних та мультилатеральних організацій. Ф. Рохас Аравена і Т. Леглер зауважили, що відсутність чіткого об'єднуючого фактору, зокрема, потужної колективної ідентичності та загальної концепції розвитку регіону, перешкоджає консолідації ефективного регіонального підходу до мультилатералізму.

Найвідомішою та найдавнішою регіональною організацією є ОАД, якій, за загальним переконанням у наукових колах, не вдалося стати ефективною інституцією у жодній зі сфер, що представляє взаємний інтерес для обох Америк. Така дифузія влади і ресурсів не зовсім узгоджується із концепцією ОАД про «інституціоналізацію панамериканізму» чи її принципом «загальної політичної структури», що спрямовані на утвердження «прогресивного бачення» у рамках півкулі [10, p. 5]. Причини неефективності ОАД дуже часто обговорюються та пов'язані із, насамперед, винятковою увагою латиноамериканських країн до політики США в регіоні як визначального чинника, в контексті якої ОАД розглядається як інструмент цієї політики. Однак, поряд із тим, ОАД часто виступає механізмом стримування асиметричності влади та гарантією невтручання США. Тим не менш, важливо зазначити, що консенсус у сфері політики регіону полягає у тому, що концепція ключової мультилатеральної інституції залишається дієвою, а поряд із тим міжамериканська система залишається неповною без централізованої організаційної структури.

У рамках інституціоналізованого американського мультилатералізму діє також Саміт Америк мультилатеральна інституція, що діє на вищому рівні. Ці періодичні зустрічі демократично обраних голів держав, урядів, міністрів та засідань робочих груп, ініційовані президентом США Б. Клінтоном в грудні 1994 р., на сьогодні виступають засобом забезпечення комунікації міжамериканських відносин. У той час, коли перші саміти країн Західної півкулі, проведені ОАД після Другої світової війни, як правило, вважаються неуспішними в плані генерації договорів про базові цінності, визначення ключових проблем півкулі та завершилися підписанням недієвих угод, Саміт Америк спрямований на консолідацію усіх сфер співпраці в рамках дифузійної міжамериканської системи, повільно вибудував власну інституційну структуру, незалежну від ОАД та іноді сприймається як виклик ОАД в контексті головної інституції міжамериканських відносин. Процеси самітів, однак, також підпадають під різку критику за нездатність перетворити слова в дії, покращити показники реалізації сотні пунктів дій, ухвалених в процесі переговорів. Усе це викликало серйозні сумніви у здатності мультилатералізму превалювати над тенденцією, характерною для Західної півкулі, що склалася історично режимом, що сформувався під впливом білатералізму та унілатералізму США.

У другій половині 90-х рр. Саміт Америк став найважливішим фактором, що сприяв реформуванню ОАД. Навіть зважаючи на серйозні недоліки та невдачі у діяльності, Саміт Америк загрожує ОАД подальшою маргіналізацією в першу чергу через організацію самітів на найвищому рівні. Так званий «дух Майамі», метафора, котра позначає консенсус з питань загальних цінностей і спільного вирішення актуальних проблем, пов'язаний із баченням ОАД «ідентичності півкулі» та «інституціоналізації панамериканізму» [10, p. 5].

Сьогодні в наукових колах часто говорять про необхідність включення самітів, що поступово стають все більш інституціоналізовані, до структур ОАД. Питання в тому, чи та система, що виникне із Самітів Америк, зможе подолати свої серйозні недоліки, ефективно поєднуючи сили таким чином, щоб інтегрувати асиметричну силу зовнішньої політики США. Однак, як свідчать результати останнього Саміту, що відбувся у квітні 2015 р. у Панамі під девізом «Процвітання із капіталом: виклики співробітництву між Америками», така інтеграція відбудеться ще не скоро [7]. Поряд із тим, головною сенсацією останнього саміту стало зближення США і Куби. Ця історична подія мала міце саме у рамках мультилатеральної інституції і логічно, не могла відбутися на білатеральній основі через важливі історичні обставини, що наголошує на необхідності та важливості розвитку міжамериканського мультилатералізму.

Участь США в самітах Америк часто зустрічала неоднозначну реакцію в регіоні. Хоча у Вашингтону багато сильних союзників у Латинській Америці, залишаються країни традиційно на чолі з Кубою і Венесуелою які менш дружньо налаштовані щодо намірів США.

ОАД покликана сприяти континентальному миру і безпеці, зміцненню регіональної демократії, запобіганню внутрішньорегіональних суперечок і сприянню економічному, соціальному і культурному розвитку. Але протягом останніх років ОАД розглядають як регіональний форум для міжамериканської взаємодії, що піднімає питання про актуальність її діяльності у мінливому регіоні. Тим не менш, ОАД залишається включно регіональним форумом і чи не єдиним, що пропонує Вашингтону місце за столом з усіма сусідами по регіону, на відміну від УНАСУР і CELAC.

Хоча організація займається питаннями безпеки та економічного розвитку, більша частина її діяльності полягає у заохоченні демократії шляхом надання допомоги у забезпеченні вільних і справедливих виборів у країнах регіону. Але ОАД є бюрократичною структурою найбільшою її проблемою стало фінансування. Згідно з доповіддю Дослідницької служби Конгресу, бюджет ОАД за 2014 р. складає 167 млн. дол., частка США складає 54.6 млн. дол. станом на 2015 р. Поряд із тим, інші члени часто не сплачують своїх внесків, що призводить до дефіциту коштів в організації.

Співіснування ключових акторів американського мультилатералізму, саміту Америк та ОАД, що має місце ще з 1994 р., може тривати ще протягом дуже багатьох років. Але в довгостроковій перспективі, маса питань, котрі розглядаються в ході переговорів та ініціативи їхньої діяльності, що стають результатами Самітів, можуть стати механізмом використання ресурсів та відвертання уваги від ОАД, котра вже зараз переживає кризу довіри.

Керівництво ОАД повною мірою усвідомлює виклики, а також можливості, які несе у собі Саміт Америк. Більше того, на рівні генерального секретаря і більшості підрозділів Секретаріату інституції є розуміння того, що необхідно створювати нові можливості для реформ, а також сприяти адаптації та інтеграції у ході переговорів в рамках організації.

Аргументи, що висуваються проти ключової ролі ОАД базуються на цікавій концепції, відповідно до якої ОАД розглядається як «політична» організація, котра не пристосована для виконання функціональних і технічних програм і проектів, які успішно здійснює Саміт Америк. Цей аргумент став зручним виправданням для багатьох латиноамериканських урядів, оскільки він містить у собі традиційне поняття урядування в півкулі, що здійснюється виключно урядами чи міністерствами закордонних справ, розділене історичними антагонізмами та конфліктом Північ Південь. Спосіб урядування, що здійснюється ОАД не обов'язково є таким, що бере початок від фундаментальної угоди про спільні цінності. Оскільки у регіональному мультилатералізмізвичним стало саме традиційне трактування урядування півкулі, ігноруються усі нові ідеї, якіпропонує Саміт Америк: партнерські відносини між урядом і громадянським суспільством, а також технічне та функціональне співробітництво з питань викликів та можливостей розвитку півкулі, що базується на принципах фундаментальної угоди про спільні цінностіта цілі.

Набагато більш помітним був аргумент, підтримуваний в першу чергу у США, про те, що ОАД просто є неефективною організацією і її слід радикально реформувати для того, щоб вона могла відповідати на виклики нової системи урядування у півкулі. Деякі із дослідників, зокрема Санчес де Лосада, припустив, що кращим способом адаптувати ОАД до викликів для півкулі могло б стати рішення на Саміті Америк про передачу усіх повноважень ОАД секретаріату Саміту Америк [4, p. 62]. З цієї точки зору, співіснування двох сил у Західній півкулі у контексті розвитку американського мультилатералізму у довгостроковій перспективі слід вважати неефективним, оскільки у рамках Саміту ОАД отримає роль технічного секретаріату, «механізму ведення документації», та інструменту «інституційної пам'яті» Саміту Америк.

Аномалія факту існування двох, по суті, конкуруючих сил у сфері американського мультилатералізму свідчить не лише про слабкість так званої міжамериканської системи, але й про внутрішній дисбаланс кожної із двох інституцій, що беруть участь в урядуванні регіону. Одна з них, ОАД, представляє традиційний підхід, базований на історичному досвіді, що, на жаль, не відображає реалій міжамериканських відносин останніх десятиліть. Інша, Саміт Америк, проводиться на найвищому рівні, але її авторитет зараз перебуває під загрозою через те, що рішення існують лише документально і не виконуються через брак політичної волі та ресурсів. Парадоксальним є також той факт, що склад ОАД та Самітів Америк формують ті ж самі міністри з тих самих країн.

Практика проведення нарад на вищому рівні в Америці ризикує стати непотрібною (у чому часто звинувачують ОАД), якщо така практика не почне здійснюватися ефективно та не поверне увагу з боку громадськості, дипломатичних кіл і членів міжамериканської політичної спільноти у Вашингтоні [5].

ОАД і Саміт Америк продовжують відігравати важливу роль регіонального форуму для обговорення найбільш актуальних проблем і можливостей регіону. Ця структура, одна із небагатьох, залучає до участі у регональних справах США, які можуть реалізувати свої інтереси у її межах, а також сприяти актуальності та активізації діяльності ОАД.

Сьогодні роль США у діяльності ОАД дещо змінилася. З моменту заснування організації, Сполучені Штати прагнули використовувати ОАД для просування важливих економічних, політичних і цілей безпеки в Західній півкулі. Хоча у ХХ ст. діяльність ОАД часто відображала інтереси США, ця ситуація почала змінюватися протягом останнього десятиліття, коли країни Латинської Америки стали більш незалежними від впливів Вашингтону. У той час як цілі організації і її діяльність, в цілому, все ще узгоджуються з американською політикою щодо регіону, здатність Сполучених Штатів до просування своїх політичних ініціатив в ОАД значно знизилася, навіть при тому що США є найбільшим донором організації.

Відповідно до Міжамериканської демократичної хартії, затвердженої організацією в 2001 р., ОАД відіграє важливу роль у регіоні шляхом посередництва у кризових ситуаціях регіону. Зокрема, засудження державних переворотів в Перу і Гватемалі в 1990-х рр. і сприяння їхньому вирішенню за допомогою багатосторонньої дипломатії, а також у Венесуелі під час перевороту проти уряду Чавеса в 2002 р. Крім того, ОАД також була залучена до посередництва у питанні врегулювання перевороту в Гондурасі у 2009 р.щодо відновлення конституційно обраного уряду президента Мануеля Селайя. Прикладом незалежності ОАД від впливу США також стало обрання чилійського політика Хосе Мігеля Інсулзи Генеральним секретарем ОАД у 2005 р., незважаючи на початковий опір з боку адміністрації Буша, та його переобрання в 2010 р., незважаючи на підтримку з боку адміністрації Обами. Це переобрання також наголосило на достатньому впливі Венесуели у регіоні, враховуючи зусилля Каракаса, спрямовані на пошук альтернативного кандидата, який міг би підтримати її регіональні устремління, закріплені у ALBA. Оскільки рішення ОАД почали відображати зростаючу автономію держав-членів, американські політики висловлюють занепокоєння з приводу напрямку діяльності та розвитку організації. Деякі члени Конгресу стверджують, що сьогодні діяльність ОАД суперечить інтересам США, і що Сполученим Штатам варто утриматися від фінансування інституції допоки не відбудуться зміни, спрямовані на забезпечення інтересів США. Інші стверджують, що ОАД залишається важливим форумом для розвитку міжамериканських відносин і політика США повинна бути спрямована на зміцнення організації та сприяння її ефективній діяльності.

Обмеження, які зараз існують у міжамериканській системі, відповідно до підходу Блумфілда, варто поділяти на дві сфери: випадкові та структурні. Випадкові обмеження мультилатералізму та мультилатеральної діяльності є результатом процесу переговорів в рамках ОАД із урахуванням національних інтересів учасників. Більш серйозними є структурні обмеження, які є потужним імпульсом обох Америк до політики, що є результатом конкретного історичного досвіду повної залученості США у всі процеси та події Західної півкулі. Тому, допоки представники міністерств закордонних справ одночасно діють як в переговорному процесі ОАД, так і у практиці проведення самітів, актори, що діють у півкулі не зможуть ефективно здійснювати мультилатералізм [1, р. 162].

Сполученим Штатам Америки та Латинській Америці, на думку деяких вчених, бракує банальної впевненості однин в одному. Це не дозволяє визначити спільні інтереси і ефективно співпрацювати. Співпраця стримується нечутливістю США до латиноамериканських проблем та занадто гострим реагуванням Латинської Америки на потенційні проблеми в латиноамериканському векторі зовнішньої політики США.

Оскільки відносна могутність Сполучених Штатів, спрямована на домінування у подіях регіону була дещо скоригована зростанням економічної та політичної сили латиноамериканських країн і груп країн (наприклад, МЕРКОСУР), сьогодні для США важливо шукати спільні цілі та бачення співпраці, перш ніж намагатися реалізовувати нові підходи до мультилатералізму півкулі. Якщо США цього зробити не вдасться, то це стане поясненням, чому ОАД є менш ефективним інструментом здійснення мультилатералізму в регіоні, аніж могла б бути.

Великі країни Латинської Америки є одночасно і ринками, що розвиваються, і новими світовими потугами. Тепер, коли ставлення регіону до США є найбільш лояльним за весь час, Вашингтон більше не може нав'язати своє бачення розвитку Західної півкулі. Завдання полягає в тому, щоб знайти нові і більш тісні інструментарії співпраці між обома Америками, котрі б були взаємовигідними в контексті зростаючої економічної інтеграції та вирішення транснаціональних проблем.

Взаємодія Сполучених Штатів із їхніми найближчими сусідами чинила винятковий вплив на еволюцію зовнішньої політики США і у важливий спосіб позначилась на американському підході до регулювання міжнародних відносин. І, як і у всіх інших частинах світу, у регіоні Латинської Америки Вашингтон вдавався до мультилатералізму як вигідного та ефективного механізму ведення зонішньої політики, що дозволяє досягати національних інтересів. Першою перманентною міжнародною організацією регіону був Панамериканський

Союз, попередник Організації американських держав. Із того часу, як США стали членом організації, вони потребували переваг, наданих мультилатеральним форумом, котрі б сприяли задоволенню їхніх національних інтересів, зокрема це стосувалося питань виключення європейського впливу із регіону, легітимізації політики США, доступу до латиноамериканських ринків та мобілізації ресурсів Західної півкулі в інтересах США.

У той самий час, менш впливові країни регіону використовують мультилатералізм та багатосторонні інституції задля протистояння впливу США та їхній зовнішньополітичній поведінці у Західній півкулі. Вони прагнуть використовувати такі форуми, щоб зупинити ініціативи США, що розглядаються ними як негативні та задля юридичного закріплення принципів невтручання у внутрідержавну політику держав та рівності національних держав, а також для призупинення чи припинення унілатералізму США в рамках регіону.

Поряд з тим, міжамериканській взаємодії у Латинській Америці існують альтернативи у вигляді регіональних інституцій. Протягом минулих десятиліть у Латинській Америці було сформовано велику кількість мультилатеральних форумів, організацій та інших майданчиків для проведення багосторонніх переговорів. Серед них зростає кількість зустрічей на вищому рівні, як суто регіонального, так і ширшого значення, таких як Саміт Америк, іберо-американські зустрічі на вищому рівні, а також саміти ЄС та Латинської Америки. Відбувся також своєрідний марафон чотирьох самітів за участю президентів латиноамериканських країн в Бразилії у грудні 2008 р.: ці саміти заклали основи для Канкунського саміту та створення Спільноти країн Латинської Америки і Карибського басейну (відомої як CELAC). Саміти також були пов'язані зі створенням нових мультилатеральних організацій, спрямованих на скоординовану діяльність відповідно до договорів, що пов'язані із актуальними проблемами регіонального характеру. Паралельно із цими самітами діють також соціальні саміти, що координуються громадянським суспільством і неурядовими організаціями. Така незліченна кількість пропозицій, проектів, форумів, інституцій та організацій у регіоні відображає своєрідне «накладання» варіантів мультилатеральної співпраці та засвідчує неефективність латиноамериканського регіоналізму [9].

Найбільш вдалим прикладом поглибленої співпраці між країнами регіону є Спільнота країн Латинської Америки та Карибського басейну (CELAC). Ця структура націлена на інтеграційні процеси у регіоні та применшення впливу США на політичне життя та економіку латиноамериканських країн (тому США, Канада та країни Європи не залучені до діяльності організації). Президент Болівії Ево Моралес зазначив, що CELAC витіснить ОАД, очолювану США, із регіону. На думку багатьох експертів, формування CELAC може забезпечити додатковий імпульс для Сполучених Штатів і Канади на шляху до певного«пожвавлення» у діяльності ОАД та реформування цієї організації.

Діяльність цієї інституції відображає політичне зобов'язання країн регіону визначити спільні інтереси регіону та створити загальний простір для співпраці, взаємовигідної для всіх країн Латинської Америки з метою зростання їхнього значення на міжнародній арені. Для забезпечення більшої ефективності, у ході проведення форумів, що проводяться в рамках регіону слід усунути або, принаймні, зменшити ідеологічний тон, характерний для різних зустрічей на вищому рівні, особливо тих, що стосуються загалом півкулі, коли піднімаються дискусії, сфокусовані на антита про-імперіалістичну, а також антита про-глобалізаційну тематику. Незважаючи на це, регіональні відмінності та суб-блоки виділяються ще чіткіше і сприяють ще більшій поляризації.

Створення CELAC знаменувало початок тривалого процесу формування с фери гармонізації та співробітництва для країн Латинської Америки і Карибського басейну. Однак, для того, аби зробити латиноамериканський мультилатералізм ефективним, урядам із різними ідеологічними та політичними орієнтаціями,із розбіжними думками щодо розвитку регіону, необхідно подолати ці розбіжності і лише тоді вдасться побудувати загальнорегіональний стратегічний політичний проект розвитку. Це означатиме, що рішення інституцій переважатимуть над тимчасовим лідерством окремих країн. Звідси, навіть у контексті найрізноманітніших культур і цінностей, з'являтимуться відповіді на серйозні виклики в регіоні, зокрема проблеми бідності та нерівності, а також безпеки і запобігання незаконному обігу наркотиків та організованої злочинності.

За таких обставин, сучасний латиноамериканський мультилатералізмнеможнакваліфікуватиніякінституційну конфігурацію, що «висуває високі вимоги» (у розумінні Роберта Коехейна), ні як комплексний мультилатералізм. На практиці, ця форма мультилатералізму є більш формальною, ніж субстантивною.

Із найбільш спрощеної перспективи, можливим стає те, що ця характеристика фактично відображає природу латиноамериканського мультилатералізму. Така версія мультилатералізму схильна до послідовних мультилатеральних форумів та майданчиків для співпраці без інституційного розвитку чи консолідації та також майже традиційно підтримує цілу низку договорів та угод без зобов'язань чи подальшого підписання. Немає схильності до конструювання ефективних форм регіональної інтеграції, що базувалася б на комплексних, плюралістичних, у якісному та інституційному розумінні «передовий» мультилатералізм.

На додаток до мультилатеральної стратегії сили, країни регіону також прагнуть обмежити вплив США шляхом створення регіональних та субрегіональних мультилатеральних структур, а також інтеграційних схем, що навмисно виключають членство США. Ця ситуація проявилася радикально протягом останніх років. Відповідно, сьогодні країни Латинської Америки і Карибського басейну успадковують мультилатеральні інституції, традиції, практики, які часто відображають умисне антиурядове зміщення, побудоване протягом років зусиллями з обмеження впливу США у регіоні.

Тиск з боку регіональних структур є досить високим, на думку Піа Ріггіроцці. Йдеться про те, що ці інституції дублюють окремі питання компетенції ОАД. УНАСУР, наприклад, підтвердила свою ефективність як організації для вирішення конфліктів у регіоні (наприклад, інституційні кризи в Болівії в 2008 р.; Гондурасі у 2009 р.; Еквадорі у 2010 р.; Парагваї в 2012 р., і політична нестабільність у Венесуелі в 2014 р.) і застосовує інноваційні форми колективної дипломатії, що представляють Південну Америку в рамках Всесвітньої організації охорони здоров'я. CELAC, у свою чергу, залучали США в процес дипломатичної взаємодії із Кубою, незважаючи на протистояння цих держав.

Ендрю Купер зауважує, що проблема ОАД на сьогодні схожа на проблему ООН: зростаючий скептицизм з приводу її неефективної діяльності. Однак, як вважає Джесіка Байрон, незважаючи на численні зміни в півкулі і в світі, регіону потрібна інституція, котра б мала достатній потенціал для того, щоб обєднати країни Західної півкулі та має налагоджену систему механізмів для діалогу і взаємодії.

Висновки. Зважаючи на величезну систему механізмів та ініціатив реалізації міжамериканської багатосторонньої взаємодії хоча і має фрагментарний та хаотичний характер, ми вказуємо на її важливе значення для подальшого розвитку відносин між Америками. Хоча ОАД не вдалося стати ефективною інституцією, вона часто виступає механізмом стримування асиметричності влади та гарантією невтручання США. А паралельна діяльність Саміту Америк свідчить не лише про слабкість так званої міжамериканської системи, але й про внутрішній дисбаланс обох інституцій. Поряд з тим, міжамериканській взаємодії у Латинській Америці існують альтернативи у вигляді регіональних інституцій. Тепер, коли ставлення регіону до США є найбільш лояльним за весь час, Вашингтон більше не може нав'язати своє бачення розвитку Західної півкулі. Завдання полягає в тому, щоб знайти нові і більш тісні інструментарії співпраці між обома Америками, котрі б були взаємовигідними в контексті зростаючої економічної інтеграції та вирішення транснаціональних проблем.

Список використаних джерел

1. Bloomfield R. J. Making the Western Hemisphere Safe for Democracy? / R. J. Bloomfield // The O.A.S. Defense-of Democracy Regime. Washington Quarterly. 17 (2) spring 1994. P.157-169.

2. Boniface D. United States Multilateralism and the Unilateral Temptation / D. Boniface // In Los desafios de los multilateralismo en America Latina / Ed Thomas Legler y Arturo Santa-Cruz. 2011. P.95-114.

3. Burns L. M. Multilateralism is what states make of it: Canada and the Community of Latin American and Caribbean States [Електронний ресурс] / L. M. Burns // In Latin American Multilateralism: New Directions, 2010. P.40-44. Режим доступу: http://www10.iadb.org/ intal/intalcdi/PE/2010/06396.pdf

4. Horwitz B. The Transformation of the Organization of American States / Betty Horwitz // A Multilateral Framework for Regional Governance. Anthem Press March. 2010. 268 p.

5. Legler T. The Organization of American States and Effective Multilateralism [Електронний ресурс] / Thomas Legler, Beyond Reach // Routledge Handbook of Latin America in the World / av Jorge I Dominguez, Ana Covarrubias. Режим доступу: http://www.gbv.de/ dms/sub-hamburg/ 788169882.pdf

6. Pellicer O. El multilateralismo en America latina, retos y perspectivas / Olga Pellicer // Multilateralismo: perspectiva latinoamericana. Flacso-Chile: Editorial Nueva Sociedad, 2000. P.117-126.

7. Peru President attends Summit of the Americas opening ceremony [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.andina.com. pe/ingles/ noticia-peru-president-attends-summit-of-the-americasopening-ceremony-551234. aspx

8. Rojas Aravena F. America Latina y el Caribe: Vmculos globales en un contexto multilateral complejo / Francisco Rojas Aravena. Buenos Aires: Teseo, 2012. 512 p.

9. Sabatini C. Meaningless Multilateralism: In International Diplomacy / Christopher Sabatini // South America Chooses Quantity Over Quality. Foreign Affairs. August 8. 2014.

10. Thomas C. R. The Organization of American States in its 50th year: overview of regional commitment / Christopher R. Thomas. Washington, DC: Organization of American States, 1998. 122 p.

Размещено на Allbest.ru