Організаційно-економічний механізм експортного контролю: теоретико-методологічний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ ЕКСПОРТНОГО КОНТРОЛЮ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

Неботов П.Г.

Інвестиційна привабливість підприємств: сутність, фактори впливу та оцінка існуючих методик аналізу. Ніконова Н.В. Предметом роботи є теоретичні і практичні проблеми рівня інвестиційної привабливості підприємств та оцінка методів її аналізу.

Мета роботи полягає у визначення сутності інвестиційної привабливості підприємств і дослідження факторів впливу що дозволить ефективно управляти рівнем інвестиційної привабливості підприємств.

Методологія дослідження. Розглядаються основні методики оцінки інвестиційної привабливості на рівні підприємства, сутність інвестиційної привабливості підприємств та факторів, що на неї впливають.

Результати роботи. Досліджено методики оцінки інвестиційної привабливості підприємств, визначено їх переваги та недоліки. Запропоновано підхід інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємства, що ґрунтується на максимізації індивідуальних оцінок аналітичних показників підприємств й вибору екстремальних інтегральних показників оцінки інвестиційної привабливості.

Висновки. Інвестиційна привабливість підприємства є комплексом якісних і кількісних показників, що всебічно визначають спроможність примноження інвестованого капіталу і є похідною характеристикою від інвестиційного клімату в країні, і як інтегральний показник, що формується під впливом чинників прямого і непрямого впливу, визначає бажання чи відмову інвестора вкладати гроші в такий інструмент як підприємство. Визначивши сутність інвестиційної привабливості підприємства і факторну природу її формування, у подальшому планується проведення дослідження впливу зазначених у даній статті чинників прямого і непрямого впливу на формування інтегрального показника на прикладі конкретного підприємства.

Ключові слова: інвестиційна привабливість, підприємство, інвестор, інвестиційний проект.

Инвестиционная привлекательность предприятий: сущность, факторы влияния и оценка существующих методик анализа. Никонова Н.В.

Предметом работы является теоретические и практические проблемы уровня инвестиционной привлекательности предприятия и оценка методов ее анализа.

Цель работы состоит в определении сущности инвестиционной привлекательности предприятий и исследования факторов влияния что позволит эффективно управлять уровнем инвестиционной привлекательности предприятий.

Методология исследования. Рассматриваются основные методики оценки инвестиционной привлекательности на уровне предприятия, сущность инвестиционной привлекательности предприятий и факторов, которые на нее влияют.

Акутальність дослідження (постановка проблеми). В сучасній економічній літературі панує думка, що експорт здатен підвищити економічний добробут країни. Справді, завдяки експорту у країні базування підтримується виробництво певних економічних благ (відповідно - підтримуються зайнятість та інвестиційна активність) та забезпечується надходження доходу від іноземних покупців. В свою чергу, до бюджету країни базування надходять податкові платежі.

Але на практиці існують випадки, коли необхідне обмеження експорту. Як правило, рішення про обмеження експорту може ухвалюватися у випадку, якщо експорт певного економічного блага може зашкодити національним інтересам. Приміром, обмеження експорту мають місце, коли держава базування не має достатнього обсягу певного економічного ресурсу, аби підтримувати певний обсяг експорту або забезпечити потреби внутрішнього ринку у цьому ресурсі (так, Україна обмежує експорт зернових з метою забезпечення достатніх запасів власного виробництва). Існують випадки, коли експорт обмежується на виконання міжнародних зобов'язань держави (приміром, у випадку запровадження компетентною міжнародною або національною організацією санкцій щодо країни, яка порушила норми міжнародного права або взяті на себе зобов'язання). Також обмеження експорту можливе, якщо йдеться про економічні активи (товари, послуги, технології, інформація) військового та подвійного призначення. Вважається, що такі активи, у випадку їхнього використання неконтрольованими отримувачами, можуть нанести шкоду глобальному миру або призвести до загострення тероризму.

Таким чином виник феномен експортного контролю - як ідея нормативного (законодавчого) обмеження «небажаного» експорту певних активів, якщо використання цих активів іншими країнами каталізує ризики глобальної безпеки.

В той же час в економічній літературі майже немає розвідок з питань побудови організаційно-економічних механізмів експортного контролю, висвітлення економічної сутності експортного контролю як інструмента зовнішньоекономічної політики держави, технологій експортного контролю з урахуванням сучасних змін геоекономічної ситуації. Цим обумовлена актуальність даної праці.

Ступінь дослідження даної проблеми вченими (аналіз останніх досліджень і публікацій). У економічній літературі майже не представлено публікацій з питань організації експортного контролю, визначення економічної сутності експортного контролю як інструмента зовнішньоекономічної політики держави. Окремі узагальнення організаційного та управлінсько-правового характеру наведено у посібнику за редакцією О.М. Гришуткіна [1]. Розуміння економічної сутності експортного контролю також наводиться у тритомнику «Економічна енциклопедія» (відповідальний редактор С.В. Мочерний) [3] та у окремих публікаціях, розміщених у мережі Інтернет [2; 4]. Процедури експортного контролю регламентовано також законодавством України [5]. Проте вказані джерела не розкривають змісту експортного контролю як інструменту зовнішньоекономічної політики держави. Також відсутнє цілісне бачення організаційно-економічного механізму експортного контролю.

Предмет дослідження - формування та розвиток організаційно-економічного механізму експортного контролю.

Мета статті - навести результати теоретичних узагальнень щодо сутності експортного контролю як об'єкта економічного дослідження та інструмента зовнішньоекономічної політики держави, а також науково-методологічні рекомендації щодо побудови організаційно-економічного механізму експортного контролю.

Завдання дослідження:

1. З'ясувати економічну сутність експортного контролю.

2. Розглянути експортний контроль в якості інструменту зовнішньоекономічної політики держави.

3. Дослідити теоретико-методологічні основи побудови організаційно-економічного механізму експортного контролю.

Методи. Методологія дослідження ґрунтувалася на використанні сучасних методів та прийомів пізнання економічних явищ і процесів, що є адекватні обраному предмету дослідження. В процесі дослідження використовувалися методи абстрагування, індукції та дедукції, логічних узагальнень, зіставлення та порівняння.

Постановка проблеми. З урахуванням сучасних викликів, що формуються у тому числі у геоекономічному середовищі, доцільно провести дослідження, що спрямовані на з'ясування сутності експортного контролю як інструмента зовнішньоекономічної політики держави, а також надати теоретико-методологічні основи побудови та підтримки ефективного функціонування організаційно-економічного механізму експортного контролю.

Результати дослідження. Вважається, що формування механізму експортного контролю пов'язане із початком «холодної війни» та спробами зупинити розповсюдження ядерної зброї у другій половині 1940-х років. Конгресом США у 1946 р. було ухвалено Закон «Про атомну енергію» (Atomic Energy Act of 1946), в якому містилися норми, спрямовані на нерозповсюдження технологій у сфері використання атомної енергії та створення певних механізмів експортного контролю [1; 2; 3]. Зокрема, вказаним Законом будь-яка інформація, що стосується виробництва та використання атомних матеріалів та відповідного обладнання, проголошувалася «закритою». На думку сучасних фахівців, вказаний Закон був також спрямований на збереження монополії США на виробництво та використання атомної енергії, тобто мав і суто економічні мотиви [3].

Нині у багатьох державах світу, у тому числі і в Україні, ухвалені нормативно-правові акти, що регулюють механізм та процедури здійснення експортного контролю, а також створені органи, які здійснюють конкретні контрольні та дозвільні процедури у сфері експортного контролю [5].

Проаналізуємо визначення експортного контролю, що зустрічається у різних джерелах.

У першому томі фундаментального тритомника «Економічна енциклопедія» під редакцією С.В.Мочерного наводиться наступне визначення: «Експортний контроль - система організаційно-правових та економічних заходів держави, спрямованих на заборону, обмеження і контроль експорту товарів» [3, с.491].

На наш погляд, перевагою цього визначення є те, що в ньому серед заходів експортного контролю згадуються економічні, а отже, експортний контроль може бути результатом економічної діяльності певного суб'єкта (держави, підприємства, посередника тощо), а відтак - і об'єктом економічного дослідження. З іншого боку, згідно нашої позиції, вказане визначення не зовсім вдале, оскільки у ньому перераховуються переважно організаційно-правові заходи (заборона, обмеження, контроль) і зовсім не згадуються економічні. Окрім того, на нашу думку, експортний контроль має здійснюватися не лише відносно товарів, про що згадується у визначення, а відносно інших видів результатів економічної діяльності - робіт, послуг, технологій, об'єктів інтелектуальної власності та ін.

У посібнику «Експортний контроль в системі міжнародної безпеки», авторами якого є Галака С.П., Гришуткін О.М., Перепелиця Г.М., Сівер О.І., наводиться таке визначення: «Експортний контроль являє собою сукупність норм міжнародного права, договірних і політичних зобов'язань та заходів з контролю за міжнародними передачами та використанням товарів військового призначення, товарів подвійного використання та інших «чутливих», з точки зору безпеки, розповсюдження або тероризму товарів. Метою таких заходів є зниження ризику застосування військової сили, розповсюдження зброї масового знищення та засобів її доставки, а також зниження ризику використання «чутливих» товарів у терористичних цілях» [1, с.31].

Отже, автори наведеного визначення під експортним контролем розуміють не лише процес перевірки певних явищ і процесів (приміром, переміщення товарів, послуг і технологій), а включають до нього також норми міжнародного права, договірні та політичні зобов'язання. Таке тлумачення експортного контролю, на наш погляд, занадто широке, і не відповідає сучасній традиції трактування контролю. Якби ми пристали до запропонованої методологічної позиції, тоді приміром під податковим контролем слід було б розуміти не лише контрольно-перевірочну роботу податкових органів, а і сукупність норм (приписів) податкового законодавства, міжнародних договорів у сфері оподаткування.

У наведеному визначенні, на наш погляд, не зовсім зрозумілим є словосполучення «з точки зору безпеки». Цю позицію було б доцільно викласти чіткіше. Річ у тому, що багато товарів цивільного призначення є небезпечними. Приміром, небезпечними є електроприлади, засоби побутової хімії, продукти для садівництва та городництва тощо. Окрім того, поняття «безпека» само по собі дуже широке.

В той же час на іншій сторінці вказаного посібника наводиться інше визначення: «У загальному розумінні експортний контроль є комплексом заходів, спрямованих на контроль здійснення зовнішньоекономічної діяльності по відношенню до товарів, інформації, робіт, послуг, результатів інтелектуальної діяльності, які можуть бути використані для створення зброї масового знищення, засобів її доставки, інших видів озброєння та військової техніки. При цьому під зовнішньоекономічною діяльністю розуміється зовнішньоторговельна, інвестиційна та інша діяльність у галузі міжнародних обмінів товарами, інформацією, роботами, послугами, результатами інтелектуальної діяльності, в тому числі виключними правами на них (інтелектуальна власність)» [1, с.51].

Звертаємо увагу, що у цьому визначенні йдеться про «контроль здійснення зовнішньоекономічної діяльності», а не лише щодо експортних поставок або передач. Зовнішньоекономічна діяльність, згідно з традиційним розумінням, передбачає не лише купівлю-продаж товарів та послуг («класичний» експорт та імпорт), а й здійснення інших видів діяльності - приміром, інвестиційної діяльності, виробничої кооперації, обмін науковою та науково-технічною інформацією тощо. Іншими словами, поняття експорту при визначенні експортного контролю розуміється «розширено». В такому розумінні доцільно вести мову не про «експортний контроль», а про «зовнішньоекономічний контроль».

У законодавстві України експортний контроль визначається як комплекс заходів з контролю за міжнародними передачами товарів, їх використанням юридичною чи фізичною особою, що здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного експортного контролю, та іншими державними органами з метою забезпечення захисту інтересів національної безпеки та відповідно до міжнародних зобов'язань України [5].

Вказане визначення є правовим (нормативним), оскільки сформульовано та внесено до нормативно-правового акту законодавцем з метою врегулювання специфічних суспільних відносин (відносин у певній сфері правового регулювання). Іншими словами, вказане визначення застосовується одночасно як норма та джерело права в певних правових ситуаціях. В ньому з урахуванням міжнародних зобов'язань держави відзеркалено концептуальне бачення уповноваженого органу державної влади (парламенту) про зміст, призначення та механізм експортного контролю.

Як вбачається з наведеного визначення, експортний контроль призначений у першу чергу забезпечити захист інтересів національної безпеки з урахуванням міжнародних зобов'язань. В той же час у тритомнику «Економічна енциклопедія» справедливо наголошено, що метою експортного контролю є «регулювання та облік вивезення товарів, нагляд за дотриманням суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності міжнародних правил і угод, захист національних інтересів у сфері зарубіжної торгівлі...» [3, с.491].

В економічній науці поняття експортного контролю залишається малорозробленим. Вказане пояснюється кількома причинами.

По-перше, експортний контроль не є занадто поширеним суспільним явищем, оскільки стосується лише порівняно невеликої групи товарів і послуг. Експортний контроль стосується лише товарів та послуг, які мають військове призначення або можуть бути використані у військових цілях (товари подвійного призначення) і на які розповсюджуються міжнародні та національні обмеження.

По-друге, експортний контроль, оскільки він стосується специфічної сфери військової та військово-технічної взаємодії, є не занадто публічним явищем (механізмом). Інформація про експортний контроль нерідко є інформацією з обмеженим доступом. Вказане створює додаткові обмеження щодо збору повної та достовірної інформації про стан, тенденції та проблеми експортного контролю, а це в свою чергу утруднює наукове осмислення складних процесів у сфері еволюції та технологій експортного контролю.

По-третє, експортний контроль багатьма фахівцями і навіть вченими уявляється як певний набір переважно адміністративних, організаційно-технічних та контрольно-перевірочних процедур. Вказані процедури для багатьох економістів-дослідників не представляють наукового інтересу. У тритомнику «Економічна енциклопедія» вірно вказано, що «експортний контроль здійснюється переважно адміністративними методами, регламентується законодавчими та іншими нормативними актами».

По-четверте, експортний контроль є «результатом» системи міжнародних відносин, закономірним «наслідком» міжнародних зобов'язань держави щодо встановлення обмежень передач товарів та послуг. Тобто, експортний контроль начебто породжений не об'єктивними економічними законами, а політичною волею та управлінськими рішеннями міжнародних та національних еліт. Вказані міркування можуть призвести до хибного висновку щодо «необ'єктивної», «позаекономічної» природи експортного контролю.

З цього випливає, і це по-п'яте, оскільки багатьма економістами експортний контроль сприймається не як об'єктивне економічне явище або процес, а виключно як регламентована нормами права розпорядча та адміністративна діяльність держави (органів державної влади, їхніх посадових осіб), вказане поняття має бути об'єктом вивчення переважно інших наук (державне право, державне управління, міжнародні відносини, міжнародна безпека тощо).

Згідно нашої позиції, експортний контроль повинен бути об'єктом економічного дослідження. Ми виходимо з того, що експортний контроль як суспільне явище ґрунтується на складному поєднанні та протиріччях економічних інтересів, а як механізм є складною управлінською та організаційно-економічною процедурою.

Окрім того, експортний контроль, якщо його сприймати як сукупність обмежувальних норм, суттєво впливає на показники виробничої та фінансової діяльності підприємств, що займаються виробництвом та постачанням товарів та послуг військового призначення. З цієї точки зору експортний контроль можна розглядати як фактор, що здатен впливати на конкурентну позицію підприємств, які функціонують у ринковому середовищі як господарюючі суб'єкти. Відтак, вказаний фактор може бути об'єктом економічного дослідження.

Нарешті, експортний контроль може бути представлений як елемент системи державного контролю, а контроль взагалі визнається однією з функцій менеджменту.

Отже, експортний контроль представляє інтерес як явище, в якому реалізується функціональне призначення певного суспільного процесу, зокрема у сфері економічних відносин в частині виробництва та реалізації (споживання) певних товарів і послуг, причому наслідки цього процесу можуть бути оцінені у грошових (вартісних) показниках.

З означеного випливає, що експортний контроль може бути предметом економічного дослідження, зокрема в галузі економіки та управління національним господарством, оскільки виступає фактором (інструментом) впливу держави на показники економічної діяльності суб'єктів господарювання (підприємств).

На основі критичного аналізу різних визначень, а також з урахуванням зроблених узагальнень можемо запропонувати власне визначення: «Експортний контроль - це механізм контролю за міжнародним переміщенням економічних активів (товарів, робіт, послуг, технологій, об'єктів інтелектуальної власності, інформації та ін.) військового або подвійного призначення відповідно до міжнародних зобов'язань та вимог законодавства».

Отже, як організаційно-економічний механізм експортний контроль можна і доцільно вивчати в системі економічних параметрів. Серед цих параметрів, зокрема, можемо назвати наступні: загальний обсяг витрат на підтримку функціонування системи експортного контролю; економічна результативність експортного контролю; середній розмір витрат на реалізацію контрольного заходу у сфері експортного контролю; обсяг коштів, отриманих внаслідок надання адміністративних послуг у сфері експортного контролю; обсяг доходу, отриманих внаслідок ліцензування та акредитації певних видів діяльності у сфері експортного контролю; обсяг експортних поставок, дозволених органами експортного контролю тощо.

З точки зору теорії управління експортний контроль як управлінський процес лише тоді буде результативним, якщо спиратиметься на певний організаційно-економічний механізм. Вказаний механізм, зрозуміло, знаходить своє втілення через діяльність державного апарату та суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

В загальному розумінні, організаційно-економічний механізм - це сукупність організаційних та економічних правил, стандартів, нормативів, вимог, якими регламентується певний управлінський процес. Організаційно-економічний механізм у сфері експортного контролю включає в себе організаційні, адміністративні, економічні стандарти (норми), які як правило мають імперативний (обов'язковий) характер. Імперативність стандартів експортного контролю обумовлюється специфікою управлінського процесу у сфері експортного контролю, який зазвичай не надає суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності значної свободи економічної поведінки.

Організаційно-економічний механізм експортного контролю можна розглядати на різних рівнях: міжнародному (наднаціональному), національному (державному), локальному (мікроекономічному). З урахуванням предмету нашого дослідження доцільно вивчити організаційно-економічний механізм експортного контролю на національному рівні (на рівні національного господарства).

Зрозуміло, що кожна держава (національна економіка) має свою специфічну модель експортного контролю (сукупність міжнародних зобов'язань, правових норм, організацій, установ, традицій тощо у сфері експортного контролю), що впливає на формування організаційно-економічного механізму експортного контролю. Кожна країна, як вже зазначалося, має унікальний «набір» міжнародних домовленостей (що зафіксовані у міжнародних угодах і договорах), якими слід керуватися при реалізації державної політики у сфері експортного контролю. А відтак, неможливо описати якийсь «спільний» і «єдиний» організаційно-економічний механізм експортного контролю, який можна спостерігати в різних країнах. В той же час багато елементів такого контролю є спільними (стандартними) для багатьох країн. Взагалі, уряди багатьох країн в механізмах експортного контролю, як і в інших сферах діяльності, намагаються до уніфікації економічних та адміністративних процедур. Тому можливо вести мову про формування та розвиток якогось «стандартного» організаційно-економічного механізму як своєрідного «набору» найбільш розповсюджених нормативів, правил, стандартів, практик тощо.

Перш за все слід відмітити, що організаційно-економічний механізм експортного контролю буде результативним лише у тому випадку, якщо застосування процедур державного експортного контролю здійснюється на усіх етапах такого контролю (виробництво - переговори - укладення угоди - транспортування - приймання - використання). Такі процедури умовно можна розподілити на три основних блока:

- загальні процедури;

- економічні, організаційні та адміністративні процедури, що пов'язані із здійсненням міжнародних передач об'єктів (економічних активів, що підлягають експортному контролю);

- економічні, організаційні та адміністративні процедури, що пов'язані із використанням об'єктів (економічних активів, що підлягають експортному контролю).

Теоретично, економічні активи, що підлягають експортному контролю, можуть поділятися на дві великі групи:

- економічні активи (товари) військового призначення,

- економічні активи (товари) подвійного використання.

В той же час, з урахуванням чинної практики, до цих двох груп можемо додати ще одну: економічні активи (товари), що поставляються в окремі країни або на окремі території.

У багатьох країнах, у тому числі і в Україні, запроваджено норму, що право здійснення міжнародних передач економічних активів (товарів) військового призначення мають лише так звані «спецсуб'єкти», тобто організації (підприємства, установи), які у встановленому порядку отримали на це відповідні повноваження (дозвіл). Інколи такий суб'єкт отримує назву «спецекспортер». В той же час здійснення експортних або імпортних операцій з економічними активами (товарами) подвійного використання не потребує наявності у суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності «спеціальних» повноважень.

Слід пам'ятати, що економічні активи, які підлягають експортному контролю, в залежності від призначення віднесено до конкретних міжнародних режимів експортного контролю. А тому процедури експортного контролю можуть бути різними відносно різних груп (категорій) економічних активів. Особливості процедур експортного контролю пов'язані, у першу чергу, з специфічними обмеженнями, що запроваджено конкретним режимом експортного контролю.

Загальні процедури державного експортного контролю передбачають [1, с.197-198]:

а) складання списків товарів, що підлягають державному експортному контролю за відповідними групами таких товарів;

б) ідентифікацію та класифікацію товарів, тобто встановлення відповідності конкретних товарів, які є об'єктами міжнародних передач, найменуванню та опису товарів, внесених до списків товарів, що підлягають державному експортному контролю;

в) встановлення відповідних порядків здійснення державного контролю за міжнародними передачами «чутливих» товарів залежно від конкретних груп таких товарів;

г) здійснення експертиз за підсумками яких вирішуються питання про надання суб'єктам певних документів чи повноважень;

д) реєстрацію в уповноваженому державному органі суб'єктів господарювання, які мають намір здійснювати міжнародні передачі «чутливих» товарів у якості суб'єктів здійснення міжнародних передач товарів;

е) врахування вимог державного експортного контролю у зовнішньоекономічних договорах (контрактах).

Експортний контроль як управлінська технологія встановлюється та регламентується нормами права [2]. Джерелом правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності є, в першу чергу, акти міжнародного законодавства (міжнародні договори й угоди), що ратифіковані державою в установленому порядку. Специфічним джерелом міжнародно-правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності є звичаї міжнародної торгівлі. Також у практиці міжнародно-правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності використовуються форми типових контрактів, які можуть використовуватися суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності при здійсненні певних стандартних операцій [6, с.30-42].

В практиці регулювання зовнішньоекономічної діяльності існують непоодинокі випадки ухвалення міжнародних нормативно-правових актів, що спрямовані на заборону або суттєве обмеження економічної діяльності суб'єктів такої діяльності. Вказане «обмежувальне» регулювання оформлюється, як правило, за допомогою міжнародних договорів та угод. Особливу групу міжнародно-правових джерел, які забороняють або суттєво обмежують зовнішньоекономічну активність суб'єктів господарювання, є наднаціональні нормативно-правові акти у сфері експортного контролю [4]. У цих актах встановлені (визначені) правові норми, що забороняють або обмежують певні економічні операції (продаж, поставку, транзит, обмін тощо) економічних активів (товарів, послуг, технологій, ноу-хау, комерційної інформації тощо) військового або подвійного призначення.

Наднаціональні нормативно-правові акти у сфері експортного контролю спрямовані на практичну реалізацію міжнародної політики експортного контролю, ключовими завданнями якої є обмеження розповсюдження у світі зброї масового ураження, у першу чергу ядерної, бактеріологічної, хімічної зброї, боротьба з міжнародним тероризмом, підтримка глобального миру та стабільності, забезпечення міжнародного контролю над переміщенням товарів та послуг військового та подвійного призначення тощо [2; 4].

Одначе слід розуміти, що норми наднаціональних нормативно-правових актів (Конвенцій, договорів, угод) у сфері зовнішньоекономічної діяльності, у тому числі щодо експортного контролю, розповсюджується лише на ті держави та їхніх суб'єктів (підприємств, підприємців), які приєдналися до відповідних нормативно- правових актів. Іншими словами, держава лише у тому випадку зобов'язана виконувати вимоги, що містяться у закріплених міжнародно-правовими документами нормах права, коли вона ратифікувала відповідний документ, тобто добровільно його визнала, взяла зобов'язання виконувати та здійснила необхідні «внутрішні» процедури (ратифікацію). Приміром, в Україні будь-який міжнародний договір лише тоді виконується та набуває силу акту внутрішнього законодавства, коли буде у відповідності до встановленої процедури ратифікований Верховною Радою та підписаний Президентом України.

Відтак, можемо зробити важливий висновок, що норми наднаціональних нормативно-правових актів (Конвенцій, договорів, угод) у сфері зовнішньоекономічної діяльності, у тому числі щодо експортного контролю, діють не «загально», а «вибірково» - лише у певних країнах [6, с.52]. У сфері експортного контролю ухвалено кілька наднаціональних нормативно-правових актів, і відповідно у різних країнах діють різні акти. Окрім того, у кожній країні склалася різна «комбінація» чинних для неї нормативно-правових актів наднаціонального рівня.

Національними джерелами регулювання зовнішньоекономічної діяльності є акти національного законодавства. У першу чергу слід згадати нормативно-правові акти, що регулюють загальні засади економічної діяльності (приміром, в Україні це Цивільний, Господарський та Митний Кодекси). У багатьох країнах у сфері зовнішньоекономічної діяльності ухвалені і діють також «специфічні» нормативно-правові акти - тобто ті нормативно-правові акти, які регулюють певну сферу такої діяльності. Приміром, нормативно- правові акти у сфері експортного контролю є «специфічними», оскільки вони встановлюють правила та процедури переміщення через державний та митний кордони не усіх економічних активів, а лише тих, що мають військове або подвійне призначення. В Україні дії Закон України «Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання» [5].

Зовнішньоекономічна політика держави реалізується через певні методи та інструменти, тобто специфічні методичні прийоми та важелі, що використовуються уповноваженими органами державної влади задля стимулювання або обмеження певних видів зовнішньоекономічної діяльності з метою вирішення специфічних економічних та організаційно-управлінських завдань [6, с.18].

Усі методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності умовно поділяються на тарифні (тарифно- податкові) і нетарифні (організаційно-розпорядчі).

Тарифні методи проявляються у використанні тарифних інструментів регулювання зовнішньоекономічної діяльності. На практиці реалізація тарифних методів полягає у маніпулювання митом або митними ставками.

В сучасній економіці набувають усе більшого поширення нетарифні методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Інколи ці методи ще називають організаційно-адміністративними, оскільки їхнє застосування, як правило, не надає учасникам зовнішньоекономічної діяльності можливості вибору моделі поведінки. Поширення застосування нетарифних методів регулювання є закономірним наслідком глобалізації економіки, «стирання» економічних кордонів, поширення міжнародної міграції капіталу, транснаціоналізації виробництва.

Нетарифні методи регулювання реалізуються за допомогою таких основних інструментів:

- кількісні обмеження (контингентування, квотування та ліцензування),

- «добровільні» обмеження експорту,

- приховані методи торговельної політики (технічні бар'єри, які проявляються у вимогах до дотримання національних стандартів, санітарно-гігієнічних норм, вимог законодавства про захист прав споживачів, специфічної упаковки та маркування, виконання ускладених митних формальностей, отримання сертифікатів якості тощо; виконання ускладених процедур у окремих сферах: державні закупівлі, будівництво, фінансове посередництво, окремі види виробництва; наявність вимог щодо вмісту вітчизняних комплектуючих тощо),

- фінансові методи торгівельної політики (субсидії, кредитування, демпінг),

- адміністративно-імперативні методи регулювання (норми міжнародного права, міжнародні договори та угоди, торгівельні договори, правові режими).

На нашу думку, інструменти експортного контролю відносяться до групи нетарифних методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Вимоги у сфері експортного контролю є імперативними і не передбачають можливостей широкої самостійності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

У чому полягає об'єктивна необхідність експортного контролю як інструменту зовнішньоекономічної політики держави? Перш за все - у розумінні доцільності заборони або обмеження поставок окремих товарів та зброї, у першу чергу зброї та інших засобів масового ураження (зокрема, небезпечних речовин) до країн, які не здатні унеможливити використання цих товарів та зброї відповідно до норм міжнародного права.

Втім, у багатьох випадках заборона або обмеження експорту на основі дії правил та процедур експортного контролю має суто економічну мотивацію. Не секрет, що економічні активи військового або подвійного призначення нерідко є результатом низки наукових досліджень, інтелектуальної праці багатьох наукових колективів, використання унікального обладнання, застосування високих технологій тощо, і відповідно ці економічні активи створені за рахунок величезних бюджетних видатків. Тому неконтрольований експорт таких економічних активів може мати вкрай негативні економічні наслідки для країни-експортера. Не слід забувати, що сучасна продукція військового або подвійного призначення характеризується значним степенем новизни (інноваційності), а тому бездумний експорт такої продукції позбавляє державу-експортеру у можливості отриманні доходів від продажу відповідних патентів та ліцензій.

Отже, експортний контроль як інструмент економічної політики держави пов'язаний також із намаганням держав (національних урядів) захистити власні національні економічні інтереси.

У той же час слід розуміти, що експортний контроль можна розглядати і як механізм (у формі сукупності певних норм, приписів, стандартів, що є обов'язковими до виконання учасниками специфічних суспільно-економічних відносин), і як управлінський інструмент (у формі впливу держави на певні економічні рішення економічних суб'єктів). При цьому експортний контроль є одночасно інструментом і зовнішньої, і економічної політики держави, оскільки норми (обмеження) щодо експорту окремих товарів та послуг встановлюються, як правило, на основі вимог міжнародного права та виходячи із принципів міжнародної, національної та економічної безпеки, а також економічних інтересів держави.

Експортний контроль як інструмент зовнішньоекономічної політики держави стосується лише порівняно невеликої групи товарів і послуг (товарів та послуг, які мають військове призначення або можуть бути використані у військових цілях), на які розповсюджуються міжнародні та національні обмеження. Експортний контроль є механізмом, встановленим за результатами виконання норм міжнародних зобов'язань держави щодо встановлення обмежень передач товарів та послуг. В той же час експортний контроль є специфічною управлінською технологією, якою встановлені конкретні правила та процедури виконання міжнародних та національних приписів щодо порядку здійснення експортного контролю.

На нашу думку, експортний контроль також можна представити як сукупність управлінсько- адміністративних, організаційно-економічних, технологічних та правових засобів забезпечення контролю за виконанням суб'єктами господарювання правил та процедур у сфері міжнародного переміщення окремих економічних активів та факторів. Результати дослідження про еволюцію та зміст цих засобів в Україні будуть наведені у наступному розділі роботи.

В багатьох країнах світу, у тому числі і в Україні, створені спеціально уповноважені державні органи у сфері експортного контролю. На ці органи покладається низка практичних завдань щодо підтримки функціонування механізму експортного контролю, зокрема виконання державних процедур щодо оформлення дозвільної документації, надання послуг суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності, економічне обґрунтування проектів рішень щодо коригування списків тощо. Окрім того, спеціально уповноважений орган готує звітну інформацію щодо стану експортного контролю, і направляє цю інформацію до міжнародних організацій. Як правило, у реалізації державної політики у сфері експортного контролю беруть участь кілька органів, що обумовлено специфікою цієї сфери (органи, що проводять зовнішньополітичну, оборонну, економічну, митну політику, орган у сфері державної безпеки та ін.). Ключове місце у системі органів, що реалізують державну політику у сфері експортного контролю, посідають митні органи, тобто спеціально уповноважені органи, які мають право здійснювати митний контроль (контроль за фізичним переміщенням майна та цінностей через митний кордон).

Висновки. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, як правило, не здатні оцінити економічні та інші втрати від участі у операціях з придбання або продажу економічних активів військового або подвійного призначення, оскільки за своєю економічною сутністю зовнішньоекономічна діяльність має підприємницьку природу, а тому суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, здійснюючи таку діяльність, орієнтуються перш за все на досягнення позитивного підприємницького результату. В той же час на практиці існують випадки, коли доцільне обмеження експорту. У багатьох випадках заборона або обмеження експорту на основі дії правил та процедур експортного контролю має суто економічну мотивацію. Експортний контроль як інструмент економічної політики держави пов'язаний також із намаганням держав (національних урядів) захистити власні національні економічні інтереси. Експортний контроль як інструмент зовнішньоекономічної політики держави стосується лише порівняно невеликої групи товарів і послуг (товарів та послуг, які мають військове призначення або можуть бути використані у військових цілях), на які розповсюджуються міжнародні та національні обмеження.

Експортний контроль представляє інтерес як явище, в якому реалізується функціональне призначення певного суспільного процесу, зокрема у сфері економічних відносин в частині виробництва та реалізації (споживання) певних товарів і послуг, причому наслідки цього процесу можуть бути оцінені у грошових (вартісних) показниках.

За результатами вивчення сутності експортного контролю можна зробити висновок, що експортний контроль, виступаючи важливою складовою режиму міжнародної безпеки, здатен суттєво впливати на динаміку і показники економічної діяльності, міжнародної торгівлі, інвестиційної активності. З одного боку, експортний контроль переслідує мету підтримки глобального миру та стабільності, що проявляється у виконанні завдань нерозповсюдження зброї масового ураження, підтримки дієвості міжнародних та національних систем експортного контролю, заборони або суттєвих обмежень переміщень (експорт, імпорт, транзит) економічних активів (товарів, послуг, технологій, інформації) військового та подвійного призначення, встановлення процедур контролю за діяльністю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, що провадять операції з такими економічними активами. З іншого боку, експортний контроль фактично забороняє або обмежує економічну активність, оскільки переміщення (імпорт, експорт, транзит) будь-яких економічних активів - це діяльність економічна, що передбачає відплатність. Логічно припустити, що будь- які рішення у сфері експортного контролю здатні призводити до зміни характеру економічних процесів у державі. Посилення обмежень у сфері експортного контролю (встановлення заборон, розширення списків товарів, запровадження додаткових адміністративних процедур тощо) призводить до гальмування економічної активності. І навпаки, пом'якшення обмежень здатне призвести до стимулювання економічної активності. Тому використання експортного контролю як інструменту зовнішньоекономічної діяльності має бути досить «обережним», враховувати геополітичні, військові, економічні аспекти.

З точки зору теорії управління експортний контроль як управлінський процес лише тоді буде результативним, якщо спиратиметься на певний організаційно-економічний механізм. Вказаний механізм, зрозуміло, знаходить своє втілення через діяльність державного апарату та суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Організаційно-економічний механізм експортного контролю - це сукупність специфічних (як правило, імперативних) організаційних, адміністративних, економічних стандартів (норм) у сфері експортного контролю, що знаходить своє втілення через діяльність державного апарату та суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності і може бути представлений на глобальному (міжнародному), державному (національному) та локальному (мікроекономічному) рівнях. Організаційно-економічний механізм експортного контролю буде результативним лише у тому випадку, якщо застосування процедур державного експортного контролю здійснюється на усіх етапах такого контролю (виробництво - переговори - укладення угоди - транспортування - приймання - використання).

Організаційно-економічний механізм у сфері експортного контролю включає в себе організаційні, адміністративні, економічні стандарти (норми), які як правило мають імперативний (обов'язковий) характер. Імперативність стандартів експортного контролю обумовлюється специфікою управлінського процесу у сфері експортного контролю, який зазвичай не надає суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності значної свободи економічної поведінки.

Організаційно-економічний механізм експортного контролю можна розглядати на різних рівнях: міжнародному (наднаціональному), національному (державному), локальному (мікроекономічному).

Процедури організаційно-економічного механізму експортного контролю умовно можна розподілити на три основних блока: загальні процедури (ті, що стосуються загальних правил експортного контролю); економічні, організаційні та адміністративні процедури, що пов'язані із здійсненням експортно-імпортних операцій (міжнародних передач економічних активів, що підлягають експортному контролю); економічні, організаційні та адміністративні процедури, що пов'язані із використанням об'єктів (економічних активів, що підлягають експортному контролю).

Економічні активи (товари), що підлягають експортному контролю, можуть поділятися на дві великі групи: економічні активи (товари) військового призначення, економічні активи (товари) подвійного використання. В той же час, з урахуванням чинної практики, до цих двох груп можемо додати ще одну: економічні активи (товари), що поставляються в окремі країни або на окремі території.

Для кожної групи економічних активів (товарів) існує спеціальний режим експортного контролю, за яким проводиться адміністрування процедур у сфері експортного контролю. Процедури конкретного режиму експортного контролю визначається на основі міжнародних угод та договорів.

Як організаційно-економічний механізм експортний контроль можна і доцільно вивчати в системі економічних параметрів. Серед цих параметрів, зокрема, можемо назвати наступні: загальний обсяг витрат на підтримку функціонування системи експортного контролю; економічна результативність експортного контролю; середній розмір витрат на реалізацію контрольного заходу у сфері експортного контролю; обсяг коштів, отриманих внаслідок надання адміністративних послуг у сфері експортного контролю; обсяг доходу, отриманих внаслідок ліцензування та акредитації певних видів діяльності у сфері експортного контролю; обсяг експортних поставок, дозволених органами експортного контролю тощо.

Перспективи подальших досліджень. У подальшому слід розробити методичні основи економетричного дослідження впливу маніпулювання нормами експортного контролю на стан експортної активності.

експортний контроль зовнішньоекономічний

Список використаних джерел

1. Експортний контроль в системі міжнародної безпеки [навчальний посібник] / С.П.Галаката ін. ; за ред. О.М. Гришуткіна. - Київ : КНУ, 2013. - 336 с.

2. Експортний контроль [Електронний ресурс]. - Доступний з: http://www.ukr.vipreshebnik.ru/entsiklopediya/51-e/3409-eksportnij-kontrol.html

3. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т1. / Редкол.: С.В. Мочерний (відп.ред) та ін. - Київ : Академія, 2000. - 864 с.

4. Експортний контроль [Електронний ресурс]. - Доступний з:http://ukr.vipreshebnik.ru/entsiklopediya/51-e/3409-eksportnij-kontrol.html

5. Закон України «Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання» [Електронний ресурс]. - Доступний з: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/549-15

6. Коломацька С.П. Зовнішньоекономічна діяльність в Україні: правове регулювання та гарантії здійснення [навчальний посібник]/ С.П.Коломацька. - Київ : ВД «Професіонал», 2004 - 288 с.

Размещено на Allbest.ru