Україна у європейському безпековому просторі: вітчизняна історіографія

UKRAINE IN THE EUROPEAN SECURITY SPACE: NATIONAL HISTORIOGRAPHY

The scientific article is devoted to the definition of national historiography as to Ukraine's role in European security space and analysis of the main causes and consequences of those actions on the international arena. Considering of the our state geopolitical placement and its desire to be one of the EU member states and taking into account of the «Ukrainian crisis», events, obviously that the issue of the common defense space in the national historiography has become a greater valuable allowing to understand the focusing aspects of Ukrainian researchers in the analysis of Ukrainian-European military cooperation.

Keywords: Ukraine, space security, EU, OSCE, historiography, «Ukrainian crisis», cooperation.

З проголошенням незалежності перед Україною постало питання про налагодження зовнішньополітичних зв'язків, насамперед - співпраці з ЄС, Радою Європи, НАТО тощо. Процес інтеграції України в політичному, економічному, культурному просторі відбувається (і змінюється сьогодні) з певними труднощами, сповільнюється внутрішніми та зовнішніми ускладненнями перехідного періоду.

Основним чинником формування взаємин між нашою країною і Європейським Союзом є геополітика.

Геополітичне розташування України специфічне, бо знаходиться між двома великими об'єднаннями: європейським та євразійським.

Відштовхуючись від цього, наша країна розпочала налагоджувати плідну співпрацю з обома просторами. Активізуючи двосторонні дипломатичні взаємини у 2010-2011 рр., Україна збільшила свою участь у заходах ЄС і заявила про свою зацікавленість щодо співпраці у європейському спільному військовому просторі. Аналіз історіографічних праць розкриває аспекти та динаміку взаємин України та ЄС у безпековій площині, дозволяє краще зрозуміти ситуацію та мотивацію міжнародних гравців на світовій арені.

Мета дослідження полягає у виявленні та історіографічному аналізі наявного комплексу публікацій про українсько-європейські відно- сини 2010-2016 рр., концептуальних і змістовних особливостей відображення проблеми в історичній літературі. Головне завдання - з'ясувати стан наукової розробки теми вітчизняною історіографією.

Значну увагу українські науковці приділяють теоретичній концепції та методиці у міжнародних відносинах, через призму яких розкриваються певні аспекти відносин нашої країни з ЄС.

Д. Попова у статті «Безпека України - Європейська складова світової безпеки» [6] досліджує й аналізує поняття «м'якого» («soft power») та «жорсткого методу» («hard power») співпраці на міжнародній арені; специфіку оборони держав, а саме - створення у XXI ст. військових союзів; роль нашої держави у формуванні цих самих альянсів. Автор вивчає використання нашою країною «м'якого методу» у наявній геополітичній ситуації, спираючись на Закон України «Про засади внутрішньої та зовнішньої політики» [6, с. 137]. Саме поняття «soft power» тлумачиться, як заходи з реалізації завдань міжнародної дипломатії через привернення уваги та заохочення до співробітництва інших суб'єктів міжнародного права, тобто - м'які, прийнятні методи впливу. Крім методологічного апарату, науковець аналізує самі взаємини між Україною - ЄС у безпековому просторі, спираючись на документ «Механізм щодо консультацій та співпраці між ЄС та Україною у сфері врегулювання криз» (2002 р.) [6, с. 138], за яким запроваджено посаду Контактної особи України по зв'язках із військовим штабом ЄС і налагодженням діалогу між нашою країною та Європейським Союзом. Аналізуючи це питання, дослідниця акцентує увагу на двосторонніх інструментах реалізації поставлених завдань у різноманітних формах політичного діалогу, а саме на військовому співробітництві Україна-ЄС.

Науковець О. Хилько у статті «Концепція кооперативної безпеки в сучасному Європейському безпековому контексті» [9], розглядає саме теоретичний базис цієї проблеми й аналізує діяльність НАТО, ЄС і ОБСЄ, спираючись на праці творців концепції - Р Коєна, М. Мі- халки та інших дослідників. Власне стаття ділиться на декілька частин: вступ - «Сутність концепції кооперативної безпеки», де розкривається базовий сенс цього явища, а саме: кооперативна безпека - це спільнота держав, що мають спільні цінності та об'єднанні певними інституціями й союзами [9, с. 163], а також ключові характеристики цієї системи. Наступний пункт - «Кооперативна безпека в діяльності європейських безпекових інституцій та залучення Росії», аналізує основні засади, історію розвитку та співпрацю з Росією таких організацій, як НАТО, ЄС та ОБСЄ. Нарешті, щодо позиції нашої держави, в главі - «Україна в координатах кооперативної безпеки» розкриває для України стратегічну мету діяльності в переговорному процесі між двома сторонами (ЄС - Росія) з усвідомленням того, що нашій державі треба виробити власну систему участі у рамках заходів кооперативної безпеки НАТО, ЄС і ОБСЄ.

Продовжуючи тему з практичної точки зору, дослідниця О. Хилько у статті «Україна між Європейським та Євразійським безпековими просторами» [10] аналізує саме реальний стан відносин України з ЄС, НАТО, ОБСЄ та іншими об'єднаннями у військовій сфері у 2011 р. У праці розглядається різниця між європейським та євроазійським безпековими просторами та надається прогнозування переваг і недоліків вступу нашої держави до тієї чи іншої організації. Автор вивчає специфіку активної та пасивної ролі України в Європейському просторі, переваги та недоліки від такої співпраці для нашої країни. Як і у попередній публікації, науковець зазначає, що Україні варто приділити більше уваги для вирішення внутрішньополітичних протиріч.

Відштовхуючись від специфіки геополітич- ного розташування нашої держави, вчений

О. Софронов у 2011 р. написав статтю «Військово-технічне співробітництво в системі забезпечення національної безпеки України» [7]. Автор окреслює основні цілі та мету взаємовідносин між Україною та Європейським Союзом. Велику увагу у дослідженні приділено внутрішньодержавному впливу військово-технічних взаємин, дозволяючи зробити висновок, що розвиток таких відносин є одним з основних завдань усіх розвинутих держав.

У тому ж 2011 р. з'явилась стаття К. Зарем- бо «Україна у стратегіях національної безпеки держав-членів ЄС: партнер чи проблема» [2], де розглядаються такі питання, як: важливість нашої країни у системі оборони ЄС (відштовхуючись від слів Надзвичайного і Повноважного Посла Сполученого Королівства в Україні Лі Тернера) [2, c. 27]; ставлення до України кра- їн-членів європейської спільноти, опираючись на підсумкові декларації НАТО (2010 р.), Білі книги з політики безпеки Німеччини (2006 р.) та Франції (2008 р.), польську - Стратегія Національної безпеки (2007 р.).

Крім безпосереднього дослідження ролі України у військовій безпеці ЄС, вітчизняні вчені присвятили свою увагу аналізу взаємин між ними у рамках Східного партнерства, яке було розроблено у 2008 р. і реалізовано у 2009 р. Саме специфіка цього явища пояснюється у статті «Зовнішня допомога Європейського Союзу Україні в рамках Східного партнерства» [3] науковця М. Корюкалова. Вивчено основні напрямки діяльності та розподілення бюджету задля досягнення поставлених цілей. Крім цієї інформації, дослідження містить українську і європейську критику Східного партнерства. Вітчизняний відгук представлений вченими О. Шаповаловою та Г. Перепелицею, які наголошували на певні недоліки самої системи взаємин Європейського Союзу з Україною [3, с. 32].

Специфіку військових і інформаційних взаємин розглянуто Є. Макаренко у статті «Суперечності формування спільної політики Європейської безпеки у контексті відносин України з ЄС» [4]. Досліджено основні принципи та умови визначені Європейською Радою ЄС у Лісабоні (1992 р.) та у Брюсселі (1993 р.), концепцію «Ширшої Європи», ключові пункти Лісабонського договору (2009 р.), Доктрини інформаційної безпеки України (2009 р.). Науковий аналіз умовно ділиться на три частини: перша присвячена парадигмі військової політики між країнами-членами ЄС та історії їх взаємин, друга - стратегія інформаційної оборони, яка у XXI ст. стала однією з основних тенденцій, третя - співробітництво України з ЄС у рамках двох наведених пунктів. Крім цього, розкриваються певні загрози інформаційної безпеки для нашої країни.

Продовжують тему місця нашої країни у європейській системі безпеки, науковці С. Божко та Я. Божко в статті «Стан і перспективи співробітництва України з Європейським Союзом у контексті спільної зовнішньої і безпекової політики» [1]. Досліджуються основні причини та проблеми розбудови нової системи оборони на континенті. Стаття ділиться на такі пункти: вступ, де пояснюється першопочат- ковий стан відносин між нашою країною та ЄС; параграф «Україна, як джерело транскордонних загроз» демонструє недоліки перебування України між європейським та євроазійським безпе- ковими просторами; «Україна як безпековий партнер ЄС: напрями й механізми співпраці» пояснює переваги геополітичного розташування нашої країни та аналізує успішні приклади співробітництва нашої держави з ЄС, а саме:

Місія ЄС з допомоги Україні та Молдові з прикордонних питань (EUBAM) (2005 р.), участь України у Поліційній місії ЄС в Боснії та Герцеговині (2003 р.) і у Поліційній місії ЄС в Республіці Македонія «ПРОКСІМА» (2004-2005 рр.). Велику увагу автори приділяють саме історії розвитку взаємин між нашою державою і ЄС, спираючись на документи: «Угода між Україною та ЄС про процедури безпеки, які стосуються обміну інформацією з обмеженим доступом» (2007 р.) [1, с. 103], Указ Президента України «Про доцільність залучення Збройних Сил України до багатонаціональних військових формувань високої готовності» (2011 р.) [1, с. 106] тощо.

У висновку С. Божко та Я. Божко стверджують, що всупереч певним політичним, соціальним та економічним проблемам, Україна має всі шанси не тільки співпрацювати з ЄС, а й стати його незамінним і повноправним партнером.

Однією з великих загроз у XXI ст. для усього світу став терроризм, про що наголошується у статті «Правові засади співробітництва України та Європейського Союзу в сфері протидії тероризму» [5]. А. Павленко подає аналіз і основні постулати взаємин нашої країни та ЄС у безпековій галузі, спираючись на базу таких документів: «Угода про партнерство і співробітництво» (1991 р.), «План дій Україна-ЄС у сфері юстиції, свободи та безпеки» (2007 р.) та його план-графік «Юстиція, свобода та безпека» (2008 р.) [5, с. 198], «Угода між Україною та Євросоюзом про стратегічне співробітництво» (2010 р.) [5, с. 199], «Порядок денний асоціації Україна - ЄС для підготовки та сприяння імплементації Угоди про асоціацію» (2009 р.), Указ Президента України №230 про «схвалення Концепції боротьби з тероризмом» (2013 р.), «План дій для України з лібералізації візового режиму для короткострокових поїздок громадян» (2010 р.), стаття 3, 13 «Проекту Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом і його державами-членами, з іншої сторони» та багатьох інших. Автор зазначає, що Україна докладає значних зусиль для модернізації власного законодавства.

Значну увагу вітчизняних дослідників привертає діяльність ОБСЄ у період розгортання «української кризи» та її взаємодія з нашою країною. К. Спиридонова у статті «Можливості забезпечення ОБСЄ регіональної безпеки після російської агресії в Україні» [8], аналізує вплив російської агресії проти України на перспективи створення в рамках ОБСЄ спільного безпекового простору, який буде ефективно виконувати свої основні функції.

Автор розкриває поняття «сучасної теорії спільнот безпеки», переваги співробітництва нашої держави з ОБСЄ, розкриваються базові інструменти взаємодії України з ОБСЄ, історія розвитку взаємин між ними.

Продовжує тему взаємин України та Європейського Союзу у безпековій площині під час розгортання «української кризи» стаття Я. Швечикової «Місце України в структурі європейського регіонального комплексу безпеки» [11].

Автор обґрунтовує значення межового положення України в сучасному європейському безпековому просторі й недоліки імперативного способу формування системи безпеки, а також розглядає роль нашої держави у взаєминах між Європейським Союзом і Росією.

Таким чином, вітчизняні дослідники детально аналізують позицію України у Європейському безпековому просторі, присвячуючи увагу не тільки основним моментам становлення взаємин та розбору їх переваг і недоліків, а й розкривають теоретичні засади міжнародних відносин («м'який» та «жорсткий» методи співпраці, концепція кооперативної безпеки, імперативний спосіб формування безпекового простору).

Крім політичного аспекту, українські вчені вивчають взаємини в інформаційній, економічній, юридичній та інших сферах, допомагаючи всебічно зрозуміти нинішній стан міждержавних взаємин.

Джерела та література