Економіка ЄС: санкцій проти Росії та їхній зворотний вплив

Джерело:[8, 15].

У товарній структурі експорту ЄС до Росії відбулось скорочення за всіма галузями. Скорочення експорту транспортних засобів на 7 млрд дол. сформувало 30 % загального скорочення експорту товарів. Також суттєво скоротився експорт товарів машинобудівної галузі, сільськогосподарських товарів та товарів хімічної промисловості.

Попри поширені заяви про обмеження доступу на ринок Російської Федерації харчових продуктів з Єс, скорочення експорту за цією групою було найменшим і сформувало менше від 1 % від загального скорочення. Скорочення експорту транспортних засобів і машин та обладнання до Росії не мало суттєвого впливу, адже експорт цих позицій країнами ЄС до інших країн світу зріс на 52 млрд дол. і 94 млрд дол., відповідно. У структурі транспортних засобів найбільше скорочення відбулося в експорті не залізничних засобів наземного транспорту. Експорт легкових автомобілів з ЄС до Росії скоротився на 3, 3 млрд дол., а експорт частини та кузовів до них скоротився на 1, 8 млрд дол. Крім того, відбулось скорочення експорту вантажних автомобілів (на 0, 6 млрд дол.). Скорочення поставок легкових автомобілів до Росії було повною мірою компенсоване збільшенням поставок на внутрішній ринок ЄС (на 23, 8 млрд дол.), а також до Китаю (на 5 млрд дол.), США (на 2, 4 млрд дол.) та Південної Кореї (на 2 млрд дол.). Зниження експорту вантажних автомобілів до Росії було компенсоване перенаправленням його на внутрішній ринок ЄС. Крім того, відбулось збільшення поставок до Сінгапуру, Південної Кореї, Єгипту та Швейцарії на 133, 1, 110, 8, 105, 2 та 88, 7 млн дол., відповідно. Скорочення експорту сирів усіх видів до Російської Федерації не було компенсоване, значною мірою, через падіння попиту на них у країнах-членах ЄС. Експорт на внутрішній ринок ЄС скоротився на 421, 4 млн дол. Водночас частково експорт сирів із Росії був спрямований до США, Південної Кореї, Саудівської Аравії та Єгипту. Експорт м'яса та м'ясних субпродуктів з ЄС до Російської Федерації скоротився на 82 % або майже на 1, 8 млрд дол. Насамперед скорочення було сформоване зменшенням поставок свинини (на 1, 3 млрд дол.) та свинячого жиру та жиру свійської птиці (на 0, 3 млрд дол.). Частково ці втрати було компенсовано за рахунок зростання експорту свинини до Японії на 359 млн дол., Південної Кореї на 345 млн дол. та США на 110 млн дол. Загалом експорт свинини з ЄС за межі ЄС, за винятком Російської Федерації, зріс майже на 1, 1 млрд дол.

За експертними оцінками різних джерел на початок 2015 року найбільші втрати (більше 20 млрд євро) внаслідок застосування санкцій проти Росії та зворотних «самосанкцій» РФ понесли країни Європейського Союзу. Зокрема, втрати Німеччини оцінюються в 7 млрд євро, з них, 5 млрд євро - у сільському господарстві та близько 1, 5 млрд євро - у автомобільній галузі. Головним чином внаслідок скорочення сільськогосподарського експорту до Росії понесли втрати також країни Балтії (більше 2 млрд євро, з них Литва - майже половину), Франція (1 млрд євро), Італія (1, 3 млрд євро) та Польща (0, 9 млрд євро). Загалом втрати сільськогосподарської галузі Єс сягають 1415 млрд євро. Європейська Комісія виділила кошти в сумі 125 млн євро для компенсації втрат виробників фруктів та овочів, які постраждали від самоса- нкцій РФ. Хоча, зрозуміло, що потенційно негативний ефект буде значно більшим. Схоже на те, що найбільше в грошовому вимірі втрачає Німеччина, у вигляді робочих місць - Польща, а відносно розмірів власного ВВП - країни Балтії. А тому, враховуючи політичні фактори, можна сказати, що ключове значення для європейської політики санкцій проти Росії матиме ситуація в галузі саме німецько-російських відносин.

Після завершення «холодної війни» спостерігалася активізація розширення економічних зв'язків між Німеччиною та Росією в рамках політики «перетворення через торгівлю». Німецька сторона інтенсивно просувала ідеї «партнерства заради модернізації», надаючи технологи для вдосконалення її економіки. Ці зв'язки допомагають пояснити первісне небажання Німеччини вводити санкції після вторгнення Росії в Україну у 2014 році, оскільки канцлер А. Меркель опинилася під тиском впливових лобістів німецької промисловості «розуміючих Росію» (Russlandversteher), передусім Східного комітету німецької економіки, представники якого стверджували, що санкції боляче вдарять по економіці країни. Серйозна залежність від російських енергоресурсів, - оскільки після катастрофи на японській АЕС «Фукусіма» у 2011 р. Німеччина прийняла рішення про якнайшвидше виведення з експлуатації своїх атомних електростанцій і в результаті посилила залежність від російського газу (36 % потреби) та нафти (38 %), - також змушувала Німеччину ухилятися від запровадження санкцій.

Тільки після того, як 17 липня 2014 р. проросійськими терористами (або безпосередньо російськими військовими) був збитий авіалайнер «Малайзійських авіаліній», німецька влада вирішили посісти більш жорстку позицію. З цього моменту підтримка санкцій у суспільстві залишалася помірною. Серпневе (2014 р.) опитування показувало, що 70 % німців підтримують другий раунд європейських санкцій проти Росії (який включав заборону видачі віз та заморожування активів низки російських бізнесменів), але лише 49 % заявили, що підтримуватимуть санкції, навіть якщо вони вдарять по економіці Німеччини. Існує думка, що підтримка в суспільстві може зменшитися, якщо Німеччина зануриться в рецесію, як прогнозує багато аналітиків. Бізнес неохоче, але також прийняв санкції, однак продовжує лобіювати їх пом'якшення.

У Німеччині, яка взяла на себе головний російський санкційний «контрудар», у 2012 році на російський ринок припадало 3, 5 % експорту, у 2013 - вже 3, 3 %, а у 2014 - 2, 5 %. Зокрема, падіння експорту до Росії продукції автопрому, яке сягнуло у 2014 році 31, 5 %, у 2013 році також сягало доволі помітного рівня в 14 %. Тобто поступове падіння значення «російського зв'язку» відбувалося і до введення режиму санкцій, який лише прискорив ці процеси.

У 2013 р. Німеччина експортувала до РФ харчової та агропромислової продукції на 1, 6 млрд євро, у тому числі - на 0, 6 млрд євро продукції, яка наступного року підпала під російські «самосанкції» (головним чином, свинина та сири).

За даними Східного комітету Німецької економіки (Der Ost-Ausschuss der Deutschen Wirtschaft), товарообіг між Росією та Німеччиною у 2014 році знизився на 12, 1 % (до 68 млрд євро). При цьому німецький експорт до РФ впав на 18 %: з 35, 8 до 29, 3 млрд євро [9].

Формально це могло б означати втрату 60 тисяч робочих місць, але фактично дії санкцій зачепили лише 25 тисяч робочих місць (при тому, що не всі вони підлягатимуть скороченню, адже гнучка система працевлаштування дозволяє тимчасовий перехід на неповну зайнятість). Загалом рівень безробіття в Німеччині протягом усього періоду дії санкцій поступово зменшується (з 5, 1 % - у лютому 2014 р. до 4, 4 % - у лютому 2015 р.), тобто жодного негативного впливу санкцій на стан зайнятості в Німеччині не відчувається. Водночас, слід мати на увазі, що Росія на Німеччина мають доволі тісні економічні зв'язки. Інвестиції німецьких компаній (у тому числі, таких як Siemens, Volkswagen, BASF, Metro, Adidas та Henkel) сягають 22 млрд євро, зокрема концерн Daimler має частку в компанії «Камаз», Wintershall (підрозділ BASF) співпрацює з РАТ «Газпром», Siemens - з «Российскими железными дорогами». Товарообіг між двома країнами в докризовому 2013 році становив 76, 5 млрд євро (при позитивному сальдо на користь РФ в сумі 40, 4 млрд євро). Німецький експорт до Росії оцінювався у 36, 1 млрд євро, у тому числі на машинобудування припадало 8, 1 млрд євро, на автопром - 7, 6 млрд євро, на хімічну продукцію - 3, 2 млрд євро. Деякі з 6 тисяч німецьких компаній, які працюють у Росії, вже відчули складнощі: Adidas зачиняє майже 200 своїх магазинів на території РФ, а концерн Opel (німецький підрозділ General Motors) повністю згортає свою діяльність на російському ринку та зачиняє завод у Санкт-Петербурзі [10].

Утім, найбільшим шоком для німецької економіки від санкційного режиму стало не зменшення експорту до Росії, а збільшення імпорту з інших країн ЄС, які спробували компенсувати втрату російського ринку шляхом посиленої експансії на ринку ФРН.

Проведений аналіз приводить до висновку, що, з точки зору впливу ан- тиросійських санкцій на власну економіку та ставлення до необхідності продовження санаційного режиму, країни Єс можна умовно поділити на три групи: 1) країни, які зазнали значного негативного впливу від санкцій (або можуть зазнати у разі розширення санкцій), але підтримують жорстку позицію щодо їх подальшого використання (Німеччина, країни Балтії, Польща, Велика Британія тощо); 2) країни, які зазнали помітних втрат і схиляються до пом'якшення санкцій (Італія, Іспанія, Словаччина, Угорщина, певною мірою - Франція) та 3) країни, які зазнали незначних втрат, але з політичних міркувань виступають за пом'якшення санкцій (Греція, Болгарія, Кіпр тощо). (У деяких випадках ситуація не така однозначна, оскільки втрати можуть бути помітними, але спротив санкційному режиму неадекватно більший, саме з політичних міркувань, як, наприклад, в Угорщині або Чехії).

На цьому тлі втрати інших країн, які приєдналися до режиму санкцій, мають значно скромніший вигляд: США - трохи більше за 2 млрд дол., Австралія та Канада - у межах 0, 5 млрд дол. США кожна. Загалом це все ж таки помітно менше, аніж втрати Російської Федерації, які перевищують суму в 50 млрд дол. (не враховуючи негативного впливу падіння цін на нафту, яке спричинило втричі більші втрати), утім, і таке співвідношення свідчить про недостатньо високий «коефіцієнт корисної дії» економічних санкцій, що зумовлено цілою низкою факторів:

1. Недостатньо високим рівнем санкцій, який стосується доволі обмеженого кола фізичних та юридичних осіб.

2. Недостатньо широким колом секторів економіки, які охоплені режимом санкцій.

3. Наявністю доволі сильної взаємозалежності економік Росії та країн- санкціонерів, внаслідок чого негативний вплив санкцій часто має двосторонню спрямованість.

4. Використання Росією політичних та ідеологічних важелів впливу з метою скасування або пом'якшення санкцій.

5. Завчасне оголошення США та країнами ЄС неготовності до розв'язання проблеми більш радикальними (у тому числі військовими) заходами, внаслідок чого санкції a priori розглядаються як крайні заходи впливу, після застосування яких тиск з боку світової спільноти вже не буде зростати.

Водночас слід мати на увазі, що експертні оцінки щодо втрат мають доволі відносний характер, оскільки, по-перше, виходять здебільше з обсягів експорту до Росії у 2013 році, а не фактично скасованих контрактів, а по-друге - не враховують компенсацію скорочення експорту до Росії за рахунок переспрямування товарних потоків на інші ринки: за зниження експорту з ЄС до Росії майже на 20 %, загалом експорт зріс більш ніж на 2 %, зокрема до США - на 5 %, до Китаю - більш ніж на 20 %.

Необхідно також враховувати певний «компенсаційний вплив» на економіку західних країн внаслідок падіння курсу російського рубля (що спричинило чергову хвилю втечі капіталу з Росії (у 2014 р. - на рівні 150 млрд дол., а у 2015 р. очікується в сумі 80 млрд дол.), певна частка якого, напевно, поповнила ліквідність європейських та американських банків. Крім того, падіння ціни на нафту (яке певною мірою також може розглядатися як наслідок загострення економічного конфлікту з Росією) позитивно позначилося на економічному стані країн-імпортерів російської нафти, таких як Нідерланди (імпорт нафти з Росії у 2013 р. - на 25 млрд євро), Німеччини (24 млрд євро), Італії (17 млрд євро) та Польщі (14 млрд євро).

Таким чином, продовження режиму санкцій означатиме майже автоматичне підвищення коефіцієнту їхньої ефективності. [11] Такий процес відбиватиметься на тлі диверсифікації європейського експорту та послаблення економічних зв'язків з Росією (а це, у свою чергу, стимулюватиме переорієнтацію російської економіки в «східному (азійському) напрямку, що не відповідатиме довгостроковим інтересам ЄС та США). У зв'язку з цим, датський міністр закордонних справ М. Лідегаард (M. Lidegaard) навіть заявив про існування ризику того, що санкції можуть дестабілізувати Росію «занадто сильно» [12]. А заступник міністра закордонних справ та міжнародного співробітництва Італії Л. Пістеллі (L. Pistelli), виступаючи в Інституті світової політики на публічних дебатах на тему «Українсько-російський конфлікт: яка роль ЄС?» 18 грудня 2014 року, заявив: «Слід відзначити, що ЄС справді продемонстрував незвичний рівень солідарності у впровадженні трьох рівнів санкцій. Протягом останніх 7 місяців російсько-європейська торгівля впала на 20 %, а російсько-американська зросла на 12 %. Немає потреби це коментувати» [13].

Результати попереднього аналізу, здійсненого Інститутом рік тому, засвідчили, що країни Заходу від самого початку розглядали санкції проти Росії як лише «сигнальні» й частково (і то лише останнім часом) - «стримувальні». У зв'язку з цим, у зовнішньополітичних стосунках з країнами Заходу не слід наполягати на негайному поглиблення економічних санкцій проти Росії (оскільки вони негативно впливають також на західну економіку; внаслідок цього зменшують можливості західних країн щодо надання економічної допомоги Україні, а також можуть призвести до асиметричної відповіді з боку Росії, передусім, у позаекономічних відносинах).

За таких умов, для України більш важливим є не стільки поглиблення, скільки збереження наявних санкцій та подальше розширення кола санкцій проти Росії, як за рахунок збільшення кількості країн, що впроваджують санкції (бажано - на підставі рішення ООН), так і шляхом поширення санкцій на позаекономічні відносини (культурний обмін, проведення спортивних змагань тощо).

Такий підхід зумовлено тим, що російська влада розраховує нейтралізувати негативний вплив міжнародних санкцій на економіку країни шляхом перенесення протистояння в ідеологічну та політичну сфери. У цьому ж напрямку спрямовані дії Росії щодо скасування продовольчого ембарго («самосанкцій») відносно окремих країн ЄС (зокрема, Греції, Кіпру та Угорщини).

Вочевидь, що перед червневим самітом (на якому знову розглядатиметься питання продовження антиросійських санкцій) країни ЄС будуть стояти перед санкційною дилемою: збереження поточного економічного добробуту (для чого потрібне використання економічних зв'язків з РФ) або безпека мирного існування (чому може загрожувати російська експансія та агресія).

При цьому, особливо серйозною загрозою для стабільності дедалі частіше бачиться переважно внутрішня криза в Росії, яка спричинена не стільки міжнародними санкціями, скільки втратою ринками віри у здатність російської влади адекватно реагувати на економічні та політичні виклики (у поєднанні зі зростанням залежності економіки від падіння цін на нафту).

Враховуючи це, можна зробити прогноз стосовно того, що поступово економічні зв'язки з Росією будуть слабнути, внаслідок чого санкції стануть менш болісними для ЄС та більш жорсткими. Крім того, нові маркетингові та логістичні рішення значно ускладнять повернення до старих зв'язків із російським партнерами після того, як санкції будуть скасовані.