Інновації як фактор підвищення конкурентоспроможності та економічного зростання держави

Джерело: складено автором на основі [5].

Якщо порівнювати Україну і першу десятку країн-лідерів за кількістю патентів, то ми бачимо, що її показник порівняно з Китаєм, США, Японією і Південною Кореєю тощо досить низький. Така ситуація пов'язана з тим, що основна проблема у цій сфері лежить у тому, що українська патентна система досі розвивається самодостатньо і замкнуто і не інтегрована в інноваційне середовище. Патенти видаються, але обіг патентів і використання інтелектуальної власності з метою інноваційного розвитку розвинені слабо, тобто у наших вчених, дослідників відсутні навички патентування та комерціалізації розробок. У цьому відмінність більшості наших дослідників від їхніх колег за кордоном.

Ще одним показником, що характеризує інноваційну систему України, є індекс інновацій (табл. 2).

Таблиця 2. Рейтинг країн світу за індексом інновацій

Джерело: складено автором на основі [6].

Глобальний індекс інновацій -- це глобальне дослідження і рейтинг країн світу, що супроводжує його, за показником рівня розвитку інновацій.

Таким чином, підсумковий індекс являє собою співвідношення витрат і ефекту, що дозволяє об'єктивно оцінити ефективність зусиль з розвитку інновацій в тій чи іншій країні.

За цим показником Україна займає 63 місце зі 142, тобто Україна є середньою країною у цій сфері. Індекс нашої держави становить 36, 3 пункту. Порівняно з лідерами індекс України має досить низьке значення.

Проведений аналіз статистичних даних вказує на наявність низки проблем, що не дозволяють ефективно реалізовувати інноваційний потенціал України.

Серед основних причин, що гальмують інноваційні процеси в Україні, можна назвати такі:

— недостатнє ресурсне і фінансове забезпечення інноваційної сфери;

— нерозвиненість інноваційної інфраструктури;

— дуже повільне формування ринкових джерел фінансування інновацій;

— неефективне використання навіть наявного наукового потенціалу;

— відсутність належного правового захисту інтелектуальної власності.

Негативні тенденції у сфері інновацій спричинені щорічним скороченням кількості інноваційно активних підприємств, особливо в галузях машинобудування, хімії та нафтохімії і спрямуванням основної частки фінансування до низько-технологічних галузей, тоді як надпровідні -- нанотехнології, біотехнології, інформаційні технології, мікроелектроніка та телекомунікації отримують лише 3 % усіх коштів. Несприятливо на інноваційну діяльність країни впливає також нестабільне інституційно-правове забезпечення бізнес-середовища, відсутність сприятливого інвестиційного клімату, недостатня підтримка вітчизняної науки та освіти [7].

Перехід до інноваційної моделі розвитку -- один із пріоритетних напрямів розвитку економіки України -- є ключовим чинником, що визначає перспективи розвитку наукового та інноваційного потенціалу країни в цілому. Оновлення техніки, розробка і впровадження нової продукції та технологій сприяють підвищенню конкурентоспроможності підприємств як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, а значить -- економічному зростанню.

Створення інновацій вимагає наявності сприятливих умов для розвитку інноваційної діяльності, яку повинні підтримувати державний і приватний сектори. Це передбачає достатні інвестиційні вкладення в наукові дослідження, особливо з боку підприємницького сектору, високоякісні дослідницькі інститути, співпрацю в дослідженнях між НДІ, університетами та промисловістю, а також гарантії захисту інтелектуальної власності та потенційних інвестицій.

Формування основ інноваційної економіки в Україні повинно здійснюватися за такими напрямами:

1) формування умов для інноваційного розвитку;

2) підвищення якості науково-дослідних інститутів;

3) підвищення витрат компаній на розвиток і дослідницьку діяльність;

4) розширення співробітництва вузів і промисловості в дослідницькій діяльності;

5) придбання урядом високотехнологічної продукції;

6) збільшення кількості вчених та інженерів;

7) вдосконалення системи захисту інтелектуальної власності.

Однією з головних умов інноваційного розвитку є проведення наукових досліджень, розробка власних інноваційних продуктів і технологічних процесів підприємницьким сектором [8].

Важливими передумовами підвищення інноваційної активності підприємств є розвиток освітньої, наукової та виробничої складових інноваційного потенціалу.

Інвестиції більшості підприємств галузі в інновації сприяють підвищенню інноваційності всієї галузі, підштовхують інші підприємства до оновлення технологій. У випадку низької інноваційної активності всієї галузі оптимальна стратегія для підприємств -- утриматися від інвестицій, проте із часом це може призвести до серйозної технологічної відсталості країни.

Як основний фактор, що перешкоджає підвищенню інноваційної активності підприємств, необхідно виокремити відсутність достатнього обсягу грошових коштів, необхідних для інноваційних розробок і подальшого їх впровадження.

Для активізації інноваційної діяльності вітчизняних підприємств пропонуються організаційно-економічні механізми, які можуть бути реалізовані через досягнення цілей:

1) стимулювання технологічної модернізації виробництва або створення нового виробництва;

2) розвиток системи генерації інновацій у вітчизняній науково-дослідній системі.

Але брак власних коштів не дозволяє підприємствам не тільки впроваджувати у виробництво інноваційну продукцію, а й здійснювати модернізацію власної техніко-технологічної бази, без оновлення якої це впровадження стає неможливим.

В якості непрямих економічних заходів активізації інноваційної діяльності підприємств пропонується застосування податкових пільг, зокрема відрахувань з корпоративного прибуткового податку в розмірі інвестицій на нове обладнання (в обсязі власних вкладень).

Розвиток інноваційного виробництва неможливий без стійкого попиту на продукцію на внутрішньому або зовнішньому ринках. Попит на інноваційні розробки на етапі становлення інноваційної системи може створюватися державою за допомогою формування державного замовлення на придбання нової високотехнологічної продукції.

Підвищення інноваційної активності українських підприємств можливе за рахунок участі в спільних наукомістких проектах з іншими країнами.

Оновлення в частині лабораторного, аналітичного, комп'ютерного забезпечення відбувається повільно, що є фактором стримування для ефективної роботи вітчизняних вчених та інженерів. Також важливим фактором стримування розвитку науково-дослідних інститутів виступає відсутність налагодженої системи впровадження отриманих наукових розробок на промислових підприємствах, створення наукоємних технологій і виробництв.

Однією з головних причин цього є відсутність прямих зв'язків між наукою і виробництвом, ефективних механізмів трансферу наукових розробок у реальний сектор економіки. Велика частина наукових розробок не завершена в комерційному відношенні і тому не може виступати на ринку в якості повноцінного товару.

У теперішній час, за оцінками експертів, моральне і фізичне старіння навчального та дослідницького обладнання, приладів у навчальних закладах становить 20--30 років, а в деяких інститутах може досягати і сорока років.

Передові університети і НДІ забезпечені більш сучасним обладнанням (застарівання не більше 11 років), однак порівняно з розвиненими країнами, де зміна технологій в наукомістких виробництвах не перевищує двох років, показники зносу залишаються дуже високими. Без вживання термінових заходів щодо поліпшення матеріально-технічного оснащення наукових організацій відставання української науки буде продовжуватися.

Необхідно, щоб науково-дослідні організації мали у своєму складі розвинену інженерну інфраструктуру, яка сприятиме доведенню результатів досліджень до конкретних розробок і впровадження їх на виробництво, а також службу патентознавства, що надає юридичні послуги з реєстрації прав на об'єкти інтелектуальної власності.

У ринковій економіці головним замовником НДДКР повинен виступати підприємець, який добре знає свої потреби в інноваційних продуктах і технологіях і зацікавлений у впровадженні інновацій у виробництво. Відсутність подібної економічної мотивації є бар'єром для впровадження навіть найперспективніших проектів.

Для подолання сформованої ситуації необхідне формування системи заходів для стимулювання припливу приватних інвестицій, у тому числі створення податкових пільг для компаній, які впроваджують вітчизняні технології.

Сьогодні основна увага має бути приділена стимулюванню попиту на вже наявні і перспективні наукові розробки з боку приватного сектору.

Впровадження механізмів державно-приватного партнерства дозволяє задіяти в інноваційному процесі приватний капітал, сформувати в країні попит на інноваційні розробки, об'єкти інтелектуальної власності. Розширення системи податкових пільг дозволяє задіяти ринкові механізми попиту на інновації, створити умови, коли підприємствам вигідніше вкладати кошти у впровадження у виробництво перспективних інноваційних розробок порівняно з існуючими технологічними рішеннями.

Таким чином, структура витрат на технологічні інновації дуже зміщена в бік придбання готового обладнання, що демонструє тенденцію залежності Україні від інноваційних технологій промислово розвинутих країн.

Наявність в країні надійних механізмів захисту інновацій стимулює інноваційну діяльність, дозволяє істотно поліпшити інноваційний клімат.

Сьогодні захист прав інтелектуальної власності в Україні перебуває на недостатньо високому рівні. Підприємці та дослідники не мають достатніх знань і досвіду захисту ідей у міжнародних патентних бюро. Відсутність міжнародних патентів на винаходи зменшує привабливість українських розробок, скорочує можливості залучення грошових коштів з боку окремих інвесторів або великих компаній [9].

Досвід розвинених країн свідчить, що прискорення проведення експертизи патентних заявок збільшує термін дії патенту, сприяє більш ранньому впровадженню інноваційного продукту або технології у виробництво, мотивує вчених, винахідників на отримання патентів.

Отже, стає зрозумілим, що для вирішення існуючих проблем в інноваційній сфері необхідно: скоординувати діяльність всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування для розв'язання першочергових завдань на державному, регіональному та галузевому рівнях; передбачити державні гарантії послідовної і відповідальної інноваційної політики; розвивати вже існуючі інноваційні структури і сприяти виникненню нових (особливо в регіонах); створити ефективну систему інноваційного кредитування та інвестування, прийняти необхідні законодавчі документи щодо її правового і фінансового функціонування.

економічний конкурентоспроможність інноваційний політика

Література