Поєднання політики європеїзму та проблем національної ідентичності в сучасній Румунії

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК: [327+323.1] (498)©

Поєднання політики європеїзму та проблем національної ідентичності в сучасній Румунії

Віра Бурдяк (м. Чернівці)

Анотація

У статті доведено, що у сучасному румунському суспільстві відбувається двоєдиний процес поєднання політики європеїзму і проблем національної ідентичності. Офіційний дискурс румунського керівництва, попри зміну президентських команд, стабільно зберігає прозахідні контури. Водночас прихильники західноєвропейських цінностей всередині країни не знаходять розуміння з боку традиціоналістів, які проголошують особливий шлях розвитку Румунії. Значна частина суспільства, як стверджує аналіз, теж не готова до засвоєння європейської ідеї. Орієнтація на Захід, хоч і перетворилася на двохсотлітню традицію румунського політичного і культурного життя, все ж не стала безумовною константою румунського суспільного мислення.

Ключові слова: Румунія, політика європеїзму, європейська ідея, національна ідентичність, прихильники західноєвропейських цінностей.

In article it is proved that in modern Romanian society there is a twofold process of combining policy of Europeanism and problems of national identity. The official discourse of the Romanian leadership, despite the change of presidential teams that consistently maintains a Pro-Western circuits. At the same time, supporters of Western values within the country are not understood by traditionalists who proclaim the path of development of Romania. A large part of society, according to the analysis, is also not ready for the assimilation of European ideas. Orientation to the West, turned into a two hundred year tradition of the Romanian political and cultural life, yet does not become unconditional constant of the Romanian public thinking.

Keywords: Romania, politics of Europeanism, European idea, national identity, proponents of Western values.

In articol este demonstrat faptul ca in societatea romaneasca are loc un proces dublu ce combina politica europeismului si problemele de identitate nationala. In ciuda schimbarii de echipe prezidentiale, clasa politica romaneasca isi pastreaza constant in discursul oficial contururile pro-occidentale. Cu toate acestea, sustinatorii valorilor occidentale din tara nu gasesc intelegere din partea traditionalistilor, care prijina o alta cale, mai speciala, de dezvoltare a Romaniei. O mare parte a societatii, potrivit analizei, nu este predispusa sa interiorizeze ideile europene. Orientarea spre Vest, desi a devenit o traditie a vietii politice si culturale romanesti, nu a devenit o constanta neconditionata a gandirii publice romanesti.

Cuvinte cheie: Romania, politica europeismului, ideea europeana, identitate nationala, sustinatorii valorilor occidentale.

Вступ

Постановка й актуальність дослідження. Після падіння у 1989 р. режиму Чаушеску канонічна суперечка між прихильниками західного розвитку Румунії - західниками і прихильниками самобутнього шляху розвитку країни - традиціоналістами, завдяки свободі слова набула яскравих публіцистичних форм. На початку 1990-х рр. суспільство охопила ейфорія західництва. Звучали заклики, що лише завдяки посиленню європеїзації Велика Румунія міжвоєнного періоду серйозно просунулася по шляху модернізації в економіці, політиці і культурі, тож необхідно використовувати такий корисний власний досвід.

А традиціоналісти підкреслювали небезпеку європейських впливів і стверджувати непорушність національної специфіки з доримских часів. «Сьогодні ми є свідками посиленого поширення улюблених тем націонал-комунізму», - писав Л. Бойан. Зокрема, «даки наводнюють ринок друкованої продукції, просуваючи з допомогою найрізноманітніших і хитромудрих способів ідею першості і вищості румун»¹. Тож ці проблеми ще не вирішені в сучасній Румунії, що й актуалізую підняту в статті проблему.

Останні дослідження і публікації. Проблема, яка досліджується у даній статті, викликає значний інтерес серед румунських дослідників. Її тривалий час аналізували й аналізують представники різних суспільних наук: С. Антогі, Л. Бойан, В. Пасті, С. Міту, А. Сереш, А. Мунгіу-Піппіді, К. Редулєску-Мотру, М. Маноілєску та інші. Українські науковці до цих проблем звертаються ще недостатньо, попри те, що вказана проблема є надто важливою для України, особливо у зв'язку з відомими подіями останнього року на сході держав

Виклад основних результатів дослідження

У 1990-х рр. традиціоналізм перетворився на «румунізм», став ідеологією політичних партій націоналістичного спрямування. Ці захисники національної специфіки, як і представники національно - орієнтованих течій міжвоєнного періоду, наполягали на суттєвій відмінності румунської ідентичності і від західноєвропейської, і від російської. Якщо західники хотіли бачити свою країну частиною символічної Європи, включити її в західноєвропейський ареал, то, деякі крайні традиціоналісти заявляли, що Румунія виявляється взагалі поза часом і простором. Час - це славне минуле румунської етнічної спільноти. Географічний простір божий дар: сам Бог помістив цей народ у даному місці, давши йому таку милість. «Крайні автохтоністи взагалі заперечують Північ, Південь, Захід і Схід. Їх ідеальна топоніміка - це вертикаль з нульовою довжиною, яка об'єднує... глибину Землі і висоту Неба»².

Запозичуючи на Заході форми політичних інститутів, принципи економічного і соціального устрою, Румунія, з точки зору традиціоналістів, йде помилковим шляхом. Як аргумент вони наводять відмінність конфесійних традицій, що є в способі мислення. Західне капіталістичне суспільство формувалося і розвивалося під впливом католицизму і протестантства. Румунське суспільство переважно православне, отже, імітація західних форм не може мати тут успіху на ментальному рівні. Більше того, що результати такого запозичення ще сумнівні. Втім, європеїсти вважають, що «капіталізм, як і правова держава - це універсальні структури, і саме тому вони можуть служити будь- якій особі незалежно від того, чи вона католик, православний, індуїст, синтоїст, язичник чи мусульманин»³.

Якщо Захід представляє, на думку традиціоналістів, цінності сумнівні для румунської ідентичності, то Схід (який ідентифікується з Росією) втілює собою, на їх думку, безпосередню загрозу для її існування. На сторінках таких видань, як «Роминія Маре», «Час», «Ватра» звучать звинувачення нових керівників країни в недостатній підтримці національної ідеї.

В офіційному політичному дискурсі Захід як бастіон справедливості і демократії постає гарантом безпеки та стабільного розвитку Румунії, хоч з середини 1990-х рр. у ЗМІ все частіше лунали заклики до тверезих і критичних оцінок західних партнерів. Нагадування про підсумки Другої світової війни, «коли Захід нас покинув», актуалізувалося після рішення Мадридської зустрічі НАТО в 1997 р., на якій прийняли рішення про вступ Польщі, Угорщини і Чехії в організацію як повноправних членів, і відклали вступ Румунії.

Хоч уявлення західників і традиціоналістів про національну історію та культуру досить різні, і протилежні їх погляди на роль Європи, але результат історичного розвитку очевидний: впродовж XIX ст. сформувалася єдина румунська національна культура. Регіональні відмінності на рівні традиційної сільської культури також зберігаються, але вони не порушують цієї цілісності. А от в сучасній Румунії виокремлюються два великих культурно-історичних ареали, відмінності між якими найбільш очевидні, що зумовлено історичним минулим. На це слід зважати при розгляді як румунського європеїзму, так і проблем національної, етнічної та державної ідентичності Румунії.

Більша частина країни - т.зв. Старе королівство (Валахія з центром у сучасній столиці Бухаресті і землі, що примикають до неї на північному сході Молдови з центром в Яссах) - становить, як вважають, специфічно румунську культурну зону. Трансільванія (інша назва - Ардял), що була тривалий час у складі імперії Габсбургів і стала частиною румунської держави лише після Першої світової війни - багатонаціональна. Хоч румуни жили тут здавна, значну етнічну групу впродовж століть становили угорці. Інша велика спільнота, що компактно проживає в цьому регіоні - сакси чи етнічні німці.

Багатонаціональна Трансільванія має особливе культурне середовище, вона багатоконфесійна. Регіон більш розвинений в економічному відношенні, що впливає на спосіб життя цієї території. Попри зближення зі Старим королівством, регіон все ж різниться своєю культурно-історичною традицією, що визнають і багато румун. «Навіть самі затяті націоналісти - «трансільванці», чи «старорумуни», - пише С. Міту, - протиставляють серйозність і любов до порядку ардяльців балканській поверховості Бухаресту»⁴.

Відмінності між цими двома регіонами мають також політичний контекст через почуття невдоволення, яке виражають національні меншини, що живуть у Трансільванії, а також через хронічну турботу Угорщини щодо ситуації, яка склалася. Угорці, які складають значну групу в етнічній структурі Трансільванії (майже 20%), постійно нагадують про недостатність своїх прав як компактної етнічної спільноти. В останні роки угорці наполегливо просувають ідею федералізації, яку центральна влада сприймає досить стримано, посилаючись на Конституцію, за якою Румунія є унітарною національною державою. На думку А. Сереша, питання про федералізацію країни, що загострилося в останні роки, саме по собі свідчить про кризу ідентичності румунського суспільства⁵. Навіть якщо припустити, що формула унітарності не відповідає культурно-історичним реаліям двох румунських регіонів, слід визнати, що це - запорука стабільності в цій частині Південно-Східної Європи. Саме так вважають і в Бухаресті. У Будапешті ж, навпаки, вважають, що політика унітарності румунської держави в її чинних кордонах не відповідає поліетнічній і культурній полівалентності сучасного румунського суспільства.

Румунські інтелектуали на загал, але найперше політики-традиціоналісти, невпинно повторюють, що Трансільванія - земля споконвічно румунська. У румунській історіографії XX ст., починаючи з Ніколає Йорги, прийнятий термін «румунські землі» (tarile romane§ti). Поняття зручне тим, що його вживають до будь-якої політичної, етнічної, культурної чи географічної реальності, починаючи з моменту етногенезу. Тому і Трансільванія оцінюється переважно як «румунська земля» з глибини століть, коли ще не було письмових джерел. На її території є археологічні свідчення перебування стародавніх римлян, що розглядається як нерозривна частина Румунії не лише з точки зору сучасних політико-адміністративних реалій, але й як цивілізаційна сутність румунської культури, «ядро» її специфіки, як душа «румунізму». Це батьківщина Децебала - правителя давньої Дакії, колиска латинської суті румунської культури. Тут, в Ардяльській лінгвістичній школі у XVIII ст. відкрили латинські корені мови румун, витворена і поширена за Карпати модель румунської ідентичності⁶.

Хоч Трансільванія - досить великий регіон, але культурно-історичний та економічний образ сучасної Румунії пов'язують з Старим королівством, доля якого невіддільна від Балкан, - особливого регіону символічної географії Європи. Тут тривалий час православ'я і мусульманство вели виснажливі війни за свою першість, схрещувалися інтереси Росії, західноєвропейських держав і Османської імперії, тут виник привід для початку Першої світової війни, а з розпадом соціалістичної системи спалахнули криваві етнічні конфлікти.

Історична спадщина, що прив'язує Румунію до Балкан, яка впродовж століть підкорялася Османській імперії, та православна релігія, запозичена з Візантії, є тим субстратом, який і нині відрізняє румунську духовну традицію від західноєвропейської. Втім, у сучасній Румунії «балканізм» усвідомлюється багатьма лише як якась перешкода прогресу. «Ідея про те, що ми, румуни, є частиною Балкан, що ми якісь «балканці», зазвичай викликає негативну реакцію у співгромадян. Навіть наша належність до південного-сходу Європи сприймається без ентузіазму». Все це, безумовно, є своєрідною реакцією на той образ Балкан, який сформувався за межами цієї зони. «Це - європейське пекло, - пише А. Мунгіу-Піппіді, - сутінкова частина континенту, яку Гавел назвав нестабільними Балканами і великою євразійською зоною, де демократія і ринкова економіка просуваються вперед з великими зусиллями і стражданнями»⁷.

Корупція, перетворення верхнього шару політиків у замкнутий деідеологізований клас, функціонування адміністративно-політичної системи на основі неформальних зв'язків між впливовими людьми - все це «балканізм», який перешкоджає демократизації й економічним реформам, затримує процес ефективної європеїзації. Суть «балканської» системи прийняття політичних рішень, писав В. Пасті, в тому, що політичною елітою є не всім відомі публічні політики, а ті, хто стоїть за їх спиною, їх «особистий двір» - формальні і неформальні радники. Справжня ж політична еліта - ті, хто розпоряджається національними ресурсами країни - промислова технократія, а найперше - фінансова олігархія⁸. Все це, до речі, дуже нагадує процеси в Україні.

Румунські політологи і культурологи пишуть про такі риси балканізму, що гальмували економічні реформи, як непотизм, раболіпство, відсталість, байдужість, апатію, ксенофобію в суспільному житті, продажність у політиці, неформальні зв'язки владних структур і капіталу. Саме корупція, що не піддається викоріненню, на думку експертів Євросоюзу, є сьогодні найважливішою перешкодою для розвитку країни в ЄС.

Нині багато румун гадає, яка ж румунська ідентичність, які особливості і цінності асоціюються з поняттям «Румунія», і головне, що непокоїть у цьому зв'язку: життєвий уклад і політичні звичаї, далекі від західних стандартів.

«Румунія - це країна, де уряд здійснює славні подвиги, де економіка зросла на 15%, а життєвий рівень ще більше, але разом з тим ніщо не змінилося на краще, навпаки, - на гірше. Майже два мільйони румунів працюють за кордоном, збираючи полуниці і апельсини, займаючись жебрацтвом і дрібним злодійством. Така ось Румунія. Економічне зростання - це шахрайство в розрахунках. Якщо відняти 3 млрд. євро, отриманих за останні місяці Румунією, то можна помітити, що економіка не рушила вперед, а тіньовий бізнес і маніпуляції тих, хто знаходиться поза межами країни. Нас уже не дивує, що президент, гарант Конституції, без всякого сорому підтримує Соціал-демократичну партію на виборах. Чомусь нас не дивує також, що наша юстиція є лише формою без змісту, що на терезах правосуддя спочатку зважують політичні та фінансові інтереси, і лише потім аргументи, лише в кінці торжествує (не)справедливість... Політика перетворюється на менеджера засобів масової інформації, в результаті ЗМІ стали нині своєрідним джокером у великій картковій грі покер»⁹. Тож виходить, що румунська ідентичність сьогодні - це все те, що заважає їй наблизитися до розвинених країн Заходу.

Тож не дивно, що образ румунського народу за кордоном виглядає деколи не привабливо. «Західна преса, зокрема, пише про нас не надто приємні речі». У відповідь на це папський нунцій Ж.К. Периссе зауважив: «Образ Румунії за кордоном покращиться тоді, коли румуни зрозуміють, що на актуальні питання слід відповідати актуальним чином і не шукати рішень у минулому»¹⁰.

Після падіння режиму Чаушеску в суспільстві виникла ілюзія чудесного порятунку від спадщини авторитаризму і прилучення до демократичних цінностей Заходу. «Кілька годин піднесення в грудні 1989 р., здавалося, що врятували нас від пекучої проблеми нашої ідентичності, - писала А. Мундіу-Піппіді. - Жертвою кількох дітей і кількох соціальних маргіналів, зобов'язаних вихованням швидше американським відеофільмам і текстам закордонних пісень хард-року, наша ідентичність, ідентичність всіх нас, здавалося, остаточно визначилася. Вона втілилася в тому, що доти було бажанням або пропагандистським кліше, - в Румунії героїчній, прозахідній, демократичній, для якої її балканська суть - це лише випадковість, вигнання і незаслужене покарання. Проте з того часу реальність руйнувала цю ілюзію щоденно, під час тривалого і виснажливого уроку скромності, доводячи, що для такої дуже простої речі як визначення нашого місця в Європі необхідно кілька поколінь напруженої праці і жертв»¹¹. Але цей факт важко усвідомлюється в Румунії.

Навіть офіційні особи наголошують, що Румунія - не частина Балкан¹². «Президент Ілієску сказав одного разу, що Балкани - всього лише гори, які не належать до території Румунії»¹³. Тож румунські політики визначають місце своєї країни як міст між православним Сходом і Заходом - католицьким і протестантським. Приділяючи значну увагу регіональним контактам, вони все ж більше схиляються до співробітництва з Заходом. Але цей процес йде важко. Навіть при тому, що країна вже член НАТО (з 29 березня 2004 р.) і повноправний член ЄС з 1 січня 2007 р. є багато невирішених проблем.

Деякі румунські автори вважають, що поняття Центральної Європи (Mitteleuropa), яке відродилося в останній час, є атрибутом зовнішньої географії Румунії. «Румунізм» сьогодні - це, з одного боку, захисна реакція на процеси «позахіднювання» і глобалізації, в які втягнута Румунія з кінця XX ст., а з іншого - усвідомлення незавершеності процесу національного об'єднання.

Невирішеною для румунської національної ідеї є проблема існування незалежної Республіки Молдова, її триваючої економічної залежності від Росії, присутності в Придністров'ї контингенту російської армії, проживання на території Молдови великої кількості російськомовного населення (майже 35%), що впливає на внутрішньополітичну ситуацію в республіці. Історична пам'ять про Велику Румунії міжвоєнного періоду живить надії певної частини суспільства по обидва боки річки Прут на об'єднання, що, в свою чергу, сприяє новим дискурсам про Центральну Європу, яку протиставляють і традиціоналісти, і західники «варварській російській цивілізації»¹⁴.

«Румуністи» вважають, що територія Румунії здавна існувала в межах великих імперій, що визначило достатньо високий рівень цивілізації цієї зони. Ця ідея, проте, не знаходить підтримки у західників. Реальність, заперечує, зокрема А. Мунгіу-Піппіді, що тут не було кордону імперій, а їх окраїна. «Ми не були на перетині великих цивілізацій, як з гордістю писали наші есеїсти у XX ст., прагнучи обґрунтувати диво власного походження. Ми знаходилися на порожньому місці між цими цивілізаціями, на певному культурному безлюдді (no man's cultural). Ми - латиняни, офіційні акти і церковні служби яких велися на давній слов'янській мові. Перша Біблія румунською мовою була складена угорським князем у той час, коли в Будапешті панувала латина, яка була мовою і Західної Європи. Румунська церква великою мірою була ізольована від руху європейських цінностей. Ми жили в поза історичному часі надто довго»¹⁵.

Румунська історія нового часу, як наполягає А. Мунгіу-Піппіді, - це історія вузької інтелектуальної еліти, історія її спроб створити державу і деякі політичні інститути не під тиском нації, що вже сформувалася, а паралельно зі створенням цієї нації. «Це повість трагічного відставання, а не величної історії... Було б зріло і мудро жити з такою історією, яка є, визнаючи великими зусилля тих, хто боровся з цією історією, покоління інтелектуалів кінця XIX - початку XX ст. На жаль, сучасні інтелектуали повинні виконувати ту ж роботу. Але у них освічений народ, суспільство, яке комунізм урбанізував, нехай безсистемно і насильно, але в якому соціальну комунікацію, цей мотор національної ідеї, легше реалізувати, ніж 100 років тому»¹⁶. До того ж слід додати, що саме молоді нації часом робили блискучу кар'єру у всесвітній історії, і ніяка старовина не є запорукою подальшого прогресу. Цивілізації народжувалися і вмирали. Сучасна світова політика і процеси глобалізації визначаються зовсім не нащадками древніх греків і римлян.

В епоху модернізації очевидною характеристикою самоідентифікації румунів (спочатку це були румуни Трансільванії) є прагнення представляти себе в порівнянні. Їх самоідентифікація - найперше реакція на сприйняття себе іншими вороже. Ментори національного руху концентрували свій дискурс ідентичності на ставленні до «чужого», «іншого». Значною мірою - це причина різноманітних неприємностей, і джерело бід - у сприйнятті румунів. «Будучи румуном, - писав Е. Чоран у 30-х рр. XX ст., - дуже важко бути об'єктивним до народів, які тебе оточують. Майже всі над нами панували - самі винні, адже цьому неможливо придумати ніякого виправдання. Звідси нерозуміння і нелюбов до інших. Скільки рис угорського духу мене надихає, але я не здатен хоч трохи наблизитися до угорського народу, його історії. Кілька років тому на будапештській вулиці я зустрів сержанта, і я затремтів - його шабля тисячу років простягалася над Ардялом, і я зрозумів в цьому сумному випадку, чому ми, румуни, не мали в цьому світі ніякого покликання»¹⁷.

Відчуття подвійності і нереалізованості, а також іронію над потугами європейського марнославства і національної зарозумілості блискуче передає роман Д. Сирбу «Прощай, Європа». «Наша Європа з усіма її категоріями права та раціональністю померла. У нас в кожному розумі - диктат Азії... Бог захотів, щоб нас було мало, щоб ми були слабкими, щоб ми перебували тут і постійно перебували під гнітом визвольної окупації... Ми народ смиренних і скривджених, тисячу років ми були під пануванням Великий Азії, триста років - під ярмом Малої Азії. Що значать тепер кілька десятиліть самокерованої самоокупації?» - так іронізує один з героїв роману, написаного в 1985 р., а вийшов він лише в 1992 р. Як відзначала критика, Сирбу розмірковує таким чином, що може викликати гнів як західників, так і балканістів. Справа, мабуть, не лише в геополітичних умовах формування румунської нації.

Внутрішні, цивілізаційні причини визначили уповільненість історичного процесу. Це сільський, традиціоналістський характер суспільства, про яке йшлося вище, відсутність внутрішнього імпульсу до прогресу в психології, на що вказували багато румунських дослідників минулого. Історик і філософ XIX ст. А. Ксенопол відмічав етнопсихологічні причини економічного відставання румунів: відсутність духу ощадливості, прагнення до накопичення тощо. Філософ К. Редулєску-Мотру в XX ст. стверджував, що в румунському національному характері відсутні якості, що зумовлюють діловий успіх, «буржуазний дух» не відповідає душевним властивостям румунського народу. «Справжній румун, - зазначав у свою чергу М. Маноілєску в 1942 р., - не дріб'язковий, він потішається над тими співвітчизниками, хто подібно до деяких трансільванців, проявляє раціональність і розсудливість у витратах». А Ш. Зелетін писав у 1925 р.: «Правда, що... румунська національна душа має ще архаїчну, сільську структуру, ворожу буржуазному життю... Між румунським суспільством і румунською душею пролягає прірва: перше стало буржуазним, остання залишилася середньовічною сільською»¹⁸.

Висновки

Тож, як підтверджують конкретні соціологічні дослідження, ні європейська, ні національна самоідентифікація досі не стала домінуючою в свідомості значної частини румунського етносу. Найбільш висока ступінь як національної, так і європейської самоідентифікації відзначається лише в центральних районах країни, особливо в Бухаресті. Втім, не виявлено прямого зв'язку ні з націоналістичним дискурсом, ні з європеїзмом. Значна частина населення сільських районів ідентифікує себе лише за релігійною ознакою чи на рівні найближчого, регіонального сусідства¹⁹.

Після 1989 р. державна ідентичність Румунії вибудовується на основі двох основних напрямів зовнішньої політики. З одного боку, румунська політика орієнтована на Захід, з іншого підкреслюється центральноєвропейська ідентичність держави, що має амбіції стати регіональним лідером - гарантом безпеки і посередником у локальних конфліктах. Ці два проекти не конкурують між собою. Швидше тактика побудови центральноєвропейської ідентичності обрана з практичних міркувань і є своєрідним трампліном до великої Європи²⁰.

Офіційний дискурс посткомуністичного румунського керівництва, незважаючи на зміну президентських команд, стабільно зберігає прозахідні контури. Водночас прихильники західноєвропейських цінностей всередині країни не знаходять розуміння з боку традиціоналістів, які проголошують особливий шлях розвитку Румунії. Значна частина суспільства, як стверджують соціологи, також не готова до засвоєння європейської ідеї. Орієнтація на Захід, хоч і перетворилася на двохсотлітню традицію румунського політичного і культурного життя, все ж не стала безумовною константою румунського суспільного мислення. Втім, румунське керівництво декларувало і формулу «православ'я плюс національна ідентичність», покладаючи на православну церкву місію ідейної консолідації суспільства в його наближенні до європейських цінностей. Президент Т. Бесєску, виступаючи на зборах, присвячених 120-річчю автокефальності Румунської православної церкви та 80-річчя Патріархії, висловив надію, що спільність долі православ'я і нації буде мати тепер проєвропейські контури²¹.

Чинний президент Румунії Клаус Йоханніс - етнічний німець і протестант за віросповіданням, людина європейського мислення й очевидно прикладатиме багато зусиль для того, щоб покращити ситуацію в Румунії. Як свідчить його біографія, він істинний патріот Румунії і це доводив вже не раз. Тож вважаємо, що вибір румунського суспільства щодо особистості президента все ж свідчить на користь того, що європеїстів у Румунії більше, тобто більшість громадян все ж ідентифікують себе швидше європейцями.

європеїзм національний ідентичність румунський

Посилання

1 Boia L. Istorie si mit in con§tiinta romaneasca / L. Boia. - Buc., 1997. - P. 288.

2 Antohi S. Exercitiul distantei / S. Antohi. - Buc., 1998. - P. 303.

3 Pasti V. Romania in tranzitie / V. Pasti. - Buc., - P. 238.

4 Mitu S. Iluzii si realitati transilvane / S. Mitu // Problema transilvana. - Iasi, 1999. - P. 70.

5 Seres A. Utopia federalizarii §i crizele identitatii / А. Seres. [Електронний ресурс]. - Режим доступу:// http: www.provincia.ro

6 Mitu S. Iluzii si realitati transilvane/S. Mitu// Problema transilvana.-Iasi, 1999. - P. 66-79.

7 Mungiu-Pippidi A. Vom alunga «Fantomele Bal- canilor»? / A. Mungiu-Pippidi // Revenirea in Europa. Idei si controverse romanesti, 1990-1995. - Craiova, -P. 231.

8 Pasti V. Romania in tranzitie / V. Pasti. - Buc., 1995. - P. 238.

9 Romania este atunci cand... [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http: www.apdr.ro.

10 Perisset J. C. Romania nu este nici in Est, nici m Vest, ea se afla in central Europei §i chiar al lumii. Interviu de Ghinea Nouras Cristian cu Excelenta Sa, Jean Claude Perisset, Nuntiul Papal in Romania. - 2005.28.11. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http: www.poezia.ro.

11 Mungiu-Pippidi A. Identitate politica romaneas- ca si identitate europeana/ A. Mungiu-Pippidi // Reve- nirea in Europa. Idei si controverse romanesti, 19901995. - Craiova, 1996. - P. 281.

12 Iliescu I. Interviu acordat domnului Ion Iliescu pentru saptamanalul «Puls» din Scopje / I. Iliescu. - Macedonia. 2001. 23.11. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http: www.presidency.ru.

13 Mungiu-Pippidi A. Vom alunga «Fantomele Balcanilor»? - P. 232.

14 Enescu R. Europa centrala: ratre helvetizare si balcanizare? / R. Enescu // P. 264-280.

15 Mungiu-Pippidi A. Identitate politica romaneasca si identitate europeana. - P. 283. Ibid. - P. 285.

16 Cioran Е. Schimbarea la fata a Romaniei / Е. Cioran. - Вис., 1990. - P. 121.

17 Мадиевский С. А. Румынское общество от буржуазных преобразований 60-х гг. XIX в. до 1918 г. / С. А. Мадиевский. - Кишинев, 1996. - С. 57-58.

18 Mungiu-Pippidi A. De la identitate nationala la nationalismul / A. Mungiu-Pippidi // Sfera polit. - Buc. - 2001. - № 98. - P. 12.

19 Potapievici H.-R. Politice / H.-R. Potapievici. - Buc. 1997.

²¹Basescu T. Biserica Ortodoxa Romana poate contribui la identitatea europeana a Romaniei / T. Basescu [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http: www.adevarulonline.ro.

Размещено на Allbest.ru