Національна безпека Молдови в контексті українського конфлікту

м. Кишинів

Roman Russu. Moldova's national security in the context of the Ukrainian conflict.

In this article we analize maine threads to national securety of Republic of Moldova that appeared after the beginning of the Russia-Ukraine Conflict. We analize modern Moldavian history to indicate where this threads coming from, their current state and possible scenarios of future development of situation.

Keywords: Republic of Moldova, Ukraine, Russian Federation, Transnistria, Gagauzia, separa- tism,political leverage.

Конфлікт в Україні тільки починався, російські «зелені чоловічки» тільки-но з'явилися в тоді ще українському Криму, а в Республіці Молдова (РМ) вже почали замислюватися про те, як конфлікт може загрожувати національній безпеці Молдови. Сьогодні про це вже замислюються політики світового рівня. Так, у лютому нинішнього року, прем'єр-міністр Великобританії Девід Кемерон заявив, що «Якщо ми не будемо протистояти Росії, в довгостроковій перспективі вона буде завдавати шкоди всім нам, тому що дестабілізація триває. Наступними можуть бути Молдова, або одна з країн Балтії». Однак, кількома днями пізніше, канцлер Німеччини, Ангела Меркель, під час своєї спільної з президентом Румунії, Клаусом Йоханнесом, прес-конференції, відповідаючи на запитання журналіста про можливість російського втручання у внутрішні справи Республіки Молдова відповіла: «Ні. Ми сподіваємося, ні»¹. Таким чином, чи існує загроза для національної безпеки Молдви, і якщо так, то який її рівень?

Для початку дамо визначення терміну Національна безпека. У загальному вигляді безпека - це стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави від внутрішніх і зовнішніх загроз. Як випливає з наведеного визначення, до об'єктів безпеки відносяться: особистість - її права і свободи; суспільство - його матеріальні і духовні цінності; держава - її конституційний лад, суверенітет і територіальна цілісність. При цьому, національна безпека поділяється на кілька підрівнів: державна безпека, суспільна безпека, техногенна, екологічна, економічна, енергетична та інформаційна безпека. З початком українського конфлікту під загрозою опинилися відразу декілька рівнів молдавської національної безпеки. На мою думку, ситуацію в регіоні потрібно розглядати в більш широкому контексті. Не потрібно виділяти окремо Україну і окремо Молдову. Як показують останні події, тиску з боку Росії піддається весь регіон, від країн Балтії до Молдови. Москва намагається відновити контроль над регіоном, який вона почала втрачати у зв'язку з бажаннями більшості країн інтегруватися в європейське співтовариство. Особливо це стосується країн, які розглядаються Російською Федерацією (РФ) як зони свого впливу. Мається на увазі Білорусь, Україна та Молдова. Ще одним доказом на користь того, що ми маємо справу з тиском на регіон в цілому, є схожість сценаріїв розвитку ситуації і схожість прийомів, застосованих однією зі сторін. Так, якщо ми порівняємо ситуацію що відбувається в Криму і в Донбаському регіоні сьогодні з тим, що відбувалося в Республіці Молдова на початку 90-х, та навіть 2000-х, ми побачимо багато схожого.

Для початку проведемо ретроспективу подій останнього року в Україні. Після повалення в Україні корупційного режиму Януковича в деяких містах Південного Сходу країни почалися протести із закликами проти нової влади в Києві та захисту російськомовного населення країни від нібито проявів націоналізму та фашизму зі сторони київської влади. Учасники подібних мітингів оперували інформацією, яку отримували з російських Засобів Масової Інформації (ЗМІ), котрі на той час розгорнули активну пропагандистську діяльність у регіоні. В деяких випадках лунали заклики до федералізіції України. У Кримській Автономній Республіці в цей же час, крім мітингів, з'явилися ще й озброєні люди у формі без розпізнавальних знаків. Це була перша поява так званих «зеленних чоловічків». Сьогодні, після сенсаційного фільму «Крим - шлях на батьківщину», Росія вже відкрито говорить про те, що це були військовослужбовці армії РФ². Вони з'явилися на півострові після захоплення 27 лютого бойовиками, під командуванням Ігоря Гіркіна-Стрєлкова, будівлі Верховної Ради та уряду АР Крим, і після того, як 1 квітня, самопроголошений «Голова ради міністрів АР Крим» Сергей Аксьонов закликав президента Путіна «забезпечити мир і спокій» на півострові³. Основним завданням диверсійних груп було блокування військових об'єктів Збройних Сил України (ЗСУ). 11 березня незаконна влада півострова проголошує незалежність «Республіки Крим» та міста Севастополь. 16 березня, під контролем російських військ, котрі знаходилися в той час на півострові, проводиться референдум про приєднання до Росії. Як стверджує окупаційна влада, «за» приєднання проголосували близько 97% виборців, які прийшли на виборчі дільниці⁴. Вже через декілька днів президент РФ Володимир Путін підписує «Договір про включення Криму до складу Росії», який був ратифікований Державною Думою РФ 20 березня.

Паралельно з кримськими подіями розвивалися події і в деяких південно-східних областях України. У Харківській, Донецькій та Луганських областях, на початку квітня 2014 року проросійськими провокаторами почалися захоплення адміністративних будівель в обласних центрах. І якщо в Харкові владі вдалося відновити порядок, то в сусідніх Донецькій та Луганській областях вже в середині місяця були захоплені навіть районні адмінбудівлі. Захоплення проводилися озброєними бойовиками під керівництвом вже відомого нам Ігоря Стрєлкова. Одночасно з цим йде проголошення Донецької Народної Республіки (ДНР) та Луганської Народної Республіки (ЛНР) і оголошується про початок підготовки референдуму про відділення так званих ДНР і ЛНР від України. Спроба української влади відновити контроль над адмінбудівлями закінчується бойовими зіткненнями з місцевими бойовиками, що іменують себе ополченням. 14 квітня в.о. Президента Олександр Турчинов оголошує про початок в регіоні Антитерористичної Операції (АТО). Спочатку опір ВСУ надавали загони бойовиків, що складалися як з добровольців з Криму, так і з місцевого населення, однак, дуже швидко на зміну їм приходять казаки, чеченці і добровольці з інших регіонів Росії. А починаючи з серпня-вересня, як вказують докази, надані владою України, і солдати регулярних частин російської армії. Сьогодні, після перемовин у Мінську, конфлікт в регіоні на час затих, але аж ніяк не закінчився.

Майже за таким самим сценарієм розвивалися події і в Молдові на початку 90-х, тільки куди більш розтягнуті в часі. Проблема сепаратизму виникла ще в період розпаду Радянського Союзу. Тоді процес по відновленню суверенітету і незалежності Молдови, відродженню молдавської культури, наділення румунської/молдавської мови статусом державної і навіть можливе об'єднання Молдови з Румунією зустріли опір в особі місцевого російськомовного населення, яке об'єдналося в так зване «Интердвижение». Основними осередками стали місця компактного проживання національних меншин, в основному, тих що користувалися російською мовою в спілкуванні. Найбільш гострою ця проблема виявилася в регіоні компактного проживання гагаузів і на лівому березі Дністра.

Найкривавішим став конфлікт у Придністров'ї. Як я вже говорив, він виник ще в 1989 році навколо дебатів про статус російської та румунської мов на території тодішньої Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки (МРСР). У підсумку, це вилилося в рух за відділення Лівобережжя Дністра в окреме територіальне утворення у складі СРСР. 2 вересня 1990 року проголошується Придністровська Молдавська Радянська Соціалістична Республіка, утворення якої не визнали ні влади МРСР, ні центральна влада в Москві. У листопаді 1990 року Кишинів намагається відновити контроль над бунтівним регіоном, направивши туди підрозділи міліції, що призвело до ряду зіткнень між представниками молдавських силових структур та місцевими незаконно створеними «народними дружинами». Найбільш напруженою була ситуація в районі Дубосар і Бендер. На тлі відцентрових процесів в СРСР посилюється і напруга в регіоні. 22 серпня проголошується незалежність Придністровської Молдавської Республіки (ПМР). Через п'ять днів про свою незалежність оголошує і Молдова. Але Кишинів не визнає незалежність Лівобережжя. Це ще більше загострює ситуацію. У грудні, після остаточного розвалу Союзу, конфлікт загострюється ще сильніше. Почастішали зіткнення в районі Дубосар. Нарешті, в березні, конфлікт остаточно переростає у війну.

Придністровський конфлікт в чомусь схожий з конфліктом на Донбасі. Та ж послідовність: протести «активних громадян», загроза навали «націоналістів» і «фашистів» зі столиці, народні дружини, потім незалежність і формування власної армії. При тому, остання дуже швидко поповнюється добровольцями з Росії, казаками і не тільки. На стороні придністровців воювали добре відомі і сьогодні особистості, зокрема колишній міністр оборони так званої Донецької Народної Республіки (ДНР) Ігор Гіркін-Стрєлков і командувач незаконним збройним формуванням «Казача національна гвардія» Ніколай Козіцін. Посилену допомогу придністровцям надавали і підрозділи розташованої в Бендерах 14-ої армії Російської Федерації. На початку - під виглядом добровольців, а потім вже і відкрито вступаючи у конфлікт на боці невизнаної республіки ударами по підрозділах молдавської армії, яка зайняла на той час Бендери.

21 липня 1992 року, в Москві, президентами Росії Борісом Єльциним та Молдови Мірча Снєгуром було підписано угоду «Про принципи врегулювання збройного конфлікту в Придністровському регіоні Республіки Молдова». Конфлікт був заморожений, 14-а армія залишалася в регіоні під виглядом миротворців, а долю регіону повинні були вирішити переговори у форматі «5+2» (Молдова, невизнана ПМР, Росія, Україна, Організація Безпеки і Співробітництва в Європі (ОБСЄ), та ЄС із США в якості спостерігачів). У 1999 році, під час зустрічі у Стамбулі глав держав і урядів дер- жав-учасниць ОБСЄ була прийнята Хартія європейської безпеки. Тодішній президент Російської

Федерації, Боріс Єльцин, взяв на себе зобов'язання вивести російські війська з території лівобережної Молдови в разі виконання сторонами всіх заходів щодо врегулювання ситуації в регіоні. Переговори ведуться вже 23 роки, але мало до чого призводять. Один крок вперед зводиться нанівець черговою провокацією та зривом переговорного процесу. А поки що Адміністративно-територіальні одиниці Лівобережжя Дністра (так вони офіційно називаються) повністю знаходяться на грошовому утриманні Росії.

Після приєднання Криму до РФ, в Тирасполі заговорили про можливість повторення такого сценарію і в Придністров'ї, спираючись на результати проведеного в регіоні незаконного референдуму 17 вересня 2006 року.

Ситуація на Лівобережжі почала загострюватися ще з тих пір, як до влади в Кишиневі в 2009 році прийшли сили, які виступають за інтеграцію в європейське співтовариство. Практично весь 2013 рік в районі Бендер відбувалися провокації проти представників молдавських силових структур. У лютому 2014 року президент невизнаної республіки Євгеній Шевчук виступив за «цивілізоване розлучення двох берегів Дністра, за прикладом Чехії та Словаччини». При цьому він оперував даними референдуму вересня 2006 року, на якому жителям Лівобережжя пропонувалося відповісти на два питання:

1. Чи підтримуєте Ви курс на незалежність Придністровської Молдавської Республіки і подальше вільне приєднання Придністров'я до Російської Федерації'?

2. Чи вважаєте Ви за можливе відмову від незалежності Придністровської Молдавської Республіки з подальшим входженням її до складу Республіки Молдова?

За даними, наданими Тирасполем, за приєднання регіону до РФ виступили 97% тих, що брали участь у референдумі⁵. Єдиними, хто визнав результати референдуму, була Москва. Після кримського псевдореферендуму, Верховна рада ПМР направила прохання до Держдуми РФ щодо прийняття Придністров'я до складу Росії за прикладом Криму, спираючись на результати референдуму 2006 року.

Події в Ґаґаузії розвивалися паралельно придністровським. Тут так само була проголошена незалежна Ґаґаузька Республіка. Найвищою точкою напруження став так званий «Похід на Ґаґаузію» в жовтні 1990 року молдавських волонтерів з метою припинення сепаратизму. Тоді кровопролиття вдалося уникнути, але аж до 1994 року регіон існував як невизнана держава, поки за угодою між Кишиневом і Комратом не було створено Адміністративно-територіальне об'єднання Ґаґауз- Єрі. Але настрої в регіоні залишаються сепаратистськими. Так, 2 лютого 2014 року, порушуючи чинне молдавське законодавство, в регіоні був проведений референдум за двома питаннями. Перше - це визнання за Ґаґаузією права на вихід зі складу Республіки Молдова в разі втрати нею свого суверенітету. «За» проголосувало близько 99%. І другим питанням був зовнішньополітичний вектор розвитку автономії. Майже 97% виборців виступили за входження Ґаґаузії в Митний Союз⁶.

Ці два регіони неодноразово використовувалися Москвою як важелі тиску на Кишинів. Хоча і не єдиний. Після вибору Молдовою проєвропейського вектору розвитку Росія стала застосовувати по відношенню до республіки весь спектр важелів тиску, починаючи від інформаційного та економічного, так і здійснюючи відкриту підтримку деяких політичних сил. І найсильніше це проявилося в період останньої передвиборчої кампанії. Вибір зовнішньополітичного вектору у багатьох партій займав центральне місце в передвиборчій кампанії. Наприклад, головним гаслом соціалістів було гасло «Сильна Молдова, поруч з сильною Росією». Крім того, вони - єдина партія, яка відкрито користувалася підтримкою з боку керівництва Російської Федерації. До кінця кампанії на всіх агітматеріалах ПСРМ була присутня світлина лідерів формування Ігоря Додона і Зінаїди Гречан, що сидять за одним столом з президентом Путіним. Проросійська риторика фактично і дала їм можливість роздобути голоси значної частини лояльного до Росії електорату. Після виборів фракція соціалістів у повному складі відвідала Москву. Результати виборів показали, що молдавське суспільство розділене майже навпіл на прихильників європейської інтеграції та прихильників євразійського курсу.

Ще одним фактором, що додав голосів партії соціалістів, стало введення РФ заборони на ввезення сільськогосподарської продукції з Молдови. За даними Міністерства сільського господарства і харчової промисловості республіки, втрати склали 40 мільйонів доларів. І хоча, в рамках держави ця втрата не така значна, однак, вона вплинула на політичну ситуацію в країні. Багато дрібних фермерів, основним доходом яких був експорт продукції в Росію, зазнали втрат від російського ембарго. Однією з передвиборчих обіцянок Партії Соціалістів Республіки Молдова (ПСРМ) було відновлення добрих відносин з Москвою і навіть, як запевняє у своїй декларації лідер партії Ігор Додон, йому вдалося домовитися з Роскомнадзором про відновлення поставок яблук для деяких молдавських фірм⁷. Дуже цікавим виявився той факт, що більшість з них зареєстровані на лівому березі Дністра.

Та ж тенденція проявилася і в період виборів на посаду Башкана (Голови) Ґаґаузії. Незалежний кандидат, колишній член партії комуністів, Ірина Влах отримала повну підтримку з боку ПСРМ, а значить і підтримку Росії. До всіх вищеперелічених обіцянок в регіоні розігрувалася ще й карта федералізації Республіки Молдова.

Тема федералізації для Молдови не є новою. У 2003 році, як варіант врегулювання придністровського конфлікту, Росія зробила спробу перетворити Молдову в федерацію. В останній момент тодішній президент Володимир Воронін відмовився підписувати документ. Як він сам пояснював у своєму інтерв'ю інформагентству «Газета.ру», перед самим підписанням російською стороною в документ були внесені зміни, які суперечать Конституції РМ та несли загрозу її територіальній цілісності⁸. Відповідно до так званого «Меморандуму Козака» (документ названий за прізвищем російського представника Дмітрія Козака) Молдова перетворювалася на асиметричну федерацію, при якому Придністров'я і Ґаґаузія, що ставали суб'єктами нової федерації, могли блокувати будь- які рішення, прийняті Кишиневом і діставали можливість в будь-який момент вийти зі складу Молдови. Знову, виявляється схожість з Українською кризою, де російська сторона вперто наполягає на федералізації української держави.

Але які інтереси Росії в Молдові і наскільки далеко вона може піти в переслідуванні своїх цілей? Ясно, що основною метою є збереження свого впливу в регіоні. Поки Республіка Молдова - це крайня західна межа російської зони впливу. Але останнім часом, з втратою України, ця зона впливу зменшується. Тут уже Молдова може грати роль форпосту і плацдарму для відновлення втраченого. Але яким чином піде даний процес і якими будуть його наслідки для Республіки Молдова?

Відкинемо одразу варіанти з початком військових дій в Молдові, хоча подібні теорії і висуваються опонентами з різних сторін, як з проросійської, так і з проєвропейської. Останнім часом активізувався саме проросійський сектор молдавського інформаційного простору. Це сталося після зустрічі президентів Румунії та України 18 березня цього року. У ході зустрічі Петро Порошенко і Клаус Йоханнес обговорили багато питань, в основному, що стосуються вирішення спірного питання двох країн щодо кордону в районі дельти Дунаю, підтримки Румунією України на майбутньому саміті ЄС у Ризі та безліч інших питань щодо співпраці двох країн. У ході зустрічі проблема Придністровського конфлікту не могла бути не порушена. Особливо, в світлі обговорення планів двох країн на модернізацію системи безпеки в Чорноморському регіоні. У ході зустрічі президент України заявив: «Ми домовилися про координацію наших дій по Придністров'ю для того, щоб сприяти розморожуванню цього конфлікту і допомогти суверенній Молдові відновити свою територіальну цілісність і реінтегрувати Придністровський регіон до складу країни». Російські ЗМІ, як і їх молдавські проросійські колеги, одразу ж побачили в цьому крамолу. «Пакт Йоханнеса-Порошенко поділив Молдавію»⁹, «Придністровське «розморожування»: Румунія переграла Україну» (eurasianews. md)¹⁰, «Каральна операція проти Придністров'я: дежа вю?» (еurasianiпfbrm.md), «Роздуми з приводу лякаючих заяв президентів Румунії та України» (actualitati.md)¹¹ - ось заголовки деяких аналітичних статей, що появилися після зустрічі двох президентів. Статей багато, але сюжет схожий: Україна, разом з Румунією, поділили Молдову і, за підтримки з боку Вашингтону, готуються розв'язати нову війну на території Республіки. Але, якщо поглянути на ситуацію логічно, ми можемо зробити висновок, що даний інформаційний закид існує тільки для нагнітання ситуації в республіці і здійснюється виключно в рамках інформаційної війни, яка ведеться в регіоні останні кілька років.

Україні на даний момент немає сенсу розв'язувати війну на своєму південно-західному кордоні - занадто багато сил і коштів йде на антитерористичну операцію на території Донецької та Луганської областей. Під час свого інтерв'ю каналу France 24 президент Порошенко назвав суму в 10 мільйонів доларів щоденних витрат¹². Плюс, постійна загроза повномасштабного вторгнення з боку Росії по всьому україно-російському кордоні, особливо на його ділянці з окупованим Кримом. А для операції на Лівобережжі Дністра доведеться виділити значні сили, так як за даними так званого міністерства оборони ПМР, невизнана республіка має армію в 7 000 осіб, плюс 80 000 резервістів. Не можна не приймати до уваги і двохтисячне угрупування так званих російських миротворців. Так що найближчим часом дії України в районі Придністров'я носитимуть швидше стримуючий характер, такий як, наприклад, перекидання додаткових сил на ділянку молдово-українського кордону, який на даний момент знаходиться під контролем невизнаної республіки, та не контролюється чинною владою Молдови.

Румунії так само немає ніякого сенсу починати конфлікт на території східного сусіда. У конфлікті виникає можливість зіткнення румунських солдатів з російським контингентом, а це означає, що Росія зможе втрутитися у війну за принципом своєї участі в Південно-осетинському конфлікті 2008 року. Крім того, РФ може вступити в конфлікт з метою «захисту» 250 тисяч російських громадян, що живуть на Лівобережжі. У свою чергу, конфлікт між Росією та Румунією, членом НАТО, може спричинити втягування у війну всього Північно-Атлантичного блоку, що вже створює загрозу повномасштабної регіональної війни.

Але чи не розв'язуватиме Росія збройний конфлікт у Молдові? Про таку можливість, як початок «гібридної війни» в Республіці говорить і нинішній Міністр Оборони Віорел Чеботару¹³. Хоча, такий варіант здається малоймовірним. Для проведення такої операції потрібні певні умови. Якщо ми подивимося на Донбас, то побачимо, що регіон має спільний з Росією кордон. Таким чином спрощується поставка озброєння і живої сили місцевим бойовикам. В Молдові такої можливості немає. До недавнього часу ротація миротворчих сил проводилася через Кишинівський аеропорт, але з недавніх пір молдовська влада блокує подібні дії¹⁴. Але, навіть і з контролем над аеропортами, постачання угрупуванню в регіон потрібно буде здійснювати через повітряний простір ворожої України. Так що сценарій розв'язання війни на території Молдови кожною зі сторін малоймовірний.

Також малоймовірним є варіант з визнанням незалежності Придністров'я і Ґаґаузії. Так, представники російського МЗС неодноразово заявляли, що в разі тиску на регіон, Росія розгляне можливість визнання їх незалежності¹⁵. Але поки це тільки слова. Придністров'я у складі Республіки Молдова куди вигідніше для Москви, а ніж незалежна Придністровська Молдавська Республіка, тому що якщо інтегрувати Придністров'я до складу Республіки Молдова, це надасть значної переваги проросійськи налаштованим силам в країні. Те ж саме стосується і Ґаґаузії. Крім цих двох територіальних утворень, Москва може впливати на Кишинів і через проросійськи налаштовані Тараклійський район на півдні країни та Муніципій Белць на півночі. Так що Кишинів знаходиться, у свого роду, кільці. До речі, про це спокійно просторікують у своїх статтях промосковські політологи Володимир Букарський¹⁶ та Борис Шаповалов¹⁷. Так що, на мій погляд, у найближчому майбутньому Москва діятиме в Молдові політичними методами, використовуючи лояльні собі політичні сили. Так, Партія Соціалістів Республіки Молдова користується повною підтримкою російського керівництва. Також, на місцевих виборах влітку 2015 року, швидше за все виступатиме ще одна промосковська політична сила - партія «Patna» (Батьківщина) Рената Усатого. Він і його партія заслуговує окремої уваги. Багато в чому вони стали головними героями останніх парламентських виборів. Успіх Усатого, якому вдалося за рік створити політичну партію, яка за підсумками соцопитувань цілком могла пройти в парламент, багато в чому обумовлений його поведінкою і популістською риторикою, завдяки якій він зміг залучити на свою сторону молдавський протестний електорат. Усатого можна назвати молдавським аналогом Олега Ляшка чи Володимира Жириновського - політика, який залучає своєю грубою, недипломатичною, протестною риторикою. Зняття його з передвиборчої гонки нібито за непрозоре фінансування ще більше посилило його популярність, перетворивши його в жертву режиму і дисидента, вимушеного ховатися від «переслідування влади». Багатьом громадянам, навіть проєвропейськи налаштованим, не сподобалося, яким чином була знята партія «Patna» з передвиборної гонки. Занадто невпевнено себе вели члени ЦВК при наданні доказів отримання Усатим фінансування з-за кордону. Хоча, багатьом зрозуміло, що Усатий таки отримував гроші з Росії. Обидві партії - і партія «Patria» і ПСРМ цілком можуть отримати перевагу на найближчих виборах до органів місцевого самоврядування. Росія надаватиме їм всю можливу підтримку, на яку тільки здатна. В першу чергу - це інформаційна підтримка. Російські ЗМІ зберігають свій вплив у молдавському медіа просторі. Рівень їхньої популярності багато в чому перевершує популярність місцевих телевізійних каналів. Таким чином, молдавське суспільство сильно піддається впливу російської пропаганди. Хоча, останнім часом змінилася їх тематика. Від погроз молдавськими націоналістами і уніоністами, вони перейшли до розмов про розпалювання громадянської війни і вторгнення військ НАТО в країну¹⁸. Також, швидше за все, використовуватимуться важелі економічного та енергетичного тиску. Крім уже відміченого мною вище торгового ембарго, Росія може спекулювати, та вже спекулює, питанням трудових мігрантів, так як дуже велика кількість громадян Республіки на даний момент знаходяться на заробітках в РФ. Тут тиск чиниться шляхом заборони на в'їзд чи виїзд. І нарешті, Москва може використовувати залежність Молдови від поставок енергоресурсів, зокрема газу і нафтопродуктів. Росія постачає 63% від загального обсягу споживаних енергоресурсів.

Яку мету переслідує Москва при встановленні контролю над Республікою Молдова? Перш за все - це збереження зони свого впливу в регіоні. По-друге, Молдова може бути використана, як база для дестабілізації ситуації в сусідніх областях України, зокрема в Одеській області. За даними експертної групи «Інформаційний спротив»¹⁹, дана область знаходиться на третьому місці за ступенем загрози сепаратизму і тероризму, поступаючись тільки Донецькій, Луганській та Харківській областям. Крім того, вже сьогодні є дані про участь громадян Молдови в україно-російському конфлікті на боці сепаратистів²⁰. Таким чином, ми бачимо що, так, національна безпека і національні інтереси Молдови сьогодні знаходяться під загрозою. Ми спостерігаємо втручання третьої сторони у внутрішні справи держави з метою досягнення своїх геополітичних інтересів, не враховуючи при цьому право Молдови на суверенітет.

національний безпека загроза молдова

Література

1. Меркель выразила надежду на невозможность украинского сценария в Молдавии: [РБК] - Режим доступа: http://top.rbc.ru/politics/26/02/2015/54ef53f 19a794777ade6e820d

2. Мінюст дав оцінку рішенням про референдуми у Криму та Донецьку: нелегітимні:[Українська правда] - Режим доступа: //www.pravda.com.ua/ news/2014/03/2/7016944/

3. Депутати ВР Криму призначили референдум щодо статусу автономії: [Українській тиждень].- Режим доступа: http://rn.tyzhden.ua/News/103490; Маріонеткова Рада Криму призначила референдум про входження в РФ на 16 березня: [Українська правда] - Режим доступа: http://www.pravda.com. ua/news/2014/03/6/7017802/

4. Мінюст дав оцінку рішенням про референдуми у Криму та Донецьку: нелегітимні:[Українська правда] - Режим доступа: //www.pravda.com.ua/ news/2014/03/2/7016944/

5. Приднестровье проголосовало за присоединение к России: [Ольвиа] - Режим доступа: http://www.olvia.idknet.com/ol160-09-06.html

6. Чубашенко: гагаузский референдум не соответствовал законам Молдовы, но был легитимным: [gagauzinfo.md] - Режим доступа: http://gagauzinfo. md/index.php?newsid=16403

7. Додон: Через две недели мы сможем экспортировать яблоки в Россию: [point.md]- Режим доступа: http ://point. md/ru/novosti/politika/dodon5 8 - cherez-dve-nedeli-mi-smozhem-eksportirovatj- yabloki-v-rossiyu

8. «Безвизовый режим с Европой - это шоу». Интервью с экс-президентом Молдавии В. Ворониным: [Газета.Ру]. - Режим доступа: http://m. gazeta.ru/politics/2014/11/17_a_6304729.html

9. Любовь Лялько. Пакт Йоханнеса-Порошенко поделил Молдавию: [eurasianews.md]- Режим доступа: http://eurasianews.md/analytics/pakt-johannesa-poroshenko-podelil-moldaviyu.html

10. Сафонов А. Приднестровская «разморозка»: Румыния переиграла Украину: [eurasianews.md]- Режим доступа: http://eurasianews.md/analytics/ pridnestrovskaya-razmorozka-rumyniya-pereigrala- ukrainu-andrej -safonov. html

11. Шаповалов Б. Размышления по поводу пугающих заявлений президентов Румынии и Украины: [Actualitati.md]. - Режим доступа:http://www.actualitati.md/ru/analitika/razmyshleniya- po-povodu-pugayushchih-zayavleniy-prezidentov- rumynii-i-ukrainy

12. Порошенко розповів, скільки Україна витрачає на АТО: [Канал 24] - Режим доступа: http://24tv.ua/news/showNews.do?poroshenko_rozpo viv_skilki_ukrayina_vitrachaye_na_ato&objectId=530 586

13. Viorel Cibotaru: „Pentru a descuraja un razboi hibrid, noi trebuie sa avem o armata bine organiza- ta”:[Radio Europa Libera] - Режим доступа: http://www. europalibera. mobi/a/26909032.htm

14. Молдова заблокировала военную базу России в Тирасполе: контрактники в панике :[point.md]- Режим доступа: http://point.md/ru/novosti/politika/ moldova-zablokirovala-voennuyu-bazu-rossii-v- tiraspole.html

15. Лавров рассказал о планах применения «украинского сценария» в Молдавии: [ИНТЕРФАКС]. - Режим доступа: http://www.interfax.ru/402777

16. Букарский В. Приднестровский узел напряжения: [bukarski.md].- Режим доступа: http ://bukarski.md/приднестровский-узел-напряжения/

17. Шаповалов Б. Размышления по поводу пугающих заявлений президентов Румынии и Украины: [Actualitati.md]. - Режим доступа:http://www.actualitati.md/ru/analitika/razmyshleniya- po-povodu-pugayushchih-zayavleniy-prezidentov- rumynii-i-ukrainy

18. Порошенко готов развязать войну в Приденстровье: [НТВ] - Режим доступа: http://www. ntv. ru/novosti/1365896.

19. Группа ИС. Угрозы на Востоке и Юге Украины: оценка от группы ИС: [Информационное сопротивление] - Режим доступа: http ://sprotyv. info/ru/news/15533 -ugrozy-na-vostoke- i-yuge-ukrainy-ocenka-ot-gruppy

20. История молдаванина, который предпочел нормальной жизни войну в Донбассе: [Publica TV].- Режим доступа: http://ru.publika.md/link_ 1570611.html; СМИ: Сергей Бузаджи - фигурант уголовного «дела диверсантов»: [gagauzinfo.md] - Режим доступа: http://gagauzinfo.md/index.php? newsid=17483

Размещено на Allbest.ru