Основні напрями адаптації зовнішньоторговельної політики України до сучасних умов функціонування глобального торговельного середовища

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 339.544

Основні напрями адаптації зовнішньоторговельної політики України до сучасних умов функціонування глобального торговельного середовища

Є.І. Іванов,

Український державний університет фінансів і міжнародної торгівлі

Стаття присвячена аналізу заходів із вдосконалення вітчизняної зовнішньоторговельної політики держави за ключовими напрямами реформування, серед яких структурний, фінансовий, інноваційний, інституційний, інтеграційний та інвестиційний. Встановлено логічну послідовність та механізми взаємодії інструментів зовнішньоторговельної політики за визначеними напрямами. За кожним напрямом диференційовано експортну та імпортну складову вдосконалення зовнішньоторговельної політики.

Ключові слова: реформування, інновації, модернізація, лібералізація, Світова організація торгівлі (СОТ).

зовнішньоторговельний політика держава реформування

Е.И. ИВАНОВ,

Украинский государственный университет финансов и международной торговли

Основные направления адаптации внешнеторговой политики Украины к современным условиям функционирования глобальной торговой среды

Статья посвящена анализу средств по совершенствованию отечественной внешнеторговой политики государства по ключевым направлениям реформирования, среди которы/х структурное, финансовое, инновационное, институциональное, интеграционное и инвестиционное. Установлена логическая последовательность и механизмы взаимодействия инструментов внешнеторговой политики по определенным направлениям. По каждому направлению дифференцирована экспортная и импортная составляющая совершенствования внешнеторговой политики.

Ключевые слова: реформирование, инновации, модернизация, либерализация, Всемирная торговая организация (ВТО).

Ye. IVANOV,

Ukrainian State University of Finance and International Trade

Main areas of Ukrainian foreign trade policy adaptation to modern conditions of global trade environment

The paper analyzes measures of national foreign policy improvement by key areas of reformation, including structural, financial, innovational, institutional, integration and investment areas. A logical sequence and mechanisms of the foreign trade policy tools interaction are identified. Each area is differentiated by export and import component of foreign trade policy improvement.

Keywords: reforming, innovation, modernization, liberalization, the World Trade Organization (WTO).

Постановка проблеми. За роки членства в СОТ Україні не вдалося сформувати виважену зовнішньоторговельну політику, здатну ефективно забезпечувати національні економічні інтереси та відповідати стратегічним контурам поступального розвитку вітчизняної економіки. Лишившись значної частини інструментарію торговельного захисту вітчизняних виробників та не маючи змоги застосовувати ефективні протекціоністські методи через низький рівень розвитку економіки та інституційного середовища, Україна здійснює низку недостатньо системно узгоджених кроків у формуванні режиму зовнішньої торгівлі, що спричиняє здебільшого втрату конкурентоспроможності національної економіки та погіршення її міжнародного іміджу. У зв'язку з цим виникає нагальна необхідність визначення пріоритетів зовнішньоторговельної політики щодо базисних напрямів застосування міжнародно- визнаних норм і механізмів реалізації національних інтересів України на світовому ринку товарів та послуг.

Аналіз досліджень та публікацій з проблеми. Дослідженню механізмів вдосконалення зовнішньоторговельної політики України присвячено низку наукових праць провідних вітчизняних вчених-економістів, зокрема А.А. Мазаракі [1], Т.М. Мельник [2], В.Г. Андрійчука [3], Н.М. Грущинської [4] та ін. Публікації зазначених науковців містять низку положень щодо визначення ключових причин і наслідків низької ефективності сучасної регуляторної політики України у сфері зовнішньої торгівлі, а також визначають базові принципи дотримання яких сприятиме збільшенню ефективності вітчизняної зовнішньоторговельної політики. Однак сучасні виклики розвитку глобального торговельного середовища обумовлюють необхідність формування системного підходу до аналізу шляхів і напрямів вдосконалення зовнішньоторговельної політики України.

Мета статті полягає у визначенні основних напрямів та відповідних їм заходів зі збільшення ефективності зовнішньоторговельної політики України шляхом належної її адаптації до сучасних умов функціонування глобального торговельного середовища.

Виклад основного матеріалу. З метою ефективного функціонування в умовах глобалізованого світу Україна повинна сформувати таку політику у сфері зовнішньої торгівлі, яка максимально ефективно реагуватиме на нові динамічні виклики домінуючих у світовій практиці принципів і підходів до регулювання міжнародної торгівлі та нейтралізуватиме їх несприятливі впливи. Реформи у сфері торговельних відносин мають бути спрямовані на перетворення зовнішнього сектору з дестабілізуючого фактора на інструмент макро- економічної стабілізації. Задля цього необхідно оптимально збалансувати коротко-, середньо- і довгострокові інтереси держави, пов'язавши їх із динамікою економічних реформ і докорінних перетворень у господарському комплексі. Основними напрямами досягнення цієї мети, на нашу думку, мають стати структурний, фінансовий, інноваційний, інституційний, інтеграційний та інвестиційний.

Що стосується структурного напряму зовнішньоторговельної політики, то він полягає в удосконаленні структури зовнішньої торгівлі України шляхом, з одного боку, розширення номенклатури експорту товарів за рахунок готової продукції та товарів з високою часткою доданої вартості, а з іншого - диверсифікації географічної структури вивозу вітчизняних товарів за кордон через сприяння виходу експортерів на нові ринки збуту і розвитку їхніх зв'язків з тими торговельними партнерами, щодо яких існуючий експортний потенціал наразі використовується неповною мірою.

При цьому слід враховувати, що використання низки заходів торговельного захисту на сучасному етапі практично призвело до «закриття» багатьох світових ринків товарів, на яких спеціалізується Україна. Тому очевидно, що ефективна адаптація вітчизняної зовнішньоторговельної політики до наявних реалій регулювання глобального торговельного середовища потребує зміщення пріоритетів розвитку із традиційних для України сировинних товарних груп і галузей на принципово інші, зокрема у сфері переробної промисловості. Оскільки в розвинутих країнах світу надзвичайно поширеними є інституційні торговельні бар'єри (технічні бар'єри у торгівлі та санітарні і фіто-санітарні заходи), що перешкоджають появі на їх внутрішніх ринках неякісної, потенційно небезпечної, фальсифікованої та контрафактної продукції, то в Україні неможливо вирішити проблему якісної реструктуризації експорту без наближення вітчизняної системи технічного регулювання до відповідних міжнародних та регіональних (зокрема, європейської) систем, для чого необхідним вбачається:

прискорити роботу з переходу до використання міжнародних та регіональних стандартів як основи для розроблення національних технічних регламентів;

регулярно уточнювати з використанням останніх наукових розробок максимально допустимі рівні залишків забруднюючих речовин, ветеринарних препаратів, пестицидів, інсектицидів, мінеральних добрив у харчових продуктах і своєчасно повідомляти про ці зміни інші країни, які є постачальниками відповідної продукції на український ринок;

актуалізувати перелік імпортної продукції, яка підлягає обов'язковій сертифікації в Україні відповідно до національних технічних регламентів або обов'язкова сертифікація яких передбачена діючим законодавством.

У частині ввезення товарів з-закордону структурна політика України повинна зосереджуватись насамперед на диверсифікації джерел критичного імпорту, що особливо стосується вуглеводнів, і зменшенні імпортозалежності вітчизняної економіки шляхом розвитку імпортозамінного виробництва в різних галузях промисловості. Диверсифікації джерел імпорту має бути першочергово спрямована на запровадження енергозберігаючих технологій, сприяння розвитку вітчизняної нафтогазовидобувної промисловості та налагодження співпраці зі світовими експортерами нафти і газу.

Зростання ефективності імпорту вимагає вжиття низки заходів щодо сприяння інноваційному розвитку пріоритетних галузей. Особлива увага з боку держави має приділятися імпортозамінним галузям, що виробляють високотехнологічну продукцію. При цьому очевидним є, що в умовах тривалої рецесії вітчизняної економіки, вичерпання внутрішніх заощаджень та повсюдного використання у світовій практиці переваг міжнародної спеціалізації, ефективна політика імпортозаміщення повинна полягати не стільки у створенні цілісних виробничих галузевих комплексів всередині країни, скільки в інтеграції до глобальних ланцюгів доданої вартості як виробника готової продукції, а в перспективі - як оператора таких ланцюгів. Досягнення даної мети вимагає створення сприятливих умов для залучення іноземних інвестицій, а також надання можливостей щодо підвищення кваліфікації дослідницького, виробничого, управлінського персоналу на підприємствах країн - ключових інноваторів.

Таким чином, інноваційний напрям зовнішньоторговельної політики є логічним продовженням структурного і визначає його якість. Досягнення вітчизняними експортерами високого рівня конкурентоспроможності на світових ринках у сучасних умовах є неможливим без належного сприяння з боку держави, спрямованого на створення нових видів технологічних процесів та продукції з них. Адже тільки інновації мають значний потенціал стрімкого проникнення на глобальний ринок, забезпечують одержання високої частки доданої вартості та сприяють здійсненню ефективної зовнішньої торгівлі, при- зводячи до структурно-технологічних зрушень у виробництві.

Для розвитку інноваційної компоненти експорту необхідним з боку держави видаються заходи, спрямовані на зменшення енерго- та ресурсоємності вітчизняного виробництва і зростання рівня його технологічності шляхом застосування новітніх технологій у сфері енергоощадності та підвищення рівня ефективності використання сировини, напівфабрикатів і комплектуючих (особливо імпортованих) у внутрішньому виробництві продукції кінцевого використання. Однак модернізація вітчизняного виробництва і зростання рівня його технологічності є неможливими також без належної імпортної та внутрішньої політики держави щодо активного заохочення і підтримки такої діяльності. Практичними кроками у цій сфері мають бути:

зниження або повне скасування імпортних мит на передові технології, високотехнологічне обладнання, що не мають вітчизняних аналогів та є необхідними для виробництва конкурентоспроможної на світових товарних ринках продукції [5, с. 9];

запровадження податкових пільг для вітчизняних суб'єктів господарювання, які застосовують високі технології у виробництві експортної або імпортозамінної продукції, а також для іноземних інвесторів, які вкладають капітал у подібну підприємницьку діяльність;

визначення конкретного кола пріоритетних галузей вітчизняної економіки та зниження рівня оподаткування для підприємств, які до них належать, на період оновлення основних фондів і модернізації виробництва, зокрема шляхом прискореної амортизації обладнання;

впровадження інструментів заохочення інвестиційного імпорту, зокрема впровадження нульової ставки ПДВ для технологічного обладнання та технологій, які вносять у статутних капітал експортних та імпортозамінних підприємств з іноземними інвестиціями;

спрощення процедури залучення іноземного капіталу у вільні економічні зони з метою створення спільних підприємств, що виробляють інноваційну високотехнологічну продукцію. Водночас доцільним є зростання ролі держави у здійсненні контролю за якістю та рівнем інноваційної складової технологій, що залучаються таким чином. Навіть якщо держава не матиме при цьому обмежувальних функцій, наявна у відкритих джерелах інформація щодо технологічного рівня та ефективності подібних іноземних інвестицій сприятиме більш раціональному використанню національних ресурсів [6, с. 489].

Засобами досягнення окреслених структурно-технологічних зрушень мають стати зміни у характері фінансового забезпечення вітчизняного виробництва та зовнішньоторговельних операцій. Варто зазначити, що вимоги і правила СОТ суттєво обмежують застосування фінансових механізмів для підтримки внутрішнього виробника, проте залишають низку дозволених механізмів субсидування, до яких належать: фінансування науково-дослідних розробок із державних цільових фондів за нормативами СОТ; надання урядових гарантій для проведення операцій за схемами толінгу та лізингу обладнання; залучення державних коштів до статутних капіталів акціонерних підприємств; субсидування заходів з охорони довкілля; розширення переліку програм для фінансування в межах «зеленої скриньки» сільськогосподарських субсидій.

Щодо експортних операцій у сфері фінансового забезпечення для України наразі необхідним видається вжиття наступних заходів:

податкове заохочення експортерів через скасування на експортну продукцію непрямих податків, реалізацію податкового режиму draw-back (полягає у поверненні виробникам експортних товарів мита, сплаченого ними при імпорті сировини та матеріалів, використаних для виробництва продукції, що була спрямована на експорт) та встановлення пільгових ставок податку на прибуток, отриманий від експорту;

створення спеціалізованого експортно-кредитного агентства (ЕКА) з метою надання державних гарантій банкам і страховим компаніям щодо фінансово-кредитного забезпечення експортної діяльності, а також щодо виконання українськими експортерами своїх зобов'язань під час участі в міжнародних тендерах [7];

фінансове сприяння розвитку інноваційного та високотехнологічного експорту, зокрема податкове заохочення шляхом надання «податкових канікул», податкового кредиту, скорочення ставок основних податків для підприємств-інноваторів, виключення витрат на НДДКР з бази оподаткування, створення сприятливого клімату для інвестування на усіх етапах інноваційного ланцюжка «здійснення наукових досліджень - технологічне впровадження результатів досліджень - використання технології у виробництві - збут інноваційної продукції», розвиток венчурного фінансування та залучення коштів «бізнес-янголів», надання державою гарантій захисту прав власності інвесторів і прав інтелектуальної власності.

У сфері імпорту фінансовий напрям адаптації вітчизняної зовнішньоторговельної політики до глобальних викликів сьогодення повинен бути зосереджений на зменшенні імпортної залежності української економіки, що вимагає належного забезпечення, достатній рівень якого може бути досягнутий за умов використання наступних форм державного впливу:

запровадження державних замовлень і державних закупівель на товари-замінники імпорту, зокрема, у галузях приладобудування, обладнання для харчової промисловості, деревообробної промисловості, виробництва будівельних матеріалів, фармацевтичної промисловості, машинобудування для потреб сільського господарства тощо;

фінансова та інвестиційна підтримка імпортозамінних виробництв шляхом залучення ПІІ до тих галузей, які спеціалізуються на виробництві товарів-замінників імпорту, що дозволить іноземним компаніям зберегти свою присутність на українському ринку шляхом субституції експорту і водночас послабить негативний вплив на сальдо торгового балансу України. Водночас це потребує належного інформування іноземних інвесторів про можливості інвестувати в галузі вітчизняної економіки, визначені як пріоритетні для впровадження політики імпортозаміщення;

З наведеного логічно висновується необхідність обґрунтування та посилення інвестиційної складової зовнішньоекономічної політики держави, основними зрушеннями в якій повинні стати реформування структури власності на основі приватизації та забезпечення технологічного переоснащення вітчизняного виробництва за рахунок коштів іноземних інвесторів. Такий підхід забезпечить зростання інвестиційних потоків, безпосередньо пов'язаних з активізацією зовнішньоторговельної діяльності, при дотриманні державою низки економічних передумов проведення інвестиційної політики [8, с. 89-90]:

залучення іноземних інвестицій повинне відбуватися з урахуванням мети та завдань структурної трансформації вітчизняного промислового комплексу і його міжгалузевого розвитку;

інвестиційні ресурси повинні бути спрямовані на формування виробничого потенціалу економіки на новітній науково-технічній базі;

основний обсяг залучених інвестицій повинен спрямовуватись в ті галузі вітчизняної економіки, які визначають її конкурентні позиції на світових ринках та вибір яких є науко- во-обґрунтованим;

іноземні інвестиції повинні сприяти створенню динамічного виробничо-експортного потенціалу національної економіки з високим ступенем адаптивності до зовнішньоекономічної кон'юнктури.

Отже, ефективна реалізація більшості шляхів вбудовування національної економіки України та її зовнішньоторговельних відносин у світову структуру неможливі без на кардинальної зміни інвестиційного клімату. Адже радикально змінити роль України в МПП можливо лише за допомогою масштабних національних проектів, реалізація яких доволі складним завданням в частині знаходження джерел їх фінансування. Вирішити його за рахунок державного замовлення і коштів державного бюджету неможливо через масштабність проектів. Започаткувати ж їх за допомогою приватних внутрішніх та зовнішніх інвестицій наразі також складно через несприятливий інвестиційний клімат, основна його вада якого - занадто високі ризики економічної діяльності з виробництва товарів і послуг [9, с. 41]. Це означає, що періоду активного включення в міжнародний трансфер капіталу мають передувати інституційні реформи, спрямовані на поліпшення інвестиційного клімату в Україні.

Зовнішньоторговельний аспект таких інституційних реформ повинен включати низку заходів із підвищення якості інституційного забезпечення експортно-імпортної діяльності, основними з яких у частині експорту є:

удосконалення нормативно-правового забезпечення експортної діяльності щодо правового регулювання міжнародного лізингу, франчайзингу, компенсаційної торгівлі, транскордонного економічного співробітництва тощо, гармонізація з нормами міжнародного права у сфері технологічного регулювання експортної діяльності, захисту прав інтелектуальної та промислової власності тощо;

розбудова інфраструктури збуту та обслуговування експортної продукції в країнах продажу, створення закордонної мережі центрів з продажу та центрів сервісного обслуговування експортної продукції з метою покращення іміджу вітчизняної продукції у закордонних споживачів;

інформаційне забезпечення розвитку експорту шляхом активізації діяльності торговельно-економічних місій України з просування українського експорту закордоном, формування його позитивного іміджу, захист інтересів вітчизняних товаровиробників, сприяння налагодженню прямих зв'язків між українськими експортерами та закордонними споживачами; створення спеціалізованих баз даних з метою забезпечення суб'єктів ЗЕД економічною, правовою, науково- практичною інформацією у сфері експортного виробництва.

Водночас сутнісними елементами діяльності з підвищення ефективності інституційного забезпечення імпорту мають стати:

поліпшення захисту внутрішнього ринку від недобросовісного та надмірного імпорту шляхом гармонізації застосування дозволених в рамках СОТ видів субсидіювання (с/г виробникам, у природоохоронній сфері, на вирівнювання регіонального розвитку); заходів з обмеження імпорту з метою вирівнювання платіжного балансу; а також активізації діяльності Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі щодо проведення антидемпінгових та антисубсидійних розслідувань і застосування відповідних заходів;

лібералізація торгівлі технологічними товарами та послугами шляхом формування державної політики участі у міжнародному трансфері технологій; встановлення преференційних торговельних режимів в рамках програм науково-технічної та технологічної співпраці з країнами світу, які є лідерами у використанні інновацій; пільгове оподаткування імпорту проміжних високотехнологічних товарів, зокрема, у частині стандартизації та сертифікації.

Насамкінець необхідно виокремити інтеграційний напрям адаптації зовнішньоторговельної політики до сучасних викликів міжнародного регулювання світової торгівлі, який полягає в активізації укладання Україною двосторонніх угод про вільну торгівлю. Оскільки переважна більшість країн світу на сучасному етапі віддає набагато більшу перевагу створенню зон вільної торгівлі та інших інтеграційних угруповань, ніж проведенню багатосторонніх переговорів в рамках СОТ, то ефективне використання даного механізму сприятиме значній лібералізації умов доступу для вітчизняних експортерів до ринків товарів та послуг окремих країн чи регіонів світу. Таким чином, інтенсифікація укладання угод про вільну торгівлю відповідно до геоекономічних пріоритетів розвитку України може стати дієвим інструментом послаблення впливу загальносвітової ескалації протекціонізму за найбільш перспективними векторами зовнішньоторговельної співпраці вітчизняних суб'єктів ЗЕД.

Шляхом укладання угод про вільну торгівлю передбачається створення сприятливих передумов для збільшення загального товарообігу та розширення географії і номенклатури національного експорту, а також залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України. Адже з огляду на обмежені можливості внутрішньої підтримки вітчизняного товаровиробника та з метою компенсації потенційних ризиків у результаті лібералізації торгівлі з окремими країнами світу, зазвичай переговори щодо укладання угод про вільну торгівлю супроводжуються додатковими інвестиційними угодами та проектами технічної допомоги для країн з перехідною економікою та країн, що розвиваються.

Однак продумана двостороння лібералізація зовнішньої торгівлі вимагає дотримання таких умов цієї лібералізації, за яких зберігатимуться відповідні компенсатори для національної економіки [10, с. 28]. Без таких компенсаторів зовнішньоторговельна політика не відповідатиме внутрішнім реаліям та ігноруватиме світовий досвід здійснення взаємовигідної економічної інтеграції. Для реалізації такого підходу необхідно активізувати наявні та розробити принципово нові засади побудови ефективної системи загальнодержавного моніторингу, яка б відповідала поточним вимогам та необхідності вивчення і спостереження за процесами розвитку зовнішньоторговельної співпраці вітчизняних суб'єктів ЗЕД з іноземними партнерами за пріоритетними галузево-територіальними векторами, а також за загальними процесами інтернаціоналізації господарського життя України.

Висновки

Основними напрямами здійснення вітчизняної зовнішньоторговельної політики повинні стати структурний, інноваційний, фінансовий, інституційний, інтеграційний та інвестиційний. Оскільки тільки інновації мають значний потенціал стрімкого проникнення на глобальний ринок, визначальними повинні стати інноваційний та структурний напрями здійснення зовнішньоторговельної політики України. Водночас заходи фінансового, інтеграційного, інституційного та похідного від нього інвестиційного напрямів, у силу своєї специфіки, повинні слугувати інструментами для досягнення визначених структурно- технологічних зрушень у зовнішній торгівлі України.

Список використаних джерел

1. Структурна переорієнтація зовнішньої торгівлі у системі факторів економічного зростання: монографія / за заг. ред. д-ра екон. наук, проф. А.А. Мазаракі. - К.: КНТЕУ, 2011. - 651 с.

2. Мельник Т.М. Міжнародна торгівля товарами в умовах глобальної конкуренції: монографія / Т.М. Мельник. - К.: КНТЕУ, 2007. - 395 с.

3. Андрійчук В.Г. Трансформація митного тарифу України у контексті членства в СОТ та спричинені нею зрушення у вітчизняній зовнішньоекономічній політиці за умов глобальних кризово-рецесійних явищ / В.Г. Андрійчук, Є.В. Хрупов // Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. - 2011. - №2. - С. 12-21.

4. Грущинська Н.М. Розвиток експортного потенціалу України в сучасних світогосподарських процесах / Н.М. Грущинська, М.П. Музиченко // Актуальні проблеми економіки. - 2010. - №7(109). - С. 19-25.

5. Мельник Т.М. Тарифне регулювання у контексті членства України у СОТ / Т.М. Мельник // Вісник Київського національного торговельно-економічного університету. - 2009. - №2. - С. 5-12.

6. Структурні зміни та економічний розвиток України: монографія / В.М.Геєць та ін.; за ред. д-ра екон. наук Л.В. Шинкарук. - К.: НАН України, Ін-т економіки та прогнозування, 2011. - 696 с.

7. Іванова І.М. Пріоритетні напрями державної фінансової підтримки експорту: Аналітична записка / І.М. Іванова; Національний інститут стратегічних досліджень [Електрон. ресурс]. - 2015. - Режиму доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/1794

8. Башун Д.В. Стратегія розвитку зовнішньоекономічних зв'язків України в питаннях інвестиційно-інноваційної політики: монографія / Д.В. Башун; Укр. акад. наук, Від-ня економіки і упр. - К.: Фенікс, 2012. - 126 с.

9. Пустовойт О.В. Системна нестійкість і альтернативи розвитку української економіки / О.В. Пустовойт // Економіка України. - 2012. - №8. - С. 32-43.

10. Хорольський О.І. Зовнішньоекономічні пріоритети України: завдання та механізми державної політики щодо їх оптимізації / О.І. Хорольський // Стратегічні пріоритети. - 2013. - №3(28). - С. 23-29.

Размещено на Allbest.ru