Американське лідерство в світі привертає увагу широкого кола дослідників з урахуванням ролі Вашингтону у світовій та регіональні політиці. Пізнавальним у цьому плані виступає регіон Близького Сходу, де перетинаються інтереси значної кількості акторів, серед яких слід зауважити США та Турецьку Республіку. Незначна кількість досліджень присвячена американо-турецьким відносинам, роль яких, на нашу думку, недооцінена.

Зовнішній політиці США присвячено низку праць як вітчизняних, так і закордонних дослідників, серед яких І.І. Погорська [1], О.О. Головань [2], Л.Л. Кияниця [3], М.І. Ратніков [4], В. Є. Московець [5], Чубрикова О. [6] та інші.І.І. Погорська зосередила увагу на міжнародно-політичній дії американської зовнішньої політики, не акцентуючи уваги на конкретних акторах, хоча, звісно, це значно б розширило межі її дослідження. О.О. Головань відстежив еволюцію зовнішньої політики США на початку ХХІ століття. Автор здійснив аналіз зовнішньополітичного курсу США за каденції Дж.В. Буша та Б. Обами, хоча варто було детальніше зупинитися на близькосхідній стратегії Вашингтону, враховуючи його цінність для Америки та світу загалом. Л.Л. Кияниця дослідив вплив “арабської весни" на співвідношення сил на Близькому Сході. На жаль, її вплив на Туреччину розглянуто лише побіжно. В.Є. Московець висвітлив курдське питання в американо-турецьких відносинах, хоча мало приділив увагу іншим аспектам співробітництва Вашингтону з Анкарою.

Побіжно турецької проблематики торкалися такі автори публікацій, як В. Каспрук [7], Д. Глухов [8] та інші. Певний внесок в розробку різноманітних аспектів американської проблематики зробили закордонні дослідники, серед яких є, як російські, так і західні науковці. Серед російських слід назвати здобутки І.А. Свистунової [9; 10], П.Є. Калугіна [11], О.А. Гур'єва [12], І.І. Стародубцева [13] тощо. Дисертація Д.В. Накісбаєва [14] цілковито присвячена американо-турецьким відносинам, проте відображає віддалені у часі події, оскільки датується 2008 роком.

Серед західних науковців політиці Туреччини присвятили свої праці Д. Санторо [15], Н. Голетт [16], М. Бесма [17; 18], С. Масуд [19], С. Озель, С. Ілмаз [20], Т.Н. Фелікс [21] та інші. Тематика широка, вона охоплює як сучасні аспекти взаємовідносин, так і специфічні особливості обох країн.

Водночас слід зазначити, що проблема сучасного періоду американо - турецьких відносин не стала предметом автономного вивчення.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у політико - праксеологічному дослідженні американо-турецьких відносин та зовнішньої політики Сполучених Штатів у контексті утвердження американського лідерства на Близькому Сході упродовж 2000-2017 рр.

Досягнення поставленої мети обумовлює вирішення таких завдань:

- з'ясувати характер американо-турецьких відносин упродовж 2000-2017 років;

- виявити чинники, що впливали на розвиток двосторонніх відносин;

- виявити сфери найбільшого розвитку двосторонніх відносин упродовж згаданого періоду.

Американо-турецькі відносини навряд чи можна назвати простими, вони мають свої злети та падіння в залежності від тих або інших історичних подій та чинників, що на них впливали. Обидві країни переслідують власні цілі у зовнішньополітичній сфері, домінуючими в яких виступають національні інтереси. Початок третього тисячоліття виявився плідним для обох країн. Починаючи з 2001 року, Туреччина бере участь у воєнній операції коаліційних сил в Афганістані. А в серпні 2012 року було створену американо-турецьку міжвідомчу робочу групу по ситуації в Сирії. Військове співробітництво доповнюють економічні зв'язки та інтереси. Починаючи з 2000 року, Туреччина стала важливим ринком збуту американських товарів. Щорічний експорт із США в Туреччину упродовж 20012011 рр. зріс з 3261 млн. до 16034 млн. доларів [11].

Аналізуючи двосторонні відносини, слід зауважити, що на міждержавному рівні діє низка угод і двосторонніх договорів, що торкаються політичних, військових, економічних, культурних та інших питань. Турецька Республіка розглядає Сполучені Штати Америки як головного стратегічного партнера в політичній, економічній, військовій та сфері безпеки [9]. Такий статус країни - партнера - не випадковий, оскільки Вашингтон не лише поставляє зброю до Анкари, але й підтримує її у фінансовій сфері, зокрема сприяє виділенню кредитів МВФ і Світового банку на програми стабілізації національної економіки. Як член НАТО Туреччина співпрацює з країнами-членами Альянсу, серед яких домінуючим партнером виступають США.

Американо-турецькі відносини упродовж каденції Дж.В. Буша були досить напруженими через непослідовну зовнішню політику Вашингтону. Деякі питання двостороннього військового співробітництва адміністрація Буша намагалася вирішити, використовуючи як важелі впливу міжнародні організації, зокрема МВФ. Америка була значною мірою зацікавлена у співпраці з Туреччиною, зокрема у питанні вторгнення в Ірак. За повідомленням газети Washington Post, в жовтні 2002 року відбулися перемовини між США та Турецькою Республікою щодо можливості американської допомоги в обмін на турецьке військове співробітництво. А вже через місяць адміністрація США почала домагатися від уряду Туреччини приєднання до коаліції проти Іраку. Зважаючи на значні економічні витрати, Вашингтон запропонував Туреччині (в грудні 2002 року відбулася зустріч між П. Вулфовіцем, чинним заступником Міністра оборони США і заступником Державного секретаря США М. Гроссманом, з одного боку, та прем'єр-міністром Туреччини Абдулом Гюль) своєрідну фінансову компенсацію в розмірі 4 млрд. доларів [17].

Згодом США запропонували Туреччині 6 млрд. дол. у вигляді грантів, конвертованих в 20 млрд. доларів у вигляді позик, в обмін на використання бази Інджирлік в Туреччині. Незважаючи на привабливість такої пропозиції, парламент Турецької Республіки відхилив її. Зацікавлені в співпраці, Сполучені Штати продовжують перемовини з Турецькою Республікою. Цього разу пропозиція передбачала 1 млрд. доларів в обмін на використання повітряного простору

Туреччини ВПС США. В березні парламент Республіки дозволив США здійснювати перельоти над територією країни [18]. Незважаючи на фінансову підтримку Анкара не приховувала роздратування з приводу непослідовності політики Вашингтону в курдському питанні. Сполучені Штати відмовилися від обіцяних ними операцій проти курів на півночі Іраку [4].

Ситуація в двосторонніх відносинах між США та Туреччиною дещо поліпшилась після приходу до влади Б. Обами, який офіційно заявив про відродження стратегічних відносин між Вашингтоном та Анкарою [2]. Реакція бізнес спільноти Туреччини виявилась більш ніж позитивною. Турецька асоціація промисловців і підприємців акумулювавши зусилля, створила документ, своєрідну дорожню карту двосторонніх відносин під назвою “Rebuilding A Partnership: Turkish American Relations For A New Era. A Turkish Perspective”. Документ охоплює низку пропозицій, спрямованих на поліпшення двосторонніх відносин і поглиблення співробітництва. Пропозиції TЬSiAD, що торкалися Вашингтону, були такі:

Сприяти вступу Туреччини до ЄС;

Сприяти остаточному вирішенню проблеми Кіпру;

Підтримати проект Набукко, забезпечити створення інфраструктури, необхідної для транспортування газу по газогону Набукко;

Гарантувати збереження особливого статусу м. Кіркук і не допустити його насильницького приєднання до Курдської автономії;

Допомогти в реалізації спільних енергетичних, торгівельних та інвестиційних проектів між Туреччиною і Курдським автономним районом Іраку;

Розробити та втілити програму підтримки спільних економічних ініціатив американських і турецьких компаній, як у Туреччині, так і на ринках сусідніх з Туреччиною країн.

Не менш важливою виявилась частина пропозицій, запропонованих Турецькому уряду. Серед них зокрема такі:

Демонструвати нейтральний підхід до проблем близькосхідного врегулювання;

Розвивати відносини з іракськими курдами;

Відкрити консульство в Ербілі;

Дотримуватися послідовної позиції спрямованої на припинення ядерної програми Ірану і, як наслідок, перетворення Ірану на ядерну державу;

Відкрити кордон з Вірменією, налагодити торгівельні зв'язки і взаємне інвестування;

Створити урядову структуру, відповідальну за розвиток торговельно-економічних відносин Туреччини та США [20].

Слід зауважити, що документ є ще одним свідченням важливої ролі цієї країни не лише в регіональній, але і в світовій політиці. Турецька Республіка межує з Вірменією, Грузією, Іраком, Іраном, Сирією Грецією та Болгарією, що визначає її роль як важливого регіонального гравця. З іншого боку, країна є коридором для поставок енергоресурсів в Європу, що надає їй унікальності у порівнянні з іншими країнами регіону. Не слід забувати, що Туреччина є союзником США і членом НАТО. На фоні зростаючою агресії РФ і конфронтації її із Заходом, Турецька Республіка є привабливим партнером для багатьох країн та альянсів, зокрема Сполучених Штатів, ЄС, НАТО тощо.

Важко переоцінити роль Туреччини в американській кампанії в Афганістані, оскільки Туреччина виконувала та виконує низку функцій в межах членства в НАТО. Так вона втретє взяла на себе зобов'язання командувати силами НАТО в Афганістані і, до того ж, відправила туди додатковий контингент [12]. Турецькі військові беруть активну участь у процесі навчання афганської поліції та виконують функції, нетипові для західних країн-членів НАТО, наприклад, беруть участь у створенні необхідних соціальних установ, таких як лікарні чи школи для дівчаток.

За останні кілька років Туреччина посилила свою присутність в Афганській кампанії. Президент Ердоган має на меті зміцнити свої позиції в НАТО та посилити вплив в мусульманському світі. Турецький президент відвідав Афганістан після президентських виборів у 2014 році. Візит Ердогана в Афганістан знаменував початок нових відносин між дома країнами-сусідами. Анкара почала брати активну участь в афганських подіях після 2001 року, коли внаслідок уведення американських військ, режим Талібану зазнав поразки. Виконуючи обов'язки члена НАТО, Туреччина розмістила свої війська в Афганістані в 2002 році [19].

Слід зауважити, що Туреччина - єдина країна-член НАТО, що не зменшила військового контингенту в Афганістані після закінчення воєнної місії в 2014 році. Навпаки, вона посилила свою присутність в сусідній країні, відіграючи провідну роль в тренувальній місії “Рішуча підтримка”.

В 2015 році президент Ердоган заявив, що Туреччина могла б посилити довготривалу військову присутність у країні, що межує з Китаєм, Іраном, Пакистаном і низкою центрально-азійських країн. Така амбіційна заява свідчить про те, що Туреччина зацікавлена в контролі над Афганістаном і цей контроль почався задовго до місії НАТО. Упродовж тривалого часу турецькі політики не лише відслідковували перебіг подій в сусідній країні, але й налагоджували тісні відносини з різними політичними угрупуваннями на території Афганістану. Зважаючи на зацікавлення Туреччини у контролі над Афганістаном, можна припустити, що турецькі політики налагодили контакти з лідерами талібів, що дає їм додаткові важелі впливу на перебіг подій в цій країні. Обидві сторони мають спільні цілі. Однією з таких цілей є спільні намагання тримати під контролем ІДІЛ [19].

Аналізуючи політику Турецької Республіки за останні роки не слід ігнорувати спроби Туреччини стати мусульманським лідером. Намагаючись здійснювати, наскільки це можливо, незалежну політику, Ердоган не приховує амбіцій стати лідером мусульманського світу, позиціонуючи свою країну як альтернативу Ірану та Саудівській Аравії. Упродовж останніх років Анкара неодноразово проводила конференції, присвячені Афганістану. Турецькі політики брали участь як посередники у перемовинах між Афганістаном і Пакистаном у питаннях регіональної безпеки і стабільності. Туреччина закликала Талібан взяти участь у мирних перемовинах з Кабулом. І хоча значного покращення не вдалося досягти, однак такі кроки стали свідченням значного інтересу Анкари у вирішенні долі Афганістану. США та країни НАТО зацікавлені у вирішенні майбутнього Афганістану, проте Анкара намагається використати результати зусиль у власних інтересах, - заявив Фаїз Мохаммед Заланд, професор Кабульського університету [19]. Турецький президент намагається переконати США та членів НАТО, що без сприяння Туреччини успіху в Афганістані неможливо досягти. Таким чином Анкара намагається здобути політичні інструменти впливу над західними союзниками.

Цінність Туреччини як члена НАТО зростає з урахуванням того, що це єдина мусульманська країна в НАТО. Завдяки добрим відносинам з іранським керівництвом Туреччина може сприяти пошуку шляхів для налагодження американо-іранського діалогу. Інтересам США відповідає готовність Анкари виступати в ролі офіційного або непрямого посередника. Зростання турецько - іранських економічних відносин, взаємовигідних для обох сторін, надає Туреччині особливого статусу, на думку якої Тегеран може зважити.

Сполучені Штати зацікавлені у співпраці з Туреччиною, оскільки затяжна війна в Сирії змусила Вашингтон шукати союзників у вирішенні “сирійської проблеми”. Американські політики, як ніколи, розуміють, що напружена ситуація на Близькому Сході потребує активної участі Турецької Республіки у вирішенні близькосхідних проблем, зокрема ситуації в Сирії. І в цьому випадку Туреччина може виступити разом з арабськими країнами для протидії Сирії [7]. Важливо, аби Туреччина не розпочала дії в односторонньому порядку. А до цього країну підштовхують Іран, Сирія та Росія, зацікавлені у посилення хаосу на Близькому Сході. Війна в Сирії перетворила Туреччину на буферну зону між Близьким Сходом та Європою.

Проблемність ситуації полягає в тому, що арабів-мусульман не влаштовує той факт, що Туреччина набирається сил, перетворюється на сильного регіонального лідера і намагається домінувати в регіоні. А підстав для такої позиції - більше ніж достатньо. Ускладнює ситуацію війна в Сирії, сусідній країні, що створює плацдарм для провокацій, на кшталт кривавого теракту 11 травня 2013 року у місті Рейханли та інших містах країни.

Попри небезпеку повномасштабної війни, в яку може вступити Туреччина, на її боці виступила Саудівська Аравія. 11 лютого 2016 року радник міністра оборони Саудівської Аравії генерал Ахмед Асірі оголосив про те, що Ер-Ріяд планує здійснювати наземні операції в Сирії в березні та квітні 2016 року. День по тому, міністр закордонних справ Королівства Адель аль Джубейр зрозуміло висловився, що настав час для Башара аль-Асада піти з посади президента Сирії. І додав, що якщо виникне необхідність, то слід застосувати силу. Подальші події, 13 лютого, свідчать про те, що Ер-Ріяд та Анкара дійшли порозуміння з приводу спільних дій, зокрема щодо використання саудівських військових літаків, що базуються в Інджирліку [15]. Очевидним є той факт, що спільне рішення двох сусідніх із Сирією країн потребує згоди Вашингтону, проте у цій ситуації Америка значною мірою виграє, оскільки союзники ту суперники, що в'язнуть у виснажливій війні, витрачають економічні, військові та людські ресурси, в той час, як Вашингтон може зекономити зусилля, спостерігаючи та контролюючи перебіг подій. По-друге, Америка може не перейматися питанням виникнення нового регіонально лідера, що кине їй виклик найближчим часом.

Відносини між Туреччиною та Сполученими Штатами Америки упродовж каденції Б. Обами залишалися складними і на те були підстави. Політика Туреччини щодо курдів та ІДІЛ ішла врізнобіч із курсом Вашингтону і значної кількості членів НАТО, а наступ Ердогана на демократичні засади і свободу слова викликав різку критику у США та Європі [22]. Попри це, Турецька Республіка залишається партнером згаданих країн як член Альянсу. Вона виконує безпекову функцію і це розуміють всі гравці, як регіональні, так і світові. Важлива роль Туреччини як противаги російському впливу в регіоні.

Політика Обами щодо Туреччини, критика політики Ердогана були спрямована на те, щоб змусити президента Турецької Республіки дослухатися американських і європейських політиків, які мають достатньо важелів впливу на Анкару. По-перше, це намагання Анкари долучитися європейської спільноти, поповнивши ряди членів ЄС. По-друге, членство Туреччини в НАТО та Раді Європи дає Західним країнам ефективні важелі впливу на цю країну.

Незважаючи на співпрацю між Туреччиною та США, членами НАТО, деякі кроки цієї країни викликають у її партнерів занепокоєння. Нещодавній крок Турецької Республіки, спрямований на купівлю російських зенітних комплексів С - 400, викликав певні побоювання на Заході, оскільки така політика нагадує загравання Анкари з Москвою. Попри це, у Туреччині заявили, що країна залишається надійним членом НАТО. Про це на прес-конференції сказав прес-секретар президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана Ібрагім Калин, повідомляє Reuters. "За словами речника Ердогана, добрі відносини Туреччини з Росією не є альтернативою зв'язкам країни із Заходом, а швидше є взаємодоповнюючими", - йдеться у повідомленні [8].

3 січня 2017 року Парламент Туреччини прийняв рішення продовжити військову місію в Афганістані в межах місії НАТО. Парламент уповноважив уряд країни продовжити присутність турецьких військ в Афганістані на два роки під егідою місії НАТО. Такі кроки Туреччини не залишилися поза увагою Сполучених Штатів, які, незважаючи на критику політики Ердогана, досить позитивно оцінюють роль Туреччини у збереженні стабільності та безпеки регіону.

В травні 2017 року Р. Ердоган здійснив візит до Вашингтону, де він зустрівся з чинним президентом США Д. Трампом [16]. Президент США високо оцінив зусилля Туреччини у питанні стабілізації ситуації в боротьбі проти ІДІЛУ та в Сирії. Незважаючи на теплий прийом, двосторонні відносини залишаються напруженими через відмову Вашингтону видати турецького клерика, якого Ердоган звинувачує у липневій спробі державного перевороту.

Напруження додає той факт, що Трамп прийняв рішення поставити зброю курдським бойовикам, що воюють проти ІДІЛ біля міста Ракка. Туреччина відносить цих бойовиків до прихильників РПК (Робітничої партії Курдистану).

Виступаючи у Вашингтоні, президент Туреччини зауважив, що Туреччина не візьме до уваги плани курдів стати частиною майбутнього Туреччини. “Терористичній організації немає місця в майбутньому регіону”, - зауважив політик [16]. Ердоган здійснив візит з конкретною метою - започаткувати нову еру в американо-турецьких відносинах, об'єднавши зусилля у боротьбі з тероризмом і розширюючи економічні та торгові відносини між країнами. Турецький політик не оминув шансу висловити занепокоєння з приводу відмови видати клерика турецького походження Фетули Гулена.

Візит Ердогана до Вашингтону був зумовлений іще однією причиною. Турецький лідер намагався переконати президента США відмовитися від рішення озброїти курдських бойовиків і інформувати Трампа про мирний план щодо Сирії, який Анкара узгодила з Росією та Іраном. План передбачав створення чотирьох зон зменшення вогню в Сирії.

Зустріч президентів доповнила зустріч Секретаря оборони США Дж. Метітса та Міністра оборони Туреччини Фікра Ісіка. Високопосадовці обговорили низку питань безпеки, ключовим з яких стало питання кризи в Сирії.

Підсумовуючи викладений матеріалі, хотілося б зробити деякі висновки щодо розвитку американо-турецьких відносин за останні роки:

• незважаючи на підйоми та спади у відносинах, США традиційно розглядає Туреччину як вагомий важіль політичного впливу в регіоні.

• внутрішня політика президента Ердогана ускладнює відносини Туреччини з Вашингтоном, що створює додаткові труднощі для реалізації спільних інтересів.

• США переслідують власні інтереси у відносинах з Турецькою Республікою.

• Туреччина, незважаючи на членство в НАТО, намагається здійснювати незалежну зовнішню політику, що загострює відносини з Західними країнами.

Перспективу подальших розвідок вбачаємо у вивченні та аналізі турецько-іранських та турецько-російських відносин, які впливають на перебіг подій в регіоні, його стабільність та безпеку.

Література

1. Погорська І.І. Міжнародно-політична дія американського глобалізму: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. політ. наук: спец. 23.00.04 “Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку” / І. Погорська. - Київ, 2010. - 32 с.

2. Головань О.О. Еволюція зовнішньої політики США на початку ХХІ століття: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: спец. 23.00.04 “Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку” / О. Головань. - Миколаїв, 2016. - 22 с.

3. Кияниця Л.Л. Вплив “Арабської весни ” на співвідношення сил на Близькому Сході: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: спец. 23.00.04 “Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку” / Л. Кияниця. - Київ, 2015. - 20 с.

4. Ратніков М.І. Проблеми американо-турецьких відносин за минуле десятиліття / М. Ратніков // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - Вип.103 (Частина 1). - 2011. - С.18-23.

5. Московець В. Є. Курдське питання в Американсько - турецьких відносинах / В. Мостовець // “Історія” Наукові праці. - Вип.134. Том 137.2011. - С.137-140.

6. Чубрикова О. Туреччина в ООН у 2003-2015 роках: шлях-утвердження держави-лідера // “UA Foreign Affairs”.13.01.2016. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://uaforeignaffairs.com/ua/ekspertna-dumka/view/artide/turechchma-v-oon-u-2003-2015- rokakh-shljakh-utverdzhennja-derzhav (дата звернення: 2 травня 2017 р.) - Назва з екрану.

7. Каспрук В. Сирійське покарання Туреччини // Дзеркало Тижня. - 17 травня 2013.

8. [Електронний ресурс] - Режим доступу: https: // dt.ua/international/siriyske-pokarannya-turechchini-_.html (дата звернення: 2 травня 2017 р.) - Назва з екрану.

9. Глухов Д. Турция купила у России ЗРК С-400 // Комсомольская Правда в Украине. 25.07.2017. [Електронний ресурс] - Режим доступу: https: // kp.ua/poHtics/581884-turtsyia-kupyla-u-rossyy- zrk-s-400 (дата звернення: 2 травня 2017 р.) - Назва з екрану.

10. Свистунова И.А. Турция и США обсуждают перспективы сотрудничества // [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.iimes.ru/rus/stat/2009/20-04-09a. htm (дата звернення: 2 травня 2017 р.) - Назва з екрану.

11. Свистунова И.А. Об отношениях Турции и США. // Раздел "Публикации". [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.iimes.ru/rus/stat/2009/20-12-09. htm (дата звернення: 2

12. травня 2017 р.) - Назва з екрану.

13. Калугин П.Е. Современное стратегическое сотрудничество Российской Федерации с Турцией в сфере энергетики: автореф. дис. на соиск науч. степени канд. истор. наук: спец.07.00.03 “Всеобщая история" / П. Калугин. - Иркутск, 2014. - 22 с.

14. Гурьев А.А. Оценка Турцией действий США в Ираке. // Раздел "Публикации". [Электронный ресурс] - Режим доступа: http://www.iimes.ru/rus/stat/2005/27-05-05. htm (дата обращения: 2 мая 2017 г.) - Название с экрана.

15. Стародубцев И.И. К вопросу о современном состоянии американо - турецких отношений и их перспектив. // Раздел "Публикации". [Электронный ресурс] - Режим доступа: http://www.iimes.ru/rus/stat/2009/24-04-09. htm (дата обращения: 2 мая 2017 г.) - Название с экрана.

16. Накисбаєв Д.В. Американо-турецкие отношения в эпоху глобализации и перспективы их развития: автореф. дис. на соиск науч. степени канд. полит. наук: спец.23.00.04 “Политические проблемы международных отношений и глобального развития” /Д. Накисбаев. - Москва, 2008. - 22 с.

17. Санторо Д. Почему Эрдоган хочет вторгнуться в Сирию // ИНОСМИРУ.23.02.2016. [Электронный ресурс] - Режим доступа: http://inosmi.ru/reg_mideast/20160223/235504604.html (дата обращения: 2 мая 2017 г.) - Название с экрана.

18. Gaouette N. Trump welcomes Erdogan amid US-Turkey strains // CNN. May16, 2017. [Electronic Resource] - Mode of Access: http://edition. cnn.com/2017/05/16/politics/trump-erdogan- visit/index.html (Last Access: May 23, 2017). - Title from the Screen.

19. Momani B. "IMF Surveillance and America s Turkish Delight" // Perspectives. - 2006. - Vol.14, No.2. - p.12. - [Electronic Resource] - Mode of Access: http://www.iir. cz/display. asp? ida=368 (Last Access: May 23, 2017). - Title from the Screen.

20. Momani B. "IMF Surveillance and America s Turkish Delight." // Perspectives. - 2006. - Vol.14, No.2. - p.5-25. - [Electronic Resource] - Mode of Access: http://www.iir. cz/display. asp? ida=368 (Last Access: May 23, 2017). - Title from the Screen.

21. Masood Saifullah. Is Turkey's Erdogan seeking a leading role in Afghanistan / DW.06.07.2017. [Electronic Resource] - Mode of Access: http://www.dw.com/en/is-turkeys-erdogan-seeking-a- leading-role-in-afghanistan/a-39575830 (Last Access: August 31, 2017). - Title from the Screen.

22. Ozel S., Yilmaz S., Akyuz A. Rebuilding a Partnership: Turkish-American Relations for a New Era - A Turkish Perspective. // TUSIAD Publication No-T/2009-04/490. [Electronic Resource] - Mode of Access: http://www.tusiad. us/specific_page. cfm? CONTENT_ID=856# (Last Access: August 31, 2017). - Title from the Screen.

23. Nkambeh F. Turkey extends its NATO mission in Afghanistan // Anadolu Agency.03.01.2017. [Electronic Resource] - Mode of Access: http://aa.com. tr/en/todays-headlines/turkey-extends-its- nato-mission-in-afghanistan/719741 (Last Access: August 31, 2017). - Title from the Screen.

24. Членство Туреччини в НАТО сьогодні проблемна необхідність // 112 UA.31 березня 2016. [Електронний ресурс] - Режим доступу: https: // ua.112.ua/mnenie/chlenstvo-turechchyny-v-nato- sohodni--problemna-neobkhidnist-301881.html (дата звернення: 30 травня 2017 р.) - Назва з екрану.

Размещено на Allbest.ru