Впровадження міжнародних стандартів щодо прав людини та громадянина

Размещено на http://www.allbest.ru/

Впровадження міжнародних стандартів щодо прав людини та громадянина

Анотації

Стаття присвячена дослідженню впровадження міжнародних стандартів щодо прав людини та громадянина, необхідності імплементації міжнародних норм у національне законодавство з метою підвищення ефективності механізму захисту прав людини та громадянина.

Ключові слова: міжнародні стандарти, права людини, права громадянина, захист прав, імплементація норм, законодавство, конвенції.

Статья посвящена исследованию внедрения международных стандартов прав человека и гражданина, необходимости имплементации международных норм в национальное законодательство с целью повышения эффективности механизма защиты прав человека и гражданина.

Ключевые слова: международные стандарты, права человека, права гражданина, защита прав, имплементация норм, законодательство, конвенции.

Nikolenko L.N. IMPLEMENTATION OF INTERNATIONAL STANDARDS ON HUMAN RIGHTS AND CITIZENSHIP

Key words: international standards, human rights, rights of a citizen, protection of rights, implementation of norms, legislation, conventions.

Постановка проблеми. В умовах сучасного розвитку України, основною тенденцією якої є наближення української правової системи до європейських та світових стандартів, актуалізувалося питання щодо впровадження міжнародних стандартів у національне законодавство та діяльність державних, судових органів, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб. Україна як європейська країна, що є членом Ради Європи, взяла на себе обов'язки приєднатися до міжнародних стандартів у галузі прав людини та громадянина, створити внутрішньодержавні гарантії їх здійснення [1]. міжнародний право законодавство

Аналізуючи багатосторонні міжнародно-правові угоди, можна зробити висновок, що кожна країна світу, яка взяла на себе зобов'язання виконувати міжнародні конвенції, у тому числі з прав людини та громадянина, повинна керуватися засадами і нормами цих угод у своєму внутрішньому законодавстві, створювати умови для здійснення, реалізації і захисту прав кожної людини та громадянина. Практично всі сучасні конституції демократичних держав мають норми, що у загальній формі гарантують непорушність основних прав людини. Проте, як свідчать сьогоденні реалії, у різних державах у силу неоднаковості їх соціально-економічного і духовно-культурного розвитку основні права людини та громадянина у процесі реалізації наповнюються різним змістом.

Ступінь розробленості проблеми. Питання впровадження міжнародних стандартів у національне законодавство були предметом дослідження таких вчених, як А. Колодій, В. Селіванов, О. Ярмиш, В. Авер'янов, А. Хворостянкіна та інших. Проте ряд актуальних і практично значущих питань у цій сфері, а саме питання реформування адміністративного та адміністративного процесуального законодавства щодо прав людини та громадянина в умовах уніфікації, потребують подальшої розробки, що й обумовлює актуальність та необхідність даного дослідження. Відтак, метою цієї статті є визначення особливостей впровадження міжнародних стандартів щодо прав людини та громадянина в умовах правової модернізації, що представляється важливим як з точки зору теорії права, так і з точки зору судової практики.

Виклад основного матеріалу. Призначенням міжнародного права є створення умов для національного розвитку. Тобто метою міжнародних нормативних актів є встановлення загальних стандартів діяльності держав, а також забезпечення їх реалізації та однакового застосування. Як наслідок, існують два види правовідносин: між суб'єктами міжнародного права щодо прав, які регулюються безпосередньо міжнародним правом; між відповідними органами держав щодо виконання міжнародно-правових зобов'язань, які виникають з такої норми та регулюються національним правом.

Необхідність впровадження єдиних міжнародних стандартів у діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, судових органів та посадових осіб цих органів зумовлена рядом чинників, у тому числі удосконаленням адміністративного законодавства, проведенням реформ у державних органах, проведенням децентралізації, а також проблемою забезпечення прав людини та громадянина у взаємовідносинах з державними органами.

З урахуванням євроінтеграційних процесів в України зацікавленість викликають саме європейські стандарти. Впровадження європейських стандартів і дотримання їх суб'єктами публічної адміністрації, є однією з передумов інтеграції України в європейський правовий простір. Зокрема однією з основних цілей національного реформування адміністративного права виступає його наближення до європейських стандартів діяльності публічної адміністрації [2, с. 11]. Особливо активно ця відбувається після підписання Угоди про асоціацію України з Європейським Союзом, перші розділи якої стосуються загальних принципів, політичного діалогу і реформ, зближення зовнішньої політики і безпеки, а також юстиції. Підписані Україною міжнародні угоди, які ратифіковані Верховною Радою України покладають на Україну зобов'язання, пов'язані з євроінтеграційними процесами, а саме привести вітчизняне законодавство та правозастосовну діяльність суб'єктів публічної адміністрації у відповідність до міжнародних та європейських стандартів, що може бути досягнуто через запровадження у сферу їх функціонування адміністративних процедур [3].

В європейських країнах уніфікації та стандартизації правил та процедур взаємостосунків органів публічної адміністрації з громадянами приділяється надзвичайна увага, що, власне, і пояснює наявність чималої кількості нормативних актів, присвячених регулюванню процедурного аспекту функціонування публічної адміністрації [4, с. 14].

Правові стандарти країн Європи використовуються для адаптації національного законодавства до європейських правових систем. Вони містять принципи та норми права, які зафіксовані у міжнародно-правових актах та документах і сприяють правовій інтеграції національних правових систем у міжнародну спільноту [5, с. 113].

Тому і Україна має розвивати "процедурний" сегмент свого адміністративного законодавства України, базуючись на відповідних нормативних рішеннях провідних європейських регіональних організацій - Ради Європи та Європейського Союзу, які нині виступають "лідерами" у процесі систематизації та кодифікації європейських принципів та стандартів у сфері діяльності публічної адміністрації, її взаємовідносин з громадянами [6, с. 82].

Підписання Україною міжнародних договорів також обумовлюють у діяльності державних, місцевого самоврядування та судових органів неухильне дотримання стандартів у сфері захисту прав людини та громадянина, необхідність реагування на прояв порушення цих прав відповідно до міжнародних стандартів прав. Тому виникає потреба погодити діяльність державних та судових органів, органів місцевого самоврядування України з міжнародними стандартами. Правовою основою діяльності державних органів є Загальна декларація прав людини, міжнародні правові норми, ратифіковані у встановленому порядку. Згідно з вимогами, передбаченими у Законі України "Про центральні органи виконавчої влади" від 17 березня 2011 року, діяльність міністерств та інших центральних органів виконавчої влади ґрунтується на принципах верховенства права, забезпечення дотримання прав і свобод людини та громадянина. Міністр як керівник міністерства (ст. 2 п. 4) (зокрема й міністр внутрішніх справ) забезпечує виконання зобов'язань, узятих за міжнародними договорами України [7], а отже, й упровадження міжнародних стандартів щодо забезпечення прав і свобод людини у практичну діяльність державних органів.

Термін "стандарт" тлумачиться як щось позбавлене індивідуальних особливостей, своєрідності, оригінальності; шаблон, трафарет [8, с. 644]. Стандарти - це "нормативний мінімум", відступати від якого держава може тільки у формі його перевищення або конкретизації [9, с. 363].

Міжнародно-правові стандарти - це закріплені у міжнародному праві юридичні зобов'язання, авторитетно підтримувані орієнтири соціального і політичного розвитку [10, с. 13]. Ю.Я. Касарбі зазначає, що міжнародні стандарти прав людини - це закріплені у міжнародних актах та інших міжнародних документах певні еталони, норми, показники, до дотримання та досягнення яких заохочується або ж зобов'язується держава [11, с. 10].

Ю.М. Тодика та В.С. Журавський підкреслюють, що міжнародні стандарти у галузі прав людини - сукупність чинних норм у галузі прав людини, які розроблені за участю держав у міжнародному співіснуванні і містяться у відповідних міжнародно-правових документах або звичаях. Ці норми можна зустріти у багатьох міжнародних документах, резолюціях, конвенціях тощо [12, с. 41].

Слід наголосити, що підставою міжнародних стандартів прав людини та громадянина є норми природного права, що передбачають ідеали свободи, справедливості та рівності перед законом. Кожна держава закріплює ці норми у своїй правовій системі. До них належать: фундаментальні права та свободи, зафіксовані у Загальній декларації та пактах про права людини; демократичні принципи та норми організації і діяльності державної влади, головними з яких є народовладдя, розподіл влад, верховенство права, проголошення народу єдиним джерелом влади та наявність незалежних від влади органів правосуддя [13, с. 93-105].

До системи міжнародних актів, що визначають стандарти прав людини та громадянина можливо віднести Загальну декларацію прав людини 1948 року, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права [14] та Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Конвенцію про захист прав людини та основних свобод 1950 року та інші міжнародні нормативні акти.

Першим комплексним документом, який на міжнародному рівні закріпив основні права та свободи людини стала Загальна Декларація прав людини 1948 року, яка хоча і мала рекомендаційний характер, визначила основні стандарти для держав у гуманітарній сфері. Більшість демократичних держав імплементували основні положення Загальної Декларації прав людини до свого національного законодавства. У Декларації проголошено, що всі народи і всі держави повинні сприяти поважанню та забезпеченню прав і свобод людини, шляхом національних і міжнародних прогресивних заходів. Загальна Декларація

прав людини визначає, що кожна людина має обов'язки перед суспільством, і вказує що при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту у демократичному суспільстві.

Міжнародні стандарти прав людини та громадянина базуються на досвіді, традиціях та спадщині всіх народів з урахуванням політичних, економічних, культурних та релігійних цінностей. Під час взаємодії відбувається синтез ідей, поглядів, традицій, підходів щодо прав людини, унаслідок якого утворюється "універсальне ядро", навколо якого об'єднуються всі інші права людини [15]. Тому, як наслідок, загальні або універсальні права, що властиві багатьом державам, визначають права людини та громадянина у системі національних прав. Стаття 1 Загальної Декларації прав людини визначає, що усі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. Вони наділені розумом і совістю й повинні діяти стосовно одне одного у дусі братерства [16].

Преамбула Міжнародних стандартів юридичного забезпечення прав і свобод людини ООН визначає, що "норми міжнародного права у сфері захисту прав людини є обов'язковими для всіх держав та їх органів" [17, с. 49-51].

У 1966 році були прийняти Пакт про громадянські та політичні права та Пакт про економічні, соціальні та культурні права, що спряли подальшому міжнародному розвитку стандартів прав та свобод: закріплюється зв'язок між правовим статусом особи та правом народів на самовизначення, у силу якого вони вільно встановлюють свій політичний статус та вільно забезпечують свій економічний, соціальний та культурний розвиток. У той же час вказані пакти мають певні розбіжності щодо механізмів реалізації проголошених прав, так відповідно до Пакту про громадянські та політичні права кожна держава зобов'язується "поважати та забезпечувати права", закріплені у цьому пакті [14], а відповідно до Пакту про економічні, соціальні та культурні права кожна держава зобов'язується "прийняти у максимальних межах наявних ресурсів заходи для того, щоб поступово забезпечити повне здійснення прав", які містяться у відповідному пакті [18].

Розбіжності у реалізації прав та свобод людини, які закріплені у Пакті про громадянські та політичні права та у Пакті про економічні, соціальні та культурні права, пов'язані з тим, що забезпечення громадянських та політичних прав з боку держави не потребує значного фінансування, а що стосується забезпечення економічних, соціальних та культурних прав, то все залежить від фінансово-економічних, соціальних та культурних можливостей кожної окремої держави. Таким чином, навіть при наявності бажання, держави з різним рівнем соціально-економічного та культурного розвитку не можуть на рівних забезпечити у повному обсязі найвищі стандарти у сфері економічних, соціальних та культурних прав людини [19, с. 372-374].

Певним доповненням та подальшим розвитком основних положень Пакту про економічні, соціальні і культурні права є Хартія економічних прав та обов'язків держав 1974 року. Ця Хартія, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН, закріплює основи міжнародних економічних відносин держав, а також економічні права та обов'язки держав. Досить важливим є положення, закріплене у ст. 7 Хартії економічних прав та обов'язків держав, про те, що кожна держава несе основну відповідальність щодо сприяння економічному, соціальному та культурному розвитку свого народу. Окрім того, згідно зі ст. 9 Хартії, на всі держави покладено обов'язок співпраці в економічній, соціальній, культурній, науковій та технічній галузях з метою сприяння економічному та соціальному прогресу всіх країн світу [20].

Слід зазначити, що у міжнародному праві відкидається поділ прав та свобод за ступенем їх значущості для людини. Так, у Віденській декларації Всесвітньої конференції з прав людини 1993 року зазначається, що всі права людини є універсальними, неподільними, взаємопов'язаними та взаємозалежними. Тому міжнародне співтовариство повинно ставитися до прав людини глобально, на справедливій та рівній підставі, з однаковим підходом та увагою.

Також основним міжнародним актом є Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. Права та свободи, що містяться у цьому документі є мінімальним стандартом у сфері прав людини, які повинні застосовуватися державами-учасницями даної Конвенції та державами-членами Ради Європи. Саме Конвенція заклала підстави якісної системи прав і свобод людини та громадянина, а також визначила напрями діяльності системи органів державної влади й органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб і службовців.

Шляхом імплементації норм Конвенції у національне право можливо підвищити ефективність цих норм. Але на ефективність правових норм впливають також правотворча, правозастосовна та правозахисна діяльність визначених суб'єктів та інші чинники. Як зазначають деякі вчені, інститут прав людини та громадянина в Україні потрібно розглядати в органічному зв'язку з інститутом громадянства, оскільки вказані права і свободи визначають сутність і зміст правових зв'язків людини та держави [21, с. 58].

Висновки. Отже, можливо зробити висновок, що міжнародні стандарти прав людини та громадянина містять норми та принципи, що визначають: загальні принципи природного права; права та свободи людини і громадянина у всіх сферах; обов'язки держави із забезпечення, дотримання та захисту прав людини та громадянина, а також відповідальність за порушення прав людини і громадянина.

З метою забезпечення дотримання міжнародних стандартів кожна держава повинна привести у відповідність національне законодавство, скасувати суперечності з нормами міжнародного права та ліквідувати прогалини. Така діяльність забезпечить ефективну реалізацію міжнародних стандартів у сфері прав людини та громадянина.

Особливістю міжнародних пактів та конвенцій з прав людини є то, що вони, з одного боку, фіксують зобов'язання держав щодо застосування національних засобів захисту прав людини, а з іншого, застосовують та прямо регламентують міжнародні засоби захисту цих прав.

На підставі зробленого аналізу зазначимо, що виникнення та розвиток міжнародних стандартів прав людини та громадянина, а також міжнародних механізмів їх забезпечення та захисту має особливо важливе значення для: підвищення ефективності міжнародної діяльності та взаємозв'язку; запобігання міжнародним конфліктам; економічного та соціального розвитку держав.

Дотримання міжнародного стандарту прав людини та громадянина, а також принципів їх забезпечення може відбуватися на міжнародному, регіональному рівнях та на рівні окремих держав. Тобто для загальновизнаних прав людини та громадянина не повинно бути встановлено ніяких обмежень національного, культурного або регіонального характеру.

Література

1. Паризька Хартія для нової Європи: від 21 листопада 1990 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon.iada.gov.ua/ cgi-bin/laws/mam.cgi?rireg=995_058&p=1308 684198287136.

2. Державне управління: європейські стандарти, досвід та адміністративне право / [Авер'янов, В.А. Дерець, А.М. Школик та ін.] ; за заг. ред. В.Б. Авер'янова. - К. : Юсти- ніан, 2007. - 288 с.

3. Рибак М.С. Європейські стандарти як шляхи удосконалення діяльності суб'єктів публічної адміністрації / М.С. Рибак. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// www.lex-line.com.ua/?go=full_article&id=2121

4. Тимощук В.П. Адміністративна процедура та адміністративні послуги. Зарубіжний досвід і пропозиції для України / авт.-упоряд. В.П. Тимощук. - К., 2003. - 496 с.

5. Луць Л.А. Європейські міждержавні правові системи та проблеми інтеграції з ними правової системи України (теоретичні аспекти) : [монографія] / Л.А. Луць. - К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. - 304 с.

6. Права громадян у сфері виконавчої влади: адміністративно-правове забезпечення реалізації та захисту / [Авер'янов, М.А. Бояринцева, І.А. Кресіна та ін.] ; за заг. ред. В.Б. Авер'янова. - К., 2007. - 588 с.

7. Про центральні органи виконавчої влади: Закон України від 17 берез. 2011 р. // Голос України. - 2011. - № 65. - 9 квіт.

8. Словник української мови: у 11 т. / [ред. колег. І.К. Біло- дід (голова) та ін.]. - К. : Наукова думка, 1978. - Т. 9. - 644 с.

9. Международное право: [учебник для вузов] / Отв. ред. Г.В. Игнатенко, О.И. Тиунов. - 2-е изд., изм. и доп. - М. : НОРМА-ИНФРА-М, 2002. - 592 с.

10. Буроменський М. Міжнародно-правові стандарти внутрішньодержавної демократії / М. Буроменський // Вісник Академії правових наук України. - 1997. - № 2 (9). - С. 12-21.

11. Касараба Ю.Я. Адміністративно-правове забезпечення впровадження міжнародно-правових стандартів у діяльність органів міліції України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.07 "Адміністративне право і процес; фінансове право" / Ю.Я. Касараба. - К., 2009. - 21 с.

12. Конституційне право України: [підручник] / За ред. Ю.М. Тодики, В.С. Журавського. - К. : Ін Юре, 2002. - 544 с.

13. Солоненко О.М. Сучасні міжнародні стандарти забезпечення прав і свобод людини у діяльності органів внутрішніх справ / О.М. Солоненко // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. - 2011. - № 6. - С. 93-105.

14. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.un.org/ru/ documents/decl_conv/ conventions/pactpol.shtml

15. Слюсар К.С. Універсалізація як основа розвитку нових поколінь прав людини. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.minjust.gov.ua/udhra/conf-mateiials-17.html.

16. Загальна декларація прав людини (Universal Declaration of Human Rights), 1948 рік // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи / упор. Ю.К. Качуренко. - 2-ге вид. - К. : Юрінформ, 1992. - 199 с.

17. Шмельова Г. Юридичні механізми забезпечення прав людини / Г. Шмельова // Право України. - 1994. - № 10. - С. 49-51.

18. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// zakon2. rada.gov.ua/laws/show/995_042.

19. Кирпичов О.А. Міжнародні стандарти прав та свобод людини і механізми їх забезпечення та захисту / О.А. Кирпи- чов // Вісник Донецького національного університету. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.stattionline.org.ua/ pravo/65/9950-mizhnarodm-standarti-prav-ta-svobod-lyudmi-i- mexanizmi-%D1%97x-zabezpechennya-ta-zaxistu.html

20. Хартія економічних прав та обов'язків держав 1974 року: прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 12 грудня 1974 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/ show/995_077

Размещено на Allbest.ru