Вплив Іспанії на врегулювання конфліктів у регіоні ЛАКБ У 2000-2016 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Чорноморський державний університет імені Петра Могили

Вплив Іспанії на врегулювання конфліктів у регіоні ЛАКБ У 2000-2016 рр.

Анастасія Хмель

Дмитро Біляєв

Іспанію та держави ЛАКБ (Латинської Америки та Карибського басейну) пов'язують дуже давні відносини. Культура, особливо такі характеристики, як мовна та генетична спорідненість дозволили Мадриду закріпити за собою одну з найголовніших ролей у взаємовідносинах між регіональними та позарегіональними гравцями. ХХ ст. внесло важливі корективи у стратегію Іспанії щодо цих держав. Починаючи з 2000-х рр. керівні органи держави почали діяльність щодо формування головних зовнішньополітичних документів Іспанії. Результатом такої роботи стало прийняття Закону «Про діяльність та міжнародну службу держави» у 2014 р. та «Стратегію зовнішньої політики» у 2015 р., в яких відводилось місце також політиці у вищезазначеному регіоні [1]. Документи символізували прагнення іспанської влади реалізувати свій дипломатичний потенціал для набуття більшої ваги у регіоні та у світі у цілому. Беззаперечним є той факт, що Іспанія сприяє політичному діалогу у середині Куби, Аргентини, Болівії й ін. та діалогу між цими країнами та світовими державами-лідерами.

Мета роботи полягає у дослідженні ролі Іспанії у врегулюванні конфліктів пов'язаних з Кубою, Болівією, Колумбією й Аргентиною.

Виходячи з мети роботи можна сформулювати такі завдання:

визначити стан наукової розробки теми й охарактеризувати джерельну базу дослідження; іспанія конфлікт міжнародний

охарактеризувати проблемні питання пов'язані з безпекою вищезазначених країн;

проаналізувати та висвітлити вплив Іспанії на перебіг конфліктних ситуацій і фактори, які впливають на конфлікти;

відобразити співвідношення між інтересами Іспанії та міжнародними організаціями у проведенні діяльності пов'язаної з вирішенням конфліктів.

Різні аспекти зовнішньої політики Іспанії у ХХІ ст. вивчаються українськими дослідниками, зокрема К. Федоровою [2], яка висвітлює різні напрямки зовнішньої політики Іспанії на початку ХХІ ст., Т. Жолонко, яка вивчає українсько-іспанські відносини у контексті європейської політики України [3],

Ю. Бєловоловим [4], який, зокрема, висвітлив внутрішньо та зовнішньодержавні фактори впливу посилення інтеграції Іспанії до НАТО. Серед російських дослідників варто згадати В. Венедиктова й О. Чумакіну [5], які дослідили політичні та військові аспекти відносин Іспанії з країнами Латинської Америки, а також Н. Анікєєву й Є. Черкасову, які розкрили інтереси Іспанії у галузі безпеки на початку ХХІ ст. [6].

Першочерговість в аналізі даної проблематики мають роботи іспаномовних (Х.М. Мунтала), англомовних (В. Філд, К. Хайт) та італомовних(М. Галуззо) [7] авторів. Ними робиться особливий наголос на виділенні іспанської зовнішньої діяльності з діяльності організацій, членом яких вона є, тобто НАТО, ЄС, ООН та інші. Залишаються невисвітлени- ми у повній мірі питання щодо оцінки ролі Іспанії у вирішенні конфліктів у ЛАКБ, що робить тему статті актуальною. Важливими для відображення динаміки розвитку справи є публікації в італійських періодичних виданнях Корр'єре делла Сера, Ла Републіка, а також в іспанській періодиці та на офіційних сайтах дипломатичної служби Іспанії.

Конфлікт у Колумбії між різними за своєю природою угрупуваннями, який почався з середини шістдесятих років, давно вийшов за межі цієї країни та став перешкодою у нормальному розвитку її зовнішніх відносин з іншими країнами світу, міжнародними організаціями, що, у свою чергу, призвело до ізоляції держави у регіоні й у світі. Для дослідження впливу Іспанії на хід конфлікту на початку ХХІ ст. необхідно спершу визначити низку особливостей його перебігу у даний період.

Одним з найважливіших акторів серед головних учасників у переговорному процесі у Колумбії є Іспанія. Під час загострення ситуації між ворогуючими сторонами: урядовими військами, ФАРК та іншими парамілітарними угрупуваннями іспанське керівництво висловлювало свою стурбованість розвитком ситуації, виступала за припинення насилля та врегулювання ситуації шляхом діалогу й інших дипломатичних засобів. Іспанія також підтримувала зв'язок між країнами, які прямо чи опосередковано впливають на розвиток конфлікту, зокрема, Венесуелою, Еквадором, Уругваєм [8].

Слід відмітити також позитивні тенденції у колумбійській зовнішній політиці, які намітилися з 2012 р. Так, з 2012 р. зусиллями колумбійської влади та за допомогою посередництва інших країн регіону, почався активний переговорний процес між ФАРК та урядом Колумбії. Країна до сьогоднішнього часу асоціювалася в уявленні пересічних європейців як дуже проблемна, на території якої триває збройний конфлікт, розвинутий кокаїновий бізнес, наявні проблеми з дотриманням прав людини, бідність та інші негативні явища. На сьогодні ж Колумбія використовує можливості, які відкрилися для неї внаслідок політичного діалогу всередині країни.

Політична нормалізація відносин у розглянутій державі вплинула позитивно і на економічну систему країни. Цьому колумбійське диво завдячує також іноземним фірмам, які продовжують інвестувати кошти у перспективні сфери економіки: інфраструктуру та транспорт, комунікації й ін. Результатом такого співробітництва стало те, що у 2015 р. країна увійшла до трійки лідерів за показником зростання економіки після Бразилії та Мексики [9].

У 2000-2008 рр. Іспанія надала більше 11 млн. доларів допомоги латиноамериканським країнам, у тому числі Колумбії у вигляді позик і грантів на наступні цілі: миротворчі операції, попередження конфлікту та вирішення його, реформування сфери безпеки країн даного регіону, відбудова важливих об'єктів. Пік цієї допомоги приходиться на 2008 р. У 2009, 2010 та подальші роки, які пройшли під гаслом боротьби із кризою в Іспанії, така допомога почала дещо зменшуватись [10]. У цілому міністром закордонних справ Іспанії Хосе Маргальйо було оголошено у 2015 р., що на врегулювання одного тільки колумбійського конфлікту Іспанія витратила близько 80 млн. євро [11].

У зв'язку з тим, що Іспанія є членом ЄС, а її зовнішня політика є складовою частиною загальноєвропейського вектору зовнішніх відносин, з послабленням ізоляціонізму Колумбії інші європейські держави намагаються зайняти вигідні місця в її економічній системі. Так, можна привести у приклад Італію, керівник уряду якої активно взаємодіє з партнерами у Латинській Америці. У своїх промовах він робить заяви, що його країна зараз поділяє почуття відповідальності у відносинах з іншими країнами у той час, як інші європейські лідери не бажають виступати у перших лавах, а вибирають, натомість, спокій і тишу [12]. Для іспанського уряду, бізнесу й усієї країни загалом, яка у 2014-2015 рр. болісно виходила з політичної та економічної кризи, боротьба з іншими європейськими фірмами- конкурентами є нелегким випробуванням.

Беручи до уваги коло питань, які були основними у іспано-колумбійських відносинах на початку ХХІ ст. можна відзначити наступні:

разом з правоохоронними органами європейських країн, таких, як Італія, Франція та колумбійських колег боротьба проти торгівлі наркотиками, зброєю, попередження нелегальної міграції й інших злочинів;

виявлення та покарання членів організацій, які визнані терористичними і такими, що загрожують безпеці Іспанії, такими як ФАРК, ЕТА й ін. [13];

участь у примиренні ворогуючих сторін у Колумбії та мирній розбудові цієї країни через донорські програми допомоги, неурядові інвестиції й ін.;

політична взаємодія з іншими державами регіону задля підтримки сприятливої ситуації у Колумбії, налагодження процесу мирних переговорів, знаходження спільних позицій з ворогуючими сторонами.

Результатом довготривалої діяльності Іспанії у цьому напрямку стало створення державами-учасниками ЄС цільового фонду для мирної розбудови Колумбії. Іспанія першою запланувала першою вкласти три мільйони євро у нього протягом 2016 р. [14] після укладення угоди про припинення вогню між урядом Колумбії та FARC. Також міністр пообіцяв підтримку своєї країни Колумбії у Раді Безпеки ООН, непостійним членом якої у 20152016 рр. є Іспанія [15].

Отже, висвітлюючи роль Іспанії у колумбійському конфлікті, можна зазначити, що вона буде продовжувати грати одну з головних ролей поряд із США, Еквадором, Венесуелою. Причинами такого є й історична, культурна та мовна близькість, і досвід двосторонньої взаємодії, й особиста зацікавленість.

Особиста зацікавленість вбачається не тільки в економічних інтересах іспанського бізнесу, а й у тому, що Іспанія обрала одним із векторів своєї зовнішньої політики боротьбу з терористичними угрупуваннями та міжнародними злочинами, що загрожують її безпеці. У будь-якому випадку Іспанія виступає за подальший розвиток переговорів між конфліктуючими сторонами та готова зробити свій вклад у миротворчій діяльності та відновлення сприятливої економічної ситуації у Колумбії.

Іншим прикладом співробітництва між Мадридом і ЛАКБ є сприяння вирішенню конфліктів щодо спірних територій. Так можна привести історію співробітництва Іспанії й Аргентини щодо повернення територій Англії, на які мають претензії ці дві держави: перша територія - Фолкленди, а друга - Гібралтар. На сьогоднішній момент Гібралтар і Фолкленди знаходяться у списку ООН в якості залежних самоврядних територій, які піддаються процесу деколонізації [16].

З 2000 рр. Іспанія підтримувала Аргентину у боротьбі за спірні острови, не дивлячись на можливі економічні та політичні непорозуміння між державами. Іспанії не вдалося повернути Гібралтар, оскільки під час референдуму у 2002 р. на Гібралтарі більшість населення знову виказало бажання залишитись у складі Об'єднаного Королівства [17]. Аргентина поки не полишає схожих надій. Так, у 2009 р. Буенос-Айрес подав заявку про розширення прилеглої території до комісії ООН. У 2013 р. аналогічний гібралтарському референдум був проведений на Фолклендських островах з тим же результатом - мешканці Фолклендів вирішили залишитися у складі Великої Британії. У тому ж році міністр закордонних справ Аргентини зробив гучні заяви про об'єднання зусиль разом із іспанською стороною щодо суверенітету спірних Фолк- лендських островів і Гібралтару. Також сторони домовилися проводити тиск на Велику Британію щодо виконання нею рішення ООН з приводу діалогу [18].

Дипломатична робота в ООН закінчилась тим, що у березні 2016 р. комісія Організації визнала за Аргентиною право розширення територіальних вод з 200 до 350 морських миль, включаючи територію Фолклендських островів.

Рішення комісії носить рекомендаційний характер і залишає право сторонам у вирішенні цього конфлікту. Таке рішення комісії викликало обурення Лондона, який оголосив, що не погоджується з даним рішенням і звертає увагу на факти проведення офіційних референдумів на свою користь.

Підтримка Іспанією Аргентини може сприяти розширенню енергетичного співробітництва між країнами, адже територія шельфу багата на нафту, але доступ до неї аргентинські й іспанські компанії поки що не мають [19].

Особливо важливим було налагодження відносин з Кубою, яка перебувала протягом останніх років у певній міжнародній ізоляції. За урядування Х.М. Аснара Іспанія одною з перших виступила за введення санкцій проти кубинських політиків і держави у цілому. Уряд соціалістів на чолі з Х.Л. Сапатеро навпаки пожвавив двосторонні відносини з цією державою, був ініціатором покращення відносин по лінії ЄС-Куба.

Після позитивних змін у двосторонніх відносинах між США та Кубою у 2015-2016 рр. за президенства Барака Обами та керівництва Рауля Кастро, європейські компанії стали поступово просуватися на кубинський ринок [20].

Історичним науковці називають рішення Мадриду реструктурувати кубинському уряду борг, який склав 2,44 млрд. євро на жовтень 2015 р. і не був жодного разу погашений. Спершу було підписано двосторонню угоду про реструктуризацію боргу у розмірі 201,5 млн. євро [21]. Пізніше у грудні 2015 р. було досягнуто згоди між Кубою та членами групи кредиторів щодо конкретних фінансових умов про зменшення економічної заборгованості Гавани. Частка іспанського боргу, який мав би бути списаний, становила 750 млн. євро протягом наступних 18 років. У процедурі приймають участь іспанські фінансові інституції й аналогічно кубинська сторона. Спеціально на прохання останньої Іспанія погодилась реалізувати 375 млн. євро у пріоритетних проектах між державами у сферах економічного та соціального розвитку [22].

Іншою країною, в якій вдалося отримати перемогу іспанській дипломатії, є Болівія. Події 2003-2005 рр., пов'язані з націоналізацією енергоресурсів країни, відомі під назвою «Газової війни». Через військові дії посаду прем'єра обійняв Ево Моралес, який зараз є діючим високопосадовцем, переобраним на третій строк [23].

Під час маніфестацій і демонстрацій, які об'єднали різне за своїми поглядами населення, людьми висувалися антизахідні лозунги та вимоги щодо захисту місцевих територій від видобутку там нафти чи газу.

Іспанська компанія «Репсол» разом з бразильською «Петробрас», британськими «Брі- тіш Гез» та «Брітіш Петролеум», а також французькою «Тоталь» були на той момент головними видобувачами енергоресурсів у регіоні.

Прем'єр Іспанії виступив з ініціативою справжніх переговорів, де інтереси обох сторін, а саме енергетичних компаній та їх опонентів бралися до уваги. Голова «Репсол» Антоні Бруфау виказав повну зацікавленість у вирішенні даного питання задля того, щоб конкретизувати характер відносин у структурі держава-компанії. Сама «Репсол» інвестувала в енергетичну систему Болівії близько 1 млрд. доларів [24].

Оскільки ситуація вимагала рішучих дій, то керівники Бразилії, Венесуели й Аргентини зустрілися з боліваріанським президентом у місті Пуерто Ігуасу у травні 2006 р., щоб вирішити проблемні питання енергетичної кризи вищезгаданої держави. У той же час іспанський уряд виказував своє занепокоєння ситуацією та застеріг Болівію наслідками, які могла мати криза для двосторонніх відносин.

Ситуація вирішилась на користь обох сторін. Наразі провідними гравцями енергетичного ринку Болівії є «Петробрас» і «Репсол», які контролюють майже 70% видобутку [25]. Час від час виникають конфлікти між цими компаніями та місцевим населенням, чиї сільськогосподарські території використовують фірми. Зокрема, у 2015 р. місцеві племена заборонили видобуток «Репсолу» на певній території, через що вона неодноразово зверталася до місцевої влади.

Різні дослідники сперечаються про те, яку роль грають іноземні енергетичні фірми у зменшенні конфліктогенності у країні та у регіоні загалом. Можна привести лише слова самого Ево Моралеса, який в інтерв'ю висловився наступним чином. Болівія, за його словами, може проводити незалежну економічну політику, не співпрацюючи зі Світовим Банком. Економіка країни показує позитивне зростання у 5%. Зараз головне завдання Болівії, зазначив він, у тому, щоб стати центром енергетики Південної Америки. Він активно критикує неефективні спроби США та ЄС у боротьбі з тероризмом і наркотрафіком, а на закиди у тому, що зараз країна стала небезпечним гравцем у торгівлі кокою він посилався на історично сформовані традиції місцевого населення своєї держави [26]. Відтак, прагнучи самостійності Болівії в економіці, Ево Моралес, скоріше за все, волів би не бачити у своїй країні іноземні енергетичні фірми.

Характеризуючи фінансову підтримку надану Болівії Іспанією треба зазначити, що вона складає більше декількох мільйонів доларів, які були направлені на: тематичні конференції з питань попередження та консолідацію миру, підготовку місцевих лідерів з питань боротьби з конфліктами у сепаратиськи налаштованих регіонах Чако, Самора й ін., також просування іспанської освіти за допомогою іспаномовних шкіл, центрів [27].

Таким чином взаємодія Іспанії з країнами регіону ЛАКБ щодо зменшення конфлікто- генності відбувається у двох площинах: регіональній і міжрегіональній, а основними факторами, що впливають на якість співробітництва, виступають ідеологічні засади партій і лідерів, які представляють Іспанію та країни регіону, економічний стан держав, наявність спільних проблем, розповсюджених на території двох, або більше країн регіону та місце Іспанії у структурі сучасних міжнародних відносин (наприклад, головування у міжнародних організаціях).

Розглянувши діяльність різних урядів в Іспанії можна прийти до наступного висновку. За прем'єрства Х.М. Аснара роль Іспанії у міждержавному миробудівництві ґрунтувалась перш за все на діях, направлених на боротьбу проти тероризму. Звідси і протиборство з іншими іспанськими партіями та громадянами, які були проти введення іспанського контингенту до Іраку. Не викликали підтримки Іспанії з боку більшості латиноамериканських країн введені проти Куби санкції та наміри ізолювати країну.

Х.Л. Сапатеро відійшов від слідування атлантичному курсові та зробив головним принципом європеїзм у зовнішній політиці. Соціалістична ідеологія партії, яку він представляв, сприяла покращенню відносин між Іспанією та Болівією, Кубою й іншими соціалістичними урядами держав ЛАКБ. Криза в Єврозоні, яка виникла у період його урядування, негативним чином відобразилась на об'ємі іспанських інвестицій до країн ЛА, зокрема і в напрямках післявоєнної розбудови у гарячих точках, виконання міждержавних ініціатив з попередження конфліктів, але вона зблизила економічний рівень кризової Іспанії та країн, які швидко розвиваються у регіоні. Тим самим поглибились відносини з базисом «рівноправного партнерства» на противагу асиметрії відносин США - держави ЛАКБ. Відтак, Іспанія може бути більш бажаним посередником у врегулюванні кризових явищ у даному регіоні, ніж інші більш впливові країни.

Останній уряд, на чолі з Маріано Рахоєм, продовжив розпочату його попередниками політику зближення з країнами регіону. Ним було уточнено та розширено перелік питань міждержавного співробітництва, продовжують проводитися ібероамериканські саміти.

Джерела та література

Хмель А.А. Нормативно-правовое обеспечение внешней политики Испании во время премьерства Мариано Рахоя / А.А. Хмель // Современное общество и власть. - 2015. - № 4 (6). - [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://gmanagement.ru/incfex.php/ru/arxiv/06-2015r/265-khmel- 062015

Федорова К.О. Альтернативні виміри зовнішньої політики Іспанії в умовах розвитку поліцентричних процесів / К.О. Федорова // Science - od teorii cfe praktyki. 29-31.03.2013. - Sopot Diamond trading tour, 2013. - 116 р. - Р. 8-12; Федорова К.О. Аналіз змін зовнішньополітичного курсу Іспанії в 2004 році / К.О. Федорова // Гілея: науковий вісник. Збірник наукових праць. - 2011. - № 2 (44). - С. 734-741. Федорова К.О. Зовнішня політика Іспанії на початку ХХІ століття: моногр. / К.О. Федорова. - Warszawa: «Diamond trading tour», 2014. -

Жолонко ТВ. Українсько-іспанське міждержавне співробітництво у контексті європейської політики України: дис... к. політ. н.: 23.00.04 «Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку» / Т.В. Жолонко. - Миколаїв, 2011. - 302 с.

Бєловолов Ю.Г. Нові ліві в Латинській Америці / Ю.Г. Бєловолов, М.А. Харенко // Наука. Релігія. Суспільство. - 2008. - № 2. - С. 3-9; Беловолов Ю.Г. Внутри- и внешнеполитические факторы интеграции Испании в НАТО / Ю.Г. Беловолов // Вступ до міжнародних відносин. - Донецьк: ДонНУ 2008. - № 7. - С. 42-54.

Венедиктов В.Л. Испания и мировой рынок вооружений / В.Л. Венедиктов // Деловой мир. - 2008. - № 2. - С. 23-43; Че- макина О.Ю. Испания и Латинская Америка: к вопросу о тенденциях политических контактов / О.Ю. Чемакина // Международный вестник. - 2006. - Вып. 8. - С. 12.

Аникеева Н.Е. Испания в конце ХХ - начале ХХІ века / Наталья Евгеньевна Аникеева // Новая и новейшая история. - 2006. - № 2. - С. 71-84; Аникеева Н.Е. Основные направления внешней политики Испании (1976-2004 рр.):

Размещено на Allbest.ru