Соціал-конструктивістська інтерпретація дилеми "актор-структура" в науці про міжнародні відносини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, Україна

Соціал-конструктивістська інтерпретація дилеми «актор-структура» в науці про міжнародні відносини

Ю.Я. Сенюк

Постановка проблеми. Дилема «актор-структура» є однією із найбільш дискусійних проблем сучасної теорії міжнародних відносин. В основі цієї дихотомії суперечка щодо первинності впливу одного з двох вищезазначених об'єктів на контекст міжнародного середовища. Незважаючи на численні спроби вчених, до цього часу не сформовано єдиного підходу до вирішення цієї проблематики.

У рамках традиційної, раціоналістичної науки про міжнародні відносини загальнопоширеною є думка, що структури формуються внаслідок нерівномірності розподілу матеріальних ресурсів у міжнародній системі, здійснюючи опосередкований регулятивний вплив на акторів. Загалом актори та структура розглядаються як відокремлені та незалежні один від одного елементи.

У ХХ столітті наукове знання охопила критика представниками епохи Постмодерну фундаментальних теоретичних основ епохи Модерну. Така тенденція торкнулася науки про міжнародні відносини, що спричинило гостру кризу та радикально змінило домінуючий дискурс [3, с. 108]. Це було зумовлено розвитком постмодерністських підходів у науці про міжнародні відносини, зокрема соціал-конструктивізму, представники якого намагалися уникнути традиційної однобічної інтерпретації дилеми та запропонували альтернативний підхід до співвідношення структурного та суб'єктного рівнів системи міжнародних відносин [8, с. 145]. У дослідженнях взаємовідношення акторів та структур вони підкреслюють значення ідентичності та інтересів агентів, соціальних і нормативних інституцій, аналіз яких є особливо актуальним у сучасних умовах.

Аналіз досліджень і публікацій. Зростання значення соціал-конструктивістського підходу у сучасній теорії міжнародних відносин зумовило появу великої кількості напрацювань щодо їхньої центральної проблематики. У дослідженні окремих аспектів конструкту «актор-структура», з позиції соціал-конструктивізму, провідними є дослідження: Т. Албертса, А. Вендта, А. Віенера, М. Гриффітса, Я. Гурда, К. О'Нейла, Н. Онуфа, Р. Прайса, К. Реус-Сміта, А. Макаричева та багатьох інших. Серед українських науковців важливе значення мали дослідження: М. Гнатюка, Ю. Цифри, Т. Шаповалової та інших.

Мета дослідження. Загалом, незважаючи на високий науковий інтерес до соціал-конструктивістського теоретизування, у вітчизняній науці досліджувалися лише окремі аспекти титульної проблематики. Тому метою дослідження є комплексний аналіз соціал-конструктивістської концептуалізації співвідношення «актор-структура».

Виклад основного матеріалу. Теоретики соціал- конструктивізму пропонують комплексний підхід до аналізу конструкту «актор-структура» у теорії міжнародних відносин, вперше підкреслюючи значення соціальних, ідейних та інтерсуб'єктивних чинників.

Основним соціал-конструктивістським постулатом у дослідженні дихотомії «актор-структура» є надання їм рівного онтологічного статусу, що детермінується взаємною обумовленістю вищезазначених об'єктів. Представники соціал-конструктивізму вважають, що соціальні структури визначають суб'єктність акторів, які одночасно відтворюють основні практики, правила та інститути, на яких ґрунтуються структури. Наголошуючи на процесі взаємного конституювання акторів та структур, вони стверджують, що досліджувати поведінку та характер агентів можливо лише у контексті аналізу соціальної структури, в якій вони існують. Жоден суб'єкт не є відокремленим від соціальної структури у рамках якої він перебуває, адже вона детермінує його інтереси. Одночасно соціальні структури завжди реалізуються в конкретних практиках та чітко визначеному контексті, а з їх зникненням - нівелюються.

На думку засновника соціал-конструктивізму А. Вендта, структура є соціальним явищем, яке характеризується ментальними ознаками. Вона є розподілом ідей, знань, уявлень, тобто володіє нормативною природою, встановлюючи інституційно-правовий порядок у суспільстві своїми правовими інструментами та механізмами, інститутами, угодами, практиками, дискурсами, які соціалізують акторів, впливаючи на їхню ідентичність або встановлюючи загальні правила поведінки. Поняття структури охоплює спільні та колективні знання, які формують контекст дій у міжнародному середовищі.

Акторами є будь-які суб'єкти, які діють у цьому контексті та здатні формулювати цілі, приймати рішення [1, c. 86], використовувати рефлексивні знання для трансформації окремої ситуації і брати участь у процесі соціального навчання [14, c. 158]. На думку відомого соціал-конструктивіста Н. Онуфа, актори є активними учасниками соціальних відносин, які володіють певним статусом і ресурсами (матеріальними та нематеріальними). Їхніми основними ознаками є незалежність, самостійність, визнання зі сторони інших учасників, наявність політичних інструментів впливу, здатність усвідомлювати причини своєї поведінки, рефлекторно контролювати, потенційно її адаптувати та приймати рішення [17, c. 359]. Загалом, усі суб'єкти можуть вважатися акторами, але їхні форми можуть видозмінюватися, залежно від того, які типи структур вони відтворюють, наявності доступу до ресурсів тощо.

А. Вендт зауважує, що система міжнародних відносин як сукупність структур здійснює каузальний вплив на розвиток «соціального конструювання» ідентичностей та інтересів акторів у міжнародних відносинах [16, с. 372]. Він вбачає відмінність між «макроструктурами», як сукупністю чинників глобального порядку, що визначають стан і середовище функціонування міжнародного суспільства в цілому, та «мікроструктурами», сутністю яких є взаємозв'язки між невеликою кількістю агентів. Натомість інші вчені виділяють лише два види структур: зовнішні (соціальні) та внутрішні (організаційні). Вони є результатом діяльності акторів та визначають основні правила взаємодії у міжнародному середовищі.

У найбільш ширшому розумінні структура є сукупністю взаємопов'язаних елементів (актори, методи, технології, території тощо). Ці елементи не можуть розглядатися відокремлено від їхнього розміщення в структурі. Соціальна структура уможливлює окремі комбінації елементів і здійснює вплив на формування суб'єктності, поведінки, особливості, внутрішню структуру та мотиви акторів [17, c. 335]. Одночасно структура онтологічно від них залежить. Її сутність формується на рівні дискурсивного виміру, оскільки вона невіддільна від ідей, що спонукають акторів до її відтворення.

Структури можуть мати два види впливу на поведінку і характеристики (ідентичності та інтереси) акторів - каузальний (трансформація суб'єкта в результаті зміни стану іншого, які існують незалежно) і конститутивний (властивості одного суб'єкта формувати сутність іншого). Головним чином це характеризує взаємовідносини між акторами і структурою. Перші з них є відносинами «взаємодії» або «спільної детермінації», інші - «концептуальною залежністю» або «взаємною конституцією» [16, с. 165].

Каузальний вплив торкається лише окремих властивостей, ознак, особливостей поведінки чи інтересів агентів не змінюючи при цьому їхньої суб'єктності. Він здійснюється шляхом визначення варіантів можливої поведінки акторів у контексті окремих ситуацій та встановленням критеріїв легітимності, таким чином обмежуючи її.

Конститутивний вплив структури визначає суб'єктність акторів. Характер конститутивного впливу та його фіксація залежать від типу і ознак соціальної структури, змісту її культури, норм, дискурсів, інститутів тощо.

Структура будь-якої соціальної системи містить три елементи: матеріальні умови, інтереси та ідеї. Соціальним чинникам надається першочергове значення, адже під поняттям структура А. Вендт розуміє не розподіл матеріальних чинників могутності, а колективних знань (ідей) держав, які становлять зміст культури міжнародної взаємодії та визначають цілі використання матеріальних чинників [4, с. 21]. Поширення знань (ідей) охоплює ментальну (ідейну) складову інтересів, загальних вірувань та очікувань [16]. В їхній основі - переконання акторів щодо раціональності стратегій дій один одного, а також про стан зовнішнього світу. Ці переконання є суб'єктивними та інтерсуб'єктивними і генерують моделі поведінки агентів. Вони є історичними явищами, які передаються поколіннями через тривалий процес відтворення практик та соціалізації, що містяться в колективній пам'яті, міфах, повістях і традиціях акторів, які становлять групу.

Колективні знання (ідеї) конструюють культурний вимір соціальної структури. А. Вендт виділяє три типи культури, які відрізняються своїми логікою і тенденціями - Гоббесіанську, Локкеанську і Кантіанську. В основі цих культур типи ролей, ознаками яких є ворожість, конкуренція та кооперація відповідно. Основною підставою зміни типу культури є трансформація інтересів та ідентичностей акторів, зокрема колективних, на які впливають інтенсивність і характер їхніх взаємовідносин [5, с. 271].

Важливе значення у процесі реципрокності акторів і структур відіграють норми. На думку К. Реуса-Сміта, міжнародні структури формуються на основі фундаментальних конститутивних цінностей акторів (взаєморозуміння, справедливість, свобода, повага і гідність). Саме вони сприяють легітимізації нових правил, норм та інституціолізованих практик. Структури, зокрема їхні інститути, сприяють перебігу дискурсивного процесу, спрямованого на досягнення раціонального консенсусу щодо визначення етичних і моральних аспектів, які формуватимуть переконання агентів щодо легітимності правил і норм, їх неупереджене застосування [11, с. 139-141].

Соціал-конструктивісти під поняттям норми розуміють результат колективних практик у взаємовідносинах між акторами, спільне визнання стандартів поведінки, сукупність інтерсуб'єктивних розумінь і колективних очікувань щодо належної поведінки агентів в окремому контексті чи з точки зору окремої ідентичності [10].

Н. Онуф вважав, що норми і правила конституюють акторів, адже для набуття певного статусу потрібно стати частиною окремої системи дотримуючись попередньо існуючих настанов. Дослідник вважав, що дотримання норм визначає сутність практик, які в сукупності з правилами формують режими, що згодом трансформуються в інститути. На найвищому щаблі цієї схеми - структури [2].

Норми безпосередньо пов'язані з колективною ідентичністю та інтересами адже є взаємоконститутивними. Вони є одночасно результатами дій держав та чинниками впливу на них [12, c. 304]. Однак рівень соціалізації та дотримання загальних правил і норм відрізняються між акторами та залежать від сфер, які вони регулюють [18].

Норми є ідейними явищами, моделями очікуваної поведінки акторів. Вони визначають легітимні стратегії реалізації цілей та типи відповідності певних дій, політичного курсу. Норми виникають, трансформуються та еволюціонують у результаті колективної практики агентів. Їхніми елементами є колективні знання та інтерсуб'єктивні розуміння. На думку представників соціалконструктивізму актори дотримуються логіки належності у своїй поведінці. Вони підпорядковуються нормам, що визначають способи поведінки залежно від особливостей їхніх ідентичностей та конкретної ситуації. Відповідно, соціальні структури не є елементами зовнішнього обмеження поведінки агентів, а здійснюють конститутивний вплив на них, визначаючи не лише їх особливості, а трансформуючи ідентичності й, відповідно, інтереси.

Зміна ідентичностей акторів не є виключно їхнім внутрішнім процесом, адже у них інкорпоровані структурні параметри соціальної системи, а отже, перебіг змін соціальних значень в кожній з них є нерозривно пов'язаним. Відповідно структура також не є екзогеною, адже вона є результатом формування колективних знань (ідей), які розвинулися в структуру. Актори діють свідомо в рамках колективних практик, ефектом яких є несвідоме або ненавмисне відтворення соціальних структур [13, с. 358]. Тобто, агенти ініціюють створення соціальних структур, які, завдяки утвердженню правил поведінки, впливають на їхню ідентичність та інтереси [15, с. 267]. У той же час повторювальні дії окремих акторів реконструюють ці структури. Актор і структура можуть трансформуватися у процесі взаємодії. Взаємодія у цьому сенсі є основою соціальної реальності. Відповідно, і структура, й ідентичності агентів є залежними змінними, але одночасно взаємоконститутивними.

Важливе значення структур визначається їхньою здатністю формувати новий тип ідентичності - колективну, яка спрямована на об'єднання та посилення взаємодії між акторами. Колективна ідентичність нівелює відмінності між існуючими у агентів іманентними ідентичностями. Така ідентичність є сукупністю цінностей і принципів, за допомогою яких у акторів формуються колективна свідомість та відчуття приналежності до єдиної політичної спільноти. У залежності від обставин колективна ідентичність може змінюватись або нівелюватись [6, с. 31-33].

Іманентна ідентичність акторів та її стійкість також конституюються і трансформуються в основному внаслідок взаємодії, хоча на неї можуть мати вплив індивідуальні, внутрішньополітичні, системні, а також транснаціональні чинники [19, с. 1067].

Представники соціал-конструктивізму розглядають будь-яку міжнародну структуру як незалежну змінну, ефектом якої є соціалізація. Соціалізація це процес формування ідентичностей та інтересів акторів, їхнє пристосування до норм і правил спільноти в рамках якої вони існують, корегування поведінки відповідно до соціальних очікувань [16]. Це процес впливу зовнішнього середовища на формування ідентичностей акторів, шляхом посилення їхньої чутливості до соціальних умов, частиною яких вони є. Українська дослідниця О. Шаповалова трактує соціалізацію як механізм надання ідейним конструкціям логіки належності, конститутивний вплив яких вже визначено в межах певної спільноти, до якої агент прагне соціалізуватися [9, с. 151].

Існують чотири головні соціалізаційні механізми - стратегічний розрахунок, соціальний вплив, рольові ігри і нормативне переконання. Умовами, відповідно до яких структури викликають соціалізаційні механізми, є їхні властивості, особливості акторів та їхніх політичних систем, сфера чи питання в рамках яких об'єкт підлягає соціалізації та характеристики взаємодії, зокрема інтенсивність контактів, особливості риторики, рольовий розподіл між соціалізованими акторами і тими, що підлягають соціалізації тощо.

Соціалізація може набувати різних форм. Перш за все, вона простежується у процесі інтернаціоналізації, який передбачає рецепцію актором норм із зовнішнього середовища. «Культурний відбір» є теж одним із форм соціалізації. Існує два шляхи його проведення - «імітація» (одностороннє відтворення) та «соціальне навчання» (взаємодія між джерелом досвіду та реципієнтом). Свідомі зусилля актора зумовлені критичним самовідображенням можуть також змінити його поведінку та ідентичність, одночасно вплинувши на інтеракції з партнерами [7, с. 3133]. «Ефект Фуко» як форма соціалізації передбачає трансформацію ідентичності суб'єкта внаслідок його підпорядкування певному типу культурного дискурсу.

Соціалізація часто є адаптивною, що сприяє трансформації або деконструкції соціальних значень чи практик акторів, не нівелюючи наявну іманентну ідентичність, що відображається у частковій зміні офіційної риторики, практик та інтеракцій.

Висновки. У рамках соціал-конструктивістських досліджень міжнародні структури розглядаються як такі, що створюються, існують і трансформуються лише як результат соціальних практик акторів. Натомість актори реалізують себе тільки у (макро- або мікро-) структурному середовищі, яке ґрунтується на відповідних інститутах і практиках. Тоді коли відтворення структур залежить від дій агентів, ці дії вже обумовлені структурами таким чином, що актори рідко це усвідомлюють. Незважаючи на те, що структури не є сталими і постійно трансформуються внаслідок діяльності акторів у міжнародному середовищі, вони одночасно є важливим механізмом конституювання їх інтересів та ідентичності.

Загалом соціал-конструктивістські дослідження змінних актор і структура здійснили значний внесок в осмислення їхньої реципрокності. Зокрема, аналіз характеристик структури, її внутрішньої системи, особливостей акторів і ступеня їхнього взаємовпливу, що малодосліджені в українському науковому дискурсі, дало змогу розглядати акторів та структури у міжнародному середовищі як онтологічно рівні та взаємозалежні об'єкти.

Бібліографічні посилання

конструктивістський теоретизування актор міжнародний

1. Гнатюк Н. Международная политическая субъектность ЕС в контексте дихотомии агента и структуры / Н. Гнатюк // Вестн. Волгоградск. гос. ун-та. - 2015. - № 1. - С. 82-91.

2. Макарычев А. Регионализм глазами конструктивизма: агенты, структуры, идентичности [Электронный ресурс] / А. Макарычев // Неприкосновенный запас. - 2010. - Режим доступа: http://magazines.russ.rU/nz/2010/3/ma14-pr.html.

3. Романюк Н. Особливості соціал-конструктивістського підходу у дослідженні міжнародних відносин / Н. Романюк, Ю. Сенюк // Вісн. Львівськ. ун-ту. Серія: Міжнар. відносини. - 2015. - Вип. 37, ч. 3. - C. 108-114.

4. Харкевич М. Проблематизация государства как актора мировой политики / М. Харкевич // Космополис. - 2008. - С. 18-25.

5. Цифра Ю. Роль культурної складової зовнішньополітичної ідентичності держави в процесі формування модерної системи міжнародних відносин / Ю. Цифра // Філософія і політологія в контексті сучасної культури. - 2014. - № 8. - С. 270-273.

6. Цифра Ю. Смислове поле зовнішньополітичної ідентичності: концепт феномена та його сутнісний вимір [Електронний ресурс] / Ю. Цифра // Наук. Вісн. Східноєвропейського нац. ун-ту ім. Лесі Українки. - 2013. - Режим доступу: http://fmv-visnyk.pp.ua/ wp-content/uploads/2016/2013-9/9.pdf.

7. Цифра Ю. Формування зовнішньополітичної ідентичності акторів міжнародних відносин: конструктивістський аналіз [Електронний ресурс] / Ю. Цифра // Політ. Менеджмент. - 2013. - № 1-2. - Режим доступу: http://www.ipiend.gov.ua/uploads/pm/p.

8. Шаповалова О. Соціальні структури в міжнародних відносинах: конструктивістська концептуалізація / О. Шаповалова // Наук. Вісн. Дипломатичної академії України. - 2015. - Вип. 22 (2). - С. 144-155.

9. Шаповалова О. Трансформація зовнішньої політики держав у світлі соціального конструктивізму / О. Шаповалова // Вісн. НТУУ «КПІ». Сер. Політологія. Соціологія. Право. - 2014. - № 2. - С. 149-155.

10. Bjorkdahl A. Norms in International Relations: Some Conceptual and Methodological Reections / A. Bjorkdahl // Cambridge Review of International Affairs. - 2002. - С. 9-23.

11. Griffiths M. Fifty key thinkers in international relations / M. Griffiths, S.C. Roach, M.S. Solomon. - London, New York: Routledge, 2009. - 404 р. - (Second edition).

12. Hurd I. Constructivism [Electronic resource] / I. Hurd // The Oxford Handbook of International Relations. - 2008. - Access mode: http://faculty.wcas.northwestern.edu/~ihu355/Home_files/17-Smit-Snidal-c17.pdf.

13. Joseph J. Philosophy in International Relations: A Scientiic Realist Approach / J. Joseph // Millennium: Journal of International Studies. - 2007. - № 35. - Р 345-359.

14. O'Neill K. Actors, norms, and impact: Recent International Cooperation Theory and the Influence of the Agent-Structure Debate / K. O'Neill, J. Balsiger, S. VanDeveer. // The Annual Review of Political Science. - 2004. - № 7. - Р 149-175.

15. Price R., Dangerous Liaisons? Constructivism and Critical International Theory / R. Price, C. Reus-Smit. // European Journal of International Relations. - 1998. - Vol. 4, № 3. - P. 259-294.

16. Wendt A. Social Theory of International Politics / A. Wendt. - Cambridge: Cambridge University Press, 2003. - 429 p.

17. Wendt A. The Agent-Structure Problem in International Relations Theory / Alexander E. Wendt // International Organization. - 1987. - Vol. 41, № 3. - Р 335-370.

18. Wiener A. European Integration Theory / A. Wiener, T. Diez. - Oxford: Oxford university press, 2009. - 295 р.

19. Zurn M. Getting Socialized to Build Bridges: Constructivism and Rationalism, Europe and the Nation-State / M. Zurn, J. Checkel. // International Organization. - 2005. - Vol. 59, № 4. - Р. 1045-1079.

Размещено на Allbest.ru