Сучасні проблеми дослідження міжнародних відносин, зовнішньої політики і національної безпеки України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сучасні проблеми дослідження міжнародних відносин, зовнішньої політики і національної безпеки України

Міжнародні відносини як сфера дії і взаємодії численних і різноманітних державних і недержавних факторів у політичній, дипломатичній, економічній, культурно-гуманітарній, науково-технічній тощо площинах завжди були і залишаються предметом підвищеної уваги політиків, науковців, аналітиків. Це знаходить своє вираження у широкому спектрі фундаментальних монографічних досліджень, фахових статей, аналітичних матеріалів, присвячених як аналізу міжнародних відносин загалом і міжнародно-правових механізмів функціонування сучасної міжнародної системи, так і зовнішньої політики і національної безпеки конкретних держав, у тому числі й України. Тобто, системний аналіз міжнародного комплексу відносин у сучасному світі органічно поєднується із виокремленням і детальною характеристикою його окремих структурно-функціональних складових.

Не залишається осторонь дослідження актуальних проблем сучасних міжнародних відносин, зовнішньої політики та національної безпеки України й професорсько-викладацький склад кафедри зовнішньої політики і дипломатії Дипломатичної академії України при Міністерстві закордонних справ України (далі - ДАУ при МЗС України). Фактично чотири відзначених напрямки - сучасні міжнародні відносини, міжнародне право як право міжнародного співтовариства, зовнішня політика і національна безпека незалежної України становлять основні аспекти їх науково-теоретичних і науково-прикладних пошуків у розрізі, з одного боку, здійснення кафедрального науково-дослідного проекту «Актуальні проблеми теорії та практики зовнішньої політики і дипломатії», а, з другого, забезпечення якісної підготовки слухачів освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр» за спеціальністю «Зовнішня політика». При цьому фундаментальною основою для актуальних досліджень у сфері сучасних міжнародних відносин і міжнародного права, зовнішньої політики і національної безпеки України виступають наукові праці засновників і організаторів кафедри зовнішньої політики і дипломатії ДАУ при МЗС України - Надзвичайних і Повноважних Послів України професорів Б.І. Гуменюка і В.А. Василенка, Радника-посланника Посольства України у Великій Британії професора М.М. Білоусова, професорів М.В. Кірсенка, С.В. Віднянського, П.Ф. Мартиненка і доцента Г.Д. Хоменка [1], а також наукові та науково-методичні розвідки професорсько-викладацького складу кафедри, присвячені численним аспектам історії міжнародних відносин і дипломатії [2].

Концептуальні підходи до розуміння сучасного етапу еволюції міжнародних відносин були закладені в період руйнації біполярного світу епохи «холодної війни» і формування нових основ світового і міжнародного порядку. Особливість цього процесу полягає в тому, що крах післявоєнного устрою відбувся в мирних умовах. З'явилися, відповідно, дефініції нової епохи в міжнародних відносинах, які набули швидкого розповсюдження і стали крилатими. Назвемо, наприклад, «зіткнення цивілізацій» С. Хантінгтона чи «кінець історії» Ф. Фукуями, «футурошок» і «третю хвилю» Е. Тоффлера, «інформаційну епоху» М. Кастельса, «світ без кордонів» Зб. Бжезинського або «світ-систему» І. Валлерстайна, «уніполярну міжнародну систему» А. Страуса тощо.

Необхідно відзначити, що система міжнародних відносин у сучасному світі має дуже складну будову і будь-яке визначення чи типологія тільки більш або менш умовно відображає міжнародні реалії. В контексті теоретико-концептуального аналізу науковці з кафедри зовнішньої політики і дипломатії ДАУ при МЗС України, йдеться передусім про професорів С.В. Віднянського та С.С. Трояна і доцента О.І. Шаповалову, традиційно приділяють серйозну увагу дослідженню міжнародних відносин і міжнародних систем, у тому числі сучасної або в найзагальнішому вигляді постбіполярної [3]. Не можна не помітити і того факту, що основоположну роль у пізнанні законів функціонування міжнародної системи відіграє її структура. Згідно базовій ідеї, нескоординована діяльність суверенних держав із своїми інтересами формує міжнародну систему, головною ознакою якої є домінування обмеженого числа найсильніших держав, і структура якої визначає поведінку всіх міжнародних акторів. Звідси, найзагальнішим законом міжнародних систем вважається залежність поведінки акторів від структурних характеристик системи. Ще одним найзагальнішим законом учені називають закон рівноваги міжнародних систем або закон балансу сил, який дозволяє зберегти відносну стабільність міжнародної системи [4].

Стосовно трансформації міжнародної системи, то основним її законом вважається закон кореляції між полярністю і стабільністю міжнародної системи. Однак розпад радянського блоку і крах глобальної біполярної системи поставили такі питання, які не можуть бути вирішені в рамках традиційних термінів «полюсів», «балансу сил», «конфігурації співвідношення сил» і т. п. Світ вступив у смугу невпевненості та зростаючих ризиків. За визначенням російського політолога-міжнародника А.Д. Богатурова, Ялтинсько-потсдамський порядок розпався, а міжнародна система стала скочуватися до дерегулювання [5]. Як наслідок, глобальна міжнародна система переживає глибокі потрясіння, пов'язані з трансформацією своєї структури, змінами її взаємодії з середовищем. Це відповідним чином позначається на її регіональних і периферійних вимірах. Доказом цього слугують події довкола Косово, Грузії, Іраку чи Афганістану, а останнім часом і країн Північної Африки та Близького Сходу, які, на думку окремих фахівців у галузі міжнародних відносин, увійшли в смугу тривалої «надзвичайної ситуації».

Бельгійський учений А. Самюель у книзі «Новий світовий пейзаж» [6] навіть вважає, що людство уже вступило в «новий міжнародний світ». Американський науковець Дж. Розенау в праці «Турбулентність у світовій політиці» говорить про «світ постміжнародної політики» [7]. Швидкість і глибина змін, які в ньому спостерігаються, мають як мінімум три головних наслідки. По-перше, відбувся перехід від біполярного світу до комплексного. По-друге, цей перехідний світ став непередбачуваним і в ньому вже неможливе вирішення питань міжнародної безпеки старими військово-силовими методами. По-третє, надзвичайно важливого значення в сучасному світі, в тому числі і в сфері світової політики, відіграють інформаційні технології, що дозволило охарактеризувати сучасне суспільство як інформаційне. Ці наслідки можна звести до одного висновку: відбувається переструктурування всього світового політичного простору, а значить закономірності міжнародних відносин хоча й зберігаються, але набувають нових рис і часто розглядаються у вигляді універсальних закономірностей або тенденцій розвитку сучасних міжнародних відносин. Саме такого концептуального положення дотримуються й науковці кафедри зовнішньої політики і дипломатії ДАУ при МЗС України, які займаються дослідженням сучасних міжнародних відносин, міжнародних систем і зовнішньої політики.

Універсальні або найзагальніші закономірності повинні відповідати критеріям просторово-часового та структурно-функціонального характеру. Це означає наступне. По-перше, їх дія мав стосуватися не лише певних регіонів, а світу в цілому. По-друге, вони повинні спостерігатися в історичній ретроспективі, в сучасний період розвитку міжнародних відносин, а також не виключатися в майбутньому. По-третє, вони мають охоплювати всіх учасників міжнародних відносин і всі сфери суспільного життя. Звідси, можна виділити дві основні універсальні закономірності або дві провідних тенденції в розвитку сучасних міжнародних відносин. До них належать глобалізація та фрагментація міжнародних відносин, становлення єдиного, цілісного світу і все нові форми його розколу. Ці універсальні закономірності є діалектично протилежними сторонами однієї внутрішньо суперечливої тенденції - росту взаємозалежності сучасного світу - і її проявів у сфері міжнародних відносин [9].

Загалом проблема закономірностей і тенденцій еволюції міжнародних відносин, у тому числі й на думку завідувача кафедри зовнішньої політики і дипломатії ДАУ при МЗС України С.С. Трояна залишається дискусійною в науці про міжнародні відносини, що, зокрема, пов'язано і з її відставанням в осмисленні глобальних міжнародних політичних тенденцій. Це пояснюється, насамперед, специфікою даної сфери суспільних відносин, де особливо важко виявити повторюваність тих або інших подій і процесів. Тому основні риси як закономірностей, так і тенденцій еволюції сучасних міжнародних відносин проявляються у їх відносному, вірогіднісному, стохастичному, минущому характері.

Водночас постійна еволюція, яку вповні можна визначити і як трансформаційну еволюцію, та характер змін у світі «постміжнародної політики», прикладом чого слугують і останні події «арабської весни», не дають можливості прийти до консенсусу щодо загальноприйнятої назви сучасної системи міжнародних відносин. Перефразовуючи консервативного британського письменника-публіциста, журналіста і політика Девіда Прайса-Джонса, можна говорити про «пластичну ситуацію» в формуванні нової системи міжнародних відносин, яка має властивість відносно швидко змінюватися і набирати різних форм. Головна ж ціль міжнародної архітектури світу «після холодної війни» полягає в забезпеченні миру, спокою, розвитку і свободи для всієї світової спільноти.

Важливою, всеохоплюючою і невід'ємною компонентою дотримання миру і безпеки в постбіполярній системі міжнародних відносин виступає міжнародне право. Науковці кафедри зовнішньої політики і дипломатії ДАУ при МЗС України, насамперед знаний правник-міжнародник Надзвичайний і Повноважний Посол України професор В.А. Василенко, відомий правник-міжнародник професор П.Ф. Мартиненко, доцент К.В. Смирнова і в.о. доцента О.Р. Поєдинок всебічно проаналізували теоретичні та прикладні аспекти як міжнародного права загалом [10], так і окремих його складових, зокрема права Європейського Союзу і прав біженців [11].

Сучасне міжнародне право - це сукупність норм і принципів, які регулюють усю систему міжнародних відносин, а також взаємодію в рамках окремих груп або на двохсторонніх засадах. Головними суб'єктами міжнародного права, носіями правоповноважень і юридичних обов'язків виступають держави. Водночас ними є і всі інші міжнародні актори як от міжурядові та міжнародні організації, транснаціональні корпорації, а також окремі індивіди.

Сутнісний зміст міжнародних відносин відбивають принципи як фундаментальні норми міжнародного права. Вони закріплюють засади сучасної системи міжнародних відносин і міжнародного права, сприяють нормальному функціонуванню та розвитку цих систем. Головним міжнародно-правовим документом сучасності, в якому сформульовані найперші, принципи міжнародного права, є Статут Організації Об'єднаних Націй. Його прийняли в 1945 p. 50 держав - засновниць ООН, у тому числі Україна. Найважливіші принципи сучасної міжнародної політики викладені також у «Декларації про принципи міжнародного права, які стосуються дружніх зносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН» (1970 p.). Істотну роль у розвитку і наповненні цих принципів новим змістом відіграв Заключний акт Наради з безпеки й співробітництва в Європі (Гельсінкі, 1975 p.).

До головних принципів сучасного міжнародного права належать такі:

1) принцип мирного співіснування; 2) принцип суверенної рівності держав; 3) принцип рівноправності народів та їхнього права самостійно визначати свою долю; 4) принцип незастосування сили або загрози силою в міжнародних відносинах; 5) принцип непорушності державних кордонів; 6) принцип територіальної цілісності держав; 7) принцип мирного врегулювання суперечок; 8) принцип невтручання у внутрішні справи держав; 9) принцип сумлінного виконання зобов'язань по міжнародному праву та угодах; 10) принцип всезагальної поваги прав людини й головних свобод.

Неважко помітити, що зміст багатьох принципів перегукується, а тому їх можна систематизувати в три групи:

перша - принципи, які формулюють положення про рівність суб'єктів міжнародних відносин;

друга - принципи, які відстоюють незалежність міжнародних акторів;

третя - принципи, спрямовані на мирне врегулювання міждержавних суперечностей.

Перелічені принципи сучасного міжнародного життя становлять найважливіший імператив існування людства, їх дотримання у здійсненні міжнародних, міждержавних взаємин робить можливим вилучення війни з життя суспільства. Безумовно, принципи міжнародного права не можна недооцінювати, але їх не слід абсолютизувати й переоцінювати. Вони впливають на всю систему міжнародних відносин разом з певними моральними імперативами та нормами. З метою забезпечення юридичної та моральної цілісності міжнародне співтовариство має щонайменше три правові яруси.

Перший - «м'яке право» - система правових норм, яка поступово складається на основі численних резолюцій ООН, її органів, спеціалізованих закладів і цілої низки регіональних організацій. Ці норми позбавлені будь-якого відтінку примусовості. Як приклад, можна назвати Хартію прав та економічних зобов'язань держав (1974 p.), резолюцію ГА ООН про визначення агресії (1974 p.), Манільську декларацію 1982 p. про мирне врегулювання міжнародних протиріч.

Другий - «жорстке право» - система правових норм англо-американців. Яскравими прикладами її застосування стали події навколо Іраку та в районі Перської затоки в 1990-1991 pp. і в Югославії навесні 1999 p.

Третій - «загальне міжнародне право» - система правових норм, які займають провідне місце у правових системах держав і не залежать від волі останніх, тобто норм, які мають повністю обов'язковий характер і не допускають жодних відхилень. Загальне міжнародне право закладає фундамент світового правопорядку, що повинно сприяти перетворенню світового співтовариства, заснованого на принципах міждержавності (інтеретатизму), у справжнє співтовариство націй, яке домінуватиме над державами в інтересах людини і суспільства загалом.

Поняття міжнародних відносин як особливого роду суспільних відносин на світовій арені, які регулюються нормами і принципами міжнародного права, дуже тісно пов'язане з визначеннями міжнародної і зовнішньої політики. У теоретичному ключі ці проблеми добре вивчені представниками різних країн і наукових шкіл, у тому числі й професорами кафедри зовнішньої політики і дипломатії ДАУ при МЗС України С.В. Віднянським і С.С. Трояном, а також доцентом тієї ж кафедри О.І. Шаповаловою [12].

Поняття «міжнародна політика» належить до вузлових категорій науки про міжнародні відносини. Однак при цьому постає кардинальне питання: як відрізнити міжнародну політику від міжнародних відносин? Питання тим паче не риторичне і з огляду на те, що поняття «міжнародні відносини» відзначається поліаспектністю визначення. Окрім того, у дослідженнях з історії і теорії міжнародних відносин поряд з категорією «міжнародна політика» як синоніми вживаються терміни «світова політика» і «світовий політичний процес», а близьким до них є поняття «зовнішня політика». Тому при розгляді цього питання ми виходимо на проблему категоріального апарату в науці про міжнародні відносини.

Суть її полягає в тому, що світова або міжнародна політика - це діяльність, взаємодія держав, а також інших міжнародних акторів на міжнародній арені. В свою чергу, міжнародні відносини - це система реальних зв'язків між державами, які виступають і як результат їх дій, і як свого роду середовище, простір, у якому існує світова політика. Звідси, міжнародна або світова політика є активним фактором формування міжнародних відносин. Що стосується міжнародних відносин, то вони постійно змінюються під впливом світової політики й у свою чергу впливають на її зміст і характер.

Відмінності існують також між світовою (міжнародною) політикою і зовнішньою політикою. У спеціальних довідкових виданнях найчастіше зустрічаємо наступне визначення зовнішньої політики - це «діяльність держави на міжнародній арені, що регулює стосунки з іншими суб'єктами зовнішньополітичної діяльності: державами, зарубіжними партіями й іншими громадськими організаціями, всесвітніми та регіональними міжнародними організаціями» [13]. При цьому зовнішня політика тієї або іншої країни є конкретним, практичним втіленням міністерством закордонних справ або відповідним йому зовнішньополітичним відомством основних принципів міжнародної політики держави, які виробляються державними структурами і покликані відображати національні інтереси держави. Поняття ж «міжнародна політика» застосовується як для визначення діяльності конкретної держави у міжнародних справах, так і міждержавної політики на світовій арені взагалі. Тому це поняття більш широке, ніж поняття «зовнішня політика».

В цілому синонімічний ряд «міжнародна політика» - «світова політика» - «світовий політичний процес» може отримати таке визначення - це сукупна цілеспрямована діяльність народів, держав, їхніх інститутів, соціальних спільнот, об'єднань громадян у сфері міжнародного життя з метою реалізації певних політичних цілей. Міжнародна політика ставить перед собою такі головні цілі:

- створення сприятливих міжнародних умов для успішної реалізації всіма державами своїх внутрішньополітичних цілей і завдань;

- активна співпраця і взаємодія з усіма суб'єктами світового політичного процесу з метою реалізації загальнолюдських інтересів, насамперед збереження цивілізації;

- участь у міжнародному поділі праці та пов'язаному з ним обміні товарами, сировиною, технологіями, науково-технічними винаходами й духовними цінностями;

- захист прав людини взагалі та кожного громадянина тієї чи іншої держави зокрема;

- об'єднання зусиль у боротьбі проти міжнародного тероризму;

- спільна ефективна участь у розв'язанні глобальних проблем сучасного світу.

При реалізації як своїх зовнішньополітичних завдань, так і завдань міжнародної політики кожна держава здійснює низку притаманних їй функцій. Доцент кафедри зовнішньої політики і дипломатії ДАУ при МЗС України О.І. Шаповалова в цьому сенсі звертає увагу на важливе значення зовнішньополітичної ідентичності держави [14]. З поміж зовнішньополітичних державних функцій треба виділити, зокрема, такі: 1) оборонну, яка має на меті захист і збереження територіальної цілісності та суверенітету держави, прав та інтересів її громадян; 2) регулятивну, що полягає у визнанні суб'єктами міжнародних відносин закріплених міжнародними правовими актами норм, принципів, традицій міжнародного спілкування; 3) інформаційно-представницьку, яку здійснюють відповідні органи, що репрезентують державу на міжнародній арені; 4) організаційно-посередницьку, котра полягає у втіленні в життя зовнішньо- і внутрішньополітичних концепцій, доктрин і програмних установок відповідної держави; 5) інтегративну, зміст якої виявляється в тому, що через міжнародні відносини забезпечується існування всього міжнародного співтовариства. Реалізація окреслених функцій безпосередньо залежить від конкретної історичної та міжнародної обстановки, ступеня розвитку суспільства і держави, зв'язків країни із зовнішнім світом та її спроможністю відігравати конструктивну роль у світовій політиці. Це прямо стосується і характеристики й оцінки сучасної зовнішньої політики України.

Відзначимо, що науковці кафедри зовнішньої політики і дипломатії ДАУ при МЗС України зробили значний внесок у теоретико-концептуальне осмислення зовнішньополітичного курсу України останніх майже двох з половиною десятиліть [15], його становлення, загальну хронологію, періодизацію і характеристику відповідних періодів, у тому числі й у форматі впливу глобальних і регіональних чинників на зовнішню політику України [16], оцінку процесу прийняття зовнішньополітичних рішень [17], аналіз стратегічного партнерства і двохсторонніх відносин України [18], всебічне вивчення двох наріжних напрямків зовнішньої політики України - європейського і євразійського [19], а також транскордонного співробітництва України [20].

Безумовно, і це доводить дослідження зовнішньої політики незалежної України представниками колективу кафедри зовнішньої політики і дипломатії ДАУ при МЗС України, зокрема С.В.Віднянським, С.С. Трояном, О.І. Шаповаловою, вона пройшла дуже непростий і часом суперечливий шлях ґенези й еволюції, самоідентифікації та формування власної самобутньої ідентичнісної структури. У цьому контексті потребує певного корегування й уточнення внутрішня періодизація і сутнісна оцінка певних відрізків українського зовнішньополітичного курсу. На наш погляд, у хронологічних межах майже 25-річного періоду сучасної української зовнішньої політики - 1990-2014 рр. - доречно виокремити такі етапи:

І етап (унезалежнення) - середина 1990 - середина 1993 рр. - від прийняття Верховною Радою тоді ще УРСР Декларації про суверенітет 16 липня 1990 р. до схвалення Парламентом уже незалежної України 2 липня 1993 р. «Основних напрямів зовнішньої політики України» як наріжного документу, що в концептуальному ключі сформулював базові принципи, пріоритети і напрямки зовнішньополітичного курсу нашої держави.

ІІ етап (конституювання) - липень 1993 - червень 1996 рр. - від введення в дію спеціального зовнішньополітичного документу фундаментального характеру до прийняття Верховною Радою 28 червня 1996 р. Конституції України, яка в якості Основного Закону затвердила засади зовнішньої політики нашої держави.

ІІІ етап (багатовекторності) - кінець червня 1996 - січень 2005 рр. - від фіксації та реалізації положення Ст. 18 Конституції України про те, що зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права до надання пріоритетності європейському вибору після Помаранчевої революції.

ІV етап («помаранчевий» або «європейського вибору») - січень 2005 - квітень/червень 2010 рр. - від посилення проєвропейського і євроатлантичного зовнішньополітичного курсу України після приходу до влади президента В. Ющенка до повороту в бік співробітництва з Російською Федерацією після перемоги на президентських виборах В. Януковича (підписання Харківських домовленостей 21 квітня 2010 р. - Угоди між Україною і Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України) і затвердження цих відносин, а також розвитку співпраці з Європейським Союзом як стратегічного курсу України Законом України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» від 1 липня 2010 р.

V етап (двовекторності) - з липня 2010 р., коли Верховна Рада України 1 липня 2010 р. ухвалила в цілому Закон України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики». Ним стверджено, що Україна як європейська позаблокова держава здійснює відкриту зовнішню політику і прагне співробітництва з усіма заінтересованими партнерами, уникаючи залежності від окремих держав. При цьому стратегічними визначалися два вектори: розбудова і поглиблення у всіх сферах добросусідських партнерських відносин з Російською Федерацією і забезпечення інтеграції України в європейський політичний, економічний, правовий простір з метою в перспективі набуття членства в Європейському Союзі.

Зовнішня політика України на всіх етапах її еволюції ключовим чином поєднана з проблемою забезпечення національної безпеки нашої держави. Вузлові аспекти національної безпеки України, особливості та способи її забезпечення глибоко і всебічно досліджує академік В.П. Горбулін [21], а також його послідовники і співавтори [22], які в науковому і навчальному форматі тривалий час плідно співпрацюють з кафедрою зовнішньої політики і дипломатії ДАУ при МЗС України.

Перші спроби визначення національних інтересів і національної стратегії України здійснювалися ще до того як Україна стала незалежною державою [23]. Пізніше ці інтереси були конкретизовані та доповнені і серед них можна виокремити такі найголовніші:

1) збереження і охорона національного суверенітету і територіальної цілісності України з використанням усіх можливих засобів;

2) поетапне і перспективне ядерне роззброєння;

3) інтеграція України в регіональні та глобальні структури і системи безпеки;

4) швидкий перехід економіки країни до економічної незалежності, поетапна приватизація основних індустріальних потужностей, включаючи потужності ВПК, створення умов до залучення іноземних інвестицій;

5) розвиток і підтримка процесів соціально-культурного і духовного відродження як основних засад консолідації нації та функціонування національної держави;

6) створення громадянського суспільства, зміцнення державних структур влади, розвиток демократичних інститутів для забезпечення прав і свобод людини;

7) забезпечення екологічно безпечних умов життєдіяльності суспільства, збереження генофонду народу України.

При цьому забезпечення національних інтересів, у тому числі зовнішньополітичне, є необхідною та обов'язковою умовою існування самої держави. Стан захищеності життєво важливих інтересів України виражає суть її національної безпеки. Вона вимагає проведення єдиної державної політики у вигляді системи узгоджених, скоординованих і збалансованих заходів, адекватних потенційним загрозам. Відповідно до цього була сформульована й Концепція національної безпеки України, яка була затверджена 16 січня 1997 p. Постановою Верховної Ради України «Про Концепцію (основи державної політики) національної безпеки України». Основними принципами її забезпечення проголошувалися верховенство права, пріоритет політичних засобів розв'язання конфліктів, відповідність засобів захисту національних інтересів реальним і можливим загрозам, підтримка розумного балансу інтересів особи, суспільства і держави, їхня взаємовідповідальність, раціональне розмежування повноважень державних органів.

Свій подальший розвиток ця Концепція знайшла у Законі України «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003 р. Відповідно до Ст. 3 цього Закону об'єктами національної безпеки є:

- людина і громадянин - їхні конституційні права і свободи;

- суспільство - його духовні, морально-етичні, культурні тощо прагнення;

- історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси;

- держава - її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність.

Указом Президента України від 12 лютого 2007 р. №105/2007 була затверджена «Стратегія національної безпеки України». Вона проголошувала головною метою забезпечити такий рівень національної безпеки, який би гарантував поступальний розвиток України, її конкурентоспроможність, забезпечення прав і свобод людини і громадянина, подальше зміцнення міжнародних позицій і авторитету Української держави в сучасному світі. Такі прагнення стали базовими і для презентованої Національним інститутом стратегічних досліджень у квітні 2011 р. Стратегії національної безпеки України під назвою «Україна у світі, що змінюється». Врешті, Указом Президента України В. Януковича було введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 8 червня 2012 р. «Про нову редакцію Стратегії національної безпеки України». У зовнішньополітичному плані основний акцент був зроблений на захисті прав українських громадян за кордоном, розширенні економічного співробітництва України з іншими державами світу, а також міжнародними організаціями, створенні всіх умов для того, щоб країна інтегрувалася в єдиний європейський простір, зокрема, за допомогою здійснення секторального співробітництва української держави з Євросоюзом (розширення участі у програмі «Східне партнерство»). Крім того, передбачалося здійснення подальшого взаємовигідного співробітництва з Європейською асоціацією вільної торгівлі.

З огляду на останні події, пов'язані насамперед з прийнятим незадовго до Вільнюського саміту ЄС (28 - 29 листопада 2013 р.) рішення про призупинення процесу підписання Договору про Асоціацію і створення зони вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом, на що, зокрема, акцентує увагу доцент кафедри зовнішньої політики і дипломатії ДАУ при МЗС України О.І. Шаповалова [24], перед Україною стоять складні зовнішньополітичні завдання. Насамперед, це повернення довіри з боку зарубіжних партнерів, перетворення в прогнозованого міжнародного актора, побудова позитивного іміджу на міжнародній арені. Виникнення на кордонах нашої держави потужної об'єднаної Європи, потреби України уже в найближчі роки у господарській і воєнній модернізації вимагають від нас вибору на користь загальноєвропейського дому при мінімізації всіх можливих ризиків такого сценарію. На нашу думку, прогнозовані негативні наслідки неприєднання до Асоціації з ЄС будуть значно більшими. Розуміючи це, українське державне керівництво тільки призупинило процес підписання відповідної угоди, мотивуючи це глибшим вивченням питання з обох боків і виключення явних небажаних ризиків для української держави і суспільства.

На основі дослідження порушених проблем, можна зробити щонайменше два основоположних концептуальних висновки, які безпосередньо мають відношення як до дослідження контексту сучасних міжнародних відносин і міжнародного правопорядку, так і вивчення зовнішньої політики і національної безпеки України. Ці висновки є логічним наслідком результатів наукового доробку в тому числі й членів кафедри зовнішньої політики і дипломатії ДАУ при МЗС України.

Перший. Глобальні трансформації і еволюційні зміни сучасної системи міжнародних відносин, яка перебуває в своєрідній ситуації «пластичної рівноваги», ще не завершені. Звідси, врахування всіх потенційно можливих змін у світовому і європейському масштабах вкрай важливе для прогнозування та здійснення ефективної зовнішньої політики України, спрямованої на реалізацію власних національних інтересів, у тому числі й на основі нарощування довіри та розширення політичного діалогу і співробітництва з державними й недержавними міжнародними акторами. Це повністю відповідає основним принципам сучасної української зовнішньої політики: насамперед вона має бути послідовною і передбачуваною, виходити з визнання існуючих кордонів і невтручання у внутрішні справи інших держав, керуватися законом і визнанням пріоритету міжнародного права, ґрунтуватися на ідеї «безпека для себе шляхом безпеки для кожного».

Другий. Національній безпеці України й одночасно європейській безпеці відповідають партнерські відносини з Росією і реалізація стратегічної мети - підключення держави до загальноєвропейської інтеграції. Справі національної безпеки нашої країни покликані слугувати гнучка зовнішня політика, використання зручного і впливового геополітичного становища для створення належних умов до реального партнерства в рамках Північноатлантичного альянсу і тісної співпраці з Євросоюзом на засадах підписання та реалізації Угоди про асоціацію.

Підсумовуючи розгляд становлення, особливостей і тенденцій еволюції сучасної системи міжнародних відносин і зовнішньої політики України, у тому числі й на основі аналізу актуальних підходів науковців кафедри зовнішньої політики і дипломатії ДАУ при МЗС України, узасаднюємо таке заключне положення. Зміст його полягає у розумінні того факту, що міжнародні трансформації ще не завершені й урахування всіх потенційно можливих змін у Європі та поза її межами вкрай важливе для України. В цих умовах засобами підвищення безпеки для нас слугуватимуть нарощування довіри, розширення політичного діалогу і співробітництва як з європейськими державами на двох- і багатосторонній основі в рамках загальноєвропейського процесу, так і з державними та недержавними міжнародними акторами на глобальному полі. Безперечно, становлення нового світопорядку на демократичних засадах буде довгим і складним процесом еволюції сучасної системи міжнародних відносин. При цьому його всеохоплююча природа має відображати три фундаментальні основи миру - безпеку, соціальний та економічний добробут і розвиток, демократію і повагу людських прав і свобод. Внесок у їх створення мають зробити всі міжнародні актори, і насамперед держави, в тому числі Україна як впливова регіональна європейська константа, керуючись при цьому виваженою, добре збалансованою і прогнозованою для партнерів політикою, спрямованою на забезпечення сприятливих для поступального розвитку української держави і суспільства міжнародних умов.

Список використаних джерел

міжнародний право національний безпека

1. Білоусов М.М. За мир і загальну безпеку. (Зовнішньополітична діяльність Української РСР в 1959-1963 рр.) / Михайло Михайлович Білоусов. - К.: Політвидав України, 1964. - 50 с.

2. Бабенко О.Г. Міграційна політика Української держави на сучасному етапі (політологічний аспект): Дис… канд. політ. наук: 23.00.02 / НАН України / О.Г. Бабенко. - К., 1997. - 195 с.

3. Віднянський С.В. Об'єднана Європа: від мрії до реальності. Історичні нариси про батьків-засновників Європейського Союзу / С.В. Віднянський, А.Ю. Мартинов. 2 вид., доп. і перероб. - К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2011. - 395 с.

4. Троян С.С. Політологія міжнародних відносин: теоретико-експлікаційний підхід / С.С. Троян // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: Збірник наукових праць. - Вип. 19. - Рівне: РДГУ, 2010. - С. 277.

5. Системная история международных отношений / Под ред. А.Д. Богатурова. Т. 1. - М.: Московський рабочий, 2006. - С. 29.

6. Цыганков П. Мировая политика: содержание, динамика, основные тенденции / П. Цыганков. - С. 138 [Электронный ресурс]. - http://ecsocman.hse.ru/data/576/864/1217/014Tsygankov.pdf

7. Розенау Дж. Меняющиеся индивиды как источник глобальной турбулентности / Дж. Розенау // Жирар М. (рук. авт. колл.) Индивиды в международной политике. - М.: МПА, 1996.

8. Див., напр.: Троян С.С. Системна ретроспекція міжнародних трансформацій і геополітичних зрушень / С.С. Троян // Слов'янський вісник: Збірник наукових праць. - Рівне: РІС КСУ, 2012. - Вип. 13. - С. 261 - 263; Троян С.С. Біфуркаційний зріз сучасних міжнародних відносин у вимірі арабських революцій 2011 року / С.С. Троян // Слов'янський вісник: Збірник наукових праць. - Рівне: РІС КСУ, 2012. - Вип. 14. - С. 229 - 233; Троян С.С. Арабські революції 2010-2011 рр. та їх наслідки / С.С. Троян // Науковий вісник Дипломатичної академії України. Вип. 19: Зовнішня політика і дипломатія: досвід, моделі, традиції / за заг. ред. Н.О. Татаренко, В.Г.Ціватого. - К.: ДАУ при МЗС України, 2012. - С. 170 - 176.

9. Детальніше див.: Троян С.С. Міжнародні відносини в постбіполярному світі: основні закономірності та тенденції еволюції / С.С. Троян // Зовнішні справи. - 2013. - №12. - С. 40 - 45.

10. Василенко В.А. Международно-правовые санкции / В.А. Василенко. - К.: Высшая школа, 1988. - 230 с.; Василенко В.А. Основы теории международного права / В.А. Василенко. - К.: Высшая школа, 1988. - 287 с. (укр.: Василенко В.А. Основи теорії міжнародного права / В.А. Василенко. - К.: Вища школа, 1988. - 288 с.)

11. Поєдинок О.Р. Права біженців у контексті фрагментації міжнародного права: Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук (12.00.11 - міжнародне право) / О.Р. Поєдинок. - К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 2010. - 22 с.

12. Троян С.С. Вступ до теорії міжнародних відносин: Навчальний посібник / С.С. Троян. - К.: НМЦВО, 2000. - 140 с.

13. Политология. Энциклопедический словарь / Общ.ред. и сост.: Ю.И. Аверьянов. - М.: Изд-во Моск. коммерч. ун-та, 1993. - С. 45.

14. Шаповалова А.И. Структура внешнеполитической идентичности государства / А.И. Шаповалова // Идентичность как предмет политического анализа. Сборник статей по итогам Всероссийской научно-теоретической конференции (ИМЭМО РАН, 21-22 октября 2010 г. (отв. редактор И.С. Семененко). - М.: ИМЭМО РАН, 2011. - С. 65 - 69.

15. Віднянський С.В. Зовнішня політика України як предмет історичного аналізу: концептуальні підходи та перспективи / С.В. Віднянський, А.Ю. Мартинов // Український історичний журнал. - 2001. - №4. - С. 41 - 57

16. Анотована історична хроніка міжнародних відносин (1991-2003) / відп. ред. С.В.Віднянський. - К.:Генеза, 2004. - 616 с.

17. Жовква І.І. Процес прийняття зовнішньополітичних рішень в Україні: навч.-метод. посіб. / І.І. Жовква. - К.: Дипломатична академія України при МЗС України, 2013. - 104 с.

18. Жовква І.І. Стратегічне партнерство у зовнішній політиці України: дис… канд. політ. наук: 23.00.04 / І.І. Жовква; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. - К., 2005. - 213 с.

19. Віднянський С.В. Незалежна Україна: двадцять років між Європою та Євразією / С.В.Віднянський // Україна-Європа-Світ. Міжнародний збірник наукових праць. Серія: Історія, міжнародні відносини. - Вип. 6-7: 20-й річниці Незалежності України присвячується. - Тернопіль, 2011. - С. 24 - 38

20. Trojan S. Wpіyw procesуw demokratyzacji w paсstwach Europy Њrodkowo-Wschodniej na wspуіpracк transgraniczn№ / S. Trojan, O. Tyszczenko // Granice i pogranicza nowej Unii Europejskiej: Z badaс regionalnych, etnicznych i lokalnych // Red. M. Malikowski, D. Wojakowski. - Krakуw, 2005. - S. 98 - 117

21. Горбулін В.П. Актуальні проблеми оцінки ризиків і загроз національній безпеці в контексті євроатлантичної інтеграції України / В.П. Горбулін. - К.: Євроатлантикінформ, 2005. - 219 с.

22. Засади системного аналізу безпеки складних систем: збірник наукових праць [Ін-т пробл. нац. безпеки] / За заг. ред. Горбуліна В.П. - К.: Євроатлантикінформ, 2006. - 335 с.

23. Див., напр.: Василенко В.А. Українська незалежна державність як історична закономірність / В.А. Василенко // Здобуття незалежності України 1991: Історія проголошення, документи, свідчення: Монографія. - У 2-х т. - Т. 1. - Житомир: «Рута», 2011. - С. 30 - 63.

24. Шаповалова О.І. Ціна втраченого часу: післямова Вільнюського саміту / О.І. Шаповалова // Зовнішні справи. - 2013. - №12. - С. 15 - 19.

Размещено на Allbest.ru